Постанова 4820 № 671/290/20

УКРАЇНА ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ____________________________________________________________________ Справа № 671/290/20 Провадження № 22-ц/4820/1765/21 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 грудня 2021 року м. Хмельницький Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: П`єнти І.В. (суддя-доповідач), Корніюк А.П., Талалай О.І. секретар судового засідання Філіпчук О.В. за участю: представників учасників справи розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 671/290/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування, за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , яка подана її представником ОСОБА_3 , та ОСОБА_2 на рішення Волочиського районного суду Хмельницької області від 13 вересня 2021 року (суддя Ніколова С.В.). Заслухавши доповідача, пояснення представників учасників справи, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з доводами апеляційних скарг, суд в с т а н о в и в: У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки. В обґрунтування позову зазначала, що 05.08.2005 її батько ОСОБА_4 подарував їй житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Цього ж дня вона зареєструвала своє право власності на дане нерухоме майно. 21.12.2006 рішенням Волочиського районного суду Хмельницької області задоволено позов ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , та визнано недійсним договір дарування зазначеного житлового будинку від 05.08.2005. В подальшому ОСОБА_4 за договором дарування від 02.09.2009 подарував вказаний житловий будинок з надвірними будівлями ОСОБА_6 , який вона відповідно до договору купівлі-продажу від 07.09.2010 продала ОСОБА_7 . Рішенням Апеляційного суду Хмельницької області від 08.09.2010 рішення Волочиського районного суду від 21.12.2006 скасовано, в позові про визнання недійсним договору дарування будинку від 05 серпня 2005 року відмовлено. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Рішенням Волочиського районного суду Хмельницької області від 07 лютого 2013 року витребувано у добросовісного набувача ОСОБА_7 зазначений житловий будинок та передано його власнику, позивачу, тобто, як зазначає позивач, відновлено її право власності на будинок. Разом з тим, як з`ясувалось в ході розгляду справи, у той час, коли було чинним судове рішення про визнання недійсним укладеного в 2005 році між нею та ОСОБА_4 договору дарування домоволодіння, останній 02 вересня 2009 року подарував відповідачці ОСОБА_6 присадибну земельну ділянку площею 0,25 га в АДРЕСА_1 , на якій розташований належний їй будинок. У вересні 2014 року ОСОБА_1 зверталась до суду з позовом про визнання права власності на земельну ділянку, проте, рішенням Волочиського районного суду від 10.09.2014 у справі № 671/1788/14-ц їй було відмовлено в позові з тих підстав, що право власності ОСОБА_8 на дану присадибну земельну ділянку, яке виникло на підставі договору дарування від 02 вересня 2009 року, є чинним. А тому, вона змушена звернутись до суду за захистом своїх прав з інших правових підстав. Вказує, що на момент укладення договору дарування земельної ділянки, площею 0,25 га, від 02.09.2009 було порушено, передбачене ст. 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України, її право власності на частину присадибної земельної ділянки по АДРЕСА_1 , на якій розташоване належне їй на підставі договору дарування від 05.08.2005 будинковолодіння. Крім цього, позивач посилається на те, що вона з поважних причин пропустила строк позовної давності, оскільки постійно перебувала за кордоном і копію оспорюваного договору вона не отримала, а про його зміст дізналася лише із судового рішення від 10 вересня 2014 року. Рішенням Волочиського районного суду Хмельницької області від 13 вересня 2021 року позов задоволено частково. Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки, що був укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_8 посвідчений приватним нотаріусом Яковлєвою С.Л. 02 вересня 2009 року, зареєстрований в реєстрі за № 3370, в частині предмета дарування - земельної ділянки з кадастровим номером 6820980900:01:004:0018, а саме, земельної ділянки в розмірі 0,1153 га, на якій розташований житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , та, яка необхідна для обслуговування розташованих на ній будівель та споруд. Стягнуто з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_1 840,80 грн судового збору, 8825,76 грн витрат за оплату судової земельно-технічної експертизи. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , через свого представника ОСОБА_3 не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, просить його скасувати в цій частині та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Вважає оскаржуване рішення суду в оспорюваній частині незаконним та необґрунтованим. При цьому, посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи. Судом при ухваленні рішення не взято до уваги, що спірна присадибна земельна ділянка кадастровий номер 6820980900:01:004:0018 була сформована у момент її приватизації ОСОБА_4 01.07.2008. І з цього часу вказана присадибна земельна ділянка стала об`єктом цивільних прав, а її поділ на частини, зокрема площею 0,1153 га, можливий лише за згодою власника ділянки ОСОБА_2 , яка заперечує проти позову та не надасть згоди на поділ вказаної земельної ділянки. Заявник вважає, що рішення суду про часткове задоволення позовних вимог суперечить приписам ст. 79-1 ЗК України, та не відновить порушених прав позивача на земельну ділянку. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду в оспорюваній частині та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Вважає рішення суду в оскаржуваній частині незаконним та необґрунтованим. Вказує на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права. Вказує, що на момент укладання договору дарування у дарувальника ОСОБА_4 не було права приватної власності на присадибну земельну ділянку площею 0,25 га за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 004216 від 01.07.2008 підставою набуття права власності на земельну ділянку ОСОБА_4 було рішення сесії Бокиївської сільської ради від 23.08.2007 №

