Рішення КАС ВС № 990/333/24

РІШЕННЯ Іменем України 19 лютого 2026 року м. Київ справа № 990/333/24 адміністративне провадження № П/990/333/24 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді: Яковенка М. М., суддів: Блажівської Н. Є, Білоуса О. В., Желтобрюх І. Л., Шишова О. О., за участю: секретар судового засідання Бугаєнко Н. В., позивач ОСОБА_1 , представник відповідача Леошко Д. Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу № 990/333/24 за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, УСТАНОВИВ: І. РУХ СПРАВИ 1. 18 жовтня 2024 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія), в якому просила: - визнати протиправним і скасувати рішення ВККС від 05 вересня 2024 року № 142/ко-24 про дослідження досьє, проведення співбесіди та визначення результатів кваліфікаційного оцінювання судді Печерського районного суду міста Києва ОСОБА_1 ; - зобов`язати Комісію видалити з публічного доступу рішення від 05 вересня 2024 року № 142/ко-24 про дослідження досьє, проведення співбесіди та визначення результатів кваліфікаційного оцінювання судді Печерського районного суду міста Києва ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді.

2. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 жовтня 2024 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: Яковенко М. М.- головуючий суддя, судді: Блажівська Н. Є, Білоус О. В., Желтобрюх І. Л., Шишов О. О.

3. Ухвалою Верховного Суду від 22 жовтня 2024 року поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду з цим позовом, визнавши причини його пропуску поважними, відкрито провадження у цій справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження. 4. 07 листопада 2024 року на адресу Верховного Суду від ВККС надійшов відзив на адміністративний позов, в якому відповідач просить відмовити у його задоволенні. 5. 18 листопада 2024 року до Верховного Суду надійшло клопотання ВККС про закриття провадження у справі, що розглядається, на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України. 6. 16 лютого 2026 року до Верховного Суду від ВККС надійшли додаткові пояснення у справі.

7. У судовому засіданні позивач підтримала вимоги позовної заяви з підстав, викладених у ній. Просила позовні вимоги задовольнити.

8. Представник відповідача проти доводів і вимог позовної заяви заперечував з підстав, викладених у відзиві на неї. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

9. Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення позивача і представника відповідача, встановивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав. ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

10. Указом Президента України від 31 липня 2012 року № 461/2012 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Шевченківського районного суду міста Запоріжжя строком на п`ять років.

11. Указом Президента України від 13 лютого 2014 року № 75/2014 ОСОБА_1 переведено на посаду судді Печерського районного суду міста Києва.

12. Рішенням ВККС від 20 жовтня 2017 року № 106/зп-17 призначено кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді. Цим рішенням встановлено черговість етапів кваліфікаційного оцінювання, визначено графік проведення іспиту в межах кваліфікаційного оцінювання та призначено іспит для суддів місцевих судів, у тому числі для ОСОБА_1 .

13. Рішенням Комісії від 16 березня 2018 року № 54/зп-18 визначено результати першого етапу «Іспит» кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді. Відповідно до цього рішення ОСОБА_1 допущено до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді - «Дослідження досьє та проведення співбесіди». 14. 10 квітня 2018 року Комісією у складі колегії проведено співбесіду із суддею ОСОБА_1 та оголошено перерву. Судді запропоновано надати додаткові пояснення з питань, що були предметом обговорення, зокрема щодо законності джерел походження майна.

15. ОСОБА_1 пройшла тестування особистих морально-психологічних якостей та загальних здібностей, за результатами якого складено висновок та визначено рівні показників критеріїв особистої, соціальної компетентності, професійної етики та доброчесності.

16. Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16 жовтня 2019 року № 193-ІХ (набрав чинності 07 листопада 2019 року) повноваження членів ВККС припинено. 17. 01 червня 2023 року сформовано повноважний склад Комісії.

18. З метою вирішення питання щодо продовження процедур оцінювання, передбачених Законом України від 02 червня 2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VІІІ), на підставі рішення Комісії від 20 липня 2023 року № 34/зп-23 здійснено повторний автоматизований розподіл справ між членами ВККС стосовно: осіб, п`ятирічний строк повноважень яких на посаді судді закінчився; осіб, призначених (обраних) на посаду судді та яких колегіями ВККС визнано такими, що відповідають займаній посаді судді, проте відповідне питання винесено на розгляд Комісії у пленарному складі у зв`язку з надходженням висновку Громадської ради доброчесності про невідповідність судді критеріям професійної етики та доброчесності; осіб, призначених (обраних) на посаду судді та стосовно яких накладено дисциплінарне стягнення, що передбачає проходження кваліфікаційного оцінювання для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді; осіб, стосовно яких необхідно продовжити кваліфікаційне оцінювання на виконання судового рішення.

19. Згідно з протоколом повторного розподілу між членами Комісії від 27 липня 2023 року доповідачем у справі визначено члена Комісії ОСОБА_2 .

20. На підставі викладеного вище процедуру кваліфікаційного оцінювання судді ОСОБА_1 продовжено з етапу «Дослідження досьє та проведення співбесіди».

21. З метою оновлення даних, що містяться в суддівському досьє, Комісією в межах повноважень надіслано запити до таких органів державної влади: Національного агентства з питань запобігання корупції, Державної прикордонної служби України, Національної поліції України, Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, Державної податкової служби України, Служби безпеки України. У відповідь на запити отримано інформацію стосовно судді, яку долучено до матеріалів досьє. 22. 29 серпня 2024 року на адресу Комісії надійшов висновок Громадської ради доброчесності (далі - ГРД) про невідповідність судді ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики. 23. 03 вересня 2024 року на адресу ВККС надійшли пояснення судді стосовно висновку ГРД.

24. Комісія у складі колегії рішенням від 05 вересня 2024 року № 142/ко-24 визначила, що суддя Печерського районного суду міста Києва ОСОБА_1 за результатами кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді набрала 557,875 бали та визнала суддю Печерського районного суду міста Києва ОСОБА_1 такою, що не відповідає займаній посаді. Вирішено внести подання до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) про звільнення судді Печерського районного суду міста Києва ОСОБА_1 із займаної посади.

25. Зокрема, як свідчить зміст вказаного рішення, за результатами проведеного кваліфікаційного оцінювання Комісія виставила ОСОБА_1 такі бали: 1. за критерієм компетентності (професійної, особистої та соціальної) 352,875 бали, з яких: - професійна компетентність - 158,875 бали, яких: а) тестування - 75,375 бали; б)виконання практичного завдання - 83,5 бали; в)ефективність здійснення правосуддя - 60 балів; г)підвищення фахового рівня - 4 бали; - особиста компетентність - 59 балів; - соціальна компетентність - 71 бал. 2. за критеріями професійної етики та доброчесності - 205 балів. Загалом 557,875 бали. 25.1. При цьому, оцінюючи відповідність судді ОСОБА_1 займаній посаді за критерієм професійної компетентності (за показником підвищення фахового рівня) Комісією враховано недотримання суддею вимог Закону (в редакції від 05 липня 2012 року) в частині проходження щорічної двотижневої підготовки в Національній школі суддів за період з 2012 до 2014 року. 25.2. Оцінюючи відповідність судді ОСОБА_1 займаній посаді за критеріями професійної етики та доброчесності, колегією Комісії враховані, зокрема такі обставини: - суддя ОСОБА_1 не виконала покладеного на неї обов`язку та не довела законність джерел походження коштів на купівлю рухомого та нерухомо майна (автомобілів, машиномісць, земельних ділянок), і будівництва судового будинку, у зв`язку з чим, не спростувала обґрунтованих сумнівів щодо законності джерел їх походження. Крім того, за висновками, Комісії, операції судді ОСОБА_1 та її чоловіка з купівлі-продажу автомобілів задокументовані без реального настання правових наслідків лише з метою створення доказів для обґрунтування законності джерел походження коштів судді; - порушення правил заповнення декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (недекларування суддею права користування земельною ділянкою, яка належить її сестрі), не виконано обов`язок подати у строки та спосіб, встановлені законом повідомлення про суттєві зміни в майновому стані. - використання суддею родинних, дружніх та інших неформальних зав`язків для здійснення кар`єрного просування. 25.3. Інші питання, що були предметом дослідження, у тому числі наведені у висновках ГРД про невідповідність судді ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, за відсутності переконливих доказів, визнані ВККС такими, що не містять ознак порушень.

26. Не погоджуючись із рішенням Комісії від 05 вересня 2024 року № 142/ко-24, а також її діями щодо оцінювання на відповідність займаній посаді судді за критеріями доброчесності та професійної етики, вважаючи їх протиправними, ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із цим позовом. ІІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

27. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що рішення Комісії, ухвалене за результатами кваліфікаційного оцінювання, має містити обґрунтований висновок про те, за якими саме критеріями кваліфікаційного оцінювання і показниками (окремо по кожним трьом показникам) та на підставі яких доведених фактів суддя не відповідає займаній посаді та підлягає звільненню у зв`язку з нездатністю здійснювати правосуддя на об`єктивно визначеному мінімально прийнятному рівні. Проте у рішенні Комісії стосовно судді ОСОБА_1 відсутні мотиви та не виставлені бали, як того вимагає Закон, які є обов`язковими окремо один від одного та в сукупності.

