Окрема думка ККС ВС № 669/338/24

Окрема думка судді ОСОБА_1 до постанови Касаційного кримінального суду від 02 лютого 2026 року у справі № 669/338/24[1] - О, Великий Раджа, ти помилково поклав у свою скриню і мої монети! - Ай-ай-ай! Що я наробив!?! Як же я тепер відрізню твої гроші від моїх? - Раджа, віддай! - Якщо я стану віддавати тобі твої монети, раптом серед них мені попадуться і мої. А своїх грошей я не збираюся віддавати нікому! «Золота антилопа». Індійська народна казка

1. Я не погодився з більшістю суддів Об`єднаної палати, які сформували такий висновок: «Відповідно до статей 96-1, 96-2 КК майно, що перебуває у спільній власності, підлягає спеціальній конфіскації, якщо співвласник, який є правопорушником, використав його як знаряддя чи засіб вчинення кримінального правопорушення. Якщо майно, яке було використано як знаряддя чи засіб вчинення кримінального правопорушення, перебуває у спільній власності подружжя і воно було використано одним із подружжя в ході вчинення кримінально-караного діяння, то таке майно підлягає спеціальній конфіскації в повному обсязі, оскільки його власник (той з подружжя, який вчинив кримінальне правопорушення) усвідомлено використав його в протиправних цілях».

2. Я вважаю, що такий висновок створює цілий магістральний напрямок безпідставного втручання у право на мірне володіння майном всупереч вимогам законодавства, дотичного до цього питання.

3. Питання у цій справі полягало у тому, чи може бути конфісковане[2] майно, яке належить на праві спільної власності іншому співвласнику.

4. З самого початку треба відзначити: у цій справі не йшлося про конфіскацію майна власника[3], який знав або мав знати про його злочинне використання.

5. Питання стосується виключно можливості конфіскації майна, яке належить добросовісному власнику, тобто такому який не знав і не міг знати про таке використання.

6. Суд вирішив, що доля добросовісного співвласника у такому випадку також підлягає конфіскації.

7. Цим рішенням Суд полегшив роботу стороні обвинувачення, знявши з неї тягар, покладений частиною 10 статті 100 КПК, де прямо вказано: спеціальна конфіскація застосовується тільки після того, як сторона обвинувачення доведе, що власник знав або міг знати про незаконне використання.

8. Я не можу погодитися з тим, що Суд вправі звільняти сторону від обов`язку, покладеного законом, який очевидно стосується ситуації, що розглядалася в цій справі.

9. Можна припустити, що Об`єднана палата не вважала цю вимогу КПК обов`язковою тому, що «підстави застосовування спеціальної конфіскації визначаються законом України про кримінальну відповідальність, отже, положення кримінального процесуального закону застосовуються в тій частині, що їм не суперечить».

10. Але якщо Суд дійсно вважав, що частина 10 статті 100 КПК суперечить кримінальному закону, то треба було чітко вказати на цю суперечність.

11. Я такої суперечності не бачу, оскільки це положення процесуального закону просто переводить в терміни розподілу тягаря доведення не менш чітке положення Кримінального кодексу про те, що майно, «використане як засіб чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення, повертається власнику (законному володільцю), який не знав і не міг знати про їх незаконне використання» (частина 1 статті 96-2 КК).

12. Таким чином в даному випадку норми кримінального і процесуального закону не лише не суперечать одна одній, а, навпаки, знаходяться в настільки гармонійному зв`язку, що ігнорування положення частини 10 статті 100 КПК автоматично нуліфікує вимогу кримінального закону захистити інтереси добросовісного власника.

13. Тим не менше, Суд, мабуть керуючись кримінальним законом, який є більше законом ніж процесуальний, вирішив, що доля у майні, що знаходиться у власності добросовісного співвласника, також підлягає конфіскації.

