Постанова Львівський апеляційний суд № 461/5316/24

Справа № 461/5316/24 Головуючий у 1 інстанції: Мироненко Л.Д. Провадження № 22-ц/811/770/25 Доповідач в 2 інстанції: Савуляк Р.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 лютого 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: Головуючого судді: Савуляка Р.В. суддів: Мікуш Ю.Р., Шандри М.М. секретаря: Заяць Я.І. з участю: представника ОСОБА_1 Мотрука М.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 27 січня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Львівської міської ради, Львівського комунального підприємства «Княже місто» про визнання права на користування житловим приміщенням та зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИЛА: У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Львівської міської ради, Львівського комунального підприємства «Княже місто» про визнання права на користування житловим приміщенням та зобов`язання вчинити певні дії. Позов мотивував тим, що у 1984 році його матері ОСОБА_3 у встановленому законом порядку як основному наймачу надано квартиру АДРЕСА_1 , в якій зареєстровано їхнє з матір`ю місце проживання. Після смерті його матері, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , він став єдиною особою, яка зареєстрована та проживає у квартирі АДРЕСА_1 , однак на його звернення про укладення з ним договору найму, Галицька районна адміністрація Львівської міської ради повідомила, що в поданих ним документах відсутня копія ордера або рішення, на підставі якого зайнята квартира. Вказував, що він позбавлений можливості надати ордер, оскільки такий втрачено, тому відмова відповідача укласти з ним договір найму житла, в якому він проживає з дитинства, є протиправною. Оскільки наймач житлового приміщення померла, а він вселився в квартиру як член сім`ї наймача, з 07 травня 1984 року на законних підставах постійно проживає у квартирі, несе витрати з її утримання, наявні підстави для визнання за ним права користування спірною квартирою, яке ніким не оспорювалося. З наведених підстав просив: -визнати за ним право користування квартирою АДРЕСА_1 ; -зобов`язати Галицьку районну адміністрацію Львівської міської ради укласти з ОСОБА_1 договір найму квартири АДРЕСА_1 . Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 27 січня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Галицької районної адміністрації Львівської міської ради за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Львівської міської ради, Львівського комунального підприємства «Княже місто» про визнання права на користування житловим приміщенням та зобов`язання вчинити певні дії відмовлено. Рішення суду оскаржив представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 . В апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним, необґрунтованим та ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, з невідповідністю висновків суду обставинам справи. Стверджує, що надав суду належні та допустимі докази реєстрації та проживання ОСОБА_1 в квартирі АДРЕСА_2 . Зазначає, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк до розгляду судом не приймаються, однак всупереч вимогам цивільного процесуального законодавства, суд безпідставно взяв до уваги докази, подані відповідачами з пропуском строку, встановленого судом на їх подання. Вказує, що будь-який член сім`ї наймача, який має повну цивільну дієздатність, має право вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму житлового приміщення. Тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вважає, що відсутність у ОСОБА_1 ордера чи рішення, на підставі якого спірна квартира була зайнята його матір`ю, позбавляє його можливості захистити своє порушене право в інший спосіб, ніж зобов`язання відповідача укласти з ним договір найму квартири АДРЕСА_2 . Просить рішення Галицького районного суду м. Львова від 27 січня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Галицька районна адміністрація Львівської міської ради, Львівська міська рада та Львівське комунальне підприємство «Княже місто» в судове засідання не з`явилися, однак належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується довідками про доставку в електронному вигляді судових повісток-повідомлень до їхніх електронних кабінетів ( т. 2 а.с. 73, 77, 79). Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосереднього його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»). Враховуючи предмет спору, складність справи, а також необхідність дотримання розумних строків розгляду справи колегія суддів ухвалила проводити розгляд справи без участі учасників справи, які в судове засідання не з`явилися. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на підтримання доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивач при зверненні до Галицької районної адміністрації Львівської міської ради не надав завірену копію ордера або рішення, на підставі якого зайнята квартира, відмова відповідача в укладенні з ним договору найму квартири АДРЕСА_1 , є правомірною. З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погодитися не може з наступних мотивів. Судом встановлено, що ОСОБА_1 є сином ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1 . На підставі рішення виконкому Ленінської районної ради народних депутатів від 19 липня 1983 року № 437 ОСОБА_3 сім`я якої складається з трьох чоловік видано ордер серія АБ № 36 від 22 серпня 1983 року на право зайняття однієї кімнати загальною жилою площею 10.2 кв.м. в квартирі АДРЕСА_3 . До складу сім`ї основного квартиронаймача належали її чоловік ОСОБА_4 та син ОСОБА_1 . Згідно з карточкою прописки місце проживання ОСОБА_3 з 07 травня 1984 року зареєстровано в квартирі АДРЕСА_1 . Крім ОСОБА_3 у вищезазначеній квартирі зареєстровано проживання її сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Витягом з реєстру Львівської територіальної громади № 2024/003728426 від 15 квітня 2024 року підтверджується, що місце проживання ОСОБА_1 зареєстровано в квартирі АДРЕСА_1 з 07 травня 1984 року (т. 1 а.