28. Зокрема, на переконання позивача, в оскаржуваному рішенні Комісія не розмежувала окремо показники, за якими здійснюється оцінювання професійної етики та доброчесності, а розглянула їх одним блоком і виставила загальну оцінку у 205 балів. Таким чином, з рішення Комісії неможливо визначити, за що саме виставлені ці бали, а також зрозуміти, чи дала Комісія оцінку за усіма основними передбаченими показниками чи на прийняте рішення вплинули й інші (додаткові) показники.

29. Позивач зауважує, що підставою для висновку Комісії про невідповідність її займаній посаді стали сумніви членів Комісії у законності джерел походження коштів на придбання нею та членами її сім`ї майна у 2011-2013 роках. Водночас, у своїх письмових поясненнях і під час співбесіди вона наводила обставини, що вказують на законність джерел отримання відповідних коштів та відсутність будь-якого зв`язку їх отриманням із її професійною діяльністю. Зокрема вказувала, що майно, про яке йде мова, було набуте нею і членами її сім`ї у 2011-2013 роках за кошти і сімейні заощадження, які накопичувалися з 2008 року, тобто більше ніж 10-16 років тому.

30. При цьому наголошує, що вагому частину сімейних заощаджень складали подаровані грошові кошти на весілля від батьків та інших близьких родичів. Подальша фінансова підтримка батьків як молодої сім`ї. Водночас позивач вказує, що недотримання форми укладеного договору дарування тягне за собою цивільно-правові наслідки для його учасників, не спростовує факту передачі коштів та не свідчить про незаконність джерел їх отримання. Тому, те, що між позивачкою і її батьками не були укладені свого часу договори дарування, не може свідчити про незаконність джерел їх отримання, протизаконність таких дій.

31. Водночас ОСОБА_1 звертає увагу на те, що уповноважені органи (держава) неодноразово ініціювали перевірку джерел походження коштів, перевірку правильності задекларованих доходів, способу життя і будь-яких значущих, суттєвих порушень, які б могли мати наслідком притягнення її до відповідальності, не виявляли.

32. Окремо ОСОБА_1 вказує на те, що про необ`єктивність оскаржуваного рішення та упереджене ставлення до неї членів Комісії свідчать також виставлені їй 4 з 10 можливих балів за діяльність щодо підвищення фахового рівня.

33. Зокрема позивач вказує, що в оскаржуваному рішенні йдеться виключно про неотримання нею сертифікату двотижневої підготовки в НШСУ за 2013 рік, за що Комісія і виставила їй ці 4 бали.

34. При цьому членами ВККС проігноровано сертифікати та дипломи, які ОСОБА_1 , як суддя, отримала за результатами навчання та підвищення фахового рівня за останні 10 років. Водночас позивач вказує, що вона є викладачем-тренером НШСУ, активно співпрацює зі Школою з 2017 року вже саме як розробник курсів, підготовки лекцій, семінарів для суддів та і працівників апарату суду.

35. З огляду на наведене позивач вказує, що вона має певні обґрунтовані сумніви щодо об`єктивності оцінки членами Комісії її професійної компетентності, зокрема, щодо підтримання фахового рівня і розвитку.

36. Також ОСОБА_1 вказує на необґрунтованість (їх суперечливість) тверджень ВККС про використання нею родинних, дружніх та інших неформальних зав`язків для здійснення кар`єрного просування.

37. Підсумовуючи наведене позивач зазначає, що порушення, які їй ставить в провину держава є формальними (як у випадку із сертифікатом за 2013 рік), можливо такі порушення й є процедурними (допущення помилок заповнення декларації, які в подальшому були виправлені, недодержання форми цивільно-правових договорів), але це ні в якій мірі не свідчить про ознаки саме незаконного збагачення, про незаконність джерел отриманих коштів, майна; в той час, як держава приймає рішення про її звільнення на підставі цих порушень і кладе в основу сумніви і припущення.

38. З приводу можливості оскарження рішення ВККС України від 05 вересня 2024 року № 142/ко-24 позивач зазначає, що 05 серпня 2018 року набув чинності Закон України від 12 липня 2018 року № 2509-VІІІ «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв`язку з прийняттям Закону України «Про Вищий антикорупційний суд», яким внесено зміни до частини другої статті 85 Закону № 1402-VIII та визначено можливість перегляду рішення, прийнятого палатою чи колегією ВККС щодо результатів виконаного учасником іспиту практичного завдання, тобто законодавцем додатково у процесі оцінювання надано можливість, зокрема і позивачу, оскаржити рішення колегії ВККС щодо результатів виконаного практичного завдання, і це є правом учасника іспиту.

39. При цьому позивач вказує, що повна перевірка рішення ВККС від 05 вересня 2024 року № 142/ко-24 на предмет дотримання принципів, наведених у частині другій статті 2 КАС України, незалежно від того, яке рішення ухвалить ВРП за наслідками розгляду подання ВККС про звільнення судді, є гарантією досягнення мети адміністративного судочинства - ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

40. У відзиві на позовну заяву представник відповідача проти задоволення адміністративного позову заперечує. Наполягає на тому, що Комісія, ухвалюючи рішення від 05 вересня 2024 року № 142/ко-24, діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений законодавством України

41. Звертає увагу, що виявлення за результатами кваліфікаційного оцінювання невідповідності судді ОСОБА_1 займаній посаді здійснено Комісією за сукупним результатом всіх критеріїв (компетентності, професійної етики, доброчесності), а не за критеріями доброчесності та професійної етики окремо. Тобто вмотивованість рішення Комісії за сукупністю всіх критеріїв кваліфікаційного оцінювання розкриває в цілому повноту обставин та умов, що слугували підставою для визначення результатів проведення кваліфікаційного оцінювання судді для підтвердження його відповідності займаній посаді.

42. Разом з тим, встановлюючи відповідність судді ОСОБА_1 критеріям професійної етики та доброчесності, Комісія оцінювала (встановлювала відповідність) позивача за показниками, визначеними пунктами 8 (Відповідність судді критерію професійної етики) та 9 (Відповідність судді критерію доброчесності) глави 2 розділу II Положення, а саме: відповідності витрат і майна судді та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам; відповідності поведінки судді іншим вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; політичної нейтральності; дотримання поведінки, що забезпечує довіру до суддівської посади та авторитет правосуддя; наявність фактів притягнення судді до відповідальності за вчинення проступків або правопорушень, які свідчать про недоброчесність; наявності незабезпечених зобов`язань майнового характеру, які можуть мати істотний вплив на здійснення правосуддя суддею; дотримання суддівської етики, наявність обставин, передбачених пунктами 1, 2, 3, 5- 12, 13, 15- 19 частини першої статті 106 Закону, та інші дані, які можуть вказувати на відповідність судді критерію доброчесності.

43. Відповідач наголошує, що досліджені матеріали суддівського досьє, співбесіда із суддею ОСОБА_1 та надані нею пояснення, а також висновок про тестування особистих морально-психологічних якостей та загальних здібностей дали підстави Комісії за критеріями професійної етики та доброчесності оцінити суддю та виставити оцінку у сумі 205 балів. Мотиви, факти та обставини, які мали значення і стали підставою для оцінювання позивача за критеріями доброчесності та професійної етики у 205 балів - докладно, у повному обсязі у ньому наведені, зокрема на сторінках 10-25 оскаржуваного рішення Комісії.

44. З огляду на вказане, твердження позивача щодо не розмежування критеріїв доброчесності та професійної етики та оцінювання їх одним блоком та необґрунтованості рішення Комісії в цій частині є безпідставними та спростовуються змістом оскаржуваного рішення.

45. Щодо незгоди позивача з мотивами, з яких Комісія дійшла відповідних висновків, при оцінюванні критерію компетентності (професійної) та доброчесності відповідач зазначає, що під час оцінки відповідності судді критерію професійної компетентності за показниками, визначеними пунктом 5 глави 2 розділу ІІ Положення, Комісія встановила, що в суддівському досьє за період з 2012 року до 2014 року відсутня інформація про проходження ОСОБА_1 щорічної двотижневої підготовки в Національній школі суддів України, що є порушенням вимог статті 54 Закону України від 07 липня 2010 року N 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів».

46. При цьому відповідач наголошує, що діяльність судді щодо підвищення фахового рівня, крім цього, Комісією оцінено за результатами перевірки інформації, яка міститься в суддівському досьє, та співбесіди шляхом дослідження даних про підготовку та підвищення кваліфікації судді впродовж перебування на посаді, участь у професійних заходах (дискусіях, круглих столах, конференціях тощо), а також інших, передбачених пунктом 5 глави 2 розділу II Положення, засобів встановлення цього показника, що можуть бути застосовні в конкретному випадку.

47. А тому, доводи позивача про оцінювання показника відповідності (діяльності судді щодо підвищення фахового рівня) критерію професійної компетентності здійснювалось виключно на підставі не проходження позивачем щорічної двотижневої підготовки в Національній школі суддів України є безпідставними, та спростовуються змістом рішення Комісії.

