Постанова 4855 № 640/16126/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/16126/22 Суддя (судді) першої інстанції: Білоноженко М.А. ПОСТАНОВА Іменем України 25 лютого 2026 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Сорочка Є.О., суддів Коротких А.Ю., Чаку Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 20.10.2025 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерство юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови, ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання протиправною та скасування постанови від 14.09.2022 № НОМЕР_2. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 15.11.2022 позов задоволено: визнано протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 14.09.2022 про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_3. Представник позивача 17.11.2022 звернувся до суду з заявою про ухвалення додаткового судового рішення, в якому просив вирішити питання щодо розподілу понесених витрат на правничу допомогу у розмірі 19 000 грн. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.10.2025 заяву залишено без задоволення. Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції виходи із того, що позивачем до закінчення розгляду цієї справи не подавалася заява, в якій було б вказано про намір у визначений кодексом строк подати докази понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу та вирішити питання щодо відшкодування таких витрат після ухвалення рішення по суті позовних вимог, а в позовній заяві відсутні посилання як на частину сьому статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), так і на частину третю статті 143 КАС, а саме: про неможливість подачі доказів на підтвердження судових витрат на правову допомогу під час розгляду справи. Також суд вказав, що позивач документів на підтвердження фактичного понесення витрат на правничу допомогу в сумі 19000,00 грн до заяви про ухвалення додаткового рішення не додав, що не узгоджується з наведеною позицією Верховного Суду. Позивач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким заяву про ухвалення додаткового судового рішення задовольнити, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що позивач має право на здійснення розподілу витрат на правничу допомогу. Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла таких висновків. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Як зазначалося, приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції вказував про те, що позивачем до закінчення розгляду цієї справи не подавалася заява, в якій було б вказано про намір у визначений кодексом строк подати докази понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу та вирішити питання щодо відшкодування таких витрат після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Проте, такі мовити суду не відповідають дійсності, оскільки відповідну заяву зроблено позивачем ще у позовній заяві, де зазначено: «Даним Позивач повідомляє, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які очікує понести Позивач в зв`язку із розглядом справи у суді 1-ї інстанції складає 15 тис. грн., проте остаточні дані, що враховуватимуть загальну кількість судових засідань, кількість підготовлених процесуальних документів та інші фактори, що впливають на розмір таких витрат будуть надані суду в порядку ч. 7 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України». Відтак, оскаржувана ухвала про відмову у постановленні додаткового судового рішення у зв`язку із відсутністю заяви, визначеної частиною сьомою статті 139 КАС, є помилковою. Вирішуючи питання розподілу судових витрат, колегія суддів виходить із такого. За змістом статті 132 КАС судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи. Відповідно до частини першої статті 139 КАС при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Згідно частини третьої статті 139 КАС при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI). Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI). Відповідно до статті 134 КАС витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга статті 134 КАС). Склад та обсяг судових витрат визначено у частині третій статті 134 КАС, згідно з якою для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина третя статті 134 КАС). Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС). Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п`ята статті 134 КАС). У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 КАС). Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС). Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. Отже, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації, понесених у зв`язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи. Так, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем було надано: договір про надання правової допомоги № 4 від 25.03.2020, додаткову угоду № 2 від 20.09.2022, акт № 2 про надання правничої допомоги від 17.11.2022. Згідно вказаних документів, адвокатом були надані послуг обсягом 7 год на суму 14 000 грн (2000 грн/год), а також враховано 5000 грн гонорару успіху, що разом становить 19 000 грн. Також згідно вказаних документів, оплата послуг здійснюється протягом 20 банківських днів із моменту підписання акту надання правничої допомоги. Оскільки акт був підписаний 17.11.2022, а відповідні докази до суду подані 17.11.2022, то посилання суду першої інстанції на відсутність доказів оплати як підстави для відмови у відшкодуванні відповідних витрат, колегія суддів вважає помилковим. Матеріали справи не містять доказів подання відповідачем клопотання до суду першої інстанції щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу. Відповідні заперечення співмірності заявлених до відшкодування витрат не подані також і до суду апеляційної інстанції. У зв`язку із цим, враховуючи приписи частини сьомої статті 134 КАС колегія суддів не перевіряє питання неспівмірності витрат. За таких обставин, на користь позивача підлягають стягненню 19 000 грн витрат на правничу допомогу, понесених у ході розгляду справи у суді першої інстанції. Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв помилкове рішення, яким у задоволенні заяви позивача було відмовлено. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Інші доводи учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини. Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС). Відповідно до пункту другого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. За змістом частини першої статті 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Оскільки судом першої інстанції порушено норми процесуального права, то оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню, а заява позивача задоволенню. Керуючись статтями 34, 243, 311, 317, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Скасувати ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 20.10.2025 та ухвалити нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення задовольнити. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іпн. НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (02002, м. Київ, вул. Євгена Сверстюка, 15, код ЄДРПОУ 43315602) 19 000 (дев`ятнадцять тисяч) грн витрат понесених на правничу допомогу у суді першої інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Суддя-доповідач Є.О. Сорочко Суддя А.Ю. Коротких Суддя Є.В. Чаку