Постанова 4824 № 752/5201/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 752/5201/21 № апеляційного провадження: 22-ц/824/782/2026 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 лютого 2026 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Болотова Є.В., суддів: Музичко С.Г., Сушко Л.П., при секретарі Ганжалі С.К. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Київської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання державного акту на право власності на земельну ділянку недійсним, скасування державної реєстрації земельної ділянки, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 24 лютого 2025 року, ухваленого під головуванням судді Машкевич К.В.,- встановив: У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із названим позовом. ОСОБА_1 просив визнати недійсним: рішення Київської міської ради від 11 липня 2002 року № 114/114 в частині внесення змін в додатку до рішення Київської міської ради від 28 січня 1999 року № 116-2/217 щодо площі земельної ділянки, переданої відповідачу ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 з «0, 0834» на «0, 1 га»; державний акт на право власності на землю, виданий 29 листопада 2002 року Київською міською радою, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 79-2-01093 про право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0, 1024 га., кадастровий № 8000000000:79:318:0060 та скасувати її державну реєстрацію. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачу на підставі договору дарування від 19 квітня 2013 року належить 1/2 частина будинку АДРЕСА_1 , який побудований на земельній ділянці площею 1 187 кв.м. Вказана земельна ділянка має спільну межу з садибою №

53. Рішенням Київської міської ради № 116-2/217 від 28 січня 1999 року ОСОБА_2 передано в приватну власність земельну ділянку площею 0, 0834 га по АДРЕСА_1 кадастровим №8000000000:79:318:0060. Рішенням Київської міської ради № 114/114 від 11 липня 2002 року внесено зміни в частині розміру переданої ОСОБА_2 земельної ділянки, цифру «0, 0834» змінено цифрою «0, 1». 29 листопада 2002 року ОСОБА_2 був виданий державний акт про право приватної власності на землю площею 0, 1024. ОСОБА_1 вважає, що вказана земельна ділянка передана у власність ОСОБА_2 із порушенням вимог законодавства. Площа земельної ділянки 0, 1 га відповідачу не передавалась, а сформувалась внаслідок внесення змін рішенням Київської міської ради № 114/114 від 11 липня 2002 року. Спірна земельна ділянка передана у власність відповідачу без наявності будь-якого затвердженого проекту відведення та без висновків компетентних органів, що суперечить положенням ст. 118 ЗК України. Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 24 лютого 2025 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. У судовому засіданні ОСОБА_1 доводи апеляційної скарги підтримав. ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , їх представник та ОСОБА_4 заперечили проти вимог апеляційної скарги. Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про його час і місце повідомлені належним чином. Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із їх недоведеності. Зазначений в державному акті про право власності на землю розмір переданої відповідачу земельної ділянки не порушує прав ОСОБА_1 , як землекористувача суміжної земельної ділянки. Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції. Встановлено, що ОСОБА_1 є власником 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 19 квітня 2013 року. Власником іншої 1/2 частини будинку є ОСОБА_5 . Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 05 вересня 2014 року ОСОБА_1 виділено квартиру АДРЕСА_2 , а ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_3 . Вказаний житловий будинок побудований на земельній діляні площею 1 187 кв.м., яка виділена першим власникам будинку ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на підставі рішення Кагановичської районної ради народних депутатів трудящих №694 від 04 червня 1948 року та нотаріально посвідченого договору про право забудови і безстрокове користування земельною ділянкою № 4608 від 22 лютого 1949 року. Рішенням від 04 червня 1948 року про відведення земельної ділянки вона відразу була розподілена між співвласниками: ОСОБА_6 передано в користування 593 кв.м. з виходом на АДРЕСА_4 , а ОСОБА_7 - такий же розмір з виходом на АДРЕСА_1 . Позивач є правонаступником першого власника будинку ОСОБА_6 . Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 зазначав, що з урахуванням рельєфу місцевості, між земельною ділянкою АДРЕСА_5 та на той час не приватизованою земельною ділянкою відповідача було передбачено вільний проїзд, через який в подальшому прокладено га провід для газопостачання будинків АДРЕСА_1 та АДРЕСА_5 . Після того, як відповідач загородив вільний проїзд, ОСОБА_1 стало відомо про те, що рішенням Київської міської ради № 116-2/217 від 28 січня 1999 року ОСОБА_2 було передано в приватну власність земельну ділянку площею 0, 0834 га по АДРЕСА_1 . Рішенням Київської міської ради № 114/114 від 11 липня 2002 року внесено зміни в частині розміру переданої ОСОБА_2 земельної ділянки, цифру «0, 0834» змінено цифрою «0, 1». ОСОБА_2 виданодержавний акт на право власності на землю № 79-2-01934 від 29 листопада 2002 року на 1 024 га, кадастровий номер: 8000000000:79:318:0060. На підставі договору дарування від 07 травня 2019 року ОСОБА_2 подарував 81/100 частину земельної ділянки ОСОБА_3 , а 19/100 частини - ОСОБА_4 . Обгрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначив, що у 2002 році відповідачу передано земельну ділянку із порушенням вимог законодавства, оскільки на той час Земельним кодексом України передбачено інший порядок передачі у власність земельних ділянок. Погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками (користувачами) є обов`язковим при виділенні земельної ділянки у власність. Враховуючи, що у рішенні Київської міської ради про передачу земельної ділянки у приватну власність вказано прізвище « ОСОБА_8 » замість « ОСОБА_8 », відтак, ОСОБА_1 вважає, що були відсутні підстави для виготовлення та видачі відповідачу державного акту на право власності на землю № 79-2-01934 від 29 листопада 2002 року на 1 024 га, кадастровий номер: 8000000000:79:318:0060. Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Згідно ч. 1, ч. 4 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ст. 321 ЦК України). Відповідно до ст. 378 ЦК України право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом. За ч. 13 ст. 79-1 ЗК України земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі, зокрема, скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Згідно абз. 4 та 5 ч. 10 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. Судом встановлено, що рішенням Київської міської ради № 116-2/217 від 28 січня 1999 року ОСОБА_2 було передано в приватну власність земельну ділянку площею 0, 0834 га по АДРЕСА_1 . Рішенням Київської міської ради № 114/114 від 11 липня 2002 року внесено зміни в частині розміру переданої ОСОБА_2 земельної ділянки, цифру «0, 0834» змінено цифрою «0, 1». ОСОБА_2 виданодержавний акт на право власності на землю № 79-2-01934 від 29 листопада 2002 року на 1 024 га, кадастровий номер: 8000000000:79:318:0060. Дослідивши матеріали справи та фактичні обставини справи, колегією суддів встановлено, що ОСОБА_2 передано спірну земельну ділянку у приватну власність на підставі рішення Київської міської ради № 116-2/217 від 28 січня 1999 року. Рішенням Київської міської ради № 114/114 від 11 липня 2002 року лише змінено розмір переданої земельної ділянки із «0, 0834» на «0, 1». Так, положеннями Земельного кодексу України у редакції до 2001 року проведення процедури приватизації та передачі у приватну власність земельних ділянок не передбачали вимоги погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами. Відтак, посилання ОСОБА_1 на те, що відповідачу у 1999 році передано земельну ділянку із порушенням вимог законодавства без наявності погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками (користувачами) є необґрунтованим. Встановивши фактичні обставини справи, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про відсутність у ОСОБА_1 порушеного права або охоронюваного законом інтересу, які підлягають захисту та поновленню у межах заявлених позовних вимог, що є підставою для відмови у задоволенні позову. Установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог. Відтак, саме на ОСОБА_1 покладається обов`язок довести, яким чином порушується його право або законний інтерес, а суд лише після підтвердження таких доводів може надавати оцінку усім обставинам спірних відносин, оскільки відсутність порушених прав чи інтересів є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Посилання ОСОБА_1 на відсутність підстав для виготовлення та видачі відповідачу державного акту на право власності на землю № 79-2-01934 від 29 листопада 2002 року на 1 024 га. через допущену помилку у рішенні Київської міської ради про передачу земельної ділянки у приватну власність (вказано прізвище « ОСОБА_8 » замість « ОСОБА_8 »), колегія суддів відхиляє, оскільки вказане не порушує права та інтереси позивача. Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що рішенням Київської міської ради № 114/114 від 11 липня 2002 року про внесення змін в частині розміру переданої ОСОБА_2 земельної ділянки права ОСОБА_1 , як землекористувача суміжної земельної ділянки, ніяк не порушені. Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції необґрунтовано відмовлено позивачу у задоволенні клопотання про витребування документів із Департаменту земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації, колегія суддів оцінює критично, оскільки ухвалою Київського апеляційного суду від 29 жовтня 2025 року вказане клопотання ОСОБА_1 задоволено. До матеріалів справи долучено копії державного акту на право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером № 8000000000:79:318:0060 за адресою: АДРЕСА_1 , виданого 29 листопада 2002 року Київською міською радою, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю № 79-2-010934; технічної документації зі складання державного акта на право приватної власності. Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачу передано у власність земельну ділянку із порушенням вимог законодавства, колегія суддів відхиляє, оскільки під час судового розгляду не встановлено підстав для визнання недійсним рішення Київської міської ради № 116-2/217 від 28 січня 1999 року про передачу ОСОБА_2 в приватну власність земельної ділянки по АДРЕСА_1 . Інші доводи апеляційної скарги також не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального або процесуального права. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду від 24 лютого 2025 року ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, відтак підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги немає. Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 382 Цивільного процесуального кодексу України, суд,- постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 24 лютого 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного судового рішення. Повний текст складено 02 березня 2026 року. Суддя-доповідач Є.В. Болотов Судді: С.Г. Музичко Л.П. Сушко