Постанова Київський апеляційний суд № 369/20989/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 369/20989/24 Головуючий у 1 інстанції: Янченко А.В. Провадження № 22-ц/824/18504/2025 Доповідач: Шебуєва В.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 лютого 2026року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів: судді-доповідача Шебуєвої В.А., суддів Кафідової О.В., Оніщука М.І., розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 вересня 2025 року, увалене в м. Києві в складі судді Янченка А.В., в справі позовом ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення коштів,- в с т а н о в и в: В грудні 2024 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення коштів. Зазначила, що 22 лютого 2022 року між нею та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 був укладений договір підряду №2022-10 про виготовлення меблевих виробів-кухонного гарнітуру. Згідно вказаного договору нею було сплачено 70% від ціни робіт у розмірі 150 000,00 грн., що було еквівалентом 5 263 доларів США. 24 лютого 2022 року у зв`язку із повномасштабним вторгненням РФ на територію України та оголошенням Президентом України воєнного стану вона особисто звернулася до відповідача з усною пропозицією достроково розірвати договір та повернути їй сплачений нею під час підписання договору аванс у розмірі 150 000,00 грн. Під час розірвання договору відповідачем повернуто їй частину авансу у сумі 100 000,00 грн., а іншу частину у розмірі 50 000,00 грн. відповідач зобов`язався повернути пізніше, але протягом розумного строку. Протягом тривалого часу вона неодноразово зверталася до відповідача щодо повернення другої частини авансу. Відповідач пропонував їй повертати кошти частинами у розмірі 3000,00 грн. щомісяця шляхом перерахування на її рахунок. Залишкову частину авансу у сумі 50 000,00 грн. відповідач їй так не повернув. У зв`язку із тривалим невиконанням відповідачем свого зобов`язання щодо повернення грошових коштів, що складають суму авансу, сплаченого на підставі договору підряду, 22 серпня 2024 року її представник направив відповідачу претензію, яка залишена останнім без реагування. ОСОБА_2 просила стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 суму основного боргу у розмірі 50 000,00 грн., інфляційні нарахування за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання у розмірі 18 806,00 грн., три проценти річних від простроченої суми у розмірі 3 913,00 грн. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 вересня 2025 року позов ОСОБА_2 задоволено. Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти у загальній сумі 72719,00 грн., з яких:50 000,00 грн. основного боргу, 18 806,00 грн. інфляційних нарахувань, 3 913,00 грн. трьох процентів річних. Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 16 000,00 грн., а також судовий збір у розмірі 1211,20 грн. В апеляційній скарзі фізична особа-підприємець ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення. Посилається на порушення норм матеріального і процесуального права, неповне встановлення обставини, що мають значення для справи. Він не був належним чином повідомлений про розгляд справи. Між ним та ОСОБА_2 ніколи не існувало договірних відносин, він не отримував від позивачки жодних грошових коштів. 22 січня 2025 року він подав до суду відзив на позовну заяву ОСОБА_2 разом із клопотанням про призначення судової технічної експертизи давності документу - договору підряду №2022-10 від 22 лютого 2022 року про порядок виготовлення меблевих виробів - кухонного гарнітуру. Суд першої інстанції не врахував його заперечень наявності договірних відносин з позивачкою, безпідставно відмовив у задоволенні вказаного клопотання, ухвалив помилкове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 . Суд також безпідставно стягнув з нього понесені позивачкою витрати по сплаті судового збору, оскільки він є учасником бойових дій і звільнений від сплати судового збору на підставі п.13 ст.5 Закону України «Про судовий збір». Представник ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 . Просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суд першої інстанції без змін. Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України справа призначена до розгляду судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи за наявними в матеріалах справи документами. Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого додаткового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 22 лютого 2022 року між ОСОБА_2 як замовником та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 як підрядником було укладено договір підряду №2022-10 про виготовлення меблевих виробів - кухонного гарнітуру. Відповідно до п. 1.1. вказаного договору замовник доручає, а підрядник зобов`язується за завданням замовника відповідно до специфікації (додаток 2 до цього договору) та ескізу (додаток 1 до цього договору), які є невід`ємними частинами цього договору, виготовити меблеві вироби - кухонний гарнітур (надалі - «роботи»), а замовник зобов`язується прийняти цю роботу та оплатити її. Ціна робіт за цим договором становить 210 000,00 грн., що становить еквівалент 7 370,00 доларів США (п. 4.1. договору). Пунктом 5.1. договору визначено, що під час підписання цього договору замовник вносить аванс у розмірі 70% від ціни робіт, що становить 150 000,00 грн., еквівалент 5 263,00 доларів США, остаточний розрахунок здійснюється не пізніше як за один календарний день до узгодженої сторонами дати приймання виконаних робіт. Судом встановлено, що 22 лютого 2022 року ОСОБА_2 передано, а фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 прийнято грошові кошти в сумі 150 000,00 грн. як аванс у розмірі 70% від ціни робіт по договору по виготовленню меблевих виробів. 24 лютого 2022 року ОСОБА_2 звернулася до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з пропозицією достроково розірвати укладений 22 лютого 2022 року договір та повернути сплачений нею під час підписання договору аванс у розмірі 70% від ціни робіт за договором у розмірі 150 000,00 грн. 24 лютого 2022 року відповідач повернув ОСОБА_2 частину сплаченого нею авансу у сумі 100 000,00 грн., а залишок авансу у розмірі 50000,00 грн. зобов`язався повернути у майбутньому. В ході досудового врегулювання спору ОСОБА_2 направила відповідачу претензії щодо повернення коштів в сумі 50 000 грн. протягом 30 днів поштою за місцем його реєстрації - АДРЕСА_1 , а також за місцем виконання договору - АДРЕСА_2 . Адресовані відповідачу поштові відправлення повернулися без вручення за закінченням терміну зберігання. Позивачка повідомила відповідача через месенджер Viber, що її претензія надійшла до відповідних поштових відділень та чекає на отримання. Відповідач повідомив, що за даними адресами він не знаходиться й попросив надіслати претензію на його електронну скриньку за адресою - ІНФОРМАЦІЯ_1 04 вересня 2024 року представник ОСОБА_2 надіслав претензію і на зазначену електронну скриньку відповідача. Претензія була залишена відповідачем без задоволення. З`ясувавши обставини справи, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошових коштів у загальній сумі 72719,00 грн., з яких: 50 000,00 грн. основного боргу; 18 806,00 грн. інфляційних нарахувань, 3 913,00 грн. трьох процентів річних. Колегія суддів не вбачає підстав для скасування такого рішення суду першої інстанції. Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право. Відповідно до ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Частиною 1 ст. 837 ЦК України визначено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (ч. 2 ст. 837 ЦК України). Відповідно до ч. 2 ст. 873 ЦК України за згодою замовника робота може бути ним оплачена при укладенні договору побутового підряду шляхом видачі авансу або у повному обсязі. Відповідно до ч. 4 ст. 849 ЦК України замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору. Згідно з ч. 3 ст. 651 ЦК України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим. Дострокове розірвання договору не є підставою для припинення передбачених ним фінансових зобов`язань сторін. Відповідно до ч. ч.1, 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Відповідно до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. За правилами ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Частиною 1 ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Судом встановлено, 22 лютого 2022 року між ОСОБА_2 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 був укладений договір підряду №2022-10 про виготовлення кухонного гарнітуру, який був фактично розірваний 24 лютого 2022 року. На виконання робіт за вказаним договором 22 лютого 2022 року ОСОБА_2 передала фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 аванс у розмірі 70% від ціни робіт по договору по виготовленню меблевих виробів в сумі 150 000,00 грн., 100 000,00 грн. з яких були відповідач повернув ОСОБА_2 в день розірвання договору. Відповідач не довів, що він приступив до виконання передбачених договором підряду від 22 лютого 2022 року робіт та поніс витрати, пов`язані із виконанням замовлення, зокрема, із придбанням матеріалів, оплатою робіт технолога, замірювача, послуг логістики тощо, які б могли привести до зменшеної суми авансу, яка підлягає поверненню. А тому суд першої інстанції дійшов законного і обґрунтованого висновку про наявність підстав для повного задоволення позовних вимог ОСОБА_2 . Колегія суддів відхиляє посилання фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на відсутність між ним і ОСОБА_2 договірних правовідносин та на безпідставність відмови суду у задоволенні його клопотання про призначення в справі технічної експертизи давності договору підряду №2022-10 від 22 лютого 2022 року. Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження заявлених вимог про стягнення частини авансу в сумі 50 000 грн., ОСОБА_2 надала суду копію договору підряду №2022-10 від 22 лютого 2022 року, який містить дані сторін та їх підписи на кожному аркуші, в тому числі і підписи ОСОБА_1 . При цьому ОСОБА_1 не оспорював належність йому підпису у договорі№2022-10 від 22 лютого 2022 року та не надав доказів, які б підтверджували передачу позивачці бланку вказаного договору з його підписами. До позовної заяви ОСОБА_2 додала роздруківку листування з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 в меседжері Viber, з якої вбачається, що дійсно між сторонами був укладений договір та велися переговори щодо повернення позивачці частини авансу. При цьому ОСОБА_1 погоджувався повертати позивачці грошові кошти по 3000,00 грн. щомісячно. Належність йому даного листування ОСОБА_1 не спростовував. А відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність достатніх підстав для призначення в справі технічної експертизи давності документу. У апеляційній скарзі фізична особа-підприємець ОСОБА_1 зазначав, що насправді договір підряду №2022-10 від 22 лютого 2022 року укладався не з ОСОБА_2 , а з іншою особою. Він долучив до апеляційної скарги копію договору підряду за №2022-10 від 22 лютого 2022 року між ним та ОСОБА_3 . Разом з тим, відповідач не надавав вказаного договору суду першої інстанції, він не був предметом дослідження та оцінки суду першої інстанції. Відповідач не довів неможливості подання вказаного договору до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. З урахуванням положень ст. 367 ЦПК України, вказаний договір не підлягає прийняттю апеляційним судом. Колегія суддів вважає є безпідставними посилання апелянта на наявність у нього пільги по сплаті сплати судового збору на підставі п.13 ст.5 Закону України «Про судовий збір» як учасника бойових дій. Правові засади справляння судового збору платниками, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України «Про судовий збір». Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України № 3674-VI «Про судовий збір» визначено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав. Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17 зазначена норма має відсильний характер та не містить вичерпного переліку справ, в яких учасники бойових дій та прирівняні до них особи звільняються від сплати судового збору. Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення та членів їх сімей, встановлені Законом України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». У статті 22 цього ж Закону передбачено, що особи, на яких поширюється дія цього нормативного акта, отримують безоплатну правову допомогу щодо питань, пов`язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від судових витрат, пов`язаних з розглядом цих питань. Перелік пільг учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, визначені у статті 12 цього Закону. Отже, вирішуючи питання про стягнення судового збору з особи, яка має статус учасника бойових дій (прирівняної до нього особи), для правильного застосування норм пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI суд має враховувати предмет та підстави позову, перевіряти чи стосується така справа захисту прав цих осіб з урахуванням положень статтей 12, 22 Закону № 3551-XII. Подібну правову позицію щодо застосування та тлумачення пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 9901/311/19, постанові Верховного Суду у справі №600/1927/23 від 12 грудня 2023 року. При цьому в ухвалі від 11 вересня 2024 року в справі № 567/79/23 Велика Палата Верховного Суду зазначила про відсутність підстав для відступу від правових висновків щодо застосування пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI, викладених у вказаних постановах. Дана справа не пов`язана із порушенням прав ОСОБА_1 , як учасника бойових дій. Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 у справі має статус відповідача. Відтак, визначені п. 13 ч. 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» пільги по сплаті судового збору не поширюються на ОСОБА_1 . Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. Рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим. Судом було правильно застосовано норми матеріального та процесуального права. Враховуючи викладене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 вересня 2025 року без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Шебуєва В.А. Судді Кафідова О.В. Оніщук М.І.