Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 480/7513/22

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 березня 2026 р.Справа № 480/7513/22 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Любчич Л.В., Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. , за участю секретаря судового засідання Труфанової К.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Дочірнього підприємства "Сумський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" в особі філії "Краснопільський райавтодор" на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 29.01.2026, головуючий суддя І інстанції: С.В. Воловик, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40602, по справі № 480/7513/22 за позовом Дочірнього підприємства "Сумський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" в особі філії "Краснопільський райавтодор" до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Пилипчука Віталія Григоровича третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю "Хозхімсервіс" про визнання протиправними та скасування постанов, ВСТАНОВИВ: Дочірнє підприємство "Сумський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" в особі філії "Краснопільський райавтодор" (далі - позивач, ДП "Сумський облавтодор", апелянт) звернулось до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Пилипчук Віталій Григорович (далі відповідач, ПВ Пилипчук В.Г.), третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Хозхімсервіс" (далі також ТОВ "Хозхімсервіс"), в якій просить суд: - визнати протиправною та скасувати постанову ПВ Пилипчука В.Г. про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження ВП № 70159940 від 25.10.2022; - визнати протиправною та скасувати постанову ПВ Пилипчука В.Г. про стягнення з боржника основної винагороди ВП № 70159940 від 25.10.2022. Сумський окружний адміністративний суд ухвалив рішення від 29 січня 2026 року, яким у задоволенні адміністративного позову ПВ Пилипчука В.Г. відмовив. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просив скасувати судове рішення та ухвалити постанову, якою задовольнити позов. В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказав про протиправність відкриття виконавчого провадження, оскільки ДП «Сумський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» по суті є державним підприємством, то приватний виконавець не мав права відкривати виконавче провадження та, відповідно, вчиняти жодних дій та виносити жодних рішень по виконанню судового наказу Господарського суду Сумської області. Звернув увагу на те, що підтверджено постановою Верховного Суду по справі № 920/640/22. Відповідач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що не перешкоджає розгляду справи в силу приписів ч. 4 ст. 304 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України). Відповідно до ст. 268 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) у справах, визначених, зокрема ст. 287 КАС України, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур`єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв`язку. Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду. Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій. Колегія суддів, вислухавши суддю доповідача, представників сторін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які ДП "Сумський облавтодор" посилається в апеляційній скарзі, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Судовим розглядом встановлено обставини, які не оспорено сторонами. 01.09.2022 Господарським судом Сумської області видано судовий наказ у справі №920/640/22 щодо стягнення з ДП "Сумський облавтодор" на користь ТОВ «ХОЗХІМСЕРВІС» 37264,68 грн, із них: 26940,00 грн заборгованості за договором про надання послуг №12/10П від 12.10.2020, 8876,91 грн інфляційних збитків, 1447,77 - 3% річних, а також 248,10 грн витрат по сплаті судового збору. 25.10.2022 ПВ Пилипчуком В.Г. була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження ВП № 70159940. У межах зазначеного виконавчого провадження відповідачем винесено постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 25.10.2022 та постанову про стягнення з боржника основної винагороди від 25.10.2022. Позивач, звернувшись до суду із цим позовом, вважає, що спірні постанови винесено відповідачем протиправно та з порушенням норм матеріального і процесуального права, оскільки ДП "Сумський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" по суті є державним підприємством, а тому приватний виконавець не мав права відкривати виконавче провадження та, відповідно, вчиняти жодних дій та виносити жодних рішень по виконанню рішення Господарського суду Сумської області. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ПВ Пилипчук В.Г. діяв в межах повноважень, на підставі та у спосіб, визначений чинним законодавством, а вимоги позивача не ґрунтуються на законі. Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції та зазначає таке. Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Отже, при наданні оцінки діям, бездіяльності та/або рішенням суб`єкта владних повноважень, суди перевіряють їх на відповідність вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України. Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон № 1404-VIII. Відповідно до ст. 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону №1404 відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України. Частиною першою статті 5 Закону №1404 передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів". Відповідно до частини першої статті 26 Закону №1404 виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей (частина п`ята статті 26 Закону №1404). Частиною п`ятою статті 45 Закону №1404 визначено, що основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору. Відповідно до частини четвертої статті 27 Закону №1404 державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Згідно з частиною першою статті 31 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" від 02.06.2016 №1403-VIII (далі-Закон №1403, в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин) за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода. Частинами другою-четвертою статті 31 закону №1403 визначено, що винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової. Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом. Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України. Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Відповідно до частини п`ятої статті 31 Закону №1403 якщо суму, передбачену в частині четвертій цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Згідно з частиною шостою статті 31 Закону №1403 основна винагорода, що встановлюється у вигляді фіксованої суми, стягується після повного виконання рішення. Приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) (частина сьома статті 31 Закону №1403). Постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2016 №643 затверджено Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця (далі-Порядок №643), який визначає механізм виплати винагород державним виконавцям, а також розміри винагород державних виконавців і основної винагороди приватного виконавця. Так, пунктом 12 Порядку №643 визначено, що розмір основної винагороди приватного виконавця становить 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом. Матеріалами справи підтверджено, що 25.10.2022 ПВ Пилипчуком В.