Постанова Миколаївський апеляційний суд № 489/2889/25

04.03.26 22-ц/812/335/26 Справа №489/2889/25 Провадження № 22-ц/812/335/26 Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М. П О С Т А Н О В А Іменем України 04 березня 2026 року м. Миколаїв Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого - Яворської Ж.М., суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Інгульського районного суду м. Миколаєва від 26 червня 2025 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Костюченко Г.С., повний текст судового рішення складений того ж дня, у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, В С Т А Н О В И В: У квітні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» (далі - ТОВ «Коллект Центр») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Обґрунтовуючи позовні вимоги вказували, що 18 серпня 2021року між ТОВ "Мілоан" та ОСОБА_1 укладено Договір № 4544431. Згідно п. 1.1. договору кредитодавець зобов`язався на умовах, визначених цим договором, на строк, визначений п. 1.3. договору, надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі, визначеній у п. 1.2. договору (далі кредит), а позичальник зобов`язався повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом (далі плата) у встановлений п. 1.4 договору термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та строки/терміни, що визначені договором. Відповідно до п. 1.2. Договору сума (загальний розмір) кредиту становить 5000 грн. Відповідно до п. 1.5.2. Договору проценти за користування кредитом: 15.0 грн., які нараховуються за ставкою 0.01 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Згідно п. 1.6. договору стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5.0 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Умовами Кредитного договору передбачена видача кредитних коштів позичальнику безготівково, а саме шляхом переказу коштів на картковий рахунок. Відповідно до розділу 2, сторонами узгоджені умови, щодо сплати за кредитом, пролонгації строку користування кредитом, повернення кредиту тощо. Договір передбачає, що позичальник може збільшити строк кредитування, шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли Позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування позичальником у спосіб вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. 29 листопада 2021року було укладено договір № 29-11-102 відповідно до якого ТОВ "Мілоан" відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 4544431. 10 березня 2023 року було укладено договір № 10-03/2023/01 відповідно до якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило на користь ТОВ «Коллект Центр» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 4544431. Таким чином, ТОВ «Коллект Центр» наділено правом вимоги до відповідача за договором № 4544431. У зв`язку з невиконанням відповідачем умов договорів утворилася заборгованість станом на день подачі позову, а саме: 41 765 грн, з яких: заборгованість за основним зобов`язанням 5000грн; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги 36765 грн. Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути з відповідача вищевказану заборгованість, а також судові витрати. Заочним рішенням Інгульського районного суду м. Миколаєва від 26 червня 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Коллект Центр» заборгованість за договором про споживчий кредит № 4544431 від 18.08.2021 41 765,00 грн., яка складається з 5000,00 грн. заборгованість за тілом кредиту, 36 765,00 грн. заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги, а також судовий збір в сумі 2 422,40 грн. В частині інших вимог відмовлено. Мотивуючи рішення суд першої інстанції зазначив, що матеріали справи містять достатньо доказів, з яких вбачається, що між відповідачем та ТОВ «Мілоан» був укладений кредитний договір, умови якого кредитодавцем були виконані. Однак відповідач ОСОБА_1 свої зобов`язання за цим договором щодо повернення кредитних коштів виконувала не належним чином, внаслідок чого утворилась заборгованість згідно розрахунку позивача, який відповідає умовам, передбаченим договором, а також сумам, отриманим відповідачкою, і розрахунку заборгованості. Таким чином, новий кредитор позивач відповідно до ст.1048 ЦК України має право стягнути заборгованість по нарахованих та несплачених процентах за користування кредитними коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування. Проте у позивача відсутні правові підстави для стягнення відсотків, нарахованих з порушенням умов Договору № 29-11-102 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги від 29.11.2021 року, укладеному між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Вердикт Капітал». Ухвалою Інгульського районного суду м. Миколаєва від 24 жовтня 2025 року у задоволенні заяви відповідача про перегляд заочного рішення