Постанова 4824 № 761/2480/25

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №761/2480/25 Головуючий у І інстанції - Романишена І.П. апеляційне провадження №22-ц/824/2741/2026 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 лютого 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Приходька К.П., суддів Писаної Т.О., Журби С.О., за участю секретаря Миголь А.А., розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційні скарги Акціонерного товариства «Страхова компанія «ББС ІНШУРАНС» та ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 серпня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Акціонерного товариства «Страхова компанія «ББС ІНШУРАНС» про стягнення частини страхового відшкодування та шкоди, завданої внаслідок ДТП,- установив: У січні 2025 року ОСОБА_2 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_3 , АТ «СК «ББС ІНШУРАНС» про стягнення частини страхового відшкодування та шкоди, завданої внаслідок ДТП. В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що ОСОБА_1 04 вересня 2024 року о 17 год 45 хв в м. Києві по Набережному шосе, біля ринку Рибалка, керуючи автомобілем Renault Master, д.н.з. НОМЕР_1 , всупереч п. 10.9 ПДР, під час руху заднім ходом, не переконався, що це буде безпечно, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем SUBARU FORESTER, д.н.з. НОМЕР_2 , під його керуванням. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобілі отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками. Постановою Печерського районного суду міста Києва від 16 жовтня 2024 року у справі №757/41986/24-п встановлено вину ОСОБА_1 у настанні вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди та притягнуто останнього до адміністративної відповідальності, цивільно-правова відповідальність якого на момент ДТП була застрахована у АТ «СК «ББС ІНШУРАНС». Після ДТП 05 вересня 2024 року він звернувся до АТ «СК «ББС ІНШУРАНС» і повідомив про страховий випадок. 23 вересня 2024 року представником відповідача ОСОБА_4 , було проведено огляд КТЗ SUBARU FORESTER, д.н.з. НОМЕР_2 , у його присутності, про що було складено акт огляду. 14 жовтня 2024 року відповідачем АТ «СК «ББС ІНШУРАНС» йому було сплачено, в якості відшкодування збитків, грошові кошти в розмірі 40319,68 грн. страхового відшкодування. 15 жовтня 2024 року йому для ознайомлення відповідачем АТ «СК «ББС ІНШУРАНС» була надана ремонтна калькуляція №55-D/15/95 від 04 вересня 2024 року, згідно з якою вартість ремонту КТЗ SUBARU FORESTER, д.н.з. НОМЕР_2 , з врахуванням фізичного зносу (0, 657) склала 43519, 68 грн. З метою встановлення дійсного розміру нанесеної йому шкоди внаслідок ДТП, він 16 жовтня 2024 року уклав з ФОП ОСОБА_5 . Договір №4515 на здійснення оцінки та проведення товарознавчого дослідження автомобіля SUBARU FORESTER, д.н.з. НОМЕР_2 , з метою визначення вартості матеріального збитку (на дату ДТП). 19 жовтня 2024 року він отримав від ФОП ОСОБА_5 . Звіт про визначення вартості матеріального збитку за №4515. 21 жовтня 2024 року він звернувся до відповідача АТ «СК «ББС ІНШУРАНС» з претензією про проведення доплати вартості матеріального збитку та надав копію Звіту про оцінку про визначення матеріального збитку за №4515 від 19 жовтня 2024 року. 12 листопада 2024 року він отримав від відповідача АТ «СК «ББС ІНШУРАНС» Лист №2184-05 від 11 листопада 2024 року про розгляд претензії б/н від 21 жовтня 2024 року, згідно з яким йому відмовлено у задоволенні претензії (проведенні перерахунку) та запропоновано звернутись до суду. Вказував, що він неодноразово звертався до відповідача ОСОБА_1 з пропозицією про досудове врегулювання спору, на що ОСОБА_1 відповів відмовою з посиланням на те, що його відповідальність застрахована, а, отже, кошти за відновлювальний ремонт має сплачувати страхова компанія. Крім того, зазначав, що йому було завдано моральної шкоди, яка оцінена в розмірі 10000 грн. Відповідно до позовних вимог з урахуванням заяви про збільшення/зменшення позовних вимог просив суд: стягнути з ОСОБА_1 на свою користь відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 67066,49 грн. та моральну шкоду у розмірі 10000 грн. Стягнути з АТ «СК «ББС ІНШУРАНС» на свою користь невиплачене страхове відшкодування у розмірі 51570, 98 грн., пеню - 2847 грн., інфляційні втрати - 670,42 грн., 3% річних - 275,52 грн. та судові витрати. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 28 серпня 2025 року зазначений вище позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 матеріальні збитки в розмірі 67066,49 грн., моральну шкоду у розмірі 10000 грн., судові витрати у розмірі 14108,91 грн. Стягнуто з АТ «СК «ББС ІНШУРАНС» на користь ОСОБА_2 недоплачену суму страхового відшкодування у розмірі 51570,98 грн., пеню у розмірі 2847 грн., інфляційні втрати у розмірі 670,42 грн., 3% річних у розмірі 275,52 грн., судові витрати у розмірі 14108,91 грн. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції АТ «СК «ББС ІНШУРАНС» подало апеляційну скаргу, оскільки вважає рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначило, що не погоджується з Висновком експерта №СЕ-19/111-25/18525-АВ від 13 червня 2025 року судової транспортно-товарознавчої експертизи. Експерт, у висновку №СЕ-19/111-25/18525-АВ від 13 червня 2025 року судової транспортно-товарознавчої експертизи порахував фарбування бамперу (як нової деталі) на суму 5824,51 грн., а також порахував бампер (як заміна нової деталі) на суму 16767,65 грн. Водночас зазначає, що суд першої інстанції, при оцінці доказів та при прийняті оскаржуваного рішення не врахував ту обставину, що бампер мав пошкодження, які не пов`язані із ДТП, що сталася 04 вересня 2024 року та мали бути усунуті до такої ДТП. Про пошкодження зазначеної деталі - бампер передній - подряпини, вказано в акті огляду транспортного засобу (дефектна відомість) від 23 вересня 2024 року, що підписаний, зокрема, позивачем без зауважень. Водночас, експертом необґрунтовано додано до вартості запасних частин заміну бампера переднього вартістю 16767,65 грн., що стало наслідком завищення вартості матеріальної шкоди. Також, вказує, що витрати позивача, щодо замовлення Звіту 19 жовтня 2024 року №4515 не відносяться до судових витрат, а також не підлягають відшкодуванню з його, АТ «СК «ББС ІНШУРАНС», сторони. Зазначає, що воно не зобов`язано компенсувати позивачу його необґрунтовані витрати, які позивач вирішив здійснити самостійно, та які не відносяться до судових витрат. Звертає увагу, що оскільки воно не відмовляло у виплаті страхового відшкодування особі, яка мала право на таке відшкодування, а навпаки, здійснило його своєчасну сплату (у строки передбачені вимогами ст. 36 Закону ОСЦПВВНТЗ), підстав вважати, що із нього, як страховика, потрібно стягнути суму штрафних санкцій, про які заявляє позивач, є абсолютно та беззаперечно безпідставним. Просило суд, скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 серпня 2025 року та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що позивач повинен звертатись з вимогою про відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП до страховика, тобто до АТ «СК «ББС ІНШУРАНС», оскільки відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика (страховика) не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. Тобто в даному випадку сума, що зазначена у висновку експерта від 13 червня 2025 року №СЕ-19/111-25/18525-АВ входить в ліміт страхового відшкодування, однак з неї потрібно вирахувати кошти, які вже було виплачено АТ «СК «ББС ІНШУРАНС» на користь позивача. Крім того, вказує, що позивач просить стягнути з нього моральну шкоду, однак позивачем не наведено достатньо підстав та не надано доказів для покладення відповідальності за відшкодування моральної шкоди на нього. Просив суд, скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 серпня 2025 року та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову. На апеляційну скаргу АТ «СК «ББС ІНШУРАНС» на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 серпня 2025 року ОСОБА_2 подав відзив, в обґрунтування якого зазначив, що судом правильно застосовано положення ст. 1192 ЦК України «Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі». Оскільки виник спір, щодо розміру відшкодування шкоди, а останньою датою, на які був розрахований такий збиток, відповідно до висновку експерту №СЕ-19/111-25/18525-АВ від 13 червня 2025 року є 23 квітня 2025 року, то судом правомірно застосовано вартість матеріально збитку станом на 23 квітня 2025 року, яка вказана у висновку експерта. Вказує, що актом огляду транспортного засобу (дефектна відомість) від 23 вересня 2024 року п.1 «назви деталі та опис пошкодження» встановлено, що бампер передній - деформація, підлягає заміні та фарбуванню, що в свою чергу підтверджено Звітом про визначення вартості матеріального збитку №4515 від 19 жовтня 2024 року, складеного суб`єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_5 , Висновком судового експерта №СЕ-19/11125/18525-АВ від 13 червня 2025 року. Дійсно передній бампер до ДТП мав незначні подряпини, які можна усунути поліруванням, але ці незначні пошкодження жодним чином не передбачали заміни бамперу до ДТП. Отже твердження апелянта є безпідставним, а висновок експерта є