Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 160/6381/25

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 03 березня 2026 року м. Дніпросправа № 160/6381/25 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Сафронової С.В. (доповідач), суддів: Чепурнова Д.В., Коршуна А.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 травня 2025 року у адміністративній справі № 160/6381/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИВ: Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 травня 2025 року частково задоволено позовну заяву ОСОБА_1 , та визнано протиправним і скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 22.01.2025 № 045550020154 про відмову ОСОБА_1 в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2024 (3028 грн) відповідно до довідки Третього апеляційного адміністративного суду від 17.10.2024 №10/124/24 про розмір суддівської винагороди, яка враховується при призначенні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, а також зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити з 01.01.2024 перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2024 (3028 грн), відповідно до довідки Третього апеляційного адміністративного суду від 17.10.2024 №10/124/24 про розмір суддівської винагороди, яка враховується при призначенні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, з урахуванням раніше виплачених сум. Водночас, зазначеним рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 травня 2025 року відмовлено у задоволені вимог ОСОБА_1 в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити з 01.01.2024 перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з тих підстав, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не здійснювався розгляд заяви позивача та не приймалося рішення по суті за результатом розгляду заяви, а тому вказана особа не є належним відповідачем у цій справі. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.05.2025 року оскаржено в апеляційному порядку Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області в частині задоволення вимог позивача з підстав не відповідності судового рішення нормам чинного законодавства та порушення норм матеріального і процесуального права, якими врегульовано спірні правовідносини, а також у зв`язку неповним дослідженням судом при розгляді даної справи надані Головним управлінням доказів, у зв`язку з чим просить скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду 05.05.2025 у справі № 160/6381/25 та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Апеляційна скарга Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області мотивована тим, що право на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, який не проходив кваліфікаційного оцінювання, не призначався на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VIII від 02.06.2016, не працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо цього відповідного рішення за результатами кваліфікаційного оцінювання або конкурс, за зверненнями, що надходять після 18 лютого 2020 року, виникає згідно ст.142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VIII від 02.06.2016, а суддям у відставці, яким за їх зверненнями до 18.02.2020 проведено перерахунок щомісячного довічного грошового утримання з 01.01.2020 виходячи із розміру суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453-VI від 07.07.2010, перерахунок буде здійснюватися при збільшенні розміру суддівської винагороди після 18.02.2020. Відповідач акцентує увагу апеляційного суду, що результат розрахунку суддівської винагороди, та як наслідок розмір щомісячного довічного грошового утримання, у будь-якому випадку, залежить від цифрового значення основної операнди у формулі, яка міститься у Законі України про Державний бюджет на відповідній рік. Оскільки статтею 7 Законів України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та «Про Державний бюджет України на 2024 рік» встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102 гривні, і ці норми не визнавалися Конституційним Судом України неконституційними, що узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 24.04.2025р у справі № 240/9028/24 згідно з якою починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік встановлювався на 1 січня відповідного календарного року грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, відповідач вважає, що встановлені судом першої інстанції зобов`язання щодо здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства. У відзиві на апеляційну скаргу, позивач не погоджуючись з доводами Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області та вважаючи їх такими, що не можуть бути підставою для скасування законного, обґрунтованого і справедливого рішення суду першої інстанції звертає увагу апеляційного суду на те, що оскаржуване відповідачем судове рішення у цій справі № 160/6381/25 у цій справі ґрунтується на положеннях статей 8, 19, 22, 126, 130 Конституції України, ст.135, ст.142 Закону «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII від 02.06.2016, Закону України «Про прожитковий мінімум» №966-XIV від 15.07.1999, постанови Пенсійного фонду України від 25.11.2002 №22-1 «Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та прийнято з урахуванням рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.09.2024 у справі №160/17983/24 на виконання якого Третім апеляційним адміністративним судом було видано на її ім`я ( ОСОБА_1 ) довідку №10/124/24 від 17.10.2024 про розмір