48. Крім того відповідач зазначає, що під час оцінки відповідності судді критерію доброчесності за показниками, визначеними пунктом 9 глави 2 розділу ІІ Положення, у Комісії, серед іншого, виник сумнів щодо законності джерел походження коштів, необхідних для придбання майна, про яке зазначено в оскаржуваному рішенні Комісії.

49. Проте, під час надання усних і письмових пояснень, ОСОБА_1 не надала повних, обґрунтованих та достатніх пояснень, а також доказів, які б їх підтверджували щодо джерел походження її майна, що є одним з обов`язків судді згідно зі статтею 56 Закону, а зміст її пояснень свідчив, що вона не доклала належних зусиль до того, щоб, на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини, її поведінка була бездоганною, та не вжила належних і достатніх заходів для того, щоб бути обізнаною про майнові інтереси членів своєї сім`ї та антикорупційні обов`язки.

50. З огляду на наведене відповідач зазначає, що факти та обставини, які мали значення і стали підставою для прийняття Комісією оскаржуваного рішення, а також правові підстави та мотиви прийняття саме такого рішення докладно, у повному обсязі у ньому наведені. Відтак, підстави для оскарження і скасування рішення Комісії від 05 вересня 2024 року № 142/ко-24 про невідповідність судді Печерського районного суду міста Києва ОСОБА_1 займаній посаді відсутні.

51. При цьому в додаткових поясненнях по справі ВККС додатково зазначило, позовна вимога ОСОБА_1 стосовно видалення з публічного доступу рішення від 05 вересня 2024 року № 142/ко-24 про дослідження досьє, проведення співбесіди та визначення результатів кваліфікаційного оцінювання судді Печерського районного суду міста Києва ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді не підлягає задоволенню, оскільки в силу законодавчих приписів, рішення Комісії ухвалене за результатами кваліфікаційного оцінювання судді, за наслідком дослідження досьє, проведення співбесіди та визначення результатів кваліфікаційного оцінювання, є таким, що підлягає оприлюдненню на веб-сайті Комісії та долученню до суддівського досьє, яке, в свою чергу, також є відкритим для загального доступу на офіційному веб-сайті Комісії. IV. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН ТА ОЦІНКА СУДУ

52. Суть позову полягає у протиправності, на думку ОСОБА_1 , дій та рішення відповідача щодо встановлення результатів іспиту у процедурі кваліфікаційного оцінювання та визнання судді Печерського районного суду міста Києва ОСОБА_1 такою, що не відповідає займаній посаді.

53. Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

54. Згідно із частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

55. Отже, у цій справі судовий контроль за реалізацією повноважень ВККС полягає у перевірці наявності законних підстав для прийняття оскаржуваного рішення. Зокрема, Суд перевіряє чи прийнято вказане рішення у межах повноважень, чи було дотримано відповідачем процедуру його прийняття, повноту та об`єктивність встановлення (дослідження) обставин, які покладено в основу оскаржуваного рішення.

56. Водночас, як зазначалося в цьому рішенні до Верховного Суду надійшло клопотання ВККС про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України.

57. На обґрунтування вимог вказаного клопотання Комісія зазначала, що реалізація передбаченого частиною третьою статті 88 Закону № 1402-VІІІ права на оскарження її рішення у процедурі кваліфікаційного оцінювання судді можлива лише після розгляду такого рішення Вищою радою правосуддя у встановленому законом порядку.

58. Вказану позицію відповідач мотивує тим, що відповідно до частини восьмої статті 101 згаданого Закону, норми якої є спеціальними у спірних правовідносинах, рішення ВККС щодо надання рекомендацій можуть бути оскаржені тільки разом з рішенням, ухваленим за відповідною рекомендацією.

59. З огляду на це відповідач вважає, що спірне рішення про визнання позивача такою, що не відповідає займаній посаді, та про внесення до ВРП подання про її звільнення з посади судді, яке у ВРП не розглядалось, не може бути самостійним предметом судового розгляду.

60. Колегія суддів звертає увагу, що оскільки закриття провадження - це припинення розгляду спору без вирішення його по суті, коли встановлено одну з законних підстав, вирішення такого питання має передувати наданню оцінки правомірності оскаржуваного рішення.

61. Вирішуючи клопотання ВККС про закриття провадження у справі колегія суддів виходить з наступного.

62. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

63. Статтею 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

64. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

65. Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини 2 статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

66. За змістом частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

67. Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

68. Отже, гарантоване в статті 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

69. За приписами статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

70. Відповідно до статті 160 КАС України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування у тому числі (…) зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів, виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

71. Отже, законодавець передбачив право та обов`язок позивача ініціювати відповідний спір, визначати його предмет, спосіб захисту та підстави позову.

72. Колегія суддів також враховує, що за сталою судовою практикою підстава позову - це ті обставини і норми права, які дозволяють особі звернутися до суду, а предмет позову - це матеріально-правові вимоги позивача до відповідача, стосовно яких він просить ухвалити судове рішення.

73. Як свідчать матеріали справи, позивач звернулася до суду із цим позовом, вважаючи протиправним рішення Комісії від 05 вересня 2024 року № 142/ко-24 про визнання судді Печерського районного суду міста Києва ОСОБА_1 такою, що не відповідає займаній посаді та внесення подання до ВРП про звільнення її з посади.

74. У своїх поясненнях позивач звертала увагу на підставу звернення її до суду з цим позовом, пов`язану з процедурними порушеннями прийняття оскаржуваного рішення, відсутністю в ньому належного обґрунтування за критеріями кваліфікаційного оцінювання, порушення визначеного Положенням порядку здійснення оцінювання судді за критеріями професійної етики та доброчесності.

75. Дійсно, як зазначає відповідач, оскаржуване рішення Комісії не є остаточним у кар`єрі судді ОСОБА_1 У той же час колегія суддів не погоджується з твердженням відповідача в частині того, що таке рішення за своєю правовою природою має проміжний характер.

76. Відповідно до статті 88 Закону № 1402-VІІІ Комісія ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді. Суддя (кандидат на посаду судді), який не згодний із рішенням ВККС щодо його кваліфікаційного оцінювання, може оскаржити це рішення в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України. Рішення ВККС, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: 1) склад членів Комісії, який провів кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити; 2) рішення не підписано будь-ким із складу членів ВККС, який провів кваліфікаційне оцінювання; 3) суддя (кандидат на посаду судді) не був належним чином повідомлений про проведення кваліфікаційного оцінювання - якщо було ухвалено рішення про не підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді з підстав неявки для проходження кваліфікаційного оцінювання; 4) рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків.

77. У постанові від 20 лютого 2025 року у справі № 990/62/24, повертаючи справу для продовження розгляду, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків: « 52… Велика Палата Верховного Суду змушена констатувати той факт, що коли межі ініційованого оскарження рішення ВККС про визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді, не торкаються питання надання оцінки мотивам ухваленого рішення, то ВРП позбавлена повноважень надавати оцінку таким підставам.

53. Аналіз наведених правових норм крізь призму сталої практики Верховного Суду щодо оскарження рішень ВККС, ухвалених за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, з урахуванням меж оскарження відповідного рішення, що є предметом розгляду в цій справі, дає підстави для висновку про можливість здійснення судового контролю щодо рішень ВККС за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання в частині перевірки цих рішень на наявність наведених в законі процесуальних порушень, перевірка яких не входить до повноважень ВРП.

54. Іншими словами, ВРП уповноважена оцінювати обґрунтованість рішення ВККС з відповідною рекомендацією для прийняття на її основі свого кінцевого рішення, однак не перевіряє дотримання ВККС процедури прийняття рішень. Отже, учасник кваліфікаційного оцінювання може оскаржити такі порушення в судовому порядку.».

78. Також у постанові від 27 листопада 2024 року у справі № 990/175/24 Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу на змінах у нормативно-правовому регулюванні процедури кваліфікаційного оцінювання суддів, призначених на посаду строком на п`ять років або обраних суддею безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII, та дійшла таких висновків: «

56. Так, 30 грудня 2023 року набрав чинності Закон України від 9 грудня 2023 року № 3511-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар`єри» (далі - Закон № 3511-IX), яким зокрема доповнено розділ ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII пунктом 20-1, згідно із яким якщо ВРП відмовлено в задоволенні подання ВККС про звільнення судді у зв`язку з його невідповідністю займаній посаді, суддя вважається таким, чию відповідність займаній посаді не оцінено відповідно до підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України. У такому разі оцінювання відповідності такого судді займаній посаді продовжується ВККС в пленарному складі із стадії, що визначена ВРП у рішенні про відмову в задоволенні подання про звільнення такого судді. Якщо ВРП не визначено таку стадію, оцінювання продовжується із стадії, визначеної ВККС, з урахуванням мотивів рішення ВРП про відмову в задоволенні подання про звільнення такого судді, включаючи рішення, прийняті ВРП до набрання чинності Законом № 3511-IX.

57. Аналіз наведених вище правових норм дозволяє дійти висновку, що до набрання чинності Законом № 3511-ІХ у випадках, коли ВРП ухвалювала рішення про відмову в задоволенні подання ВККС про звільнення судді з посади, то рішення ВККС про непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді втрачало юридичне значення.

