Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 280/6497/25

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 25 лютого 2026 року м. Дніпросправа № 280/6497/25 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Малиш Н.І. (доповідач), суддів: Баранник Н.П., Щербака А.А., розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2025 року (суддя 1-ї інстанції Конишева О.В.) в адміністративній справі №280/6497/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: 28.07.2025 ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , в якій просив суд: - визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні в період з 22.07.2022 по день фактичного розрахунку 23.07.2025; - стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23.07.2022 по 22.07.2025 включно в розмірі 264 841,26 грн. (двісті шістдесят чотири тисячі вісімсот сорок одна гривня двадцять шість копійок); - визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за час затримки виплати з 23 липня 2022 року до 22 липня 2025 року включно; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати й виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за час затримки виплати з 23 липня 2022 року до 22 липня 2025 року включно. В обґрунтування позовних вимог позивач вказував, що 22.07.2022 його було звільнено зі служби, однак повний розрахунок при звільнені відбувся 23.07.2025 року. У зв`язку із вказаним позивач стверджує, що за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідача слід зобов`язати виплатити йому середнє грошове забезпечення. Крім того, зазначає, що має право на отримання компенсації втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, оскільки фактична виплати грошового забезпечення відбулася із затримкою виплати доходу один і більше календарних місяців. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2025 року у задоволенні позову відмовлено. Позивачем на вказане рішення суду подана апеляційна скарга, в якій посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нове, яким позов задовольнити у повному обсязі. В апеляційній скарзі зокрема зазначає про помилковість висновків суду першої інстанції в частині строку звернення за довідкою про обставини травми лише у 2025 році, оскільки звернення до командира військової частини НОМЕР_1 з проханням надати довідку про обставини його травмування 13.03.2022 було здійснено листом Військово-медичного клінічного центру Західного регіону від 16.03.2022 №554, де він перебував на лікуванні. Таким чином позивач вважає, що відповідач повинен був видати довідку про обставини травми ще у період проходження мною служби у військовій частині НОМЕР_1 та вжити заходи щодо нарахування мені додаткової грошової винагороди за період перебування на стаціонарному лікуванні у розмірі що відповідає вимогам постанови від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану». Ураховуючи викладене, наголошує, що в межах спірних правовідносин мала місце протиправна бездіяльність відповідача щодо невчасного надання довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), форму якої визначено додатком 5 до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 №402, що призвело до невиплати його грошового забезпечення в повному обсязі. Відповідач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. В силу пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Дослідивши матеріали справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що позивач зарахований в списки особового складу військової частини НОМЕР_1 з 09.03.2022 згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частини) №62 від 09.03.2022. Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частини) №197 від 22.07.2022 солдат ОСОБА_1 виключений зі списків особового складу частини та направлений для подальшого проходження служби до військової частини НОМЕР_2 . 13.03.2022 під час виконання обов`язків військової служби пов`язаних із захистом Батьківщини позивачем одержано травму, а саме, множинні вогнепальні сліпі осколкові поранення м`яких тканин правої кисті, правого стегна та ділянки лівого колінного суглоба. Забій передньої грудної стінки, що підтверджується довідкою про обставини травми від 25.02.2025 №783/2. З 13.03.2022 по 16.02.2022 та з 16.03.2022 по 03.05.2022 позивач перебував на стаціонарному лікуванні пов`язаному з наслідками травми одержаної під час захисту Батьківщини що підтверджується виписним епікризом №2117 від 16.03.2022 та випискою із медичної карти стаціонарного хворого №587 від 03.05.2022. Позивач зазначає, що має право на виплату додаткової грошової винагороди в розмірі до 100000 гривень, що передбачена Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» та Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, за період лікування у зв`язку з травмою отриманою під час захисту Батьківщини, та у зв`язку з її невиплатою звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду (справа №280/4955/25). Разом з тим, відповідачем 23.07.2025 було виплачено позивачу додаткову грошову винагороду за час перебування на стаціонарному лікуванні. З урахуванням того, що відповідач вчасно не провів повного розрахунку з позивачем у строки, передбачені статтею 116 КЗпП України, позивач вважає, що це є підставою для притягнення до відповідальності відповідача, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки. Крім того, вважає, що має право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за час затримки виплати з 23.07.2022 до 22.07.2025 включно, у зв`язку із чим звернувся до суду з даним позовом. Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог виходив з того, що підставою для видання наказу про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, є довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва). Оскільки зазначена довідка датується 25.02.2025, а позивач звільнений з військової служби 23.07.2022, суд першої інстанції дійшов до висновку, що несвоєчасний розрахунок при звільненні був проведений не з вини відповідача, а тому відсутні підстави для відповідальності, передбаченої статті 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш ніж за шість місяців. З цих же підстав, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову в частині нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів. Переглядаючи судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів суду апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Згідно зі статтею 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу. За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму. Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. З аналізу вищенаведених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. З матеріалів справи вбачається, що як на підставу для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23.07.2022 по 22.07.2025 включно позивач посилається на несвоєчасне нарахування йому додаткової грошової винагороди за період перебування на стаціонарному лікуванні у належному розмірі, згідно постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 №168 (далі Постанова №168). Пунктом 1 Постанови №168 установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно- стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах Відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, включати осіб, зазначених у цьому пункті, у тому числі тих, які, зокрема: у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії. Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам, визначений Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (далі - Порядок №260). Відповідно до абзацу 3 пункту 11 розділу XXXIV Порядку №260 у період дії воєнного стану до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень також включаються військовослужбовці, які у зв`язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), отриманим після введення воєнного стану та пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв`язку з отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії,- за весь час (періоди) перебування на такому лікуванні або у відпустці. Відповідно до пункту 12 розділу XXXIV Порядку №260, підставою для видання наказу про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, є довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), форму якої визначено додатком 5 до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 №402, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.11.2008 за № 1109/15800, видана командиром військової частини, де проходить службу або перебуває у відрядженні військовослужбовець, яка містить інформацію про обставини отримання військовослужбовцем поранення (травми, контузії, каліцтва) під час захисту Батьківщини. Судом апеляційної інстанції встановлено, що 25.02.2025 військовою частиною НОМЕР_1 складено довідку про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) позивача №783/2 від 25.02.2025, яка стала підставою для вирішення питання щодо виплати йому додаткової винагороди згідно умов Постанови №168. Із заявою про виплату додаткової винагороди позивач вперше звернувся до відповідача у квітні 2025 року. Після усунення недоліків та повторного звернення у травні 2025 року дане питання було погоджено, позивача включено до наказу про виплату додаткової винагороди, і 23.07.2025 зазначену суму виплачено. З огляду на те, що правовою підставою для видання наказу про виплату додаткової винагороди є саме довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), яка датована 25.02.2025, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу відповідних сум раніше, оскільки до моменту видачі зазначеної довідки у відповідача не виникало обов`язку щодо нарахування такої винагороди. Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу й на те, що відповідно до статей 116-117 КЗпП України обов`язок роботодавця сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні виникає лише за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у день звільнення. Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 197 від 22.07.2022, який міститься в матеріалах справи, позивача виключено зі списків особового складу частини та направлено для подальшого проходження служби до військової частини НОМЕР_2 . Отже, у спірних правовідносинах відсутній факт звільнення позивача з військової служби, оскільки фактично мало місце його переведення до іншої військової частини для продовження служби. За таких обставин колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки сама подія звільнення, з якою закон пов`язує виникнення відповідної відповідальності, не мала місця. З приводу доводів скаржника про протиправну бездіяльність відповідача в частині несвоєчасного оформлення довідки про обставини травми, колегія суддів зазначає, що у межах цієї справи предметом розгляду є питання наявності підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та інших пов`язаних виплат, а не правомірність дій (бездіяльності) військової частини НОМЕР_1 щодо оформлення відповідної довідки, що може бути предметом самостійного спору. Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача в частині ненарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, колегія суддів зазначає наступне. Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» №2050- III (далі -Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок № 159). Згідно ст.ст. 1, 2 Закону №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Стаття 2 Закону № 2050-ІІІ визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Відповідно до ст. 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Згідно зі ст. 4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Зі змісту вказаних норм слідує, що їх дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (сума індексації грошових доходів громадян). Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (ст. 3 Закону №2050-111). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у жому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст. 4 Закону №2050-ІІІ). Аналогічного змісту норми містяться у Порядку №159, відповідно до якого компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року. Компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема на суму індексації грошових доходів громадян. Пунктом 2 Порядку №159 визначено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року. Відповідно до пункту 3 Порядку №159 компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії. У силу пункту 5 Порядку №159 сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Відповідно до пункту 8 Порядку №159 відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку. Основною умовою для виплати громадянину, передбаченої ст. 2 Закону № 2050-III та Порядком № 159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, в тому числі пенсії, у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Тобто компенсації підлягають лише нараховані, але не виплачені грошові доходи, які не мають разового характеру. Також, дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, пенсії). Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення. Аналогічні висновки щодо застосування вказаних норм права викладено Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 у справі №336/4675/17, від 21.06.2018 у справі №523/1124/17, від 03.07.2018 у справі №521/940/17, від 05.10.2018 у справі №162/787/16-а, від 12.02.2019 у справі №814/1428/18, від 08.08.2019 у справі №638/19990/16-а та від 09.08.2022 у справі №460/4765/20. Як вже зазначалось вище, фактичну виплату позивачеві додаткової грошової винагороди у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), отриманим під час захисту Батьківщини, за період перебування на лікуванні з 16.03.2022 по 03.05.2022 відповідач здійснив 22.07.2025. Разом із тим довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) № 783/2, яка відповідно до пункту 12 розділу XXXIV Порядку № 260 є обов`язковою підставою для видання наказу про виплату додаткової винагороди у розмірі 100 000 гривень, датована 25.02.2025. Отже, станом на 22.07.2022 у відповідача були відсутні передбачені нормативно-правовими актами підстави для видання наказу про виплату зазначеної винагороди та, відповідно, її нарахування і виплати позивачеві. Колегія суддів звертає увагу, що компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати не є безумовною та підлягає нарахуванню лише у разі прострочення виконання обов`язку щодо виплати доходу, який виник у встановленому законом порядку. Оскільки обов`язок відповідача щодо нарахування та виплати додаткової винагороди виник лише після оформлення довідки від 25.02.2025 та подання позивачем відповідної заяви, підстави вважати, що до цього часу мала місце протиправна бездіяльність або порушення строків виплати належних сум, відсутні. За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для нарахування та виплати позивачеві компенсації втрати частини доходів, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають. Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення. Розподіл судових витрат не здійснюється у відповідності до норм ст. 139 КАС України. Керуючись ст.ст. 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2025 року в адміністративній справі №280/6497/25 залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки визначені ст.ст 328, 329 КАС України. Головуючий - суддя Н.І. Малиш суддя Н.П. Баранник суддя А.А. Щербак