Постанова 4854 № 420/18598/22

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 04 березня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/18598/22 Перша інстанція: суддя Бутенко А.В., повний текст судового рішення складено 22.02.2023, м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Джабурія О.В. суддів - Кравченка К.В. - Ступакової І.Г. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2023 року у справі за адміністративним позовом Головного управління ДПС в Одеській області до фізичної особи-платника податків ОСОБА_1 про стягнення суми податкового боргу,- ПОЗОВНІ ВИМОГИ ТА НАСЛІДКИ ВИРІШЕННЯ ПОЗОВУ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Головного управління ДПС в Одеській області до фізичної особи-платника податків ОСОБА_1 , в якій просить суд: - стягнути з фізичної особи-платника податків ОСОБА_1 на користь держави податковий борг зі сплати єдиного податку з фізичних осіб у розмірі 567 205,05 грн. (п`ятсот шістдесят сім тисяч двісті п`ять гривень, 05 коп.). Позовні вимоги обґрунтовані тим, що станом на 30.11.2022 року, відповідно до довідки про податкову заборгованість та інтегрованої картки платника (ІКП), податкова заборгованість фізичної особи-платника податків ОСОБА_1 перед бюджетом становить 567 205,05 грн. Заяви чи клопотання від сторін не надходили. Відповідач відзив на адміністративний позов не надав. Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2023 року позовну заяву Головного управління ДПС в Одеській області (65044, м. Одеса, вул. Семінарська, 5) до фізичної особи-платника податків ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) про стягнення суми податкового боргу задоволено. Стягнуто з фізичної особи-платника податків ОСОБА_1 на користь держави податковий борг зі сплати єдиного податку з фізичних осіб у розмірі 567 205,05 грн. (п`ятсот шістдесят сім тисяч двісті п`ять гривень, 05 коп.). На вказане рішення суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Апелянт просить рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22.02.2023 року скасувати та у задоволенні адміністративного позову ГУ ДПС в Одеській області до фізичної особи платника податків ОСОБА_1 про стягнення суми податкового боргу відмовити у повному обсязі; стягнути з Головного управління ДПС в Одеській області (65044, м. Одеса, вул. Семінарська, 5, код ЄДРПОУ ВП: 44069166) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати по сплаті судового збору у сумі 10 209,70 грн., а також витрати на професійну правничу допомогу у сумі 15 000 грн. Апелянт вважає зазначене рішення незаконним, необґрунтованим, таким, що винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права та без повного з`ясування усіх обставин, які мають значення для справи, а тому, на думку апелянта, є всі підстави для скасування рішення. Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2024 року поновлено ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2023 року. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2023 року. Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2024 року зупинено провадження у справі №420/18598/22 за позовом Головного управління ДПС в Одеській області до фізичної особи-платника податків ОСОБА_1 про стягнення суми податкового боргу до набрання законної сили рішенням у справі №420/6759/24. Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.05.2025 року зазначена справа в порядку ст.31 КАС України розподілена на колегію суддів у складі: головуючого судді Джабурія О.В., суддів Кравченка К.В. та Ступакової І.Г. Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2025 року прийнято до провадження справу №420/18598/22 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2023 року. Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2026 року провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2023 року у справі за адміністративним позовом Головного управління ДПС в Одеській області до фізичної особи-платника податків ОСОБА_1 про стягнення суми податкового боргу - поновлено. Призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження в приміщенні П`ятого апеляційного адміністративного суду у залі судового засідання №5. Відповідно до вимог ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. За правилами частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з наступних підстав. КОЛЕГІЯ СУДДІВ ВСТАНОВИЛА Фізична особа-платник податків ОСОБА_1 р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 (далі - ФО-ПП ОСОБА_1 відповідач) є платником податків та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . За даними Головного управління ДПС в Одеській області ФО-ПП ОСОБА_1 перебуває на обліку як платник податків у Головному управлінні ДПС в Одеській області, Подільській державній податковій інспекції. Станом на 30.11.2022 року, відповідно до довідки про податкову заборгованість та інтегрованої картки платника (ІКП), податкова заборгованість ФО-ПП ОСОБА_1 перед бюджетом становить 748 029, 49 грн., відповідно до розрахунку податкового боргу сума, яка підлягає стягненню, становить 567 205,05 грн. Заборгованість по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів житлової нерухомості виникла в результаті: - нарахування податкового повідомлення-рішення №1120-13 від 27.05.2017 року на суму 33 286,97 грн.; - нарахування податкового повідомлення-рішення №1121-13 від 27.05.2017 року на суму 46 328,36 грн.; - нарахування податкового повідомлення-рішення №0061889-1312-1502 від 11.04.2018 року на суму 57 974,40 грн.; - нарахування податкового повідомлення-рішення №0061890-1312-1502 від 11.04.2018 року на суму 80 688,00 грн.; - нарахування податкового повідомлення-рішення №0083016-5207-1502 від 16.05.2019 року на суму 67 449,59 грн.; - нарахування податкового повідомлення-рішення №0083017-5207-1502 від 16.05.2019 року на суму 93875,45 грн.; - нарахування податкового повідомлення-рішення №0420845-2404-1502 від 26.05.2021 року на суму 109 166,24 грн.; - нарахування податкового повідомлення-рішення №0420846-2404-1502 від 26.05.2021 року на суму 78 436,04 грн. У зв`язку з несплатою відповідачем заборгованості податковим органом було винесено податкову вимогу форми «Ф» №29620-13 від 10.02.2021 року. У добровільному порядку заборгованість відповідачем погашена не була, у зв`язку із чим позивач звернувся до суду. Вирішуючи дану справу в апеляційному провадженні, колегія суддів приходить до наступних висновків. ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА Вимогами ч. 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційна, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень. Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з вимогами ст.67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. В силу вимог ч.2 ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Спірні правовідносини регулюються нормами Конституції України та Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі ПК України). Відповідно до вимог п.14.1.137 ст.14 ПК України, орган стягнення - державний орган, уповноважений здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу в межах повноважень, встановлених цим Кодексом та іншими законами України. Контролюючий орган має право застосовувати до платників податків фінансові (штрафні) санкції, стягувати до бюджету та державних цільових фондів суми грошових зобов`язань та/або податкового боргу. Згідно з вимогами п.15.1 ст.15 ПК України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом. Підпунктом 16.1.4. п.16.1. ст.16 ПК України, платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи. Згідно з вимогами п.36.1. ст. 36 ПК України, податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Відповідно до вимог п.36.5. ст.36 ПК України відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов`язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи. У відповідності до вимог пп.14.1.39 п.14.1 ст.14 ПК України, «грошове зобов`язання платника податків» - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Згідно з вимогами п.14.1.175 ст.14 ПК України податковий борг сума грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання. Відповідно до вимог п.54.1. ст.54 ПК України передбачено, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою. Згідно з вимогами п.57.1. ст.57 ПК України платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до вимог п.57.3 ст.57 Кодексу у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу. У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов`язання платник податків зобов`язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження. Пунктом 59.1 статті 59 ПК України встановлено, що у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. Податкова вимога може надсилатися (вручатися) контролюючим органом за місцем обліку платника податків, в якому обліковується податковий борг платника податків. Податкова вимога не надсилається (не вручається), якщо загальна сума податкового боргу платника податків не перевищує шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У разі збільшення загальної суми податкового боргу до розміру, що перевищує шістдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, контролюючий орган надсилає (вручає) податкову вимогу такому платнику податків. Зміст статей 54 та 56 ПК України свідчить, що узгодженою є сума грошового зобов`язання, яку: - платник податків самостійно обчислив та задекларував у строки, встановлені цим Кодексом, - контролюючий орган визначив самостійно шляхом прийняття податкових повідомлень-рішень, після закінчення процедури їх адміністративного чи судового оскарження. Таким чином, з вказаних норм слідує, що у платника податків наявний обов`язок щодо сплати лише узгодженої суми податкових зобов`язань. Як передбачено п.59.1 ст.59 ПК України, податкова вимога надсилається платнику податку в порядку, визначеному для надсилання податкового повідомлення-рішення. В свою чергу, п.58.3 ст.58 ПК України визначено, що податкове повідомлення-рішення надсилається (вручається) платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу. Відповідно до вимог п.42.2 ст.42 ПК України, податкова вимога вважається належним чином врученою, якщо вона надіслана у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику). Згідно приписів п.42.3 ст.42 