Постанова Київський апеляційний суд № 370/2796/20

Постанова Іменем України 04 липня 2023 року м. Київ провадження № 22-ц/824/10544/2023 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Мазурик О. Ф. (суддя-доповідач), суддів: Желепи О. В., Немировської О. В., за участю секретаря Ратушного А. В. розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Макарівського районного суду Київської області від 17 серпня 2021 року в складі судді Тандира О. В. у цивільній справі №370/2796/20 Макарівського районного суду Київської області за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу та застосування наслідків недійсності правочину У С Т А Н О В И В: У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу та застосування наслідків недійсності правочину. Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 , відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серія ЯЖ №244929 від 03.03.2009 на підставі договору купівлі-продажу від 17.02.2009 №202 набула у власність земельну ділянку, площею 0,9667 га, з кадастровим номером №3222782600:05:050:0027, що знаходиться за адресою: Київська область, Макарівський район, Колонщинська сільська рада. Зазначала, що вказана земельна ділянка з 2010 по 2013 року була предметом судового спору за позовом міжрайонного природоохоронного прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного управління лісового та мисливського господарства, ДП Макарівське лісове господарство, Макарівської РДА Київської області до ОСОБА_1 та інших відповідачів про визнання незаконними державних актів на право власності на земельні ділянки, недійсними договорів купівлі-продажу земельних ділянок та повернення їх до державної власності. Ухвалою місцевого суду від 06 квітня 2010 року у межах вказаної судової справи на вищевказану земельну ділянку було накладено арешт у якості заходу забезпечення позову. Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 28 грудня 2011 року у задоволенні вимог позивача було відмовлено у повному обсязі, з чим погодилися також суди апеляційної та касаційної інстанції (рішення Апеляційного суду Київської області у справі №22ц-2025/12 від 03.04.2012; ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у справі №6-19547св12 від 0.06.2013). Вказувала, що у 2011 році ОСОБА_2 висловив бажання придбати в неї вказану земельну ділянку, внаслідок чого 27.12.2011 між нею та ОСОБА_2 було укладено попередній договір купівлі-продажу вказаної земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом. Відповідно до пункту 1 попереднього договору купівлі-продажу від 27.12.2011, сторони зобов`язувались в строк до 27 березня 2012 року укласти основний договір купівлі-продажу земельних ділянок. Також в пункті 2.6. попереднього договору купівлі-продажу сторони погодили, що ОСОБА_2 взяв на себе зобов`язання зняти з вищезазначених земельних ділянок заборону (арешт), для чого вона видала відповідачу довіреність на право представлення її інтересів. Крім цього, вона передала оригінали державних актів на землю на підтвердження своїх намірів укласти в майбутньому договір купівлі-продажу землі. У вказаний в попередньому договорі строк ОСОБА_2 не зняв із земельних ділянок арешт, укладення основного договору не ініціював, таким чином відмовився від виконання умов попереднього договору в односторонньому порядку. Зазначала, що умовами попереднього договору купівлі-продажу визначено, що якщо основний договір не буде укладено в зазначений термін з причин, які не залежать від волі сторін, за згодою сторін термін оформлення основного договору продовжується на строк за домовленістю сторін. Звернула увагу, що вона жодних домовленостей про продовження дії попереднього договору купівлі-продажу з ОСОБА_2 не підписувала, а отже зобов`язання, встановлене попереднім договором (укласти основний договір), припинилось 28 березня 2012 року. В подальшому, а саме у вересні 2020 року вона, бажаючи скористатись своїм правом розпорядитись своєю власністю, знайшла покупця земельних ділянок за вигідною для неї ціною. 