Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/3095/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 лютого 2026 рокуЛьвівСправа № 380/3095/25 пров. № А/857/24176/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Пліша М.А., суддів Іщук Л.П., Обрізка І.М., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової служби України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 травня 2025 року (головуючий суддя Андрусів У.Б., м. Львів) по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Л.Т.Ф.» до Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,- В С Т А Н О В И В : Товариство з обмеженою відповідальністю «Л.Т.Ф.» звернулося в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Державної податкової служби України, в якому просило: - визнати протиправним та скасувати розпорядження в. о. заступника Голови Державної податкової служби України №593-р/л від 24.10.2024 року «Про відмову у видачі ліцензії»; - зобов`язати Державну податкову службу України видати Товариству з обмеженою відповідальністю «Л.Т.Ф.» ліцензію на виробництво тютюнових виробів. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12 травня 2025 року позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано розпорядження в. о. заступника Голови Державної податкової служби України №593-р/л від 24.10.2024 року «Про відмову у видачі ліцензії». Зобов`язано Державну податкову службу України видати Товариству з обмеженою відповідальністю «Л.Т.Ф.» ліцензію на виробництво тютюнових виробів за поданою заявою вих. №16/09/24 від 16.09.2024. Стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Л.Т.Ф.» за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової служби України судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 3028 (три тисячі двадцять вісім) гривень 00 копійок. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Державна податкова служба України оскаржила його в апеляційному порядку, просить таке скасувати, та прийняти нове яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В апеляційній скарзі зазначає, що до функцій контролюючих органів, відповідно до ст. 19 ПК України віднесено здійснення контролю у сфері виробництва, обігу та реалізації підакцизних товарів, контроль за їх цільовим використанням, забезпечення міжгалузевої координації у цій сфері (п.п.19-1.1.14.); здійснення заходів щодо запобігання та виявлення порушень законодавства у сфері виробництва та обігу спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів та пального (п.п. 19-1.1.16.); проведення роботи щодо боротьби з незаконним виробництвом, переміщенням, обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів та пального (п.п.19-1.1.17) та ін. Основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом- сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, та пальним, забезпечення їх високої якості та захисту здоров`я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального на території України визначені Законом України від 19 грудня 1995 року № 481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» (що діяв на момент спірних правовідносин, далі Закон № 481). Відповідно до ст. 3 Закону № 481 ліцензії на виробництво спирту етилового, коньячного і плодового та зернового дистиляту, спирту етилового ректифікованого виноградного, спирту етилового ректифікованого плодового, дистиляту виноградного спиртового, спирту-сирцю плодового, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах, видаються, призупиняються органом виконавчої влади, уповноваженим Кабінетом Міністрів України. Ліцензія видається за поданою нарочно, поштою або в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, заявою суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво), до якої додаються: копії засновницьких документів; атестат виробництва, виданий центральним органом виконавчої влади, уповноваженим відповідно до законодавства, а для малих виробництв виноробної продукції - зареєстрована декларація відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства (крім виробництва пального); договір з акредитованою відповідно до законодавства лабораторією (у разі відсутності власної акредитованої лабораторії); документ, що підтверджує внесення річної плати за ліцензію. Суб`єкт господарювання у разі зміни будь-яких відомостей, зазначених у виданій суб`єкту господарювання (у тому числі іноземному суб`єкту господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) ліцензії (крім змін, пов`язаних з реорганізацією суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) та/або зміною типу акціонерного товариства), зобов`язаний повідомити орган, який видав ліцензію, про такі зміни протягом 30 днів з дня, наступного за днем їх настання. Ліцензії на виробництво тютюнових виробів видаються лише суб`єктам господарювання (у тому числі іноземним суб`єктам господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва), які на момент подання заяви про видачу ліцензії є власниками або на інших не заборонених законодавством підставах володіють та/або користуються приміщеннями та обладнанням, що забезпечують повний технологічний цикл виробництва тютюнових виробів, включаючи виготовлення тютюнової суміші, сигаретні цехи, за умови що використання для виробництва таких приміщень та обладнання здійснює тільки один суб`єкт господарювання (у тому числі іноземний суб`єкт господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво). Зазначені документи, подані нарочно або поштою, мають бути завірені заявником. У заяві на видачу ліцензії на виробництво спирту етилового, коньячного і плодового та зернового дистиляту, спирту етилового ректифікованого виноградного, спирту етилового ректифікованого плодового, дистиляту виноградного спиртового, спирту- сирцю плодового, біоетанолу, алкогольних напоїв та тютюнових виробів і пального зазначається визначена законом інформація. За результатом розгляду заяви ТОВ «Л.Т.Ф.» щодо видачі ліцензії на виробництво тютюнових виробів (сигарет), ДПС прийнято рішення від 24 жовтня 2024 року № 593- р/л про відмову у видачі ліцензії Позивачу з підстав недотримання вимог частини 4 ст. 3 частини Закону № 481 (на підтвердження права користування приміщенням надано копію договору оренди приміщень, в якому зазначена адреса місця провадження діяльності за якою здійснює діяльність інший суб`єкт господарювання) та 15 ст. 3 Закону № 481 (частина документів, поданих разом із заявою, завірені з порушенням вимог чинного законодавства). Отже, обов`язковою умовою для отримання ліцензії, яка надає право на виробництво тютюнових виробів (сигарет) є наявність у суб`єктів господарювання у власності або на інших не заборонених законодавством підставах які володіють та/або користуються приміщеннями та обладнанням, що забезпечують повний технологічний цикл виробництва тютюнових виробів, включаючи виготовлення тютюнової суміші, сигаретні цехи, за умови що використання для виробництва таких приміщень та обладнання здійснює тільки один суб`єкт господарювання (у тому числі іноземний суб`єкт господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) та подання заяви із завіреними визначеними законом документами. Як вбачається з витягу з Єдиного реєстру ліцензіатів з виробництва та обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах, за адресою місця провадження діяльності: Львівська область, м. Львів, вул. Шевченка, буд. 1, зареєстрований інший суб`єкт господарювання ТОВ «Винниківська тютюнова фабрика», що суперечить вимогам частини 4 ст. 3 Закону №