Г. була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження ВП № 70159940. На підставі вказаної постанови ПВ Пилипчуком В.Г. також винесені постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження ВП № 70159940 від 25.10.2022 та про стягнення з боржника основної винагороди ВП № 70159940 від 25.10.2022, про звернення стягнення на майно (кошти) боржника у виконавчому провадженні №70159940 від 25.10.2022, про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні № 70159940 від 25.10.2022. Колегія суддів встановила, що позивач не погодився з тим, що приватний виконавець відкрив виконавче провадження щодо нього та оскаржив постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 70159940 від 25.10.2022 про звернення стягнення на майно (кошти) боржника у виконавчому провадженні №70159940 від 25.10.2022, про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні № 70159940 від 25.10.2022. Господарський суд Сумської області ухвалою від 06.02.2023 скаргу на дії та рішення приватного виконавця щодо виконання судового наказу у справі № 920/640/22 задовольнив частково: - визнав неправомірними дії приватного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження №70159940 від 25.10.2022; - визнав протиправною та скасував постанову приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження №70159940 від 25.10.2022; - визнав протиправною та скасував постанову приватного виконавця про звернення стягнення на майно (кошти) боржника у виконавчому провадженні №70159940 від 25.10.2022; - визнав протиправною та скасував постанову приватного виконавця про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні №70159940 від 25.10.2022; - залишив без розгляду вимогу скаржника щодо зобов`язання приватного виконавця закрити виконавче провадження №70159940 від 25.10.2022. 19.04.2023 Північний апеляційний господарський суд ухвалив постанову, якою скасував ухвалу суду першої інстанції та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні скарги на дії та рішення приватного виконавця відмовив. 05.09.2023 Верховний Суд ухвалив постанову, якою касаційні скарги ДП "Сумський облавтодор" задовольнив. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.04.2023 скасував, а ухвалу Господарського суду Сумської області від 06.02.2023 у справі № 920/640/22 залишив в силі. Верховний Суд, встановивши, що ДП "Сумський облавтодор" є державним підприємством дійшов висновку про те, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 5 Закону № 1404-VIII приватний виконавець не мав право здійснювати примусове виконання рішення, за яким боржником є ДП "Сумський облавтодор". Вказаний висновок слугував підставою для визнання протиправними та скасування постанов приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження №70159940 від 25.10.2022, про звернення стягнення на майно (кошти) боржника у виконавчому провадженні №70159940 від 25.10.2022, про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні №70159940 від 25.10.2022. Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Отже протиправність постанови про відкриття виконавчого провадження встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили. При цьому, колегія суддів враховує, що у силу правових висновків постанови Верховного Суду від 22.05.2020 у справі №825/2328/16 порушення процедури прийняття рішення суб`єктом владних повноважень саме по собі може бути підставою для визнання його протиправним та скасування у разі, коли таке порушення безпосередньо могло вплинути на зміст прийнятого рішення. Певні дефекти адміністративного акту можуть не пов`язуватись з його змістом, а стосуватися процедури його ухвалення. У такому разі можливі дві ситуації: внаслідок процедурного порушення такий акт суперечитиме закону (тоді акт є нікчемним), або допущене порушення не вплинуло на зміст акта (тоді наслідків для його дійсності не повинно наставати взагалі). Отже, саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом. Виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття. Так, дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків (ultra vires action - invalid act). Разом із тим, не кожен дефект акта робить його неправомірним. Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність. Суд наголошує, що відповідно до практики Європейського Суду з прав людини, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості. Таким чином, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб`єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків і, на противагу йому, принцип формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення. Межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб`єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.04.2020 у справі № 813/1790/18. Отже, враховуючим, що приватний виконавець не мав повноважень на відкриття спірного виконавчого провадження, відповідно він і не мав повноважень на ухвалення спірних постанов про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження ВП № 70159940 від 25.10.2022 та про стягнення з боржника основної винагороди ВП № 70159940 від 25.10.2022. За таких обставин, колегія суддів вважає наявними підстави для визнання протиправними та скасування вказаних постанов. Отже, враховуючи вищевказане та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість доводів апеляційної скарги, а отже й наявності підстав для її задоволення. Ухвалюючи це судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень. Згідно з рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно зі статтею 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Оскільки рішення суду першої інстанції ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням постанови про задоволення позовних вимог. Керуючись ст. 242, 243, 250, 287, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Сумський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" в особі філії "Краснопільський райавтодор" задовольнити. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 29 січня 2026 року по справі № 480/7513/22 скасувати. Ухвалити постанову, якою позов Дочірнього підприємства "Сумський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" в особі філії "Краснопільський райавтодор" - задовольнити. Визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Пилипчука Віталія Григоровича про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження ВП № 70159940 від 25.10.2022; Визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Пилипчука Віталія Григоровича про стягнення з боржника основної винагороди ВП № 70159940 від 25.10.2022. Стягнути з приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Пилипчука Віталія Григоровича (вул.Дмитрівська,35-В, м.Київ, 01054, РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Дочірнього підприємства "Сумський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" в особі філії "Краснопільський райавтодор" (вул. Роменська, 79/2, м.Суми, Сумська область, 40002, код ЄДРПОУ 31931024) судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги в розмірі 5458,2, (п`ять тисяч тисяч чотириста п`ятдесят вісім) грн 20 коп.. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя Л.В. Любчич Судді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін