Постанова 4857 № 380/8832/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 лютого 2026 рокуЛьвівСправа № 380/8832/25 пров. № А/857/35306/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача: Гінди О.М., суддів: Качмара В.Я., Мандзія О.П., розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Господарського суду міста Києва на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 липня 2025 року (головуюча суддя: Братичак У.В., місце ухвалення - м. Львів) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Господарського суду міста Києва про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, - встановив: ОСОБА_1 , 05.05.2025 звернувся до суду з позовною заявою до Господарського суду міста Києва, в якій просив: визнати дії Господарського суду міста Києва незаконними та протиправними, щодо ненадання відповіді на запит № ВСП001/31/03/25 від 31.03.2025; зобов`язати Господарський суд міста Києва належним чином розглянути запит ВСП001/31/03/25 від 31.03.2025 та надати журналісту ВГО «Журналісти проти корупції» ОСОБА_1 відповідь на запит та запитувану інформацію. Обґрунтовуючи позові вимоги позивач посилається на те, що у встановлений вимогами ст. 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» строк, відповідь на запит ОСОБА_1 відповідачем не була надана, у зв`язку з чим, на електронну пошту розпорядника інформації скеровано повторний запит. Оскільки відповіді на повторний запит також не було отримано, на електронну пошту відповідача скеровано ще один (третій) повторний запит на публічну інформацію. Станом на дату складення позовної заяви, відповіді на запити та повторний запит від розпорядника інформації на електронну пошту позивача не надходили, що є порушення розпорядником інформації вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації». Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 24 липня 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Господарського суду міста Києва щодо надання відповіді на запит ОСОБА_1 № ВСП001/31/03/25 від 31.03.2025 не у встановлений ч. 1 ст. 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 № 2939-VI строк. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Господарського суду міста Києва сплачений судовий збір в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп. Із цим рішенням суду першої інстанції, в частині задоволених позовних вимог, не погодився відповідач та оскаржив в апеляційному порядку. Вважає його таким, що прийняте з порушенням норм матеріального права, а тому просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Обґрунтовуючи апеляційні вимоги відповідач покликається на те, що при здійсненні підготовки відповіді на третій ідентичний запит позивача відповідачем було виявлено допущені технічні помилки, а саме зазначені невірні електронні адреси на які направлялись відповіді, відтак вони одразу Господарським судом міста Києва були виправлені шляхом надіслання листа-відповіді від 12.05.2025 № 05-16/41/25 на третій ідентичний запит від 04.05.2025 № ВСП001/04/05/25 з одночасним повідомлення про надання відповідей на ідентичні запити від 31.03.2025 № ВСП001/31/03/25 та від 19.04.2025 № ВСП001/19/04/25 із зазначенням підстави не доставлення відповідей та направленням попередніх відповідей на аналогічні запити. З викладеного слідує, що Господарський суд міста Києва не вчиняв протиправних дій (ненадання відповіді на запит), оскільки запит від 31.03.2025 № ВСП001/31/03/25 був розглянутий по суті та відповідь на нього була надана у встановлені строки, які визначені Законом України «Про доступ до публічної інформації» (були долучені до відзиву на позов знімки екрану автоматизованої системи документообігу суду, з інформацією про дату та час внесення відповідей). Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подав, що не перешкоджає розгляду справи по суті. Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких мотивів. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 30 березня 2025 року на офіційну електронну адресу Господарського суду міста Києва (inbox@ki.arbitr.gov.ua) скерував запит на публічну інформацію № ВСП001/31/03/25 від 31.03.2025. У вказаному запиті позивач просив відповідача надати інформацію про дати, у які суддя господарського суду м. Києва Мандичев Денис Вадимович був відсутній на роботі (відпустка, відрядження, тимчасова непрацездатність, тощо) у 2024 році, повідомивши про причини відсутності на роботі у ту чи іншу дату. Відповідь просив надати на його електронну адресу " ІНФОРМАЦІЯ_1 ". Враховуючи те, що у встановлений вимогами ст. 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» строк, відповідь на запит ОСОБА_1 не була надана, 19.04.2025 на електронну пошту відповідача позивачем скеровано повторний запит на публічну інформацію № ВСП001/19/04/25 від 19.04.2025, у якому просив надати аналогічну інформацію. Оскільки відповіді на повторний запит також не було отримано, 04.05.2025 на електронну пошту відповідача позивачем скеровано ще третій (повторний) запит на публічну інформацію № ВСП001/04/05/25 від 04.05.2025, у якому також просив надати аналогічну інформацію. Вважаючи протиправними дії відповідача щодо ненадання відповіді на запит № ВСП001/31/03/25 від 31.03.2025, позивач звернувся до суду з цим позовом. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що Господарський суд міста Києва самостійно виправив оскаржуване порушення, шляхом надання позивачу відповіді на запит та обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважав за необхідне визнати протиправними дії відповідача щодо надання відповіді на запит ОСОБА_1 № ВСП001/31/03/25 від 31.03.2025 не у встановлений ч. 1 ст. 20 Закону № 2939-VІ строк. Частиною 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Оскільки, позивачем не оскаржується в апеляційному порядку судове рішення суду першої інстанції, а тому, предметом розгляду в суді апеляційної інстанції, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 308 КАС України, є законність і обґрунтованість судового рішення суду у частині задоволення позову. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 40 Конституції України передбачено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, та інформації, що становить суспільний інтерес, визначено Законом України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 № 2939-VI (далі - Закон № 2939-VI). Частиною 1 статті 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» передбачено, що публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у ст.13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань запитів на інформацію розпорядників інформації (ст. 12 Закону № 2939-VI). Так, п.1 ч. 1, ч. 4 ст. 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» встановлено, що розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання. Усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом. Статтею 14 Закону України «Про доступ до публічної інформації» передбачено, що розпорядники інформації зобов`язані: 1) оприлюднювати інформацію, передбачену цим та іншими законами; 2) систематично вести облік документів, що знаходяться в їхньому володінні; 3) вести облік запитів на інформацію; 4) визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями, а також надавати право запитувачам робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації тощо; 5) мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації та оприлюднення інформації; 6) надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію. Розпорядник публічної інформації може (і має своїм обов`язком) надати тільки ту публічну інформацію, яку він, з огляду на свій правовий статус, створив та яка певним чином задокументована/відображена на матеріальних носіях інформації і якою він володіє. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 9901/925/18 викладено правову позицію, згідно з якою розпорядник може надати ту інформацію, яка вже існує і заздалегідь зафіксована на будь-яких носіях. Вжиття заходів для того, щоб створити інформацію, якої у володінні розпорядника немає, але щодо якої подано інформаційний запит, не охоплюється поняттям доступу до публічної інформації, а тому не покладає на розпорядника (додаткових) зобов`язань та/або відповідальності за надання/ненадання запитувачу такої інформації. Таким чином, розпорядник публічної інформації може (і має своїм обов`язком) надати тільки ту публічну інформацію, яку він, з огляду на свій правовий статус, створив, яка певним чином задокументована/відображена на матеріальних носіях інформації і якою він (розпорядник) володіє. Висновки аналогічного змісту викладені у постановах Верховного Суду від 18.01.2021 у справі № 9901/381/20, від 02.04.2020 у справі № 9901/22/20. Розпорядник інформації відповідає за визначення завдань та забезпечення діяльності структурного підрозділу або відповідальної особи з питань запитів на інформацію розпорядників інформації, відповідальних за опрацювання, систематизацію, аналіз та контроль щодо задоволення запиту на інформацію та надання консультацій під час оформлення запиту. Запит, що пройшов реєстрацію у встановленому розпорядником інформації порядку, обробляється відповідальними особами з питань запитів на інформацію (ст. 16 Закону № 2939-VI). Відповідно до ст. 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначено, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Згідно ч. 1, ч. 4 ст. 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту. Законом України «Про доступ до публічної інформації», передбачені випадки, коли розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту (ст. 12 вказаного Закону): 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону. Вказаний перелік підстав для відмови у задоволенні запиту на отримання інформації є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. В ст. 23 Закону України «Про доступ до публічної інформації» передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду. Запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов`язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; 7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача. Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що ОСОБА_1 на офіційну електронну пошту відповідача (розпорядника інформації) 30 березня 2025 року було скеровано запит на публічну інформацію № ВСП001/31/03/25 від 31.03.2025. У вказаному запиті позивач просив відповідача надати інформацію про дати, у які суддя господарського суду м. Києва Мандичев Денис Вадимович був відсутній на роботі (відпустка, відрядження, тимчасова непрацездатність, тощо) у 2024 році, повідомивши про причини відсутності на роботі у ту чи іншу дату. Відповідь просив надати на його електронну адресу "zhykov.pero.org.ua@gmail.com". З огляду на те, що зазначений запит зареєстрований відповідачем в автоматизованій системі документообігу суду 31.03.2025 (вх. № 07-26/14/25), відповідь на нього повинна була бути надана не пізніше 07.04.2025 (5 та 6 квітня 2025 року вихідні дні). В листі від 03.04.2025 № 05-16/18/25 Господарський суд міста Києва підготував відповідь на запит від 31.03.2025 № ВСП001/31/03/25. Однак, під час опрацювання відповіді в поштовій програмі допущено описку в адресі електронної пошти, внаслідок чого такий лист не доставлено позивачу. Враховуючи те, що у встановлений вимогами ст. 