Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 120/5446/25

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/5446/25 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Воробйова І.А. Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П. 02 березня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Полотнянка Ю.П. суддів: Смілянця Е. С. Драчук Т. О. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 10 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення,зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - ГУ ПФУ в Донецькій області, відповідач ), в якому просив: - визнати протиправним та скасувати рішення від 12.02.2025 № 025250006344; - зобов`язати зарахувати до пільгового стажу періоди з 16.01.1980 р. по 15.05.1980 р., 20.05.1980 р. по 11.09.1980 р., 21.10.1980 р. по 11.11.1987 р., 28.06.1988 р. по 17.10.1988 р., 22.12.1992 р. по 10.01.1998 р. та призначити пенсію за віком згідно заяви від 06.02.2025 р. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 10.07.2025 позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 12.02.2025 № 025250006344. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду в Донецькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період трудової діяльності з 16.01.1980 р. по 15.05.1980 р., 20.05.1980 р. по 11.09.1980 р., 21.10.1980 р. по 11.11.1987 р., 28.06.1988 р. по 17.10.1988 р., 22.12.1992 р. по 09.01.1998 р. та призначити пенсію з 06.02.2025 р. В іншій частині вимог відмовлено. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків. Судом першої інстанції встановлено, що 06.02.2025 р. ОСОБА_1 звернувся до Головного управління ПФУ у Вінницькій області із заявою про призначення пенсії за віком. За екстериторіальністю заяву передано до Головного управління ПФУ в Донецькій області. За наслідком розгляду поданої заяви Головним управлінням ПФУ в Донецькій області прийнято рішення від 12.02.2025 № 025250006344, яким відмовлено в призначенні пенсії. Зокрема вказано, що страховий стаж становить 6 р. 9 місяців 5 днів, при необхідних від 15-22 роках. До стажу не зараховано періоди згідно трудової книжки з 21.10.1980 р. по 11.11.1987 р., оскільки такі періоди передують даті відкриття трудової книжки. Також не зараховано з 16.01.1980 р. по 15.05.1980 р., 20.05.1980 р. по 11.09.1980 р, з 21.10.1980 р. по 11.11.1987 р., оскільки на титульному аркуші трудової книжки відсутня печатка. Також, не зараховано до стажу період з 28.06.1988 р. по 17.10.1988 р., оскільки запис про звільнення не придатний для сприйняття , з 22.12.1992 р. по 10.01.1998 р. з підстав , що запис по переводу не засвідчений підписом та печаткою. Відтак, за відсутності необхідного стажу відсутні підстави для призначення пенсії за віком. Вважаючи наведене рішення відповідача протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що періоди роботи з 16.01.1980 р. по 15.05.1980 р., 20.05.1980 р. по 11.09.1980 р., 21.10.1980 р. по 11.11.1987 р., 28.06.1988 р. по 17.10.1988 р., 22.12.1992 р. по 09.01.1998 р. не зараховані до стажу безпідставно, а тому наявні підстави для зобов`язання відповідача зарахувати ці періоди. Враховуючи , що оскаржуваним рішенням не зараховано до стажу періоди роботи з 16.01.1980 р. по 15.05.1980 р., 20.05.1980 р. по 11.09.1980 р., 21.10.1980 р. по 11.11.1987 р., 28.06.1988 р. по 17.10.1988 р., 22.12.1992 р. по 09.01.1998 р. безпідставно, таке рішення є протиправним та підлягає скасуванню . Як наслідок, суд дійшов висновку, що слід зобов`язати призначити пенсію з 06.02.2025 р. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне. Частиною першою статті 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. У своєму рішенні № 8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист. За приписами пунктів 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. Так, принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачено Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі-Закон N 1058-IV) Статтею 9 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування №1058-IV визначено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника Відповідно до ст. 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу:з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 15 до 22 років. Отже право на призначення пенсії за віком мають особи, які після досягнення 65 років та за наявності стажу від 15 до 22 років. За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески; страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше, надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Частинами першою - третьою статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності) та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок. Згідно з частиною четвертою вказаної статті періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Слід зазначити, що до набрання чинності Законом №1058 стаж роботи для призначення пенсії регламентувався Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05 листопада 1991 року (далі - Закон №1788). Види трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію, визначені статтею 56 Закону №1788. Так, частиною 1 статті 56 Закону №1788 встановлено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. До стажу роботи зараховується також, зокрема будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків. Згідно оскаржуваного рішення пенсійного органу до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки з 21.10.1980 р. по 11.11.1987 р., оскільки такі періоди передують даті відкриття трудової книжки. Також не зараховано з 16.01.1980 р. по 15.05.1980 р., 20.05.1980 р. по 11.09.1980 р, з 21.10.1980 р. по 11.11.1987 р., оскільки на титульному аркуші трудової книжки відсутня печатка. Також, не зараховано до стажу період з 28.06.1988 р. по 17.10.1988 р., оскільки запис про звільнення не придатний для сприйняття , з 22.12.1992 р. по 10.01.1998 р. з підстав , що запис по переводу не засвідчений підписом та печаткою. Надаючи аргументам спірного рішення колегія суддів вказує про наступне. Відповідно до статті 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність (пункт 4). З огляду на зазначене, власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, щодо якої такі порушення було вчинено, а отже, й не може впливати на її особисті права. Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист. Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 12 вересня 2022 року по справі №569/16691/16-а. Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі -Порядок). Відповідно до п. 1 Порядку основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Згідно трудової книжки НОМЕР_1 наявний запис про роботу позивача шофером в період з 16.01.1980 р. по 15.05.1980 р., наявний відтиск печатки та підпис посадової особи. Також згідно дублікату трудової книжки НОМЕР_2 , такий містить запис про роботу позивача в період з 28.06.1988 р. по 17.10.1988 р. сезонним робочим в Камінському лісництві. Суд зауважує, що нечитаємість відтиску печатки не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу позивача цього періоду роботи. Стосовно доводів відповідача про те, що підставою для не зарахування до стажу періоду роботи з 22.12.1992 р. по 10.01.1998 р. є те, що запис по переводу не засвідчений підписом та печаткою, суд зазначає наступне. Згідно п. 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом МПУ, МЮУ, МСЗНУ № 58 від 29.07.93 р. у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів. Суд зауважує, що, як свідчать записи 16-18 трудової книжки НОМЕР_3 , позивача було переведено з однієї посади на іншу у зв`язку із реорганізацією "коопзаготпома" і з реорганізованого підприємства звільнено 22.06.1998 р., відповідно, записи про переведення не були засвідчені печаткою і підписом. При цьому, безпосередньо при звільненні відповідний запис був засвідчений і печаткою і підписом посадової особи. Стосовно не зарахування до стажу періоду роботи з 21.10.1980 р. по 11.11.1987 р., з підстав, що періоди передують даті відкриття трудової книжки, то слід зазначити, що всі записи виконані чітко, містять початок і кінець періодів, підписи відповідальних осіб та засвідчені печаткою. Згідно п. 5.1, 5.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом МПУ, МЮУ, МСЗНУ № 58 від 29.07.93 р., особа, яка загубила трудову книжку (вкладиш до неї), зобов`язана негайно заявити про це власнику або уповноваженому ним органу за місцем останньої роботи. Не пізніше 15 днів після заяви, а у разі ускладнення в інші строки власник або уповноважений ним орган видає працівнику іншу трудову книжку або вкладиш до неї (нових зразків) з написом "Дублікат" в правому верхньому кутку першої сторінки. Дублікат трудової книжки або вкладиш до неї заповнюється за загальними правилами. У розділи "Відомості про роботу", "Відомості про нагородження" і "Відомості про заохочення" при заповненні дубліката вносяться записи про роботу, а також про нагородження і заохочення за місцем останньої роботи на підставі раніше виданих наказів (розпоряджень). Відповідно до п.2.11, 2.12 даної Інструкції відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження. Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка. Із наведеного видно, що дублікат трудової книжки заповнюється за загальним правилом, відповідно, в ньому зазначається дата його заповнення. Встановлено, що позивачем надано саме дублікат трудової книжки НОМЕР_2 , дата заповнення 29.03.1988 р., відтак, періоди роботи забійником з 21.10.1980 р. по 11.11.1987 р. зазначені в дублікаті книжки, аж ніяк не можуть не передувати даті фактичного заповнення дублікату. Щодо не зарахування до стажу періоду роботи з 16.01.1980 р. по 15.05.1980 р., 20.05.1980 р. по 11.09.1980 р, з 21.10.1980 р. по 11.11.1987 р., оскільки на титульному аркуші трудової книжки відсутня печатка, то суд вказує на таке. Неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питання про призначення пенсії. Правова позиція стосовно того, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для зазначеної у трудовій книжці особи, викладена в постанові Верховного Суду від 06.02.2018 по справі №677/277/17. Тобто, працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці. Отже, трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки. При цьому, підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, що періоди роботи з 16.01.1980 р. по 15.05.1980 р., 20.05.1980 р. по 11.09.1980 р., 21.10.1980 р. по 11.11.1987 р., 28.06.1988 р. по 17.10.1988 р., 22.12.1992 р. по 09.01.1998 р. не зараховані до стажу безпідставно, а тому наявні підстави для зобов`язання відповідача зарахувати ці періоди. Враховуючи, що оскаржуваним рішенням не зараховано до стажу періоди роботи з 16.01.1980 р. по 15.05.1980 р., 20.05.1980 р. по 11.09.1980 р., 21.10.1980 р. по 11.11.1987 р., 28.06.1988 р. по 17.10.1988 р., 22.12.1992 р. по 09.01.1998 р. безпідставно, таке рішення є протиправним та підлягає скасуванню. При цьому, питання про зарахування до страхового стажу періоду, про як просить заявник та питання призначення відповідного виду пенсії позивачу за наслідками розгляду цієї справи, має вирішувати саме Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (як суб`єкт владних повноважень, що здійснював розгляд заяви позивача), а не Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період трудової діяльності з 16.01.1980 р. по 15.05.1980 р., 20.05.1980 р. по 11.09.1980 р., 21.10.1980 р. по 11.11.1987 р., 28.06.1988 р. по 17.10.1988 р., 22.12.1992 р. по 09.01.1998 р. та призначити пенсію з 06.02.2025 р. Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку наявним у справі доказам та зробив правильний висновок щодо часткового задоволення позовних вимог. Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване судове рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстав для його скасування не вбачається. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд У Х В А Л И В : апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 10 липня 2025 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України. Головуючий Полотнянко Ю.П. Судді Смілянець Е. С. Драчук Т. О.