Постанова Житомирський апеляційний суд № 935/1979/25

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №935/1979/25 Головуючий у 1-й інст. Василенко Р. О. Категорія 70 Доповідач Коломієць О. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 лютого 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого судді Коломієць О.С. суддів Григорусь Н.Й., Талько О.Б. розглянувши в порядку письмового провадження (без повідомлення учасників) цивільну справу №935/1979/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 11 листопада 2025 року, ухвалене під головуванням судді Василенка Р.О. встановив: У серпні 2025 року позивач звернулась до суду з позовом, у якому просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі 5 000,00 грн щомісячно, починаючи з дня подання позову і до досягнення дитиною повноліття. Визначити, що розмір аліментів щороку підлягає індексації. Вирішити питання судових витрат. На обґрунтування позовних вимог вказувала, що син проживає з нею в квартирі АДРЕСА_1 , відвідує дошкільний навчальний заклад №43 в м. Житомирі. Всі витрати на утримання дитини (харчування, одяг, медичне забезпечення, садок, комунальні послуги) несе позивач самостійно. Відомостей про офіційне працевлаштування та стабільний дохід відповідача позивачу не відомо, батько дитини ОСОБА_2 матеріальної допомоги на утримання дитини не надає. Загальні витрати на утримання сина перевищують 20 000,00 грн, тому аліменти в розмірі 5 000,00 грн щомісячно є мінімально необхідною сумою для покриття хоча б частини витрат на потреби дитини. Рішенням Коростишівського районного суду Житомирської області від 11 листопада 2025 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , аліменти в твердій грошовій сумі в розмірі 5 000,00 грн щомісячно на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 18.08.2025 року. Вирішено питання судових витрат. Не погоджуючись із вказаним рішенням в частині розміру аліментів, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення змінити, зменшити розмір стягнутих з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі з 5 000,00 грн щомісячно до 3 000,00 грн, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 18.08.2025 року. На обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що під час перебування у шлюбі з позивачкою у них народився син ОСОБА_3 . Оскільки син за спільною згодою сторін залишився проживати з позивачем за адресою: АДРЕСА_2 , було погоджено, що він буде сплачувати аліменти на утримання сина в розмірі 3 000,00 грн на місяць та за потреби оплачувати додаткові витрати у разі їх виникнення. Вказує, що такий розмір аліментів був визначений в сумі 3 000,00 грн з урахуванням того, що він потребує лікування, не має постійної роботи та не може бути мобілізованим за станом здоров`я. Звертає увагу, що позивач вказує на те, що сума витрат на утримання дитини перевищує 20 000,00 грн, але жодних доказів на понесення вказаних витрат до суду не надано. Також зауважує, що вирішуючи питання щодо розміру аліментів на неповнолітню дитину, суд зобов`язаний врахувати стан здоров`я позивачки та відповідача платника аліментів, їх матеріальне становище, рівність прав та обов`язків обох батьків щодо дитини, вимоги розумності та справедливості, мінімальний розмір аліментів на одну дитину. Додає, що відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», прожитковий мінімум для дітей віком до 6 років становить 2 563, 00 грн. Отже, мінімальний розмір аліментів на дату розгляду справи на утримання сина ОСОБА_3 складає 2 563,00 грн. Зазначає, що обґрунтовуючи позов, позивач посилалась на те, що відповідач не надає регулярної допомоги та не має офіційного доходу. Проте, позивачем не надано первинних документів, які підтверджували б факт отримання відповідачем доходу у зазначеному розмірі, що в сукупності привело б до висновку про те, що він спроможний сплачувати аліменти у заявленому розмірі. Вважає, що позивачем не надано первинних документів, які б підтверджували факт отримання ним доходу у зазначеному розмірі, тобто спроможності сплачувати аліменти в заявленому позивачем розмірі. Враховуючи викладене, просив апеляційну скаргу задовольнити. У поданому відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просила апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. При цьому зазначає, що при поданні разом з апеляційною скаргою відповідач заявив клопотання про долучення документів та стверджує, що нібито не мав можливості подати до суду певні документи. Вказує, що це не відповідає дійсності, оскільки 16.10.2025 року ОСОБА_2 особисто був присутній у судовому засіданні. У цьому засіданні він був повністю повідомлений про суть спору, перелік доказів, поданих позивачем, та позицію сторін. Відповідача було завчасно повідомлено про дату наступного судового засідання 11.11.2025 року. Таким чином, апелянт мав можливість протягом місяця подати до суду першої інстанції докази, на які він наразі посилається в апеляційній скарзі. Щодо витрат на дитину, то суд першої інстанції обґрунтовано встановив розмір аліментів у сумі 5 000,00 грн, виходячи з таких обставин: дитина проживає з матір`ю постійно, усі витрати на житло, харчування, одяг, медицину, садочок, розвиток і побут несе виключно позивач, скаржник бере участь у забезпеченні потреб дитини нерегулярно та мінімально. Нею були подані докази: договір оренди житла, квитанції за комунальні послуги, платежі за дитячий садок, інші регулярні витрати на дитину. Ці витрати перевищують 20 000,00 грн щомісяця, і сума аліментів 5 000,00 грн є лише частковим покриттям. Також апелянт стверджує, що оренда та комунальні послуги не є витратами на дитину, однак це юридично неправильно. Оскільки дитина проживає з нею, витрати на оренду є невід`ємною частиною забезпечення її житлових умов. Закон не вимагає зазначати в договорі оренди, що житло орендується «для проживання дитини». Вказує, що подані відповідачем до апеляційної скарги медичні документи, на її думку, не є актуальними, не доводять тривалого лікування чи хронічної непрацездатності відповідача, а тому не є підставою для зменшення аліментів. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. Судом під час розгляду справи встановлено, що батьками ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , відповідно до витягу з актового запису про народження свідоцтво № НОМЕР_1 . Позивач ОСОБА_1 проживає в м. Житомир та орендує квартиру АДРЕСА_3 , за яку сплачує 10 000,00 грн щомісяця, відповідно до договору оренди квартири від 30 липня 2024 року. Крім того, позивач надала суду платіжні інструкції з батьківської оплати за ЖДНЗ №43 в м. Житомирі, який відвідує їхня дитина ОСОБА_4 та в середньому становить 1 500,00 грн за місяць, а також платіжні інструкції з оплати комунальних послуг за місцем проживання позивача з дитиною. