Постанова 4857 № 140/9678/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 лютого 2026 рокуЛьвівСправа № 140/9678/24 пров. № А/857/1378/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Гуляка В.В. суддів: Матковської З.М., Шевчук С.М. розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України, на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2024 року (суддя Каленюк Ж.В., час ухвалення не вказаний, місце ухвалення м. Луцьк, дата складання повного рішення не зазначена), в адміністративній справі №140/9678/24 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ), про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, встановив: У вересні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) (далі відповідач), в якому просив: 1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми місячного грошового забезпечення за весь час затримки їх виплати з січня 2020 року по день фактичної виплати 26 липня 2024 року; 2) зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми місячного грошового забезпечення за весь час затримки їх виплати з січня 2020 року по день фактичної виплати 26 липня 2024 року. Відповідач позовних вимог не визнав, в суді першої інстанції подав відзив на позовну заяву. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Також відповідач в суді першої інстанції подав клопотання про залишення адміністративного позову без розгляду, у зв`язку з пропуском позивачем місячного строку звернення до суду, встановленого ч.5 ст.122 КАС України. Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2024 року відмовлено у задоволенні клопотання Військової частини НОМЕР_1 про залишення позову без розгляду. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2024 року позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми місячного грошового забезпечення за період з січня 2020 року (за весь час затримки виплати та по день фактичної виплати 26 липня 2024 року). Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми місячного грошового забезпечення за період з січня 2020 року - за весь час затримки виплати відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159. З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку. Апелянт вважає, що рішення суду є необґрунтоване, прийняте з невідповідністю висновків суду обставинам справи, неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому рішення суду підлягає скасуванню з підстав, наведених в апеляційній скарзі. В обґрунтування апеляційних вимог апелянт покликається на те, що позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення свого права з моменту виключення зі списку особового складу військової частини та всіх видів забезпечення (01.08.2020), однак звернувся до суду (18.09.2024), тобто через 4 роки 1 місяць (обґрунтувань поважності пропуску в позові не зазначено). Оскільки позивач не погоджується з не нарахуванням та невиплатою компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми місячного грошового забезпечення за весь час затримки їх виплати з січня 2020 року по день фактичної виплати 26 липня 2024 року, на думку апелянта, до спірних правовідносин слід застосовувати спеціальний процесуальний строк передбачений ч.5 ст.122 КАС України місячний строк на звернення до суду. Тому, оскільки позов заявлено поза межами місячного строку, такий підлягає залишенню без розгляду. Також, апелянт вказує на те, що після звільнення в запас фізична особа платник податку не виконує обов`язків несення служби, дохід включається до складу загального місячного оподатковуваного доходу платника податку згідно з п.п. 164.2.20 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України, як інші доходи та оподатковується на загальних підставах. Звертає увагу апелянт на правомірність звільнення позивача (в судовому порядку не оскаржувалося та позивач не заперечує), відсутність поновлення на посаді, своєчасність виплати грошового забезпечення та індексації грошових доходів, що не заперечується позивачем. За результатами апеляційного розгляду апелянт просить рішення Волинського окружного адміністративного суду від 12.12.2024 року у справі №140/9678/24 за позовом ОСОБА_1 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення. Судом встановлено такі фактичні обставини справи. Позивач ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 та наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 01 серпня 2020 року №269-ос виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 01 серпня 2020 року на підставі підпункту а пункту 2 часини п`ятої статті 26 Закону України Про військовий обов`язок та військову службу (у зв`язку із закінченням строку контракту) (а.с.11). Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2023 року у справі №380/13963/23, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2024 року, зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з січня 2020 року по серпень 2020 року, допомоги на оздоровлення, одноразової грошової допомоги при звільненні та компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2020 рік станом на 01 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум (а.с.33-37). На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду у справі №380/13963/23 відповідач здійснив виплату позивачу коштів у сумі 50537,49 грн, які надійшли на картковий рахунок останнього 26 липня 2024 року (а.с.10). Позивач вважаючи, що відповідач протиправно не здійснив виплату компенсації втрати частини доходів, звернувся до суду з цим позовом. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та рішенню суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду враховує наступне. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з ч.1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Статтею 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси і просити про їх захист. Право звернення до суду є невід`ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду. У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов`язаних з вирішенням спору по суті. Звернення до суду і судове провадження повинно здійснюватись у відповідності до вимог чинного законодавства, зокрема, процесуальних норм щодо порядку провадження в адміністративних справах. Крім цього, законодавець встановлює певні обмеження такого права, зокрема, шляхом встановлення строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав. Відповідач у своїй апеляційній скарзі покликається на те, що позивачем пропущено місячний строк звернення до суду із цим позовом, що є підставою для залишення позовної заяви без розгляду. З цього приводу колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Згідно з частинами другою, третьою статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Частиною п`ятою статті 122 КАС України установлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Водночас положення КАС України не містять норм, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці. Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України. Відповідно до статті 233 КЗпП України, право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати до 19 липня 2022 року не обмежувалося будь-яким строком. Після цієї дати встановлено тримісячний строк звернення до суду, який обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Таким чином, у спірних правовідносинах постає питання, з якою подією слід пов`язувати початок перебігу строку звернення до суду у справі, щодо якої виник спір, що, своєю чергою, зумовлює вирішення іншого запитання, - якою редакцією статті 233 КЗпП України слід керуватися при обчисленні строків звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Питання, пов`язані із здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, урегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати». Відповідно до статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» передбачено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника. За правилами статті 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Вказаними положеннями закону встановлено обов`язок підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу громадян провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості. При цьому умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. З матеріалів справи видно, що на підставі рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2023 року у справі №380/13963/23, у відповідача виник обов`язок здійснити нарахування та виплату грошового забезпечення за період з січня 2020 року по серпень 2020 року, допомоги на оздоровлення, одноразової грошової допомоги при звільненні та компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2020 рік станом на 01 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з Постановою №

