Постанова 4802 № 155/1702/23

Справа № 155/1702/23 Головуючий у 1 інстанції: Яремчук С. М. Провадження № 22-ц/802/545/24 Доповідач: Федонюк С. Ю. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 21 травня 2024 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Федонюк С. Ю., суддів - Матвійчук Л. В., Осіпука В. В., з участю: секретаря судового засідання - Савчук О. В., позивача - ОСОБА_1 , представника позивача - ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа на стороні позивача без самостійних вимог щодо предмета спору Орган опіки та піклування Мар`янівської селищної ради Луцького району Волинської області, про позбавлення батьківських прав за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Горохівського районного суду Волинської області від 07 березня 2024 року, В С Т А Н О В И В: У листопаді 2023 року ОСОБА_1 в інтересах дитини ОСОБА_4 звернулася до суду із даним позовом, мотивуючи вимоги тим, що з 10 жовтня 1998 року вона з відповідачем перебувала у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Горохівського районного суду Волинської області від 29 жовтня 2019 року було розірвано. В даному шлюбі в них є діти, які на даний час вже повнолітні, та одна неповнолітня дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивачка вказувала, що неповнолітня дочка ОСОБА_4 проживає разом з нею в селі Мирне Одеської області. Зазначала, що відповідач з моменту припинення сімейних відносин не відвідував своєї неповнолітньої дочки, вихованням дитини не займався, не телефонує їй, не цікавиться її станом здоров`я та розвитком, матеріально не забезпечує, не надає іншої допомоги, аліменти сплачує невчасно та не в повному обсязі, тобто повністю самоусунувся і фактично ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Також зазначала, що рішенням Горохівського районного суду Волинської області від 10 листопада 2020 року у справі №155/320/20 стягнуто аліменти на доньку в розмірі 1600 гривень щомісячно. Рішення суду відповідач виконує неналежно. На даний час дитина відвідує ряд гуртків, репетиторів, зокрема, відвідує англійську мову. Фактично 1600 гривень аліментів на утримання дитини є настільки мізерним, що не покриває й п`ятої частини усіх витрат, які несе позивачка на утримання дитини щомісячно. На підставі наведеного ОСОБА_1 просила суд позбавити ОСОБА_3 батьківських прав щодо неповнолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , збільшити раніше визначений розмір аліментів та стягувати з відповідача на її користь аліменти на дочку в твердій грошовій сумі по 7000 гривень щомісячно, починаючи з дня набрання рішенням суду законної сили та до досягнення дитиною повноліття. 04 березня 2024 року до суду надійшла заява позивача про відмову від позовних вимог в частині збільшення розміру аліментів, тому ухвалою цього ж суд від 07 березня 2024 року прийнято відмову ОСОБА_1 від позову в частині збільшення раніше визначеного розміру аліментів та стягнення з ОСОБА_3 на її користь аліментів на утримання дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в твердій грошовій сумі в розмірі по 7000 грн щомісячно. Провадження у цій частині вимог закрито. Рішенням Горохівського районного суду Волинської області від 07 березня 2024 року у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав відмовлено повністю. Не погодившись із даним рішенням суду, позивач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, яка мотивована тим, що судом зроблено помилкові висновки по суті спору, які не відповідають обставинам справи, просила скасувати це рішення та ухвалити нове - про задоволення позову. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку, що вона належним чином не довела необхідність застосування щодо ОСОБА_3 такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, не надала належних та допустимих доказів невиконання відповідачем своїх батьківських обов`язків. Також вважає незаконними та необґрунтованими висновки суду щодо недоведення винної поведінки відповідача, свідомого нехтування ним своїми батьківськими обов`язками. Суд не звернув належної уваги на висновок органу опіки і піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав відносно дитини. Крім того, позивачка наголошує, що відповідачем у судовому засіданні визнано всі фактичні обставини справи, він не заперечував, що не спілкується з дитиною, не надає їй матеріальної допомоги, та без будь-яких об`єктивних причин протягом 5 років з нею не спілкується через неприязні відносини з позивачкою. Отже, визнання обставин, які не підлягають доказуванню, можливе, зокрема, за умови визнання їх усіма учасниками справи та відсутності в суду обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин. Матеріали справи та позиція відповідача й органу опіки та піклування свідчать про те, що особи визнали обставини справи в частині ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків протягом тривалого часу без поважних причин, а тому суд дійшов безпідставного висновку про недоведеність позову. Відзив на апеляційну скаргу від інших учасників справи до суду не надходив. 