обґрунтованим. Зазначив, що має місце прострочення виплати страхового відшкодування, а тому АТ «СК «ББС ІНШУРАНС» має виплатити йому за період прострочення з 23.04.2025 по 26.06.2025 включно пеню в розмірі 2847 грн., інфляційні втрати в розмірі 670,42 грн. та 3% річних 275,52 грн. Просив суд, апеляційну скаргу АТ «СК «ББС ІНШУРАНС» залишити без задоволення, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 серпня 2025 року залишити без змін. На апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 серпня 2025 року ОСОБА_2 подав відзив, в обґрунтування якого зазначив, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням), про що в своєму рішенні зазначив суд з посиланням на відповідні докази та норми законодавства України. Щодо правомірності задоволення його вимоги про стягнення з ОСОБА_1 моральної шкоди, то вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив його моральні страждання, що в свою чергу знайшло відображення у оскаржуваному рішенні. Просив суд, апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 серпня 2025 року залишити без змін. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторони, яка брала участь у розгляді справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 04 вересня 2024 року о 17 год 45 хв в м. Києві по Набережному шосе, біля ринку Рибалка, керуючи автомобілем Реналто, д.н.з. НОМЕР_1 , під час руху заднім ходом, не переконався, що це буде безпечно, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем SUBARU FORESTER д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням позивача ОСОБА_2 , чим порушив вимоги п.10.9 Правил дорожнього руху. Постановою Печерського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2024 року у справі №757/41986/24-п ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу на користь держави в розмірі 850 грн. Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Отже, особою, винною у настанні страхового випадку є відповідач ОСОБА_1 . Судом встановлено, що власником транспортного засобу SUBARU FORESTER д.н.з. НОМЕР_2 є ОСОБА_2 , що підтверджується відомостями свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 від 17 червня 2021 року. На момент дорожньо-транспортної пригоди майнові інтереси власника автомобіля Renault, д.н.з. НОМЕР_1 , були застраховані відповідно до Полісу №EP-219379156 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у АТ «СК «ББС ІНШУРАНС», ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну - 160000 грн., франшиза 3200 грн. 05 вересня 2024 року позивач звернувся до АТ «СК «ББС ІНШУРАНС» із Повідомленням про подію, що має ознаки страхового випадку. 23 вересня 2024 року представником відповідача (найнятою особою) ОСОБА_4 , було проведено огляд КТЗ SUBARU FORESTER, д.н.з. НОМЕР_2 , у присутності позивача, про що було складено акт огляду (дефекту відомість). 04 жовтня 2024 року було складено Звіт про визначення вартості матеріального збитку №55-D/15/95 ФОП ОСОБА_6 , який діє на підставі Сертифікату суб`єкта оціночної діяльності. Звіт про визначення вартості матеріального збитку був замовлений на підставі заявки відповідача АТ «СК «ББС ІНШУРАНС»№125697 від 01 жовтня 2024 року. 10 жовтня 2024 року відповідачем АТ «СК «ББС ІНШУРАНС» було складено Страховий акт №125697/1, відповідно до якого сума страхового відшкодування склала 40319,68 грн. 14 жовтня 2024 року відповідачем АТ «СК «ББС ІНШУРАНС» було сплачено позивачу страхове відшкодування в розмірі 40319,68 грн. 15 жовтня 2024 року позивачу для ознайомлення відповідачем АТ «СК «ББС ІНШУРАНС» була надано ремонтна калькуляція №55-D/15/95 від 04 вересня 2024 року, згідно з якою вартість ремонту КТЗ SUBARU FORESTER д.н.з. НОМЕР_2 (з врахуванням фізичного зносу 0,657) склала 43519,68 грн. З метою встановлення дійсного розміру нанесеної позивачу шкоди внаслідок ДТП, позивач 16 жовтня 2024 року уклав з ФОП ОСОБА_5 . Договір №4515 на здійснення оцінки та проведення товарознавчого дослідження автомобіля SUBARU FORESTER д.н.з. НОМЕР_2 . 