02 жовтня 2020 року звернулась до Макарівського районного суду Київської області із заявою про скасування заходів забезпечення позову у справі №2-177/11 та для того, щоб не втратити покупця за час, поки суд буде розглядати вказане клопотання, 21 жовтня 2020 року уклала попередній договір купівлі-продажу земельних ділянок з ОСОБА_3 . На підтвердження дійсних намірів про наступне укладання основних договорів покупець передав позивачу завдаток в розмірі 5 000 доларів США. Позивач вказувала, що 12 жовтня 2020 року очевидно після того, як ОСОБА_2 дізнався про те, що вона розпочала процедуру про зняття арешту, він приїхав до неї особисто та почав вимагати передання земельних ділянок і погрожувати. ОСОБА_2 вимагав віддати землю «по-хорошому», погрожував застосувати щодо неї «відповідні заходи впливу», вимагав «добре усвідомити наслідки своїх дій» і «погоджуватися вирішити питання мирно», поки він це пропонує, казав «зробити правильний вибір, від якого життя буде безпечним та приємним» і висловлював інші подібні фрази, спрямовані на погрози та залякування з метою отримати майно позивача у власність. В свою чергу, вона повідомила ОСОБА_2 , що не має більше наміру продавати йому земельні ділянки. Окрім цього, ОСОБА_2 їй була надана письмова заява-повідомлення, у якій останній вимагав від неї з`явитись 15 жовтня 2020 року за вказаною адресою для укладення договору купівлі-продажу земельних ділянок. У заяві містяться погрози застосування певних засобів впливу до неї, якщо вона не погодиться відчужити земельні ділянки. У зв`язку з наведеним нею була подана заява про вчинення кримінального правопорушення за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 189 КК України (вимагання), до Макарівського ВП Ірпінського ВП ГУНП в Київській області. 15 жовтня 2020 року нею було направлено поштою ОСОБА_2 відповідь на його заяву, в якій вона повідомила про припинення між ними зобов`язань за попереднім договором від 27 грудня 2011 року та просила повернути державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯЖ № 244929 та ЯЖ № 244930 і припинити шантаж. Разом з тим, 18 лютого 2020 року, готуючись до укладення основного договору купівлі-продажу з покупцем ОСОБА_3 , вона дізналась, що її земельна ділянка вже продана ОСОБА_2 на підставі договору-купівлі продажу від 16.11.2020. Ознайомившись з матеріалами нотаріальної справи, вона дізналась, що земельні ділянки, в тому числі і та, що є предметом даного спору, без її згоди та відома були продані від її імені нібито її представником ОСОБА_2 своєму братові ОСОБА_2 . Підставою для такого представництва стала довіреність від 27 грудня 2011 року, посвідчена приватним нотаріусом КМНО Орловською О. Е., зареєстрована в реєстрі за № 7798, якою вона нібито уповноважила ОСОБА_2 та ОСОБА_2 вчиняти від її імені юридично значущі дії. З тексту довіреності вбачається, що вона видана строком на 10 років та дійсна до 27 грудня 2021 року. Вказувала, що пам`ятає лише факт укладення довіреності на виконання пункту 2.6. попереднього договору купівлі-продажу від 27 грудня 2011 року, відповідно до якого ОСОБА_2 взяв на себе зобов`язання зняти з земельних ділянок заборону (арешт), а вона видала довіреність на право представлення її інтересів. При цьому ОСОБА_1 зазначала, що не пам`ятає укладення довіреності на вчинення юридичних дій з її майном строком аж на 10 років, інакше б відкликала її. За першої змоги, 19 листопада 2020 року, вона припинила дію вказаної довіреності. Крім того, посилалась на те, що відповідачі діяли недобросовісно, на шкоду її інтересам. При цьому договір доручення на відчуження земельних ділянок з відповідачами не укладала, довіреність не наділяла останніх повноваженнями розпоряджатись її власністю. Відповідачі, керуючись довіреністю, де вони обидва зазначені як представники, вчинили правочин у своїх інтересах. Один представник продав майно довірителя іншому представнику (своєму брату), навіть не запитавши згоди довірителя, на власний розсуд визначивши ціну, занизивши її. Відповідачі достовірно знали про небажання позивача відчужувати земельні ділянки ОСОБА_2 . У зв`язку з тим, що земельні ділянки вибули з її власності всупереч її волі на підставі недійсних правочинів, вона змушена звернутись до суду з позовом для захисту своїх прав. Враховуючи вищевикладене ОСОБА_1 просила суд: визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,9667 га, з кадастровим номером № 3222782600:05:050:0027, що знаходиться за адресою: Київська область Макарівський район Колонщинська сільська рада, від 16 листопада 2020 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гембарською С. І., зареєстрований у реєстрі за №929; повернути сторони вказаного договору купівлі-продажу у попередній стан шляхом визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гембарської С. І., індексний номер: 55171882 від 16 листопада 2020 року; визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) приватного нотаріуса Макарівського районного нотаріального округу Київської області Ольшевського В. С., індексний номер: 55672551 від 14 грудня 2020 року. Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 17 серпня 2021 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивачка звернулася до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Як на підставу скасування рішення суду ОСОБА_1 посилалася на те, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки наявним у справі доказам та як наслідок дійшов помилкового висновку про наявність у неї волевиявлення на укладення оспорюваного договору купівлі-продажу земельних ділянок. Суд не врахував, що згідно судової практики Верховного Суду відсутність волі на укладення правочину є підставою для визнання його недійсним. Суд також не врахував посилання позивача, як на підставу визнання договору недійсним, на положення ч. 3 ст. 238 ЦК України За вказаних обставин, просила скасувати рішення Макарівського районного суду Київської області від 17.08.2021 та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Постановою Київського апеляційного суду від 14 липня 2022 року рішення Макарівського Макарівського районного суду Київської області від 17.08.2021 залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 03 травня 2023 року скасовано постанову Київського апеляційного суду від 14 липня 2022 року та направлено справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Представник позивача - Юрченко К. І. в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити з підстав, викладених в ній. Відповідач - ОСОБА_2 , належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи (том 3, а. с. 98), в судове засідання не з`явився. Відповідач - ОСОБА_2 , відповідно до п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, належним чином повідомлений про день час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився. З урахуванням наведеного та у відповідності до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідачів. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди першої інстанції виходив з того, що правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, а також враховуючи презумпцію правомірності правочину (договору доручення та виданій на підставі нього довіреності), відсутні підстави вважати, що у ОСОБА_1 було відсутнє волевиявлення на вчинення оспорюваного договору купівлі-продажу. Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, що до такого висновку суд першої інстанції дійшов без надання правової оцінки доказам, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, та з неправильним застосуванням норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини. З матеріалів справи вбачається, що відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серія ЯЖ №244929 від 03 березня 2009 року, на підставі Договору купівлі-продажу від 17 лютого 2009 року №202 ОСОБА_1 набула у власність земельну ділянку, площею 0,9667 га, для ведення індивідуального садівництва з кадастровим номером №3222782600:05:050:0027, що знаходиться за адресою: Київська область, Макарівський район, Колонщинська сільська рада. Також, відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серія ЯЖ №244930 від 03 березня 2009 року, на підставі Договору купівлі-продажу від 17 лютого 2009 року №202 ОСОБА_1 набула у власність земельну ділянку, площею 0,9667 га, для ведення індивідуального садівництва з кадастровим номером №3222782600:05:050:0028, що знаходиться за адресою: Київська область, Макарівський район, Колонщинська сільська рада Вказані земельні ділянки з 2010 по 2013 роки були предметом судового спору за позовом Міжрайонного природоохоронного прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства "Макарівське лісове господарство", Макарівської районної державної адміністрації у Київській області до ОСОБА_1 та інших відповідачів про визнання незаконними державних актів на правов власності на земельні ділянки, визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельних ділянок та повернення їх до державної власності. Ухвалою від 06 квітня 2010 року в межах судової справи за позовом прокурора на вищевказану земельну ділянку було накладено арешт в якості заходу забезпечення позову. Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 28 листопада 2011 року у задоволенні позовних вимог прокурора було відмовлено в повному обсязі, з чим погодилися апеляційна та касаційна інстанції (судове рішення Апеляційного суду Київської області від 03 квітня 2012 року та судове рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 05 червня 2013 року). У 2011 році, до ухвалення у справі рішення першої інстанції, ОСОБА_2 висловив бажання придбати у позивача вказані земельні ділянки. Так, в період коли спірна земельна ділянка була предметом розгляду за позовом прокурора в інтересах держави до ОСОБА_1 , а саме 27 грудня 2011 року між ОСОБА_1 , як продавцем, та ОСОБА_2 , як покупцем, було укладено попередній договір купівлі-продажу вказаних земельних ділянок, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Орловською