Постанова Львівський апеляційний суд № 461/8629/23

Справа № 461/8629/23 Головуючий у 1 інстанції: Стрельбицький В.В., Провадження № 22-ц/811/854/25 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 лютого 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючої судді Мікуш Ю.Р., Суддів:Савуляка Р.В., Шандри М.М. Секретар Іванова О.О. З участю: представника позивачки ОСОБА_1 -адвоката Брони М.В., відповідачки ОСОБА_2 та її представника адвоката Гордієнко О.Ю., відповідачки ОСОБА_3 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу №461/8629/23 за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 -адвоката Брони Мар`яни Василівни на рішення Галицького районного суду м.Львова від 27 лютого 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору,-про визнання права власності на частку у спільному майні подружжя в с т а н о в и в : 10.10.2023 року ОСОБА_1 в інтересах якої діє адвокат Брона Мар`яна Василівна, звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Коцюруба Л.Я.,- про визнання права власності на частку у спільному майні подружжя. Відповідно до прохальної частини заяви про збільшення позовних вимог від 20.11.2023 року, позивач просить суд: -визнати квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 31,9 м.кв. житловою площею 21,4 м кв. до якої належить комора в підвалі 3,0 кв.м., належну на праві власності ОСОБА_2 спільним майном ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ; -визнати за ОСОБА_1 право власності на частку квартири АДРЕСА_1 загальною площею 31,9 м.кв., житловою площею 21,4 м.кв. до якої належить комора в підвалі 3,0 кв.м. у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ; -витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 частку квартири АДРЕСА_1 . Обґрунтовуючи заявлені вимоги, покликається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер її батько ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, відповідно до актового запису № 5738. У день смерті останнього відкрилася спадщина на все належне йому майно. 22.05.2023 року ОСОБА_5 склав заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Коцюрубою Л.Я. за реєстровим №1084, яким усе належне йому майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось і взагалі все те, що на випадок його смерті буде йому належати і на що він за законом матиме право, заповів своїй доньці ОСОБА_1 . 27.09.2023 ОСОБА_1 звернулась до приватного нотаріуса Коцюруби Л.Я. із заявою про прийняття спадщини за заповітом, внаслідок чого нотаріусом було заведено спадкову справу № 48/2023 після смерті ОСОБА_5 , що підтверджується витягом про реєстрацію у Спадковому реєстрі № 74136425 від 28.09.2023. З довідки про коло спадкоємців № 69/02-14, виданої приватним нотаріусом Коцюрубою Л.Я. 27.09.2023 вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 є єдиним спадкоємцем за заповітом після смерті її батька ОСОБА_5 . Під час встановлення складу спадкового майна, яке залишилось після смерті ОСОБА_5 , позивачці стало відомо про наявність рішення Галицького районного суду м. Львова від 11.01.2023 у справі №461/3341/22 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна, згідно якого позовні вимоги ОСОБА_2 було задоволено. Встановлено факт проживання однією сім`єю чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , починаючи з 1994 року і по даний час. Визнано об`єктами права спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_5 таке майно: -нежитлове приміщення загальною площею 36,2 кв.м розташоване на першому поверсі будинку АДРЕСА_2 ; -обладнання (станки та заготовки) для виготовлення ключів; -транспортний засіб марки «Skoda», модель «Roomster Style», рік випуску - 2007, р.н. НОМЕР_2 , номер шасі № НОМЕР_3 . В порядку поділу майна, що є об`єктом спільної сумісної власності, визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_5 право власності по частки зазначеного майна. Вказане судове рішення набрало законної сили 15.05.2023. Позивач зазначає, що з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №348979238 від 03.10.2023 їй стало відомо, що 19.07.2005 року ОСОБА_2 зареєструвала право власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Олефір О.