Постанова Миколаївський апеляційний суд № 479/1305/19

02.03.26 22-ц/812/495/26 Єдиний унікальний номер судової справи 479/1305/19 Номер провадження 22-ц/812/495/26 Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В. Постанова Іменем України 02 березня 2026 року місто Миколаїв Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі: головуючого Серебрякової Т.В., суддів: Коломієць В.В., Тищук Н.О., з секретарем судового засідання Чистою В.В., переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_1 ухвалу, яка постановлена Кривоозерським районним судом Миколаївської області 16 грудня 2025 року, під головуванням судді Репушевської О.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Кривоозерська селищна рада, Кривоозерська державна нотаріальна контора Миколаївської області, Фермерське господарство «Мазурівське», про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, УСТАНОВИЛА: У жовтні 2019 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Мазурівська сільська рада Кривоозерського району Миколаївської області, Кривоозерська державна нотаріальна контора Миколаївської області, Фермерське господарство «Мазурівське», в якому просила: визнати недійсним договір дарування від 24 грудня 2001 року №2772, на підставі якого Мазурівською сільською радою Кривоозерського району Миколаївської області було видано ОСОБА_5 державний акт на право приватної власності на землю ІІ-МК №040939, на земельну ділянку площею 2.9017 га, кадастровий номер 4823982600:01:000:0400, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Мазурівської сільської рада Кривоозерського району Миколаївської області; скасувати рішення державного реєстратора Брагара Г.Й. від 19 березня 2016 року про державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_5 на земельну ділянку кадастровий номер 4823982600:01:000:0400, площею 2.9017 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Мазурівської сільської ради Кривоозерського району Миколаївської області. Ухвалою Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 15 жовтня 2019 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання на 13 листопада 2019 року на 08 год. 30 хв. Ухвалою Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 04 лютого 2020 року підготовче провадження у справі закрито, справу призначено до судового розгляду на 24 березня 2020 року на 13 год. 30 хв. Ухвалою Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 19 жовтня 2021 року залучено до участі в цивільній справі ОСОБА_1 як правонаступника позивача ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 . Провадження у справі зупинено до залучення до участі у справі правонаступників ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Ухвалою Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 25 січня 2024 року поновлено провадження у справі та призначено судове засідання на 07 лютого 2024 року на 08 год. 15 хв. Ухвалою Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 04 листопада 2024 року у цивільній справі замінено первісного відповідача ОСОБА_5 на належного ОСОБА_2 . Ухвалою Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 22 липня 2025 року залучено до участі у справі правонаступника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Мазурівської сільської ради Кривоозерського району Миколаївської області Кривоозерську селищну раду. Ухвалою Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 16 грудня 2025 року позов ОСОБА_1 залишено без розгляду у зв`язку з повторною неявкою позивача у судове засідання. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що у судові засідання від 27 жовтня 2025 року та 16 грудня 2025 року належним чином повідомлений позивач не з`явився, причин неявки не повідомив, заяви про розгляд справи без його участі не надав. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення районним судом норм процесуального права, просив ухвалу районного суду скасувати та направити справу до районного суду для продовження розгляду. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивач не був належним чином повідомлений про розгляд справи. При цьому зазначено, що адвокат Гошко В.І., який здійснював супровід справи у суді, лише 25 грудня 2025 року повідомив позивача про наявність вказаної ухвали, а також про те, що він з 17 липня 2025 року зупинив свою адвокатську діяльність у зв`язку із державною службою, та по причині відсутності зв`язку із ОСОБА_1 адвокат не мав можливості повідомити його про це раніше. В суд апеляційної інстанції учасники справи не з`явилися, були повідомлені про місце, день та час судового засідання шляхом направлення судової повістки: позивач та третя особа Кривоозерська селищна рада через підсистему Електронний суд, відповідачі та треті особи засобами поштового зв`язку. Причини неявки в судове засідання учасники справи апеляційний суд не повідомили. Зважаючи на вимоги ст.ст.128,130, ч.2 ст.372 ЦПК України колегія суддів визнала неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи, враховуючи, зокрема, що матеріали справи є достатніми для проведення судового розгляду. Відповідно до ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного. Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в ст.263 ЦПК України. Так, відповідно до ч.ч.1,2,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення таким вимогам відповідає, виходячи з наступного. Так, забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права. За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. Суд зобов`язаний поважати честь і гідність усіх учасників цивільного процесу і здійснювати правосуддя на засадах їх рівності перед законом і судом. Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом. При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів. Частина 1 статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України). Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. За змістом ст.129 Конституції України однією із засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Згідно з ч.1 ст.8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом. Так, процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України, яким встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільних процесуальних правовідносин та гарантії їх реалізації. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.4 ст.12 ЦПК України). Згідно з ч.1 ст.44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається. Відповідно до ч.ч.1,2 ст.211 ЦПК України розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи. За правилами ч.3 ст.131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки в судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин. Статтею 223 ЦПК України визначено наслідки неявки в судове засідання учасника справи, в тому числі позивача. Зокрема, ч.1 ст.223 ЦПК України передбачено, що неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомленого про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст.263 ЦПК України). Неявка позивача або його представника в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин неявки може означати втрату позивачем юридичного інтересу до розгляду його справи судом. Разом з цим у разі, якщо позивач не з`явився в судове засідання, однак, повідомив суду інформацію про причини своєї неявки, суд має здійснити оцінку поважності таких причин. За відсутності такого повідомлення суд приймає рішення про залишення заяви без розгляду. Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі №554/9972/19 (провадження №61-6446св22). Питання поважності причин є оціночним та залежить від доказів, якими підтверджуються відповідні обставини. Поважними причинами є лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, пов`язуються з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне вчинення певної процесуальної дії. При цьому, положення ст.223 ЦПК України вказують на необхідність врахування судом поважності/неповажності повідомлених позивачем суду причин своєї неявки до суду в залежності від того, чи є ця неявка першою чи повторною, та передбачають настання процесуальних наслідків у кожному конкретному випадку. У разі першої неявки позивача в судове засідання та при умові, що суд визнав поважними повідомлені позивачем суду причини неявки в судове засідання, суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні відповідно до п.2 ч.2 ст.223 ЦПК України. Зазначені висновки викладені у постанові Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі №755/21179/21 (провадження №61-12710св22). У постановах Верховного Суду від 11 січня 2023 року у справі №500/3032/18 (провадження №61-19742св21), від 12 січня 2023 року у справі №205/3009/16 (провадження №61-6033св22), від 14 лютого 2023 року у справі №947/15909/21 (провадження №61-10773св22) зазначено, що причини повторної неявки позивача в судове засідання правового значення не мають, а обов`язковими умовами для застосування передбачених п.3 ч.1 ст.257 ЦПК України процесуальних наслідків повторної неявки позивача в судове засідання є одночасно його належне повідомлення про час і місце судового засідання та відсутність заяви позивача про розгляд справи без його участі у судовому засіданні. Відповідно до правової позиції, викладеної, зокрема у постановах Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі №310/12817/13, від 10 січня 2024 року у справі №456/1278/20, повторна неявка позивача є підставою для залишення позову без розгляду незалежно від причини такої неявки. Так, ч.5 ст. 223 ЦПК України передбачено, що у разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору. Аналогічні положення закріплені у п.3 ч.1 ст.257 ЦПК України, відповідно до якої суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи. Отже, підставою для застосування зазначених норм є сукупність двох умов: повторна неявка належним чином повідомленого позивача або не повідомлення ним про причини неявки, та відсутність його заяви про розгляд справи у його відсутність. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі №756/6049/19 (провадження №61-4177св21) вказано, що залишення позову без розгляду - це форма закінчення розгляду цивільної справи без ухвалення судового рішення, у зв`язку із виникненням обставин, які перешкоджають розгляду справи, але можуть бути усунуті в майбутньому. Однією з підстав для залишення позову без розгляду є повторна, тобто двічі поспіль, неявка в судове засідання позивача, якщо від нього не надходило заяви про розгляд справи без його участі та існують перешкоди для такого розгляду. При цьому позивач має бути належним чином і в установленому порядку повідомлений про дату, час і місце як першого, так і другого судового засідання, в яке він не з`явився. Процесуальний закон не вказує на необхідність врахування судом поважності причин повторної неявки позивача до суду. Такі положення процесуального закону пов`язані із принципом диспозитивності цивільного судочинства, у