49. А тому, як зазначає апелянт, позивач не могла отримати право власності на земельну ділянку в момент укладання договору дарування від 05.08.2005. При вирішенні спору судом без будь-яких обґрунтувань взяв до уваги другий варіант висновку судової експертизи. Крім того, вважає, що суд безпідставно поновив строки позовної давності позивачу та не надав жодної оцінки доводам відповідача, які були зазначені у заяві про застосування позовної давності. При вирішенні питання про розподіл судових витрат судом не застосовано принцип пропорційності. В судовому засіданні представник ОСОБА_2 ОСОБА_10 підтримав апеляційну скаргу ОСОБА_2 , апеляційну скаргу ОСОБА_1 просив залишити без задоволення. Представник позивача ОСОБА_1 ОСОБА_3 в судовому засіданні просив задовольнити апеляційну скаргу ОСОБА_1 , залишити апеляційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення, рішення суду в оспорюваній нею частині - без змін. Учасники справи в судове засідання не з`явились, про день, місце і час слухання справи повідомлені належним чином. Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 , яка подана її представником ОСОБА_3 , задоволенню не підлягає, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 слід задовольнити. Частинами 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду не відповідає в повній мірі. Судом першої інстанції встановлено, що 05.08.2005 відповідно до посвідченого приватним нотаріусом Волочиського районного нотаріального округу Гадайчук Є.А. договору дарування, ОСОБА_4 подарував, а позивачка ОСОБА_1 прийняла в дар житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходяться в АДРЕСА_1 . Відповідно, 05.08.2005 позивачка зареєструвала право власності на нерухоме майно. На час укладання даного договору земельна ділянка для обслуговування зазначеного житлового будинку перебувала в користуванні ОСОБА_4 21 грудня 2006 року рішенням Волочиського районного суду Хмельницької області, яке набрало законної сили 02.01.2007, визнано недійсним доручення від 03.08.2005 на укладення вказаного договору дарування житлового будинку від 05.08.2005 та визнано недійсним даний договір дарування. 02 вересня 2009 року ОСОБА_4 за договором дарування подарував відповідачці ОСОБА_8 вказаний житловий будинок з надвірними будівлями, який 07.09.2010 вона продала іншій особі - ОСОБА_7 відповідно до договору купівлі-продажу. 02 вересня 2009 року між ОСОБА_4 та відповідачкою ОСОБА_6 було укладено договір дарування земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Волочиського районного нотаріального округу Яковлєвою С.Л., зареєстрований в реєстрі за № 3370. Згідно з даним договором ОСОБА_4 подарував, а відповідачка ОСОБА_6 прийняла в дар три земельні ділянки, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , в тому числі і земельну ділянку площею 0,25 га, кадастровий номер 6820980900:01:004:0018, цільове призначення якої - для обслуговування жилого будинку, всього земельних угідь 0,2500 га, з них сільськогосподарських угідь 0,1796 га (в тому числі ріллі 0,1234 га, багаторічних насаджень 0,0562 га, кормових угідь 0,0 га), землі під будівлями 0,0704 га. Земельна ділянка площею 0,25 га, кадастровий номер 6820980900:01:004:0018, з цільовим призначенням - для обслуговування жилого будинку, належала ОСОБА_4 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 004216 від 01.07.2008, виданого на підставі рішення сесії Бокиївської сільської ради від 23.08.2007 №

49. Рішенням Апеляційного суду Хмельницької області від 08.09.2010 рішення Волочиського районного суду від 21 грудня 2006 року скасовано, в позові ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування будинку від 05 серпня 2005 року, відмовлено. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Рішенням Волочиського районного суду Хмельницької області від 07 лютого 2013 року у добросовісного набувача ОСОБА_7 витребувано зазначений житловий будинок, що знаходиться в АДРЕСА_1 , та передано його позивачці як власнику. Рішенням Волочиського районного суду від 10 вересня 2014 року позивачці відмовлено в позові про визнання права власності на спірну присадибну земельну ділянку. При цьому, суд виходив з того, що право власності відповідачки ОСОБА_8 на дану присадибну земельну ділянку, яке виникло на підставі договору дарування від 02 вересня 2009 року, є чинним. Дані обставини підтверджуються матеріалами справи. Відповідно до ст. 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Статтею 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. У той же час, згідно з вимогами ч. 1 ст. 215, ч. 1 ст. 203 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання саме в момент вчинення правочину стороною вимог законодавства. Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Згідно з частиною першою статті 120 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди. Разом з тим, за відсутності цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомості необхідно враховувати таке. Відповідно до статті 377 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), до особи, яка придбала жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження жилого будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята жилим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування. З урахуванням зазначених норм матеріального права, правильно застосувавши принцип неподільності долі переходу нерухомого майна та земельної ділянки, на якій воно розташоване, суд першої інстанції правильно виходив з того, що на момент укладення договору дарування житлового будинку з надвірними будівлями від 05.08.2005, дарувальник ОСОБА_4 мав право користування присадибною земельною ділянкою, тому таке право, відповідно до частини другої статті 377 ЦК України, перейшло до обдарованої ОСОБА_1 в частині земельної ділянки розміром 0,1153 га, яка знаходиться під будівлями та яка необхідна для їх обслуговування, по АДРЕСА_1 . А тому, укладенням договору дарування земельної ділянки від 02.09.2009 порушено право та охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого вона звернулась до суду. Доводи апеляційних скарг не містять посилань на докази, які б спростовували такі висновки суду першої інстанції і впливали на їх законність. Проте, як вбачається із матеріалів справи, відповідачем під час розгляду справи в суді першої інстанції була подана заява про застосування строків позовної давності (а.с. 63-64). Визнаючи поважними причини пропущення позовної давності, суд першої інстанції виходив з того, що позивач тривалий час перебувала за кордоном, що позбавило її можливості вчасно звернутись до суду за захистом свого порушеного права. Тому дійшов висновку, що строк позовної давності підлягає поновленню. Проте, колегія суддів не може погодитись із таким висновком суду першої інстанції. Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу (ч. 1 ст. 260 ЦК України). Відповідно до частин третьої, четвертої статті 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Верховний Суд України у постанові від 22.04.2015 у справі № 6-48цс15 дійшов висновку, що відповідно до частини першої статті 261 ЦК України початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц (провадження № 14-306цс18) вказано, що Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15. У пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення» судам роз`яснено, встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього. Встановлено, що ОСОБА_1 , звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки, поважність причин пропуску позовної давності обґрунтовувала тим, що дізналась про наявність спірного договору в ході розгляду справи № 2203/2923/2012, разом з тим, вона постійно перебувала за кордоном в Італійській Республіці, у зв`язку з чим вчасно не могла звернутись до суду за захистом своїх прав, лише після чергового приїзду у вересні 2019 року змогла звернутись за правничою допомогою та до суду з даним позовом. В суді першої інстанції відповідач подала заяву про застосування строків позовної давності, мотивуючи тим, що позивач знала про наявність спірного договору дарування земельної ділянки і належність земельної ділянки іншій особі ще у 2013-2014 роках (а.с. 63-64). Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що початок перебігу строку позовної давності, в даному випадку, необхідно обчислювати саме з часу коли ОСОБА_1 дізналась про наявність спірного договору дарування земельної ділянки в ході розгляду справи № 2203/2923/2012 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_7 , третя особа на стороні відповідача ОСОБА_8 , про витребування житлового будинку АДРЕСА_1 та передачу його ОСОБА_1 , який був поданий останньою у жовтні 2012 року, та судове рішення про задоволення позовних вимог у якій було ухвалено 07.02.2013 (а.с. 17-18). З вказаним позовом про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки позивач звернулася до суду лише 17.02.2020 зі спливом позовної давності. Зазначені позивачем причини пропуску позовної давності, колегія суддів вважає неповажними, оскільки вони не пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення ОСОБА_1 до суду, з огляду на те, що за інформацією Головного центру обробки спеціальної інформації ДПС України № 0.184-14655/0/15-20-Вих від 19.05.2020, ОСОБА_1 після виїзду з України 17.09.2015, до України поверталась 19.09.2016 (виїзд 21.10.2016), 10.04.2017 (виїзд 02.06.2017), 14.08.2017 (виїзд 06.10.2017), 30.07.2018 (виїзд 07.09.2018), 08.04.2019 (виїзд 20.09.2019) (а. с. 88). За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог, з підстави спливу позовної давності на підставі ч. 4 статті 267 ЦК України. Відповідно до частини 1 статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. За таких обставин, апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог та в частині вирішення питання про розподіл судових витрат підлягає скасуванню з ухваленням апеляційним судом нового судового рішення в цій частині про відмову у задоволенні позовних вимог. В решті рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга ОСОБА_1 - без задоволення. Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно з положеннями ст. 141 ЦПК України, з позивачки ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню 1261 грн 20 коп судового збору, сплаченого нею при подачі апеляційної скарги. Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником ОСОБА_3 , залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити. Рішення Волочиського районного суду Хмельницької області від 13 вересня 2021 року в частині задоволення позовних вимог та в частині вирішення питання розподілу судових витрат скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) 1261 грн 20 коп судового збору. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 07 грудня 2021 року. Суддя-доповідач І.В. П`єнта Судді: А.П. Корніюк О.І. Талалай