704. Згідно з приписами статей 1, 2, 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» у відповідача одночасно виник обов`язок з нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати сум індексації грошового забезпечення. На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду у справі №380/13963/23 відповідач 26 липня 2024 року здійснив виплату позивачу коштів (а.с.10). При цьому, відповідач не здійснив виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Таким чином, саме з дати виплати позивачу належного грошового забезпечення (26 липня 2024 року) позивач був обізнаний про порушення свого права і саме із цією датою пов`язано перебіг строку звернення до суду з позовом про виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Станом на зазначену даті - 26 липня 2024 року - стаття 233 КЗпП України діяла у редакції Закону № 2352-IX. А отже, висновок суду попередньої інстанції про дотримання позивачем тримісячного строку, визначеного статтею 233 КЗпП України у редакції Закону № 2352-IX, є правильним. Помилковою є позиція відповідача, який пов`язує початок перебігу цього строку з моментом виключення позивача зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 01 серпня 2020 року. Реалізація права на отримання компенсації втрати частини доходів шляхом звернення до суду можлива за умови невиконання підприємством, установою і організацією всіх форм власності та господарювання вимог Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», а тому перебіг обчислення строку для звернення до суду з такими вимогами починається з моменту, коли особа дізналася про порушення свого праві, що в цій справі відповідає даті фактичної виплати позивачу сум грошового забезпечення за період з січня 2020 року по серпень 2020 року - 26 липня 2024 року. Такий підхід до обчислення строків звернення до суду з позовом у спорах про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати застосовано Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02 квітня 2024 року у справі № 560/8194/20. Аналогічного підходу при вирішенні подібних правовідносин дотримується Верховний Суд і у подальшій правозастосовній практиці, зокрема, у постановах від 17 квітня 2025 року у справі № 560/10053/24, від 23 квітня 2025 року у справі № 260/131/24, від 29 квітня 2025 року у справі № 420/4345/24 та від 26 червня 2025 року № 120/2830/24. З матеріалів справи видно, що з цим позовом позивач звернувся 13 вересня 2024 року, тобто з дотриманням тримісячного строку звернення до суду. Доводи апелянта вищенаведених висновків суду не спростовують. Колегія суддів враховує, що спірним у цій справі є право позивача на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми місячного грошового забезпечення за весь час затримки їх виплати з січня 2020 року по день фактичної виплати 26 липня 2024 року. Судом першої інстанції вірно враховано, що питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом №2050-ІІІ та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 (далі - Порядок №159). Згідно зі статтями 1, 2 Закону №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника. Відповідно до статей 3 та 4 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Норми Порядку №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсації. Згідно статті 6 Закону №2050-ІІІ, пункту 7 Порядку №159 компенсація проводиться за рахунок джерел, з яких здійснюються відповідні виплати, а саме: власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об`єднання громадян; коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету; коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування України, Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету. Отже дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру. Основною умовою для виплати громадянину компенсації, що передбачена статтею 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення. Використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ та пункті 4 Порядку №159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема у постановах від 14 квітня 2021 року у справі №465/322/17, від 05 липня 2022 року у справі №420/7633/20 та ряду інших (постанови від 20 лютого 2018 року у справі № 522/5664/17, від 21 червня 2018 року у справі №523/1124/17, від 12 лютого 2019 року у справі №814/1428/18, від 08 серпня 2019 року у справі №638/19990/16-а). З матеріалів справи видно, що відповідачем на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2023 року у справі №380/13963/23, яке набрало законної сили 15 квітня 2024 року, здійснено позивачеві за період з січня 2020 року по серпень 2020 року виплату грошового забезпечення в належному розмірі; кошти у сумі 50537,49 грн ОСОБА_1 на картковий рахунок перераховані 26 липня 2024 року (а.с.10). Враховуючи те, що несвоєчасне нарахування належних сум місячного грошового забезпечення з січня 2020 року по серпень 2020 року відбулось з вини відповідача (що було встановлено судом у справі №390/13963/23), то позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Крім цього, відповідач в порушення приписів Закону №2050-ІІІ, Порядку №159 у зв`язку із несвоєчасною виплатою грошового забезпечення виплату компенсації втрати частини доходів не здійснив. Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що відповідач протиправно не нарахував та не виплатив позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми місячного грошового забезпечення (згідно з рішенням суду у справі №380/13963/23) за період з січня 2020 року (за весь час затримки виплати та по день фактичної виплати 26 липня 2024 року). Тому, необхідно зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми місячного грошового забезпечення за період з січня 2020 року - за весь час затримки виплати відповідно до Порядку №159. Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права з повним встановленням обставин справи, що не спростовано доводами апеляційної скарги, які колегією суддів відхиляються як необґрунтовані з урахуванням наведеного вище правового регулювання спірних правовідносин. Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження). Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд постановив: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України залишити без задоволення. Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2024 року в адміністративній справі №140/9678/24 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя В. В. Гуляк судді З. М. Матковська С. М. Шевчук