Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 140/133/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 лютого 2026 рокуЛьвівСправа № 140/133/25 пров. № А/857/14432/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого-судді Кузьмича С. М., суддів Курильця А.Р., Мікули О.І., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 05 березня 2025 року (ухвалене головуючим суддею Ксензюк А.Я. у м. Луцьк) у справі № 140/133/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про визнання протиправною та скасування відмови та зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача в якому просив: визнати протиправною та скасувати відмову у звільненні з військової служби, викладену письмово у листі В.о. начальника НОМЕР_2 прикордонного загону полковника від 06.12.2024 №1.2/9240/24-Вн; зобов`язати повторно розглянути рапорт про звільнення з військової служби на підставі абзацу 10 п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком), з числа осіб з інвалідністю І чи ІІ групи та звільнити з військової служби. В обґрунтування позовних вимог вказував на те, що ним було надано достатній пакет документів, що підтверджує потребу його дружини у догляді, наявність у неї ІІ групи, та відповідно, відсутності інших членів сім`ї здійснювати такий догляд, а тому, на його думку, відмова відповідача є необґрунтованою та протиправною. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 05.03.2025 позов задоволено частково. Визнано протиправною та скасувати відмову Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) у звільненні ОСОБА_1 з військової служби, згідно з підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» з підстав, що зазначені в абзаці 10 пункту 3 частині 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу». Зобов`язано Військову частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 06.12.2024 про звільнення з військової служби згідно з підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» з підстав, що зазначені в абзаці 10 пункту 3 частині 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», з урахуванням висновків суду. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Приймаючи оскаржене рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відмовляючи ОСОБА_1 у звільненні з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» з підстав, що зазначені в абзаці 10 пункту 3 частині 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», як військовослужбовцю, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану - у зв`язку із необхідністю здійснення постійного догляду за дружиною позивача ОСОБА_2 , відповідач діяв необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), тобто протиправно. Разом з цим суд першої інстанції виснував, що враховуючи обсяг наданих позивачем документів, приписи законодавства, доводи сторін, а також те, що інших критеріїв невідповідності рапорту та доданих документів позивача вимогам законодавства відповідачем не визначено, вважав за необхідне зобов`язати відповідача повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі абзацу 10 п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком), з числа осіб з інвалідністю І чи ІІ групи та відмовити у задоволенні решти позовних вимог. Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив відповідач у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, з наступних підстав. З матеріалів справи слідує, що позивач ОСОБА_1 проходить службу у В/ч НОМЕР_1 , що не заперечується відповідачем та підтверджується копією військового квитка серії НОМЕР_3 (а.с.10-13). 06.12.2024 ОСОБА_1 звернувся до відповідача з рапортом щодо звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі абзацу 10 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з наявністю дружини з числа осіб з інвалідністю ІІ групи (а.с.7-8). До рапорту долучені документи, які підтверджують вказану обставину, а саме: копію військового квитка НОМЕР_3 ; копію паспорту та РНОКПП ОСОБА_1 ; копію свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 ; копію паспорту та РНОКПП ОСОБА_2 ; копію довідки до акта oгляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №875928 від 28.09.2020; копію висновку ЛКК №649 від 16.10.2024; копію висновку ЛКК №87/649 від 16.10.2024; копію виписки із медичної карти амбулаторного хворого від 16.10.2024; копію виписки №20225-24; витяг з реєстру територіальної громади №2024/014038754; витяг з реєстру територіальної громади №2024/013067000. Листом від 15.12.2024 №08/81113/24 відповідачем відмовлено у задоволенні вищевказаного рапорту у зв`язку з відсутністю правових підстав щодо звільнення з військової служби у запас (а.с.7). Відмовляючи позиву у звільненні зі служби В/ч НОМЕР_1 керувалася тим фактом, що позивачем не було надано медичних документів, які б містили висновки про те, що ОСОБА_2 потребує постійного догляду, а надані висновки містить відомості лише про те, що вона за станом здоров`я потребує сторонньої допомоги. Вважаючи протиправною відмову відповідача у погодженні рапорту позивача від 06.12.2024 про звільнення його з військової служби за сімейними обставинами, позивач звернувся із цим позовом до суду. Оскільки учасники справи не оскаржують рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову, то в силу приписів статті 308 КАС України, рішення суду першої інстанції в цій частині не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. Згідно з п. 20 ч.1 ст.106 Конституції України, Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України. Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Також Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом. В подальшому Указами Президента України воєнний стан продовжувався. Станом на дату розгляду справи воєнний стан в Україні триває. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон №2232-ХІІ). Визначення військової служби міститься у ч. 1 ст. 2 Закону №2232-ХІІ та означає державну службу особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. За приписами ч. 2 цієї ж статті Закону проходження військової служби громадянами України здійснюється у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. Суд зазначає, що позивач на момент звернення до суду з позовними вимогами проходить старший сержант ОСОБА_1 проходить військову службу за призовом під час мобілізації в ІНФОРМАЦІЯ_2 на посаді інспектора прикордонної служби третьої категорії номера обслуги мінометної групи відділення вогневої підтримки ІНФОРМАЦІЯ_3 . Згідно з частинами 3, 4 статті 2 Закону №2232-ХІІ громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями. Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами. Так, пунктом 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця. Підстави звільнення з військової служби визначені ст.26 Закону №2232-ХІІ. За змістом підпункту «г» пункту 2 частини 4 ст. 26 статті 26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу). Згідно ч. 12 Закону №2232-XII такими сімейними обставинами є, зокрема, необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи. Згідно ч. 7 ст. 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України. Як встановив суд першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що спір у цій справі виник у зв`язку з відмовою відповідача у звільненні позивача з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а саме за сімейними обставинами у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю ІІ групи (підпункт 10 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону). Підставою для такої відмови стало ненадання військовослужбовцем (позивачем у справі) до рапорту про звільнення документів, які підтверджують необхідність здійснення постійного догляду за дружиною. Оцінюючи такі підстави відмови відповідача, колегія суддів враховує наступне. Так, суд зазначає, що визначення терміну «медичний висновок» наведено у пункті 3 Порядку ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров`я, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров`я України «Деякі питання ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров`я» від 18.09.2020 № 2136, як електронний документ, що формується на підставі медичних записів в системі та містить висновок лікаря про тимчасову або постійну втрату працездатності, придатність до певних видів діяльності, про стан здоров`я пацієнта або щодо інших питань, визначених законодавством. У пункті 3 Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, що сталися з поліцейськими, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05.10.2020 №705, термін «медичний висновок» вжито у значенні висновку у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров`я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого поліцейського. У пункті 3 розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 №337, термін медичний висновок визначено, як висновок у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров`я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) та висновок у формі рішення лікарсько-експертної комісії високоспеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров`я (у разі хронічного професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого про встановлення зв`язку погіршення стану здоров`я працівника з впливом на нього важкості та напруженості трудового процесу, небезпечних, шкідливих виробничих факторів, психоемоційних причин або протипоказань за станом здоров`я виконувати роботу. Відтак, медичний висновок це документ, який містить дані про стан здоров`я особи та видається з питань, пов`язаних з таким станом здоров`я. Суб`єктами формування та видачі медичного висновку є лікарі, лікарсько-консультативні та лікарсько-експертні комісії закладів охорони здоров`я. В свою чергу, процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначено Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317 (далі - Положення №1317). Відповідно до пунктів 19, 24 Положення №1317 комісія проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акта огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою. Комісія видає особі, яку визнано особою з інвалідністю або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, довідку та індивідуальну програму реабілітації і надсилає у триденний строк виписку з акта огляду комісії органові, в якому особа з інвалідністю перебуває на обліку як отримувач пенсії чи державної соціальної допомоги (щомісячного довічного грошового утримання), що призначається замість пенсії, та разом з індивідуальною програмою реабілітації - органові, що здійснює загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виписку з акта огляду комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у наданні додаткових видів допомоги. Копія індивідуальної програми реабілітації надсилається також лікувально-профілактичному закладові і органові праці та соціального захисту населення за місцем проживання особи з інвалідністю. За місцем роботи зазначених осіб надсилається повідомлення щодо групи інвалідності та її причини, а у разі встановлення ступеня втрати професійної працездатності - витяг з акта огляду комісії про результати визначення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у додаткових видах допомоги. З наведеного вбачається, що лікар, лікарсько-консультативна комісія та лікарсько-експертна комісія формують медичний висновок, а медико-соціальні експертні комісії - довідку, акт огляду (витяг з акту огляду). Так, Положенням №1317 визначено процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації. Відповідно до пункту 3 Положення №1317 медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності. За приписами підпункту 1 пункту 11 Положення № 1317 міські, міжрайонні, районні комісії визначають: ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов`язане ушкодження здоров`я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням ними трудових обов`язків; потребу осіб з інвалідністю у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв; потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування; ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування; причини смерті особи з інвалідністю або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім`ї померлого; медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним. У наведеному переліку прав та обов`язків медико-соціальної експертної комісії відсутнє поняття «постійного догляду», який може бути визначений для осіб, яким інвалідність не встановлена, а вказано лише право визначати необхідність стороннього нагляду, догляду. При цьому, поняття «сторонній догляд» не є тотожним поняттю «постійний догляд», позаяк перше говорить про те, ким надається догляд, а друге коли надається такий догляд. В свою чергу, поняття постійний догляд передбачає безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження, суцільним порядком. В свою чергу, відповідно до Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.04.2008 №189 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 01.06.2021 №1066), при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров`я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються ЛКК (пункту 1 розділу III). За приписами пункту 3 розділу ІІІ цього Порядку до основних завдань ЛКК належить: 1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку; 2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності; 3) надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження; 4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб`єкта господарювання, що були виявлені Фондом соціального страхування України за результатом перевірки обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб`єкта господарювання). Пунктом 4 розділу ІV Порядку передбачено, що ЛКК видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи: форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв`язку захворювання з умовами праці відповідно до вимог, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 №337 «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві»; висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний),- до досягнення дитиною 16-річного віку. Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.03.2021 №407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я» затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації №080-2/о Висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі. Згідно з пунктом 2 цієї Інструкції висновок призначений для реєстрації когнітивних порушень які виникають при захворюваннях (органічні психічні розлади (F00-F09), розумова відсталість (F70-F79), порушення рухової активності (паралічі), соціальна дезадаптація, інвалідність І групи тощо). Когнітивні порушення можуть спостерігатися у симптокомлексі наступних розладів психіки (F10-F19), шизофренія (F20), первазивні розлади розвитку (F84), нейродегенеративні захворювання (хвороба Альцгеймера, Паркінсона тощо), судинні захворювання головного мозку (інсульти, інфаркти мозку, церебральний атеросклероз), нейроінфекція, наслідки черепно-мозкової травми, новоутворення, метаболічні порушення та інтоксикації, аутоімунні захворювання, генетичні захворювання тощо. Пунктом 5 цієї Інструкції визначено, що висновок надається особі або законному представнику особи, яка потребує надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі відповідно до Порядку подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.2020 №

859. У пункті 4 висновку вказуються рекомендовані соціальні послуги: денного догляду, догляду вдома, паліативного догляду вдома, отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи (пункт 8 Інструкції). Повноваження лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я визначені ще в одному нормативно-правовому акті - наказі Міністерства охорони здоров`я України від 31.07.2013 №667 Про затвердження форми висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу та Інструкції про порядок його надання, в якій зазначено, що висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу (далі - висновок ЛКК) видається лікарською консультативною комісією (далі - ЛКК) закладу охорони здоров`я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю. Суд першої інстанції правильно відмітив, про недосконалість та неузгодженість термінів та понять в нормативно-правових актах стосовно питання, яким документом підтверджується необхідність здійснення постійного догляду та який орган має право видавати цей документ. Аналізуючи повноваження медико-соціальної експертної комісії, передбачені Положенням №1317, є підстави для висновку, що така визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності. Щодо осіб, які не відносяться до цих категорій, але які за станом здоров`я нездатні до самообслуговування і потребують постійного стороннього догляду, то суд приходить до переконання, що такі повноваження можуть бути віднесені до лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я. Зазначене вище повністю узгоджується з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 21.02.2024 у справі №120/1909/23. Із досліджених норм чинного законодавства, судом встановлено, що Міністерством охорони здоров`я України не затверджено форми первинної облікової документації, а саме форми висновку МСЕК, який видається для підтвердження потреби постійної сторонньої допомоги в осіб з інвалідністю ІІ групи. Суд першої інстанції правильно врахував, що за умови невиконання МОЗ України обов`язку щодо затвердження форми висновку, який підтверджував би потребу особи у постійному догляді для повнолітніх осіб з інвалідністю ІІ групи, висновок лікарсько-консультативної комісії підлягає врахуванню разом з іншими доказами. До подібного висновку щодо врахування висновку ЛКК під час дослідження питання про звільнення військовослужбовця зі служби дійшов Верховний Суд у постанові від 15.11.2019 у справі №П/811/1375/16. Таким чином, висновок за формою №080-4/о підтверджує потребу особи в наданні їй соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі відповідно до Порядку №859. При цьому сам по