Постанова Київський апеляційний суд № 759/11746/24

справа № 759/11746/24 головуючий у суді І інстанції Сенько М.Ф. провадження № 22-ц/824/4350/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 лютого 2026 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді Березовенко Р.В., суддів Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І., з участю секретаря Щавлінського С.Р. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представником - адвокатом Кулібабою Олександром Олександровичем на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 27 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, В С Т А Н О В И В: у червні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Святошинського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 , у якому просила: стягнути з ОСОБА_2 аліменти на утримання їх неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 40 500,00 грн щомісячно, починаючи з 05 червня 2024 року. Позов мотивовано тим, що сторони є батьками двох неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Наразі проживають окремо, шлюбні відносини не підтримують. Після припинення фактичних шлюбних відносин, діти залишились проживати з матір`ю, однак відповідач матеріальну допомогу на їх утримання не надає. Сторони не досягли згоди щодо розміру аліментів. Позивач підрахувала, що її середньомісячні витрати на утримання дітей складають 81 000,00 грн. Найбільшу частину витрат складає навчання дітей. Оскільки батьки мають приймати однакову участь в утриманні дітей, просила стягнути з відповідача аліменти у твердій грошовій формі у розмірі 40 500,00 грн. 12 липня 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Глухенький О.А. надіслав відзив на позов, у якому проти задоволення позову заперечував. Вказав, що 31 січня 2024 року Святошинським районним судом м. Києва у справі №759/2079/24 видано судовий наказ, яким стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь ОСОБА_1 , аліменти на утримання неповнолітніх дітей: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та доньки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частини заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 29 січня 2024 року і до досягненням найстаршою дитиною повноліття. Вказаний судовий наказ перебуває на примусовому виконанні, заборгованості за аліментами у відповідача немає. Вважає, що позивачка має намір отримати ще одне судове рішення про стягнення з нього аліментів. У відповіді на відзив від 09 серпня 2024 року ОСОБА_1 вказала, що із заявою про видачу судового наказу звернулася до суду щоб у найкоротший термін захистити права дітей. У той же час, наявність судового наказу про стягнення аліментів не обмежує право позивачки звернутися з позовом про стягнення аліментів у твердій грошовій сумі, тобто фактично звернутися із позовом про зміну способу їх стягнення. Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 27 червня 2025 року провадження у справі закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України. Не погодившись із вказаною ухвалою суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Кулібаба Олександр Олександрович 10 листопада 2025 року через систему Електронний суд подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неправильне встановлення обставин справи, які мають значення, просив скасувати ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 27 червня 2025 року та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказав, що дійсно 30 січня 2024 року Святошинським районним судом м. Києва у справі №759/2079/24 видано судовий наказ, яким стягнуто з відповідача на користь позивача аліменти на утримання неповнолітніх дітей у розмірі 1/3 частини заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи зі стягнення з 29 січня 2024 року і до досягнення найстаршою дитиною повноліття. Зазначений судовий наказ було пред`явлено до виконання у Святошинський ВДВС у місті Києві ЦМУМЮ (м. Київ), і 27 березня 2024 року державним виконавцем відкрито виконавче провадження НОМЕР_1. Позивачу не була відома сума заробітку відповідача на момент звернення із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів, а відтак вона не могла достеменно знати, чи буде 1/3 частини його заробітку достатньою для покриття половини витрат на утримання спільних дітей. Як убачається з позовної заяви та доданих до неї доказів, щомісячні витрати на дітей становлять 81 000,00 грн. Водночас коштів, що стягуються з відповідача на підставі судового наказу в межах виконавчого провадження НОМЕР_1, очевидно недостатньо для забезпечення гідного рівня життя двом спільним дітям сторін. З огляду на зазначені обставини, з метою визначення твердого розміру аліментів, який би покривав половину витрат на утримання спільних дітей, позивач звернулася до суду з позовом у даній справі. Вважає, що відсутність у прохальній частині позову формулювання «прошу змінити спосіб стягнення аліментів» не свідчить про відсутність такої вимоги. Таким чином, предметом спору у даній справі є не вимога про стягнення аліментів як таких, а саме вимога про зміну способу їх стягнення та визначення аліментів у твердій грошовій формі, що має істотне значення для забезпечення належного рівня утримання неповнолітніх дітей. Суд першої інстанції фактично не дослідив позовну заяву та відповідь на відзив, не надав належної оцінки спірним правовідносинам, що призвело до неправильного визначення предмета позову у даній справі. У свою чергу, неправильне визначення предмета позову стало підставою для помилкового висновку суду про відсутність предмета спору. Насправді спір полягає у визначенні способу стягнення аліментів, а не у встановленні факту їх стягнення чи розміру як такого, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про необхідність закриття провадження у справі, що суперечить фактичним обставинам і нормам чинного законодавства. Ухвалою Київського апеляційного суду від 06 січня 2026 року поновлено ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представником - адвокатом Кулібабою Олександром Олександровичем на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 27 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу. Ухвалою Київського апеляційного суду від 30 січня 2026 року призначено справу до розгляду з повідомленням учасників справи. 02 лютого 2026 року представник ОСОБА_2 - адвокат Глухенький О.А. подав відповідь на відзив на апеляційну скаргу, у якій заперечив проти доводів апелянтки вважаючи ухвалу суду першої інстанції законною та обґрунтованою. У судовому засіданні представник ОСОБА_2 - адвокат Глухенький Олександр Анатолійович заперечив проти задоволення апеляційної скарги, з підстав наведених у відзиві. У судове засідання ОСОБА_1 не з`явилася, 24 лютого 2026 року адвокат Кулібаба О.