Інгульського районного суду м. Миколаєва від 26 червня 2025 року по цивільній справі за позовом ТОВ «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено. В апеляційні скарзі ОСОБА_1 вказує, що рішення суду першої інстанції, є таким, що винесено на підставі неповного та необ`єктивного з`ясування обставин справи, а також наявних доказів та з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просила рішення суду першої інстанції скасувати, та ухвалити нове судове рішення, про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачем не доведено належними доказами укладення кредитного договору від 18 серпня 2021 року №4544431 між відповідачем та ТОВ «Мілоан»; надання ТОВ «Мілоан» відповідачу коштів у кредит за вказаним договором; відступлення права вимоги до відповідача на користь позивача за договорами факторингу; наявність будь-якої заборгованості відповідача перед позивачем. Так, вказує, що за твердженням позивача договір про споживчий кредит від 18 серпня 2021 року №4544431 було підписано відповідачем із допомогою одноразового ідентифікатора, а первісним кредитором - кваліфікованим електронним підписом, однак докази цього не були надані позивачем, а суд не проаналізував цей доказ на предмет підписання, тобто укладення. Вказує, що судом першої інстанції не досліджено повноваження ОСОБА_2 станом на 18 серпня 2021 року. Крім того, спірний кредитний договір має ознаки нікчемності через порушення вимог щодо додержання письмової форми правочину. У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ТОВ «Коллект Центр» -Ткаченко М.М. просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення без змін. Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Відповідно до ч. 3 ст. 3ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України). Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України). Згідно зі ст. 5ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Таким вимогам закону оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає в повній мірі. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, що 18.08.2021 між ОСОБА_1 та ТОВ «Мілоан» укладено договір про споживчий кредит № 4544431, відповідно до умов якого кредитодавець надає позичальнику грошові кошти в сумі 5 000,00 грн. на 30 днів з 18.08.2021. Термін повернення кредиту і сплати комісії та процентів за користування кредитом - 17.09.2021. Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00% відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Згідно п. 6.1 договору він укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства та доступний зокрема через сайт товариства та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби. Отже, підписанням договору позичальник підтвердив прийняття відповідних умов надання кредиту, а також засвідчив, що він повідомлений у встановлений законом строк про всі умови, повідомлення про які необхідними відповідно до вимог чинного законодавства. У зв`язку з неналежним виконуванням обов`язків відповідача з приводу погашення кредиту, виникла заборгованість, яка становить 41 765,00 грн., з яких: 5000,00 грн. заборгованість за тілом кредиту, 36 765,00 грн. заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги. Вказане підтверджується розрахунком заборгованості. Пунктом 2.3. Договору визначено умови пролонгації (продовження) строку кредитування на пільгових умовах (п.п. 2.3.1.1.) і на стандартних (базових) умовах (п.п. 2.3.1.2.). Пункт 2.3.1.2. Договору визначає максимальний період пролонгації строку кредиту на стандартних (базових) умовах 30 днів. 29.11.2021 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено Договір факторингу № 29-11-102, відповідно до умов якого ТОВ «Мілоан» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» права вимоги до боржників за кредитними договорами, в тому числі до відповідача. В подальшому ТОВ «Вердикт Капітал» відступило права вимоги за боржників за кредитними договорами позивачу ТОВ «Коллект Центр» - відповідно до Договору відступлення права вимоги № 10-03/2023/01 від 10.03.2023, в тому числі за кредитним договором, укладеним з ОСОБА_1 . Відповідно до реєстру боржників до договору факторингу №29-11-102 від 29.11.2021 року ТОВ «Мілоан» відступив ТОВ «Вердикт Капітал» право вимоги до боржника ОСОБА_1 , загальна сума заборгованості становить 41 765,00 грн., яка складається з 5000,00 грн. заборгованість за тілом кредиту, 36 765,00 грн. заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги. Позивачем наданий розрахунок вимог ТОВ «Вердикт Капітал» станом на 10.03.2023 року, в якому сума заборгованості ОСОБА_1 , загальна сума заборгованості становить 41 765,00 грн., яка складається з 5000,00 грн. заборгованість за тілом кредиту, 36 765,00 грн. заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги. Згідно статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (частина 1 статті 205 ЦК України). Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (частина 1 статті 207 ЦК України). Згідно вимог частини 1 статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. В силу частину 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Договір був вчинений сторонами в електронній формі. Тому на нього поширюються вимоги Закону України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції. Згідно пункту 5 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Статтею 11 цього ж суду передбачено, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарськими кодексами України, а також іншими актами законодавства. У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Покупець (замовник, споживач) повинен отримати підтвердження вчинення електронного правочину у формі електронного документа, квитанції, товарного чи касового чека, квитка, талона або іншого документа у момент вчинення правочину або у момент виконання продавцем обов`язку передати покупцеві товар. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію»). Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункти 6, 12 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»). Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). Відповідно до частини 1 статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). У відзиві на позовну заяву, який подала представник відповідачки, остання не заперечувала факт укладання договору 06 вересня 2021 року, але заперечувала наявність достатніх доказів на підтвердження підписання нею цього договору, отримання нею грошових коштів, а також розмір заборгованості в частині нарахування процентів за користування кредитом. Частиною четвертою статті 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Факт укладання ОСОБА_1 18 серпня 2021 року договору про споживчий кредит № 4544431, а також виконання кредитодавцем свого обов`язку щодо передання коштів на умовах кредиту підтверджується проходженням ОСОБА_1 у ТОВ «МІЛОАН» верифікації перед укладанням договору, про що свідчить зазначення особистих відомостей позичальника, зокрема, місця реєстрації, телефону, РНОКПП; довідкою ТОВ «МІЛОАН» про ідентифікацію, в якій також зазначений одноразовий ідентифікатор, направлений позичальнику (а.с.14 зворот), квитанцією LIQPAY № 1738135365, відповідно до якої 18 серпня 2021 року здійснено грошовий переказ на виконання умов договору № 4544431на картку АТ КБ ПриватБанк 516874*11 в сумі 5000 грн (а.с. 14). З урахуванням викладених вище встановлених судом обставин справи, положень закону, а саме, що кредитний договір 18 серпня 2021 року укладено сторонами в електронному вигляді за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, після верифікації особи позичальника кредитором, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», а зазначені у ньому умови не порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», та за відсутності належних доказів про те, що договір укладено іншою особою, а грошові кошти перераховані на банківський рахунок (картку), яка відповідачці не належить, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність факту його укладання та отримання ОСОБА_1 у розпорядження кредитних коштів. Такі висновки ґрунтуються на правових позиціях, викладених Верховним Судом у постановах: від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20 (провадження № 61-16059св21), від 20 червня 2022 року у справі № 757/40396/20 (провадження № 61-850св22) та спростовують аргумент апеляційної скарги. За такого колегія суддів відхиляє як безпідставні аргументи апеляційної скарги про відсутність у справі доказів щодо підписання відповідачкою договору про споживчий кредит № 4544431 та отримання нею кредитних коштів за цим договором. Наявні у справі докази колегія суддів вважає належними та достатніми для висновку про отримання від ТОВ «МІЛОАН» ОСОБА_1 18 серпня 2021 року кредитних коштів, а доводи апеляційної скарги про їх недопустимість відхиляє, оскільки наведені представником відповідачки аргументи невідповідності платіжних документів нормативним актам не свідчать про невиконання кредитодавцем свого обов`язку щодо надання кредиту, а відповідачка не спростувала, що спірні кредитні кошти нею отримані. Апеляційний суд звертає увагу, що кредитор є небанківською фінансовою установою, діяльність якого регулюється Законом України «Про фінансові послуги та фінансові компанії». Тому такий доказ, як виписка з рахунку позичальника на підтвердження отримання ним кредитних коштів, позивач об`єктивно позбавлений можливості надати, оскільки не є емітентом банківських послуг, в розумінні Закону України «Про банки і банківську діяльність». Разом з тим, заперечуючи факт отримання грошових коштів за кредитним договором, відповідач не надала жодних належних та допустимих