Постанова Київський апеляційний суд № 379/460/25

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 379/460/25 Головуючий у суді І інстанції Романенко К.С. Провадження № 22-ц/824/2512/2026 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 25 лютого 2026 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Голуб С.А., суддів: Журби С.О., Таргоній Д.О., за участю секретаря судового засідання - Гаврилко Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Богуславського районного суду Київської області від 20 серпня 2025 року у справі за заявою ОСОБА_1 до заступника керівника Другого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві Спусканюка Артема, керівника Другого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві Соболя Максима про визнання дій неналежним виконанням службових обов`язків та відшкодування завданої шкоди, в с т а н о в и в: У березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Таращанського районного суду Київської області із заявою, в якій просив визнати дії слідчих Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві (далі - ТУ ДБР у м. Києві) Спусканюка А. та Соболя М. при розгляді його заяв від 25 вересня 2023 року та від 12 вересня 2024 року неналежним виконанням службових обов`язків через несумлінне ставлення до них, що заподіяло йому істотну шкоду, і відшкодувати йому завдану шкоду згідно зі статтею 367 КК України у розмірі п`ятсот неоподаткованих мінімумів доходів громадян за рахунок Державного бюджету. Ухвалою Таращанського районного суду Київської області 20 березня 2025 року справу передано за підсудністю на розгляд до Богуславського районного суду Київської області. Ухвалою Богуславського районного суду Київської області від 20 серпня 2025 року у відкритті провадження у справі відмовлено. Постановляючи зазначену ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача про визнання дій слідчих неналежним виконанням службових обов`язків за статтею 367 КК України фактично зводяться до необхідності надання кримінально-правової оцінки діям цих осіб. Вирішення таких питань належить до компетенції органів досудового розслідування та кримінального суду, а не цивільного судочинства. Не погоджуючись з цим судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати з мотивів неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального й порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали, а справу направити для розгляду по суті до суду першої інстанції. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що у поданій ним до суду заяві йшлося про відшкодування (компенсацію) шкоди, заподіяної злочином, яка відповідно до частини першої статті 127 КПК України може бути відшкодована на будь-якій стадії кримінального провадження, та відповідно до частини другої цієї ж статті може бути стягнута за результатами розгляду цивільного позову у кримінальному процесі. Тому, на думку позивача, суд першої інстанції мав розглядати його заяву від 04 березня 2025 року про відшкодування шкоди, як цивільний позов у кримінальному провадженні. Позивач вважає себе потерпілим від кримінального правопорушення, так як слідчі ТУ ДБР у м. Києві незаконно відмовили у внесенні відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за його заявами, а відтак він обрав такий спосіб захисту свого порушеного права, як відшкодування (компенсація) шкоди згідно зі статтею 367 КК України. У відзивах на апеляційну скаргу керівник Другого слідчого відділу ТУ ДБР у м. Києві Соболь М.Г. та його заступник - Спусканюк А.Ю. просять вказану апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на те, що доводи позивача є безпідставними та необґрунтованими. Зазначають, що порядок оскарження бездіяльності органів досудового розслідування у кримінальному провадженні встановлено пунктом 1 частини першої статті 303 КПК України, відповідно подана заява підлягає розгляду за правилами КПК України. Учасники справи в судове засідання суду апеляційної інстанції не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки до суду не повідомляли, тому колегія суддів дійшла висновку, що їх неявка відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав. Згідно із пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка є частиною національного законодавства, кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів. За змістом статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Суд вправі відмовити у відкритті провадження у справі лише з тих підстав, які передбачені законом. Такі підстави визначено у статті 186 ЦПК України. Згідно із пунктом 1 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Так, у процесуальному законодавстві закріплена конструкція позовного провадження як певна процедура розгляду і вирішення цивільних справ зі спорів про право цивільне. Позовному провадженню притаманна позовна форма як модельна, узагальнююча конструкція процедури позовного провадження. Для неї характерні такі ознаки, як наявність матеріально-правової вимоги, яка випливає із порушеного або оспорюваного права сторони і яка підлягає в силу закону розгляду в певному