58. Натомість після 30 грудня 2023 року (дня, коли набрав чинності Закон № 3511-ІХ) якщо ВРП відмовлено в задоволенні подання ВККС про звільнення судді у зв`язку з його невідповідністю займаній посаді, то суддя вважається таким, чию відповідність займаній посаді не оцінено відповідно до підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України. У цьому випадку оцінювання відповідності такого судді займаній посаді продовжується ВККС. При цьому ВРП у рішенні про відмову в задоволенні подання про звільнення судді зобов`язана визначити стадію, з якої ВККС має продовжити його оцінювання, а якщо ВРП не визначено таку стадію, то Комісія самостійно визначає стадію, з якої вона продовжить оцінювання судді, з урахуванням мотивів рішення ВРП про відмову в задоволенні подання про його звільнення, включаючи рішення, прийняті ВРП до набрання чинності Законом № 3511-IX.

59. Іншими словами законодавець урегулював, що у разі незгоди ВРП з пропозицією Комісії звільнити суддю із займаної посади, правовим наслідком такого рішення ВРП є продовження кваліфікаційного оцінювання такого судді з певної стадії, визначеної ВРП або ВККС.

60. Отже, з 30 грудня 2023 року змінились правові наслідки розгляду ВРП рішення ВККС про невідповідність судді займаній посаді з пропозицією звільнити його з цієї посади.».

79. Вищенаведену позицію застосовано Верховним Судом в ухвалі від 27 листопада 2024 року у справі № 990/175/24.

80. Отже, та обставина, що після ухвалення Комісією спірного рішення ОСОБА_1 продовжила перебувати на посаді судді, не позбавляє її права оскаржити це рішення в порядку, передбаченому КАС України, з огляду на те, що таке право їй надано як цим Кодексом, так і частиною третьою статті 88 Закону № 1402-VІІІ.

81. Спірне рішення, ухвалене внаслідок здійснення суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, стосується прав, свобод та інтересів ОСОБА_1 , породжує правові наслідки та обов`язки для неї, оскільки встановлює факт невідповідності судді займаній посаді, і є підставою до внесення ВККС подання до ВРП про звільнення. Отже, це рішення є таким, що порушує права позивача.

82. Ураховуючи зміст спірних правовідносин, які склалися за участі ОСОБА_1 та ВККС, колегія суддів вважає, що перевірка оспорюваних позивачем дій та рішення на предмет дотримання принципів, наведених у частині другій статті 2 КАС України, є гарантією досягнення мети адміністративного судочинства - ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичної особи від порушень з боку суб`єкта владних повноважень.

83. Таким чином колегія суддів дійшла висновку про відсутність передбачених пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України підстав для задоволення заяви представника ВККС про закриття провадження у справі.

84. Вирішуючи питання про обсяг юрисдикції суду у цій справі, Верховний Суд виходить з практики ЄСПЛ, за якою тільки орган, що користується загальною юрисдикцією, відповідає визначенню терміна «суд» відповідно до статті 6 § 1 (Beaumartin v. France (Бомартен проти Франції), § 38). Стаття 6 § 1 вимагає від суду винесення ефективного рішення (Obermeier v. Austria (Обермайєр проти Австрії), § 70). Принцип дотримання судом всіх положень відправлення правосуддя вимагає виконання усіх елементів його судових функцій (Chevrol v. France (Шевроль проти Франції), § 63). "Суд" повинен користуватись повною юрисдикцією розглядати всі факти у справі, а також відповідне законодавство (Terra Woningen B.V. v. the Netherlands (Терра Вонінген Б.В. проти Нідерландів), § 52).

85. При цьому законність, пропорційність, обмеження дискреції, добросовісність (дотримання суб`єктом владних повноважень законної мети) і процедурні гарантії є тими законодавчими інструментами, які мають забезпечити захист особи від державного свавілля. Зокрема, у справі «Ечюс проти Латвії» Суд акцентує увагу на тому, що захист від свавілля становить сполучну ланку між Конвенцією і принципом Верховенства права.

86. З огляду на відсутність органу, до повноважень якого належали б функції з повного перегляду фактичних обставин, правових підстав, правильності і обґрунтованості мотивів і висновків ВККС, суд в даному випадку є судом повної юрисдикції. Наведене узгоджується з передбаченим пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року правом особи на доступ до суду, що, зокрема, включає такий аспект, як право на розгляд справи судом із «повною юрисдикцією», тобто судом, що має достатні та ефективні повноваження щодо повторної (після адміністративного органу) оцінки доказів, встановлення обставин, які були підставою для прийняття оскарженого адміністративного рішення, належного поновлення прав особи за результатами розгляду справи по суті.

87. Беручи до уваги наведене та враховуючи, що позивач має адміністративну процесуальну дієздатність, є суддею Печерського районного суду міста Києва, яка проходила процедуру кваліфікаційного оцінювання, оскаржуваним рішенням ВККС її визнано такою, що не відповідає займаній посаді, та рекомендовано звільнити, - тобто позивач фактично зазнала негативних юридичних наслідків внаслідок оскаржуваного рішення, які вважає протиправними, - вона має право звернення до суду з даним позовом, і такий спір підлягає розгляду Верховним Судом як судом першої інстанції з «повною юрисдикцією».

88. На переконання суду, обставини цієї справи вимагають надання оцінки не тільки дотриманню відповідачами формальної процедури оцінювання і звільнення позивача з посади судді, але й фактичним підставам, які слугували приводом для внесення ВККС відповідного подання, оскільки перевірка лише формально визначених підстав оскарження без оцінки обґрунтованості вимог та аргументів особи, щодо якої прийнято рішення, не узгоджується з метою адміністративного судочинства.

89. Обмеження судового контролю суперечило б самій природі Верховного Суду, визначеного Конституцією України найвищим судом у системі судоустрою України, покликаного забезпечувати гарантоване право людини на ефективний судовий захист.

90. Надаючи оцінку стверджуваній протиправності рішень і дій ВККС колегія суддів виходить з наступного.

91. Згідно з підпунктом 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України з дня набрання чинності Законом України [від 02 червня 2016 року № 1401-VIII] «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VIII) відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади. Порядок і вичерпні підстави оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання встановлюються законом.

92. Пунктом 20 розділу XII Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1402-VIII передбачено, що відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», оцінюється колегіями ВККС в порядку, визначеному цим Законом.

93. Згідно із частиною першою статті 83 Закону № 1402-VIII кваліфікаційне оцінювання проводиться Комісією з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями.

94. Відповідно до частини другої статті 83 Закону № 1402-VIII критеріями кваліфікаційного оцінювання є: компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); професійна етика; доброчесність.

95. Частиною п`ятою статті 83 Закону № 1402-VIII встановлено, що порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їхнього встановлення затверджуються Комісією.

96. Завдання, підстави, порядок проведення та етапи кваліфікаційного оцінювання визначено у статтях 83-88 Глави 1 Кваліфікаційне оцінювання суддів Розділу V Кваліфікаційний рівень судді Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

97. Відповідно до частини першої статті 85 Закону № 1402-VIII кваліфікаційне оцінювання включає такі етапи: 1) складення іспиту; 2) дослідження досьє та проведення співбесіди. Рішення про черговість етапів проведення кваліфікаційного оцінювання ухвалює ВККС.

98. Відповідно до частини першої статті 86 Закону № 1402-VIII для формування суддівського досьє (досьє кандидата на посаду судді) і проведення кваліфікаційного оцінювання судді (кандидата на посаду судді) Комісія має право безоплатно отримувати інформацію та копії документів і матеріалів (у тому числі з обмеженим доступом) щодо судді (кандидата на посаду судді) та членів його сім`ї або близьких осіб від будь-яких осіб, які є власниками або розпорядниками інформації (документів, матеріалів), що запитуються. Такі особи зобов`язані протягом десяти днів з дня отримання запиту надати інформацію (документи, матеріали), що запитується.

99. За частиною першою статті 87 Закону № 1402-VIII ГРД утворюється з метою сприяння ВККС у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання.

100. З метою проведення оцінювання суддів на відповідність займаній посаді за визначеними законом критеріями рішенням ВККС від 03 листопада 2016 року № 143/зп-16 затверджено Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення (у редакції рішення Комісії від 13 лютого 2018 року № 20/зп-18, зі змінами, далі - Положення).

101. Згідно з пунктами 1, 2 і 4 глави 6 розділу ІІ Положення встановлення відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям кваліфікаційного оцінювання здійснюється членами Комісії за їх внутрішнім переконанням відповідно до результатів кваліфікаційного оцінювання. Показники відповідності суддів критеріям кваліфікаційного оцінювання досліджуються окремо один від одного та в сукупності. Рішення про підтвердження здатності здійснювати правосуддя суддею (кандидатом на посаду судді) у відповідному суді ухвалюється у випадку отримання ним мінімально допустимих і більших балів за результатами іспиту, а також бала, більшого за 0, за результатами оцінювання критеріїв особистої компетентності, соціальної компетентності професійної етики та доброчесності.

102. У пункті 5 глави 6 розділу ІІ Положення визначено максимально можливий бал оцінювання за кожним із критеріїв, зокрема: за критерієм компетентності - 500 балів (професійної, особистої, соціальної), за критерієм професійної етики - 250 балів, за критерієм доброчесності - 250 балів. Критерії професійної етики та доброчесності оцінюються у 0 балів за наявності доказів невідповідності судді (кандидата на посаду судді) вимогам професійної етики та доброчесності.