О. Е. та зареєстрований в реєстрі за №7797 (далі - попередній договір). Відповідно до пункту 1 попереднього договору, сторони зобов`язувались в строк до 27 березня 2012 року укласти основний договір купівлі-продажу земельних ділянок. В пункті 2.3. попереднього договору сторони визначили ціну майна в розмірі 160 000,00 грн. Відповідно до пункту 2.4 попереднього договору, ОСОБА_2 до підписання договору передав, а позивач прийняв забезпечувальний платіж у розмірі 160 000 грн, в рахунок оплати ціни продажу. Згідно з пунктом 2.6. попереднього договору, ОСОБА_2 взяв на себе зобов`язання зняти із спірних земельних ділянок заборону (арешт) та здійснити підготовку усіх необхідних документів для укладення основного договору, для чого позивач видала ОСОБА_2 передала оригінали державних актів на право власності на земельні ділянки та зобов`язалася видати відповідну довіреність. Відповідно до пункту 3 попереднього договору, у випадку, якщо основний договір не буде укладено в зазначений термін з причин, які не залежать від волі сторін, за згодою сторін термін оформлення основного договору продовжується на строк за домовленістю сторін. 27 грудня 2011 року позивач довіреністю уповноважила ОСОБА_2 та ОСОБА_2 представляти її інтереси в усіх державних громадських, господарських та інших установах, підприємствах та організаціях незалежно від форм власності, в тому числі в усіх правоохоронних органах, прокуратурі, органах державної влади та місцевого самоврядування, у державних нотаріальних конторах чи у приватних нотаріусів, з питань користування та розпорядження (в тому числі продажу за ціну та на умовах на їх розсуд, обміняти, здати в оренду, передати в іпотеку за моїми зобов`язаннями та зобов`язаннями третіх осіб), належними ОСОБА_1 на праві власності земельними ділянками, які розташовані на території Колонщинської сільської ради Макарівського району Київської області, цільове призначення яких - ведення індивідуального садівництва. Згідно довіреності від 27.12.2011, позивач уповноважила відповідачів: подавати від її імені заяви, в тому числі заяву про її сімейний стан та про належність їй майна на праві особистої власності, подавати довідки та інші документи, отримувати необхідні довідки та документи, пов`язані з користуванням та розпорядженням земельними ділянками, представляти її інтереси у відповідних уповноважених органах, зокрема в органах нотаріату, в органах місцевого самоврядування та органах реєстрації нерухомого майна, тощо, вирішувати питання щодо виготовлення та отримання державних актів на земельні ділянки (їх дублікатів), укладати цивільно-правові угоди щодо розпорядження земельними ділянками, в тому числі укладати договори іпотеки, договори про задоволення вимог, договори поруки та інші, отримувати грошові суми за цими угодами, розписуватися за неї, сплачувати належні за неї платежі, пов`язані з користуванням та розпорядженням земельними ділянками, вести від її імені усі судові справи в усіх судових установах тощо. Вказана довіреність видана терміном на десять років та була дійсна до 27 грудня 2021 року; посвідчена приватним нотаріусом КМНО Орловською О. Е., зареєстрована в реєстрі за №7798. Матеріали справи не містять доказів, що відповідачами на підставі довіреності було здійснено заходи щодо зняття арешту і спірних земельних ділянок. 02 жовтня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Макарівського районного суду Київської області із заявою про скасування заходів забезпечення позову (зняття арешту із спірних земельних ділянок), вжитих судом у справі за позовом прокурора. 12 жовтня 2020 року ОСОБА_2 позивачу була подана письмова заява-повідомлення, в якій останній вимагав від ОСОБА_1 з`явитись 15 жовтня 2020 року за відповідною адресою для укладення основного договору купівлі-продажу земельних ділянок. У заяві також ОСОБА_2 зазначив, що відносно ОСОБА_1 будуть застосовані певні засоби впливу, якщо вона не погодиться відчужити йому земельні ділянки. 15 жовтня 2020 року позивачем було направлено поштою ОСОБА_2 відповідь на його заяву, в якій ОСОБА_1 повідомила про припинення між ними зобов`язань за попереднім договором від 27 грудня 2011 року та просила повернути державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯЖ №244929 та ЯЖ №244930 і припинити шантаж. 21 жовтня 2020 року ОСОБА_1 , як продавець, уклала попередній договір купівлі-продажу земельних ділянок з ОСОБА_3 , як покупцем, відповідно до пункту 2.1 якого, сторони у строк до 16 жовтня 2021 року зобов`язуються укласти та оформити договори купівлі-продажу земельних ділянок що знаходяться за адресою: Київська область, Макарівський район, Колонщинська сільська рада, за ціною, що буде еквівалентною 15 197,40 доларів США Згідно пункту 2.2 договору від 21.10.2020 на підтвердження дійсних намірів про наступне укладання основних договорів покупець передав позивачу завдаток в розмірі 5 000 доларів США, про що також свідчить розписка. 