481. Порядок засвідчення копій документів визначений пунктами 5.26, 5.27 Національного стандарту України Державна уніфікована система документації, Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації «Вимоги до оформлювання документів» ДСТУ 4163:2020, затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 01.07.2020 №144. Пунктами 5.26, 5.27 Національного стандарту «Вимоги до оформлювання документів» (ДСТУ 4163:2020) визначено, що відмітка про засвідчення копії документа складається зі слів «згідно з оригіналом», назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії, яка проставляється нижче підпису. Підпис відповідальної особи засвідчують на документі відбитком печатки організації, який ставлять так, щоб він охоплював останні кілька літер назви посади особи, яка підписала документ. Зазначеним способом повинна засвідчуватись кожна сторінка документа, поданого у копії. Отже, зазначені норми ч. 4 та ч. 15 ст. 3 Закону № 481 є імперативними, а відповідно саме на суб`єкта господарювання покладено відповідальність за належність оформлення та достовірність даних у документах, поданих разом із заявою. Ліцензії на виробництво тютюнових виробів видаються лише суб`єктам господарювання (у тому числі іноземним суб`єктам господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва), які на момент подання заяви про видачу ліцензії є власниками або на інших не заборонених законодавством підставах володіють та/або користуються приміщеннями та обладнанням, що забезпечують повний технологічний цикл виробництва тютюнових виробів, включаючи виготовлення тютюнової суміші, сигаретні цехи, за умови що використання для виробництва таких приміщень та обладнання здійснює тільки один суб`єкт господарювання (у тому числі іноземний суб`єкт господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво). З огляду на зазначене, посадові особи ДПС України діяли у спосіб та згідно чинного законодавства, а зазначені позовні вимоги є безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають. Таким чином, в результаті порушення судом норм процесуального та матеріального права, суд дійшов невірного висновку про задоволення позовних вимог позивача. Згідно п. 3 ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Згідно ч.1 та ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних міркувань. Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ «Л.Т.Ф.» зареєстровано як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Основним видом економічної діяльності товариства за КВЕД є 12.00 Виробництво тютюнових виробів. З метою здійснення діяльності з виробництва тютюнових виробів 16.09.2024 позивач звернувся до відповідача із заявою про видачу ліцензії на виробництво тютюнових виробів вих. №16/09/24, до якої долучено такі документи:

1. Платіжну інструкцію № 509 від 05.08.2024;

2. Копію Виписки з ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань;

3. Копію Статуту ТзОВ «Л.Т.Ф.» від 20.11.2018;

4. Копію рішення учасника ТзОВ «Л.Т.Ф.» від 20.11.2018;

5. Копію Витягу з Державного реєстру речових прав №367603042 від 27.02.2024;

6. Копію Договору оренди приміщень №3/2024 від 27.02.2024 з актом приймання-передачі;

7. Копію Атестату виробництва №UA.1O190.A.008-23 від 05.12.2023;

8. Бухгалтерську довідку №16/09-1 від 16.09.2024;

9. Копію договору на проведення випробовувань продукції №29/08 від 29.08.2023;

10. Атестат про акредитацію №20545 від 03.02.2022 з сферою акредитації (додаток до атестата про акредитацію №2Н545 від 03.02.2017). Заяву скеровано на адресу відповідача 16.09.2024 поштовим відправленням Укрпошта Експрес з описом вкладення. За результатом розгляду заяви та доданих до неї документів в. о. заступника Голови Державної податкової служби України видав розпорядження від 24.10.2024 №593-р/л «Про відмову у видачі ліцензії», згідно якого відмовлено у видачі ліцензії на виробництво тютюнових виробів ТОВ «Л.Т.Ф.» з підстав недотримання вимог ч. 4 ст. 3 Закону №481 (на підтвердження права користування приміщенням надано копію договору оренди приміщень, в якому зазначена адреса місця провадження діяльності, за якою здійснює діяльність інший суб`єкт господарювання) та ч. 15 ст. 3 Закону №481 (частина документів, поданих разом із заявою, завірені з порушенням вимог чинного законодавства). Вважаючи такий акт індивідуальної дії протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач пред`явив цей позов. Постановляючи рішення суд першої виходив з того, того що відповідно до понять, визначених приписами ст. 1 Закону України від 19.12.1995 №481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» (далі - Закон №481): ліцензія (спеціальний дозвіл) - документ державного зразка, який засвідчує право суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) на провадження одного із зазначених у цьому Законі видів діяльності протягом визначеного строку; тютюнові вироби - сигарети з фільтром або без фільтру, цигарки, сигари, сигарили, а також люльковий, нюхальний, смоктальний, жувальний тютюн, махорка та інші вироби з тютюну чи його замінників для куріння, нюхання, смоктання, жування чи вдихання без горіння шляхом нагрівання; повний технологічний цикл виробництва - сукупність приміщень, технологічного та іншого обладнання, відповідних технологічних процесів, що забезпечують переробку сировини в продукцію, готову для реалізації кінцевому споживачу, а також лабораторій (власних або залучених на договірних засадах у випадках, передбачених цим Законом), акредитованих відповідно до законодавства. За змістом ст. 2 Закону № 481 виробництво алкогольних напоїв та тютюнових виробів здійснюється суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) незалежно від форм власності за наявності відповідної ліцензії. Статтею 3 Закону №481 унормовано, що ліцензії на виробництво спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах, видаються та анулюються органом виконавчої влади, уповноваженим Кабінетом Міністрів України. Частиною 9 ст. 3 Закону №481 передбачено, що ліцензія видається за поданою нарочно, поштою або в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, заявою суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво), до якої додаються: копії засновницьких документів; атестат виробництва, виданий центральним органом виконавчої влади, уповноваженим відповідно до законодавства, а для малих виробництв виноробної продукції та малих виробництв дистилятів - зареєстрована декларація відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства (крім виробництва пального); договір з акредитованою відповідно до законодавства лабораторією (у разі відсутності власної акредитованої лабораторії); документ, що підтверджує внесення річної плати за ліцензію. За приписами ст. 15 Закону №481 вимагати представлення інших документів, крім