Постанова Миколаївський апеляційний суд № 479/1111/24

25.02.26 22-ц/812/229/26 Єдиний унікальний номер судової справи: 479/1111/24 Номер провадження: 22-ц/812/229/26 Суддя-доповідач апеляційного суду: Крамаренко Т.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 25 лютого 2026 року м. Миколаїв Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі: головуючого - Крамаренко Т.В., суддів: Локтіонової О.В., Ямкової О.О., із секретарем судового засідання - Шурмою Є.М., за участю: представника позивачки - адвоката Сотської С.О., представників відповідачів - адвокатів Рябченко К.П., Іванченка О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , подану в її інтересах адвокатом Рябченко Катериною Петрівною на рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 20 жовтня 2025 року, ухвалене під головуванням судді - Репушевської О.В. в приміщенні того ж суду по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Корнацьких» (надалі ТОВ «Агрофірма Корнацьких») про визнання договорів купівлі-продажу земельних ділянок недійсним, в с т а н о в и л а: У вересні 2024 року ОСОБА_2 в інтересах якого діяла адвокат Сотська С.О. звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ТОВ «Агрофірма Корнацьких» про визнання договорів купівлі-продажу земельних ділянок недійсним та їх повернення. Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_2 була власником земельних ділянок з кадастровим номером 4823981000:02:000:0137, площею 2,549 га, та кадастровим номером 4823981000:02:000:0136, площею 0,5998 га з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовані в межах Великомечетнянської сільської ради Первомайського району Миколаївської області (колишній Кривоозерський район). З 2003 року вказані земельні ділянки перебували у користуванні ТОВ «Агрофірма Корнацьких» на підставі договорів оренди, яке з 2020 року припинило своєчасну видачу орендної плати позивачці. На початку 2024 року позивачці випадково стало відомо, що 07 лютого 2024 року за нотаріально посвідченою довіреністю від 07 червня 2003 року від її імені повірений ОСОБА_3 уклав договори купівлі-продажу зазначених вище земельних ділянок з донькою ОСОБА_1 . Довіреність від 07 червня 2003 року діяла до 07 червня 2004 року, оскільки не було зазначено строк її дії, крім того в ній не міститься конкретних повноважень повіреного ОСОБА_3 щодо продажу земельних ділянок. 24 липня 2024 року ОСОБА_2 скасувала довіреність, видану 07 червня 2003 року за № 4283. Позивачка зазначала, що не погоджувала продаж земельних ділянок із повіреними особами. Укладаючи вказані договори купівлі-продажу, ОСОБА_3 діяв виключно у власних інтересах та вчинив правочини купівлі - продажу в інтересах своїх дітей, які є засновниками ТОВ «Агрофірма Корнацьких», одна із яких громадянка російської федерації, а не в інтересах довірителя ОСОБА_2 .. При цьому ціна продажу не відповідає ринковим цінам, які склались у Первомайському районі Миколаївської області та вочевидь не відповідає інтересам власника земельної ділянки. Кошти отриманні від продажу земельної ділянки позивач не отримував. Крім того, у довіреності від 07 червня 2003 року, на підставі якої було вчинено оскаржувані договори купівлі-продажу земельних ділянок, позивачка надала право повіреним представляти її інтереси з питань, які стосуються її як власника земельних ділянок, на які законодавством України не встановлені будь-які обмеження. Для виконання цих повноважень позивачка дозволила здійснювати конкретно визначені у довіреності дії, крім тих на які законодавством України встановлена заборона. Отже, на час видачі довіреності позивачка була обізнана про існування мораторію на продаж землі сільськогосподарського призначення, а тому не уповноважувала повірених на її продаж жодними повноваженнями, про що зазначила у довіреності. Також, у довіреності не зазначений кадастровий номер земельної ділянки та інші істотні умови. Вказувала, що ОСОБА_3 з власної ініціативи розширив надані йому повноваження, не погодив таке розширення із позивачкою і не отримав схвалення від останньої, та вчинив правочини купівлі-продажу за відсутності волевиявлення власника земельної ділянки, що є підставою для визнання такого правочину недійсним. Посилаючись на те, що вона не мала наміру продавати земельні ділянки, уточнюючи позовні вимоги, позивачка просила визнати недійсними вказані договори купівлі-продажу земельних ділянок. У відзиві на позов представник відповідачки ОСОБА_1 адвокат Рябченко К.П. просила відмовити у задоволенні позову, посилаючись на його безпідставність, оскільки довіреність видана ОСОБА_2 свідчить про надання представнику від її імені відповідних повноважень стосовно вчинення правочину, стороною якого є третя особа. Рішенням Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 10 жовтня 2025 року позов задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером?4823981000:02:000:0137 площею 2,549 га з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану в межах Великомечетнянської сільської ради Первомайського району Миколаївської області (колишній Кривоозерський район), укладений 07 лютого 2024 року між нею в інтересах якої діяв за нотаріально посвідченою довіреністю від 07 червня 2003 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , від імені якої діяв за нотаріально посвідченою довіреністю від 08 січня 2024 року ОСОБА_4 та зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності 07 лютого 2024 року, індексний номер 71476971. Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 4823981000:02:000:0136 площею 0,5998 га з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану в межах Великомечетнянської сільської ради Первомайського району Миколаївської області (колишній Кривоозерський район), укладений 07 лютого 2024 року між нею, в інтересах якої діяв за нотаріально посвідченою довіреністю від 07 червня 2003 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 від імені якої діяв за нотаріально посвідченою довіреністю від 08 січня 2024 року ОСОБА_4 та зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності 07 лютого 2024 року, індексний номер 71479639. Вирішено питання про судові витрати. Рішення суду мотивовано тим, що укладаючи оспорювані договори купівлі-продажу від 07 лютого 2024 року, повірений ОСОБА_3 свідомо діяв в інтересах своїх близьких родичів, своєї сім`ї та третіх осіб, а не в інтересах довірителя - ОСОБА_2 , що прямо заборонено ч. 3 ст. 238 ЦК України. Крім того, судом враховано, що спірні земельні ділянки відносяться за видом цільового призначення до земель «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва» (код 01.01.). Згідно п.15 Розділу Х «Перехідні положення» ЗК України, в редакції, чинній на момент виготовлення вищевказаної довіреності, до набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та ринок земель, не допускається: купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб. Тобто, на момент посвідчення довіреності, діяла заборона на продаж земель сільськогосподарського призначення, про що було достеменно відомо і довірителю, і повіреному. У зв`язку з чим, нотаріусом в тексті довіреності було прямо вказано право повіреного представляти інтереси довірителя в усіх установах, підприємствах та організаціях незалежно від їх форм власності та підпорядкування, галузевої належності з питань, зокрема: вчинення всі дозволені законодавством правочини по розпорядженню, користуванню земельною ділянкою (продавати, міняти, здавати в оренду, заставляти, вносити до статутного фонду товариств тощо), визначати у кожному випадку суттєві умови договору, подавати від її імені заяви, розписуватись за неї, отримувати гроші, майно покладеним договорам, вчиняти всі інші дії в межах та обсязі, передбачених чинним законодавством України для такого роду повноважень. Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що договори купівлі-продажу від 07 лютого 2024 року не відповідають всім вимогам закону, а тому наявні підстави для визнання їх недійсними. Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 в інтересах якої діє адвокат Рябченко К.П. подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції помилково застосував положення ч.3 ст. 238 ЦК України. Висновок суду щодо відсутності у повіреного необхідного обсягу повноважень суперечать матеріалам справи та спростовуються положеннями самої довіреності наявної в матеріалах справи, яка діяла на момент укладання оспорюваних договорів. Зазначає про те, що ОСОБА_1 законно на підставі оплатного договору набула та з дотриманням усіх вимог чинного законодавства оформила і зареєструвала своє право приватної власності на спірну земельну ділянку, а відтак вимоги про визнання договорів недійсними у даному випадку не є належним способом судового захисту цивільного права, яке позивачка вважає порушеним. У відзиві на апеляційну скаргу, представник ОСОБА_2 - адвокат Сотська С.О. просила рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на її необґрунтованість. Заслухавши суддю - доповідача, осіб, які приймали участь у справі, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України). Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України). Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Таким вимогам закону оскаржуване рішення в повній мірі не відповідає. З матеріалів справи вбачається і таке встановлено судом, що відповідно до Державного акту на право приватної власності на землю серії Р4 №094586, виданого Кривоозерською райдержадміністрацією 20 січня 2003 року ОСОБА_2 була власником земельної ділянки площею загальною площею 3,21 га, з цільовим призначенням - ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Великомечетнянської сільської ради Кривоозерського району Миколаївської області (нині територія Кривоозерської селищної ради) (т. 1 а.с.11-12). 07 червня 2003 року ОСОБА_2 видала довіреність, яка посвідчена приватним нотаріусом Первомайського міського нотаріального округу Миколаївської області Цихонею В.