Постанова 4873 № 910/147/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "16" листопада 2022 р. Справа № 910/147/22 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Мальченко А.О. суддів: Чорногуза М.Г. Агрикової О.В. при секретарі судового засідання Линник А.М., розглянувши матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2022 у справі № 910/147/22 (суддя В.П. Босий) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Цунамі" до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 2 808 243,34 грн за участю представників сторін: від позивача: Замлинський С.С.; від відповідача: Лапій А.В., ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Цунамі" (далі - ТОВ "Цунамі", позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - АТ "Українська залізниця", відповідач) про стягнення на підставі ст. 55 Закону України "Про захист економічної конкуренції" 2 808 243,34 грн, що є подвійним розміром шкоди, завданої позивачу. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку перевезення вантажів залізничним транспортом, у зв`язку з чим позивачу було завдано шкоду у розмірі 1 404 121,67 грн. При цьому, позивачем на підставі ст. 55 Закону України «Про захист економічної конкуренції» заявлено вимогу про стягнення з відповідача 2 808 243,34 грн., що є подвійним розміром шкоди, завданої позивачу. Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.07.2022 у справі № 910/147/22 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Цунамі" задоволено повністю. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з доведеності вчинення відповідачем порушення, передбаченого частиною першою статті 13, пунктом 2 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», внаслідок чого позивачу було завдано шкоди, яка полягає у тому, що за період з 28.02.2019 по 08.04.2020 відповідачем було безпідставно справлено з позивача плату за подачу й забирання вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльні станції, для виконання комерційних операцій, а також роботи пов`язані з прийманням, видачею, навантаженням і вивантаженням у розмірі 1 404 121,67 грн, що встановлено Рішенням АМКУ від 06.08.2020 у справі №130-26.13/102-19. Водночас в розумінні статей 224 та 225 Господарського кодексу України понесені позивачем витрати, які полягали у безпідставному справленні з позивача 1 404 121,67 грн плати за подачу й забирання вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльні станції, для виконання комерційних операцій, а також роботи пов`язані з прийманням, видачею, навантаженням і вивантаженням) є збитками (нанесена відповідачем шкода), які підлягають до стягнення у подвійному розмірі на підставі статті 55 Закону України «Про захист економічної конкуренції». Не погодившись із вищезазначеним рішенням, АТ "Українська залізниця" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, відповідно до якого у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення судом першої інстанції прийняте за неповного з?ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, встановленим обставинами справи, неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. В обґрунтування скарги позивач зазначає, що договір від 08.02.2018 № 07853/ЛЗ-2018 про надання послуг, а також додаткова угода до нього від 04.03.2019 підписані позивачем без зауважень та заперечень; підписавши договір та додаткову угоду позивач погодився із порядком надання послуг, додаткових послуг та обов?язком їх оплати; наведені правочини є дійсними, а отже зобов?язання сторін - обов?язковими до виконання; кошти, сплачені за надані відповідачем послуги не є збитками, а платою, визначеною чинним договором; позивачем не доведено належними та допустимими доказами заподіяння йому шкоди та її розміру; рішенням АМКУ від 06.08.2020 у справі №130-26.13/102-19 не встановлено завдання позивачу збитків. Також апелянт зазначає, що судом першої інстанції безпідставно відмовлено відповідачу у задоволенні клопотання про витребування доказів, що є порушенням норм процесуального права. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.09.2022 поновлено АТ "Українська залізниця" пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2022 у справі № 910/147/22; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2022 у справі № 910/147/22; розгляд апеляційної скарги призначено на 19.10.2022; ТОВ "Цунамі" встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу; зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2022 у справі № 910/147/22. 14.09.2022 на електронну пошту Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про призначення судового засідання в режимі відеоконференції. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.09.2022 у задоволенні клопотання представника ТОВ "Цунамі" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі № 910/147/22 відмовлено. 20.09.2022 на електронну пошту Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про призначення судового засідання в режимі відеоконференції. Позивач скористався правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), та надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін. Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, відповідач вказував на те, що судом першої інстанції правомірно встановлено завдання позивачу шкоди та наявність усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки заподіювача шкоди (займання монопольного становища та порушення Акціонерним товариством "Українська залізниця" законодавства про захист економічної конкуренції - визначення малодіяльних вантажних станцій і запровадженні послуги "Подача й забирання вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльні станції, для виконання комерційних операцій, а також роботи пов`язані з прийманням, видачею, навантаженням і вивантаженням" та встановленні її вартості, що встановлено Рішенням АМКУ від 06.08.2020 у справі №130-26.13/102-19); наявності шкоди (безпідставне справляння з позивача 1 404 121,67 грн плати за подачу й забирання вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльні станції, для виконання комерційних операцій, а також роботи пов`язані з прийманням, видачею, навантаженням і вивантаженням); причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою (визначення відповідачем малодіяльних вантажних станцій і запровадженні на них послуги "Подача й забирання вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльні станції, для виконання комерційних операцій, а також роботи пов`язані з прийманням, видачею, навантаженням і вивантаженням" та встановленні її вартості внаслідок зловживанням монопольним становищем та справляння цієї плати), встановлені у рішенні АМКУ від 06.08.2020 у справі № 130-26.13/102-19; вини заподіювача шкоди (презумпція вини особи, яка допустила порушення). 13.10.2022 на електронну пошту Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшла заява про призначення судового засідання в режимі відеоконференції. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.10.2022 задоволено клопотання ТОВ "Цунамі" про участь у судовому засіданні 19.10.2022 в режимі відеоконференції. 19.10.2022 розгляд справи не відбувся у зв`язку з оголошенням повітряної тривоги в місті Києві. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.10.2022 призначено до розгляду апеляційну скаргу АТ "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2022 у справі № 910/147/22 на 16.11.2022. У судовому засіданні 16.11.2022 представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечив, вважає рішення законним та обґрунтованим, у зв`язку з чим просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити оскаржуване рішення без змін. Представник відповідача вимоги апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити, рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 08.02.2018 між Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" (перевізник за договором) та ТОВ "Цунамі" (замовник за договором) укладено договір про надання послуг № 07853/ЛЗ-2018 (надалі - договір), предметом якого є здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, та інших послуг, пов`язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника і проведення розрахунків за ці послуги. У розумінні цього договору користування вагоном не є орендою майна, а плата за користування вагоном перевізника не є орендною платою. За змістом п. 1.2 договору перевезення - це послуга, в процесі надання якої перевізник зобов`язується доставити довірений замовником вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачу), а замовник зобов`язується оплатити послуги у передбаченому цим договором порядку. Перевезення оформлюється залізничною накладною. Пунктом 2.1.6 договору визначено, що замовник зобов`язаний оплачувати перевізнику послуги, пов`язані з організацією та перевезенням вантажів та інші надані послуги з сум внесеної передоплати за кодом платника. Як вбачається з п. 2.3.3 договору на виконання умов договору, для проведення розрахунків і обліку сплачених сум відповідачем для позивача відкрито особовий рахунок з наданням коду платника № 5730340, присвоєно замовнику код вантажовідправника/вантажоодержувача 1192. Пунктом 4.1 договору сторони погодили, що розрахунки за цим договором здійснюються через філію "Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень" ПАТ "Укразалізниця". Відповідно до п. 4.5 договору по мірі виконання перевезень та надання послуг, перевізником відображається в особовому рахунку використання замовником коштів за добу для оплати: вартості послуг за перевезення, зазначеної в накладній; додаткових зборів (плату за користування вагонами (контейнерами), подавання, забирання вагонів, маневрову роботу, зберігання вантажів, інших додаткових послуг; додаткових послуг за вільними тарифами та інше. Щодобово, протягом періоду виконання договору, перевізник надає замовнику в електронному вигляді переліки перевізних документів на електронну адресу, а у разі відсутності електронного зв`язку - у паперовому вигляді (п. 4.6 договору). Згідно з п. 3.1 договору розмір плати за перевезення вантажу у вагонах замовника та вагонах залізниць інших держав, додаткових зборів, пов`язаних з перевезенням, розраховується за ставками і тарифами, які