Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 560/12006/25

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/12006/25 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Шевчук О.П. Суддя-доповідач - Гонтарук В. М. 04 березня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Гонтарука В. М. суддів: Моніча Б.С. Білої Л.М. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 серпня 2025 року (ухвалене в м. Хмельницький) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 серпня 2025 року позов задоволено частково. Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. Позивач своїм правом, передбаченим, ст.ст. 300, 304 КАС України не скористався та не подав відзив на апеляційну скаргу. Сьомий апеляційний адміністративний суд, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду неоспорені факти про те, що позивач 16.06.2025 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду з заявою про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 6 (шість) відповідно до ст. 55 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Рішенням ГУ ПФУ в Хмельницькій області від 23.06.2025 №064250010923 відмовлено позивачу. Підставою для відмови в оскаржуваному рішенні вказано, що документами не підтверджено право на заниження пенсійного віку, так як не було доведено проживання не менше 3 років станом на 01.01.1993 в зоні гарантованого добровільного відселення. Не погоджуючись із відмовою відповідача, вважаючи рішення протиправним, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне. Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я врегульовано Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Згідно ст. 9 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-XII, особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, є: 1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків; 2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи; 3) громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації інших ядерних аварій та їх наслідків, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт; 4) громадяни, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих. Відповідно до ч.1 ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу, зокрема, особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років - 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років. Згідно ст.26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 рік. Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Порядок), затверджений Постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1. Підпунктом 5 п.2.1 цього Порядку передбачено, що документами, які засвідчують особливий статус особи є посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"). Згідно з абзацом 7 пп. "ґ" п.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, документами, які засвідчують особливий статус особи є: посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 9 березня 1988 року №122, або довідка військової частини, в складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об`єкт, де особою проводились роботи по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на цих територіях, видана органами місцевого самоврядування (при призначенні пенсії із застосуванням норм ст.55 Закону №796-XII). Зміст наведених норм дає підстави для висновку, що право на зменшення пенсійного віку мають особи, які в установленому законом порядку набули статус громадянина, який постійно проживає або працює на території зони посиленого радіоекологічного контролю з 1986-1993. Водночас, законодавець встановив перелік документів, що підтверджує постійне проживання на території зони посиленого радіоекологічного контролю з 1986-1993, який не обмежується лише довідкою, а навпаки такий факт може бути підтверджений будь-якими первинними документами. Документами, що підтверджують статус громадян, які постійно проживають на території зони посиленого радіоекологічного контролю з 1986-1993, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом є відповідне посвідчення "громадянина, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю з 1986-1993". З аналізу наведених норм права слідує, що єдиним документом, що підтверджує статус громадянина, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю з 1986-1993 та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-ХІІ, зокрема, призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення "Громадянина, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю з 1986-1993". Довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи. Вказана правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 27 лютого 2018 року у справі №344/9789/17, від 23 травня 2018 року у справі №398/3509/16, від 08 червня 2022 року у справі №805/3752/18-а. З матеріалів справи встановлено, що згідно з посвідченням виданого Житомирською облдержадміністрацією 14.02.1996 серії НОМЕР_1 позивач - громадянин, який потерпів від Чорнобильської катастрофи (Категорія 3) та має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" для осіб, які постійно проживають або постійно працюють у зонах безумовного (обов`язкового) відселення за умови, що вони постійно проживали на день аварії, або на 1 січня 1993 р. у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні добровільного відселення - не менше трьох років. Отже, під час видачі позивачу вказаного посвідчення уповноваженим органом перевірялись обставини проживання останнього у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 1 січня 1993 року. Суд звертає увагу на те, що посвідчення позивача недійсним не визнавалось, його статус особи, яка постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю не оспорюється, тому у суду немає підстав ставити під сумнів законність отримання позивачем посвідчення громадянина, який потерпів від Чорнобильської катастрофи (категорії 3) серії НОМЕР_1 . Також, на підтвердження факту проживання на території зони посиленого радіоекологічного контролю позивачем надано довідку Відділу реєстрації місця проживання Коростенської міської ради №9498 від 07.05.2025 року, відповідно до якої позивач, постійно був зареєстрований в АДРЕСА_1 , з 29.09.1988 по 23.04.1992 та з 31.12.1992 по 06.11.2003. Дата зняття з відповідного місця реєстрації 06.11.2003. З 19.12.2003 позивач зареєстрований у АДРЕСА_2 по теперішній час. Враховуючи викладене вище, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивач має право на призначення пенсії із зниженням пенсійного віку, відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" як особа, яка постійно проживала і працювала в зоні посиленого радіологічного контролю більше чотирьох років, у зв`язку з чим рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 23.06.2025 року, яким відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 6 (шість) відповідно до ст. 55 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є протиправним та підлягає скасуванню. Щодо позовних вимог в частині зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області винести рішення про зменшення позивачу віку виходу на пенсію відповідно до ст. 55 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» на 6 (шість) років, суд зазначає наступне. Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідно до пунктів 2-4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язати утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Окрім того, суд звертає увагу відповідача на те, що частиною третьою статті 245 КАС України передбачено право суду у разі скасування індивідуального акта зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Статтею 58 Закону №1058-VІІ визначено, що Пенсійний фонд є органом, який, зокрема, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії. Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч.3 ст.2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення. Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Оскільки, вирішення питання призначення пенсії є виключною компетенцією органів пенсійного фонду, та відсутності можливості перевірити наявність, необхідного для призначення пенсії за віком страхового стажу позивача, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що правильним способом захисту порушених прав позивача буде зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.06.2025 року про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 6 (шість) відповідно до ст. 55 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням правових висновків суду, викладених у цій справі. Оцінюючи позицію апелянта, колегія суддів вважає, що обставини, наведені в апеляційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, у апеляційній скарзі не зазначено. Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд У Х В А Л И В : апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 серпня 2025 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Головуючий Гонтарук В. М. Судді Моніч Б.С. Біла Л.М.