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач є особою працездатного віку, будь-яких доказів неспроможності надавати матеріальну допомогу суду не надав, а тому районний суд дійшов висновку про задоволення позову, та вважав можливим визначити розмір аліментів в твердій грошовій сумі в розмірі 5 000,00 грн щомісячно на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття. Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, виходячи із наступного. Відповідно статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, що ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ, визначено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Отримувати необхідний і достатній розмір аліментів - це безумовне право, визначене законом, яке захищається в судовому порядку. Згідно із вимогами статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Обов`язок батьків щодо утримання своїх дітей є одним з головних конституційних обов`язків (частина друга статті 51 Конституції України) і закріплюється в сімейному законодавстві, зокрема статтею 180 СК України на батьків покладено обов`язок по утриманню дитини до досягнення нею повноліття. Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття. Так, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів (частина третя статті 181 СК України). Згідно з положеннями статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Судом встановлено, що син сторін проживає разом з матір`ю ОСОБА_1 та перебуває на її утриманні. Відповідач є батьком малолітнього сина ОСОБА_5 , та відповідно, зобов`язаний утримувати та матеріально забезпечувати свою дитину, при цьому добровільної згоди між батьками щодо порядку реалізації такого обов`язку не досягнуто. Відповідач ОСОБА_2 є особою працездатного віку, офіційно не працює. При цьому будь-яких доказів щодо скрутного матеріального становища відповідача, наявність утриманців та інших обставин, які б вказували на неможливість останнім сплачувати аліменти суду надано не було. В апеляційній скарзі відповідач заявив клопотання про долучення доказів, а саме виписок з медичних карток та відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору станом на 17.11.2025. На обґрунтування підстав неподання вказаних доказів у суді першої інстанції вказував, що в нього не було часу на їх підготовку. Частинами 2, 3 ст. 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від неї. Відповідач не надав доказів неможливості подання вказаних документів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Відтак, подані до апеляційного суду ОСОБА_2 докази не підлягають прийняттю та дослідженню апеляційним судом. Таким чином на відповідача, як на батька, покладено однаковий з позивачем обов`язок щодо утримання своєї малолітньої дитини та не звільняє його від обов`язку забезпечувати сина не тільки в мінімальному розмірі передбаченому законом, а створити йому рівень життя, достатній для його фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Апеляційний суд відхиляє доводи скаржника щодо того, що він спроможний сплачувати аліменти у розмірі лише 3 000,00 грн в зв`язку з тим, що потребує лікування, оскільки доказів вказаного до суду першої інстанції не надав. Колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги щодо того, що позивач не надала належних доказів затрат коштів у відповідному розмірі, який фактично вищий законодавчо встановленого мінімуму, оскільки нею було долучено договір оренди квартири від 30 липня 2024 року, платіжні інструкції з батьківської оплати за ЖДНЗ №43 в м. Житомирі, який відвідує їхня дитина ОСОБА_4 та платіжні інструкції з оплати комунальних послуг за місцем проживання її з дитиною. Доказів протилежного скаржником не надано. Ті обставини, що з віком потреби дітей зростають, що, в свою чергу, тягне постійне зростання витрат, зокрема, з боку матері, з якою проживає син, на його утримання, на забезпечення гармонійного розвитку, відпочинку, є загальновідомими та не потребують доказуванню. Верховний Суд у постанові від 11 березня 2020 року (справа №759/10277/18) дійшов висновку, що інтереси дитини превалюють над майновим становищем платника аліментів. Європейський суд з прав людини у рішенні від 07.12.2006 у справі «Хант проти України» (Hunt v. Ukraine) (Заява № 31111/04) вказав на те, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (п. 54). Крім того колегія суддів зазначає, що виховання дитини одним із батьків, коли інший проживає окремо, створює додаткове навантаження по догляду та вихованню дитини, у зв`язку з чим, певним чином, з`являється дисбаланс між зусиллями, які мають прикладати обоє батьків для розвитку дитини, оскільки тягар по утриманню дитини здебільшого лягає лише на одного з батьків, в даному випадку на матір, з якою проживає дитина. Отже, вирішуючи питання про розмір аліментів, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо встановленого розміру аліментів у твердій грошовій сумі в розмірі 5 000,00 грн щомісячно до повноліття сина, та вважає, що встановлений розмір аліментів є необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку, та саме на батьків покладено відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України та забезпечення гармонійного розвитку дитини. При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що відповідач не надав доказів на підтвердження того, що він не має фінансової можливості сплачувати аліменти у визначеному судом першої інстанції розмірі. При визначенні розміру аліментів судом враховано матеріальне становище дитини та платника аліментів, а також можливість надання утримання дитині її матір`ю ОСОБА_1 , яка вправі обирати спосіб стягнення аліментів із відповідача. Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні. Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними є справи про стягнення аліментів (п. 3 ч. 6 ст. 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону. Керуючись ст. 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд у х в а л и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 11 листопада 2025 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 24 лютого 2026 року. Головуючий Судді