Г. за реєстровим № 2701 від 14.07.2005. Позивачка ОСОБА_1 зауважує, що хоч даний об`єкт нерухомого майна не був предметом розгляду у судовій справі № 461/3341/22, однак, враховуючи той факт, що він був придбаний ОСОБА_2 за час її спільного проживання з ОСОБА_5 , її батько набув право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , оскільки така відноситься до спільного майна подружжя. У зв`язку з наведеним, позивач вважає, що частка ОСОБА_5 у квартирі АДРЕСА_1 загальною площею 31,9 м.кв., житловою площею 21,4 м.кв., до якої належить комора в підвалі - 3,0 кв.м. становила від загальної площі, відтак, позивач, як спадкоємиця за заповітом після смерті спадкодавця, набула право власності на таку. Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 22.11.2023 заяву адвоката Брони Мар`яни Василівни про забезпечення позову задоволено частково. Накладено арешт на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 загальною площею 31,9 м.кв., житловою площею 21,4 м.кв. до якої належить комора в підвалі - 3,0 кв.м., яка належить на праві приватної власності ОСОБА_3 . В іншій частині вимог заяви відмовлено. Рішенням Галицького районного суду м.Львова від 27 лютого 2025 року у задоволенні позову відмовлено. Зазначено, що відповідно до ч.ч. 7, 8 ст. 158 ЦПК України, заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи. Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення. Рішення суду оскаржила представник позивачки-адвокат Брона М.В. Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального права, а відтак підлягає скасуванню. Висновки суду про те, що ОСОБА_5 визнав позов у справі №461/3341/22 , не заявляв свого права на спірну квартиру та погодився з переліком майна, яке було спільною сумісною власністю, не узгоджуються з нормами матеріального права. Зазначає, що оскільки саме ОСОБА_2 формулювала позовні вимоги та не вказала спірну квартиру, тому ОСОБА_5 визнав вимоги, які були сформульовані. В матеріалах справи відсутні докази на підставі яких можна було стверджувати, що ОСОБА_5 було відомо про придбання ОСОБА_2 14.07.2005 року спірної квартири, оскільки він не надавав згоди на її придбання, як і відсутні докази , що ОСОБА_5 вважав спірну квартиру особистою власністю ОСОБА_2 .. Звертає увагу, що станом на січень 2023 року ОСОБА_5 , був особою похилого віку, хворів на хронічні захворювання, був юридично неграмотним та не користувався професійною правничою допомогою, відтак не міг знати про обсяг прав, якими був наділений. Посилається на те, що у провадженні Галицького суду знаходиться цивільна справа №461/1300/24 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про визнання заповіту ОСОБА_5 від 22.05.2023 року недійсним та зміну черговості права на спадкування у зв`язку з тим, що на переконання ОСОБА_2 , ОСОБА_5 був недієздатною особою та не усвідомлював значення своїх дій. Зазначена суперечлива позиція ОСОБА_2 залишилась поза увагою суду першої інстанції. Вказує на те, що на час звернення до суду, спірна квартира перебувала у власності відповідачки, а тому її продаж під час розгляду справи свідчить про намагання уникнути виконання рішення суду у разі задоволення позову. Зважаючи на те, що факт спільного проживання ОСОБА_5 та ОСОБА_2 був визнаний з 1994 року, відтак все придбане майно за цей час є спільним майном. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі. 19.08.2025 року від представника відповідачки ОСОБА_2 -адвоката Гордієнко О.Ю. надійшов відзив на апеляційну скаргу. У відзиві зазначає, що ОСОБА_5 брав особисто участь у справі № 461/3341/22 де предметом спору було встановлення факту проживання однією сім`єю без шлюбу, визнання майна об`єктами спільної сумісної власності подружжя. ОСОБА_5 не подавав зустрічного позову, оскільки добре знав, що спірна квартира не є спільним майном його та ОСОБА_2 , оскільки придбана за особисті кошти ОСОБА_2 , виручені від продажу її власної квартири. Прость залишити рішення Галицького районного суду м.Львова від 27 лютого 2025 року без змін, апеляційну скаргу-без задоволення. Заслухавши пояснення представника позивачки ОСОБА_1 - адвоката Брони М.В. на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення з приводу апеляційної скарги відповідачів ОСОБА_2 та її представника-адвоката Гордієнко О.Ю., заперечення відповідачки ОСОБА_3 , вивчивши матеріали цивільної справи, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. За частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Статтею 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України). Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах (частина перша статті 1226 ЦК України). За частиною першою статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Аналогічне правило містить стаття 368 ЦК України. Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини та чоловіка закріплені у статті 57 СК України. Пунктом 3 частини першої цієї статті передбачено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. При вирішенні спору щодо визнання майна, набутого у період шлюбу, особистою власністю одного з подружжя, суд з`ясовує час придбання майна та кошти, за які таке майно було набуто (джерело набуття). Тому, у разі придбання майна хоч у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, воно не може вважатися спільним сумісним майном подружжя, а є особистою власністю того з подружжя, за чиї кошти воно придбане. Тому сам факт придбання майна в період шлюбу не є безумовною підставою для надання такому майну статусу спільної сумісної власності подружжя. Така позиція Верховного Суду викладена у постанові від 24 січня 2024 року у справі № 546/912/16-ц, у постанові від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18. Матеріалами справи та судом встановлено, що згідно рішення Галицького районного суду м.Львова від 11.01.2023 року у справі № 461/3341/22 задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна. Встановлено факт проживання однією сім`єю чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , починаючи з 1994 року (так згідно рішення суду, яке набрало законної сили). Зазначеним рішенням суду визначено майно, яке є спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_5 та здійснено його розподіл. ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_5 помер. Відповідно до ст.1220 ЦК України відкрилася спадщина. 27.09.2023 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Коцюруби Л.Я. із заявою про прийняття спадщини за заповітом від імені її батька ОСОБА_5 , внаслідок чого нотаріусом було заведено спадкову справу № 48/2023, що підтверджується витягом про реєстрацію у Спадковому реєстрі № 74136425 від 28.09.2023 року. Позивачка ОСОБА_1 вважає, що в склад спадкового майна входить квартира АДРЕСА_1 , оскільки така була придбана ОСОБА_2 під час проживання однією сім`єю чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу з ОСОБА_5 , відповідно відноситься до спільного майна подружжя. Позивачка зазначила, що 14.07.2005 ОСОБА_2 уклала з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом ЛМНО Олефір О.Г. за реєстровим номером №2701, тобто за час спільного проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_5 . Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання права власності на частку у спільному майні подружжя, суд першої інстанції на підставі зібраних доказів, оцінивши належність, допустимість та достовірність кожного доказу окремо, прийшов до висновку, що ОСОБА_2 було доведено, що спірна квартира АДРЕСА_1 є її особистою приватною власністю та не відноситься до об`єкта права спільної сумісної власності подружжя. З висновками суду першої інстанції апеляційний суд погоджується. З матеріалів справи встановлено, що 04.05.1994 року, тобто під час спільного проживання з ОСОБА_5 , ОСОБА_2 придбала квартиру АДРЕСА_3 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу, укладеного з ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .. Згідно пункту 2 даного договору, продаж було вчинено за 30 млн. крб.. Представник позивачки ОСОБА_1 адвокат Брона М.В. стверджувала, що вартість придбаної квартири більше ніж у двічі перевищувала вартість від відчуженої частки ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_4 . Колегія суддів зазначає, що продана квартира АДРЕСА_4 належала на праві спільної сумісної власності чотирьом співвласникам та була продана за 50 млн. крб, тому згідно пояснень позивачки ОСОБА_2 та її представника-адвоката Гордієнко О.Ю. квартира АДРЕСА_3 04.05.1994 була придбана для сім`ї за кошти не тільки від частки позивачки, а інших членів сім`ї. Окрім того, судом першої інстанції правильно зазначено, що квартира АДРЕСА_3 була набута у власність ОСОБА_2 до 01 січня 2004 року, тобто до набрання чинності СК України. У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя-це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою власністю того з подружжя, за чиї особисті кошти воно придбане. 