с. 8). Свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_2 підтверджується, що 25 листопада 1989 року ОСОБА_5 та ОСОБА_3 зареєстрували шлюб, після реєстрації шлюбу прізвище дружини ОСОБА_6 . Свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_3 , виданим Галицьким відділом держаної реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції підтверджується, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 померла. Згідно з листом ЛКП «Княже місто» від 26 жовтня 2022 року № 880/01-10 квартира АДРЕСА_1 не приватизована. Основний квартиронаймач ОСОБА_7 знята з реєстрації 20 липня 2013 року, квартирі зареєстрований її син ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Як вбачається з матеріалів справи, 15 квітня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Галицької районної адміністрації Львівської міської ради щодо укладення договору найму квартири АДРЕСА_1 . Листом Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 25 квітня 2024 року № 31-вих-58524 у відповідь на звернення ОСОБА_1 повідомлено, що серед поданих ним документів відсутня завірена копія ордера або рішення на підставі якого зайнята квартира, у зв`язку з чим документи повернуто на доопрацювання. Згідно з актом № 55 від 06 серпня 2024 року, складеним комісією в складі майстрів дільниці ЛКП «Княже місто», затвердженим директором ЛКП «Княже місто», ОСОБА_1 зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_4 (т. 1 а.с. 16). Як встановлено в суді апеляційної інстанції, на даний час ОСОБА_4 перебуває на службі в Збройних Силах України, беручи участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, що підтверджується довідкою від 02 червня 2025 року № 1629/49/589, виданою військовою частиною НОМЕР_4 (т. 1 а.с. 227). Відповідно до ч. 1 ст. 43 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Відповідно до ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 61 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер. Статтею 64 ЖК України передбачено, що члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (ч. 2 ст. 65 ЖК України). Згідно з ч. 1, 2 ст. 106 ЖК України повнолітній член сім`ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім`ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім`ї наймача. У разі відмови наймодавця у визнанні члена сім`ї наймачем за договором найму спір може бути вирішено в судовому порядку. Аналіз вказаних правових норм дає підстави для висновку, що житловим фондом України є житлові будинки та жилі приміщення в інших будівлях, у тому числі квартири, що побудовані як житлові приміщення та придатні для постійного проживання фізичних осіб. Однією з гарантій реалізації права фізичної особи на житло є законодавче закріплення порядку набуття житлового приміщення у приватну власність або безстрокове користування. Громадяни, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях і потребують поліпшення житлових умов, можуть забезпечуватися житлом у будинках відомчого житлового фонду за місцем роботи. Такі житлові приміщення надаються громадянам за спільним рішенням адміністрації та профспілкового комітету підприємства, установи, організації з видачею ордера для вселення в надане жиле приміщення. Користування жилим приміщенням у будинках відомчого житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення, який укладається у письмовій формі між відповідним підприємством, установою, організацією (наймодавцем) і громадянином, якому видано ордер (наймачем). Житлове приміщення використовуються наймачем лише для власного проживання та проживання членів сім`ї, до яких належать як близькі родичі, так і інші особи, якщо вони постійно проживають із наймачем і ведуть з ним спільне господарство. При цьому, члени сім`ї мають рівні права з наймачем житла на користування житловим приміщенням. Верховний Суд у постанові від 21 травня 2021 року у справі № 643/6850/17 зазначив, що під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні, наявності згоди на це всіх членів сім`ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певного порядку користування жилим приміщенням, й інші обставини, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання. Оскільки відповідно до вимог закону вселення та проживання в квартирі може бути здійснено лише у встановленому порядку, членом сім`ї наймача, у розумінні частини другої статті 64 ЖК України, може бути визнано лише осіб, які вселилися у встановленому порядку та на відповідній правовій підставі постійно проживають у квартирі разом з наймачем. Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 10 грудня 2020 року у справі № 205/6201/17, від 18 травня 2022 року у справі № 463/2277/20-ц, від 23 вересня 2022 року у справі № 289/847/21. Матеріалами справи безспірно підтверджується, що 22 серпня 1983 року ОСОБА_3 за місцем праці як працівнику ЖЕО-104 видано ордер на вселення у квартиру АДРЕСА_5 , що складається з однієї кімнати загальною жилою площею 10.2 кв.м. (т. 1 а.с. 94). У виданому ОСОБА_3 ордері на вселення в квартиру передбачено вселення сім`ї у складі трьох чоловік: основний наймач ОСОБА_3 , її чоловік ОСОБА_4 та син ОСОБА_1 . Статтею 47 Житлового кодексу УРСР від 30 червня 1983 року № 5464-X, чинному на момент видачі ордера, передбачено, що норма жилої площі в Українській РСР встановлюється в розмірі 13,65 квадратного метру на одну особу. Оскільки житлова площа квартири АДРЕСА_5 дорівнює 10.2 кв.м., на кожного її мешканця припадала житлова площа в розмірі 3.4 кв.