Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 120/83/26

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/83/26 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Дмитришена Р.М. Суддя-доповідач - Драчук Т. О. 04 березня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Драчук Т. О. суддів: Полотнянка Ю.П. Смілянця Е. С. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу приватного підприємства "Редакція газети і радіомовлення "Томашпільський вісник" на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 07 січня 2026 року у справі за адміністративним позовом приватного підприємства "Редакція газети і радіомовлення "Томашпільський вісник" до Вапнярської селищної ради Тульчинського району Вінницької області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : в січні 2026 року позивач, - ПП "Редакція газети і радіомовлення "Томашпільський вісник", звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Вапнярської селищної ради Тульчинського району Вінницької області про визнання протиправними та нечинними рішення Вапнярської селищної ради Тульчинського району від 28.07.2025 №178, 28.07.2025 №180, від 21.08.2025 №2860. Також, позивач просив повернути за особистий рахунок голови Вапнярської селищної ради ОСОБА_1 незаконно передані матеріальні цінності, а саме - залізобетонні шпали в кількості - 200 шт та бетонні плити огорожі в кількості - 15 шт., передані незаконно відповідно до актів приймання-передачі майна від 31.07.2025 та від 09.08.2025 їх первісному власнику. Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 07.01.2026 відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом приватного підприємства "Редакція газети і радіомовлення "Томашпільський вісник" до Вапнярської селищної ради Тульчинського району Вінницької області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії. Роз`яснено приватному підприємству "Редакція газети і радіомовлення "Томашпільський вісник", що розгляд справи за його позовом до Вапнярської селищної ради Тульчинського району Вінницької області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії, віднесено до юрисдикції, господарського суду, визначеного за правилами підсудності, встановленими положеннями Господарського процесуального кодексу України. Не погодившись із судовим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 07.01.2026 та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, суд першої інстанції, приймаючи оскаржувану ухвалу порушив норми матеріального права, неповно оцінивши обставини справи. Відповідно до п.1 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю. Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо доказів для вирішення спору, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду без змін, виходячи з наступного. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач вважає незаконними та просить скасувати рішення Вапнярської селищної ради Тульчинського району Вінницької області від 28.07.2025 №178 «Про надання дозволу КП «Вапнярський ККП», на демонтаж залізобетонних шпал», рішення від 28.07.2025 №18 «Про передачу демонтованих матеріалів (залізобетонні шпали, бетонні плити)» та рішення від 21.08.2025 №2860 «Про затвердження актів передачі» , а також просить повернути передане майно первісному власнику за рахунок голови Вапнярської селищної ради. Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що прийняті Вапнярською селищною радою Тульчинського району Вінницької області рішення від 28.07.2025 №178 «Про надання дозволу КП «Вапнярський ККП», на демонтаж залізобетонних шпал», рішення від 28.07.2025 №18 «Про передачу демонтованих матеріалів (залізобетонні шпали, бетонні плити)» та рішення від 21.08.2025 №2860 «Про затвердження актів передачі», є актами суб`єкта владних повноважень, які вичерпали свою дію внаслідок їх виконання, що підтверджується доданими до матеріалів справи актами приймання-передачі матеріальних цінностей від 31.07.2025 та від 09.08.2025. Тому у такому випадку захист порушеного права, залежно від суб`єктного складу сторін, має вирішуватися за нормами цивільного (господарського) судочинства. Крім того суд першої інстанції зазначив, що скасування прийнятих Вапнярською селищною радою Тульчинського району Вінницької області рішень від 28.07.2025 №178, від 28.07.2025 №18 та від 21.08.2025 №2860, в порядку адміністративного судочинства не дозволяє остаточно вирішити окреслений в позовній заяві спір. Тож не виконується основне завдання судочинства. Спір про захист права конкретної особи на майно чи житло є не публічним, а приватноправовим. Держава, юридичні особи публічного права можуть бути учасниками цивільних правовідносин, але їхня участь у цих відносинах не змінює характеру (суті) спірних правовідносин, не перетворює такий спір на публічно-правовий і не дозволяє поширювати на них положення адміністративної юрисдикції. Суд першої інстанції вказує, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі з обов`язком суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного (господарського) судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. Враховуючи наведене, вбачається, що між позивачем та відповідачем немає публічно-правових відносин, цей спір є не публічно-правовим, а тому не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства та підлягає розгляду, виходячи із суб`єктного складу сторін, в порядку господарського судочинства. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. У відповідності до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з п.7 ч.1 ст.4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. Відповідно до ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження; спори між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень. Тобто, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Разом з цим обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Таким чином, у порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення суб`єкта владних повноважень, яке безпосередньо порушує права, свободи чи законні інтереси позивача. Отже, публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір. Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень. Згідно з ч.1 ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно з п.10 ч.1 ст.16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Вказані висновки узгоджуються із правовою позицією викладеною, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.04.2018 у справі №439/1593/16-а, від 29.08.2018 у справі №623/2207/16-а. Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених неправомірними, на думку особи, рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів. На підставі викладеного, та враховуючи обставини справи, предмет спору та доводи позивача, колегія суддів приходить до висновку, що у цій справі наявний спір про право щодо певного майна (залізобетонні шпали, бетонні плити), тобто предметом розгляду в цій справі фактично є не бездіяльність або дії органу місцевого самоврядування, як суб`єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, а вирішення питання щодо належного власника спірного майна та вже як наслідок правомірності дій відповідача, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин. Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що між позивачем та відповідачем немає публічно-правових відносин, цей спір є не публічно-правовим, а тому не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства. Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Отже, ст.2 КАС України та ч.4 ст.242 КАС України вказують, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Оскільки, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване судове рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні. Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд У Х В А Л И В : апеляційну скаргу приватного підприємства "Редакція газети і радіомовлення "Томашпільський вісник" залишити без задоволення, а ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 07 січня 2026 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України. Головуючий Драчук Т. О. Судді Полотнянко Ю.П. Смілянець Е. С.