Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 260/8073/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 лютого 2026 рокуЛьвівСправа № 260/8073/24 пров. № А/857/6940/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Гуляка В.В. суддів: Матковської З.М., Шевчук С.М. розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 , на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 січня 2025 року (суддя Дору Ю.Ю., час ухвалення не вказаний, місце ухвалення м. Ужгород, дата складання повного рішення не зазначена), в адміністративній справі №260/8073/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, встановив: У грудні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі відповідач), в якому просив: 1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати місячного грошового забезпечення, виплаченого 12.11.2024 року на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 23 травня 2024 року у справі № 260/2017/24; 2) зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати місячного грошового забезпечення, виплаченого 12.11.2024 року на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 23 травня 2024 року у справі №260/2017/24. Відповідач позовних вимог не визнав, в суді першої інстанції подав відзив на позовну заяву. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 січня 2025 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за весь час затримки за період з 22.02.2021 по 24.02.2023 по день фактичної виплати 12 листопада 2024 року. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 22.02.2021 по 24.02.2023 по день фактичної виплати 12 листопада 2024 року. З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку. Апелянт вважає, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з підстав, наведених в апеляційній скарзі. В обґрунтування апеляційних вимог апелянт, покликається на те, що необхідною ознакою при вирішенні спору, є встановлення факту нарахування доходу, про що вказано в ст.3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 року № 2050-III. Також звертає увагу апелянт на додатки 3 до Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з урахуванням яких, головним розпорядником коштів є Міністерство внутрішніх справ України. Враховуючи специфіку бюджетних асигнувань, виплата була проведена в листопаді 2024 року, на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 23.05.2024 залишене без змін постановою апеляційного суду від 18.10.2024 у справі №260/2017/24, тобто рішення було виконано у місячний термін з моменту набрання ним законної сили. Таким чином, на думку апелянта, відповідач діяв в межах наданих повноважень та у спосіб, визначений чинним законодавством України. За результатами апеляційного розгляду апелянт просить рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 17.01.2025 року у справі №260/8073/24 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення. Судом встановлено такі фактичні обставини справи. Позивач ОСОБА_1 проходив військову службу у Державній прикордонній службі України та наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 24 лютого 2023 №123-ОС був виключений зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення (а.с.4-зв.). Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 23.05.2024 року у справі №260/2017/24, адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії задоволено та зокрема, зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 із 22.02.2021 по 24.02.2023 року грошового забезпечення, надбавок та доплат нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби, грошової допомоги на оздоровлення із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021 року, 01.01.2022 та 01.01.2023 відповідно, із врахуванням раніше виплачених сум. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.10.2024 по справі №260/2017/24 апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 задоволено частково. Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 23.05.2024 року у справі №260/2017/24 скасовано та прийнято постанову, якою позов задоволено частково. Зокрема, зобов`язано військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення, в тому числі допомоги на оздоровлення, за період: - з 22.02.2021 по 31.12.2021 року, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України Про державний бюджет України на 2021 рік, станом на 01.01.2021 року; - з 01.01.2022 по 31.12.2022 року, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2022 рік станом на 01 січня 2022 року; - з 01.01.2023 по 24.02.2023 року, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2023 рік станом на 01 січня 2023 року. Також судом встановлено, що 12.11.2024 року на виконання рішення Восьмого апеляційного адміністративного суду по справі №260/2017/24 від 18.10.2024 відповідачем було зараховано позивачу кошти на картковий рахунок у сумі 125842,52 грн (а.с.5). Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з даним позовом. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та рішенню суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду враховує наступне. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з ч.1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Судом першої інстанції вірно зазначено, що питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон № 2050-III). Згідно зі ст. 1, 2 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Відповідно до статті 3 Закону України № 2050-ІІІ, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Згідно зі статті 4 Закону України № 2050-ІІІ, виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. З метою реалізації Закону №2050-ІІІ постановою Кабінету Міністрів України 21.02.2001 року №159 затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159). Пункти 1, 2 Порядку №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій. Згідно з абз. 1 п. 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на

100. Таким чином, підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких основних умов: нарахування належних доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата). Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2017 року №21-2003а16, Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі №810/1092/17, від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17 та від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19. При цьому, використане у ст. 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення. Отже право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 22.06.2018 року у справі №810/1092/17, від 13.01.2020 року у справі №803/203/17, від 29.10.2020 року у справі № 280/729/19, від 29.04.2021 року у справі №240/6583/20. Судом першої інстанції також вірно зазначено, що у випадку бездіяльності роботодавця щодо нарахування та виплати працівнику грошового забезпечення, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. При цьому, донарахування належних громадянину сум компенсації втрати доходів має здійснюватися до дня фактичної виплати заборгованості, щодо якої порушені строки виплати. З матеріалів справи видно, що на виконання рішення Восьмого апеляційного адміністративного суду по справі №260/2017/24 від 18.10.2024 відповідачем здійснено позивачу виплату грошового забезпечення за період з 22.02.2021 по 24.02.2023 року в належному розмірі, зокрема з урахуванням відповідного розміру індексації. Оскільки несвоєчасне нарахування належних сум грошового забезпечення за період з 22.02.2021 по 24.02.2023 та остаточний розрахунок з позивачем відбулись у зв`язку з неправомірним нарахуванням такого розрахунку відповідачем, тобто з його вини, тому, вірним є висновок суду першої інстанції, що позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. З цього приводу, судом першої інстанції також вірно враховано правову позицію, викладену Верховним Судом, зокрема, у постановах від 19.05.2022 року по справі № 200/3859/21, від 24.01.2023 року по справі № 200/10176/19-а, про те, що основними умовами для виплати суми компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати є: порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу. Судом вірно встановлено та взято до уваги, що грошове забезпечення позивачу було виплачено 12.11.2024 року, відтак, у зв`язку із несвоєчасністю такої виплати позивач має право на компенсацію відповідно до діючого законодавства. Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій). У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення. Також слід зазначити, що рішенням Конституційного суду України від 15.10.2013 № 9-рп/2013, зазначено, що держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Таким чином, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про протиправну бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу компенсації втрати доходів, у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення. Відтак, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про необхідність зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати суми місячного грошового забезпечення за період з 22.02.2021 по 24.02.2023 по день фактичної її виплати 12.11.2024 року, відповідно до Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати та Порядку №159. Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права з повним встановленням обставин справи, що не спростовано доводами апеляційної скарги, які колегією суддів відхиляються як необґрунтовані з урахуванням наведеного вище правового регулювання спірних правовідносин. Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження). Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд постановив: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення. Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 січня 2025 року в адміністративній справі №260/8073/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя В. В. Гуляк судді З. М. Матковська С. М. Шевчук