Постанова 4812 № 487/1908/25

02.03.26 22-ц/812/115/26 Єдиний унікальний номер судової справи 487/1908/25 Номер провадження 22-ц/812/115/26 Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В. Постанова Іменем України 02 березня 2026 року місто Миколаїв Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі: головуючого Серебрякової Т.В., суддів: Коломієць В.В., Тищук Н.О., з секретарем судового засідання Чистою В.В., переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_1 рішення, яке ухвалене Заводським районним судом міста Миколаєва 09 жовтня 2025 року, під головуванням судді Нікітіна Д.Г., в приміщені цього ж суду, у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, УСТАНОВИЛА: У березні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» (далі ТОВ «Бізнес позика») звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 15 лютого 2022 року між ТОВ «Бізнес позика» та ОСОБА_1 укладено договір №447846-КС-001 про надання кредиту, шляхом обміну електронними повідомленнями, який підписаний у порядку, визначеному ст.12 Закону України «Про електронну комерцію». Так, ТОВ «Бізнес позика» 15 лютого 2022 року було направлено ОСОБА_1 пропозицію (оферту) укласти договір №447846-КС-001 про надання кредиту. 15 лютого 2022 року відповідач прийняла (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладення договору №447846-КС-001 про надання кредиту, на умовах визначених офертою. Зі своєї сторони ТОВ «Бізнес позика» направлено ОСОБА_1 через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор на номер телефону, що зазначено позичальником у своїй анкеті в особистому кабінеті, який боржником було введено/відправлено. Відповідно до п.2.1 вказаного договору кредиту, ТОВ «Бізнес позика» надає позичальнику грошові кошти у розмірі 14 000 грн. на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених договором кредиту та Правилами про надання споживчих кредитів. ТОВ «Бізнес позика» свої зобов`язання за договором кредиту виконало, та надало позичальнику грошові кошти в розмірі 14 000 грн. шляхом перерахування на банківську картку позичальника, яку вона вказала при заповнені анкетних даних в особистому кабінеті. Проте, ОСОБА_1 свої зобов`язання за договором №447846-КС-001 про надання кредиту належним чином не виконала, та здійснила лише часткову оплату на загальну суму 500 грн. У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором, утворилася заборгованість, в загальному розмірі 36 071 грн. 78 коп., з яких 13 500 грн. сума прострочених платежів по тілу кредиту, 20 471 грн. 78 коп. сума прострочених платежів по процентах, 2 100 грн. сума прострочених платежів за комісією. Посилаючись на викладені обставини, ТОВ «Бізнес позика» просило стягнути на його користь із ОСОБА_1 заборгованість за договором №447846-КС-001 про надання кредиту в загальному розмірі 36 071 грн. 78 коп., а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 422 грн. 40 коп. Рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 09 жовтня 2025 року позов задоволено в повному обсязі. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес позика» заборгованість за кредитним договором №447846-КС-001 від 15 лютого 2022 року станом на 20 березня 2025 в розмірі 36 071 грн. 78 коп. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 422 грн. 40 коп. Рішення суду мотивовано тим, що з матеріалів справи вбачається, що позичальник користувалась кредитними коштами, та не надала доказів відсутності заборгованості по отриманим кредитним коштам, а тому є підстави для задоволення позовних вимог. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення районного суду скасувати, та ухвалити у справі постанову, якою відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивачем не доведено факт укладання з відповідачем кредитного договору та його істотних умов, єдиним доказом чого може бути оригінал примірнику такого договору в електронній формі з усіма реквізитами, у тому числі підписами сторін, згідно зі ст.100 ЦПКУкраїни та ч.1 ст.5, абз.1ч.1 ст.7 та ч.4 ст.7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», який дозволить перевірити наявність електронних цифрових підписів обох сторін договору у дату його укладання, щоб встановити достовірний незмінний зміст підписаного сторонами договору і застосувати його умови до правовідносин сторін при прийнятті судом рішення. Позивачем не надано доказів надання відповідачу його примірнику оригіналу договору ні під час, ні після його укладення, у редакції, яка б забезпечувала його цілісність та незмінність. Отже, відповідач не може бути зобов`язана виконувати умови, з якими вона не була фактично ознайомлена, і такий правочин згідно з ч.1 ст.8 Закону України «Про електронну комерцію», ч.ч.2,6 ст.12 Закону України «Про захист прав споживачів» не є підставою виникнення обов`язків у відповідача як споживача кредитних послуг. Позивачем не доведено факту видачі кредиту та розміру заборгованості загального та по її складовим (основному боргу, відсоткам, неустойці, які не були погоджені у письмовій формі). Нараховані позивачем суми не відповідають законодавству України та заявленим самим позивачем у наданих копії договору та графіку платежів умовам кредитування і є непропорційно великою сумою, не відповідають засадам справедливості, добросовісності та розумності цивільно-правових відносин. В суд апеляційної інстанції учасники справи не з`явилися, були повідомлені про місце, день та час судового засідання шляхом направлення судової повістки позивачу та відповідачу через підсистему Електронний суд. Причини неявки в судове засідання учасники справи апеляційний суд не повідомили. 21 січня 2026 року на адресу апеляційної інстанції від ОСОБА_1 надійшла заява про розгляд справи, який призначений на 02 лютого 2026 року, та на наступні дати, без її участі. Зважаючи на вимоги ст.ст.128,130, ч.2 ст.372 ЦПК України колегія суддів визнала неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи, враховуючи, зокрема, що матеріали справи є достатніми для проведення судового розгляду. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, з огляду на таке. Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в ст.263 ЦПК України. Так, відповідно до ч.ч.1,2,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення таким вимогам відповідає в повному обсязі. Так, забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права. За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом. При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів. Частина 1 статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України). Зобов`язання виникають з підстав, передбачених ст.11 ЦК України, зокрема із договорів. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст.530 ЦК України). Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Відповідно до ст.1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. При цьому, в ч.1 ст.207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі Закон України, в редакції, який діяв на час укладення договору). Згідно із п.6 ч.1 ст.3 Закону України електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. При цьому одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п.12 ч.1 ст.3 Закону України). Відповідно до ч.3 ст.11 Закону України електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч.4 ст.11 Закону України). Згідно із ч.6 ст.11 Закону України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. За правилом ч.8 ст.11 Закону України у разі, якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону України, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Стаття 12 Закону України (в редакції, яка діяла на час укладення правочину) визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Зокрема, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Згідно зі ст.1 Закону України «Про електронні довірчі послуги» (в редакція, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) електронна ідентифікація - це процедура використання ідентифікаційних даних особи в електронній формі, які однозначно визначають фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи. При цьому ідентифікаційні дані особи - це унікальний набір даних, який дає змогу однозначно встановити фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи. А сама процедура ідентифікації особи є використання ідентифікаційних даних особи з документів, створених на матеріальних носіях, та/або електронних даних, в результаті виконання якої забезпечується однозначне встановлення фізичної, юридичної особи або представника юридичної особи. Ідентифікаційні дані фізичної особи підпадають під визначення персональних даних. Правовий статус персональних даних установлює Закон України «Про інформацію» та спеціальний Закон України «Про захист персональних даних». Із системного аналізу положень вище наведеного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладення в електронному вигляді через інформаційно-телекомунікаційну систему позичальника можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. З матеріалів справи вбачається, що 15 лютого 2022 року ТОВ «Бізнес позика» направило ОСОБА_1 пропозицію (оферту) укласти договір №447846-КС-001 про надання кредиту (том 1 а.с.26-29). ОСОБА_1 прийняла (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладення договору (том 1 а.с.30-33). 15 лютого 2022 року між позивачем ТОВ «Бізнес позика» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір за №447846-КС-001 про надання кредиту (Споживчий кредит. Електронна форма) (том 1 а.с.22-25). Про вказане свідчить візуальна форма послідовності дій клієнта в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства на його офіційному сайті (том 1 а.с.34-35). Так, візуальною формою послідовності дій клієнта ОСОБА_1 (дані про яку містять: РНОКПП, номер мобільного телефону, електронну пошту) позивач підтвердив послідовність дій товариства та клієнта в ІТС від початку входу ОСОБА_1 шляхом використання мобільного телефону для ідентифікації в ІТС та входження в особистий кабінет, перевірки товариством статусу клієнта, надання клієнтом необхідної інформації для формування товариством належної пропозиції клієнту, надання товариством клієнту в особистому кабінеті паспорту споживчого кредитування для ознайомлення та підписання, відправлення клієнту на номер мобільного телефону смс-повідомлення з одноразовим ідентифікатором G-9160 для підписання паспорту споживчого кредиту, ознайомлення та підписання клієнтом одноразовим ідентифікатором паспорта споживчого кредиту, направлення клієнту оферти, яка містить істотні умови договору, направлення в смс-повідомленні на номер клієнта одноразового ідентифікатора G-1565, ознайомлення клієнта з офертою та підписання договору одноразовим ідентифікатора G-1565. Відповідно до умов п.2.1 вказаного договору кредитодавець надає позичальнику грошові кошти в розмірі 14 000 грн. на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та комісію за надання кредиту у порядку та на умовах, визначених цим договором та Правилами надання споживчих кредитів ТОВ «Бізнес позика». Пунктами 2.3, 2.7, 2.11 договору передбачено, що строк, на який надається кредит становить 24 тижнів, тобто до 02 серпня 2022 року. Згідно з п.2.4 цього договору стандартна процента ставка за кредитом: в день 0.86796429, фіксована. Відповідно до п.2.5 вказаного договору комісія за надання кредиту становить 2 100 грн., яка нараховується одноразово при вдачі кредиту. Пунктами 2.8,2.9 договору встановлено, що орієнтована загальна вартість наданого кредиту становить 30 840 грн., а орієнтовна річна процентна ставка 3624.71 процентів. Умовами п.