визначаються у відповідності до умов Збірника Тарифів. Пунктом 3.2 договору визначено, що розмір плати за перевезення вантажу у вагоні перевізника (крім транспортерів перевізника, проїзду бригад супроводження великовагових транспортерів та вагонів для проїзду цих бригад) складається з: - плати за перевезення навантаженого вагону перевізника, яка визначається за тарифом, визначеним у Збірнику тарифів встановленим для власного вагону перевізника; - компенсації витрат на перевезення у порожньому стані вагону перевізника, яка визначається за тарифною схемою 14 Збірника тарифів за тарифну відстань перевезення вантажу, скориговану на коефіцієнт порожнього пробігу, зазначеного в додатку 3 до цього договору; - плати за використання вагону перевізника у вантажному та порожньому рейсах за нормативний термін доставки. Водночас, п. 8 Протоколу №Ц-64/101 Ком.т. засідання правління АТ "Укрзалізниця" від 18.12.2018 затверджено та введено в дію Порядок проведення рейтинг-аналізу діяльності вантажних станцій АТ "Укрзалізниця", згідно п. 1.2 якого, малодіяльна вантажна станція - станція, у якої середньодобове загальне навантаження вагонів нижче аналогічного середнього показника усіх вантажних станцій підприємства в цілому по AT "Укрзалізниця" та становить менше 10% від нього. Згідно з п. 4.3 вказаного Порядку сформований перелік малодіяльних станцій надається Департаменту комерційної роботи та регіональним філіям для проведення додаткового аналізу, розрахунку фінансового результату та для підписання додаткових угод до договорів про надання послуг на послугу "Подача й забирання вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльні станції, для виконання комерційних операцій, а також роботи пов`язані з прийманням, видачею, навантаженням і вивантаженням". Також п. 7.3 Протоколу № Ц-64/101 Ком.т. засідання правління АТ "Укрзалізниця" від 18.12.2018 вирішено затвердити текст та умови додаткової угоди до договору про надання послуг, згідно якої суб`єкт господарювання зобов`язується компенсувати перевізнику витрати, пов`язані з подачею і забирання вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльні вантажні станції, для виконання комерційних операцій, а також роботи, пов`язані з прийманням, видачею, навантаженням і вивантаженням за ставкою, встановленою у Додатку 1 до Договору. 04.03.2019 між АТ "Укрзалізниця" та ТОВ "Цунамі" укладено додаткову угоду № 1/Лз до договору, якою доповнено розділ 2 Договору новим підпунктом 2.1.20 у такій редакції: " 2.1.20. Компенсувати перевізнику витрати, пов`язані з подачею й забиранням вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльні вантажні станції, для виконання комерційних операцій, а також робіт пов`язаних з прийманням, видачею, навантаженням і вивантаженням за ставкою встановленою у додатку 1 до цього договору. Оплата здійснюється за найкоротшу відстань до однієї із сусідніх станцій відкритої для вантажних операцій: Рожище - 18 км". Також вказаною додатковою угодою доповнено додаток 1 до цього договору пунктом 13 в такій редакції: "Подача й забирання вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльні вантажні станції, для виконання комерційних операцій, а також роботи, пов`язані з прийманням, видачею, навантаженням і вивантаженням; одиниця виміру - 1 вагон/ 1 км; ціна за одиницю після коригування - 170,38 грн. без ПДВ". Рішенням Антимонопольного комітету України від 06.08.2020 № 470-р у справі № 130-26.13/102-19 визнано, що Акціонерне товариство "Українська залізниця" протягом 2018 року - 31 березня 2020 року займало монопольне становище на ринку перевезення вантажів залізничним транспортом у межах території України із часткою 100 відсотків; визнано дії Акціонерного товариства "Українська залізниця", які полягають у визначенні малодіяльних вантажних станцій і запровадженні послуги "Подача й забирання вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльні станції, для виконання комерційних операцій, а також роботи пов`язані з прийманням, видачею, навантаженням і вивантаженням" та встановленні її вартості, порушенням, передбаченим ч. 1 ст. 13 та п. 2 ст. 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку перевезення вантажів залізничним транспортом у межах території України, що призвело до ущемлення інтересів суб`єктів господарювання (споживачів послуг AT "Укрзалізниця"), яке було б неможливим за умов існування значної конкуренції на ринку; зобов`язано Акціонерне товариство "Українська залізниця" припинити порушення, зазначене у п. 2 резолютивної частини цього рішення; за порушення, зазначене в п. 2 цього рішення на Акціонерне товариство "Укрзалізниця" накладено штраф у розмірі 18 282 400 гривень. Звертаючись до суду з позовом, позивач зазначає, що оскільки розмір плати за перевезення вантажу згідно розділу 3 договору визначався з урахуванням тарифної відстані, яка включала в себе відстань доставки вантажу від/до малодіяльної станції, то, відповідно, сплачені позивачем грошові кошти за цю послугу у розмірі 1 404 121,67 грн є прямими збитками. Таким чином, враховуючи приписи ч. 2 ст. 55 Закону України "Про захист економічної конкуренції", відповідач зобов`язаний відшкодувати заподіяну порушенням законодавства про захист економічної конкуренції шкоду у подвійному розмірі, а саме 2 808 243,24 грн. Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з рішенням суду першої інстанції про задоволення позовних вимог повністю, а доводи скаржника вважає безпідставними та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, з огляду на наступне. Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди. Статтею 623 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання. Стаття 22 Цивільного кодексу України дає загальне для цивільного законодавства (як договірного так і деліктного зобов`язання) визначення збитків. Так, збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Відшкодування збитків є однією з форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил ст. 22 Цивільного кодексу України, оскільки частиною 1 цієї статті визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування. Визначення поняття збитків наводиться також у частині 2 статті 224 Господарського кодексу України, відповідно до якої під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. Стаття 225 Господарського кодексу України визначає, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом. Отже, збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов`язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати. Реальні збитки - це втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права. Упущена вигода - це доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене. Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується. За вищенаведеними нормами права для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, необхідна наявність усіх елементів, що складають цивільне правопорушення, а саме: протиправна поведінка, збитки, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками, вина. Відсутність хоча б одного елементу робить неможливим застосування відповідальності у вигляді збитків. Водночас необхідно зазначити, що у договірних відносинах протиправна поведінка проявляється у невідповідності поведінки умовам договору та конкретним правовим нормам, що регулюють цей договір. Під збитками варто розуміти знешкодження або пошкодження майна потерпілого, додаткові витрати, що спричинило для останнього певні невигідні матеріальні наслідки. При цьому збитки розглядаються не тільки як обов`язковий елемент цивільного правопорушення, але і як міра відповідальності. Відшкодуванню підлягають тільки збитки, які є об`єктивним наслідком протиправної поведінки, тобто між протиправною поведінкою і шкодою повинен бути причинний зв`язок, який полягає в тому, що протиправна поведінка за часом передує шкоді і породжує шкоду. Обов`язковою умовою відповідальності є також вина, яка полягає у суб`єктивному ставленні особи до наслідків своїх неправомірних дій. Вина може бути у формі умислу (прямий, похідний) або необережності (грубої або простої). Таким чином, позивач повинен довести факт завдання йому збитків, розмір зазначених збитків, докази невиконання зобов`язань та причинно-наслідковий зв`язок між невиконанням зобов`язань і завданими збитками. При визначенні розміру збитків, заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення договірних зобов`язань. Відповідно до приписів статті 74 Господарського процесуального кодексу України саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Враховуючи приписи частини 2 статті 623 Цивільного кодексу України, розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором. Згідно з ч.ч.1-2 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Відповідно до статті 55 Закону України "Про захист економічної конкуренції" особи, яким заподіяно шкоду внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції, можуть звернутися до господарського суду із заявою про її відшкодування. Шкода, заподіяна порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченими пунктами 1, 2, 5, 10, 12, 18, 19 статті 50 цього Закону, відшкодовується особою, що вчинила порушення, у подвійному розмірі завданої шкоди. Пунктом 2 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" визначено, що порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції є зловживання монопольним (домінуючим) становищем. Згідно із ст. 1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель. При цьому, особливості спеціального статусу Антимонопольного комітету України обумовлюються його завданнями та повноваженнями, в тому числі роллю у формуванні конкурентної політики, та визначаються цим Законом, іншими актами законодавства і полягають, зокрема, в особливому порядку призначення та звільнення Голови Антимонопольного комітету України, його заступників, державних уповноважених Антимонопольного комітету України, голів територіальних відділень Антимонопольного комітету України, у спеціальних процесуальних засадах діяльності Антимонопольного комітету України, наданні соціальних гарантій, охороні особистих і майнових прав працівників Антимонопольного комітету України на рівні з працівниками правоохоронних органів, в умовах оплати