Постанова Київський апеляційний суд № 761/40740/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження: Доповідач - Кафідова О.В. № 22-ц/824/3526/2026 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И м. Київ Справа № 761/40740/24 26 лютого 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Кафідової О.В. суддів - Оніщука М.І. - Шебуєвої В.А. при секретарі - Можарівській М.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Циби Володимира Костянтиновича на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 вересня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Матвєєвої Ю.О. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Статус» про визнання недійсними пунктів договорів про надання послуг, в с т а н о в и в: У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вищезазначеним позовом, у якому, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог просив визнати недійсними пункти 6.1.2 статті 6 договорів № 3322 1370, № 3322 1360, укладеними 07.07.2014 року, про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкової території, комунальних та додаткових послуг по квартирі № АДРЕСА_2 з 01.01.2019 року з моменту вступу в силу норм Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 року щодо нарахування пені. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що він є власником квартир АДРЕСА_2 . 07.07.2014 року між ним та відповідачем було укладено договори № 3322 1370 та 3322 1360 про надання послуг з утримання споруд та прибудинкової території, комунальних та додаткових послуг. Разом із тим, пункт 6.1.2 статті 6 зазначених договорів не відповідає вимогам статті 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 року, оскільки встановлений в договорах розмір пені за кожен день прострочення в 10 разів перевищує встановлений чинним законодавством розмір, що є підставою для визнання таких пунктів договорів недійсними. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 11 вересня 2025 року в задоволенні позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що підстава недійсності правочину (оспорюваності чи нікчемності) має існувати в момент вчинення правочину. У свою чергу, Закон України «Про житлово-комунальні послуги», зокрема ч. 1 ст. 26, введено в дію з 01 січня 2019 року, тоді як договори, пункти яких оспорюються позивачем, вчинені 07 липня 2014 року, тобто до набрання чинності цим законом. При цьому, пунктом 14.2. статті 14 Договорів № 3322 1370 та № 3322 1360 передбачено, що в процесі виконання цього Договору сторони за взаємною згодою можуть змінювати та/або доповнювати його умовами, шляхом підписання Додаткових угод до даного Договору, які стають його невід`ємною частиною. Внесення змін в умови договору в односторонньому порядку не допускається. Між тим, як встановлено судом, позивач з пропозицією укладення додаткових угод з метою зміни умов договору до відповідача не звертався. Не погоджуючись з рішення суду першої інстанції, 17 жовтня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Циба В. К. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення яким позов задовольнити. Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги заявник вказує на те, що позивач є власником квартир АДРЕСА_2 . 07.07.2014 року між позивачем, як власником вищезазначених квартир та відповідачем були укладені договори № 3322 1370 та № 3322 1360 про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкової території, комунальних та додаткових послуг в будинку АДРЕСА_5 . Дані договори неодноразово пролонгувалися та діють по теперішній час. 09.11.2017 року був прийнятий Закон України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VIII (щодо нарахування пені), і норма даного Закону, а саме стаття 26 Закону вступила в законну силу саме з 01.01.2019 року. Тобто після набрання законної сили відповідач повинен був привести у відповідність законодавству свої договори та відповідні нормативні документи щодо розрахунку та нарахування пені за несвоєчасну сплату мешканцями будинку комунальних послуг. Проте відповідач не здійснив жодних дій щодо приведення у відповідність договорів із споживачами про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкової території, комунальних та додаткових послуг в частині нарахування пені. Так, у договорах, що є предметом даного спору в пунктах 6.1.2 статті 6 «Відповідальність сторін» сума пені залишилась бути завищеною в 10 (десять) раз, так в п.п. 6.1.2 статті 6 «Відповідальність сторін» Договорів зазначено: «Несвоєчасне внесення платежів за послуги шляхом сплати ПЕНІ у розмірі 0,1% за кожен день прострочення, але не більше 100% суми боргу», у вказаних договорах сума пені у 10 раз перевищує суму пені зазначеного в Законі України «Про житлово-комунальні послуги». Положення даних договорів в частині нарахування пені суперечать статті 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та положенням пункту 2,3,5 ч. 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» У грудні 2025 року ТОВ «Керуюча компанія «Статус» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просили її відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. В судове засідання з`явився представник ОСОБА_1 - адвокат Циба В.К., який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити. Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Статус» Приходько А.С. в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволенню, з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону відповідає. Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, що позивач є власником квартир № АДРЕСА_2 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно т Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна. 07.07.2014 року між позивачем та ТОВ «Керуюча компанія «Статус» укладено договори №№ 3322 1370 та 3322 1360 про надання послуг з утримання будинків з утримання будинків і споруд та прибудинкової території, комунальних та додаткових послуг по квартирах № АДРЕСА_2 . Пунктом 6.1.2 статті 6 вказаних договорів передбачено, що споживач несе відповідальність за несвоєчасне внесення платежів за послуги шляхом сплати пені у розмірі 0,1 % за кожен день прострочення, але не більше 100 % суми боргу. Звертаючись до суду з вказаним позовом позивач стверджує, що пункт 6.1.2 статті 6 договорів не відповідає вимогам статті 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», якою передбачено, що у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов`язаний сплатити пеню в розмірі, встановленому в договорі, але не вище 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу.Нарахування пені починається з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку внесення плати за житлово-комунальні послуги. Пеня не нараховується за умови наявності заборгованості держави за надані населенню пільги та житлові субсидії та/або наявності у споживача заборгованості з оплати праці, підтвердженої належним чином. Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. За змістом частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Положеннями частин першої-третьої, п`ятої статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. За змістом частин першої, третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати у судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 27 листопада 2018 року у справі №905/1227/17). Тлумачення статті 215 ЦК України свідчить, що підстава недійсності правочину (оспорюваності чи нікчемності) має існувати в момент вчинення правочину. Подібний висновок щодо застосування норм права викладений в постанові Верховного суду від 24.04.2020 року в справі № 522/25151/14-ц (провадження № 61-101св19). Тобто, наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, що виникли на підставі укладеного договору. Невиконання чи неналежне виконання зобов`язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для його визнання недійсним (див. постанову Верховного Суду від 22 червня 2020 року в справі № 177/1942/16-ц (провадження № 61-2276св19)). Враховуючи наведене, встановивши, що Закон України «Про житлово-комунальні послуги», зокрема ч. 1 статті 26, введено в дію з 01 січня 2019 року, тоді як договори, пункти яких оспорюються позивачем, вчинені 07 липня 2014 року, тобто до набрання чинності цим законом, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову та визнання недійсними вищевказаних пунктів договорів. При цьому, суд правильно зауважив, що позивач не скористався наданим йому правом та не звернувся до відповідача з пропозицією внести зміни до укладених договорів з урахуванням набрання чинності Законом України «Про житлово-комунальні послуги». Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. Судом першої інстанції повно встановлено обставини, що мають значення для справи, висновки суду відповідають наявним у матеріалах справах доказам. Згідно з пунктом 1 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до частин першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 вересня 2025 року - без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні. Керуючись статтями 268, 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд,- у х в а л и в: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Циби Володимира Костянтиновича залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 вересня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст постанови складено 27 лютого 2026 року Головуючий Судді