05 листопада 2020 року Макарівський районний суд Київської області постановив ухвалу, якою скасував заходи забезпечення позову та звільнив земельні ділянки з-під арешту. 16 листопада 2020 року між позивачем, від імені якої на підставі довіреності від 27 грудня 2011 року діяв ОСОБА_2 , як продавцем, та ОСОБА_2 , як покупцем, був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,9667 га, для ведення індивідуального садівництва з кадастровим номером №3222782600:05:050:0027, що знаходиться за адресою: Київська область, Макарівський район, Колонщинська сільська рада, що посвідчений приватним нотаріусом КМНО Гембарською С. І., зареєстрований у реєстрі за №929. Згідно з пунктом 2.1 договору від 16.11.2020, сторони домовилися, що вартість відчужуваної земельної ділянки становить 80 000 грн, а згідно з пунктом 2.3 договору згідно звіту з експертної грошової оцінки ринкова вартість земельної ділянки складає 252 376 грн. Відповідно до пункту 3.1 договору від 16.11.2020, продавець свідчить, що земельна ділянка, що відчужується, до моменту укладення цього договору нікому іншому не продана, не подарована, не передана як внесок до статутного капіталу юридичної особи, іншим способом не відчужена, під арештом не перебуває, судового спору щодо неї, прав третіх осіб у зв`язку із наймом, орендою, тимчасовим використанням, щодо зазначеної ділянки немає. Як передбачено пунктом 6.8 договору від 16.11.2020, сторони цього договору стверджують, що цей договір не приховує інший правочин, вчинений з метою створення правових наслідків, які обумовлюються цим договором. Право власності на земельну ділянку, площею 0,9667 га, для ведення індивідуального садівництва з кадастровим номером №3222782600:05:050:0027, що знаходиться за адресою: Київська область, Макарівський район, Колонщинська сільська рада, на підставі Договору купівлі-продажу від 16.11.2020 зареєстровано за ОСОБА_2 у встановленому законом порядку, про що свідчить інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Як вбачається з витягу про реєстрацію в єдиному реєстрі довіреностей, 19 листопада 2020 року за заявою ОСОБА_1 припинено дію її довіреності від 27 грудня 2011 року. Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 17.12.2020 земельна ділянка, площею 0,9667 га, для ведення індивідуального садівництва з кадастровим номером 3222782600:05:050:0027 у власності ОСОБА_2 відсутня. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просила на підставі, у тому числі, статей 203, 215, 232, 238 ЦК України, визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, вчинений її представником всупереч її волі. Зокрема, серед іншого, в обґрунтування позову ОСОБА_1 вказувала, що відповідачу ОСОБА_2 , після того як він отримав листа про необхідність повернення державних актів на земельні ділянки та припинення зобов`язань за попереднім договором, було достеменно відомо про відсутність у неї волі та волевиявлення відчужувати саме йому земельні ділянки, однак всупереч її волі, уклав правочин зі своїм братом ОСОБА_2 . Колегія суддів вважає обґрунтованими такі доводи позивача, з наступних підстав. За положеннями статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Підстави недійсності правочинів, коли внутрішня воля особи не відповідає правовим наслідкам укладеного правочину, визначено у статтях 229-233 ЦК України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). Волевиявлення є важливим чинником, без якого неможливо вчинення правочину, що узгоджується зі свободою договору, установленою статтею 627 ЦК України. Своє волевиявлення на укладення договору учасник правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа, в якому фіксуються правові наслідки (постанова Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №182/5322/18). Верховний Суд у постанові від 06 березня 2019 року у справі №145/374/17 зазначив: «З урахуванням приписів статті 202 ЦК правочином є поєднання внутрішньої волі па волевиявлення сторін і воля учасників правочину полягає в їх обопільній, добровільній, усвідомленій згоді спільно досягти певної законної мети (набути, змінити або притінити цивільні права та обов`язки) шляхом прийняття на себе певних прав і обов`язків. Таким чином, підставою для визнання недійсним договору за частиною першою статті 215 ЦК може бути встановлений судом дефект такого елемента правочину, як воля його учасника (учасників) - відсутність волі на