Ухвала КАС ВС № 420/2585/25

УХВАЛА 25 лютого 2026 року м. Київ справа №420/2585/25 адміністративне провадження №К/990/5434/26 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Мацедонської В.Е., суддів -Білак М. В., Желєзного І.В., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 травня 2025 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2025 року у справі № 420/2585/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області, Державної установи «Територіальне медичне об`єднання МВС України по Одеській області», Міністерства внутрішніх справ України, ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,- УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ГУ НП в Одеській області, ДУ «Територіальне медичне об`єднання МВС України по Одеській області», МВС України, ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Одеській області, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність ГУ НП в Одеській області щодо незвільнення ОСОБА_1 за п. 64 «б» (через хворобу) Постанови КМУ від 29.07.1991р. №114; - зобов`язати ГУ НП в Одеській області внести зміни у Наказ №10 о/с від 8.09.2023р. у частині звільнення та звільнити ОСОБА_1 зі служби в органах внутрішніх справ на підставі п.64 «б» (через хворобу) Постанови КМУ від 29.07.1991р. №114; - визнати протиправною бездіяльність ДУ «Територіальне медичне об`єднання МВС України по Одеській області» щодо невнесення хвороб які набув ОСОБА_1 під час проходження служби в ОВС з 1.02.1992р. по 11.09.2023р., при медичному обстеженні та складанні Постанови №33 від 3.11.2023р.; - зобов`язати ДУ «Територіальне медичне об`єднання МВС України по Одеській області» внести виправлення у Постанову №33 від 3.11.2023р. з урахуванням періоду проходження служби в ОВС ОСОБА_1 з 1.02.1992р. по 11.09.2023р. на посаді начальника Теплодарського відділення міліції Біляївського РВ (з обслуговування Біляївського району та м.Теплодар) ГУМВС України в Одеській області, врахувати захворювання які були набутті на час звільнення зі служби станом на 11.09.2023р. та описані в Акті обстеження стану здоров`я №23/1658/т від 22.08.2023р. та Виписки із медичної карти стаціонарного хворого №23/1658/т від 22.08.2023р.. Виправлені відомості направити до ГУ НП в Одеській області до відома. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20 травня 2025 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2025 року, у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із рішеннями попередніх інстанцій, позивач звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою. Ухвалами Верховного Суду від 01 грудня 2025 року та від 22 січня 2026 року касаційні скарги повернуто особі, яка її подала. 06 лютого 2026 року до Верховного Суду касаційна скарга надійшла повторно разом з клопотанням про поновлення строку на касаційне оскарження. За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Відповідно до статті 329 України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Строк на подання касаційної скарги також може бути поновлений у разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною п`ятою статті 333 цього Кодексу (ч. 3 ст. 329 КАС України). З матеріалів касаційної скарги вбачається, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено 09 жовтня 2025 року, вперше касаційна скарга до суду касаційної інстанції надійшла 11 листопада 2025 року, однак ухвалою Верховного Суду від 01 грудня 2025 року касаційну скаргу повернуто особі, яка її подала. 05 січня 2026 року скаржник повторно звернувся до Верховного Суду з касаційної скаргою, проте ухвалою Верховного Суду від 22 січня 2026 року касаційну скаргу повернуто особі, яка її подала. 06 лютого 2026 року позивач вкотре подав касаційну скаргу до Верховного Суду. Разом з касаційною скаргою скаржник подав клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження. В обґрунтування скаржник зазначає, що звернувся до Верховного Суду з касаційною скарго у встановлений статтею 329 КАС України строк, однак ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу було повернуто з формальних підстав без вирішення питання по суті заявлених вимог. Як зазначає позивач, після отримання зазначеної ухвали останній у найкоротший можливий строк усунув вказані недоліки та повторно звернувся до суду. Так скаржник вважає, що пропуск строку зумовлений не бездіяльністю або зловживанням процесуальними правами, а виключно поверненням первинної касаційної скарги з формальних підстав; скаржник діяв сумлінно, послідовно реалізовував право на судових захист та не мав на меті затягування процесу. Враховуючи викладене, скаржник просить поновити строк на касаційне оскарження. Інших доказів поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження постанови апеляційної інстанції скаржником не надано і не зазначено. Нормами КАС України передбачено, що розгляд заяви особи про поновлення строку на касаційне оскарження здійснюється на стадії відкриття касаційного провадження на підставі касаційної скарги та доданих до неї матеріалів. Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Так, подаючи повторно касаційні скарги, скаржник не усував недоліки касаційних скарги та не враховував ухвали Верховного Суду. Колегія суддів, не заперечуючи проти права на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення, вважає, що таке право не є абсолютним. Це обґрунтовується змістом частини восьмої статті 169 КАС України, відповідно до якої скаржник має право на повторне звернення з касаційною скаргою, якщо будуть усунуті недоліки касаційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої касаційної скарги і таке звернення відбувається без зайвих зволікань. Отже, тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення у касаційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку касаційного оскарження з поважних причин. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що вказані підстави пропуску строку на касаційне оскарження не можуть бути визнані поважними. Скаржник не надав доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження. У зв`язку з цим, зазначена причина пропуску строку не може бути визнана поважною, а отже заявнику касаційної скарги необхідно довести наявність об`єктивних перешкод, які не дозволили подати касаційну скаргу в строк, передбачений статтею 329 КАС України. Відповідно до частини третьої статті 332 КАС касаційна скарга залишається без руху у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 329 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку із наданням доказів на їх підтвердження. За таких обставин, касаційна скарга підлягає залишенню без руху з установленням позивачу строку для подання заяви про поновлення строку на касаційне оскарження та надання відповідних доказів на обґрунтування вказаної заяви. Крім того, з матеріалів касаційної скарги встановлено, що вони оформлені без дотримання вимог пункту 4 частини другої статті 330 КАС України. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України в касаційній скарзі зазначається підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої, у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). Так перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги установлено, що скаржник посилається на пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження. Суд зазначає, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України в касаційній скарзі зазначається норма права (з посиланням на статтю, частину, абзац тощо), яку суд апеляційної інстанції застосував в оскаржуваному судовому рішенні; висновок щодо застосування цієї норми права в оскаржуваному судовому рішенні; висновок щодо її застосування у постанові Верховного Суду із зазначенням дати її прийняття та номеру справи; обґрунтування подібності правовідносин у справі, що розглядається, та у справі, в якій Верховний Суд виклав свій висновок. При цьому необхідно виходити з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судом попередньої інстанції у цій справі норм права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування. При цьому, обов`язковою умовою є подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду та у якій подається касаційна скарга). Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. Разом з тим, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, а так само оцінка судами їх сукупності, не можуть вважатися подібністю правовідносин. Так позивач касаційної скарги, покликаючись на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, не продемонстрував наявності у цьому випадку одночасно і у взаємозв`язку тих чотирьох умов, про які йшлося вище і які зумовлюють можливість оскарження судових рішень із зазначеної підстави, а саме (1) конкретну норму (норми) матеріального права, яку апеляційний суд застосував неправильно із вказанням (2) постанови Верховного Суду та відображенням наведеного у ній висновку про те, як цю норму (норми) слід застосовувати та у цьому контексті (3) зазначенням висновків суду апеляційної інстанції, що суперечать цій позиції, а також (4) посиланням на те в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Наведене свідчить про формальне посилання на пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження. Водночас, скаржник посилається на пункт 3 частини 4 статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження та зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо застосування пункту 64 «б» Постанови Кабінету Міністрів України № 114 від 29.07.1991 у правовідносинах, де особа проходила військову службу в органах внутрішніх справ, а на момент фактичного звільнення перебувала у стані організаційної реформи системи МВС. Так Суд звертає увагу, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами попередніх інстанцій; висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, тощо); у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права; як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися та який вплив такий висновок буде мати для вирішення спору по суті. Саме по собі посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності вмотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження. Крім того, правові висновки Верховний Суд формулює лише щодо конкретно визначених правовідносин, а не висновок, який на думку скаржника буде підставою для відкриття касаційного провадження. Отже, скаржнику необхідно чітко вказати, яку саме норму права (пункт, частина, стаття) судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися. Разом з цим, доводи скаржника щодо відсутності висновку Верховного Суду з питань застосування зазначених правових норм та відповідно потреби у такому висновку не пов`язані з наявністю колізій, можливістю неоднозначного тлумачення, їх різним застосування судами, натомість по своїй суті зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлення обставин справи та переоцінки доказів. Проте, до повноважень Верховного Суду не належить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто суб`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права. Тож, посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження. Проаналізувавши підставу відкриття, на яку посилається скаржник, Суд не може встановити необхідність надання висновку щодо застосування пункту 64 «б» Постанови Кабінету Міністрів України № 114 від 29.07.1991, якщо особа фактично хоче встановити належного відповідача у даній справі, тобто наведене не пов`язане між собою. Отже Суд вважає недоведеними наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 4 статті 328 КАС України. Згідно з вимогами частини третьої статті 334 КАС України в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження, а за змістом частини першої статті 341 КАС України, за винятком частини третьої цієї статті КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. Таким чином межі касаційного перегляду судових рішень обмежено підставами, на яких подається касаційна скарга, зазначеними скаржником, та викладеними в ухвалі суду підставами для відкриття касаційного провадження. Також, оскаржуючи судові рішення у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, позивач посилається на пункт 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, але не зазначає та не обґрунтовує конкретний підпункт, який вважає є передумовою для перевірки вмотивованості підстав, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України. Отже, у разі не зазначення в касаційній скарзі підстав (підстави), на якій подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав) (пункт 4 частини другої статті 330 КАС України) така касаційна скарга має бути залишена без руху. Згідно з частиною другою статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу. За таких обставин, відповідно до правил статей 169, 332 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з установленням скаржнику строку для усунення її недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції: - обґрунтованої заяви про поновлення строку на касаційне оскарження з наданням відповідних доказів на обґрунтування вказаної заяви; - касаційної скарги в новій редакції із зазначенням підстав (підстави), на яких подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 КАС України підстави (підстав) (пункт 4 частини другої статті 330 КАС України), з належним її обґрунтуванням, а також обґрунтуванням наявності виняткових обставин, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Керуючись статтями 3, 169, 330, 328, 332 Кодексу адміністративного судочинства України, УХВАЛИВ: Визнати неповажними підстави, зазначені ОСОБА_1 , для поновлення строку на касаційне оскарження. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 травня 2025 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2025 року у справі № 420/2585/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області, Державної установи «Територіальне медичне об`єднання МВС України по Одеській області», Міністерства внутрішніх справ України, ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без руху. Надати строк для усунення недоліків, зазначених у мотивувальній частині ухвали - протягом десяти днів з дня вручення копії ухвали про залишення касаційної скарги без руху. Роз`яснити, що невиконання вимог цієї ухвали в установлений судом строк є підставою для повернення касаційної скарги, а ненадання заяви про поновлення строку на касаційне оскарження або визнання судом наведених підстав неповажними - для відмови у відкритті касаційного провадження. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями і оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач В. Е. Мацедонська Судді М. В. Білак І. В. Желєзний