зазначених у цьому Законі, забороняється. Копії зазначених у цьому Законі документів подаються в одному примірнику. Заява про видачу ліцензії та визначені цим Законом документи подаються уповноваженою особою заявника або надсилаються рекомендованим листом, або подаються в електронному вигляді, а для малих виробництв виноробної продукції - виключно в електронному вигляді. Відповідальність за достовірність даних у документах, поданих разом із заявою, несе заявник. Ліцензія або рішення про відмову у її видачі видається заявнику органом виконавчої влади, уповноваженим Кабінетом Міністрів України, не пізніше 30 календарних днів з дня одержання зазначених у цьому Законі документів. У рішенні про відмову у видачі ліцензії повинна бути вказана підстава для відмови. Згідно з пп. 27 п. 4 Положення про Державну податкову службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 №227, ДПС відповідно до покладених на неї завдань здійснює ліцензування діяльності суб`єктів господарювання з виробництва спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів і рідин, що використовуються в електронних сигаретах, з оптової торгівлі спиртом, оптової та роздрібної торгівлі алкогольними напоями, тютюновими виробами і рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, та контроль за таким виробництвом та обігом; здійснює ліцензування діяльності суб`єктів господарювання з виробництва пального, з оптової, роздрібної торгівлі та зберігання пального і контроль за таким виробництвом та обігом. З огляду на це суд вірно вважав, що видача ліцензії на право виробництва тютюнових виробів віднесено до компетенції Державної податкової служби України. Згідно матеріалів справи, з метою здійснення господарської діяльності з виробництва тютюнових виробів 16.09.2024 позивач звернувся до відповідача із заявою про видачу ліцензії на виробництво тютюнових виробів вих. №16/09/24, за результатом розгляду якої ДПС України прийняла розпорядження №593-р/л від 24.10.2024 року «Про відмову у видачі ліцензії». У рішенні про відмову у видачі ліцензії вказані наступні підстави відмови: недотримання вимог ч. 4 ст. 3 Закону №481 (на підтвердження права користування приміщенням надано копію договору оренди приміщень, в якому зазначена адреса місця провадження діяльності, за якою здійснює діяльність інший суб`єкт господарювання) та ч. 15 ст. 3 Закону №481 (частина документів, поданих разом із заявою, завірені з порушенням вимог чинного законодавства). За змістом ч. 4 ст. 3 Закону №481 ліцензії на виробництво тютюнових виробів видаються лише суб`єктам господарювання (у тому числі іноземним суб`єктам господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва), які на момент подання заяви про видачу ліцензії є власниками або на інших не заборонених законодавством підставах володіють та/або користуються приміщеннями та обладнанням, що забезпечують повний технологічний цикл виробництва тютюнових виробів, включаючи виготовлення тютюнової суміші, сигаретні цехи, за умови що використання для виробництва таких приміщень та обладнання здійснює тільки один суб`єкт господарювання (у тому числі іноземний суб`єкт господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво). На виконання вимог ч. 4 ст. 3 Закону №481 позивач до заяви про видачу ліцензії додав: бухгалтерську довідку, якою проінформовано про наявність власного обладнання для виробництва тютюнових виробів із визначенням реєстраційних номерів в Єдиному державному реєстрі обладнання для промислового виробництва сигарет та цигарок; на підтвердження речового права на приміщення - договір оренди приміщень №3/2024 від 27.02.2024, укладений між ТОВ «Тютюнова компанія «ШВЕЙЦАРІЯ» (Орендодавець) та ТОВ «Л.Т.