Постанова Північний апеляційний господарський суд № 910/10313/25

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "24" лютого 2026 р. Справа№ 910/10313/25 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Яценко О.В. суддів: Гончарова С.А. Хрипуна О.О. за участю секретаря судового засідання: Антонюк А.С. за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 24.02.2026 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2025 (повний текст складено 17.11.2025) у справі № 910/10313/25 (суддя Щербаков С.О.) за позовом Фізичної особи-підприємця Канівця Анатолія Михайловича до Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» про стягнення 83 686, 18 грн. ВСТАНОВИВ: Фізична особа-підприємець Канівець Анатолій Михайлович звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» про стягнення спричиненої шкоди внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції у розмірі 83 686,18 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що; - позивачем за право укладання з відповідачем договору для експлуатації, утримання та облаштування майданчика для паркування транспортних засобів, було сплачено одноразовий платіж у розмірі 41 843,09 грн., однак, як встановлено рішенням Антимонопольного комітету України від 15.07.2021 № 75-р/тк у справі № 38/60/42-рп/к.20, відповідачем було порушено законодавство про захист економічної конкуренції, у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку продажу прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у м. Києві, які полягали у встановленні в період з 05.03.2019 по 05.01.2021 для переможців електронних аукціонів щодо продажу прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у м. Києві обов`язків сплати одноразового платежу за право укладання договору про передачу в експлуатацію відповідних майданчиків для паркування та забезпечувального платежу, а також штрафів за відмову від укладення вказаного договору, або підписання актів приймання-передачі таких майданчиків в експлуатацію; - з огляду на вказане, позивач, відповідно до положень ст. 55 Закону України «Про захист економічної конкуренції», набув право на стягнення з відповідача грошових коштів у сумі 83 686,18 грн., що є розміром подвійної шкоди, завданої позивачу відповідачем у зв`язку із порушенням останнім законодавства про захист економічної конкуренції. Відповідач проти задоволення позову заперечив, пославшись на те, що: - обов`язок позивача щодо перерахування одноразового платежу було погоджено сторонами в Договорі про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування № ДНП-2020-05/10 від 22.05.2020; - витрати позивача на сплату одноразового платежу були включені ним до загальної вартості послуг, які надавались третім особам та, відповідно, останніми позивачу були відшкодовані, а відтак, такі кошти не можуть вважатися шкодою; - за умовами спірного договору після його припинення зайво сплачені кошти підлягають поверненню позивачу, що свідчить про те, що одноразовий платіж у розмірі 41 843,09 грн. повертається позивачу; - рішенням Антимонопольного комітету України від 15.07.2021 № 75-р/тк у справі № 38/60/42-рп/к.20 встановлено, що в діях відповідача вбачається зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку продажу прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у м. Києві, проте даним рішенням не встановлено того, що одноразовий платіж є протиправним та таким, що суперечить нормам чинного законодавства, а тому наявність даного рішення не може бути підставою для відшкодування шкоди та не свідчить про безпідставність отримання відповідачем коштів, передбачених п. 4.4 Договору № ДНП-2020-05/10 від 22.05.2020. Крім того, у відзиві відповідач вказав на те, що позовну заяву подано після спливу строку позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Також відповідачем подано клопотання, в якому він зазначає, що саме з моменту прийняття рішення Тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України від 15.07.2021 № 75-р/тк у позивача виникло право на звернення з позовом до суду, тобто з 15.07.2021 розпочався перебіг трирічного строку позовної давності, який тривав до 15.07.2024, проте, позивач звернувся із позовною заявою лишу 19.08.2025, а тому, на думку відповідача, позов подано після спливу строку позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. У відповіді на відзив позивач: - заперечив проти застосування строків позовної давності з посиланням на запровадження на території України карантину, спричиненого коронавірусом SARS-CoV-2, а також воєнного стану; - зазначив, що одноразовий платіж та його процедура розрахунку, сплати, була зазначена в умовах до електронного аукціону. На період спірних правовідносин укласти договір з відповідачем можливо було лише шляхом участі в таких електронних торгах, проте, як встановлено АМК України у своєму рішенні № 