Постанова Львівський апеляційний суд № 465/10739/25

Справа № 465/10739/25 Головуючий у 1 інстанції: Коліщук З.М. Провадження № 33/811/249/26 Доповідач: Березюк О. Г. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 березня 2026 року. Львівський апеляційний суд у складі: судді судової палати у кримінальних справах Березюка О.Г., за участі ОСОБА_1 , потерпілої ОСОБА_2 , представника потерпілої Колодій Л.Б., розглянувши у місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Франківського районного суду м.Львова від 26 січня 2026 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.184 КУпАП, встановив: Постановою Франківського районного суду м.Львова від 26.01.2026 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.184 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді попередження. Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір в дохід держави в розмірі 605,60 гривень. Згідно постанови суду 04.11.2025 о 11:30 ОСОБА_1 , будучи батьком неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ухилився від виконання передбачених законодавством батьківських обов`язків, передбачених ст.150 СК України, щодо забезпечення необхідних умов виховання, а саме не вжив заходів як наслідок неповнолітній ОСОБА_3 2011 р.н., 04.11.2025 р. о 11:20 год. за адресою м.Львів, вулиця Наукова, 25, у приміщенні ліцею №45 на коридорі 2-го поверху кинув рюкзак (наплічник) у свою однокласницю ОСОБА_4 та згідно довідки з медичної установи діагноз перелом зуба. ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить постанову суду скасувати та провадження у справі закрити у зв`язку з відсутністю в діях складу адміністративного правопорушення. На підтримання своїх апеляційних вимог апелянт покликається на те, що постанова суду є незаконною та необґрунтованою, оскільки жодним чином не ухилявся від виконання свої батьківських обов`язків, судом першої інстанції не взято до уваги його пояснення з приводу того, що його сину ОСОБА_3 , 2011 року народження, встановлений діагноз РДУГ з приводу дефіциту уваги та гіперактивності, навчається за програмою для дітей з особливими освітніми потребами, з огляду на це ОСОБА_3 перебуває на обліку фахівців, проходить інклюзивне навчання та консультації з психологами, має асистента вчителя. Крім цього, апелянт вказує, що інцидент трапився в коридорі ліцею на перерві та по суті ОСОБА_3 залишився без догляду персоналу школи. Розглянувши матеріали справи № 465/10739/25, дослідивши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення особи, що притягається до адміністративної відповідальності, який підтримав апеляційні вимоги, потерпілої та її представника, які заперечили вимоги апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступних висновків. Відповідно до ст.245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом. Відповідно до ч.7 ст.294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Частиною 1 ст.184 КУпАП передбачена відповідальність за ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей. Таким чином, ухиленням від виконання батьківських обов`язків вважатиметься невиконання безпосередньо обов`язків, чітко передбачених законодавством і лише тих, які стосуються забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання дітей. При цьому, як зазначалось вище, положеннями ЗУ «Про охорону дитинства» передбачено відповідальність саме за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону. На переконання апеляційного суду судом першої інстанції належним чином не досліджено доказів наявних в матеріалах справи, таким надано неправильну та необґрунтовану оцінку. Як вбачається з матеріалів справи, зокрема протоколу про адміністративне правопорушення ВАБ №992225 від 19.11.2025 року та постанови суду відносно ОСОБА_1 , де зазначено, що 04.11.2025 о 11:30 ОСОБА_1 , будучи батьком неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ухилився від виконання передбачених законодавством батьківських обов`язків, передбачених ст. 150 СК України, щодо забезпечення необхідних умов виховання, а саме не вжив заходів як наслідок неповнолітній ОСОБА_3 2011 р.н., 04.11.2025 р. о 11:20 год. за адресою АДРЕСА_1 у приміщенні ліцею №45 на коридорі 2-го поверху кинув рюкзак (наплічник) у свою однокласницю ОСОБА_4 та згідно довідки з медичної установи діагноз перелом зуба. Однак, таке твердження автора протоколу та суду першої інстанції, не знайшло свого підтвердження в чому проявилася об`єктивна сторона, вчиненого ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.184 КУпАП, зокрема те, чи взагалі ОСОБА_1 ухилявся від виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання сина ОСОБА_3 (які саме дії вчинив чи не вчиняв ОСОБА_1 спрямовані на ухилення від виконання батьківських обов`язків), чи була заподіяна шкода інтересам сина ОСОБА_3 , (потерпілими від вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.184 КУпАП є неповнолітні особи по відношенню яких здійснюється ухилення від виконання батьківських обов`язків), як цього вимагає диспозиція ч.1 ст.184 КУпАП. Більше того, не зрозумілим для апеляційного суду, також є зазначення як в протоколі про адміністративне правопорушення, так