Ф.». Згідно з п. 1.1. договору №3/2024 у відповідності з умовами цього договору Орендодавець передає, а Орендар приймає в оренду нерухоме майно, що належить Орендодавцю на праві приватної власності та знаходиться за адресою: м. Львів, м. Винники, вул. Шевченка, 1 і складається з наступних будівель та споруд (далі Об`єкт оренди): 1) частина виробничого комплексу «Б-3», площею 101,9 кв. м; 2) частина приміщення контори «А-2», площею 30,2 кв. м (примітка: за винятком приміщень, що мають номери згідно експлікації 3 (площею 15,6 кв. м) та 26 (площею 8,5 кв. м); 3) частина складу сировини «В-2» площею 167,9 кв. м. При цьому факт передання об`єкта оренди за договором №3/2024 у строкове платне володіння та користування позивачу підтверджується актом приймання-передачі приміщення від 27.02.2024. Відхиляючи покликання відповідача на витяг з Єдиного реєстру ліцензіатів з виробництва та обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах, як підставу для відмови у видачі ліцензії з підстав порушення ч. 4 ст. 3 Закону №481, суд першої інстанції підставно зауважив, що за змістом цього витягу, за адресою Львівська область Львівський район м. Львів м. Винники вул. Шевченка, буд. 1 ТзОВ «ВИННИКІВСЬКА ТЮТЮНОВА ФАБРИКА» використовує для виробництва тютюнових виробів цех з ідентифікатором об`єкту №14800018 на праві довгострокового користування або оренди. Водночас позивач, як вбачається з договору та акту приймання-передачі орендує інші, відмінні від використовуваних ТзОВ «Винниківська тютюнова фабрика», нежитлові приміщення, а саме: частину виробничого комплексу «Б-3», площею 101,9 кв. м, частину приміщення контори «А-2» площею 30,2 кв. м (примітка: за винятком приміщень, що мають номери згідно експлікації 3 (площею 15,6 кв. м) та 26 (площею 8,5 кв. м) та частину складу сировини «В-2» площею 167,9 кв. м. З урахуванням цього, суд першої інстанції правильно вважав безпідставним твердження відповідача про порушення позивачем приписів ч. 4 ст. 3 Закону №481. А той факт, що два суб`єкти господарювання, здійснюють діяльність з промислового виробництва тютюнових виробів за однією адресою, ще не є беззаперечним свідченням того, що такі суб`єкти господарювання використовують одні й ті ж приміщення за цією адресою для виробництва тютюнових виробів. Щодо порушення, на думку відповідача, ч. 15 ст. 3 Закону №481, то суд першої інстанції слушно зауважив, що в оскаржуваному розпорядженні відповідач не конкретизував, які саме документи із визначеного Законом №481 переліку, завірені з порушенням вимог чинного законодавства. При цьому суд підставно врахував пояснення представника позивача, що ТОВ «Л.Т.Ф.» завірило тільки копії доданих до заяви документів. Натомість оригінали документів додаткового засвідчення не потребують. Відтак, матеріали справи не містять, а судом першої інстанції не встановлено порушення позивачем вимог ч. 4 ст. 3 та ч. 15 ст. 3 Закону України №481, що визначені ДПС України як підстава для прийняття розпорядження №593-р/л від 24.10.2024 про відмову у видачі ліцензії. Крім того, суд підставно зазначив, що з спірного розпорядження вабчається, що таке прийнято відповідно до ч. 19 ст. 3 Закону №481, однак ця норма встановлює вимоги, яким повинен відповідати суб`єкт господарювання, для отримання ліцензії на виробництво спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу та алкогольних напоїв, натомість у спірному випадку йдеться про отримання ліцензії на виробництво тютюнових виробів. Враховуючи викладене вище, суд першої інстанції, з чим погодилась колегія суддів, дійшов правильного висновку, що спірне розпорядження відповідача не відповідає критеріям, визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України, а тому є протиправним та підлягає скасуванню. Надаючи оцінку позовної вимоги про зобов`язання відповідача видати позивачу ліцензію на виробництво тютюнових виробів, суд першої інстанції вірно зауважив, що на стадії розгляду заяви про отримання ліцензії на виробництво тютюнових виробів та передбачених законом документів контролюючий орган вирішує питання достатності документів для здобуття права на такий вид діяльності. Як уже зазначалось вище, позивачем надано органу ліцензування належним чином оформлені документи, які дають право на отримання ліцензії на виробництво тютюнових виробів, зокрема:

1. Платіжну інструкцію № 509 від 05.08.2024;

2. Копію Виписки з ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань;

3. Копію Статуту ТзОВ «Л.Т.Ф.» від 20.11.2018;

4. Копію рішення учасника ТзОВ «Л.Т.Ф.» від 20.11.2018;

5. Копію Витягу з Державного реєстру речових прав №367603042 від 27.02.2024;

6. Копію Договору оренди приміщень №3/2024 від 27.02.2024 з актом приймання-передачі;

7. Копію Атестату виробництва №UA.1O190.A.008-23 від 05.12.2023;

8. Бухгалтерську довідку №16/09-1 від 16.09.2024;

9. Копію договору на проведення випробовувань продукції №29/08 від 29.08.2023;

10. Атестат про акредитацію №20545 від 03.02.2022 з сферою акредитації (додаток до атестата про акредитацію №2Н545 від 03.02.2017). Зазначені документи відповідають переліку документів, які додаються до заяви про надання ліцензії, у тому числі на виробництво тютюнових виробів, наведеному у ч. 9 ст. 3 Закону №481. В акті перевірки виробництва тютюнових виробів позивача від 01.12.2023, проведеною державним підприємством «Рівнестандартметрологія» вказано, що стан нормативних документів, організація та функціонування системи контролю, технологічних процесів виробництва тютюнових виробів (сигарет, сигарил, сигар, виробів тютюнових для електричного нагрівання, суміші тютюнової для кальяну), стан метрологічного забезпечення та стан технологічного обладнання забезпечують необхідні умови для виробництва тютюнових виробів у відповідності з вимогами нормативних документів та чинного законодавства. Відтак, правильним є висновок суду, що при зверненні до відповідача із заявою про видачу ліцензії на виробництво тютюнових виробів позивачем дотримано усіх норм законодавства, що регулюють вказану сферу суспільних публічно-правових відносин, тому у товариства наявне право на отримання ліцензії. При цьому суд вірно врахував, що відповідно до ст. 245 КАС України суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, зокрема, в тому числі суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (Постанови Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 19.05.2020 у справі №916/1608/18). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.09.2020 у справі №910/3009/18 вказала, що ефективний спосіб захисту прав повинен: 1) забезпечити поновлення порушеного права 2) в разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування 3) такий захист повинен бути повним (тобто не частковим) 4) забезпечувати мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії 5) забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Як наслідок, одне право має захищатися одним позовом. Рішення суду має остаточно вирішувати спір по суті і захищати порушене право чи інтерес. Якщо для реалізації рішення суду потрібно ще раз звертатися до іншого суду й отримувати ще одне рішення це означає, що обраний спосіб захисту (який часто зумовлений обмеженнями, що діють у певній юрисдикції) є неефективним. Відтак, заявлений у позові спосіб захисту порушених відповідачем прав є ефективним і єдино можливим у цій конкретній ситуації, відповідає обсягу порушеного права та забезпечує для заявника дотримання гарантій того, що спір між сторонами буде вирішено остаточно, що свідчить про обґрунтованість позовних вимог в цій частині. При цьому суд слушно зауважив, що наявні у спірних правовідносинах повноваження відповідача не є дискреційними і не передбачають права діяти на власний розсуд, не встановлюють для ДПС України іншого варіанту поведінки аніж видати суб`єкту господарювання ліцензію на виробництво тютюнових виробів у разі виконання ним усіх вимог законодавства, встановлених для отримання такої ліцензії, а також подання відповідної заяви та передбачених законом документів. Такий висновок корелюється з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 29.04.2025 у справі № 380/16902/24. Відтак, зобов`язання податковий орган видати ліцензію не вважатиметься втручанням у його дискреційні повноваження. Враховуючи викладене вище, оскільки відповідач, як суб`єкт владних повноважень, жодними належними та допустимими доказами не довів правомірність прийняття оскаржуваного рішення, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову повністю. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права. Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Державної податкової служби України - залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 травня 2025 року у справі №380/3095/25 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя М.А. Пліш судді Л. П. Іщук І. М. Обрізко