порядку, встановленому законом; наявність спору про суб`єктивне право; наявність двох сторін із протилежними інтересами, які наділені законом певними правомочностями щодо захисту своїх прав, свобод чи інтересів у суді. Цивільні процесуальні правовідносини персоніфікують учасників цивільного судочинства, визначають їхні права і обов`язки відповідно до процесуальних функцій і гарантії забезпечення справедливого судочинства. Отже, провадження цивільного процесу - це специфічна модель розгляду цивільної справи, що відбиває предметну характеристику цивільного судочинства з точки зору матеріально-правової природи справ, що розглядаються, специфіку доказування фактів як юридико-фактологічної основи справи та результатів розгляду справи, які відбиваються у процесуальних актах - певного роду документах. Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд має ухвалити рішення. Ця вимога повинна мати правовий характер, тобто бути врегульованою нормами матеріального права. Матеріально-правова вимога позивача повинна спиратися на підставу позову. Підставою позову визнають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Цими обставинами можуть бути лише юридичні факти, тобто такі факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин. Як вбачається з матеріалів справи, у березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду загальної юрисдикції із заявою, в якій просив визнати дії слідчих ТУ ДБР у м. Києві Спусканюка А. та Соболя М. при розгляді його заяв від 25 вересня 2023 року та від 12 вересня 2024 року неналежним виконанням службових обов`язків через несумлінне ставлення до них, що заподіяло йому істотну шкоду, і відшкодувати йому завдану шкоду згідно зі статтею 367 КК України у розмірі п`ятсот неоподаткованих мінімумів доходів громадян за рахунок Державного бюджету. Посилався на те, що дії керівника Другого слідчого відділу ТУ ДБР у м. Києві Соболя М.Г. та його заступника - Спусканюка А.Ю. щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань за його заявами є неналежним виконанням ними посадових обов`язків, відповідальність за що передбачена статтею 367 КК України (службова недбалість), і цими діями йому була заподіяна шкода, яку він оцінив у 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Тобто ОСОБА_1 в порядку цивільного судочинства просив визнати дії посадових осіб ТУ ДБР у м. Києві Соболя М.Г. та Спусканюка А.Ю. щодо розгляду його заяв службовою недбалістю і відшкодувати йому шкоду, заподіяну цими посадовими особами, внаслідок вчинення ними кримінального правопорушення, передбаченого статтею 367 КК України, за рахунок держави. Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. За вимогами частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-третє, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією із сторін є, як правило, фізична особа. Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Частиною першою статті 19 ЦПК України визначено юрисдикцію загальних судів, зокрема у ній зазначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Згідно із частиною першою статті 1 КПК України порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України. Кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв`язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (пункт 10 частини першої статті 3 КПК України). За правилами частин першої - четвертої статті 214 КПК України слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов`язаний внести відповідні відомості до ЄРДР та розпочати розслідування. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування, а дізнавач - керівником органу дізнання, а в разі відсутності підрозділу дізнання - керівником органу досудового розслідування. Досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до ЄРДР. Здійснення досудового розслідування до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення не допускається і тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Слідчий, прокурор, інша службова особа, уповноважена на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зобов`язані прийняти та зареєструвати таку заяву чи повідомлення. Відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора: бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов`язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування. Наведеними правовими нормами визначено суб`єктний склад, процедуру ініціювання і початку досудового розслідування, а також порядок оскарження дій чи бездіяльності слідчого або прокурора у разі нездійснення ними процесуальних дій, які вони зобов`язані вчинити у визначений цим Кодексом строк. У справі, яка переглядається, звернення до суду із цієї заявою обумовлене неналежним, на думку позивача, виконанням службовими особами ТУ ДБР у м. Києві своїх посадових обов`язків при розгляді заяв ОСОБА_1 від 25 вересня 2023 року та від 12 вересня 2024 року щодо вчиненнясуддями Київського апеляційного суду та Верховного Суду кримінальних правопорушень, зокрема, невчиненням співробітниками ТУ ДБР у м. Києві передбачених КПК України процесуальних дій, за що, на переконання позивача, передбачена відповідальність за статтею 367 КК України. У межах спірних правовідносин позивач і відповідачі діють як учасники кримінального провадження, права і обов`язки яких визначені кримінальним процесуальним законом, тому спір у цій справі не може бути предметом судового розгляду в порядку цивільного судочинства. Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимоги ОСОБА_1 про оскарження дій (бездіяльності) посадових осіб ТУ ДБР у м. Києві під час організації перевірки заяв про кримінальне правопорушення повинні бути розглянуті лише в межах кримінального, а не цивільного судочинства. До подібних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 березня 2019 року у справі № 813/1596/18 (провадження № 11-1478апп18). Перевіряючи доводи апеляційної скарги позивача про те, що вимоги його заяви про відшкодування завданої посадовими особами ТУ ДБР у м. Києві Соболем М.Г. та Спусканюком А.Ю. шкоди згідно із статтею 367 КК України суд першої інстанції повинен був розглядати в порядку цивільного судочинства, колегія суддів виходить з такого. Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Водночас, обов`язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу, як учасника цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого позивач зазначає порушником своїх прав (див. пункти 43 і 44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19)). Висновок про недопустимість посадових осіббути відповідачами у справі дозволяє зробити і тлумачення статей 1174, 1176 ЦК України. Відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, покладається на державу, а не на зазначену особу. Схожий висновок було зроблено і Верховним Судом України. Зокрема, в постанові від 01 березня 2017 року у справі № 6-3139цс16 вказано, що законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, заподіяної судом, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя. Закони України не передбачають можливості розгляду у суді позовних вимог про визнання незаконними дій/бездіяльності іншого суду після отримання останнім позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду чи про зобов`язання іншого суду до вчинення процесуальних дій, оскільки такі дії/бездіяльність є пов`язаними з розглядом судової справи навіть після його завершення. Вирішення в суді спору за такими позовними вимогами буде втручанням у здійснення правосуддя іншим судом. Оскарження діяльності суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій. Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені в ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції в порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені. Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені. Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді). Приписи «заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України) стосуються як позовів, які не можуть розглядатися за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які взагалі не можуть розглядатися судами. Позовні вимоги про визнання незаконними пов`язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), а також вимоги про зобов`язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій не можуть розглядатися за правилами будь-якого судочинства. Позовні вимоги про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду, можуть бути предметом розгляду у випадках, передбачених статтею 1176 ЦК України. У разі надходження позовної заяви з вимогами про визнання незаконними пов`язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), про зобов`язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій або про відшкодування завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду (судді) шкоди з підстав, не передбачених статтею 1176 ЦК України, суд відмовляє у відкритті провадження у справі (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України). Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 454/3208/16-ц. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2021 року у справі № 760/32455/19 (провадження № 61-16459сво20) зазначено, що «розгляду у суді підлягає лише такий спір, у якому позовні вимоги можуть бути або задоволені, або в їх задоволенні може бути відмовлено. Положення «заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 186, пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України) стосується як позовів, які не підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц). Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що філії та представництва, які не є юридичними особами, не наділені цивільною процесуальною дієздатністю та не можуть виступати стороною у цивільному процесі. Тому справи, в яких відповідачем виступає філія чи представництво, не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, у зв`язку з відсутністю сторони у цивільному процесі, до якої пред`явлено позов, а отже неможливістю вирішення цивільного спору». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 вересня 2021 року у справі № 661/2744/19 вказано, що «посадові особи юридичної особи представляють її інтереси у відносинах з іншими особами, тобто уособлюють саму юридичну особу у правовідносинах з іншими особами. … Директор ЗОШ № 10 Новокаховської МР ОСОБА_5 і виконуюча обов`язки директора ЗОШ № 10 Новокаховської МР - заступник директора з навчально-виховної роботи ОСОБА_4 не можуть бути відповідачами у цій справі, як фізичні особи, наділені процесуальною дієздатністю, оскільки є посадовими особами ЗОШ № 10 Новокаховської МР, тобто юридичної особи, від імені якої вони діяли у відносинах з позивачем. … Положення «заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 186, пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України) стосується як позовів, які не підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц). Відповідно до змісту частини першої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. З урахування викладеного, рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 07 серпня 2020 року та постанова Херсонського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року в частині розгляду позовних вимог МО ВППОН м. Нова Каховка в інтересах ОСОБА_4, ОСОБА_5 до директора ЗОШ № 10 Новокаховської МР ОСОБА_5., виконуючої обов`язки директора ЗОШ № 10 Новокаховської МР - заступника директора з навчально-виховної роботи ОСОБА_4 підлягає скасуванню, а провадження у справі в цій частині - закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 січня 2023 року у справі № 761/28797/19 вказано, що «ОСОБА_1 також визначив співвідповідачем у справі т. в. о. начальника Департаменту контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері інформаційної безпеки Служби безпеки України Кулешова М. В.; однак, т. в. о. начальника департаменту Кулешов М. В. не може бути відповідачем у цій справі, оскільки у відносинах з позивачем діяв як посадова особа юридичної особи та від її імені. Тому спір у нього виник саме з Департаментом контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері інформаційної безпеки, який є юридичною особою, самостійним суб`єктом у цивільних правовідносинах та має відповідати за цим позовом; суди на вказане уваги не звернули та зробили помилковий висновок про можливість розгляду позовних вимог ОСОБА_1 про захист честі, гідності і ділової репутації та спростування недостовірної інформації до т. в. о. начальника департаменту Кулешова М. В. Розгляду у суді підлягає лише такий спір, у якому позовні вимоги можуть бути або задоволені, або в їх задоволенні може бути відмовлено. Положення «заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 186, пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України) стосується як позовів, які не підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц). Таким чином, провадження у справі в частині позовних вимог до т. в. о. начальника департаменту Кулешова М. В. підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України». В силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Таким чином, якщо посадова чи службова особа виступає від імені юридичної особи та/або органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень(виконанні посадових обов`язків), то безпосередньо ця посадова (службова) особа не може бути стороною в цивільному процесі. Враховуючи викладене, оскільки підставою звернення ОСОБА_1 до суду з даною заявою була його незгода з діями керівника Другого слідчого відділу ТУ ДБР у м. Києві Соболя М.Г. та його заступника - Спусканюка А.Ю. щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань за його заявами, яких позивач і визначив як відповідачів у поданій заяві, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у відкритті провадження у справі в повному обсязі на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України у зв`язку з тим, що заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Зазначене узгоджується вищевикладеними правовими висновками Верховного Суду України та Верховного Суду. Крім того, ані Таращанський районний суд Київської області, ані Богуславський районний суд Київської області не розглядають обвинувальний акт щодо зазначених службових осіб у кримінальному провадженні, тому доводи позивача про необхідність розгляду його заяви про відшкодування шкоди, як цивільного позову у кримінальному провадженні, є необґрунтованими. За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, ухвала суду першої інстанції провідмову у відкритті провадження у справі постановлена відповідно до вимог матеріального та процесуального законодавства і обґрунтовані підстави для її скасування відсутні. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки на підставі пункту 11 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір не справлявся під час вирішення питання про відкриття апеляційного провадження у справі, судові витрати у вигляді судового збору за перегляд справи в суді апеляційної інстанції згідно із статтями 141, 382 ЦПК України слід віднести в рахунок держави. Керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Богуславського районного суду Київської області від 20 серпня 2025 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 27 лютого 2026 року. Головуючий С.А. Голуб Судді: С.О. Журба Д.О. Таргоній