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» строк, відповідь на запит ОСОБА_1 не була надана, 19.04.2025 на електронну пошту відповідача позивачем скеровано повторний запит на публічну інформацію № ВСП001/19/04/25 від 19.04.2025, у якому просив надати аналогічну інформацію. З огляду на те, що зазначений запит зареєстрований відповідачем в автоматизованій системі документообігу суду 21.04.2025 (вх. № 07-26/26/25), відповідь на нього повинна була бути надана не пізніше 28.04.2025 (26 та 27 квітня 2025 року вихідні дні). У листі від 28.04.2025 № 05-16/29/25 Господарський суд міста Києва підготував відповідь на запит № ВСП001/19/04/25 від 19.04.2025. Однак, під час опрацювання відповіді в поштовій програмі було знову допущено описку в адресі електронної пошти позивача, внаслідок чого такий лист також не доставлено. В подальшому, 05.05.2025 Господарським судом міста Києва одержано третій запит позивача від 04.05.2025 № ВСП001/04/05/25 з ідентичним питанням (зареєстрований у Господарському суді міста Києва за вхідним № 07-26/35/25 від 05.05.2025). Відповідь на який, відповідно до частини першої статті 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 № 2939-VI повинна була бути надана не пізніше 12.05.2025 (10 та 11 травня 2025 року вихідні дні). Оскільки, при здійсненні підготовки відповіді на третій ідентичний запит позивача, відповідачем було виявлено допущені технічні помилки, а саме зазначені невірні електронні адреси, на які направлялися відповіді, відтак вони були виправлені Господарським судом міста Києва, шляхом надіслання листа-відповіді від 12.05.2025 № 05-16/41/25 на третій ідентичний запит від 04.05.2025 № ВСП001/04/05/25 з одночасним повідомлення про надання відповідей на ідентичні запити від 31.03.2025 № ВСП001/31/03/25 та від 19.04.2025 № ВСП001/19/04/25, із зазначенням підстави не доставлення відповідей та направленням попередніх відповідей на аналогічні запити (копія листа від 12.05.2025 № 05-16/41/25 та копія підтвердження направлення додаються). Суд апеляційної інстанції зазначає, що ч. 1 ст. 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» чітко визначено, що розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту, а згідно абз. 3 п. 2 розділу ІІ Інструкції вхідні документи реєструється в суді у день надходження або не пізніше наступного робочого дня, якщо документ надійшов у неробочий час. В силу приписів п. 5 ч. 2 ст. 23 Закону України «Про доступ до публічної інформації» позивач як запитувач інформації, попри фактичне надання відповіді на запит відповідачем, має право на оскарження несвоєчасного надання інформації, і, звертаючись до суду із цим позовом, позивач вважає порушеними свої права внаслідок недотримання встановленого законом строку надання інформації на запит. Так, право на доступ особи до публічної інформації включає в себе не тільки право на отримання відповідної інформації, а й право на своєчасність її отримання. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 червня 2018 року в справі № 800/369/17, дійшла висновку, що порушення суб`єктом владних повноважень права на своєчасність доступу до публічної інформації є невідновлювальним. Надання відповіді на інформаційний запит не свідчить про втрату позивачем обґрунтованого інтересу в оскарженні до суду несвоєчасного надання інформації відповідачем, а його захист можливий лише шляхом визнання відповідної бездіяльності протиправною. У частині реалізації права особи на отримання інформації суб`єкт владних повноважень має можливість виправити допущене порушення шляхом надання запитуваної інформації. Водночас порушення суб`єктом владних повноважень права на своєчасність доступу до публічної інформації є невідновлювальним, тобто суд може лише констатувати порушення, а сам суб`єкт владних повноважень пропуск строку виправити не може, оскільки перебіг часу не залежить від волі будь-яких осіб. Тому, порушення строків вчинення передбачених законом дій суб`єктом владних повноважень не може бути виправлено навіть після вчинення юридично значимих дій на виконання своїх обов`язків Суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апелянта про те, що несвоєчасне надання відповіді на запит від 24.03.2025 зумовлене помилкою, допущеною при його опрацюванні, оскільки ризик будь-якої помилки суб`єкта владних повноважень повинен покладатися на такого суб`єкта, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Як наслідок правильним є висновок суду першої інстанції, що Господарським судом міста Києва, як суб`єктом владних повноважень не доведено виконання покладеного на нього Законом України «Про доступ до публічної інформації» обов`язку щодо надання відповіді на запит в порядку та строки, передбачені ст. 20 наведеного Закону. За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, оскільки суб`єкт владних повноважень в особі Господарського суду міста Києва діяв не у спосіб визначений законами та Конституцією України. Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією. Суд апеляційної інстанції також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також, п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Таким чином, апеляційна скарга не спростовує правильність доводів, яким мотивовано судове рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дає підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, рішення суду без змін. Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають. Керуючись ст. ст. 311, 316, 321, 322, 325, 328, КАС України, суд - постановив: апеляційну скаргу Господарського суду міста Києва залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 липня 2025 року у справі № 380/8832/25 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя О. М. Гінда судді В. Я. Качмар О. П. Мандзій