Постанова 4857 № 380/9356/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 лютого 2026 рокуЛьвівСправа № 380/9356/25 пров. № А/857/31145/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Пліша М.А., суддів Іщук Л.П. Обрізка І.М. розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Залізничного відділу соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 червня 2025 року (головуючий суддя Крутько О.В., м. Львів) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Залізничного відділу соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,- В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Залізничного відділу соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, в якому просив: - визнати протиправними дії Залізничного відділу соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради щодо відмови ОСОБА_1 у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, які оформлені листом від 17.04.2025 № 260306-вих-56892; - зобов`язати Залізничний відділ соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради видати ОСОБА_1 посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 26 червня 2025 року позов задоволено повністю. Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, просить таке скасувати, та прийняти нове яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В апеляційній скарзі зазначає, що що суд першої інстанції неправильно застосував норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захист», оскільки пункту 2 частини 2 ст. 7 Закону не поширюється на працівників поліції, тобто на позивача. Вказав, що Національна поліція України не входить до структури органів Міністерства внутрішніх справ України. Вважає, що суд першої інстанції неповно, не всебічно з`ясував обставини, що мали значення для правильного вирішення спору у справі. Згідно п. 3 ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Згідно ч.1 та ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних міркувань. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ України та в Головному управління Національної поліції у Львівській області до 20.08.2024. Згідно наказу Головного управління Національної поліції у Львівській області (про особовий склад) №511о/с від 20.08.2024, позивача відповідно до Закону України «Про національну поліцію» звільнено зі служби в поліції за пунктом 2 частини 1 статті 77 за станом здоров`я (через хворобу). Згідно свідоцтва про хворобу №420, виданого Державною установою «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Львівській області», ОСОБА_1 отримав травму, яка пов`язана з виконанням службових обов`язків. Захворювання пов`язане з проходженням служби в поліції. Згідно рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 184/25/1802/Р від 17.03.2025, позивачу встановлено третю (ІІІ) групу інвалідності. Позивач звернувся до Залізничного відділу соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради із заявою, просив видати посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни. Листом №260306-вих-56892 від 17.04.2025, відповідач повідомив, що законодавством не передбачено застосування до осіб, які проходять службу у поліції, узагальнюючого поняття особи рядового і начальницького складу, а Національна поліція, як центральний орган виконавчої влади не належить до військових формувань. Згідно з свідоцтвом про хворобу №420 від 19.08.2024 та витягом експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи (номер витягу 184/25/1802/В) позивач є капітаном поліції, 17.02.2025 позивачеві встановлено ІІІ групу інвалідності внаслідок травми, пов`язаної з виконанням службових обов`язків. Підстави для встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни відсутні. Постановляючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначаються Законом України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ (далі - Закон № 3551-XII). Відповідно до ч. 1 статті 7 Закону № 3551-XII, до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків) чи пов`язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з`єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Другої світової воєн або з участю в бойових діях у мирний час. Пунктом 2 частини 2 статті 7 Закону №3551-XIІ встановлено, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа: осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов`язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами; З аналізу наведеної норми випливає, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать, зокрема, особи з числа осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ України, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювання, одержаного під час виконання службових обов`язків. Тобто, для встановлення наявності у позивача права на отримання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни за п. 2 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-XII необхідно з`ясувати наявність двох умов: 1) належність позивача до числа осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ України, 2) встановлення інвалідності внаслідок захворювання, одержаного під час виконання службових обов`язків. Матеріалами справи підтверджено та не заперечується сторонами, що позивач був звільнений зі служби в поліції 20 серпня 2024 року, що підтверджується копією наказу від 20.08.2024 №511 о/с. Судом першої інстанції встановлено, що у свідоцтві про хворобу №420 від 19.08.2024 вказано, що травма пов`язана з виконанням службових обов`язків. Захворювання пов`язане з проходженням служби в поліції. Таким чином суд першої інстанції дійшов підставного висновку, що захворювання, що мало наслідком в подальшому встановлення інвалідності, пов`язаної з виконанням службових обов`язків в органах внутрішніх справ. Щодо другої умови, яка повинна бути дотримана для набуття позивачем статусу особи з інвалідністю внаслідок війни за п. 2 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-XII- встановлення інвалідності внаслідок захворювання, одержаного під час виконання службових обов`язків, суд першої інстанції зазначив, що відповідно до абзацу 2 пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року №1317 Питання медико-соціальної експертизи (далі Постанова № 1317), медико-соціальна експертиза потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання проводиться після подання акта про нещасний випадок на виробництві, акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 року № 1112 (Офіційний вісник України, 2004 р., № 35, ст. 2337), висновку спеціалізованого медичного закладу (науково-дослідного інституту професійної патології чи його відділення) про професійний характер захворювання, направлення лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я або роботодавця чи профспілкового органу підприємства, на якому потерпілий одержав травму чи професійне захворювання, або робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків, суду чи прокуратури. Згідно з пунктом 12 Постанови № 1317, причинний зв`язок інвалідності колишніх військовослужбовців з перебуванням на фронті або з виконанням ними інших обов`язків військової служби встановлюється на підставі документів, виданих військово-лікувальними закладами, а також інших документів, що підтверджують факт отримання поранення (захворювання). Пунктом 26 Постанови № 1317 передбачено, що особі, що визнана інвалідом, залежно від ступеня розладу функцій органів і систем організму та обмеження її життєдіяльності встановлюється I, II чи III група інвалідності. I група інвалідності поділяється на підгрупи А і Б залежно від ступеня втрати здоров`я інваліда та обсягу потреби в постійному сторонньому догляді, допомозі або нагляді. Вказаним пунктом Постанови № 1317 передбачено, що причинами інвалідності, крім іншого, є: захворювання: - отримані під час проходження військової служби чи служби в органах внутрішніх справ, державної безпеки, інших військових формуваннях; одержані в період проходження військової служби і служби в органах внутрішніх справ, державній пожежній охороні, органах і підрозділах цивільного захисту, Держспецзв`язку. Суд першої інстанції підставно зазначив, що Національна поліція є структурним підрозділом Міністерства внутрішніх справ України, наділена тими ж функціями, що і міліція, що дає підстави стверджувати про правонаступність територіальних органів поліції ГУ ПН територіальних органів УМВС. Так, як вбачається з витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №184/25/1802/В, позивачу встановлено 3 групу інвалідності до 17.03.2025, у зв`язку із пораненням (контузії, травми, каліцтва), захворювання або інших ушкоджень здоров`я, одержані під час виконання службових обов`язків, пов`язаних та основних завдань міліції або поліції. Таким чином, оскільки позивач був звільнений з органів поліції, де проходив службу після звільнення з органів внутрішніх справ, під час служби в яких отримав травму, яка зумовила встановлення ІІІ групи інвалідності, що підтверджується належними та допустимими доказами, то апеляційний суд погоджується х висновком суду першої інстанції, що позивачу інвалідність встановлена внаслідок травми, одержаної під час виконання ним службових обов`язків в органах внутрішніх справ. Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність у позивача права на отримання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни за п. 2 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-XII. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права. Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Залізничного відділу соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради - залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 червня 2025 року у справі № 380/9356/25 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя М.А. Пліш судді Л. П. Іщук І. М. Обрізко