75-р/тк, запровадження цього одноразового платежу є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, тобто неправомірними діями відповідача. За умови наявності конкуренції на ринку, суб`єкти господарювання мали б змогу відмовитися від участі у такого роду аукціонах та підписання протоколів, договорів, інших документів, які приводять до збільшення їх витрат. Таким чином, понесені витрати позивачем у вигляді справляння неправомірно встановленого одноразового платежу є збитками суб`єкта господарювання. У запереченнях на відповідь на відзив на позовну заяву відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, з огляду на те, що: - саме по собі посилання на введення воєнного стану на території України не може бути поважною причиною для поновлення або продовження відповідного процесуального строку; - умовами Договору № від 22.05.2020 № ДНП-2020-05/10 після припинення цього договору визначається повернення коштів позивачу, яке позивач вважає як за завдані йому збитки (шкоду); - на момент подання позову у позивача відсутні будь які збитки від одноразового платежу, оскільки ці кошти, які поступили на рахунок відповідача, акумулюються на рахунку підприємства і після припинення договору підлягають поверненню за заявою позивача на його рахунок, а відтак у позивача на момент подання позиву відсутня була будь яка шкода (збитки), завдана відповідачем; - законодавством України передбачена можливість відшкодування шкоди виключно за умов наявності складу цивільного правопорушення в діях відповідача, а відтак, вимоги позивача щодо стягнення шкоди з відповідача за відсутності складу цивільного правопорушення є безпідставні. Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.11.2025 у справі № 910/10313/25 позовні вимоги задоволені. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що: - у рішенні Господарського суду міста Києва від 07.06.2022 у справі № 910/16055/21 встановлено, що відповідач застосовував у договорі одноразовий платіж за право укладення такого договору з метою одержання додаткових коштів, внаслідок чого порушено права суб`єктів господарювання, з якими відповідач укладав договори про надання в експлуатацію майданчиків для паркування; - оскільки відповідачем було порушено законодавство про захист економічної конкуренції, передбачене п. 2 ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» (зловживання монопольним (домінуючим) становищем), саме через винні дії відповідача позивачу було завдано шкоду в сумі 41 843,09 грн., яка на підставі ст. 55 Закону України «Про захист економічної конкуренції» підлягає відшкодуванню відповідачем у подвійному розмірі, а саме у сумі 83 686,18 грн.; Окрім цього, суд першої інстанції зазначив, що строки позовної давності позивачем не порушено з огляду на те, що: - строк позовної давності за вимогою про стягнення з відповідача шкоди в силу пункту 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України продовжено на строк дії карантину; - у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» 24.02.2022 № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану, наразі строк дії воєнного стану в Україні триває. Не погоджуючись із вказаним рішенням, Комунальне підприємство «Київтранспарксервіс» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2025 у справі № 910/10313/25 скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що суд першої інстанції не розглянув справу всебічно, повно та об`єктивно, підійшовши упереджено до оцінки доказів, в зв`язку з чим прийняв помилкове рішення з порушенням норм матеріального права та недотриманням норм процесуального права. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на ті ж самі обставини, що й в суді першої інстанції, додатково зауваживши на тому, що: - позивач не був стороною спору у справі № 910/16055/21 (предметом розгляду у вказаному спорі були вимоги Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» до Антимонопольного комітету України про визнання недійсним та часткове скасування рішення Антимонопольного комітету України № 75-р/тк від 15.07.2021, а рішенням Господарського суду міста Києва від 07.06.2022 у справі № 910/16055/21, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.11.2022 та постановою Верховного Суду від 22.12.2022, у задоволенні позову відмовлено повністю - примітка суду), а тому висновки суду першої інстанції та доводи позивача щодо встановлення під час розгляду вказаної справи наявності вини та протиправної поведінки відповідача є безпідставними. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 05.12.2025 справа № 910/10313/25 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Хрипун О.О., Гончаров С.А. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2025 у справі № 910/10313/25; розгляд справи призначено на 28.01.2026 о 10 год. 30 хв.; витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/10313/25. 