доказів на підтвердження своїх заперечень, зокрема виписки з власного банківського рахунку, доступ до якої вона має як клієнт банку-емітента платіжної картки, або довідки про відсутність у неї такого рахунку на момент укладення договору та перерахування коштів. Колегія суддів вважає, що така процесуальна поведінка відповідача не відповідає принципам добросовісності, відкритості та поваги до інших учасників процесу і суду. Вона не спрямована на сприяння суду у своєчасному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин справи й справедливому вирішенні спору, а свідчить про намагання уникнути виконання взятих на себе за кредитним договором зобов`язань. Зважаючи на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність факту укладення кредитного договору та отримання відповідачем кредитних коштів, не належного виконання відповідачем взятих не себе зобов`язаннь за кредитним договором та їх не повернення. Щодо переходу до позивача права вимоги за Договором. 29 листопада 2021 року між ТОВ «МІЛОАН» (клієнт) та ТОВ «Вердикт Капітал» (фактор) було укладено договір факторингу № 29-11-102, за умовами якого ТОВ «МІЛОАН» зобов`язано відступити за плату ТОВ «Вердикт Капітал» права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, вказаними у Реєстрі боржників (а.с.17-26, 38-39). Відповідно до договору відступлення (купівлі-продажу) права вимоги № 10-01/2023 від 10 березня 2023 року ТОВ «Вердикт Капітал» (первісний кредитор) відступило позивачу (новий кредитор) шляхом продажу належні первісному кредитору права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, вказаними у Реєстрі боржників, у тому числі й за кредитним договором, укладеним між ТОВ «МІЛОАН» та відповідачкою (а.с. 27-30, 42). Статтею 512 ЦК України визначені підстави заміни кредитора у зобов`язанні. За однією з таких підстав кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передавання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі й на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено Договором або законом. Крім того, статтею 516 ЦК України встановлено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено відповідним Договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням. Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Згідно статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. За такого позивач довів на підставі договору факторингу та відступлення права вимоги, що набув право вимоги до відповідачки, яке було відчужено первісним кредитором, за договором про споживчий кредит № 102157898. Щодо розрахунку позивачем заборгованості та стягнення нарахованих процентів за користування кредитними коштами. Згідно із частиною 1 статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. За змістом частини 2 статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). При цьому право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України (постанови від 28 березня 2018 року (справа № 444/9519/12) та від 31 жовтня 2018 року (справа № 202/4494/16-ц). Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу №29-11-102 від 29 листопада 2021 року ТОВ «Вердикт Капітал» набуло право грошової вимоги до відповідачки за договором про споживчий кредит № 4544431 в сумі 2015 грн, з яких: 5000 грн - заборгованість за тілом кредиту, 15015 грн - заборгованість за відсотками (а.с. 39). При цьому такий розрахунок, зокрема щодо заборгованості за процентами за користування кредитом, проведений первісним кредитором за період з 18 серпня по16 листопада 2021 року, тобто у повній відповідності до умов договору, в межах строку пролонгації строку кредитування (пункти 1.5, 1.5.2, 1.6, 2.3.1.2), а тому є обґрунтованим та доведеним (а.с.15-16). Згідно із пунктом 2.3 договору факторингу № 29-11-102 від 29 листопада 2021 року за цим договором клієнт відступає факторові грошові вимоги до боржників виключно в частині тих сум заборгованості, що визначені в реєстрах боржників. Оскільки первісний кредитор нарахував 5000 грн. заборгованості за кредитом та 15015 грн. заборгованості за процентами за користування кредитом, саме в цьому розмірі заборгованості право вимоги до неї набув ТОВ «Вердикт Капітал», тому нарахування цим товариством додатково заборгованості за процентами за період з 29 листопада 2021 року по 23 лютого 2022 року в сумі 21750 грн. (а.