18 жовтня 2024 року позивачем проведено оплату послуг оцінювача ФОП ОСОБА_5 у розмірі 4000 грн. згідно Платіжної інструкції OAIC05У6YG від 19 жовтня 2024 року. Позивач отримав від ФОП ОСОБА_5 . Звіт про визначення вартості матеріального збитку за №4515 на загальну суму 91579,02 грн. 21 жовтня 2024 року позивач звернувся до відповідача АТ «СК «ББС ІНШУРАНС» з претензією (вх. №3214) про проведення доплати вартості матеріального збитку та надав копію Звіту про оцінку про визначення матеріального збитку за №4515 від 19 жовтня 2024 року. 12 листопада 2024 року позивач отримав від відповідача АТ «СК «ББС ІНШУРАНС» Лист №2184-05 від 11 листопада 2024 року про розгляд претензії б/н від 21 жовтня 2024 року, згідно з яким позивачу відмовлено у задоволенні претензії (проведенні перерахунку) та запропоновано звернутись до суду. Відповідно до висновку експерта №СЕ-19/111-25/18525-АВ від 13 червня 2025 року вартість матеріального збитку завданого власнику автомобіля «Subaru Forester», реєстраційний номер НОМЕР_4 , внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась 04 вересня 2024 року, станом на день ДТП 04 вересня 2024 року складає: 79509,43 грн. без урахування ПДВ на витрачені матеріали та замінні складові частини. Вартість матеріального збитку завданого власнику автомобіля «Subaru Forester», реєстраційний номер НОМЕР_5 , внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась 04 вересня 2024 року, станом на день ДТП 04 вересня 2024 року складає: 90547, 33 грн. з урахуванням ПДВ на витрачені матеріали та замінні складові частини. Вартість матеріального збитку завданого власнику автомобіля «Subaru Forester», реєстраційний номер НОМЕР_6 , внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась 04 вересня 2024 року, станом на 23 квітня 2025 року складає: 95090,66 грн. без урахування ПДВ на витрачені матеріали та замінні складові частини. Вартість матеріального збитку завданого власнику автомобіля «Subaru Forester», реєстраційний номер НОМЕР_6 , внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась 04 вересня 2024 року, станом на 23 квітня 2025 року складає: 107152, 80 грн. з урахуванням ПДВ на витрачені матеріали та замінні складові частини. Вартість відновлювального ремонту пошкодженого колісного транспортного засобу «Subaru Forester», реєстраційний номер НОМЕР_7 із урахуванням коефіцієнту фізичного зносу деталей станом на 04 вересня 2024 року складає: 90547,33 грн. з урахуванням ПДВ на витрачені матеріали та замінні складові частини. Вартість відновлювального ремонту пошкодженого колісного транспортного засобу «Subaru Forester», реєстраційний номер НОМЕР_8 , із урахуванням коефіцієнту фізичного зносу деталей станом на 23 квітня 2025 року складає: 107152,80 грн. з урахуванням ПДВ на витрачені матеріали та замінні складові частини. Вартість відновлювального ремонту пошкодженого колісного транспортного засобу «Subaru Forester», реєстраційний номер НОМЕР_9 , станом на дату вчинення дорожньо-транспортної пригоди 04 вересня 2024 року складає: 145801,91 грн. без урахування ПДВ на витрачені матеріали та замінні складові частини. Вартість відновлювального ремонту пошкодженого колісного транспортного засобу «Subaru Forester», реєстраційний номер НОМЕР_10 , станом на дату оцінки 23 квітня 2025 року складає: 162157,15 грн. без урахування ПДВ на витрачені матеріали. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції взяв до уваги Висновок експерта №СЕ-19/111-25/18525-АВ від 13 червня 2025 року, та дійшов висновку, що в межах заявлених позовних вимог, з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача підлягають стягненню матеріальні збитки в розмірі 67066,49 грн. (162157,15 грн. - 95090,66 грн.), що складає різницю вартості відновлювального ремонту на дату оцінки 23 квітня 2025 року без урахування ПДВ на витрачені матеріали та замінні складові частини та вартості матеріального збитку завданого власнику автомобіля Subaru Forester, д.н.з. НОМЕР_2 , станом на 23 квітня 2025 року без урахування ПДВ; з відповідача АТ«СК«ББС ІНШУРАНС» на користь позивача підлягає стягненню недоплачена сума страхового відшкодування у розмірі 51570, 98 грн. (95090,66 грн. - 40319,68 грн. - 3200 грн.), що складає різницю вартості матеріального станом на 23 квітня 2025 року без урахування ПДВ, сплачених страховиком грошових коштів 14 жовтня 2024 року та франшизи за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що АТ «СК «ББС ІНШУРАНС» не було у повному обсязі та своєчасно виплачено страхове відшкодування позивачу, а тому, наявні правові підстави для стягнення з відповідача пені, суми трьох процентів річних та інфляційних втрат, за порушення зобов`язання з виплати страхового відшкодування. Суд першої інстанції також врахував характер порушення, глибину душевних страждань позивача, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, та виходив із засад розумності, виваженості та справедливості, і дійшов висновку, що позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди є обґрунтованими. З висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне. Згідно з ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно зі ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є гарантією того, що учасник справи, незалежно від рівня фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, має можливість забезпечити захист своїх прав та інтересів. Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставою виникання цивільних прав та обов`язків є завдання матеріальної та моральної шкоди іншій особі. Згідно з ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Відповідно до частин 1, 2 ст. 1187 цього Кодексу, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Відповідно до ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Відповідно до п. 14 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», при визначенні розміру та способу відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого, судам слід враховувати положення ст. 1192 ЦК України. Наприклад, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ такого ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Як при відшкодуванні шкоди в натурі, так і при відшкодуванні реальних збитків потерпілий має право вимагати відшкодування упущеної вигоди. Якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), було використано нові вузли, деталі, комплектуючі частини, у тому числі іншої модифікації, що випускаються в обмін знятих із виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не має права вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого вартості такого майна (у разі відшкодування збитків). Згідно п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», у разі пошкодження внаслідок дій винної особи окремих деталей, вузлів, агрегатів транспортного засобу розмір реальних збитків необхідно визначати виходячи з вартості запасних частин і відновлювального ремонту. Згідно з ч. 1 ст. 1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатньої страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Відповідно до пункту 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Отже, відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем дорожньо-транспортної пригоди, відповідальність яких застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виникло обов`язку з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність. Статтями 28,29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, це шкода, пов`язана: -з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; -з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; -з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; -з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті дорожньо-транспортної пригоди; -з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров`я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; -з евакуацією транспортних засобів з місця дорожньо-транспортної пригоди. При цьому у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством. Верховний Суд у постанові від 04 грудня 2019 року в справі № 359/2309/17 вказав, що майнова шкода повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду та застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, лише у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком. Відповідно до п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, в тому числі висновками експертів. Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Згідно зі ст. 102 ЦПК України, висновок експерта це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Як вбачається з матеріалів справи, за клопотанням позивача, з метою з`ясування обставин справи, суд першої інстанції призначив судову транспортно-товарознавчу експертизу. У висновку експерта за результатами проведення судової транспортно-товарознавчої експертизи №СЕ-19/111-25/18525-АВ від 13 червня 2025 року, складеного експертом ОСОБА_7 , на виконання ухвали суду від 11 березня 2025 року, зазначено, що вартість матеріального збитку завданого власнику автомобіля Subaru Forester, д.н.з. НОМЕР_2 , внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась 04 вересня 2024 року, станом на 23 квітня 2025 року складає 95090,66 грн. без урахування ПДВ на витрачені матеріали та замінні складові частини; вартість відновлювального ремонту пошкодженого колісного транспортного засобу Subaru Forester, д.н.з. НОМЕР_2 , станом на дату оцінки 23 квітня 2025 року складає: 162157,15 грн. без урахування ПДВ на витрачені матеріали та замінні складові частини. Таким чином, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при вирішенні питання про стягнення з відповідачів матеріального збитку та недоплаченої суми страхового відшкодування, вірно взято до уваги висновок експерта №СЕ-19/111-25/18525-АВ від 13 червня 2025 року, оскільки такий містить чіткі і повні відповіді на поставлені питання, відомості про попередження експерта про кримінальну відповідальність за ст.