10.12.2025 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому заявник просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з посиланням на ті ж доводи, що й в суді першої інстанції, додатково зауваживши на тому, що: - обов`язок сплати одноразового платежу за право укладення договору для переможця електронного аукціону визначений протоколом електронного аукціону та спірним договором, користуючись монопольним становищем, відповідач запровадив сплату одноразового платежу, оскільки відмова від його сплати фактично вела до дискваліфікації учасника і неможливості прийняття ним участі в інших аукціонах. Тобто, позивач вимушений був погодитись зі сплатою одноразового платежу щоб його несплата не призвела до більш гірших наслідків. 29.12.2025 матеріали справи № 910/10313/25 надійшли до Північного апеляційного господарського суду. У провадженні Північного апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Гончаров С.А., Хрипун О.О.) перебуває апеляційна скарга Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2025 у справі № 910/10313/25, розгляд якої призначено на 28.01.2026 о 10 год. 30 хв. У зв`язку з перебуванням головуючого судді Яценко О.В. на лікарняному у період з 19.01.2026 по 06.02.2026 та перебуванням судді Гончаров С.А. у періоди з 29.12.2025 по 23.01.2026, з 26.01.2026 по 06.02.2026 та з 09.02.2026 по 10.02.2026 у відпустці судове засідання у призначений час не відбулось. Після повернення головуючого судді Яценко О.В. з лікарняного та після виходу судді Гончарова С.А. з відпустки, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.02.2026 розгляд апеляційної скарги Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2025 у справі № 910/10313/25 призначено на 24.02.2026 об 11:50 год. Позивач представників не направив. Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників учасників в судове засідання не визнана обов`язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників позивача за наявними матеріалами апеляційного провадження. Станом на 24.02.2026 до Північного апеляційного господарського суду відзивів на апеляційну скаргу, інших клопотань від учасників справи не надходило. Під час розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити. Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні, з наступних підстав. Рішенням Тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України № 75-р/тк від 15.07.2021 «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу» (а.с. 16-24): - визнано, що Комунальне підприємство «Київтранспарксервіс» у період з 05.03.2019 по 05.01.2021 займало монопольне (домінуюче) становище на ринку продажу прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у м. Києві як таке, що не мало на цьому ринку жодного конкурента (п. 1 резолютивної частини рішення); - визнано дії Комунального підприємства «Київтранспарксервіс», які полягають у встановленні в період з 05.03.2019 по 05.01.2021 для переможців електронних аукціонів щодо продажу прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у м. Києві обов`язку зі сплати одноразового платежу за право укладення договору про передачу в експлуатацію відповідних майданчиків для паркування та забезпечувального платежу, а також штрафів за відмову від укладення вказаного договору або підписання актів приймання-передачі таких майданчиків в експлуатацію, порушенням, передбаченим п. 2 ст. 50 та п. 1 ч. 2 ст. 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку продажу прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у м. Києві шляхом встановлення таких умов придбання товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на цьому ринку (п. 2 резолютивної частини рішення); - за порушення, зазначене в п. 2 резолютивної частини цього рішення, відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції» накладено на Комунальне підприємство «Київтранспарксервіс» штраф у розмірі 2 605 133,00 грн. (п. 3 резолютивної частини рішення); - зобов`язано Комунальне підприємство «Київтранспарксервіс» припинити порушення, зазначене в п. 2 резолютивної частини цього рішення, про що письмово повідомити Антимонопольний комітет України протягом 10 календарних днів з дня його припинення з наданням підтвердних документів (п. 4 резолютивної частини рішення). У вказаному рішенні Антимонопольним комітетом України встановлено, що : - Комунальне підприємство «Київтранспарксервіс» у період з 05.03.2019 по 05.01.2021 займало монопольне (домінуюче) становище на ринку продажу прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у м. Києві, як таке, що не мало на цьому ринку жодного конкурента (п. 50 рішення); - Положенням про порядок реалізації прав на експлуатацію майданчиків для паркування із застосуванням електронних торгів, затвердженого наказом директора КП «Київтранспарксервіс» від 06.08.2019 №70, встановлені загальні