ПК України, якщо платник податків у порядку та у строки, визначені статтею 66 цього Кодексу, повідомив контролюючий орган про зміну податкової адреси, він на період з дня державної реєстрації зміни податкової адреси до дня внесення змін до облікових даних такого платника податків звільняється від виконання вимог документів, надісланих йому контролюючим органом за попередньою податковою адресою та в подальшому повернених як таких, що не знайшли адресата. Пунктом 42.5 ст.42 ПК України встановлено, що у разі якщо платник податків не подав заяву про бажання отримувати документи через електронний кабінет, листування з платником податків здійснюється шляхом надіслання за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручаються платнику податків (його представнику). У разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ у зв`язку з відсутністю за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їхньою відмовою прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення. Статтею 45 Податкового кодексу України визначено, що платник податків - фізична особа зобов`язаний визначити свою податкову адресу. Податковою адресою платника податків - фізичної особи визнається місце її проживання, за яким вона береться на облік як платник податків у контролюючому органі. Платник податків - фізична особа може мати одночасно не більше однієї податкової адреси. Згідно з вимогами п.95.1 ст.95 ПК України, контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі, однак не раніше ніж через 30 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги. Джерела погашення податкового боргу платника податку визначені нормами ст.87 ПК України. Крім того, в силу приписів п.87.9 ст.87 цього Кодексу у разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов`язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. У такому ж порядку відбувається зарахування коштів, що надійдуть у рахунок погашення податкового боргу платника податків відповідно до ст.95 цього Кодексу або за рішенням суду у випадках, передбачених законом. Підпунктом 20.1.34. п.20.1 ст.20 ПК України визначено право контролюючих органів у випадках, встановлених законом, звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг. Відповідно до абз.1 п.95.3 ст.95 ПК України стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, та з рахунків платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих в органі, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини. Згідно з вимогами п.95.4 ст.95 ПК України, контролюючий орган на підставі рішення суду здійснює стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу за рахунок готівки, що належить такому платнику податків. Стягнення готівкових коштів здійснюється у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Вирішуючи справу та задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що у зв`язку з несплатою Відповідачем заборгованості, податковим органом було винесено податкову вимогу форми «Ф» №29620-13 від 10.02.2021 року, яку було направлено рекомендованим листом на адресу ФОП ОСОБА_1 . Враховуючи, що з дня надіслання контролюючим органом відповідачу податкової вимоги минуло 30 календарних днів, в першу чергу вживаються заходи щодо погашення податкового боргу платника податків за рахунок стягнення коштів, які перебувають у його власності, з рахунків платника податків у банках за рішенням суду. Як зазначив суд першої інстанції, податкова вимога форми «Ф» №29620-13 від 10.02.2021 року відповідачем не оскаржувалася, не є скасованою, зміненою або відкликаною, а тому - є узгодженою. Таким чином, беручи до уваги, що відповідачем доказів погашення податкового боргу у сумі 567 205,05 грн. суду не надано, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позов Головного управління ДПС в Одеській області є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню. В свою чергу, у лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції із позовом до Головного управління ДПС в Одеській області, в якому просить визнати протиправними та скасувати: 1) податкові повідомлення-рішення форми «Ф»: - від 27.05.2017 року №1120-13 та №1121-13; - від 11.04.2018 року №0061889-1312-1502 та №0061890-1312-1502; - від 16.05.2019 року №0083016-5207-1502 та №0083017-5207-1502; - від 12.05.2020 року №0079599-5206-1502 та №0079600-5206-1502; - від 26.05.2021 року №0420845-2404-1502 та №0420846-2404-1502; - від 19.07.2022 року №0425814-2404-1502 та №0425817-2404-1502; - від 24.04.2023 року №1746489-2408-1502 та №1746491-2408-1502; 2) податкову вимогу форми «Ф» від 10.02.2021 року №29620-13, якою зобов`язано сплатити податковий борг у розмірі 561 649,41 грн.; 3) рішення від 06.01.2022 року №42/15-32-13-05 про опис майна, що перебуває у власності платника податків ОСОБА_1 у податкову заставу (справа №420/6759/24). Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2025 року у справі №420/6759/24 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області форми «Ф»: - №1120-13 від 27.05.2017 року на суму 33 286,97 грн.; - №1121-13 від 27.05.2017 року на суму 46 328,36 грн. Визнано протиправною та скасовано податкову вимогу форми «Ф» від 10.02.2021 року в частині суми, що перевищує за кодом класифікації доходів 18010300 суму 480 811,88 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, в тій частині, якою суд відмовив у задоволених позову, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове - про задоволення позову в повному обсязі. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2025 року скасовано. Ухвалено нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області форми «Ф» від 27.05.2017 року №1120-13 на суму 33 286,97 грн. та №1121-13 на суму 46 328,36 грн. Визнано протиправною та скасовано податкову вимогу Головного управління ДПС в Одеській області форми «Ф» від 10.02.2021 року в сумі 79 615,33 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Головного управління ДПС в Одеській області (код ЄДРПОУ 44069166) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору та вартості судово-почеркознавчої експертизи у загальному розмірі 31 952,30 грн. (тридцять одна тисяча дев`ятсот п`ятдесят дві гривні 30 коп.). Отже, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2025 року набрало законної сили. Відповідно до вимог ч.2 ст.73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. З огляду на зміст наведеної норми процесуального права та з урахуванням того, що вимогою заявленого позову є стягнення податкової заборгованості, предметом доказування у даній справі мають бути обставини, які свідчать про наявність підстав, з якими законом пов`язує можливість стягнення податкового боргу у судовому порядку, встановлення факту узгодженості грошового зобов`язання, наявності податкового боргу, його сплати у добровільному порядку тощо. Колегія суддів звертає увагу, що у платника податків наявний обов`язок щодо сплати лише узгодженої суми податкових зобов`язань, відповідно до вимог ст.ст.54,56 ПК України. Так, судовим рішенням П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2025 року, яке набрало законної сили, зазначено, що «…стосовно податкових повідомлень від 27.05.2017 року №1120-13 на суму 33 286,97 грн. та №1121-13 на суму 46 328,36 грн. з податку на нерухоме майно слід зазначити таке. Відповідно до підпункту 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 ПК України 10.1. до місцевих податків належать: податок на майно. Пункт 10.3 статті 10 ПК України унормовує, що місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки). Згідно підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Відповідно до підпункту 266.2.1, пункту 266.2 статті 266 ПК України об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. Згідно з підпункту 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. За приписами пункту 266.5 статті 266 ПК України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування. Так, рішенням Ізмаїльської міської ради №389-ІІІ від 14.01.2016 року на 2016 рік встановлений розмір ставки податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки для об`єктів нежитлової нерухомості - два відсотка розміру мінімальної заробітної плати встановленої законом на 1 число місяця звітного (податкового) року за 1 кв.м. бази оподаткування, що суперечить підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України, яким цей розмір обмежений 1,5 відсотка. Таким чином, слід констатувати, що контролюючим органом неправомірно враховане незаконне рішення Ізмаїльської міської ради №398 від 14.01.2016 року для визначення розміру податку на нерухоме майно за 2016 рік у податкових повідомленнях-рішеннях форми «Ф» від 27.05.2017 року №1120-13 на суму 33 286,97 грн. та №1121-13 на суму 46 328,36 грн., а тому вказані рішення податкового органу є протиправними та підлягають скасуванню. До того ж колегія суддів враховує, що ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 23 липня 2024 року була призначена судово-почеркознавча експертиза, на вирішення якої були поставлені такі питання: - Чи виконано підпис від імені ОСОБА_2 у корінцях податкових повідомлень-рішень від 27.05.2017 №1120-13 та №1121-13 ОСОБА_2 чи іншою особою? Проведення судової почеркознавчої експертизи у справі №420/6759/24 доручено експертам Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України. За результатами проведеної експертизи, згідно висновку судово-почеркознавчої експертизи №24-4618 від 19.12.2024 підписи від імені ОСОБА_2 у корінцях вказаних ППР виконані не самим ОСОБА_2 , а іншою особою з наслідуванням підписам ОСОБА_2 (а.с.157-160). З урахуванням викладеного слід зазначити, що докази вручення податкових повідомлень-рішень від 27.05.2017 №1120-13 та №1121-13 не приймаються, як доказ їх вручення позивачу або його представнику. Отже, оскільки твердження контролюючого органу щодо отримання таких повідомлень-рішень представником платника Передереєвим В.І. (а.