суддівської винагороди, яка враховується при призначенні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2024 (3028,00 грн.) і в якій визначено розмір такої винагороди у сумі 290688,00 грн. Крім того, позивачка наголошує, що нею було пройдено кваліфікаційне оцінювання під час перебування на посаді судді (рішення ВККСУ від 10.04.2018 № 248/ко-18), а тому доводи скаржника щодо застосування норм Закону № 1402 щодо інших категорій суддів і рішення Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 у справі № 1-15/2018 не мають відношення до спірних правовідносин, а її право на отримання довічного утримання із розрахунку суддівської винагороди згідно ч.2 ст.130 Конституції України, ч.3 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» з розрахунку встановленого ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн. було встановлено вказаним рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2024 у справі № 160/17983/24, яке не оскаржувалося, не скасоване та є чинним. Вважає безпідставними посилання відповідача в апеляційній скарзі на висновки Великої Палати Верховного Суду, що викладені у постанові від 24.04.2025 по справі № 240/9028/24, оскільки ці висновки є незастосовними у цій справі, оскільки справи № 160/6381/25 (що розглядається) та № 240/9028/24 (яка розглянута Великою Палатою Верховного Суду) розрізняються між собою за суб`єктним складом та характером правовідносин, і не є подібними, а оскаржуване на даний час відповідачем рішення суду у справі № 160/6381/25 має похідний характер від рішення суду у справі № 160/17983/24, яке набрало законної сили та підлягає виконанню та врахуванню в силу наведених вище норм законів всіма суб`єктами владних повноважень. Недоречними позивач також вважає посилання на порушення судом першої інстанції його дискреційних повноважень з огляду на висловлену Верховним судом правову позицію в постановах від 06.03.2018 № 754/14898/15-а, від 01.10.2019 № 804/3646/18, від 21.12.2019 № 663/574/17, оскільки така правова позиція у вказаних справах сформована за інших правових підстав та фактичних обставин. За наведених обставин у сукупності позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Розглянувши справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами на підставі п.3 ч.1 ст. 311 КАС України у зв`язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши рішення суду на предмет повноти встановлення фактичних обставин, їх правової оцінки та застосування до них норм матеріального і процесуального права, судова колегія дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог апеляційної скарги відповідача та для скасування рішення суду першої інстанції, виходячи з нижченаведеного. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що предметом спору у цій справі є рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 22.01.2025 №045550020154, яким ОСОБА_1 відмовлено в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки Третього апеляційного адміністративного суду №10/124/24 від 17.10.2024 про розмір суддівської винагороди, яка враховується при призначенні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2024 (3028,00 грн.), в якій визначено розмір такої винагороди у сумі 290688,00 грн. та яку було видано на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.09.2024 у справі №160/17983/24, яким саме і визнано протиправним та скасовано рішення Третього апеляційного адміністративного суду щодо відмови ОСОБА_1 у видачі довідки про розмір грошової винагороди судді, який перебуває на відповідній посаді, станом на 01.01.2024 року, що видано у формі листа від 26.01.2024р. №10/25/24 та зобов`язано Третій апеляційний адміністративний суд видати ОСОБА_1 довідку про розмір суддівської винагороди, яка враховується при перерахунку (обчисленні) щомісячного довічного грошового утримання судді, яка обрахована станом на 01.01.2024 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 3028 гривень. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції спираючись на норми Конституції України, Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VІІІ (далі Закон № 1402-VІІІ), Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 №966-XIV (далі Закон № 966-XIV), Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» та затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.01.2008 року №3-1 Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України - дійшов цілком обґрунтованого висновку, що виплата суддівської винагороди регулюється ст.130 Конституції України і ст.135 Закону №1402-VIII, а норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть. Зміни до Закону №1402-VIII у частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, про який йдеться у позовній заяві, а також до Закону №966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися. Законом №1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом №1402-VIII. Виходячи з того, що ключовим питанням в рамках спірних правовідносин у цій справі, пов`язаному з перерахунком щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, є наявність правових підстав для здійснення такого перерахунку у зв`язку зі зміною розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, і відповідно питання який саме показник прожиткового мінімуму підлягає застосуванню при визначенні базового розміру посадового окладу судді для цілей перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у 2024 році, колегія суддів вважає за необхідне врахувати правові