вимоги, правила та єдиний порядок ведення роботи при застосуванні систем електронних торгів для реалізації іншими суб`єктами господарювання прав на експлуатацію майданчиків для паркування (п. 54 рішення); - відповідно до п. 5.2 зазначеного Положення загальна вартість договору складається з двох основних компонентів: вартість експлуатації паркувального майданчика на весь період, що підлягає оплаті на умовах договору; та одноразовий платіж за право укладення договору (10% від вартості експлуатації місць для паркування) (п. 55 рішення); - за інформацією Комунального підприємства «Київтранспарксервіс», одноразовий платіж сплачується переможцем торгів на користь Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» впродовж трьох банківських днів із дня підписання протоколу про результати проведення торгів та не підлягає поверненню (п. 56 рішення); - за інформацією Комунального підприємства «Київтранспарксервіс», всі грошові кошти, які надходять до Підприємства від сплати переможцями Торгів, зокрема одноразового платежу Комунальне підприємство «Київтранспарксервіс» використовує для забезпечення власної господарської діяльності, сплати податків і зборів, виконання зобов`язань Підприємства із забезпечення надходжень до бюджету м. Києва (п. 74 рішення); - отже, необхідність стягнення Комунальним підприємством «Київтранспарксервіс» з переможців Торгів одноразового платежу жодним чином не пов`язана з підготовкою або проведенням Торгів (п. 76 рішення); - встановлення Комунальним підприємством «Київтранспарксервіс» для переможців Торгів обов`язку зі сплати Одноразового платежу призвело до ущемлення інтересів суб`єктів господарювання, які виявили бажання здійснювати діяльність на відповідному ринку (п. 86 рішення); - наведені дії Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» були б неможливими за умови наявності значної конкуренції на відповідному ринку, адже в такому випадку споживачі мали б можливість обирати між кількома продавцями таких товарів та, у разі ущемлення їх інтересів, обрали б іншого продавця (п. 87 рішення); - у випадку ж відсутності конкуренції на відповідному ринку та, як наслідок, відсутності у споживачів Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» альтернативи щодо придбання прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у м. Києві інакше, ніж у Підприємства, вищезазначені дії призвели до настання негативних наслідків для споживачів (п. 88 рішення). Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, Антимонопольним комітетом України встановлено, що дії Комунального підприємства «Київтранспарксервіс», які полягали у встановленні у період з 05.03.2019 по 05.01.2021 для переможців електронних аукціонів щодо продажу прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у м. Києві обов`язку зі сплати одноразового платежу за право укладення договору про передачу в експлуатацію відповідних майданчиків для паркування та забезпечувального платежу, а також штрафів за відмову від укладення вказаного договору або підписання актів приймання-передачі таких майданчиків в експлуатацію, порушенням, передбаченим п. 2 ст. 50 та п. 1 ч. 2 ст. 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку продажу прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у м. Києві шляхом встановлення таких умов придбання товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на цьому ринку. В свою чергу, за результатами аукціону № UA-PS-2020-04-21-000003-2 по лоту «право на експлуатацію майданчика для паркування транспортних засобів за адресою: за адресою: м. Київ, Дарницький район, проспект Григоренка, 31 в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва», який було проведено відповідачем 07.05.2020, позивача визнано переможцем аукціону. У протоколі електронного аукціону №UA-PS-2020-04-21-000003-2 визначено, що сума, яка підлягає сплаті переможцем електронного аукціону становить 41 843,09 грн. 15.05.2020 позивачем було сплачено на користь КП «Київтранспарксервіс» одноразовий платіж у розмірі 41 843,09 грн., що підтверджується скрін-шотом з додатку Приват24 та не заперечується відповідачем. З матеріалів справи вбачається, що 22.05.2020 між Комунальним підприємством «Київтранспарксервіс» (сторона-1) та Фізичною особою-підприємцем Канівцем Анатолієм Михайловичем (сторона-2) укладено Договір № ДНП-2020-05/10 про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування, відповідно до якого сторона-1 передає за плату стороні-2 для експлуатації, утримання та облаштування майданчик для паркування транспортних засобів за адресою: м. Київ, Дарницький район, проспект Григоренка, 31, в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва (надалі - майданчик для паркування), що включає 54 місць для платного паркування транспортних засобів, а також 6 спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять осіб з інвалідністю, для ведення діяльності з паркування транспортних засобів та здійснення розрахунків з юридичними та фізичними особами за паркування їхніх транспортних засобів. Також, 22.05.2020 між Комунальним підприємством «Київтранспарксервіс» (сторона-1) та Фізичною особою-підприємцем Канівцем Анатолієм Михайловичем (сторона-2) складено та підписано акт приймання-передачі паркувального майданчика до договору № ДНП-2020-05/1 від 22.05.2020. Отже, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що внаслідок порушення відповідачем законодавства про захист економічної конкуренції, позивачу було завдано шкоду у вигляді втрат, пов`язаних із сплатою одноразового платежу за право укладення Договору № ДНП-2020-05/1 від 22.05.2020, що з урахуванням положень ст. 55 Закону України «Про захист економічної конкуренції» становить 83 686,18 грн. Відповідач проти задоволення позову заперечив з підстав, які детально викладені вище. Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив у повному обсязі, що колегія суддів вважає вірним, з огляду на таке. Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України. За змістом частини 2 статті 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є заподіяння майнової шкоди. Відповідно до частини 1 статті ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу. Згідно з п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способами захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Загальні підстави відповідальності за завдану шкоду визначено ст. 1166 ЦК України, яка встановлює, що майнова шкода, завдана неправомірними рішенням, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Для відшкодування шкоди за правилами статті 1166 ЦК України необхідно довести такі елементи: 1) неправомірність поведінки особи; неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду зокрема підстав невиконання завдавачем шкоди покладених на нього обов`язків; 2) наявність шкоди; під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров`я тощо); 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; 4) вина особи, що завдала шкоду. З огляду на наведене, предметом доказування в даній справі про стягнення шкоди є наявність усіх складових елементів правопорушення. Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо). Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди. Такий правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 20.01.2020 у справі № 902/803/17. Крім того, Верховний Суд у постанові від 27.01.2020 у справі № 910/3579/17 зазначив, що для застосування такої міри відповідальності як відшкодування шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) шкоди; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювана та шкодою; 4) вини. Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення. Відшкодуванню підлягають збитки, що стали безпосереднім, і що особливо важливо, невідворотним наслідком порушення боржником зобов`язання чи завдання шкоди. Такі збитки є прямими. Збитки, настання яких можливо було уникнути, які не мають прямого причинно-наслідкового зв`язку є опосередкованими та не підлягають відшкодуванню. За визначенням, наведеним у ст. 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції» економічна конкуренція (конкуренція) - змагання між суб`єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб`єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб`єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб`єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку. Згідно з п. 2 ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» порушенням законодавства про захист економічної конкуренції є зловживання монопольним (домінуючим) становищем. Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції» зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб`єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб`єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку. Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції» суб`єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо: на цьому ринку у нього немає жодного конкурента; не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб`єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар`єрів для доступу на ринок інших суб`єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин. Положеннями ч. 1 ст. 55 Закону України «Про захист економічної конкуренції» визначено, що особи, яким заподіяно шкоду внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції, можуть звернутися до господарського суду із заявою про її відшкодування. Звертаючись до суду з цим позовом позивач зазначає, що за право укладання з відповідачем Договору для експлуатації, утримання та облаштування майданчика для паркування транспортних засобів, ним було сплачено одноразовий платіж у розмірі 41 843,09 грн., однак, як встановлено рішенням