ст.384, 385 КК України, вказано, що він підготовлений для подання до суду, а тому є належним та допустимим доказом у даній справі, що обґрунтовує та доводить розмір заподіяних позивачу збитків. Враховуючи вищезазначене, встановивши наявність вини водія транспортного засобу, цивільно-правова відповідальність якого була застрахована у АТ «СК «ББС ІНШУРАНС», а також з`ясувавши розмір матеріального збитку, визначеного на підставі належного та допустимого доказу - висновку експерта, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з АТ «СК «ББС ІНШУРАНС» на користь позивача недоплачену суму страхового відшкодування у розмірі 51570, 98 грн., та стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача матеріальні збитки в розмірі 67066, 49 грн. Доводи апеляційної скарги АТ «СК «ББС ІНШУРАНС» про те, що воно не погоджується з Висновком експерта №СЕ-19/111-25/18525-АВ від 13 червня 2025 року судової транспортно-товарознавчої експертизи, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки АТ «СК «ББС ІНШУРАНС» не надано вмотивованих доказів помилковості чи необґрунтованості висновку експертизи, або доказів, що висновок експерта суперечить матеріалам справи чи викликає сумніви в його правильності. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що позивач повинен звертатись з вимогою про відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП до страховика, тобто до АТ «СК «ББС ІНШУРАНС», оскільки відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що у страховика (страховика) не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, колегія суддів не бере до уваги, оскільки у постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі №754/5129/15-ц зроблено правовий висновок про те, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі (ч. 2 ст. 1192 ЦК України), тоді як розмір страхового відшкодування, що підлягає стягненню зі страховика, відповідно до ст. 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» - виходячи з витрат, пов`язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням фізичного зносу транспортного засобу. Верховний суд у складі судової палати Касаційного цивільного суду у своїй Постанові №686/17155/15-ц від 03 жовтня 2018 року підтримав правовий висновок викладений у Постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі №6-691цс15 де було зазначено, що правильним є стягнення із винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати). Щодо заперечення АТ «СК «ББС ІНШУРАНС» щодо стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних, то колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов`язання виникають із підстав, встановлених ст. 11 ЦК України. Згідно зі ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти. Таким чином, грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема і факту завдання майнової шкоди іншій особі. Згідно зі ст. 546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання. Відповідно до положень ст. 548 ЦК України, виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Отже, як випливає із ч. 1 ст. 548 ЦК України, забезпечення зобов`язання може виникати на підставі договору, а також ґрунтуватися на положеннях чинного законодавства України. Неустойка в певних випадках виникає безпосередньо із закону всупереч бажанню сторін. Згідно ст. 551 ЦК України неустойка, виражена в грошовій формі, може бути як договірною, так і законною. Порушенням зобов`язання, згідно ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Із змісту ст. 979 ЦК України вбачається, що у разі настання страхового випадку страховик зобов`язаний виплатити страхувальнику грошову суму (страхову виплату). У відповідності із вимогами ст. 992 ЦК України, у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов`язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом. До сфери обов`язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України від 01 липня 2004 року №1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п. 4, 9 Постанови за № 6 від 27 березня 1992р. «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини. Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо). При визначенні розміру відшкодування шкоди, заподіяної майну, судам слід враховувати, що потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості на час розгляду справи втраченого майна, робіт, які необхідно провести, щоб виправити пошкоджену річ, усунути інші негативні наслідки неправомірних дій заподіювача шкоди. Водночас відповідно до ст. 