А., зареєстрованої в реєстрі за №4283, якою уповноважила ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ТОВ «Агрофірма Корнацьких», ОСОБА_6 , ОСОБА_7 бути її представниками. Вказаною довіреністю представникам надано право представляти її інтереси в усіх установах, підприємствах та організаціях незалежно від їх форм власності та підпорядкування, галузевої належності з питань, зокрема: вчинення всіх дозволених законодавством правочинів по розпорядженню, користуванню земельною ділянкою (продавати, міняти, здавати в оренду, заставляти, вносити до статутного фонду товариств тощо), визначати у кожному випадку суттєві умови договору, подавати від її імені заяви, розписуватись за неї, отримувати гроші, майно покладеним договорам, вчиняти всі інші дії в межах та обсязі, передбачених чинним законодавством України для такого роду повноважень (т.1 а.с.205). На підставі договору купівлі-продажу від 07 лютого 2024 року, укладеного між ОСОБА_3 (продавець), який діяв на підставі довіреності від імені ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (покупець) земельна ділянка площею з кадастровим номером 4823981000:02:000:0136 площею 0,5998 га з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована в межах Великомечетнянської сільської ради Первомайського району Миколаївської області (колишній Кривоозерський район) передана у власність покупця ОСОБА_1 . Покупець прийняла та сплатила за земельну ділянку оговорену грошову суму (23 483 грн). Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рохмановою О.В. реєстровий номер 193 (т. 1 а.с.8). На підставі договору купівлі-продажу від 07 лютого 2024 року, укладеного між ОСОБА_3 (продавець),який діяв на підставі довірености від імені ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (покупець) земельна ділянка з кадастровим номером 4823981000:02:000:0137 площею 2,549 га з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована в межах Великомечетнянської сільської ради Первомайського району Миколаївської області (колишній Кривоозерський район) передана у власність покупця ОСОБА_1 . Покупець прийняла та сплатила за земельну ділянку оговорену грошову суму (99 750 грн). Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рохмановою О.В. реєстровий номер 192 (т. 1 а.с.8). 24 липня 2024 року позивач ОСОБА_2 скасувала довіреність, видану 07 червня 2003 року, про що свідчить Витяг про реєстрацію в Єдиному реєстрі довіреностей №53313866 від 24 липня 2024 року (т.1 а.с.10). Звертаючись із позовом до суду, позивачка вказувала, що зазначені договори купівлі-продажу є недійсними, оскільки під час їх укладення Повірений не погоджував з нею умов продажу земельних ділянок і діяв на власний розсуд, оскільки у нього повноважень згідно змісту довіреності на продаж не було. Позивачка надала повіреним право представляти її інтереси з питань, які стосуються її як власника земельних ділянок, на які законодавством України не встановлені будь-які обмеження. Крім того, повірений ОСОБА_3 діяв виключно у власних інтересах та вчинив правочин купівлі-продажу в інтересах своїх дітей, які є засновниками ТОВ «Агрофірма Корнацьких». За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За змістом статей 317, 318 ЦК України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном. У частині першій статті 202 ЦК України зазначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України). Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. Відповідно до частин першої та другої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 ЦК України). Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. У частині третій статті 203 ЦК України зазначено загальні вимоги до волевиявлення учасника правочину, яке повинне відповідати внутрішній волі та бути вільним від факторів, що викривляють уявлення особи про зміст правочину при формуванні її волевиявлення чи створюють хибне бачення існування та змісту волевиявлення. Підстави недійсності правочинів, коли внутрішня воля особи не відповідає правовим наслідкам укладеного правочину, визначено у статтях 229-233 ЦК України. Главою 17 ЦК України унормовано правовідносини представництва при вчиненні правочинів. Відповідно до частин першої та третьої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Як визначено у частині третій статті 238 ЦК України, представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом. У статті 239 ЦК України зазначено, що правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє. Відповідно до частин першої та другої статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину. З огляду на положення статей 237-239, 241 ЦК України для визнання недійсним договору, укладеного представником з третьою особою, з підстави порушення установленого обмеження повноважень щодо представництва, не має самостійного юридичного значення факт перевищення повноважень органом чи особою, яка виступає від імені довірителя, як і сам по собі факт скасування довіреності представнику, який у період її чинності здійснював свої права та виконував обов`язки за цією довіреністю. Такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент повіреного за договором, діяв недобросовісно і нерозумно. Тобто третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження повноважень щодо представництва чи про припинення дії довіреності, виданої представнику