Антимонопольного комітету України від 15.07.2021 № 75-р/тк у справі № 38/60/42-рп/к.20, відповідачем було порушено законодавство про захист економічної конкуренції, у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку продажу прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у м. Києві. Як вірно встановлено судом першої інстанції; - рішення Антимонопольного комітету України від 15.07.2021 № 75-р/тк у справі № 38/60/42-рп/к.20 було оскаржено відповідачем шляхом подання позову до Господарського суду міста Києва про визнання недійсним та часткове скасування рішення Антимонопольного комітету України від 15.07.2021 №75-р/тк у справі №38/60/42-рп/к.20; - рішенням Господарського суду міста Києва від 07.06.2022 у справі № 910/16055/21, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.11.2022 року у задоволенні позову Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» до Антимонопольного комітету України про визнання недійсним та часткове скасування рішення Антимонопольного комітету України № 75-р/тк від 15.07.2021 року відмовлено повністю; - постановою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 22.12.2022 року закрито касаційне провадження у справі № 910/16055/21 за касаційною скаргою Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» в частині підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, касаційну скаргу Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» в частині підстави, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, залишено без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 07.06.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.11.2022 у справі № 910/16055/21 залишено без змін. При розгляді судами справи № 910/16055/21 встановлено, що: - відповідно до пункту 3 Рішення Київської міської ради № 930/1591 Комунальне підприємство «Київтранспарксервіс» визначено єдиним оператором з паркування транспортних засобів, стягнення паркувального збору та виготовлення абонементних талонів із паркування автомобільного транспорту в місті Києві, споживачі, які виявили бажання отримати права на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у м. Києві, обмежені у виборі суб`єкта господарювання, який реалізує такий товар. Наявність такої ринкової влади надає Комунальному підприємству «Київтранспарксервіс» можливість диктувати виключні умови реалізації вказаного товару. - однак, у випадку незгоди із запропонованими Комунальним підприємством «Київтранспарксервіс» умовами споживачі не мають можливості обрати альтернативного продавця прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у місті Києві оскільки Комунальне підприємство «Київтранспарксервіс» займає монопольне (домінуюче) становлення на цьому ринку; - всупереч положенням ст. 627 ЦК України та ст. 179 ГК України Комунальне підприємство «Київтранспарксервіс» встановлювало для переможців торгів такі умови реалізації прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у місті Києві, які суперечать конкурентному законодавству та які неможливо було б застосувати за умов наявності значної конкуренції на цьому ринку; - Антимонопольним комітетом України доведено, а Комунальним підприємством «Київтранспарксервіс» не спростовано, що дії Комунального підприємства «Київтранспарксервіс», які полягають у встановленні для переможців електронних аукціонів щодо продажу прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у місті Києві обов`язків зі сплати одноразового платежу за право укладання договору про передачу в експлуатацію відповідних майданчиків для паркування, забезпечувального платежу, штрафів за відмову від укладання договору або підписання актів приймання-передачі майданчиків в експлуатацію становлять порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене передбаченим п. 2 ст. 50 та п. 1 ч. 2 ст. 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку продажу прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у місті Києві шляхом встановлення таких умов придбання товару, які неможливо було б встановити за умов наявності значної конкуренції на цьому ринку. За приписами ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 ГПК України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23.05.2018 по справі №910/9823/17. Преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України» та від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів. Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Христов проти України», №24465/04, від 19.02.2009, «Пономарьов проти України», №3236/03, від 03.04.2008). Згідно з ч. 2 ст. 3 ГПК України, якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору. Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права Таким чином, вищезгадані судові рішення Європейського суду з прав людини та сама Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод є пріоритетним джерелом права для національного суду, тому судові рішення в справі № 910/16055/21 не можуть бути поставлені під сумнів, а обставини, встановлені при розгляді справи № 910/16055/21, зокрема щодо відсутності підстав для скасування рішення Антимонопольного комітету України від 15.07.2021 № 75-р/тк у справі № 38/60/42-рп/к.20, є преюдиційними і не потребують доведення в цій справі. В свою чергу рішенням Антимонопольного комітету України від 15.07.2021 № 75-р/тк у справі № 38/60/42-рп/к.20 встановлено що дії Комунального підприємства «Київтранспарксервіс», які полягали у встановленні у період з 05.03.2019 по 05.01.2021 для переможців електронних аукціонів щодо продажу прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у м. Києві обов`язку зі сплати одноразового платежу за право укладення договору про передачу в експлуатацію відповідних майданчиків для паркування та забезпечувального платежу, а також штрафів за відмову від укладення вказаного договору або підписання актів приймання-передачі таких майданчиків в експлуатацію, порушенням, передбаченим п. 2 ст. 50 та п. 1 ч. 2 ст. 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку продажу прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у м. Києві шляхом встановлення таких умов придбання товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на цьому ринку. Відповідно до 4.3. Договору № ДНП-2020-05/10 від 22.05.2020, загальна ціна договору становить - 460 273,94 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 76 712,33 грн., з яких: вартість експлуатації паркувального майданчика за весь період, що підлягає оплаті на умовах договору - 418 430,88 грн., у т. ч. ПДВ в сумі 69 738,48 грн. та одноразовий платіж за право укладання договору - 41 843,09 грн. у т.ч. ПДВ в сумі 6 973,85 грн. Як встановлено вище, 15.05.2020 позивачем було сплачено на користь Комунального підприємтсва «Київтранспарксервіс» одноразовий платіж у розмірі 41 843,09 грн., проте необхідність стягнення Комунальним підприємтсвом «Київтранспарксервіс» з переможців Торгів одноразового платежу жодним чином не пов`язана з підготовкою або проведенням Торгів, відповідач застосовував у договорі одноразовий платіж за право укладення такого договору з метою одержання додаткових коштів, відтак, стягнення відповідачем суми одноразового платежу за право укладення з ним договору є неправомірним. Таким чином, шкодою в даному випадку є здійснена позивачем оплата одноразового платежу за право укладення договору у розмірі 41 843,09 грн. Протиправна поведінка відповідача у даному випадку полягає у тому, що у зв`язку із встановленням обов`язку сплати одноразового платежу за право укладення договору, останнім були порушені норми Закону України «Про захист економічної конкуренції». Причинний зв`язок між протиправною поведінкою відповідача та завданою шкодою полягає в тому, що внаслідок вчинення вказаних вище дій позивачем були переплачені грошові кошти. Відповідно до ч. 2 ст. 55 Закону України «Про захист економічної конкуренції», шкода, заподіяна порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченими пунктами 1, 2, 5, 10, 12, 18, 19 статті 50 цього Закону, відшкодовується особою, що вчинила порушення, у подвійному розмірі завданої шкоди. Таким чином, як вірно встановлено судом першої інстанції, враховуючи що відповідачем було порушено законодавство про захист економічної конкуренції, передбачене п. 2 ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» (зловживання монопольним (домінуючим) становищем), саме через винні дії відповідача позивачу було завдано шкоду в сумі 41 843,09 грн., яка на підставі ст. 55 Закону України «Про захист економічної конкуренції» підлягає відшкодуванню відповідачем у подвійному розмірі, а саме у сумі 83 686,18 грн. Доводи апелянта про недоведеність позивачем завданої шкоди не заслуговують на увагу з огляду на вищевикладене у даній постанові. Твердження апелянта про те, що здійснення позивачем на користь відповідача одноразового платежу за Договором є витратами позивача, які підлягають компенсації з боку клієнтів, які є споживачами послуги з паркування транспортних засобів, також відхиляються судом апеляційної інстанції, оскільки умовами Договору не передбачена компенсація одноразового платежу за Договором за рахунок клієнтів, які є споживачами послуги з паркування транспортних засобів. Так само відхиляються доводи апелянта про те, що одноразовий платіж повертається позивачу після припинення дії Договору, оскільки пунктом 4.11 Договору визначено, що у випадку припинення договору зайво сплачені кошти підлягають поверненню стороні-2 після проведення всіх належних розрахунків за Договором, тоді як за пунктом 4.4 Договору одноразовий платіж на право укладення договору не повертається у випадку не підписання Сторонами Акта приймання-передачі майданчика або розірвання договору. Що ж до доводів відповідача стосовно пропуску позивачем строку позовної давності, то слід зазначити таке. Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Згідно з статтею 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Таким чином, протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого порушеного права судом, а для визначення моменту виникнення права на позов важливою є також і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав (такий правовий висновок наведено, зокрема у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.04.2018 у справі № 902/538/14). Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України). Трирічний строк позовної давності, встановлений статтею 257 ЦК України, відносно вимог про стягнення збитків у подвійному розмірі розпочався з 15.07.2021 (дата прийняття рішення АМК), та відповідно, спливав 15.07.2024, тоді як позивач звернувся із даним позовом до суду 19.08.2025. Водночас, відповідно до положень п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», прийнятої відповідно до ст.29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», на усій території України встановлений карантин з 12.03.2020, який у свою чергу постановами Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 №239, від 20.05.2020 №392, від 22.07.2020 №641, від 26.08.2020 №760, від 13.10.2020 №956, від 09.12.2020 №1236, від 21.04.2021 №405, від 16.06.2021 №611, тощо неодноразово продовжено. Отже, починаючи з 12.03.2020 строк позовної давності був продовжений на час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID19). Встановлений постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 карантин тривав до 01.07.2023 відповідно до постанови КМУ № 651 від 27.06.2023. Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 за № 64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», в Україні введений воєнний стан із 05 годин 30 хвилин 24 лютого 2022 року, в зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, що на момент ухвалення судового рішення в цій справі, триває. Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану доповнений розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, зокрема, п. 19 такого змісту: «У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану». Отже, законодавцем з метою забезпечення визначеного Конституцією України права на доступ до суду передбачено продовження на період дії карантину та на строк дії воєнного стану строку, протягом якого особа може реалізувати своє право на звернення до суду з метою захисту своїх прав та інтересів. Наведене узгоджується зі сталою правовою позицією Верховного Суду в постанові від 21.06.2023 у справі № 727/4133/22, в постанові від 28.03.2024 у справі № 903/877/20, від 01.02.2024 у справі № 916/411/23. Таким чином, строки, визначені статтею 257 ЦК України (загальна позовна давність), продовжені на строк дії карантину та з моменту введення в дію воєнного стану (з 24.02.2022) на строк його дії. Колегія суддів враховує, що п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України був чинний на момент подачі позову. Станом на дату розгляду даної справи правовий режим воєнного стану в Україні не скасований. Отже, згідно з положеннями чинного на дату звернення позивача до суду з цим позовом законодавства, строк позовної давності, визначений статтею 257 ЦК України, у разі якщо такий строк припадав на період дії на всій території України карантину, був продовжений на строк дії карантину, та в подальшому продовжений на строк дії на території України правового режиму воєнного стану. Вказане свідчить про те, що позивачем не було пропущено строк позовної давності при зверненні до суду з цим позовом. За таких обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача шкоди у розмірі 83 686,18 грн., заподіяної порушенням законодавства про захист економічної конкуренції. Рішення суду першої інстанції залишається без змін. Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України). Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване судове рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене. Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду міста Києва від 17.11.2025 у справі № 910/10313/25, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається. Враховуючи вимоги та доводи апеляційної скарги, апеляційна скарга Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» задоволенню не підлягає. Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на апелянта. На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2025 у справі № 910/10313/25 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2025 у справі № 910/10313/25 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта. Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст судового рішення складено 24.02.2026 Головуючий суддя О.В. Яценко Судді С.А. Гончаров О.О. Хрипун