Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 120/4514/24
від 01.11.2024НЕ ВЕРХОВНИЙ СУДП О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/4514/24 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Воробйова І.А. Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П. 01 листопада 2024 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Полотнянка Ю.П. суддів: Драчук Т. О. Смілянця Е. С. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 27 травня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив: - визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в призначенні пенсії за віком із заниженням пенсійного віку №024550004777 від 18.12.2023 р. відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"; - зобов`язати призначити з 10.01.2023 р. пенсію за віком із заниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 27.05.2024 позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком із заниженням пенсійного віку №024550004777 від 18.12.2023 р. відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14.12.2023 р. і прийняти відповідне рішення, зарахувавши до періодів проживання у зоні посиленого радіологічного контролю періоди з 26.04.1986 р. по 17.07.1986 р. та з 17.10.1990 р. по 22.05.1991 р. В решті вимог відмовлено. Не погодившись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору. За правилами п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 14.12.2023 р. позивач звернувся до ГУ ПФУ у Вінницькій області із заявою про призначення пенсії за віком. За екстериторіальністю розгляд заяви передано до Головного управління ПФУ в Донецькій області. За наслідком розгляду поданої заяви, ГУ ПФУ в Донецькій області прийнято рішення, оформлене протоколом №024550004777 від 18.12.2023 р., яким відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України ""Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" . При цьому вказано, що період проживання у зоні посиленого радіологічного контролю до 1 сіня 1993 р. становить 3 роки 5 місяців 26 днів. Також зазначено, що не зараховано до періоду проживання , який дає право на зниження пенсійного віку періоди з 26.04.1986 р. по 17.07.1986 р. , з 21.11.1986 р. по 19.11.1988 р. та з 17.10.1990 р. по 22.05.1991 р. Для зарахування даних періодів слід надати довідки щодо не проживання в гуртожитках. Не погоджуючись з таким рішенням суб`єкта владних повноважень позивач звернувся з цим позовом до суду. Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про часткову обгрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення. Колегія суддів, погоджується з правовою позицією суду першої інстанції та, надаючи оцінку доводам апеляційної скарги та висновкам суду першої інстанції, в призмі приписів ст. 308 КАС України, виходить з наступного. Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з ст.46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення визначені статтею 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон № 796 -ХІІ). Так, згідно частини першої вказаної норми, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу , зокрема потерпілі особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років мають право на зниження пенсійного віку на 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років . Згідно положень статті 26 Закону №1058-ІV право на пенсію за віком мають особи після досягнення віку 60 років, зокрема з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років. У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років . Таким чином, виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов`язує із фактом фізичного перебування особи у забрудненій зоні у зв`язку із постійним проживанням, або у зв`язку із роботою в такій місцевості. При цьому, як вбачається зі змісту ст. 55 вказаного Закону, зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи. В свою чергу, процедура подання документів для оформлення пенсій визначається, Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" Постанова правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 р. № 22-1 (далі - Порядок №22-1). Відповідно до пункту 1. 1 Порядку 22-1, заява про призначення, перерахунок, поновлення пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1); заява про припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання (Заява про виплату пенсії - додаток 2); заява про працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов`язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхуванн (додаток 3); заява про виплату недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера (додаток 4) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію). Згідно пункту 2.1 Порядку 22-1, до заяви про призначення пенсії за віком додаються, серед іншого, такі документи: - документ, що засвідчує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті), надається у разі відсутності в паспорті громадянина України або свідоцтві про народження інформації про реєстраційний номер облікової картки платника податків; - документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу). За періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування (далі - персоніфікований облік) орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакціїї постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення (далі - індивідуальні відомості про застраховану особу); - для підтвердження заробітної плати за період страхового стажу з 01 липня 2000 року орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу (додатки 3, 4 до Положення).; - відомості про