Постанова 4805 № 296/11402/24

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №296/11402/24 Головуючий у 1-й інст. Літвин О. О. Категорія 72 Доповідач Коломієць О. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 лютого 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого судді Коломієць О.С. суддів Григорусь Н.Й., Талько О.Б. за участю секретаря судового засідання Драч Т.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №296/11402/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: органи опіки та піклування Оліївська сільська рада Житомирського району Житомирської області та Городницька селищна рада Звягельського району Житомирської області, про позбавлення батьківських прав за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Ільїчова Сергія Дмитровича, на рішення Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 24 липня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Літвин О.О. в с т а н о в и в : У грудні 2024 позивач звернулася до суду із вказаним позовом, в якому просила позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківських прав відносно неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . На обґрунтування позовних вимог вказувала, що вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, який в 2018 році рішенням суду було розірвано. Від даного шлюбу сторони мають малолітню дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка після розірвання шлюбу із ОСОБА_2 залишилась проживати з позивачем. Зазначала, що відповідач протягом тривалого часу свідомо вихованням та утриманням дитини не займається, матеріально її не забезпечує, нехтує своїми батьківськими обов`язками, тому з метою захисту прав доньки, позивач змушена звернутись до суду з позовом про позбавлення його батьківських прав. Просила позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Рішенням Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 24 липня 2025 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 через свого представника подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків дійсним обставинам справи, неповноту з`ясування обставин справи, неправильним застосуванням норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що після розірвання шлюбу із відповідачем, тобто з 2018 року вихованням дитини займається виключно позивач, дитина повністю знаходиться на її утриманні, все необхідне для розвитку, здоров`я та задоволення потреб дочки здійснюється силами та стараннями позивача без участі батька ОСОБА_2 , призначені рішенням суду аліменти останній не сплачує, з дитиною не спілкується. Вказує, що відповідач ОСОБА_2 протягом тривалого часу свідомо ухиляється від виконання обов`язків по вихованню та утриманню своєї дитини, аліменти не сплачує, не проявляє заінтересованості в її подальшій долі, не цікавиться тим, як його дитина зростає, не цікавиться станом її здоров`я, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, фактично самоусунувшись від неї, що свідчить про системне та тривале ухилення від виконання власних батьківських обов`язків, що, з огляду на вимоги ст. 164 СК України, є беззаперечними підставами для позбавлення його батьківських прав відносно дочки Лілії. Вважає, що суд дійшов помилкового висновку, що ні позивачем, ні її адвокатом не були доведені в судовому засіданні зазначені фактори, як окремо, так і в сукупності. Суд вказав, що саме на позивача покладено обов`язок доведення свідомого ухилення відповідача від участі у вихованні дитини. Позивач не згодна з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову, оскільки, на її думку, наявними в матеріалах справи доказами підтверджується факт ухилення відповідача ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов`язків по відношенню до своєї неповнолітньої дочки ОСОБА_5 , 2014 року народження. Суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства В даному випадку думка дитини була офіційно зафіксована представником органу опіки та піклування та долучена до матеріалів справи. Між цим, суд першої інстанції фактично визнав право дитини на висловлення думки, однак одночасно знецінив її значення, не надавши об`єктивного обґрунтування, чому саме ця думка є недостовірною та не відповідає інтересам самої дитини. Судом першої інстанції проігноровано той факт, що саме дитина є безпосереднім суб`єктом правовідносин і саме її ставлення до батька має першочергове значення для оцінки доцільності позбавлення його батьківських прав. Суд першої інстанції не вважав переконливим доказом факту ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків наявності у останнього заборгованості зі сплати аліментів в розмірі 300 000,00 грн, вважаючи це лише безвідповідальним ставленням до фінансового утримання дитини. Таким чином, ухилення батька від виконання обов`язку по утриманню своєї дитини, на думку позивача, є формою такого ухилення і факт багаторічної, тобто системної несплати аліментів сам по собі є належною та достатньою підставою для визнання факту ухилення від виконання батьківських обов`язків, що не було враховано при ухваленні оскаржуваного рішення. Суд, фактично погодившись із наявністю ознак ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, одночасно без належного мотивування зробив протилежний висновок, що на думку позивача, суперечить принципу всебічного з`ясування обставин справи, встановленого