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки. Відповідно до пункту 36.1, пункту 36.2 ст.36 Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою. Страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у ст. 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Протягом трьох робочих днів з дня прийняття відповідного рішення страховик (МТСБУ) зобов`язаний направити заявнику письмове повідомлення про прийняте рішення. Відповідно до п. 36.5 ст. 36 Закону, за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня. За правилами ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Як слідує з матеріалів справи, АТ «СК «ББС ІНШУРАНС» не здійснило повну виплату страхового відшкодування ОСОБА_2 у розмірі 51570, 98 грн. Таким чином, встановивши прострочення виплати частини страхового відшкодування щодо ОСОБА_2 у термін з 23 квітня 2025 року по 26 червня 2025 року, суд першої інстанції цілком підставно і обґрунтовано, навівши відповідні розрахунки, встановив розмір стягнень у вигляді пені, 3% річних та інфляційних втрат, передбачених ст. 625 ЦК України. Отже, на думку колегії суддів, розглядаючи даний спір, суд першої інстанції, встановивши обставини справи, правильно визначився з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, вірно встановив період, за який підлягає стягнення за прострочення грошового зобов`язання, та його суму. Щодо заперечень ОСОБА_1 в частині завдання позивачу моральної шкоди, ненадання доказів, які б підтверджували наявність заявлених обставин, що могли стати причиною моральних страждань позивача, колегія суддів зазначає наступне. Вимоги частин 2 та 3 ст.23 ЦК України передбачають, що моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазналау зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч. 3 ст. 23 ЦК України). Відповідно до роз`яснень, наведених у пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. За змістом п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. Відповідно до вимог частин 2 та 5 ст.1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовійпідставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Судом встановлено, що ОСОБА_1 04 вересня 2024 року о 17 год 45 хв в м. Києві по Набережному шосе, біля ринку Рибалка, керуючи автомобілем Реналто, д.н.з. НОМЕР_1 , під час руху заднім ходом, не переконався, що це буде безпечно, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем SUBARU FORESTER д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням позивача ОСОБА_2 , чим порушив вимоги п.10.9 Правил дорожнього руху. Зазначена ДТП мала місце з вини ОСОБА_1 , що встановлено постановою Печерського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2024 року у справі №757/41986/24-п, яка набрала законної сили. Тобто, діями ОСОБА_1 , позивачу було завдано моральних страждань, внаслідок пошкодження його майна - автомобіля SUBARU FORESTER д.н.з. НОМЕР_2 . Отже, ОСОБА_1 , має нести відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (ч. 5 ст. 1187 ЦК України). Отже, обов`язок доведення вини, власника або володільця джерела підвищеної небезпеки покладено саме на власника або володільця джерела підвищеної небезпеки. Така правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року №14-463цс18 (справа №210/5258/16-ц) та постанові Верховного Суду від 08 листопада 2018 року №61-44173св18 (справа №336/3665/16-ц). Під непереборною силою слід розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події (п. 1 ч. 1 ст. 263 ЦК України), тобто ті, які мають зовнішній характер. Під умислом потерпілого слід розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату. Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом (ч. 2 ст. 1193 ЦК України). Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставин завданняшкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо). Врахувавши наведені обставини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач має нести відповідальність за моральну шкоду, завдану таким джерелом, незалежно від наявності його вини. Разом із цим, відповідачем не доведено наявність підстав для повного звільнення його від відповідальності у зв`язку із тим, що завдання шкоди сталося внаслідок обставин непереборної сили або умислу потерпілого. Згідно практики ЄСПЛ деякі форми нематеріальної шкоди, включаючи моральні страждання, за самою їхньою природою не завжди можна підтвердити конкретними доказами, але це не заважає суду присуджувати грошову компенсацію, якщо у нього є розумні підстави вважати, що заявник зазнав моральної травми, яка потребує такого відшкодування (рішення у справі Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі проти Сполученого Королівства Abdulaziz, Cabales and Balkandaliv. the