місце проживання особи; - документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, потерпілим від Чорнобильської катастрофи: документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями), або довідка про евакуацію із зони відчуження у 1986 році, видана Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи). Як вбачається з матеріалів справи, позивач має посвідчення потерпілого Чорнобильської катастрофи (категорія 4) серії НОМЕР_1 від 18.05.2009 р. Крім того, матеріали справи містять довідку №2122 від 18.12.2023, видану Рахнівсько-Лісовим старостинським округом Шпиківської селищної ради, в якій вказано, що громадянин ОСОБА_1 з 09.01.1968 по 20.09.1986 та з 24.12.1988 по даний час зареєстрований та постійно проживає в АДРЕСА_1 , яке відносилося до 4 зони посиленого радіоекологічного контролю відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №
106. Верховний Суд вказав, що відповідно до наведених вище положень законодавства, підставою для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (роботи), дана правова позиція висвітлена Верховним Судом у постановах від 17.06.2020 по справі №572/456/17 (провадження №К/9901/22569/18, К/9901/22573/18), та від 31.07.2019 по справі №572/1173/17 (провадження №61-34544св18). Довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, виселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи. Аналогічні за змістом висновки викладені Верховним Судом у постанові від 27.02.2018 у справі № 344/9789/17, від 24.10.2019 у справі № 152/651/17, від 25.11.2019 у справі № 464/4150/17 та від 27.04.2020 у справі № 212/5780/16-а. Крім того, згідно з п.4 ч.1 ст.11 Закону №796-ХІІ (в редакції, чинній станом на дату видачі позивачу посвідчення потерпілого внаслідок аварії на ЧАЕС) передбачено, що до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років За правилами, встановленими п. 4 ч. 1 ст. 14 Закону №796-ХІІ (в редакції, чинній станом на дату видачі позивачу посвідчення потерпілого внаслідок аварії на ЧАЕС) для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, як, зокрема, особи, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років, - категорія
4. Окрім цього, згідно з п. 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 25 серпня 1992 р. N 501 " Про Порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (яка була чинною на момент видачі позивачу посвідчення) (далі - Порядок №51) передбачено, що громадянам, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років, і віднесеним до категорії 4, видається посвідчення коричневого кольору, серія В. Отже посвідчення потерпілого категорії 4 надається за умови проживання у зонах радіоекологічного контролю станом на 01.01.1993 р. не менше чотирьох років. Посвідчення позивача є дійсним та доказів позбавлення його статусу потерпілої особи суду не надано. Суд акцентує увагу, що документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" є посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" (частина 3 статті 65 Закону №796-XII). Таким чином, суд першої інстанції правильно зазначив, що Законом №796-ХІІ та Порядком №501 передбачено, що саме посвідчення відповідної категорії є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, визначеними Законом для такої категорії. Аналогічна правова позиція викладена в постанові ВС від 26 липня 2023 року у справі №460/2589/20 . На підставі зазначеного, питання проживання позивачем не менше чотирьох років у зоні посиленого радіоекологічного контролю станом на 01.01.1993 вирішувалось при наданні йому статусу потерпілої особи. Отже враховуючи вищенаведене колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанцїі про те, що факт проживання позивача у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 1 січня 1993 року не менше 4 років є підтвердженим, відтак, останній має право на зниження пенсійного віку на 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років . Разом з тим, період навчання з 26.04.1986 р. по 17.07.1986 р. та з 17.10.1990 р. по 22.05.1991 р. безпідставно не враховано до періоду проживання позивача у зоні посиленого радіологічного контролю, адже в матеріалах справи наявна довідка №2122 від 18.12.2023 р. згідно якої ОСОБА_1 в період з 09.01.1968 р. по 20.09.1986 р. та з 24.12.1988 р. по даний час (в дані періоди входить і період навчання) зареєстрований та та постійно проживає на території с. Рахни- Лісові. Отже, періоди з 26.04.1986 р. по 17.07.1986 р. та 17.10.1990 р. по 22.05.1991 р. протиправно не зараховано позивачу до періоду проживання у зоні посиленого радіологічного контролю. Відтак, враховуючи вищенаведене та беручи до уваги, що спірним рішенням відмовлено в призначенні пенсії з підстав того, що не підтверджено факт проживання позивача у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 1 січня 1993 року не менше 4 років, однак даний факт спростовано в ході розгляду справу, рішення №024550004777 від 18.12.2023 р. є протиправним та підлягає скасуванню. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в тій частині, що належним способом захисту прав позивача буде зобов`язання відповідача 2 повторно розглянути заяву позивача від 14.12.2023 р. і зарахувавши до періодів проживання у зоні посиленого радіологічного контролю періоди з 26.04.1986 р. по 17.07.1986 р. та з 17.10.1990 р. по 22.05.1991 р. , прийняти відповідне рішення. Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 27 травня 2024 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України. Головуючий Полотнянко Ю.П. Судді Драчук Т. О. Смілянець Е. С.