с.166, т.1) спростовуються висновком судово-почеркознавчої експертизи, а також з огляду на помилкове застосування контролюючим органом ставки податку, на думку колегії суддів, повідомлення-рішення від 27.05.2017 року №1120-13 на суму 33 286,97 грн. та №1121-13 на суму 46 328,36 грн., колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що вони мають бути визнані протиправними та скасовані…». Разом з цим, судом апеляційної інстанції в постанові П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2025 року у справі №420/18598/22 встановлено, що суми податкового боргу нараховані за податковими повідомленнями-рішеннями від 11.04.2018 року №0061889-1312-1502 на суму 57 974,40 грн. та №0061890-1312-1502 на суму 80 688 грн.; від 16.05.2019 року №0083016-5207-1502 на суму 67 449,59 грн. та №0083017-5207-1502 на суму 93 875,45 грн.; від 26.05.2021 року №0420845-2404-1502 на суму 109 166,24 грн.; №0420846-2404-1502 на суму 78 436,04 грн. є узгодженими, податкова вимога №29620-13 від 10.02.2021 року в цій частині є обґрунтованою та правомірною. Водночас, варто зауважити, що спірна податкова вимога містить зобов`язання зі сплати податку, нарахованого податковими повідомленнями-рішеннями від 27.05.2017 року №1120-13 на суму 33 286,97 грн. та №1121-13 на суму 46 328,36 грн. на загальну суму 79 615,33 грн. Таким чином, на підставі наведеного, колегія суддів вважає, що оскільки постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2025 року у справі №420/18598/22 вищевказані податкові повідомлення-рішення від 27.05.2017 року визнані протиправними та скасовані, то позивачем неправомірно визначена сума податкового боргу по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості у розмірі 79 615,33 грн., що сформована на підставі вищевказаних податкових повідомлень-рішень. Отже, сума податкового боргу у розмірі 79 615,33 грн. підлягає скасуванню. Що стосується інших податкових повідомлень-рішень: від 11.04.2018 року №0061889-1312-1502 на суму 57 974,40 грн. та №0061890-1312-1502 на суму 80 688 грн.; від 16.05.2019 року №0083016-5207-1502 на суму 67 449,59 грн. та №0083017-5207-1502 на суму 93 875,45 грн.; від 26.05.2021 року №0420845-2404-1502 на суму 109 166,24 грн.; №0420846-2404-1502 на суму 78 436,04 грн., то суд апеляційної інстанції в постанові від 29 вересня 2025 року у справі №420/6759/24 дійшов висновку щодо їх правомірності, тому колегія суддів доходить висновку про те, що податковий борг по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості у розмірі 487 589,72 грн. підлягає стягненню з фізичної особи-платника податків ОСОБА_1 . Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Суд апеляційної інстанції враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).и повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» №33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» №10373/05). Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), №10373/05, п.73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (там само). З іншого боку, потреба виправити «помилку» або бездіяльність не повинна непропорційним чином втручатися в право відповідача, який покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), пункт 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункту 58, «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), № 32457/05, пункту 40, «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), № 35298/04, пункту 67). Звертаючись до ст.1 протоколу 1 до Конвенції з прав людини та основоположних свобод, а також практики ЄСПЛ слід зазначити наступне: Поняття «майно» у першій частині статті 1 Протоколу №1 є автономним поняттям, яке охоплює як «існуюче майно», так і активи, в тому числі позови, щодо яких заявник може стверджувати, що він або вона має принаймні, «законне очікування». «Майно» містить права «in rem» та «in personam». Термін охоплює нерухоме і рухоме майно та інші майнові інтереси. Поняття «майно» має автономне значення, яке є незалежним від офіційної класифікації у національному законодавстві і не обмежується правом власності на фізичні товари: деякі інші права та інтереси, які складають активи, також можуть розглядатися як «права на майно», і таким чином, як «майно» для цілей цього положення. Питання, яке необхідно розглянути в кожному випадку, полягає в тому чи обставини справи, якщо їх розглядати в цілому, надавали заявникові право власності на матеріально-правові інтереси, захищені статтею 1 Протоколу № 1 (Depalle v. France [ВП], § 62; Anheuser-Busch Inc. v. Portugal [Bll], § 53: Oneryildiz v. Turkey [ВП], § 124; Broniowski v. Poland [ВП], § 129; Beyeler v. Italy [ВП], § 100; atridis v. Greece [ВП], § 54; Centro Europa 7 S.R.L. and di Stefano v. Italy [ВП], § 171; Fabris v. -ranсe [ВП], §§ 49 та 51 ; Parrillo v. Italy [ВП], §211; Belane Nagy v. Hungary [ВП], § 76). Відповідно до вимог ч.1-3 ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Отже слід констатувати, що доводи апеляційної скарги лише частково знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції, а тому колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. З огляду на викладене, з урахуванням встановлених судом обставин, колегія суддів вважає, що позовні вимоги є частково обґрунтованими, а тому рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення заявлених позовних вимог. Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Відповідно до вимог п.1, п.4 ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям постанови про задоволенні позовних вимог ГУ ДПС в Одеській області частково. Стосовно заявлених в апеляційній скарзі вимог про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС в Одеській області на користь фізичної особи-платника податків ОСОБА_1 судових витрат, які складаються з витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 10 209,70 грн., а також витрат на професійну правничу допомогу у сумі 15 000 грн., колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому, суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору. Згідно частини 6 статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Отже, відповідно до вимог статті 139 КАС України та з урахуванням часткового задоволення позовних вимог та апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що з ГУ ДПС в Одеській області слід стягнути судові витрати, понесені фізичною особою-платником податків ОСОБА_1 , що пов`язані зі сплатою судового збору за подання апеляційної скарги, пропорційно задоволених вимог, виходячи з наступного. Судом апеляційної інстанції задоволено апеляційну скаргу частково, а саме скасовано податковий борг у розмірі 79 615,33 грн. із заявленого 567 205, 05 грн. Частка задоволених вимог становить - 79 615,33 грн. х 100% / 567 205, 05 грн. = 14,04%. Апелянтом сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 10 209,70 грн. Відповідно до принципу пропорційності розподілу судових витрат, з урахуванням часткового задоволення апеляційної скарги (14,04%), підлягає стягненню з Головного управління ДПС в Одеській області на користь фізичної особи-платника податків ОСОБА_1 судовий збір: 10 209,70 грн. х 14,04% = 1433, 44 грн. Стосовно заявлених в апеляційній скарзі вимог про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС в Одеській області на користь фізичної особи-платника податків ОСОБА_1 судових витрат на оплату професійної правничої допомоги під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції у сумі 15 000 грн., колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до вимог ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно з вимогами п.1 ч.3 ст.132 КАС України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Так, відповідно до вимог ч.ч.1, 2 ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Згідно з вимогами ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Зазначені положення кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом. За змістом п.1 ч.3 ст.134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Частиною четвертою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Згідно з вимогами ч.5 ст.134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Суд апеляційної інстанції зазначає, що на підтвердження витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу адвоката в суді апеляційної інстанції, до суду було надано копію Договору №240/фо про надання правової допомоги від 08.03.2024 року; копію додаткової угоди №1 до договору про надання правової допомоги №240/фо від 08.03.2024 року, з якої вбачаються надані адвокатом послуги на суму 15 000 грн. Як вбачається з матеріалів справи між адвокатом Воронковим В.О. та ОСОБА_1 було укладено договір про надання правової допомоги №240/фо від 08.03.2024 року відповідно до умов п.2 якої предметом досягнутих сторонами за цим договором домовленостей стало «представництво інтересів Довірителя у суді другої інстанції (П`ятому апеляційному адміністративному суді) під час розгляду апеляційної скарги Прозорова М.В. на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22.02.2023 року по адміністративній справі №420/18598/22 за позовом Головного управління ДПС в Одеській області до фізичної особи-платника податків ОСОБА_1 про стягнення суми податкового боргу». Крім цього, додатковою угодою №1 від 13.03.2024 року до договору про надання правової допомоги №240 фо від 08.03.2024 року сторонами були врегульовані питання обсягу та порядку узгодження юридичних послуг, що надаються в якості правової допомоги (представництва), розмір та порядок оплати гонорару адвоката, а також строк дії угоди. Зокрема, відповідно до умов п.3.2 додаткової угоди №1 від 13.03.2024 року до договору про надання правової допомоги №240/фо від 08.03.2024 року сторонами було погоджено. шо оплата гонорару Адвоката здійснюється Довірителем протягом 10-ти днів з дня оголошення колегією суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду одного із судових рішень по адміністративній справі №420/18598/22, визначеного умовами п. 5.1 цієї Додаткової угоди», тобто… «… з дня її підписання Сторонами та діє до дня направлення та або вручення Адвокатом Довірителю одного із судових рішень: суду другої інстанції, передбачених ст.ст. 314, 315 КАС України, ухвалених за результатами розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22.02.2023 року по адміністративній справі №420/18598/22». Відповідно до умов п.3.1 додаткової угоди №1 від 13.03.2024 року до договору про надання правової допомоги №240 фо від 08.03.2024 року сторони погодили, що вартість адвокатських послуг, передбачених Договором, складає 1 000 грн. за годину часу, втраченого адвокатом на надання правової допомоги. При цьому, згідно умов п.