висновки Верховного Суду, що викладені у постанові від 17 лютого 2026 року у справі № 200/2309/25 (провадження № К/990/40316/25), в якій суд касаційної інстанції оцінюючи протилежні між собою висновки Верховного Суду у раніше розглянутих справах з подібними правовідносинами, що викладені у постановах від 12 вересня 2024 року по справі № 580/2522/24 та від 17 листопада 2025 року по справі № 520/32171/24 - відступити від викладених Верховним Судом у постанові від 17 листопада 2025 року по справі № 520/32171/24 правових висновків про те, що для визначення базового розміру посадового окладу судді, який враховується при розрахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, повинен застосовуватись прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2102,00 грн відповідно до Закону України Про Державний бюджет України на 2024 рік та, відповідно, що з 01 січня 2024 року не відбулась зміна розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, а отже дійшов висновку про відсутність правових підстав для здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, внаслідок чого у справі № 200/2309/25 (провадження № К/990/40316/25) Верховний Суд виснував, що: - у зв`язку зі збільшенням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного законом про Державний бюджет України на відповідний рік станом на 1 січня, а також зумовленим цим зростанням розміру суддівської винагороди, розрахунок якої здійснюється на основі прожиткового мінімуму, у суддів у відставці виникає право на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання; - а для визначення базового розміру посадового окладу судді, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, підлягає застосуванню прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі, встановленому законом про Державний бюджет України на відповідний рік та, відповідно, у разі його збільшення порівняно з попереднім роком з 01 січня наявні правові підстави для здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги відповідача, колегією суддів встановлено, що вирішуючи спір у цій справі по суті, суд першої інстанції виходив з положень частини другої статті 19 Конституції України, відповідно якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а приписів статей 21 і 22 Конституції України за якими права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними, і при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Оскільки згідно ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а Конституція України має найвищу юридичну силу, і відповідно, Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй виходячи з того, що норми Конституції України є нормами прямої дії, а звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується, суд першої інстанції цілком обґрунтовано звернув увагу на те, що організація судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначається Законом України «Про судоустрій та статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VІІІ (далі Закон № 1402-VІІІ). Так, відповідно до ст. 4 Закону №1402-VІІІ судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Питання виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці врегульоване статтею 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частиною четвертою якого встановлено, що у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання. Оскільки відповідно до ст.130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів, а у Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя, при цьому частиною першою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» чітко визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами, колегія суддів виходить з того, що визначені Конституцією України та Законом України «Про судоустрій і статус суддів» гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їхнього статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом, а створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення є однією з гарантій належного здійснення правосуддя, про що неодноразово підкреслювалося Конституційним Судом України в своїх рішеннях, а саме про те, що конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя (рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018). Аналогічних висновків Верховний Суд дійшов у постанові від 17 лютого 2026 року у справі № 200/2309/25 (пункти 36-38), в якій також акцентовано увагу на тому, що 30 вересня 2016 року набрали чинності зміни, внесені до Конституції України, згідно із Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», яким, зокрема, статтю 130 Основного Закону викладено в новій редакції, текст якої зазначено, і вперше закріплено спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій», а також про те, що питання визначення розміру суддівської винагороди врегульовано статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в його преамбулі), є законом про судоустрій в розумінні частини другої статті 130 Конституції України), зокрема, пунктом 1 частини третьої якої визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, і відповідно, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року (пункти 39-41). Отже, виходячи з законодавчо врегульованого пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» питання визначення розміру суддівської винагороди, за змістом якої базовий розмір посадового окладу судді апеляційного суду становить 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, колегія суддів цілком погоджується з висновками суду першої інстанції у цій справі про те, що розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, залежить саме від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року. Відповідно до статті 1 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» державні соціальні стандарти - встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій. Державні соціальні стандарти і нормативи встановлюються з метою, зокрема, визначення механізму реалізації соціальних прав та державних соціальних гарантій громадян, визначених Конституцією України (положення статті 2 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії»). Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень урегульовано Законом України «Про прожитковий мінімум». Відповідно до статті 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. Аналізуючи положення Законів України «Про судоустрій і статус суддів», «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» та «Про прожитковий мінімум» колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що законодавцем не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», і жодним Законом судді не віднесені до окремої соціальної чи демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо. Натомість, дійсно, статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» разом із встановленням на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 3028,00 грн був введений такий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2102,00 грн. У даному спірному випадку, колегія суддів також визнає важливими та враховує викладені у постанові Верховного Суду від 17 лютого 2026 року у справі № 200/2309/25 (провадження № К/990/40316/25) правові висновки з наведеної у попередньому абзаці норми, відповідно яких касаційною інстанцією зазначено, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2024 року (3028,00 грн) на іншу розрахункову величину, яка Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102,00 грн), на підставі абзацу 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», є протиправною (пункт 56), що мотивовано Верховним Судом тим, що: - зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди, а також в Закон України «Про прожитковий мінімум» щодо визначення розміру прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає (пункт 51); - водночас Закон України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (пункт 52); - Закон України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів (пункт 53); - на такі аспекти при підготовці, прийнятті та введенні в дію закону про Держбюджет звертав увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (пункт 54); - Законом України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги повинен братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Зазначена конституційна гарантія незалежності суддів не може зазнавати змін без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, тобто суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України «Про судоустрій і статус суддів» (пункт 55); - а аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12 вересня 2024 року у справі № 580/2522/24, від 13 листопада 2024 року у справі № 200/1707/24, від 20 лютого 2025 року у справі № 420/3716/24 (пункт 57). Підсумовуючи вищевикладене у сукупності та з огляду на те, що Головним управлінням Пенсійного фонду в Полтавській області відмовлено позивачці, як судді у відставці в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання на тій підставі, що станом на 01 січня 2024 року розмір прожиткового мінімуму, який застосовується для обрахунку посадового окладу судді апеляційного суду не змінювався, колегія суддів повністю погоджується з висновками суду першої інстанції про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 22.01.2025 № 045550020154 про відмову ОСОБА_1 в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2024 (3028 грн) відповідно до довідки Третього апеляційного адміністративного суду від 17.10.2024 №10/124/24 про розмір суддівської винагороди, яка враховується при призначенні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, оскільки у даному спірному випадку відповідач діяв необґрунтовано та всупереч вимог частини другої статті 130 Конституції України і частини третьою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Обговорюючи окремо доводи апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про застосування викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.04.2025 у справі № 240/9028/24 правових висновків, колегія суддів знову ж таки бере до уваги, що у постанові від 17 лютого 2026 року в справі № 200/2309/25 Верховний Суд детально проаналізувавши як зміст протилежних між собою висновків по справам № 580/2522/24 та № 520/32171/24 з подібними правовідносинами, так і положення частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, вказуючи на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантної та необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі, чітко навів розуміння «подібності правовідносин» і «обов`язковості врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду, при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин, частина п`ята статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України резюмує застосування норм права саме у подібних правовідносинах» (пункти 62,63,64), і такі висновки Верховного Суду у справі № 200/2309/25 колегія суддів визнає обов`язковими для застосування до спірних у цій справі