укладення правочину або невідповідність волі та волевиявлення учасника (учасників) в момент вчинення правочину». Аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом у постанові від 22 березня 2019 року у справі №394/559/17. Крім того, Верховний Суд в постанові від 30 березня 2020 року у справі №387/554/18 зазначив, що "Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов`язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети". Як вже вказувалося вище, 27.12.2011 між ОСОБА_1 , як продавцем, та ОСОБА_2 , як покупцем, було укладено попередній договір купівлі-продажу земельних ділянок, який посвідчено нотаріально. В цьому попередньому договорі визначено, що сторони договору зобов`язалися укласти основний договір, земельної ділянки, в тому числі і з кадастровим номером 3222782600:05:050:0027, в строк до 27 березня 2012 року. Крім цього, в попередньому договорі сторони погодили, що термін оформлення основного договору продовжується на строк, за домовленістю сторін. Отже, укладаючи попередній договір купівлі-продажу, сторони погодили строк, до якого має бути укладено основний договір-купівлі продажу, тобто до 27 березня 2012 року, та погодили умови, за якими продовжується термін його укладення, у разі його неукладення у вказаний строк. Матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 або ОСОБА_2 у період з 27.12.2011 по 27.03.2012 було укладено основний договір купівлі-продажу земельних ділянок. Також в матеріалах справи відсутні докази погодження між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 нового терміну укладення основного договору купівлі-продажу після спливу строку, як визначено у попередньому договорі купівлі-продажу. При цьому, як вбачається зі змісту попереднього договору купівлі-продажу від 27.12.2011, останній не містить положень про його автоматичну пролонгацію. Натомість наявними в матеріалах справи доказами підтверджується, що у листі від 15.10.2020, адресованому ОСОБА_2 , позивачка повідомила останнього про те, що зобов`язання, які виникли на підставі попереднього договору купівлі-продажу земельних ділянок від 27.12.2011 припинилися 27.03.2012 і про продовження строку дії попереднього договору купівлі-продажу вони не домовлялися. В цьому ж листі ОСОБА_1 повідомила ОСОБА_2 про те, що вона не бажає укладати з ним основний договір купівлі-продажу земельних ділянок та у зв`язку з цим просила повернути їй державні акти на право власності на земельну ділянку, які він отримав разом з довіреністю 27.12.2011. З наведеного слідує, що ОСОБА_1 в письмовій формі однозначно та беззаперечно висловила свою волю, яка виражалася в небажанні відчужувати земельні ділянки а ні відповідачам, а ні будь-яким іншим третім особам, крім ОСОБА_3 . Матеріалами справи підтверджується, що 11 листопада 2020 року ОСОБА_2 особисто отримав вищевказаний лист ОСОБА_1 від 15.10.2020. Таким чином, до укладення договору купівлі-продажу 16.11.2020 між ОСОБА_2 , який діяв в інтересах ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 останній був обізнаний про відсутність волевиявлення позивача щодо укладення з ним договору купівлі-продажу. За приписами статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Відповідно до ч. 1 ст. 417 ЦПК України, вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанції під час нового розгляду справи. У даній справі, яка переглядається, Верховний Суд, скасовуючи постанову Київського апеляційного суду від 14.07.2022, вказав на те, що при новому розгляді справи суду апеляційної інстанції необхідно врахувати подані сторонами докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, встановити чи існувала зловмисна домовленість між ОСОБА_2 , як представником ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 , чи відповідає правочин, вчинений ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 , її волевиявленню та інтересам. Колегія суддів на виконання вказівок Верховного Суду, здійснивши аналіз наявних у справі доказів та їх взаємний зв`язок в сукупності, приходить до висновку, що наведені вище обставини вказують на те, що оспорюваний правочин про відчуження земельних ділянок вчинено всупереч волі та волевиявлення ОСОБА_1 , внаслідок чого з власності останньої вибуло нерухоме майно. У разі встановлення відсутності волевиявлення особи на укладання спірного правочину такий договір має бути визнаний недійсним. Про це йдеться у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 червня 2020 року у справі №761/26618/15-ц. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи скаржника, що суд першої інстанції неповно встановив обставини справи, неправильно застосував норми матеріального права та дійшов помилкового висновку про відсутність підстав вважати, що у позивача не було відсутнє волевиявлення на вчинення оспорюваного договору купівлі-продажу земельної ділянки. Виходячи з викладеного, колегія суддів приходить про доведеність позовних вимог, оскільки на їх підтвердження позивачкою надано належні, достатні, допустимі та достовірні докази, які в сукупності свідчать про відсутність волевиявлення останньої на укладення оспорюваного договору купівлі-продажу. Проте, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, неправильно застосував норми матеріального права, порушив норми процесуального права, а також не врахував правових висновків Верховного Суду щодо застосування положень ст. 203, 215 ЦК України, як наслідок дійшов помилкового висновку про недоведеність позовних вимог та відмову в задоволенні позову. Крім цього, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції не приділив належної уваги тій обставині, що земельна ділянка з кадастровим номером 3222782600:05:050:0027, яка відчужена на користь ОСОБА_2 його братом ОСОБА_2 , який діяв в інтересах ОСОБА_1 , продана 16 листопада 2020 року представником за довіреністю, виданою більше ніж вісім років тому, за значно нижчою вартістю ніж така визначена у попередньому договорі купівлі-продажу земельних ділянок від 21 жовтня 2020 року, укладеному між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 через значний проміжок часу після припинення зобов`язань за попереднім договором купівлі-продажу від 27 грудня 2011 року. Відповідно до ч. 1 ст. 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним. У постанові Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі №522/15095/15-ц зроблено висновок щодо застосування статті 232 ЦК України та вказано, що «під зловмисною домовленістю необхідно розуміти умисну змову однієї сторони із представником іншої, проти інтересів особи, яку представляють. Зловмисна домовленість представника з контрагентом особи, що представляють, створює правову ситуацію, коли дійсна воля довірителя, яку повинен утілювати представник, замінюється його власною волею, що суперечить волі довірителя. Саме підміна волі довірителя волею представника і слугує підставою для визнання такого правочину недійсним. Тобто в основу зловмисної домовленості покладено умисні дії представника, який усвідомлював, що вчиняє правочин усупереч інтересам довірителя та бажав (або свідомо допускав) їх настання. При цьому не має значення, від кого виходила ініціатива здійснити змову - від представника чи від другої сторони правочину. Головне, що характеризує цей правочин, - наявність усвідомленості і волі другої сторони правочину та представника на здійснення дій усупереч інтересам особи, яку він представляє. Кваліфікація правочину, як вчиненого внаслідок зловмисної домовленості, зумовлює встановлення, що: від імені однієї із сторін правочину виступав представник, хоча й не виключаються випадки, коли від імені обох сторін виступають представники; зловмисна домовленість і вчинення правочину з іншою стороною відбулася на підставі наявних повноважень представника; існував умисел в діях представника щодо зловмисної домовленості; настали несприятливі наслідки для особи, яку представляють; існує причинний зв`язок поміж зловмисною домовленістю і несприятливими наслідками для особи, яку представляють». Відповідно до частин першої, третьої статті 237 ЦК України, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акту органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом (частина третя статті 238 ЦК України). За змістом статей 244, 245 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин. З матеріалів справи вбачається, що відповідачі, керуючись довіреністю від 27.12.2011, де вони обидва зазначені як представники ОСОБА_1 , вчинили правочин у своїх інтересах. Зокрема, один представник продав майно довірителя іншому представнику (своєму брату) за відсутності згоди довірителя (позивача), на власний розсуд визначивши ціну. При цьому, оспорюваний правочин відповідачі уклали між собою після того як вже достовірно знали про небажання позивача відчужувати земельні ділянки будь-яким особам, крім ОСОБА_3 , а саме після отримання ОСОБА_2 листа ОСОБА_1 від 15.10.2020, в якому остання просила повернути оригінали державних актів на право власності на землю, оскільки не бажає укладати з ним основний договір купівлі-продажу. До того ж, як вказувалося вище, за умовами попереднього договору від 27.12.2011, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за відсутності доказів продовження дії цього договору, припинилося зобов'язання щодо укладення основного договору купівлі-продажу земельних ділянок