п.4.1. 4.2 додаткової угоди №1 від 13.03.2024 року до договору про надання правової допомоги №240-фо від 08.03.2024 року її сторонами було передбачено, що «надання правової допомоги оформлюється Сторонами шляхам підписання Акту приймання-передачі наданих послуг, який є невід ємною частиною Додаткової угоди", який "... повинен містити детальний опис наданих послуг, кількість витраченого часу на надання правової допомоги та її підсумкову (сумарну) вартість, з урахуванням погодинної вартості (тарифікації) послуг Адвоката, визначеної п.3.1. даної Додаткової угоди». Як вбачається із змісту п.3.1 додаткової угоди №1 від 13.03.2024 року до договору про надання правової допомоги №240 фо від 08.03.2024 року попередня (загальна) вартість наданих адвокатом: послуг склала 15 000 грн. Колегія суддів зазначає, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що зазначено у рішенні від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (заява №19336/04), заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У зазначеному рішенні ЄСПЛ також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою. Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму. Визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц). Суд наголошує, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи. Врахувавши конкретні обставини цієї справи, а також відповідно до принципу пропорційності задоволених вимог, колегія суддів дійшла переконання, що заявлений позивачем розмір судових витрат, понесених в суді апеляційної інстанції, не є пропорційним та підлягає зменшенню. Зокрема, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана справа є справою незначної складності, а також розгляд справи відбувався у порядку письмового провадження в суді апеляційної інстанції. Суд наголошує, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи. При цьому колегія суддів зауважує, що в будь-якому випадку надання правової допомоги з приводу вирішення навіть певної (усієї) сукупності питань в апеляційному порядку не може бути об`єктивно оцінено у більшому розмірі, ніж надання первинної правничої допомоги, необхідної для звернення особи до суду з адміністративним позовом. Первинна більш складна, об`ємна і потребує повного аналізу обставин справи та нормативно-правової бази. У свою чергу процедурні питання є типовими, виконання яких потребує більш технічного підходу та не залежить від ціни позову та/або професійного досвіду виконавця. Аналогічна правова позиція була викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 19 листопада 2020 року (справа №520/7431/19). Врахувавши конкретні обставини цієї справи, колегія суддів дійшла переконання, що зазначені адвокатом витрати на професійну правничу допомогу не відповідають критерію розумності їхнього розміру. Виходячи з принципу обґрунтованості й пропорційності розміру судових витрат до предмета спору, співмірності розміру судових витрат зі складністю справи та наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на надання відповідних послуг, обсягом наданих послуг, ціною позову, значенням справи для сторони та пропорційності задоволених вимог, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення заяви про відшкодування витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката та стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС України в Одеській області на користь фізичної особи-платника податків ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу, понесених під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 1500,00 грн. Отже, загальний розмір судових витрат, який підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС України в Одеській області на користь фізичної особи-платника податків ОСОБА_1 складає 2933,44 грн. Керуючись ст.ст.308; 311; 315; 317; 321; 322; 325; 328; 329 КАС України, суд апеляційної інстанції, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2023 року скасувати. Ухвалити у справі №420/18598/22 нову постанову, якою адміністративний позов Головного управління ДПС в Одеській області до фізичної особи-платника податків ОСОБА_1 про стягнення суми податкового боргу задовольнити частково. Стягнути з фізичної особи-платника податків ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 )податковий борг зі сплати єдиного податку з фізичних осіб у розмірі 487 589,72 грн. (чотириста вісімдесят сім тисяч п`ятсот вісімдесят дев`ять гривень 72 коп.). Відмовити у задоволенні позовних вимог Головного управління ДПС в Одеській області до фізичної особи-платника податків ОСОБА_1 про стягнення 79 615,33 грн. (сімдесят дев`ять тисяч шістсот п`ятнадцять гривень 33 коп.). Стягнути з Головного управління ДПС в Одеській області (65044, м. Одеса, вул. Семінарська, 5; код ЄДРПОУ ВП: 44069166) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору та витрати на професійну правничу допомогу, понесені в суді апеляційної інстанції, у загальному розмірі 2933,44 грн. (дві тисячі дев`ятсот тридцять три гривні 44 коп.). Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України. Суддя-доповідач О.В. Джабурія Судді І.Г. Ступакова К.В. Кравченко