відповідності до змісту якого учасник справи самостійно розпоряджається наданими йому законом процесуальними правами. Зазначені наслідки настають незалежно від причин повторної неявки, які можуть бути поважними. Таким чином, навіть маючи докази поважності причин неявки позивача, суд залишає позовну заяву без розгляду, якщо нез`явлення позивача є перешкодою для розгляду справи. Зазначена норма дисциплінує позивача, як ініціатора судового розгляду, стимулює його належно користуватися своїми правами та не затягувати розгляд справи. Якщо позивач не може взяти участь в судовому засіданні, він має право подати заяву про розгляд справи за його відсутності. Така заява може бути подана на будь-якій стадії розгляду справи. У вищевказаній постанові зазначено, що заяв про розгляд справи за відсутності позивача ані позивачем, ані його представником подано не було. Правове значення в даному випадку має лише належне повідомлення позивача про день та час розгляду справи, повторність неявки в судове засідання та неподання заяви про розгляд справи за відсутності позивача. Аналогічні правові позиції викладені Верховним Судом, зокрема у постановах від 07 серпня 2020 року у справі №405/8125/15-ц, від 21 вересня 2020 року у справі №658/1141/18, від 19 квітня 2021 року у справі №675/1714/19, від 26 квітня 2021 року у справі №675/1561/19 тощо. У постанові Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18 листопада 2022 року у справі №905/458/21 зазначено, що нормами процесуального права передбачено право учасника справи: а) брати участь в судових засіданнях (особисто або через представника); б) не брати участі в судових засіданнях, подавши клопотання про розгляд справи за його відсутності, крім випадків, коли суд визнав явку учасника обов`язковою. Аналіз зазначених норм процесуального права свідчить про те, що учасник справи не може відмовитися від свого права на участь в судових засіданнях за принципом мовчання, його волевиявлення щодо цього має бути формалізовано. Залишення позову без розгляду належить до дискреційних повноважень суду, застосування яких залежить від обставин кожної конкретної справи та поведінки учасників справи, з урахуванням вимог добросовісності та заборони зловживання процесуальними правами. Тяганина при вирішенні цивільних справ вважається грубим порушенням цивільно-процесуального законодавства, а, відповідно, є неприпустимою. При цьому обов`язок своєчасного здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (рішення ЄСПЛ від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії», заява №11681/85, пункт 35, від 16 лютого 2017 року у справі «Каракуця проти України», заява №18986/06). Заявник із великим ступенем зацікавленості повинен проявляти інтерес про хід розгляду судом ініційованої ним справи. У разі відсутності обставин непереборної сили, ігнорування позивачем (заявником) протягом тривалого періоду часу судового провадження, відкритого за його позовною заявою (заявою, скаргою), свідчить про недобросовісну поведінку та порушення основоположних засад цивільного процесу. Наведене узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 25 вересня 2024 року у справі №490/9587/18 (пункти 135-139). З матеріалів справи вбачається, що після постановлення ухвали про відкриття провадження у цивільній справі дана справа призначалася до розгляду неодноразово. Так, ухвалою Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 15 жовтня 2019 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання у справі на 13 листопада 2019 року (том 1 а.с.47). В подальшому розгляд справи призначався на 12 грудня 2019 року, 04 лютого 2020 року, 24 березня 2020 року, 19 травня 2020 року, 13 липня 2020 року, 10 серпня 2020 року, 04 листопада 2020 року (том 1 а.с.60,61,83,98,111,117,128,137). Ухвалою Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 04 листопада 2020 року провадження у справі зупинено до залучення у справі правонаступників (том 1 а.с.151-152). Ухвалою Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 06 липня 2021 року провадження у справі поновлено та призначено розгляд справи на 19 жовтня 2021 року (том 1 а.с.158). Ухвалою Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 19 жовтня 2021 року залучено до участі в цивільній справі ОСОБА_1 як правонаступника позивача ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 . Провадження у цивільній справі зупинено для залучення до участі у справі правонаступників відповідача ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (том 1 а.с.180). Ухвалою Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 25 січня 2024 року провадження у справі поновлено. Розгляд справи призначено на 07 лютого 2024 року (том 1 а.с.215). В подальшому розгляд справи призначався на 08 травня 2024 року, 22 липня 2024 року, 04 листопада 2024 року (том 1 а.с.232, том 2 а.с.4,14). Ухвалою Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 04 листопада 2024 року у цивільній справі замінено первісного відповідача ОСОБА_5 на належного ОСОБА_2 . Розгляд справи призначено на 05 лютого 2025 року (том 2 а.с.22). В подальшому розгляд справи призначався на 08 квітня 2025 року, 13 травня 2025 року, 22 липня 2025 року (том 2 а.с.27,33,37). 22 липня 2025 року до районного суду через підсистему Електронний суд від представника позивача ОСОБА_1 адвоката Гошка В.