власника майна, який укладає договір від його імені. Таким чином, для визнання недійсним договору з тієї підстави, що його було укладено представником власника майна з перевищенням повноважень, необхідно встановити, по-перше, наявність підтверджених належними і допустимими доказами обставин, які свідчать про те, що представник такої особи діяв недобросовісно або нерозумно. При цьому тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці контрагента за договором несе позивач. По-друге, дії сторін такого договору мають свідчити про відсутність реального наміру його укладення і виконання. До подібних за змістом правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах: від 27 червня 2018 року у справі № 668/13907/13-ц, (провадження № 14-153цс18); від 22 жовтня 2019 року у справі № 911/2129/17, (провадження № 12-45гс19). Згідно з частиною першою статті 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним. Відповідно до тлумачення статті 232 ЦК України під зловмисною домовленістю потрібно розуміти умисну змову однієї сторони із представником іншої проти інтересів особи, яку представляють. Зловмисна домовленість представника з контрагентом особи, яку представляють, створює правову ситуацію, коли дійсна воля довірителя, яку повинен втілювати представник, замінюється його власною волею, що суперечить волі довірителя. Саме підміна волі довірителя волею представника і слугує підставою для визнання такого правочину недійсним. В основу зловмисної домовленості покладено умисні дії представника, який усвідомлював, що вчиняє правочин усупереч інтересам довірителя та бажав (або свідомо допускав) їх настання. Отже, для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК України потрібно встановити умисел у діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. Водночас не має значення, чи одержав учасник такої домовленості будь-яку вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю. Для задоволення позову згідно зі статтею 232 ЦК України потрібно на підставі певних доказів встановити, що представник за правочином вступив у зловмисну домовленість із другою стороною і діяв у власних інтересах або в інтересах інших осіб, а не в інтересах особи, яку представляє. Критерій "зловмисність" не залежить від того, чи був спрямований умисел повіреного на власне збагачення чи завдання шкоди довірителю, важливим є фактор того, що умови договору, укладеного повіреним, суперечать волі довірителя взагалі, тобто підставою для визнання правочину недійсним є розбіжність між волею довірителя та волевиявленням повіреного при укладенні договору, а наслідки, що настали, є такими, що є неприйнятними для довірителя. Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 27 жовтня 2025 року у справі № 149/646/23, від 29 серпня 2018 року у справі № 522/15095/15-ц, від 22 квітня 2019 року у справі № 623/2518/17. Наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, що виникли на підставі укладеного договору. Невиконання чи неналежне виконання зобов`язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для його визнання недійсним (постанова Верховного Суду від 22 червня 2020 року у справі № 177/1942/16-ц). Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. За обставини справи, згідно з довіреністю від 07 червня 2003 року ОСОБА_2 уповноважила ОСОБА_3 представляти її інтереси, надавши зокрема повноваження на вчинення всіх дозволених законодавством правочинів по розпорядженню, користуванню земельною ділянкою (продавати, міняти, здавати в оренду, заставляти, вносити до статутного фонду товариств тощо), визначати у кожному випадку суттєві умови договору, подавати від її імені заяви, розписуватись за неї, отримувати гроші, майно покладеним договорам, вчиняти всі інші дії в межах та обсязі, передбачених чинним законодавством України для такого роду повноважень. Своїм підписом ОСОБА_2 підтвердила, що видана нею довіреність відповідає її волі, а також те, що нотаріусом роз`яснено зміст довіреності та приписи ЦК України. На день укладення оспорюваних правочинів, 07 лютого 2024 року, довіреність не була скасована довірителькою чи визнана недійсною судом, а відчужене за договорами купівлі-продажу майно, зокрема земельні ділянки - з кадастровим номером 4823981000:02:000:0136 площею 0,5998 га та кадастровим номером 4823981000:02:000:0137 площею 2,549 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовані в межах Великомечетнянської сільської ради Первомайського району Миколаївської області (колишній Кривоозерський район), станом на 07 лютого 2024 року належали ОСОБА_2 . У матеріалах справи наявні звіти від 05 лютого 2024 року та витяги про грошову оцінку земельних ділянок, відчужених за договорами купівлі-продажу (т. 1 а.с.104-106, 196-202). Кошти від продажу належних позивачці земельних ділянок згідно оспорюваних договорів у сумі 23 4080 грн та 99 750 грн було перераховано ОСОБА_3 07 лютого 2024 року, що підтверджується копіями платіжних інструкцій № 20022.2 та №20022.3 АТ «Пумб» (т. 1 а.