14. Якою логікою керувалася Об`єднана палата? На мій погляд ланцюжок обґрунтування виглядає таким чином: А. Майно, використане як знаряддя або засіб вчинення злочину, у будь-якому разі має бути конфісковане, виходячи з потреб превенції.[4] Б. Оскільки для потреб превенції майно має бути конфісковане цілком, то не може йти мова про конфіскацію частини майна або частини його вартості. В. Тому навіть якщо частина такого майна перебуває у власності добросовісного співвласника, це не дає підстав «вирішувати питання про повернення» цієї частини або її вартості.

15. Всі ці тези прекрасні, але не мають жодної опори в законі.

16. Чи дійсно закон з міркувань превенції забороняє повернення майна, що стало знаряддям або засобом вчинення злочину?

17. Я б, можливо, вітав таке регулювання або заперечував проти нього, враховуючи досвід країн, де автоматична конфіскація визнана порушенням права на мирне володіння.[5]

18. Але я не законодавець. Як не законодавці і мої колеги, які голосували за цю тезу. Тому варто звернутися до справжнього законодавця, який сказав: «Спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно: 4) були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), який не знав і не міг знати про їх незаконне використання».

19. І виявляється, що справжній законодавець надав перевагу інтересам власника над потребами превенції, і якщо у майна є добросовісний власник, майно йому мають повернути. Тому теза про обов`язкову конфіскацію засобу або знаряддя, як би вона не була прогресивна, суперечить цьому положенню закону.

20. Якщо міркування превенції не є вирішальним фактором у цьому питанні, як з`ясувалося при зверненні до тексту закону, залишається без опори друга тези: майно можна конфіскувати лише цілком. Раз вже закон наполягає на поверненні всього майна добросовісному власнику, нелогічно з цього виводити, що він забороняє повертати належну йому частку.

21. Знову ж таки, якщо звернутися до тексту статті 96-2 КК і прочитати, що конфіскація може стосуватися грошей, цінностей та іншого майно, важко знайти пояснення, чому не може бути конфіскована частина грошей, або частина автомобільного палива, або частина золотих прикрас, або одна з двох викруток, які були використані як знаряддя чи засіб вчинення злочину.

22. Поділ неподільних речей, хоча часто і становить складну проблему, але є правила і судова практика, яка щоденно доводить можливість її вирішити.

23. Ну і третя теза не ґрунтується на вимогах закону. Незрозуміло, чому вимога повернути майно або належну частину майна власнику, ясно висловлена у пункті 4 частини 1 статті 96-2 КК, не дає Суду підстав не лише виконати цю вимогу, але навіть «вирішувати питання про таке повернення». Це повне перевертання змісту закону, що безумовно свідчить про непередбачуваність його застосування в термінах практики Європейського суду з прав людини[6].

24. За висновком Об`єднаної палати, власник частки у спільному майні несе кримінально-правову відповідальність і втрачає право на майно просто в силу злочинної поведінки співвласника. Це виглядає як вегетаріанський варіант відповідальності ЧСИР (член семьи изменника родины), яка практикувалася на цих теренах у трагічному минулому.

25. Я вважаю, що така руйнація права власності осіб, непричетних до злочину, яка ґрунтується на міркуваннях, які повністю суперечать закону, є небезпечним прецедентом не лише для подружньої співвласності, як в цій справі, але і для інших видів спільної власності.

26. Тут було кілька проблем, яка дійсно залишені законодавцем на вирішення здоровому глузду і почуттю справедливості судової влади. Наприклад, питання пропорційності конфіскації[7]або техніки її виконання: у разі, якщо знаряддям чи засобом вчинення злочину була неподільна річ, конфіскується така річ з виплатою долі добросовісному співвласнику або, навпаки, добросовісному співвласнику залишається така річ, а стягується вартість долі винуватця.

27. Але Об`єднана палата не добралася до вирішення цих питань, розрубивши цей «Гордіїв вузол» і одним махом позбавивши співвласника права на належну йому долю. Як свідчить казка «Золота антилопа», такий спосіб вирішення проблеми має давню історію.