І. надійшла заява, в якій останній просив відкласти розгляд справи, призначений на 22 липня 2025 року, у зв`язку із зупиненням ним адвокатської діяльності 17 липня 2025 року, та надання часу позивачу для укладення договору з іншим адвокатом (том 2 а.с.52-53). Ухвалою Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 22 липня 2025 року залучено до участі у справі правонаступника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Мазурівської сільської ради Кривоозерського району Миколаївської області Кривоозерську селищну раду. Розгляд справи призначено на 27 жовтня 2025 року. Крім того, у вказаній ухвалі зазначено про наявність заяви представника позивача ОСОБА_1 адвоката Гошка В.І. від 22 липня 2025 року (том 2 а.с.68). Копію вказаної ухвали було доставлено до Електронного кабінету позивача ОСОБА_1 23 липня 2025 року (том 2 а.с.70). З довідки секретаря судового засідання від 27 жовтня 2025 року вбачається, що у судове засідання, призначене на 27 жовтня 2025 року, сторони не з`явилися. Судовий розгляд було відкладено на 16 грудня 2025 року (том 2 а.с.79). З метою повідомлення позивача про дату, час та місце судового засідання, районним судом вжито передбачених законом заходів повідомлення учасника справи, зокрема, судова повістка про виклик доставлена до Електронного кабінету позивача 28 жовтня 2025 року (том 2 а.с.80). З довідки секретаря судового засідання від 16 грудня 2025 року вбачається, що у судове засідання, призначене на 16 грудня 2025 року, сторони не з`явилися (том 2 а.с.83). Враховуючи повторну неявку позивача до суду, Кривоозерський районний суд Миколаївської області своєю ухвалою від 16 грудня 2025 року залишив позовну заяву ОСОБА_1 без розгляду (том 2 а.с.84-86). В обґрунтування поважності причин своєї неявки в судове засідання від 16 грудня 2025 року позивач в апеляційній скарзі посилався на те, що він не був належним чином повідомлений судом про розгляд справи, а також до 25 грудня 2025 року не був обізнаний про зупинення адвокатської діяльності його представником. Апеляційний суд вважає такі доводи безпідставним, виходячи з наступного. Відповідно до розділу XI Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20 серпня 2019 року №814 (зі змінами), особам, які зареєстрували Електронний кабінет в ЄСІТС, суд вручає копії електронних примірників судових рішень у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до Електронного кабінету таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою. Згідно з ч.5 ст.14 ЦПК України суд направляє судові рішення, судові повістки, судові повістки-повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). У справі, яка переглядається судом апеляційної інстанції встановлено, що у позивача ОСОБА_1 наявний зареєстрований Електронний кабінет в ЄСІТС. Як зазначалося вище, ОСОБА_1 28 жовтня 2025 року було доставлено до його Електронного кабінету судову повістку про виклик до суду на 16 грудня 2025 року. Тобто позивач був належним повідомлений про призначений розгляд справи на 16 грудня 2025 року. Крім того, як зазначалось вище, в ухвалі районного суду від 22 липня 2025 року, отриманої ОСОБА_1 шляхом доставлення до його Електронного кабінету 23 липня 2025 року, судом першої інстанції зверталась увага на подання заяви представника позивача ОСОБА_1 адвоката Гошка В.І. про зупинення ним адвокатської діяльності. Також позивач мав змогу ознайомитись безпосередньо із зазначеною заявою в підсистемі Електронний суд. Інші доводи апеляційної скарги щодо поважності неявки у судове засідання від 16 грудня 2025 року апеляційний суд до уваги не приймає, оскільки, як зазначалось вище відповідно до правового висновку, викладеного, зокрема, у постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі №310/12817/13, повторна неявка позивача є підставою для залишення позову без розгляду незалежно від причин такої неявки. Такі положення процесуального закону пов`язані з принципом диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до змісту якого особа, яка бере участь у справі, самостійно розпоряджається наданими їй законом процесуальними правами. Попри цьому, враховуючи матеріали справи, колегія судів зауважує, що позивач не спростував факт його належного повідомлення про розгляд справи 27 жовтня 2025 року та 16 грудня 2025 року, та матеріали справи не містять клопотань позивача про розгляд справи за його відсутності. Із урахуванням зазначеного та в межах доводів апеляційної скарги, встановивши, що сторона позивача належним чином повідомлялась про судові засідання, та, відповідно, позивач повторно у судове засідання не з`явився, заяв про розгляд справи за його відсутності не подав, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про залишення позову без розгляду. При цьому, будучи повідомленим та не з`явившись двічі поспіль в судове засідання, позивач вочевидь та поза всяким розумним сумнівом діяв на власний розсуд та за своєї розсудливості і обачливості мав передбачати процесуальні наслідки таких дій. Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржуване судове рішення прийнято з порушенням норм процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржувану ухвалу Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 16 грудня 2025 року, відповідно, без змін. Керуючись ст.ст.367,374,375,381,382 ЦПК України, колегія суддів УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 16 грудня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України. Головуючий Т.В. Серебрякова Судді: В.В. Коломієць Н.О. Тищук Повний текст судового рішення складено 03 березня 2026 року