правовідносин. Зокрема, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду в своїй постанові від 17 лютого 2026 у справі № 200/2309/25 зазначив, що «У постанові від 19 травня 2020 року (справа № 910/719/19) Велика Палата Верховного Суду вказала, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин» (пункт 65), а «у справі № 240/9028/24 на постанову Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2025 року, у якій суд апеляційної інстанції посилався на підтвердження своєї позиції щодо застосування положень статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", спірні правовідносини стосувались проведення розрахунку при звільненні та виключенні зі штату судді Вищого адміністративного суду України, зокрема, обрахунку розміру суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги у зв`язку з відставкою судді» (пункт 66)». При цьому Верховним Судом за результатом аналізу предмету спору у справах № 910/719/19 і № 240/9028/24 в пункті 68 постанови від 17 лютого 2026 по справі № 200/2309/25 зазначив про «відмінність спірних правовідносин та фактичних обставин у справі № 240/9028/24 та у справі, що розглядається, виключає можливість застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у її постанові від 24 квітня 2025 року у зазначеній справі, під час розгляду цього спору, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції, застосувавши правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в зазначеній постанові, без оцінки її релевантної до встановлених обставин цієї справи, дійшов помилкового висновку щодо правомірності відмови у перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці». За наведених обставин та виходячи з того, що предмет спору у цій справі за позовом ОСОБА_1 , стосується перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, зокрема, наявності підстав для здійснення такого перерахунку, у зв`язку зі зростанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на перше січня 2024 року, а у розглянутій Великою Палатою Верховного Суду справі № 240/9028/24 предметом спору була протиправність дій Вищого адміністративного суду України щодо проведення неповного розрахунку при звільненні та виключенні зі штату суду судді, який полягає у виплаті за період з 27 грудня 2023 року до 8 лютого 2024 року суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги у зв`язку з відставкою, обчислених без застосування базового посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду, що визначений на підставі положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIІІ «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIІІ), а також без застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року абзацом четвертим статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» у розмірі 2 684 грн та абзацом четвертим статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» у розмірі 3 028 грн. - колегія суддів висновку, що справа № 160/6381/25, що розглядається, не є подібною до справи № 200/2309/25, розглянутої Верховним судом, а натомість є подібною до справи № 200/2309/25, розглянутої Верховним Судом 17 лютого 2026 року, яка саме і стосується перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, зокрема, наявності підстав для здійснення такого перерахунку у зв`язку зі зростанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на перше січня 2024 року, який Пенсійним фондом України зобов`язаний здійснити на підставі довідки суду, виданої за судовим рішенням, що набрало законної сили. Оскільки згідно Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права, і викладені у постановах Верховного Суду висновки щодо застосування норм права враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права, колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги відповідача як підставу для скасування цілком законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції у цій справі. Обговорюючи доводи апеляційної скарги пенсійного органу про порушення судом першої інстанції його дискреційних повноважень, колегія суддів визнає недоречними посилання відповідача на висловлену Верховним Суду у постановах від 06.03.2018 № 754/14898/15-а, від 01.10.2019 № 804/3646/18, від 21.12.2019 № 663/574/17 правову позицію, оскільки така позиція формувалася касаційною інстанцією за інших правових підстав та фактичних обставин. Разом з тим, колегія суддів бере до уваги, що частиною 4 ст. 245 КАС України прямо передбачено, що у визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті випадку, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У разі якщо ухвалення рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Відповідно, перевіряючи рішення суду в частині застосовано у цій справі способу захисту порушених прав позивача, колегія суддів виходить з положень частини першої статті 2 КАС України, за якою завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, а також з позиції Верховного Суду, що раніше була висловлена у постановах від 4 вересня 2018 року по справі №826/1934/17, від 9 листопада 2018 року по справі №823/217/17 та від 11 грудня 2018 року у справі №826/8837/17, за змістом якої «справи, які розглядаються за правилами адміністративного судочинства, повинні максимально відповідати принципу ефективного судочинства як важливому елементу верховенства права, оскільки основна ідея/мета системи адміністративних судів полягає у тому, щоб захистити «малу людину» від «великої держави», в особі її багаточисленних суб`єктів