28. Слід відзначити, що Об`єднана палата таки запропонувала добросовісним власникам засіб правового захисту, згаданий у частині 10 статті 100 КПК: «У разі відсутності у винної особи майна, на яке може бути звернене стягнення, крім майна, яке підлягає спеціальній конфіскації, збитки, завдані потерпілому, цивільному позивачу, відшкодовуються за рахунок коштів від реалізації конфіскованого майна, а частина, що залишилася, переходить у власність держави».

29. Однак це негодний засіб захисту прав добросовісного власника долі конфіскованого майна.[8]

30. Якщо вчитатися в текст цього положення, то з`ясується, що добросовісний співвласник не може ним скористатися, оскільки не є ні потерпілим від злочину, вчиненого іншим співвласником, в значенні статті 55 КПК, ні цивільним позивачем в значенні статті 61 КПК.

31. Так, теоретично можлива ситуація, коли один зі співвласників використовує спільне майно для вчиненні злочину проти іншого співвласника майна. І тоді це буде належним засобом захисту для отримання відшкодування за спричинені злочином наслідки, але не для захисту права на спільне майно.

32. До речі, у цьому випадку ситуація набуває ще більш комічних рис. Уявимо, що один зі співвласників викрав у іншого 1000 гривень і використав для цього спільний люксовий автомобіль. За висновком Об`єднаної палати такий автомобіль має бути конфіскований, у тому числі у потерпілого співвласника, а потерпілий співвласник, пройшовши запропонований Об`єднаною палатою шлях, має можливість отримати викрадені в нього 1000 гривень з продажу його автомобіля.

33. Я вважаю, що цей засіб правового захисту абсолютно не захищає від того порушення права добросовісного співвласника, яке стається внаслідок автоматичної конфіскації, оскільки такий засіб має передбачає можливість отримати долю майна або відповідне відшкодування від держави, яка заволоділа майном шляхом конфіскації.

34. Підсумовуючи, я вважаю, що рішення Об`єднаної палати створило нову норму, яка порушує і право на мирне володіння, гарантоване як статтею 41 Конституції, так і статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і принцип індивідуальної відповідальності за вчинений злочин, і прямо суперечить нормам законодавства, яке намагалося врахувати ці гарантії.

35. Тому я не міг погодитися з таким рішенням і приєднуюсь також до міркувань, висловлених в окремій думці судді ОСОБА_2 [9] Суддя ОСОБА_1 [1] https://reyestr.court.gov.ua/Review/133947342 [2] Мова в цій окремій думці весь час ведеться про спеціальну конфіскацію, передбачену статтями 96-1, 96-2 КК [3] Як і у випадку з «конфіскацією» заради стислості «власник» буде означати також законного володільця. [4] Я виношу за дужки ситуацію з речами, які мають бути конфісковані у будь-якому випадку, що регулюється іншими положеннями закону. В контексті цієї справи це не має значення. [5] Andonoski v. the former Yugoslav Republic of Macedonia, no. 16225/08, 17 September 2015; B.K.M. Lojistik Tasimacilik Ticaret Limited Sirketi v. Slovenia, no. 42079/12, 17 January 2017; Ya?ar v. Romania, no. 64863/13, 26 November 2019; Denisova and Moiseyeva v. Russia, no. 16903/03, 1 April 2010 [6] Pessino v. France, no. 40403/02, §§ 35-36, 10 October 2006; Dragotoniu and Militaru-Pidhorni v. Romania, nos. 77193/01 and 77196/01, §§ 43-47, 24 May 2007; Lekic v. Slovenia [GC], no. 36480/07, § 95, 11 December 2018; Beyeler v. Italy [GC], no. 33202/96, § 109, ECHR 2000-I [7] Див, наприклад, Sadocha v. Ukraine, no. 77508/11, 11 July 2019 [8] Denisova and Moiseyeva v. Russia, no. 16903/03, 1 April 2010 [9] https://reyestr.court.gov.ua/Review/133947363