м., що не відповідала мінімальній нормі житлової площі, визначеній ст. 47 ЖК Української РСР від 30 червня 1983 року № 5464-X. В подальшому ОСОБА_3 надано дозвіл на вселення в квартиру АДРЕСА_1 , де зареєстровано її місце проживання з 07 травня 1984 року, відтак ОСОБА_3 набула право користування спірною квартирою на умовах безстрокового найму відповідно до вимог житлового законодавства. З часу вселення ОСОБА_3 у квартиру АДРЕСА_1 у спірну квартиру вселився ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , як член сім`ї наймача, а відтак у нього виникли ті ж права на користування вищезазначеною квартирою, що і у основного наймача. Оскільки на момент вселення в спірну квартиру ОСОБА_1 був малолітнім, відтак його місце проживання визначалося місцем проживання його батьків, тому згода на його вселення у квартиру АДРЕСА_1 не вимагалася. Право користування жилим приміщенням нарівні з наймачем виникає у тих осіб, які вселилися в якості членів сім`ї наймача в установленому законом порядку. Аналогічні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2021 року у справі №200/17337/17 та у постанові Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі №953/3382/23. Правовідносини сторін щодо користування спірною квартирою виникли на підставі вселення наймача і членів його сім`ї у житлове приміщення на законних підставах. У зв`язку із смертю ОСОБА_8 , яка була основним наймачем квартири АДРЕСА_1 , у ОСОБА_1 виникло право на визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. При цьому, заперечуючи щодо задоволення позовних вимог, Галицька районна адміністрація Львівської міської ради, всупереч вимогам ч. 1 ст. 81 ЦПК, не надала доказів, які б спростовували законність вселення ОСОБА_8 у квартиру АДРЕСА_1 разом з членами її сім`ї, в тому числі і з позивачем. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про наявність факту існування між сторонами відносин найму спірного житлового приміщення, а саме квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується сукупністю наявних в матеріалах справи доказів та тривалим фактичним користуванням квартирою понад 40 років. Постійне проживання ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровано у встановленому законом порядку та підтверджується наявними в матеріалах справи витягом з реєстру Львівської територіальної громади №2024/003728426 від 15 квітня 2024 року (т. 1 а.с. 8). Відповідно до п.п. 3 п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» для підтвердження інформації про місце проживання (перебування), зареєстроване до набрання чинності цим Законом, особа може подавати відомості про місце проживання, що були внесені до витягу з реєстру територіальної громади. Надавши витяг з реєстру територіальної громади, позивач належним чином підтвердив своє місце проживання в квартирі АДРЕСА_1 з 07 травня 1984 року. Таким чином, позивач користувався спірною квартирою як член сім`ї ОСОБА_3 , а після її смерті продовжував користуватися цією квартирою ще понад десять років і відповідач не пред`являв жодних вимог щодо її звільнення. Доводи Галицької районної адміністрації Львівської міської радипро наявність у ОСОБА_1 іншого місця проживання не підтверджуються належними та допустимими доказами. В той же час, факт зазначення ОСОБА_1 в справі № 464/5965/18 та інших цивільних і адміністративних справах, учасником яких він був, іншої адреси проживання, а саме: АДРЕСА_6 , тобто квартири, на яку його матері первинно надано ордер на вселення, не свідчить про наявність у нього іншого житла, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 1 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» декларування місця проживання особи не є підставою для набуття такою особою права володіння, користування чи розпорядження житлом, про проживання в якому особа повідомила. Враховуючи те, що ОСОБА_8 та ОСОБА_1 на законних підставах вселилися у спірну квартиру, у позивача відсутнє інше житло на праві власності чи користування, що свідчить про нерозривний зв`язок із спірною квартирою, як єдиним житлом, яким він постійно користувався тривалий час, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для визнання ОСОБА_1 наймачем квартири АДРЕСА_1 за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача ОСОБА_8 , яка померла. Водночас, заявивши позовну вимогу про зобов`язання укласти договір найму квартири АДРЕСА_1 , позивач не врахував, що такий спосіб захисту є неефективним та не захистить його житлових прав, оскільки у разі смерті наймача повнолітній член сім`ї наймача або особа, яка проживала з наймачем однією сім`єю вправі вимагати визнання його/її наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача, що відповідає вимогам ст. 106 ЖК України та узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 05 вересня 2024 року у справі № 495/10151/19, тому вимога про зобов`язання укласти договір найму вищезазначеної квартири задоволенню не підлягає. Частина 13 ст. 141 ЦПК України передбачає, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. У зв`язку з тим, що колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , з Галицької районної адміністрації Львівської міської ради на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 1211.20 грн сплаченого судового збору за подання позову та 1816.80 грн сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги, а всього 3028 грн судових витрат. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Керуючись ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, ст.ст. 376, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, колегія суддів, - УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Галицького районного суду м. Львова від 27 січня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позов ОСОБА_1 до Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Львівської міської ради, Львівського комунального підприємства «Княже місто», про визнання права на користування житловим приміщенням та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково. Визнати ОСОБА_1 наймачем квартири АДРЕСА_1 . В задоволенні решти позовних вимог відмовити. Стягнути з Галицької районної адміністрації Львівської міської ради на користь ОСОБА_1 3028 грн судових витрат. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 27 лютого 2026 року. Головуючий: Савуляк Р.В. Судді: Мікуш Ю.Р. Шандра М.М.