собі висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі за формою №080-4/о не свідчить про потребу особи в постійному догляді, для цілей застосування підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232, та підлягає врахуванню з результатами комплексного визначення індивідуальних потреб особи, яка потребує надання соціальних послуг. В контексті викладених у листі відповідача підстав відмови у задоволенні рапорту позивача на звільнення щодо правомірності врахування наданих позивачем доказів й чіткої вказівки в спеціальних нормах законодавства необхідних документів, що можуть слугувати підтвердженням права на звільнення з військової служби (висновок МСЕК), суд зауважує, що наказом МОУ №577 від 30.07.2012 Про затвердження форм первинної облікової документації, що використовується в медико-соціальних експертних комісіях, не передбачено такої форми як «висновок медико-соціальної експертної комісії про потребу в постійному сторонньому догляді». Вказаний наказ взагалі не передбачає будь-якого формулювання висновку окрім «Висновок про час настання інвалідності». Щодо такої правової невизначеності суд зазначає, що із наявних в матеріалів справи вбачається, що позивач просить звільнити його з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з потребою здійснення постійного догляду за дружиною інвалідом ІІ групи. До рапорту позивачем долучений пакет документів, які в повній мірі дають відповідачу можливість встановити всі необхідні питання, а саме: наявність у дружини позивача інвалідності ІІ групи та її потреба у постійному сторонньому догляді. Так з копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 слідує, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 24.09.1993 було укладено шлюб (а.с.14). ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІ групи (загальне захворювання), що підтверджується копією довідки до акту огляду МСЕК серії 12ААГ №875928 з 06.09.2024 та копією пенсійного посвідчення серії НОМЕР_5 (а.с.17-18). Як зазначалося судом, в підтвердження того, що дружина позивача ОСОБА_2 потребує здійснення постійного догляду позивач разом із рапортом надав відповідачу висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватись і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі №87/649 від 16.10.2024 (форма 080-4/о), та висновок з протоколу ЛКК №649/87 від 16.10.2024 про потребу ОСОБА_2 у постійному сторонньому догляді (а.с.18-19). У зазначених документах описано діагноз дружини позивача, а також у висновку до протоколу ЛКК вказано, що вона «потребує постійного стороннього догляду». Тому, в розумінні вимог пп.10 п.3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232-ХІI, подані позивачем до рапорту про звільнення з військової служби медичний висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватись і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі №87/649 від 16.10.22024 (форма 080-4/о) та висновок до протоколу ЛКК №649/87 від 16.10.2024 про потребу ОСОБА_2 у постійному сторонньому догляді є належними і достатніми документами для підтвердження того, що дружина позивача потребує постійного догляду. Суд зазначає, що згідно вимог підпункту «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232 військовослужбовець підлягає звільненню з військової служби за наступних сукупних умов: необхідність постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребують постійного догляду. Надаючи оцінку доводам сторін, суд звертає увагу на безпосередньому формулюванні пп.10 п.3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а саме на тому, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час воєнного стану: через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи. У даному випадку звільнення з військової служби під час воєнного стану можливе за умови необхідності здійснення постійного догляду за дружиною (чоловіком) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи. Під час дії воєнного стану п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-ХІІ доповнений підпунктом «г» згідно з Законом №2122-IX від 15.03.2022 «Про внесення змін до деяких законів України щодо звільнення від військової служби осіб з інвалідністю та осіб, які доглядають за особами з інвалідністю і хворими дітьми», в редакції Закону №2169-IX від 01.04.2022 «Про внесення змін до деяких законів України щодо звільнення від військової служби деяких категорій громадян». Так, пунктом 2 розділу II Прикінцеві положення Закону №2169-IX від 01.04.2022 «Про внесення змін до деяких законів України щодо звільнення від військової служби деяких категорій громадян» було зобов`язано Кабінет Міністрів України протягом одного місяця з дня набрання чинності цим Законом: привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом та забезпечити перегляд і приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом. Відтак, враховуючи наведене вище, суд першої інстанції правильно виснував, що підтверджено факт наявності у позивача права на звільнення з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за дружиною, яка є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує постійного стороннього догляду, що підтверджується відповідним медичним висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я. А тому, потрібно визнати протиправною та скасувати відмову відповідача у звільненні ОСОБА_1 з військової служби, згідно з підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» з підстав, що зазначені в абзаці 10 пункту 3 частині 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» та зобов`язати військову частину повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 06.12.2024 про звільнення з військової служби. Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції. Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється. Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 05 березня 2025 року у справі № 140/133/25 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя С. М. Кузьмич судді А. Р. Курилець О. І. Мікула