ст.263 ЦПК України. Додає, що станом на час подання апеляційної скарги позивачем подано до Головного управління Національної поліції в Житомирській області заяву про внесення до ЄРДР відомостей про вчинення відповідачем правопорушення, відповідно до статті 164 КК України. Також судом першої інстанції проігноровані в повному обсязі пояснення позивача з приводу наданого повідомлення органу опіки та піклування в особі виконавчого комітету Оліївської сільської ради про відсутність підстав для надання об`єктивного висновку щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав відносно доньки. Позивачем наголошувалось, що третьою особою було поверхнево та формально здійснено перевірку обставин, які мають значення для вирішення питання про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав. В процесі перевірки органом опіки та піклування не було досліджено обставин життя дитини, ступінь участі відповідача у її вихованні, внаслідок чого не було дотримано принципу пріоритету прав та інтересів дитини, гарантованого ст.3 Конвенції про права дитини. В діях третьої особи позивач вбачала явну упередженість, що зумовило орган опіки та піклування ухилитись від надання обґрунтованого висновку на вимогу суду. Позивач вважає, що між письмовими поясненнями третьої особи та доданими до них документами, а також між зібраними самостійно представником позивача доказами були наявні суттєві розбіжності, які потребували з`ясування, у зв`язку з чим, представником позивача заявлялось клопотання про виклик в судове засідання представника третьої особи виконавчого комітету Оліївської сільської ради, як орган опіки та піклування, для дачі особистих пояснень з приводу неможливості надання суду висновку щодо доцільності/ недоцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 . Проте в задоволенні даного клопотання судом першої інстанції було відмовлено, як і відмовлено в задоволенні клопотання про витребування доказів в Генеральному штабі Збройних Сил України інформацію щодо проходження відповідачем військової служби у військовій частині НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 батальйон ТРО). На думку позивача, місцевий суд помилково ототожнив згоду відповідача на позбавлення його батьківських прав відносно дочки ОСОБА_3 з відмовою батька від дитини, залишаючи поза увагою той факт, що відповідач у письмовій формі підтвердив свою згоду на позбавлення його батьківських прав, чим фактично визнав, що не виконує та не бажає виконувати своїх батьківських обов`язків щодо дочки. Визнання факту самоусунення від виконання обов`язків (у тому числі шляхом подачі відповідної заяви чи висловлення згоди у листуванні) є додатковим доказом, який суд першої інстанції в порушення статті 89 ЦПК України не врахував. Також судом першої інстанції не враховано надані позивачем скріншоти переписок із особою на ім`я « ОСОБА_6 », оскільки на думку суду, останні не дозволяють однозначно ідентифікувати особу як відповідача. Із даним твердженням суду першої інстанції позивач також не погоджується з огляду на те, що по-перше факт листування з відповідачем не був спростований останнім в судовому засіданні, зважаючи на те, що відповідачу достеменно було відомо про розгляд справи про позбавлення його батьківських прав (як від самого позивача так і від представника третьої особи), по-друге скріншоти переписок містять ознаки належності до конкретної особи, зокрема у переписці вказано ім`я та прізвище « ОСОБА_6 », що відповідає даним відповідача, а найголовніше зміст повідомлень стосується спільної дочки із позивачем. Вказує, що також залишено поза увагою те, що після розірвання шлюбу відповідач припинив будь-яке спілкування як з позивачем так і з дочкою, не має бажання спілкуватись з нею, приймати участь в її вихованні та утриманні, має суттєвий розмір заборгованості по аліментах. Дочка фактично перебуває на утриманні позивача та її чоловіка ОСОБА_7 , який дбає про її розвиток, фізичний та духовний стан, до того ж останнього ОСОБА_3 вважає своїм батьком. Відтак, позивач вважає, що суд першої інстанції при розгляді справи проігнорував інтереси неповнолітньої дитини, фактично ухваливши рішення на користь відповідача, та необґрунтовано дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Відповідач та третя особа правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористалися. Учасники справи в судове засідання не з`явились, хоча про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Від представника позивача та представника виконавчого комітету Оліївської сільської ради до суду надійшли клопотання про розгляд справи без їх участі. За приписами ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. З урахуванням наведеного, колегія суддів здійснює розгляд справи за відсутності всіх учасників справи, які не з`явились в судове засідання та без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. Судом під час розгляду справи встановлено, що сторони є батьками ОСОБА_4 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 в селищі Городище Новоград-Волинського району Житомирської області (а.с.17 т.1). Як вбачається з свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 від 11 вересня 2021 року, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 11.09.2021 року уклали шлюб, і позивач у зв`язку з реєстрацією шлюбу змінила прізвище на « ОСОБА_9 » (а.