04.07.2005 року ОСОБА_2 уклала з ОСОБА_11 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 , посвідчений приватним нотаріусом ЛМНО Олефіром, реєстровий номер №2404. Згідно п.2 Договору продаж зазначеної квартири вчинено за 14 000,00 грн. 14.07.2005 року ОСОБА_2 уклала з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом ЛМНО Олефір О.Г., реєстровий номер №2701. Згідно п.2 Договору продаж квартири було вчинено за 132 500 грн. У зазначеному договорі відсутня згода ОСОБА_5 на придбання спірної квартири як і відсутній пункт договору про придбання спірної квартири за особисті кошти ОСОБА_2 . Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції підставно зазначено, що придбана квартира АДРЕСА_1 по спливу 10 днів після відчуження квартири АДРЕСА_3 . Щодо вартості квартири, згідно пояснень відповідачки, кошти були заощаджені від різниці у відчуженні квартири АДРЕСА_4 . Крім цього, позивачка на протязі всього свого життя працювала і на сьогоднішній день працює як ФОП, має у власності немалий земельний пай від якого отримує дохід, неодноразово виїжджала за кордон, де представляла свої роботи, ділилася досвідом, відтак, як звично, мала свої збереження. Враховуючи зазначені обставини, колегія суддів дійшла висновку про те, що ОСОБА_2 довела належними та допустимими доказами факт придбання спірної квартири за її особисті кошти. Доводи апеляційної скарги щодо невідповідності коштів вкладених у придбання квартири належними саме позивачці ОСОБА_2 як її особистих є безпідставними. Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що померлий ОСОБА_5 при житті давав згоду на купівлю-продаж спірної квартири від 04.07.2005 року, від 14.07.2005 року. З часу придбання квартири і до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 не порушував питання про визначення його частки у цьому майні. Крім цього, з тексту судового рішення Галицького районного суду м.Львова від 11.01.2023 у справі №461/3341/22 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна, встановлено, що ОСОБА_5 під час підготовчого провадження справи звернувся в суд із заявою про визнання позовних вимог, не заявляв свого права на частину спірної квартири АДРЕСА_1 належну на праві власності ОСОБА_2 та погодився з переліком майна, яке є спільною сумісною власністю (а.с.213-214 т.2). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року у справа № 450/2286/16-ц міститься висновок, що: «до спадкоємця в порядку спадкування може переходити право на оспорення документу чи юридичного факту (зокрема, правочину, рішення органу юридичної особи, свідоцтва тощо), яке належало спадкодавцю, та не припинилося до його смерті. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Якщо особа, яка має право на оспорення документу (наприклад, свідоцтва про право на спадщину) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права. Судом першої інстанції повно і всебічно досліджено наявні у справі докази, дано їм належну правову оцінку, правильно встановлено обставини справи, наведено належні та допустимі докази на спростування презумпціїї спільності права власності подружжя, правильно застосовано норми матеріального права та зроблено обгрунтований висновок, що спірна квартира є особистою приватною власністю ОСОБА_2 . У постанові Верховного Суду від 28 січня 2026 року, справа № 466/2043/22 колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду прописала, що Верховний Суд висловлює свої правові висновки з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній окремій справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц). Враховуючи те, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, зводяться до переоцінки доказів, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції. Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст.375 ЦПК України). Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п. 1; 375; 383; 384; 389-391 ЦПК України,- суд апеляційної інстанції у х в а л и в: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 -адвоката Брони Мар`яни Василівни залишити без задоволення. Рішення Галицького районного суду м.Львова від 27 лютого 2025 року у справі № 461/8629/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності на частку у спільному майні подружжя залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в порядку, визначеному ст. ст. 389-391 ЦПК України. Повний текст постанови складено 25 лютого 2026 року. Головуюча суддя Ю.Р.Мікуш Судді: Р.В.Савуляк М.М.Шандра