103. При цьому, за змістом підпункту 5.1 пункту 5 глави 6 розділу ІІ Положення, компетентність оцінюється за такими критеріями: професійна компетентність (за показниками, отриманими під час іспиту) - 300 балів, з яких: рівень знань у сфері права - 90 балів (підпункт 5.1.1.1); рівень практичних навичок та умінь у правозастосуванні - 120 балів (підпункт 5.1.1.2); ефективність здійснення суддею правосуддя або фахова діяльність для кандидата на посаду судді - 80 балів (підпункт 5.1.1.3); діяльність щодо підвищення фахового рівня - 10 балів (підпункт 5.1.1.4); особиста компетентність - 100 балів (підпункт 5.1.2); соціальна компетентність - 100 балів (підпункт 5.1.3).

104. За змістом підпункту 5.2 пункту 5 глави 6 розділу ІІ Положення № 143/зп-16 критерій професійної етики оцінюється у 250 балів, з яких: морально-психологічні якості - 100 балів (підпункт 5.2.1), інші показники - 150 балів (підпункт 5.2.2). Цей критерій оцінюється у 0 балів за наявності доказів невідповідності судді (кандидата на посаду судді) вимогам професійної етики.

105. За змістом підпункту 5.3 пункту 5 глави 6 розділу ІІ Положення № 143/зп-16 критерій доброчесності оцінюється у 250 балів, з яких: інтегративність - 100 балів (підпункт 5.3.1), інші показники - 150 балів (підпункт 5.3.2). Цей критерій оцінюється у 0 балів за наявності доказів невідповідності судді (кандидата на посаду судді) вимогам доброчесності.

106. Розділом ІІ Положення встановлено, що відповідність судді кожному з критеріїв оцінюється за відповідними показниками. Відповідність критерію професійної компетентності визначається за показниками: рівень знань у сфері права (оцінюється на підставі результатів складання анонімного письмового тестування під час іспиту), рівень практичних навичок та умінь у правозастосуванні (оцінюється на підставі результатів виконання практичного завдання під час іспиту), ефективність здійснення правосуддя (оцінюється за результатами дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє, та співбесіди), діяльність щодо підвищення фахового рівня (оцінюється за результатами дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє, та співбесіди). Відповідність критерію особистої компетентності визначається за показниками особистих морально-психологічних якостей та загальних здібностей, зокрема такими, як когнітивні якості особистості, емотивні якості особистості, мотиваційно-вольові якості особистості (оцінюється на підставі висновку про підсумки таких тестувань та за результатами дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє, і співбесіди). Відповідність судді критерію соціальної компетентності визначається за показниками тестувань таких особистих морально-психологічних якостей та загальних здібностей: комунікативність, організаторські здібності, управлінські властивості особистості, моральні риси особистості, чесність, порядність, розуміння та дотримання правил та норм, відсутність схильності до контрпродуктивних дій, дисциплінованість (оцінюється на підставі висновку про підсумки тестувань та за результатами дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє, і співбесіди). Відповідність судді критерію професійної етики визначається за такими показниками: відповідність витрат і майна судді та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам; відповідність судді вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; політична нейтральність; дотримання поведінки, що забезпечує довіру до суддівської посади та авторитет правосуддя; дотримання суддівської етики та наявність обставин, передбачених підпунктами 3, 5- 8, 13 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ; інші дані, які можуть вказувати на відповідність судді критерію професійної етики. Ці показники оцінюються за результатами дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє, і співбесіди. Відповідність судді критерію доброчесності визначається за такими показниками: відповідність витрат і майна судді та членів його сім`ї задекларованим доходам; відповідність способу (рівня) життя судді та членів його сім`ї задекларованим доходам; відповідність поведінки судді іншим вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; наявність обставин, передбачених підпунктами 1, 2, 9- 12, 15- 19 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ; наявність фактів притягнення судді до відповідальності за вчинення проступків або правопорушень, які свідчать про недоброчесність судді; наявність незабезпечених зобов`язань майнового характеру, які можуть мати істотний вплив на здійснення правосуддя суддею; інші дані, які можуть вказувати на відповідність судді критерію доброчесності.

107. Згідно з пунктом 34 розділу ІІІ Положення рішення Комісії, ухвалене за результатами кваліфікаційного оцінювання, складається зі вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин. Зокрема, у мотивувальній частині рішення зазначаються отримані суддею (кандидатом на посаду судді) бали з оцінювання відповідних критеріїв, відомості про загальну кількість балів за результатами кваліфікаційного оцінювання, посилання на визначені Законом № 1402-VІІІ підстави його ухвалення або мотиви, з яких Комісія дійшла таких висновків. За наявності висновку ГРД про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності у мотивувальній частині також зазначаються мотиви його прийняття або відхилення. Резолютивна частина має містити висновок про те, чи підтвердив суддя (кандидат на посаду судді) здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді або чи відповідає суддя займаній посаді, а також кількість балів, набраних суддею за результатами успішного проходження процедури кваліфікаційного оцінювання.

108. Пунктами 10 та 11 розділу V Положення установлено, що за результатами кваліфікаційного оцінювання судді для підтвердження відповідності займаній посаді Комісія ухвалює одне з таких рішень: про відповідність займаній посаді судді; про невідповідність займаній посаді судді. Рішення про підтвердження відповідності судді займаній посаді ухвалюється в разі отримання суддею мінімально допустимого і більшого бала за результатами іспиту, а також більше 67 % від суми максимального можливих балів за результатами кваліфікаційного оцінювання всіх критеріїв за умови отримання за кожен із критеріїв бала, більшого за 0.

109. Відповідно до частини першої статті 88 Закону № 1402-VIII Комісія ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді. Якщо ГРД у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, ВККС може ухвалити вмотивоване рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане двома третинами голосів призначених членів Комісії, але не менше ніж дев`ятьма голосами.

110. Згідно з частиною третьою статті 88 Закону № 1402-VIII рішення ВККС, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: 1) склад членів ВККС, який провів кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити; 2) рішення не підписано будь-ким із складу членів ВККС, який провів кваліфікаційне оцінювання; 3) суддя (кандидат на посаду судді) не був належним чином повідомлений про проведення кваліфікаційного оцінювання - якщо було ухвалено рішення про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді з підстав неявки для проходження кваліфікаційного оцінювання; 4) рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків.

111. Так, предметом судового розгляду є рішення ВККС, ухвалене за результатами кваліфікаційного оцінювання судді, яким визначено, що позивач - суддя Печерського районного суду міста Києва набрала 557,875 бали та, як наслідок, не підтвердила здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді.

112. Колегія суддів враховує, що для скасування рішення ВККС позивач не посилалася на існування підстав, передбачених пунктами 1-3 частини третьої статті 88 Закону № 1402-VIII.

113. Натомість позивач акцентувала увагу на невмотивованості оскарженого рішення Комісії, що охоплюється підставою, визначеною пунктом 4 частини третьої статті 88 Закону № 1402-VIII.

114. При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що в межах даної справи підставою до рекомендації ВККС зазначено низку фактичних суджень, що вплинули на загальний результат оцінювання судді та призвели Комісію до переконання про невідповідність судді займаній посаді та об`єктивну неможливість здійснення нею правосуддя на мінімально прийнятному рівні.

115. Водночас, як свідчить зміст позовних вимог та усних пояснень позивача, в обґрунтування протиправності оскаржуваного рішення позивач посилається на необґрунтованість та невмотивованість рішення ВККС; недопустимість урахування певних фактів, покладених в його основу.

116. Отже, вказаний перелік спірних питань складає предмет доказування у цій справі.

117. Оцінюючи доводи позивача щодо необґрунтованості та невмотивованості рішення ВККС колегія суддів виходить з такого.

118. Імперативні приписи частини першої статті 88 Закону № 1402-VIII вимагають ухвалення Комісією саме мотивованого рішення. Відсутність мотивів у такому рішенні є законодавчо визначеною підставою для його оскарження і наступного скасування. Це прямо закріплено у пункті 4 частини зазначеної статті Закону.

119. На переконання Суду, наведена норма свідчить, що законодавець вимагає наявність мотивів як обов`язкової складової ухвалених за результатами кваліфікаційного оцінювання рішень і гарантії дотримання прав особи, щодо якої таке проводиться.

120. При цьому, законодавець не визначив, що є мотивами у розумінні саме цього Закону, однак ця правова дефініція не є новою, її неодноразово формулювали і застосовували у судовій практиці. Більше того, це поняття розкрите самою ж Комісією в Регламенті, але в частині визначення вимог до іншого органу - ГРД. Так, за приписами підпункту 4.10.3 пункту 4.10 Регламенту ВККСУ (в редакції від 02 квітня 2018 року) інформація або висновок ГРД має містити, серед іншого, обґрунтовану достатніми доказами інформацію, яка може свідчити про невідповідність судді критеріям доброчесності та професійної етики з посиланням на надійні і достовірні джерела, які її підтверджують; позитивну або негативну інформацію щодо судді з посиланням на джерела, які її підтверджують, додатки, які містять матеріали, що підтверджують викладену інформацію щодо судді.