і в постанові суду першої інстанції того, що ОСОБА_1 не вжив заходів щодо необхідних умов виховання сина ОСОБА_3 в розумінні того, що інцидент між неповнолітнім ОСОБА_3 та потерпілою ОСОБА_5 відбувся в приміщенні навчального закладу Ліцею №45 ЛМР на перерві між уроками. Більше того апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_6 є дитиною з особливими освітніми потребами, перебуває на обліку у лікаря психіатра з діагнозом: гіперактивні розлади поведінки та уваги, нервові тіки; та користується усіма правами дитини з інвалідністю, а саме здобуває освіту за інклюзивною формою навчання (у інклюзивному клас), та за ним, як учнем, закріплений асистент вчителя. Цілком закономірно припустити, що маючи такі розлади поведінкової психіки у стані загострення неповнолітній не може в повній мірі усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, тому за ОСОБА_7 під час навчального процесу за інклюзивною формою навчання і закріплений асистент вчителя. З матеріалів справи встановлено, що батьками неповнолітнього ОСОБА_3 вживаються постійні заходи для корекції його поведінкових розладів (робота з психіатрами, психологами, надання дитині виписаних психіатром медикаментів для покращення його психолого-поведінкового стану та інше), про що свідчать численні висновки лікаря-психіатра (а.с.65, 66, 67), висновки психолога (а.с.69-70, 71-72), висновок про повторну психолого-педагогічну оцінку розвитку особи (а.с.50-61), а тому підстав вважати те, що ОСОБА_1 ухилився чи ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків по відношенню сина ОСОБА_3 , у апеляційного суду відсутні. У матеріалах справи відсутні докази про будь-яку негативну поведінку ОСОБА_1 , як то факти зловживання алкогольними напоями чи наркотичними засобами, перебування на обліку у лікаря наколога, відсутні факти притягнення до кримінальної чи адміністративної відповідальності, неробство, - що могло би свідчити про антисоціальну поведінку останнього, і як наслідок ухилення від догляду за дитиною та її виховання. Під час апеляційного розгляду ОСОБА_1 пояснив, що він та його дружина працюють, мають на утриманні двох неповнолітніх дітей, крім ОСОБА_8 ще на два роки молодшу доньку, у квартирі діти, як різнополі, проживають в окремих кімнатах, усім забезпечені. Також вказав, що усвідомлює негативні наслідки через дії свого сина ОСОБА_8 та готовий повністю відшкодувати потерпілим кошти, витрачені на стоматологічні послуги по лікуванню зуба потерпілої дівчинки. За наслідками апеляційного перегляду можна зробити єдиний обґрунтований висновок про те, що причиною того, що неповнолітній ОСОБА_6 , 04.11.2025 р. о 11:20 год. у приміщенні ліцею №45 у перерві між навчальним процесом у коридорі 2-го поверху кинув наплічник у свою однокласницю ОСОБА_4 , що призвело до перелому зуба в останньої, - вчинив таку дію лише, і тільки, внаслідок свого психічно-психологічного розладу, а не через відсутність належного догляду і виховання з боку його батька ОСОБА_1 .. Отже, аналізуючи докази в справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 апеляційний суд приходить до висновку про те, що є обґрунтований сумнів того, що ОСОБА_1 вчинив відносно свого неповнолітнього сина ухилення від виконання батьківських обов`язків. На думку апеляційного суду, наявність психічно-психологічного розладу (захворювання) у дитини, яке може спровокувати певні агресивні дії з боку цієї дитини до інших дітей під час соціалізації такої дитини, зокрема під час спільного навчального процесу у школі, не може автоматично свідчити про вину батьків такої дитини у поведінці останньої. Усі докази у справі свідчать про зворотне, а саме про те, що батьки неповнолітнього ОСОБА_3 , зокрема його батько ОСОБА_1 , усіма можливими засобами, що описані вище, намагаються надати дитині кваліфіковану психолого-психіатричну допомогу та належне лікування. Згідно з ч.2 ст.62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. У відповідності до п.43 рішення Європейського суду з прав людини від 14.02.2008 року у справі Кобець проти України (з урахуванням первісного визначення принципу поза розумним сумнівом у справі Авшар проти Туреччини) доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростованих презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом. В силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені винуватість особи та його подія мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи. Таким чином, постанова суду першої інстанції про визнання ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.184 КУпАП, підлягає скасуванню як незаконна, а провадження у справі слід закрити у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.184 КУпАП. Керуючись ст.294 КУпАП,- постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволити. Постанову Франківського районного суду м.Львова від 26 січня 2026 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.184 КУпАП, скасувати, а провадження у справі №465/10739/25 відносно ОСОБА_1 закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в діях складу адміністративного правопорушення Суддя Львівського апеляційного суду Березюк О.Г.