владних повноважень, які наділені множинністю повноважень та низкою механізмів владного примусу». За наведених обставин та виходячи з положень статті 124 Конституції України, змісту рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року у справі №3-рп/2003, статті 8 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права і статті 13 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, колегія суддів визнає, що у спірному випадку судом першої інстанції застосовано ефективний засіб правового захисту прав позивача, який дійсно забезпечить поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату. Безпідставними колегія суддів також визнає доводи апеляційної скарги відповідача в частині того, що право на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, який не проходив кваліфікаційного оцінювання, оскільки матеріалами справи підтверджено, а відповідачем не спростовано, що позивачем у цій справі було пройдено кваліфікаційне оцінювання. Недоречними колегія суддів також визнає наведений відповідачем в апеляційній скарзі аналіз положень Законів України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік», «Про Державний бюджет України на 2024 рік» в частині визначення прожиткового мінімуму для визначення базового розміру посадового окладу судді у 2021, 2022, 2023, 2024 роках, які не визнавалися неконституційним Конституційним Судом України, та які на переконання відповідача виходячи з положень ст.8 Конституції України необхідно застосовувати, з огляду на те, що законодавець чітко визначився про розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102 грн. Також як і безпідставним колегія судів визнає доводи апеляційної скарги відповідача стосовно спіірних у цій справі правовідносин про те, що зміни розміру складових суддівської винагороди суддів, який працює на відповідній посаді з 01.01.2021, з 01.01.2022, з 01.01.2023 та з 01.01.2024 не відбувалося, з посиланням на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 24.04.2025р у справі № 240/9028/24, із зауваженням на положення частини п`ятої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і ч.1 ст.11 та ст.2 КАС України, які відповідач вважає суд зобв`язаний був дотриматися під час вирішення спору по суті у цій справі на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Так, не приймаючи до уваги наведені у попередньому абзаці доводи пенсійного органу, виходячи із визначеного ст.2 КАС України завдання адміністративного судочинства, яким є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом справ - колегія суддів перш за усе і звертає увагу на те, що предметом спору у цій справі є відмова відповідача у перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2024 (3028 грн) відповідно до довідки Третього апеляційного адміністративного суду від 17.10.2024 №10/124/24 про розмір суддівської винагороди, яка враховується при призначенні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, і який відповідач виходячи зі своїх повноважень зобов`язаний здійснювати у відповідності до затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25 січня 2008 року № 3-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 09 лютого 2023 року № 7-2) і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 лютого 2023 р. за № 353/39409 Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, судді Конституційного Суду України територіальними органами Пенсійного фонду України. Оскільки ні вказаним Порядком № 3-1, ні жодним іншим нормативним актом пенсійний орган при зверненні особи за перерахунком раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі відповідної «довідки про суддівську винагороду» не уповноважений ставити під сумнів зміст такої довідки, або не брати її до уваги з будь-яких підстав, у тому числі і виходячи з власного розуміння норм матеріального права чи змін у законодавстві або судової практики (які безпосередньо пенсійний орган не уповноважений аналізувати та застосовувати під час перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці) - колегія суддів визнає, що саме у спірному випадку суд першої інстанції встановивши протиправність відмови пенсійного органу ні в якому разі не втрутився у дискреційні повноваження відповідача, а лише зобов`язав діяти саме у відповідності до вимог чинного законодавства. Підсумовуючи вищевикладене у сукупності, оскільки висновки суду першої інстанції повністю відповідають нормам матеріального і процесуального права та обставинам справи, а доводами апеляційної скарги відповідача ці висновки суду не спростовуються, і тільки зводяться до незгоди із наданою судом першої інстанції правовою оцінкою встановленим обставинам у взаємозв`язку із наявними в матеріалах справи доказами та нормами матеріального права, якими врегульовано спірні у цій справі правовідносини, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення вимог апеляційної скарги відповідача, та вважає, що рішення суду першої інстанції у цій справі відповідно до вимог статті 316 КАС України підлягає залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 242, 315, 316, 319, 321, 322, 325 КАС України, суд, - П о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду в Полтавській області залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.05.2025 року в адміністративній справі №160/6381/25 - залишити без змін. Постанова Третього апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення. Головуючий - суддя С.В. Сафронова суддя Д.В. Чепурнов суддя А.О. Коршун