с. 16 зворот) є безпідставним, оскільки ТОВ «Вердикт Капітал» не набуло за умовами договору факторингу право вимоги, яке настане в майбутньому, а отже не мало законних підстав передати право вимоги на нараховані додатково проценти наступному кредиторові позивачу у справі. За такого суд першої інстанції не звернув уваги на зміст умов договору факторингу№ 29-11-102 від 29 листопада 2021 року, не дав їм належної правової оцінки, а тому помилково стягнув з відповідачки суму заборгованості за процентами в сумі 21750 грн. Враховуючи, що при вирішенні позовних вимог про стягнення процентів за користування кредитом суд першої інстанції неповно встановив обставини справи, дав неналежну оцінку наявним у справі доказам, помилково застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та недотримався повною мірою вимог процесуального закону, рішення суду на підставі вимог пунктів 1, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України необхідно змінити, задовольнивши позовні вимоги частково, стягнувши з відповідачки 5000 грн. заборгованості за кредитом та 15015 грн заборгованості за процентами за користування кредитом. З урахуванням викладеного апеляційний суд частково приймає доводи апеляційної скарги щодо стягнення процентів за користування кредитом та доходить висновку про те, що наявні підстави для її часткового задоволення. Інші аргументи апеляційної скарги колегія суддів відхиляє як безпідставні. Так, посилання відповідачки на нарахування непропорційних штрафних санкцій не знайшли свого підтвердження, оскільки позивач не нараховував неустойку (пеню та/або штрафи) за невиконання умов договору, а також передбачені статтею 625 ЦК України в якості відповідальності за невиконання позичальником умов кредитного договору проценти. У справі, що розглядається, заборгованість за Договором складається із заборгованості за тілом кредиту, заборгованості за відсотками. Враховуючи, що проценти за користування кредитом не є формою відповідальності боржника, а є платою за користування чужими грошима, їх зменшення чинним законодавством не передбачено. Щодо розподілу судових витрат. Відповідно до частин 1, 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. В силу частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною 2 цієї ж статті передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною 13 статті 141 ЦПК України визначено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. При зверненні до суду, позивач просив суд стягнути 13000 грн. витрат на професійну правничу допомогу. Вирішуючи вказаний спір, суд першої інстанції в мотивувальній частині оскаржуваного рішення дійшов висновку про стягнення з відповідачки на користь позивача 3000 грн. витрат на професійну правничу допомогу, враховуючи складність справи, виконані адвокатом роботи, які не є складними та не потребують значних затрат часу. Проте резолютивна частина оскаржуваного рішення не містить вказаного висновку. Приймаючи до уваги вищевикладене, а також враховуючи, що зміст позовної заяви, є типовим для такого виду правовідносин, обсяг доданих документів, який не є значним, а також те, що заявлені витрати на правничу допомогу у розмірі 13000 грн не відповідають засадам розумності та співмірності характеру наданої правової допомоги, реальності таких витрат, часткове задоволення позовних вимог, апеляційним судом колегія суддів вважає за можливе стягнути з відповідачки на користь позивача 3000 грн компенсації витрат позивача на правничу допомогу в суді першої інстанції. При подачі позовної заяви позивач сплатив судовий збір у розмірі 2 422,40 грн. Оскільки наслідком апеляційного перегляду справи є зменшення розміру заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідачки, сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню на його користь з відповідачки пропорційно до задоволеної частини позовних вимог (47.92%), а саме у розмірі 1160.81 грн (2 422,40 грн х 47.92%). При подачі апеляційної скарги апелянтом сплачено судовий збір у розмірі 3633.60 грн. Так як колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення вимог апеляційної скарги, сплачений відповідачкою судовий збір підлягає стягненню на її користь з позивача пропорційно до задоволених вимог апеляційної скарги (52,07%), а саме у розмірі 1892.01 грн (3633.6 грн х 52.07%). Згідно з частин 4, 5 статті 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, є дата складення повного судового рішення - 04 березня 2026 року. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Заочне рішення Інгульського районного суду м. Миколаєва від 26 червня 2025 року, змінити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» заборгованість за договором про споживчий кредит №4544431 від 18 серпня 2021 року в сумі 20015 грн, з яких: 5000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 15015,00 грн - заборгованість за відсотками та судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1160.81 грн., витрати на правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 3000 грн. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», на користь ОСОБА_1 1892.01 грн судових витрат за подачу апеляційної скарги. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Головуючий Ж.М. Яворська Судді Т.М. Базовкіна Л.М. Царюк Повний текст постанови складено 04 березня 2026 року.