121. Разом з тим, в оскаржуваному Рішенні наведений лише перелік засобів встановлення відповідності судді займаній посаді (результати іспиту, тестування, дослідження досьє, співбесіди), а також вказані бали позивача за загальними критеріями, однак відсутні мотиви для прийняття рішення щодо кожного з вказаних критеріїв та аргументи Комісії на користь прийняття чи відхилення доводів та доказів позивача та виставлення саме такої кількості балів.

122. При цьому, Комісія розглянула одним блоком показники, за якими здійснюється оцінювання професійної етики та доброчесності, і виставила загальну оцінку у 205 балів.

123. Водночас, за встановленими самою Комісією правилами, визначення відповідності судді критеріям кваліфікаційного оцінювання здійснюється членами Комісії за їх внутрішнім переконанням відповідно до результатів кваліфікаційного оцінювання; показники відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям кваліфікаційного оцінювання досліджуються окремо один від одного та у сукупності; усі статистичні дані є допоміжними показниками у процесі кваліфікаційного оцінювання та мають бути досліджені у сукупності з якісними показниками; рішення про підтвердження здатності здійснювати правосуддя суддею (кандидатом на посаду судді) у відповідному суді ухвалюється у випадку отримання ним мінімально допустимих і більших балів за результатами іспиту, а також бала, більшого за 0, за результатами оцінювання критеріїв особистої компетентності, соціальної компетентності, професійної етики та доброчесності (пункти 1-4 глави 6 розділу ІІ Положення). Відповідно до пункту 10 глави 6 розділу ІІ Положення оцінка критеріїв (показників) на етапі дослідження досьє та співбесіди встановлюється шляхом виведення середнього арифметичного на підставі оцінок кожного члена Комісії, який брав участь у співбесіді під час кваліфікаційного оцінювання.

124. Разом з тим жоден нормативно-правовий акт не містить ані цифрового, ані відсоткового показника мінімально допустимого бала, досягнення якого є умовою успішного кваліфікаційного оцінювання (його значення визначається самою Комісією для певних етапів за критеріальним методом в залежності від мети проведення оцінювання); не визначає критеріїв оцінки і порядку визначення балів за кожним із показників; способу і порядку оцінки статистичних даних і «якісних показників»; максимальної межі балів за кожну зі складових загальних критеріїв та/або «ціну» («вагу») кожної з них; фактичних і правових підстав до виставлення нульового бала за критеріями особистої компетентності, соціальної компетентності, професійної етики та доброчесності.

125. За загальними принципами права, чітко сформульоване не дає підстав для довільного тлумачення, усуваючи можливий підтекст («еxpressum facit cessвre tacitum»). Усупереч наведеному, Положенням, хоча й передбачено окремі аспекти процедури оцінювання, однак загалом 79% показників оцінювання перебувають у межах довільного розсуду Комісії, перевірити підставність чи правильність застосування якого не уповноважений за законом жоден державний орган чи громадське формування.

126. Отже, обсяг дискреції відповідача значний, але не може бути необмеженим, а тому, задля недопущення свавілля, повинен підлягати зовнішньому (публічному) контролю, - як мінімум, судовому. Процес та результат кваліфікаційного оцінювання повинен бути зрозумілим як для суддів - безпосередніх учасників цих відносин, так і суспільству загалом, адже коли йдеться про необхідність сформувати якісний суддівський корпус, якому довіряло б суспільство, то прозорість процедури і доступність (зрозумілість) рішень щодо оцінки відповідності судді займаній посаді є необхідною для цього умовою та гарантією.

127. У розрізі наведеного хочемо наголосити, що «внутрішнє переконання» члена Комісії за жодних умов не може розумітися як необмежена влада, чи то як суб`єктивне враження, засноване на емоційному компоненті. По суті категорія «внутрішнє переконання» виражає психологічно-суб`єктивну впевненість особи у відповідності власної оцінки об`єктивно існуючих обставин чи фактів. Але для того, аби бути належним, внутрішнє переконання повинно: відповідати результатам кваліфікаційного оцінювання, визначеним на підставі фактів об`єктивної дійсності, встановлених шляхом повного і всебічного дослідження усіх матеріалів: результатів тестів, суддівського досьє, у т ч Висновку (інформації) ГРД (за їх наявності), та пояснень судді; ґрунтуватися на доказах, зібраних з належних джерел у встановленому законом порядку, при цьому кожен доказ повинен бути перевіреним, проаналізованим й оціненим як окремо, так і в сукупності з іншими.

128. Висновки щодо певних об`єктивних обставин засновані на суб`єктивних сумнівних припущеннях без належного їх доведення не можуть вважатися належними та не можуть бути покладені в основу прийнятого рішення. До одних і тих ж обставин суб`єктивна уява різних людей може сприйматися та оцінюватися по різному, а тому ставити під сумнів таку етичну складову, як доброчесність особи або інші показники без належного підтвердження зворотного, не є коректним.

129. Про дотримання членами Комісії означеної процедури свідчитиме належна мотивація його висновку: встановлення обставин, що мають значення для правильного вирішення кожного з перелічених у Главі ІІ Положення (п.п. 1-10) питань; посилання на докази, якими такі обставини обґрунтовані, із зазначенням причин їх прийняття чи відхилення; оцінка доводів та аргументів особи, що до якої застосовуються процедура оцінювання; застосовані норми права.

130. Вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб`єкта владних повноважень.

131. Прозорість адміністративних процедур є ефективним запобіжником державному свавіллю. І навпаки, ненаведення мотивів прийнятих рішень «суб`єктивізує» акт державного органу і не дає змоги суду встановити дійсні підстави та причини, з яких цей орган дійшов саме таких висновків, надати їм правову оцінку, та встановити законність, обґрунтованість, пропорційність рішення.

132. У своїх рішеннях ЄСПЛ неодноразово наголошував, що хоча національний суд і має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган державної влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення від 01.07.2003 р. у справі «Суомінеен проти Фінляндії» № 3780001/97, п. 36).

133. Наведення мотивів ухваленого рішення є об`єктивною і формальною гарантією, якої вимагає пункт 45 Висновку № 1 КРЄС.

134. Крім того, враховуючи наведені вище норми Конституції та законів України, практику ЄСПЛ та міжнародні рекомендації, у рішенні за результатами кваліфікаційного оцінювання має міститись висновок про те, у чому саме полягає неминучий висновок про те, що суддя не здатен здійснювати правосуддя на «об`єктивно визначеному мінімально прийнятному рівні».

135. З матеріалів справи вбачається, що Рішення Комісії не містить інформації про те, що позивач отримав хоча б за одним критерієм 0 балів. Судом в порядку підготовки справи до розгляду було витребувано суддівське досьє, однак, за результатами його дослідження встановлена відсутність відомості чи іншого документального джерела, з якого можна було б встановити оцінки позивача за кожним показником (складовою) критеріїв оцінювання, виставлені кожним членом колегії, щоб мати можливість оцінити відповідність способу оцінювання та перевірити правильність обчислення їх сукупного значення кожним з членів колегії, а потім - правильність виведення їх середнього арифметичного значення як загального результату оцінювання судді.

136. У рішенні зазначені певні фактичні судження, які, за твердженням Комісії, «крім іншого», вплинули на оцінку відповідності позивача займаній посаді «за критеріями професійної етики та доброчесності», однак, фактичне співвідношення наведених суджень із виставленими балами у рішенні не з`ясовано, не зазначено, оцінку за які саме зі складових цих критеріїв знижено і наскільки суттєво (з урахуванням широкого спектру їх проявів та наявності чи відсутності їх безпосереднього впливу на них (причинно-наслідкового зв`язку)). Не знайшли відображення в рішенні й складові, що становлять зміст і фактичне наповнення вжитого вислову «крім іншого».

137. Жодних застережень до показників складових критерію компетентності (професійної, особистої, соціальної) Комісією в рішенні не висловлено, проте констатовано виставлені бали за узагальненими категоріями, які є істотно нижчими від максимальних.

138. Загалом у рішенні відсутні бали позивача за кожною складовою загальних критеріїв, виставлені кожним з членів колегії, та не визначено середнього арифметичного значення таких оцінок почергово, від підрахунку за критеріями залежно від суми результатів його складових, до визначення загального результату.

139. Більше того, той факт, що «виявлення за результатами кваліфікаційного оцінювання невідповідності судді ОСОБА_1 займаній посаді здійснено Комісією за сукупним результатом всіх критеріїв (компетентності, професійної етики, доброчесності), а не за кожним критерієм окремо», зазначено у письмовому відзиві Комісії на позов.

140. З наведеного висновуємо, що Комісія сама встановила певні правила, які, з одного боку, не можна визнати довільними (адже закон уповноважив ВККС на їх розробку і впровадження), - але, з іншого, - й вичерпно визначеними такі не є. Проте у межах даної справи Комісія не довела, що діяла відповідно до означених правил, фактично визнавши протилежне.

141. Колегія суддів переконана, що певні фактичні обставини, що є інструментами встановлення рівня відповідних їм показників і вплинули на зниження оцінки за такими, не можуть одночасно справляти негативного впливу на решту показників, яких вони не стосуються. Тобто показники і критерії, до яких не висловлено зауважень у рішенні, повинні бути оцінені відповідно до фактичних і статистичних даних, що їх містить досьє.