п.3.1-3.2. кредитного договору передбачено, що кредитодавець зобов`язаний протягом 3 (трьох) робочих днів з дня укладення договору надати позичальнику кредит в сумі вказаній в п.2.1 договору, шляхом безготівкового переказу коштів (однією або декількома транзакціями) на поточний (картковий) рахунок позичальника, який відповідає банківській платіжній картці, що наведена в розділі 8 договору. Протягом строку (терміну) кредитування процентна ставка за кредитом (надалі проценти за користування кредитом), нараховуються за ставкою вказаною у п.2.4 договору на залишок заборгованості по кредиту, наявної на початок календарного дня, за період фактичного користування кредитом, із урахуванням дня видачі кредиту та дня повернення кредиту згідно з графіком платежів. Отже, сторони договору узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, розмір процентів за користування кредитними коштами, що свідчить про наявність волі відповідача на укладення такого електронного договору шляхом його підписання за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. При цьому, виконання ТОВ «Бізнес позика» обов`язку щодо надання грошових коштів позичальнику в сумі 14 000 грн. підтверджується інформаційною довідкою Акціонерного товариства «Таскомбанк» про те, що в рамках договору про організацію взаємодії при переказі коштів фізичним особам №83 від 11 листопада 2020 року ТОВ «Бізнес позика» банком було здійснено успішне зарахування коштів на карту в сумі 14 000 грн. Грошові кошти були перераховані на банківську картку, яка вказана позичальником при заповненні анкетних даних в особистому кабінеті (том 1 а.с.36,37). Разом із тим, відповідачем обов`язки по своєчасному поверненню передбачених кредитним договором платежів виконувались неналежним чином. Так, всього ОСОБА_1 на виконання своїх кредитних зобов`язань було перераховано позивачу 500 грн. 18 липня 2022 року (том 1 а.с.12-18). Відповідач доказів погашення вказаної заборгованості, а також доказів, які підтверджують повернення позичальником кредиту у розмірі та строки, передбачені кредитним договором, та спростовують правильність наданого позивачем розрахунку заборгованості, не надала. Встановивши такі обставини, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув вищевказану суму заборгованості з відповідача на користь позивача. Відповідачем укладений кредитний договір не оспорюваний ні в цілому, ні в будь-якій окремій його частині. Приписами ст.81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до положень ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України). Колегія суддів зазначає, що виходячи з норм чинного законодавства та фактичних обставин справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «Бізпозика» про стягнення заборгованості за кредитним договором у повному обсязі. За матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 , маючи намір отримати в позику грошові кошти, ідентифікувала себе в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Бізнес позика» та пройшла реєстрацію на веб-сторінці товариства. Під час здійснення реєстрації відповідач створила особистий кабінет та надала всі особисті дані (ПІБ, дані паспорта, дату та рік народження, РНОКПП, номер мобільного телефону, електронну пошту, місце реєстрації), чим фактично надала згоду на обробку персональних даних. Для безпосереднього оформлення кредиту відповідач обрала суму кредиту, строк кредитування, самостійно вказала номер банківської/платіжної картки та підтвердила, що ознайомлена з Правилами надання грошових коштів у позику. Після прийняття позичальником умов кредитного договору 15 лютого 2022 року ТОВ «Бізнес позика» уклало з ОСОБА_1 кредитний договір, який підписано останньою відповідно до вимог ч.ч.6,8 ст.11, ст.12 Закону України «Про електронну комерцію», а саме, за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який надсилався на особистий телефонний номер відповідача. Верховний Суд у постанові від 12 січня 2021 року у справі №524/5556/19 дійшов висновку, що електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і літер, або тільки цифр, або тільки літер, яку заявник отримує за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту) вказується особа, яка створила замовлення. Оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписано відповідачем за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, тобто укладення між сторонами спірного правочину підтверджено належними та допустимими доказами. Із наданого позивачем алгоритму укладення кредитного договору вбачається, що без ознайомлення з правилами надання споживчих кредитів ТОВ «Бізнес позика» подальше укладення електронного договору кредиту на сайті є неможливим. Договір між сторонами укладено в електронній формі, із застосуванням електронного підпису. При цьому через особистий кабінет на вебсайті позивача подано заявку на отримання кредиту від імені відповідача та підтверджено умови отримання кредиту шляхом акцепту, після чого позивачем надіслано особі, яка звернулася за отриманням кредиту за допомогою засобів зв`язку (номер телефону або електронна пошта) одноразовий ідентифікатор, який і було використано для підтвердження підписання кредитного договору. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі №243/6552/20, від 16 грудня 2020 року у справі №561/77/19, від 12 червня 2021 у справі №524/5556/19 та від 10 червня 2021 у справі №234/7159/20. Оскільки відповідач вважається ознайомленим з умовами кредитного договору в порядку, передбаченому ч.5 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію», тобто до моменту підписання кредитного договору, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач повністю ознайомлений з його порядком укладення та підписання, про що свідчать виконані останнім фактичні дії в ІТС, а також використання ним електронного підпису одноразового ідентифікатору. За таких обставин, апеляційний суд вважає, що, підписавши за допомогою електронного підпису одноразового ідентифікатору кредитний договір №447846-КС-001 відповідач погодилась з визначеними у ньому умовами кредитування, в тому числі і щодо розміру відсотків за кредитом. Наведеного відповідач не спростувала належними та допустимими доказами і матеріали справи не містять відомостей про оскарження чи визнання недійсним кредитного договору. Отже, вищенаведене свідчить, що відповідач ознайомилась і погодилась з умовами договору, тобто сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов договору, а подані позивачем паперові копії електронних документів є допустимими письмовими доказами відповідно до ч.13 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» та повністю узгоджуються з моніторингом дій користувача в Інформаційно-телекомунікаційній системі при укладенні договору про надання кредиту. Відповідач ОСОБА_1 , заперечуючи, що оплата була здійснена саме у межах спірного договору, таку обставину відповідними засобами доказування не підтвердила. Отже, матеріали справи містять достатньо доказів, з яких вбачається, що 15 лютого 2022 року між ТОВ «Бізнес позика» та ОСОБА_1 був укладений договір №447846-КС-001 про надання кредиту в електронній формі, умови якого позивачем були виконані. Відповідач у передбачений договором строк заборгованість не повернула. Оспорюваний договір про надання кредиту підписаний відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину, без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не міг бути укладений. При цьому, перерахування коштів на банківську карту, яку вказала позичальник, навіть, якщо така банківська картка не належить їй, не може розцінюватись як доказ неукладення та/або непідписання вказаного договору. Доводи апеляційної скарги про те, що у матеріалах справи немає оригіналів бухгалтерських документів про видачу кредиту є безпідставними. Відповідно до п.1 ст.13 Закону розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України. Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України. Згідно з п.3 ст.13 Закону продавець (виконавець, постачальник) оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала оплату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів із зазначенням дати здійснення розрахунку. Закон є спеціальним нормативно-правовим актом щодо регулювання спірних правовідносин. Не заслуговують на увагу посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що позивачем не доведено перерахування їй кредитних коштів, оскільки спростовується зібраними по справі письмовими доказами. Більш того, із розрахунку заборгованості за договором вбачається, що відповідач частково сплачувала заборгованість за договором про надання кредиту, що підтверджує обставини отримання ним кредитних коштів. Позивач, пред`явивши вимогу про стягнення заборгованості, просив, у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його вартості, зокрема заборгованість за нарахованими відсотками. Відсотки за користування кредитом не є відповідальністю за невиконання зобов`язання, а є платою за кредит та входять до складу зобов`язання позичальника щодо сплати кредиту, що також передбачено ч.1 ст.1054 ЦК України, згідно якої за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Ураховуючи те, що позичальник взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконав, кредитні кошти разом з процентами вчасно не повернула, внаслідок чого виникла заборгованість, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізпозика» підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором від 15 лютого 2022 року у заявленому розмірі. Розмір заборгованості підтверджено наданим позивачем розрахунком та відповідачем не спростовано. За такого, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Наведені в апеляційній скарзі інші доводи не можуть бути підставою для скасування законного і обґрунтованого судового рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди відповідача з оцінкою доказів судом першої інстанції, з якою погоджується апеляційний суд. ЄСПЛ вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року №63566/00, §23). Тому, враховуючи те, що інші доводи апеляційної скарги є суб`єктивним тлумаченням відповідача, як обставин справи, так і норм діючого законодавства, та направлені на переоцінку доказів, яким районний суд дав належну правову оцінку, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення були належним чином оцінені надані докази, повно встановлені фактичні обставини справи, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення. Додаткових доказів, які б спростували правильність висновків суду першої інстанції, суду апеляційної інстанції також не надано. Докази ж та обставини, на які посилається відповідач у апеляційні скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За правилами п.п.«в» п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст.ст.367,374,375,381,382 ЦПК України, колегія суддів УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 09 жовтня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України. Головуючий Т.В. Серебрякова Судді: В.В. Коломієць Н.О. Тищук Повний текст судового рішення складено 03 березня 2026 року