с.143 т.1). Відповідно до рішення Корольовського районного суду м. Житомира №296/7490/18 від 29.11.2018 з відповідача на користь позивача стягуються аліменти на утримання доньки в розмірі 1/3 частки його заробітку, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно. Згідно повідомлення про внесення відомостей про боржника до Єдиного реєстру боржників від 22.01.2025, на виконанні у Звягельському ВДВС у Звягельському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) знаходиться виконавчий №296/7490/18 від 28.02.2019 року про стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Станом на 22.01.2025 у ОСОБА_2 наявна заборгованість зі сплати аліментів в сумі 341 021,74 грн (а.с.80 т.1). Відповідно до акта обстеження умов проживання від 02 травня 2025 року, який складений Службою у справах дітей Оліївської сільської ради за адресою: АДРЕСА_1 , проживають та мають постійне місце реєстрації ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 . Мати ОСОБА_1 створила всі умови для гармонійного розвитку дитини. Вона в повному обсязі задовольняє базові потреби дочки. Мати турбується про її фізичний, духовний та моральний розвиток. Біологічний батько дитини починаючи з 2018 року не приймає участі в утриманні та вихованні дитини (а.с.104-105 т.1). Як вбачається з відповіді ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_2 ніколи не перебував та не перебуває на військовому обліку ІНФОРМАЦІЯ_4 . Відповідно до відомостей з інформаційно-комунікаційної системи «Єдиного державного реєстру військовозобов`язаних, призовників та резервістів» гр. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , перебував на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_6 , наразі знятий з військового обліку як особа, яка вибула в іншу місцевість до нового місця проживання (а.с.219-220 т.1). Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що позбавлення батьківських прав, тобто природних прав, наданих батькам стосовно дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивач не довела.В матеріалах справи немає беззаперечних доказів, які б підтверджували винну та свідому поведінку ОСОБА_2 щодо ухилення від участі у вихованні доньки, умисне і свідоме нехтування обов`язками батька, суд приходить висновку про відмову в задоволенні позовних вимог. Колегія суддів погоджується із таким висновком суду, виходячи із наступного. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України). Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Частинами першою та другою статті 3 Конвенції про права дитини закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та як найкращим забезпеченням інтересів дитини. Стаття 9 Конвенції про права дитини зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Відповідно до частин першої та другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»). Згідно з частиною першою статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини. Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками (див. постанову Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі №553/2563/15-ц (провадження № 61-12305св18)). Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти (див. постанову Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20)). Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58). Оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13). Позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти росії», заява №70879/11). Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це, в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Наведене узгоджується з правовими висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) та Верховним Судом у постановах: від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц (провадження № 61-36905св18), від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17 (провадження № 61-44369св18), від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17 (провадження № 61-3462св20), від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19 (провадження № 61-9754св20), від 17 січня 2024 року у справі № 735/308/21 (провадження № 61-10098св23), та багатьох інших. Судова практика у цій категорії справ є сталою, відмінність залежить лише від фактичних обставин конкретної справи й доказування. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України). Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). При вирішенні спору суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, з урахуванням якнайкращих інтересів дитини дійшов правильного висновку про те, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено й судом не встановлено. У поясненнях представник виконавчого комітету Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області вказував серед іншого, що інформації про місце та умови проживання ОСОБА_2 , його наміри участі у вихованні та утриманні доньки, ставлення щодо позбавлення батьківських прав відносно нього службою у справах дітей Оліївської ради не отримано. Зазначали, що гр. ОСОБА_2 до органу опіки та піклування з питання участі у вихованні дитини, призначення днів та годин зустрічей з нею не звертався. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька, так і для дитини, а це також означає, що позбавлення батьківських прав допускається лише, коли змінити поведінку батька в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батька. Органу опіки та піклування Оліївської сільської ради невідомо місце перебування ОСОБА_2 та його способу життя. Зважаючи на вищевикладене, підготувати об`єктивний висновок виконавчого комітету Оліївської сільської ради як органу опіки та піклування про доцільність або недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відносно дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 немає можливості та підстав. Отже, органом опіки та піклування не надано оцінки можливим причинам усунення відповідача від утримання та виховання дитини. При цьому у матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач притягувався до кримінальної чи адміністративної відповідальності, у зв`язку із неналежним поводженням щодо дитини. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав відносно доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки позивачка не довела належними та допустимим доказами умисного ухилення відповідача від виховання дитини, свідомого нехтування батьківськими обов`язками. Позбавлення відповідача батьківських прав є передчасним і таким, що суперечить інтересам дитини. Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не було враховано думку дитини, яка не заперечувала проти позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , виходячи з наступного. Сімейні відносини мають «складний» характер, і сім`я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду завжди складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини. Простої бездіяльності з боку батька (матері) недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав. Навіть якщо припустити, що саме бездіяльність батька (матері) призвела до розриву зв`язків між ним та його донькою, а не будь-яке ймовірне батьківське відчуження або психологічні маніпуляції над дитиною з боку її матері (батька), то ця обставина не є достатньою для позбавлення батька (матері) батьківських прав. Діти мають право на врахування їхньої думки і на те, щоб бути заслуханими з питань, що торкаються їх інтересів. Зокрема, в силу того, як із спливом часу діти стають більш зрілими і здатними сформулювати свою думку, суди повинні належним чином враховувати їх погляди і почуття, а також їх право на повагу до їхнього особистого життя. Водночас їх погляди необов`язково залишаються незмінними, і їх заперечення, яким слід надавати належного значення, необов`язково є достатніми для того, щоб превалювати над інтересами батьків, особливо щодо того, що стосується регулярного спілкування зі своєю дитиною. Вочевидь право дитини на висловлення своєї думки не потрібно тлумачити як фактичне надання дітям безумовного права вето без аналізу будь-яких інших факторів або без проведення оцінки для визначення їхніх найкращих інтересів (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 квітня 2024 року в справі № 553/449/20 (провадження № 61-2701св24)). 27 жовтня 2025 представник ОСОБА_1 подав клопотання про долучення до матеріалів справи витяг з ЄРДР №12025065530000267 від 16.09.2025 відносно ОСОБА_2 за ч.1 ст.164 КК України. Враховуючи необхідність дотримання принципу забезпечення найкращих інтересів дітей, колегія суддів, з урахуванням ч.2 ст.13, 367 ЦПК України, вважає за можливе прийняти додані стороною позивача під час апеляційного розгляду справи докази. Доводи апеляційної скарги щодо того, що місцевий суд не вважав переконливим доказом факту ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків наявності у останнього заборгованості зі сплати аліментів в розмірі 300 000,00 грн, колегія суддів відхиляє, оскільки кримінальне провадження по даному факту зареєстроване після звернення 11.12.2024 з даним позовом до суду. Посилання в апеляційній скарзі, що місцевий суд не взяв до уваги як доказ обізнаності відповідача про розгляд даної справи власноруч написану відмову від доньки та скріншоти його переписки з позивачем, не заслуговують на увагу. Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що надана позивачем заява відповідача, в якій він відмовився від батьківських прав на дитину, не може слугувати підставою для задоволення позову, оскільки відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини. Окрім того, і вказана заява, і долучені скріншоти переписки позивача із абонентом « ОСОБА_6 » про його не заперечення щодо позбавлення батьківських прав, не дають змоги ідентифікувати останнього, а тому не можуть бути належними доказами визнання позовних вимог. Натомість, у справі, яка переглядається, позивачем не доведено, а судом не встановлено ухилення відповідача від виховання доньки, свідомого нехтування батьківськими обов`язками, що виключає можливість застосування пункту 2 частини першої статті 164 СК України та позбавлення його батьківських прав відносно доньки. Таким чином, доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом обставинами справи і по суті зводяться до незгоди з висновками суду стосовно установлення цих обставин, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні. Керуючись ст.367, 368, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, суд у х в а л и в : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ільїчова Сергія Дмитровича, залишити без задоволення, а рішення Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 24 липня 2025 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 24 лютого 2026 року. Головуючий Судді