142. При цьому процес оцінювання (усі етапи відповідно черговості) повинен отримати належну матеріально-правову фіксацію, аби не унеможливити здійснення його повної перевірки. Натомість відсутність в матеріалах справи документальних підтверджень додержання Комісією наведених вище норм і правил не дозволяє стверджувати про її відданість принципам об`єктивності та прозорості у процедурі оцінювання.

143. Верховний Суд, не вдаючись до переоцінки фактів, які в рішенні ВККС вказані як підстави для визнання позивача такою, що не відповідає займаній посаді судді, перевіряє обґрунтованість висновку Комісії в зазначеному рішенні щодо таких фактів.

144. Так, як свідчить зміст оскаржуваного рішення, Комісія дійшла висновку, що показник діяльності судді щодо підвищення фахового рівня оцінюється у 4 бали.

145. Водночас Суд акцентує увагу на тому, що такий бал позивач отримала при констатації Комісією факту недотримання суддею вимог статті 54 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI в частині проходження щорічної двотижневої підготовки в Національній школі суддів України за період з 2012 року по 2014 рік, коли суддя перебувала у відпустці по догляду за дитиною.

146. На противагу цьому суддя повідомляла, що вона як суддя, за результатами навчання та підвищення фахового рівня за останні 10 років, приймала участь у низці навчальних проєктів і програм, за результатами яких вона отримала дипломи, сертифікати, у тому числі й міжнародного зразка, які наявні матеріалах суддівського досьє. Крім того вказувала, що є викладачем-тренером НШСУ, активно співпрацює зі Школою з 2017 року вже саме як розробник курсів, підготовка лекцій, семінарів.

147. Однак, як свідчить зміст оскаржуваного рішення, інформація щодо вказаних обставин в ньому не відображена, як і те, чи була вона врахована при оцінюванні діяльності ОСОБА_1 щодо підвищення фахового рівня у 4 бали.

148. Водночас вирішальним чинником у визнанні судді ОСОБА_1 такою, що не відповідає займаній посаді, слугували відомості, що містяться у її суддівському досьє, та оцінка членами Комісії результатів проведеної з нею співбесіди, у тому числі за критеріями доброчесності та професійної етики.

149. Так, ВККС, приймаючи рішення від 05 вересня 2024 року № 142/ко-24 про визнання судді Печерського районного суду міста Києва ОСОБА_1 такою, що не відповідає займаній посаді судді, виходила з того, що за критерієм професійної етики та доброчесності позивач набрала 205 балів.

150. Підставами для цього рішення, зокрема в частині оцінки позивача в 205 балів за критеріями професійної етики та доброчесності в межах кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді судді, слугували висновки Комісії про невиконання суддею обов`язку бути обізнаною про свої майнові інтереси та вживати розумних заходів для того, щоб бути обізнаною про майнові інтереси членів своєї сім`ї, що стало причиною непідтвердження суддею законності джерел походження її майна. Крім цього, суддею допущено порушення правил заповнення декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, не виконано обов`язок подати у строки та спосіб, встановлені законом, повідомлення про суттєві зміни в майновому стані.

151. Як зауважила Венеціанська комісія у спільному висновку Венеціанської комісії й Директорату з прав людини Генерального директорату з прав людини та верховенства права щодо Закону «Про судоустрій і статус суддів» і внесення змін до Закону «Про Вищу раду юстиції», прийнятий Венеціанською комісією на її 102-му пленарному засіданні ((Венеція, 20-21 березня 2015 року), дані щодо відповідності судді етичним та антикорупційним критеріям (пункт 11 частини третьої статті 85) мають бути засновані тільки на фактах, які вже були встановлені компетентними органами.

152. Основні засади запобігання і протидії корупції в публічній і приватній сферах суспільних відносин, відшкодування завданої внаслідок вчинення корупційних правопорушень збитків, шкоди, поновлення порушених прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав чи інтересів юридичних осіб, інтересів держави визначає спеціальне антикорупційне законодавство, основу якого до 14 жовтня 2014 року (частково до 01 вересня 2016 року) складав Закон України «Про засади запобігання і протидії корупції» № 3206-VI від 07 квітня 2011 року, а після втрати ним чинності - Закон України «Про запобігання корупції» № 1700-VII від 14 жовтня 2014 року у відповідній редакції.

153. Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 1700-VII НАЗК є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику.

154. Згідно з пунктом 7-1 частини першої статті 11 Закону № 1700-VII до повноважень НАЗК належить здійснення в порядку, визначеному цим Законом, контролю та перевірки декларацій суб`єктів декларування, зберігання та оприлюднення таких декларацій, проведення моніторингу способу життя суб`єктів декларування.

155. У разі виявлення ознак адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, уповноважені особи Національного агентства складають протокол про таке правопорушення, який направляється до суду в порядку, визначеному Національним агентством (частина сьома статті 12 Закону № 1700-VII).

156. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 46 Закону № 1700-VII у декларації зазначаються відомості про об`єкти нерухомості, що належать суб`єкту декларування та членам його сім`ї на праві приватної власності, включаючи спільну власність, або знаходяться у них в оренді чи на іншому праві користування, незалежно від форми укладення правочину, внаслідок якого набуте таке право. Такі відомості включають: а) дані щодо виду, характеристики майна, місцезнаходження, дату набуття майна у власність, оренду або інше право користування, вартість майна на дату набуття його у власність, володіння або користування; б) у разі якщо нерухоме майно перебуває у спільній власності, про усіх співвласників такого майна вказуються відомості, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, або найменування відповідної юридичної особи із зазначенням коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. У разі якщо нерухоме майно перебуває в оренді або на іншому праві користування, про власника такого майна також вказуються відомості, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, або найменування відповідної юридичної особи із зазначенням коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

157. Згідно зі статтею 51-1 Закону № 1700-VII Національне агентство проводить щодо декларацій, поданих суб`єктами декларування, такі види контролю: 1) щодо своєчасності подання; 2) щодо правильності та повноти заповнення; 3) логічний та арифметичний контроль. Порядок проведення передбачених цієї статтею видів контролю, а також повної перевірки декларації визначається Національним агентством (частина 3 цієї статті).

158. У разі встановлення за результатами повної перевірки декларації відображення у декларації недостовірних відомостей Національне агентство письмово повідомляє про це керівника відповідного державного органу, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, їх апарату, юридичної особи публічного права, в якому працює відповідний суб`єкт декларування, та спеціально уповноважені суб`єкти у сфері протидії корупції (частина друга статті 51-3 Закону № 1700-VII).

159. Питання відповідальності за вчинення корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень регламентує Розділ XI Закону № 1700-VII. Так, за змістом статті 65-1 цього Закону, за вчинення корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень особи, зазначені в частині першій статті 3 цього Закону, притягаються до кримінальної, адміністративної, цивільно-правової та дисциплінарної відповідальності у встановленому законом порядку. Особа, яка вчинила корупційне правопорушення або правопорушення, пов`язане з корупцією, однак судом не застосовано до неї покарання або не накладено на неї стягнення у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, пов`язаними з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, або такою, що прирівнюється до цієї діяльності, підлягає притягненню до дисциплінарної відповідальності у встановленому законом порядку. Особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, стосовно якої набрало законної сили рішення суду про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, підлягає звільненню з посади в установленому законом порядку. З метою виявлення причин та умов, що сприяли вчиненню корупційного або пов`язаного з корупцією правопорушення або невиконанню вимог цього Закону в інший спосіб, за поданням спеціально уповноваженого суб`єкта у сфері протидії корупції або приписом Національного агентства рішенням керівника органу, підприємства, установи, організації, де працює особа, яка вчинила таке правопорушення, проводиться службове розслідування в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Обмеження щодо заборони особі, звільненій з посади у зв`язку з притягненням до відповідальності за корупційне правопорушення, займатися діяльністю, пов`язаною з виконанням функцій держави, місцевого самоврядування, або такою, що прирівнюється до цієї діяльності, встановлюється виключно за вмотивованим рішенням суду, якщо інше не передбачено законом. Особа, якій повідомлено про підозру у вчиненні нею кримінального правопорушення у сфері службової діяльності, підлягає відстороненню від виконання повноважень на посаді в порядку, визначеному законом. Особа, стосовно якої складено протокол про адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією, якщо інше не передбачено Конституцією і законами України, може бути відсторонена від виконання службових повноважень за рішенням керівника органу, установи, підприємства, організації, де вона працює, до закінчення розгляду справи судом.

160. У Кодекс України про адміністративні правопорушення, Кримінальний кодекс України та низку інших законодавчих актів внесено відповідні зміни.

161. Отже, відповідно до Закону № 1700-VII саме НАЗК є тим державним органом, до компетенції якого належить здійснення контролю та перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, незалежно від посади, яку займає така особа, та вжиття заходів щодо виявлення відповідних порушень з подальшим ініціюванням притягнення винних осіб до відповідного виду відповідальності.

162. Серйозність визначених законом наслідків притягнення особи до будь-якого з визначених законом видів відповідальності (включаючи відсторонення та звільнення з займаної посади) за вчинення корупційного або пов`язаного з корупцією порушення зумовило законодавче закріплення вимог щодо дотримання процедури такого притягнення та гарантування прав особи у відповідному провадженні.