О. діючи в її інтересах, подав письмові пояснення, у яких доводи апеляційної скарги підтримав, клопотав про розгляд справи без його участі. Заслухавши думку учасника справи, який прибув у судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. На переконання колегії суддів, оскаржувана ухвала означеним вище вимогам відповідає, виходячи з наступного. Постановляючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції вважав, що за наявності судового наказу Святошинського районного суду м. Києва від 30 січня 2024 року, яким стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь ОСОБА_1 , аліменти на утримання неповнолітніх дітей: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та доньки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частини заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 29 січня 2024 року і до досягненням найстаршою дитиною повноліття, провадження у справі підлягає закриттю, оскільки спірні відносини між сторонами врегульовано, а тому відсутній предмет спору згідно п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України. З таким висновком місцевого суду колегія суддів погоджується в повній мірі з наведених нижче міркувань. Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи. Пунктом 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України встановлено, що суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. Відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб. Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або спірні питання врегульовано самими сторонами. Суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору був відсутній як на час пред`явлення позову, так і після відкриття провадження у справі, коли на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Такі висновки щодо тлумачення п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України містяться у постанові Верховного Суду від 20 вересня 2021 року у справі №638/3792/20. Поняття «юридичний спір» має тлумачитися широко, з урахуванням підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, ЄСПЛ зазначив, що відповідно до духу Конвенції поняття «спір про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення. Процесуальне законодавство встановлює вимоги до змісту позовної заяви. Від якості позовної заяви, юридично правильного змісту позовних вимог, зазначення способу судового захисту залежить швидкий і ефективний розгляд справи. Законодавство не вимагає матеріально-правового обґрунтування вимог, однак обґрунтування позову не правовими фактами може негативно вплинути на наслідки вирішення вимоги по суті. Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючи ознаки позову) є предмет і підстава. Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить постановити судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб`єктивним правом і обов`язком відповідача. Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога. Звертаючись до суду, позивач самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах. Оцінка предмета заявленого позову як наслідок наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги. Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 175 ЦПК України в позовній заяві зазначаються зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів. Зміст позовних вимог - це вимоги позивача (предмет позову). Предметом позову є безпосередньо матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої особа звертається до суду за захистом своїх прав чи інтересів. Іншими словами зміст позовних вимог - це максимально чітко і зрозуміло сформовані визначення способу захисту порушеного права, свободи чи інтересу у прохальній частині позову. Суд не наділений повноваженнями самостійно визначати спосіб захисту порушеного права, оскільки саме позивач наділений правом на звернення та обов`язком визначення способу захисту. Дійсно, згідно усталено практики Верховного Суду з огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою й зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів у певній твердій грошовій сумі та навпаки). Однак, звертаючись до суду з позовом у цій справі до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, ОСОБА_1 просила саме стягнути з нього аліменти на утримання їх неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 40 500,00 грн щомісячно, починаючи з 05 червня 2024 року. Аналіз тексту позовної заяви свідчить про те, що підставою для звернення до суду з цим позовом стало те, що сторони не досягли згоди щодо розміру аліментів на утримання дітей. Підрахунок середньомісячних витрат на їх забезпечення на суму 81 000,00 грн позивачкою проведено за період з серпня 2023 року по квітень 2024 року, у той час як судовий наказ у справі №759/2079/24 Святошинським районним судом м. Києва видано 31 січня 2024 року. Тобто, за текстом позовної заяви ОСОБА_1 не посилається на зміну матеріального стану або інших обставин життя сторін після видачі судового наказу, які впливають на визначення розміру аліментів/ способу їх стягнення. За встановлених фактичних обставин справи, обраного позивачкою способу захисту порушеного нею права, з урахуванням викладених у позовній заяві доводів на обґрунтування позовних вимог, апеляційний суд погоджується з висновком місцевого суду, що ОСОБА_1 у цій справі фактично заявила вимоги саме про стягнення аліментів, а не про зміну розміру/ способу їх стягнення. Більш того, колегія суддів враховує, що після того, як у відзиві на позовну заяву сторона відповідача звернула увагу на некоректність обраного позивачкою способу захисту шляхом стягнення аліментів, ОСОБА_1 жодних заяв про зміну предмету чи підстав позову не подавала, вважаючи правильним зміст сформульованих нею позовних вимог. Таким чином, врахувавши наявність судового наказу у справі №759/2079/24 виданого 31 січня 2024 року Святошинським районним судом м. Києва, яким між сторонами врегульовано питання утримання їх спільних дітей та стягнуто з відповідача на користь позивачки аліменти у частці від доходу, місцевий суд обґрунтовано вважав, що спір щодо стягнення аліментів між сторонами відсутній. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування судового рішення, оскільки лише зводяться до довільного тлумачення закону апелянтом. При цьому апеляційний суд враховує, що, як неодноразово відзначав Європейський суд з правом людини (далі - ЄСПЛ), рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торія проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Ґірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99). Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення ЄСПЛ у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги процесуального права при його постановленні, тому ухвалу суду, відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 подану представником - адвокатом Кулібабою Олександром Олександровичем - залишити без задоволення. Ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 27 червня 2025 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено 27 лютого 2026 року. Головуючий: Р.В. Березовенко Судді: О.Ф. Лапчевська Г.І. Мостова