між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Отже, оспорюваний договір купівлі-продажу земельної ділянки укладено між ОСОБА_2 на користь свого рідного брата ОСОБА_2 після того, як ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 листа про небажання відчужувати земельні ділянки на їх з братом користь або будь-яких інших осіб, крім ОСОБА_3 , з яким вона вже уклала попередній договір купівлі-продажу. З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачі, укладаючи оспорюваний правочин, діяли недобросовісно, на шкоду інтересам позивачки. Колегією суддів враховано, що за умовами укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 попереднього договору, сторони в п. 2.3. погодили вартість земельних ділянок в розмірі 160 000,00 грн і ОСОБА_1 отримала кошти за ці земельні ділянки в повному обсязі до підписання цього попереднього договору. Також судом враховано, що на пропозицію ОСОБА_2 позивачка ухилялася від укладення основного договору. У такому випадку ОСОБА_2 , якщо вважав, що його право порушено повинен був діяти у законний спосіб шляхом пред'явлення останній вимог, відповідно до ч. 2 ст. 635 ЦК України, а не шляхом укладення основного договору купівлі-продажу з повіреним ОСОБА_1 . З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що позовна вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 16 листопада 2020 року є доведеною та обґрунтованою. Також, з огляду на приписи ст. 216 ЦК України, колегія суддів вважає, що є обґрунтованою і позовна вимога про повернення сторін оспорюваного договору в попередній стан. Проте, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, неправильно застосував норми матеріального права, які регулюють дані правовідносини, порушив норми процесуального права та як наслідок дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог. За наведених обставин, колегія суддів вважає, що в силу вимог ст. 376 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог. Щодо розподілу судових витрат. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, то відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суд апеляційної інстанції, з урахуванням вказівок Верховного Суду, викладених в постанові від 03 травня 2023 року, переглянув рішення суду першої інстанції та дійшов висновку про задоволення позовних вимог. З подання позовної заяви та апеляційної скарги ОСОБА_1 сплатила судовий збір в сумі 4 204,00 грн. Беручи до уваги, що за наслідками апеляційного розгляду справи позов задоволено, колегія суддів приходить до висновку, що понесені позивачкою витрати на сплату судового збору покладаються на відповідачів. На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 376, 383, 384, 389 ЦПК України П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Рішення Макарівського районного суду Київської області від 17 серпня 2021 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. Визнати недійсним Договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,9667 га, з кадастровим номером: 3222782600:05:050:0027, що знаходиться за адресою: Київська область, Макарівський район, Колонщинська сільська рада, від 16 листопада 2020 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гембарською С. І., зареєстрований у реєстрі за №929. Повернути сторони Договору купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,9667 га, з кадастровим номером: 3222782600:05:050:0027, що знаходиться за адресою: Київська область, Макарівський район, Колонщинська сільська рада, від 16 листопада 2020 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гембарською С. І., зареєстрований у реєстрі за №929 у попередній стан шляхом : визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гембарської С. І., індексний номер: 55171882 від 16 листопада 2020 року та визнання протиправним і скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) приватного нотаріуса Макарівського районного нотаріального округу Київської області Ольшевського Володимира Степановича, індексний номер: 55672551 від 14 грудня 2020 року. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в сумі 2 102 (дві тисячі сто дві) грн 00 коп. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в сумі 2 102 (дві тисячі сто дві) грн 00 коп. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду. Реквізити сторін: Позивач: ОСОБА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 . Відповідач: ОСОБА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ; місце проживання: АДРЕСА_2 . Відповідач: ОСОБА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ; місце проживання: АДРЕСА_3 . Повний текст постанови складено 07 липня 2023 року. Головуючий О. Ф. Мазурик Судді О. В. Желепа О. В. Немировська