163. Водночас, як свідчать матеріали справи, сторонами не надано доказів на підтвердження виявлення НАЗК, як уповноваженим не це органом, ознак адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією чи складання відповідного протоколу про таке правопорушення у діях позивача щодо набуття права власності на рухоме та нерухоме майно (автомобілі, машиномісць, земельних ділянок), подальшого відчуження майна (автомобілів) згідно з договором купівлі-продажу, порушення правил заповнення декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (недекларування суддею права користування земельною ділянкою, яка належить її сестрі), не виконання обов`язку подати у строки та спосіб, встановлені законом повідомлення про суттєві зміни в майновому стані.

164. Більше того, уповноважені органи неодноразово ініціювали перевірку джерел походження коштів, перевірку правильності задекларованих доходів, способу життя ОСОБА_1 і будь-яких значущих, суттєвих порушень, які б могли мати наслідком притягнення її до відповідальності, не виявляли: висновок ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві від 25 грудня 2015 про результати перевірки достовірності відомостей, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 5 Закону України «Очищення влади» (висновок наявний у матеріалах суддівського досьє); - Рішення НАЗК, за результатами здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2017 рік, поданої ОСОБА_1 , суддею Печерського районного суду м. Києва.

165. Щодо висловлених у спірному рішенні ВККС зауваг з приводу переведення судді ОСОБА_1 з Шевченківського районного суду міста Запоріжжя до Печерського районного суду м. Києва менше ніж через 2 роки після призначення та в період коли вона жодного дня не здійснюювала правосуддя в Шевченківському районному суді міста Запоріжжя у зв`язку з перебуванням у відпустках по догляду за дитиною та без збереження заробітної плати, Суд розуміє ці зауваги так, що вони спричинені не стільки «переведенням» як [законом передбаченою] процедурою, як самим контекстом, за якого це переведення відбулося.

166. У спірному рішенні відповідача мовилося, передовсім, про те, що переведення до Печерського районного суду м. Києва відбулося без конкурсу (тобто, без оголошення про наявність вакантних посад судді відповідно до статті 73 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів»), але позивач подала до ВККС необхідні для цього документи, зокрема характеристику за «попереднім» місцем роботи (Шевченківський районний суд міста Запоріжжя), де тривалість здійснення обов`язків на посаді була об`єктивно недостатньою для того, щоб суддя могла проявити себе у професійній площині.

167. Зважаючи на зміст порушеного питання щодо переведення судді ОСОБА_1 та обсяг висловлених (у спірному рішенні) у цьому зв`язку мотивів, якими відповідач пояснив свій сумнів та, відповідно, інтерес у з`ясуванні цього питання, Суд звертає увагу на те, що переведення до іншого суду передбачено законом і відповідальність за ухвалення відповідного рішення несе ВККС (у тодішньому складі), а не позивач як суддя, яка дотрималася формальної процедури.

168. При цьому, рішення комісії в частині оцінки обставин щодо переведення судді ОСОБА_1 до Печерського районного суду м. Києва містить суперечливі висновки. Зокрема ВККС доходить висновку, що процедура переведення ОСОБА_1 на посаду судді Печерського районного суду міста Києва має певні відхилення від нормативної, що цілком обґрунтовано викликало у ГРД сумнів щодо дотримання суддею норм професійної етики під час участі в конкурсі на заміщення вакантної посади в Печерському районному суді міста Києва. Однак в подальшому вказує, що Комісія не може стверджувати, що причиною цих відхилень стало, як зазначено у висновку, використання суддею родинних, дружніх та інших неформальних зв`язків для здійснення кар`єрного просування, адже залучення неофіційних форм комунікації у процесі переведення не встановлено.

169. Отже, перша частина висновків не є підставою до заниження оцінки саме позивачки, а другою - не встановлено, чим констатовано, що висновки ГРД в цій частині є припущеннями.

170. У своїх висновках міжнародні організації неодноразово підкреслювали, що оцінювання суддів має бути об`єктивним і спрямованим на оцінку та підвищення їхньої професійної компетентності, а не використовуватися як каральний інструмент.

171. У пунктах 24, 29 Висновку № 17 (2014) КРЄС до уваги Комітету Міністрів Ради Європи про оцінювання роботи суддів, якості правосуддя та повагу до незалежності судової влади (Страсбург, 24 жовтня 2014 року) визначено, що усі процедури оцінювання повинні проводитися з метою підтримання та вдосконалення якості роботи суддів і, як наслідок, усієї судової системи. Незадовільні результати оцінювання не повинні (окрім виняткових обставин) мати можливість призвести до звільнення з посади. Це може відбутися лише в разі серйозного порушення дисциплінарних правил або кримінального законодавства, або якщо об`єктивний висновок, отриманий в результаті оцінювання, однозначно підтверджує нездатність чи небажання судді виконувати свої обов`язки на мінімально прийнятному рівні. Ці об`єктивні висновки повинні надаватися за належною процедурою і ґрунтуватися на достовірних доказах.

172. У пункті 42 цього Висновку КРЄС застеріг від оформлення результатів оцінювання лише у вигляді балів, чисел, процентних співвідношень або кількості винесених рішень. Усі ці методи, за умови застосування їх без подальшого пояснення чи оцінки, можуть створити хибне враження об`єктивності та достовірності. КРЄС також вважає небажаним створення детальних постійних рейтингів суддів залежно від результатів їх оцінювання.

173. В оскарженому рішенні ВККС не пояснила, чому вона оцінила позивачку за критеріями професійної етики та доброчесності в 205 балів, у розрізі мети проведеного оцінювання.

174. Частина перша статті 2 КАС України визначає, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

175. З огляду на наведене вище оскаржене рішення ВККС не може бути визнане мотивованим, бо не відповідає таким принципам, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, як прийняття рішення: з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; розсудливо; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, а тому таке рішення підлягає скасуванню.

176. При цьому, з огляду на приписи статей 5, 245 КАС України Верховний Суд дійшов висновку, що визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення ВККС про невідповідність ОСОБА_1 займаній посаді є необхідним, достатнім та ефективним способом відновлення порушених прав позивача за обставин, що склалися у цій конкретній ситуації.

177. Щодо ж до похідної вимоги про зобов`язання Комісії видалити з публічного доступу рішення від 05 вересня 2024 року № 142/ко-24 про дослідження досьє, проведення співбесіди та визначення результатів кваліфікаційного оцінювання судді Печерського районного суду міста Києва ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді, колегія суддів вважає, що така задоволенню не підлягає, оскільки суддівське досьє за певними винятками є відкритим для загального доступу на офіційному веб-сайті ВККС, при цьому важливо наголосити, що доступ до матеріалів суддівського досьє (крім вказаних винятків) як до публічної інформації здійснюється: виключно через веб-сайт Комісії (про що прямо зазначено в законі) і лише під час проходження суддею процедури кваліфікаційного оцінювання (на що вказує сам закон: частина 7 статті 85 Закону № 1402-VІІІ має назву «Етапи кваліфікаційного оцінювання», міститься у Главі 1 «Кваліфікаційне оцінювання суддів» Розділу V «Кваліфікаційний рівень суддів»).

178. Отже, тлумачення приписів статті 85 Закону № 1402-VIII у системному зв`язку з іншими нормами, що регулюють порядок проведення кваліфікаційного оцінювання, дозволяє дійти висновку, що оприлюднення суддівського досьє є заходом, функціонально пов`язаним виключно з процедурою кваліфікаційного оцінювання. Метою такого оприлюднення є забезпечення прозорості та відкритості саме процесу оцінювання професійної компетентності, доброчесності та етичності судді (кандидата), а також можливість для громадськості висловити обґрунтовані зауваження, які мають значення для прийняття рішення за результатами кваліфікаційного оцінювання.

179. З огляду на вказане, публічний доступ до суддівського досьє має характер цільового, а не загального: він допускається і забезпечується лише для цілей проведення кваліфікаційного оцінювання судді (кандидата на посаду судді). Тобто Закон пов`язує обов`язок Комісії оприлюднити досьє не з самим фактом наявності суддівського досьє як такого, а виключно з певним етапом процедури кваліфікаційного оцінювання, коли така інформація є необхідною для забезпечення відкритості відповідної конкурсної або оцінювальної процедури.

180. На підставі викладеного, Суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог. Керуючись статтями 2, 22, 241-246, 250, 255, 262, 266, 295 КАС України, Суд ВИРІШИВ: Відмовити представнику Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у задоволенні клопотання про закриття провадження у справі № 990/333/24. Позов ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково. Визнати протиправним і скасувати рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 05 вересня 2024 року № 142/ко-24 про дослідження досьє, проведення співбесіди та визначення результатів кваліфікаційного оцінювання судді Печерського районного суду міста Києва ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді. У задоволенні позовних вимог в іншій частині - відмовити. Рішення Верховного Суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду може бути подана до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст рішення складений та підписаний 24 лютого 2026 року. Головуючий суддя М. М. Яковенко Судді О. В. Білоус Н. Є. Блажівська І. Л. Желтобрюх О. О. Шишов