08 травня 2024 року від ОСОБА_3 до апеляційного суду надійшло клопотання, в якому він зазначає, що не заперечує щодо позбавлення його батьківських прав, оскільки ставлення щодо дитини не змінить та спілкуватись із донькою у майбутньому не планує. Вважає, що його процесуальні права на визнання фактичних обставин справи та позову були грубо порушені судом першої інстанції, оскільки позов у першій інстанції він визнав, тому просить скасувати дане рішення суду та ухвалити нове - про задоволення позовних вимог. Також зазначає, що через образу на колишню дружину та дітей понад 5 років умисно не брав участь у вихованні доньки та її належному матеріальному забезпеченні, хоча мав можливість це зробити, а дружина не чинила йому жодних перешкод у спілкуванні з дитиною. Вважає, що його процесуальні права на визнання фактичних обставин справи та позову були грубо порушені судом першої інстанції, оскільки позов у першій інстанції він визнав, тому просить скасувати дане рішення суду та ухвалити нове - про задоволення позовних вимог. В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити. Відповідач та третя особа в судове засідання не з`явилися, хоча належним чином були повідомлені про день та час розгляду справи, у поданому клопотанні відповідач ОСОБА_3 просив розгляд справи проводити за його відсутності. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи. Отже, враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи за відсутності відповідача, згідно з нормами ст. 372 ЦПК України. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України). Заслухавши пояснення позивача та її представника, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін з таких підстав. Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив з того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківські обов`язки, з урахуванням обставин справи та ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, ч. 7, 8 ст. 7, ст.164 СК України, піклуючись про інтереси дитини, для виховання якої необхідна участь обох батьків, суд дійшов висновку про відсутність виняткової ситуації, яка б викликала необхідність позбавити відповідача батьківських прав, а відтак суд вважав, що позовні вимоги про позбавлення батьківських прав задоволенню не підлягають. Із такими висновками суду першої інстанції апеляційний суд погоджується з огляду на наступне. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують. Як видно з матеріалів справи, заочним рішенням Горохівського районного суду Волинської області від 29 жовтня 2019 року шлюб між сторонами у справі розірвано. Дане рішення набрало законної сили 30 листопада 2019 року. В даному шлюбі в них народилася дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 від 27 травня 2022 року підтверджується, що позивачка 27 травня 2022 року зареєструвала шлюб з ОСОБА_5 і змінила своє прізвище ОСОБА_6 на ОСОБА_7 . Витягом з Реєстру територіальної громади Мар`янівської селищної ради №2022/000971028 від 02 листопада 2023 року стверджується, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за місцем реєстрації позивачки ОСОБА_1 - у АДРЕСА_1 . Однак, судом встановлено, що неповнолітня ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , фактично проживає разом з позивачкою ОСОБА_1 в АДРЕСА_2 , що підтверджується актами про встановлення факту проживання Біляївської міської територіальної громади Одеської області. Довідкою Мирненського ліцею Біляївської міської ради Одеського району Одеської області №69/06-14 від 19 вересня 2023 року стверджується, що ОСОБА_4 дійсно навчається у 8-Б класі даного ліцею з 01 вересня 2019 року по теперішній час. Згідно з характеристикою ОСОБА_4 навчальний матеріал з усіх предметів засвоює на відмінно, приймає активну участь у житті класу. Дівчинка виховується у повній сім`ї, де є мати і вітчим. Мати приділяє належну увагу вихованню доньки, постійно цікавиться успіхами у навчанні та поведінці дитини. Систематично відвідує батьківські збори. За 5 років навчання дитини у закладі батько ОСОБА_3 не цікавився навчанням та вихованням своєї дитини, не відвідував батьківські збори, не спілкувався з класними керівниками та вчителями-предметниками. Довідкою відділу освіти, культури, молоді та спорту виконавчого комітету Теплодарської міської ради Одеського району Одеської області №05-10/988 від 19 вересня 2023 року стверджується, що позивачка ОСОБА_1 працює на посаді заступника головного бухгалтера централізованої бухгалтерії в даному відділі з 12 грудня 2022 року по сьогоднішній день. Рішенням Горохівського районного суду Волинської області від 10 листопада 2020 року у справі №155/320/20 з відповідача ОСОБА_3 стягнуто аліменти в користь позивачки на утримання дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі в розмірі