United Kingdom) від 28 травня 1985 року, серія А, № 94, п.96). Пунктом 6.4 Методичних рекомендацій «Відшкодування моральної шкоди» (лист Міністерства юстиції від 13 травня 2004 року № 35-13/797) роз`яснено, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. У будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним. Практика ЄСПЛ з питання відшкодування моральної шкоди свідчить про те, що оцінка такої шкоди за своїм характером, є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом. Цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності. При ньому судова практика має забезпечувати правову визначеність у питанні щодо компенсацій за вчинення аналогічних правопорушень. З цього погляду можливість людини реалізувати своє природне право на одержання компенсації за страждання і переживання, спричинені посяганням на належні їй особисті немайнові блага, слід розцінювати як один з виявів верховенства права. Водночас усвідомлення взаємозв`язку відшкодування моральної шкоди з правом на доступ до ефективного засобу юридичного захисту вочевидь має спиратися на загальне переконання у спроможності юрисдикційного органу сформувати обґрунтоване уявлення щодо наявності та специфіки втілення моральної шкоди, що зазвичай виникає за подібних життєвих обставин. У переважній більшості випадків ЄСПЛ: а) наголошує па розумно очікуваних. передбачуваних або звичайних за подібних обставин негативних наслідках, що мали б виникнути у немайновій сфері потерпілої особи; б) виходить з розумного врахування суті порушеного права, особливостей вчинення конкретного правопорушення та характерного для останнього негативного впливу на стан потерпілого; в) при визначенні розміру моральної шкоди керується власного практикою в аналогічних справах. Отже, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженої Головою ЄСПЛ на підставі статті 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах. З урахуванням наведеного, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що вирішуючи питання про стягнення моральної шкоди необхідно виходити з того, що моральна шкода позивачу завдана внаслідок пошкодження його майна - автомобіля SUBARU FORESTER д.н.з. НОМЕР_2 , втрати нормальних життєвих зав`язків, які вимагали від останнього додаткових зусиль для організації свого життя, відчуття ним негативних емоцій, перебування у стресовій ситуації, тривалого захисту в суді свого порушеного права. Отже, беручи до уваги характер моральних страждань, які переніс позивач, враховуючи його турботи і хвилювання, відмова відповідача у врегулюванні питання мирним шляхом, необхідність звернення до суду, щодо захисту своїх прав, ставлення відповідача до виниклих правовідносин, а також виходячи із принципів розумності, виваженості, справедливості та співмірності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у відшкодування моральної шкоди 10000 грн., що є справедливим та співмірним перенесеним позивачем моральним стражданням. Інші доводи апеляційних скарг не спростовують правильність висновку суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до власного тлумачення характеру спірних правовідносин та до переоцінки доказів. За таких встановлених обставин, недоліків, які призводять до порушення основних принципів цивільного процесуального судочинства та охоронюваних законом прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі, та впливають на суть ухваленого рішення під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не встановлено. Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини 1 та 2 ст. 77 ЦПК України). Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно зі ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Частиною 1 ст. 89 ЦПК України, визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Отже, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення про задоволення позову, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скаргах доводами не вбачається, оскільки доводи апеляційних скарг не є суттєвими, носять суб`єктивний характер, не відповідають обставинам справи, і правильності висновків суду не спростовують, а тому рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 серпня 2025 року слід залишити без змін, а апеляційні скарги без задоволення. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,- постановив: Апеляційні скарги Акціонерного товариства «Страхова компанія «ББС ІНШУРАНС» та ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 серпня 2025 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складено 04 березня 2026 року. Суддя-доповідач К.П. Приходько Судді Т.О. Писана С.О. Журба