с.59-60). Доказів на підтвердження того, що визначена договорами вартість земельних ділянок не відповідає ринковій позивачкою не надано. До того ж, посилання, на неотримання коштів позивачкою за договорами купівлі-продажу, укладеними продавцем від імені якого діяв представник, не свідчить про недійсність договору. У разі підтвердження факту неотримання коштів від продажу спірного майна, позивачка не позбавлена права вимагати їх стягнення з ОСОБА_3 . Саме таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 24 лютого 2025 року у справі № 504/3085/20 До того, ж слід враховувати, що укладення договору купівлі-продажу у ситуації, коли від імені продавця діє представник (родич покупця) саме по собі не свідчить, що мала місце зловмисна домовленість представника з іншою стороною - покупцем (родичем представника продавця). Схожих за змістом висновків дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 24 лютого 2025 року у справі № 504/3085/20. Доказів на підтвердження того, що саме на момент укладення спірних правочинів існували обставини зловмисної домовленості у представника позивачки ОСОБА_3 та у ОСОБА_1 , чи того, що у відповідачів не було реального наміру укласти і виконати оспорювані правочини, не має. Наведене вище свідчить про відсутність доказів на підтвердження того, що ОСОБА_3 діяв усупереч інтересам довірителя - позивачки, а також наявності доказів того, що ОСОБА_3 діяв в інтересах своєї доньки ОСОБА_1 чи в інтересах інших третіх осіб, що призвело до несприятливих наслідків для довірителя. За таких обставин позивачка не довела і не надала беззаперечних доказів, які вказують на зловмисну домовленість між відповідачами, а також недобросовісності поведінки ОСОБА_3 при укладенні оспорюваних правочинів, а отже, підстав для визнання договорів купівлі-продажу недійсними з цих підстав немає. Що стосується висновку суду про те, що на момент посвідчення довіреності діяла заборона на продаж земель сільськогосподарського призначення, про що було достеменно відомо і довірителю і повіреному, про що нотаріусом в тексті прямо вказано, то колегія суддів виходить з наступного. На момент посвідчення довіреності 07 червня 2003 року пункт 15 Розділу Х «Перехідні положення» ЗК України передбачав заборону на продаж та іншим чином відчуження земельних ділянок товарного сільськогосподарського виробництва та земельних часток (паїв) на користь будь-яких осіб, крім міни, передачі спадщину та вилучення (викупу) для суспільних потреб. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо умов обігу земель сільськогосподарського призначення від 31 березня 2020 року №552-ІХ, який набрав чинності 01 липня 2021 року (надалі Закон), скасовано попередню редакцію пункту 15 Розділу Х «Перехідні положення» ЗК України відповідні положення втратили чинність. Законом №552-ІХ пункт 15 Розділу Х «Перехідні положення» ЗК України викладено в новій редакції, обмеження до 01 січня 2024 року залишено лише стосовно купівлі-продажу або відчуження в іншій спосіб земельних ділянок на користь юридичних осіб. Отже, на момент укладання оспорюваних договорів купівлі-продажу діяла редакція пункту 15 Розділу Х «Перехідні положення» ЗК України в редакції Закону №552-ІХ, яка набула чинності 01 липня 2021 року яка не містила заборони на укладання договорів купівлі-продажу від 07 лютого 2024 року, а відтак слід застосовувати норми законодавства, чинного на момент їх укладення. Таким чином, на момент вчинення оспорюваних правочинів заборона на відчуження належних позивачці земельних ділянок сільськогосподарського призначення для товарного виробництва фізичній особі - відповідачці ОСОБА_1 була відсутня, а відтак договори купівлі-продажу ОСОБА_2 в інтересах якої діяв ОСОБА_3 укладені 07 лютого 2024 року відповідно до вимог чинного законодавства. За такого, висновок суду про невідповідність договорів купівлі-продажу від 07 лютого 2024 року вимогам закону у зв`язку з чим наявні підстави для їх визнання недійсними є помилковим. За таких обставин, рішення суду на підставі пунктів 1 -3 частини 1 статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову. Згідно пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування судового рішення, та розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки за наслідками апеляційного перегляду справи, рішення суду скасовано та в задоволенні позову відмовлено, з позивача на користь відповідача підлягає стягненню 3 633,60 грн (1211,20 грн х 2 х 150%) судового збору за перегляд справи в апеляційної інстанції. Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України колегія суддів, п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану в її інтересах адвокатом Рябченко Катериною Петрівною задовольнити. Рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 20 жовтня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Корнацьких» про визнання договорів купівлі-продажу земельних ділянок недійсним відмовити. Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) 3 633,60 грн судового збору за перегляд справи в апеляційній інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий Т.В. Крамаренко Судді: О.В. Локтіонова О.О. Ямкова Повний текст складено 02 березня 2026 року.