по 1600 гривень щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 16 березня 2020 року та до досягнення дитиною повноліття. Дане рішення суду набрало законної сили 10 грудня 2020 року. З довідки Горохівського відділу державної виконавчої служби у Луцькому районі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції №22.14-24/13642 від 20 вересня 2023 року вбачається, що заборгованість ОСОБА_3 зі сплати аліментів станом на 20 вересня 2023 року становить 32000 гривень. Свідок ОСОБА_8 - дочка сторін та сестра неповнолітньої дитини, відносно якої ставиться питання про позбавлення батьківських прав відповідача, в судовому засіданні показала, що батько протягом п`яти років не спілкується зі своїми трьома дітьми, не допомагає матеріально. Її молодша сестра дуже переживала через розлучення батьків, дзвонила батькові, писала СМС, проте батько не відповідав. Тільки зараз, під час зустрічі на засіданні комісії, батько попросив у неї телефон сестри. На даний час у дитини склались хороші стосунки із вітчимом, який два роки перебуває на службі в ЗСУ. Останній матеріально забезпечує дитину, турбується про неї. Вважає, що позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відповідатиме інтересам сестри, оскільки батько чинить перешкоди в її реєстрації за новим місцем проживання. Орган опіки та піклування Мар`янівська селищна рада Луцького району Волинської області надала суду висновок, який затверджений рішенням виконавчого комітету Мар`янівської селищної ради №17 від 25 січня 2024 рок,у згідно з яким відповідач ОСОБА_3 ухиляється від виконання батьківських обов`язків із виховання та утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У зв`язку з цим орган опіки та піклування вважає, що позбавлення батьківських прав відповідача відносно його неповнолітньої дочки є доцільним та таким, що відповідає інтересам дитини. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Частинами першою та другою статті 3 Конвенції про права дитини закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини. Стаття 9 Конвенції про права дитини зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Відповідно до частин першої та другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»). Згідно з частиною першою статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини. Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Подібного висновку дійшов Верховний Суд у змісті постанови від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц (провадження № 61-12305св18). Відтак, ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20). Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини виключно за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз`яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (§ 76). У рішенні ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», заява № 31111/04, § 54, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини. Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів, зокрема щодо позбавлення та поновлення батьківських прав, обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Висновок органу опіки та піклування Мар`янівської селищної ради Волинської області про доцільність позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав носить рекомендаційний характер, не містить однозначних обставин, які би вказували на наявність підстав для застосування відносно відповідача такого заходу, як позбавлення батьківських прав, а тому відповідно до частини шостої статті 19 СК України суд вірно не взяв його до уваги. Колегія суддів зазначає, що у вказаному висновку не наведено належних підстав та достатніх аргументів, які би вказували на доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, без урахування характеристики батька дитини, а також позитивного впливу такого рішення на інтереси дитини. Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). При вирішенні спору суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, з урахуванням якнайкращих інтересів неповнолітньої дитини дійшов обґрунтованого висновку стосовно передчасності позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин конкретної справи позивачем не доведено й судом не встановлено. Апеляційний суд ураховує, що відповідач не є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив із нею сімейних відносин не відповідає інтересам дитини. Наслідком позбавлення батьківських прав, як виняткового заходу, є істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Натомість, у матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач негативно характеризується, веде антисоціальний спосіб життя, притягувався до кримінальної чи адміністративної відповідальності, в тому числі й у зв`язку із неналежним поводженням щодо дітей. Такі ж правові висновки викладені і в постанові Верховного Суду від 07 травня 2024 року у справі №715/1337/23 (провадження №61-18547св23). Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав відносно дочки ОСОБА_4 , оскільки позивачем не доведено належними та допустимим доказами умисного ухилення відповідача від виховання дитини, свідомого нехтування батьківськими обов`язками, а позбавлення відповідача батьківських прав стосовно неповнолітньої дитини є передчасним і таким, що суперечить інтересам дитини. Щодо доводів апеляційної скарги про визнання відповідачем позову та подання ним клопотання про задоволення апеляційної скарги колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч. 1, 2 ,4, 5ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Як убачається з матеріалів справи, позивач на обґрунтування доводів позову вказувала на обставини, які свідчили про те, що ОСОБА_3 не бажає спілкуватися з неповнолітньою дочкою та брати участь в її вихованні, остаточно і свідомо самоусунувся від виконання своїх обов`язків з виховання дитини. Проте, як встановлено матеріалами справи, відповідач в суді першої інстанції через свого представника адвоката Богоноса І. М. подав відзив на позовну заяву, в якому заперечував вимоги позивачки як щодо збільшення розміру аліментів, так і в частині позбавлення його батьківських прав, та пояснював, що неналежне виконання ним батьківських обов`язків зумовлене об`єктивними причинами. Зокрема, відповідач покликався на віддаленість місця проживання дитини, вказував, що відразу після розлучення з позивачкою він відвідував дочку за її новим місцем проживання в Одеській області, проте контакти з дитиною були досить напруженими внаслідок розлучення між батьками, що негативно вплинуло на відносини між дитиною та ним. Вказував, що він часто й тривалий час перебував на заробітках у Польщі, а тому зв`язку з дитиною не мав. Зазначав, що після повернення додому в кінці жовтня 2022 року йому не вдалось належним чином налагодити відносини з дочкою. Також стверджував, що про перебування дитини на канікулах у баби та діда він дізнавався від сторонніх людей вже після її від`їзду в Одеську область. При цьому, відповідач не заперечував, що він належним чином не виконує свої батьківські обов`язки, однак вважає, що цьому сприяв ряд негативних факторів, а саме: розлучення між батьками, переїзд дочки у досить віддалену область, втрата його авторитету через заборгованість з аліментів. Однак, у відзиві він вказував, що мріє про налагодження відносин з дочкою, тому просив суд відмовити у задоволенні позову про позбавлення його батьківських прав відносно дочки ОСОБА_4 , що вказує на його зацікавленість у збереженні зв`язків із своєю дочкою. (а.с.55-59). Суд першої інстанції врахував зміст письмового заперечення відповідача щодо позову й не взяв до уваги зміну його позиції й визнання ним позовних вимог після відмови позивачкою від частини вимог про збільшення розміру аліментів. Вважаючи, що факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення його батьківських прав свідчить про його інтерес до дитини і бажання в майбутньому брати участь в її вихованні. При цьому, апеляційний суд враховує те, що у своїх висновках Верховний Суд наголошував, що особисті непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки у рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків. У даній справі позбавлення батьківських прав відповідача відносно дочки ОСОБА_4 не відповідає інтересам дитини, оскільки обставини умисного ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків та його негативного впливу на дитину не знайшли свого підтвердження. В суді апеляційної інстанції позивачкою долучено до справи витяг з Реєстру територіальної громади про те, що неповнолітня дочка ОСОБА_4 зареєстрована з 30.04.2024 року в с. Мирне Одеського рай ону Одеської області, що свідчить про відсутність перешкоджання батьком в наданні дозволу на реєстрацію дитини. Також не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції те, що відповідач ОСОБА_3 визнав позов, подавши клопотання в суді апеляційної інстанції, оскільки в силу положень частини 4 статті 206 ЦПК України визнання відповідачем позову є підставою для його задоволення при розгляді справи в суді першої інстанції за умови наявності для того законних підстав, якщо визнання відповідачем позову не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб. Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права апеляційний суд вважає необґрунтованими, оскільки суд належним чином виконав вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів і дотримав вимоги статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно встановив обставини справи та правильно вирішив спір. Оскаржуване рішення суду є достатньо вмотивованими та містить висновки суду щодо питань, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до ст. 375 ЦПК України колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Горохівського районного суду Волинської області від 07 березня 2024 року в цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий - суддя Судді