праці. Стаття 3 зазначеного Закону до основних завдань Антимонопольного комітету України відносить участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб`єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції. Місцевим господарським судом встановлено, що рішенням Антимонопольного комітету України від 06.08.2020 № 470-р у справі № 130-26.13/102-19, зокрема, визнано дії Акціонерного товариства "Українська залізниця", які полягають у визначенні малодіяльних вантажних станцій і запровадженні послуги "Подача й забирання вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльні станції, для виконання комерційних операцій, а також роботи пов`язані з прийманням, видачею, навантаженням і вивантаженням" та встановленні її вартості, порушенням, передбаченим ч. 1 ст. 13 та п. 2 ст. 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку перевезення вантажів залізничним транспортом у межах території України, що призвело до ущемлення інтересів суб`єктів господарювання (споживачів послуг AT "Укрзалізниця"), яке було б неможливим за умов існування значної конкуренції на ринку. При розгляді справи № 130-26.13/102-19 АМКУ було встановлено наступні обставини. AT "Укрзалізниця" здійснює діяльність, зокрема, на ринку перевезення вантажів залізничним транспортом - суміжному з природною монополією ринку (п. 46 рішення АМКУ). Пунктами 48-50 рішення АМКУ визначено, що товарними межами ринку є перевезення вантажів залізничним транспортом. При цьому часовими межами є 2018 рік - 31 березня 2020 року, а територіальними межами ринку є територія України, тобто ринок є загальнодержавним. Основними покупцями послуги перевезення вантажів залізничним транспортом є вантажовласники та/або вантажовідправники, яким потрібна комплексна послуга - перевезення вантажів залізничним транспортом. Комітетом було встановлено, що АT "Укрзалізниця" самостійно розроблено та впроваджено Порядок проведення рейтинг-аналізу діяльності вантажних станцій AT "Укрзалізниця", яким визначено критерії включення (виключення) станцій до(з) переліку малодіяльних вантажних станцій та припинено обслуговування підприємств на малодіяльних станціях без підписання додаткової угоди до договору про надання послуг, предметом якої є надання послуги. Окрім того, АТ "Укрзалізниця" затвердило умови додаткової угоди до договору про надання послуг, предметом якої є подача й забирання вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльні вантажні станції, для виконання комерційних операцій (далі - Послуга). Умовами зазначеної додаткової угоди передбачено, що суб`єкт господарювання зобов`язується компенсувати перевізнику витрати, пов`язані з подачею й забиранням вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльні вантажні станції, для виконання комерційних операцій, а також робіт пов`язаних з прийманням, видачею, навантаженням і вивантаженням за ставкою встановленою у додатку 1 до цього договору. Оплата здійснюється за найкоротшу відстань до однієї із сусідніх станцій відкритої для вантажних операцій. У рішенні від 06.08.2020 №470-р зазначено, що листом №Ц-2/6-27/1262-19 від 24.06.2019 АТ "Укрзалізниця" надано розрахунок вартості Послуги, з якого вбачається, що до неї включені такі статті витрат: витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, витрати на маневрову роботу, витрати на 1 вагоно-кілометр у складі поїзда, витрати на одиночне слідування локомотива, загальновиробничі витрати, виробнича собівартість, адміністративні витрати. За результатами аналізу статей витрат вартості Послуги, Комітет прийшов до висновку, що вона є економічно необґрунтованою, оскільки, вартість Послуги встановлена без урахування різних обставин, зокрема, щодо кількості вагонів, які подаються чи забираються, їх наповненості тощо. Окрім того, відповідно до ч. 4 ст. 7 Закону України "Про залізничний транспорт" органи управління залізничним транспортом разом з відповідними місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування вирішують питання експлуатації малодіяльних збиткових залізничних дільниць, станцій, а також залізничних під`їзних колій, що перебувають на балансі АТ "Укрзалізниця". У разі неприйняття органами місцевого самоврядування рішень про компенсацію збитків з місцевих бюджетів або за рахунок підприємств, що обслуговуються цими дільницями, станціями та під`їзними коліями, АТ "Укрзалізниця" за погодженням з центральним органом виконавчої влади в галузі транспорту має право прийняти рішення про закриття малодіяльних збиткових залізничних дільниць, станцій та залізничних під`їзних колій (ч. 5 ст. 7 Закону України "Про залізничний транспорт"). У разі якщо залізнична станція є і малодіяльною, і збитковою, товариство разом з органами місцевого самоврядування вирішує питання її експлуатації, а в разі неприйняття органами місцевого самоврядування рішень про компенсацію збитків з місцевих бюджетів або за рахунок підприємств, що обслуговуються цими станціями, AT "Укрзалізниця" за погодженням з центральним органом виконавчої влади в галузі транспорту має право прийняти рішення про закриття малодіяльних збиткових залізничних дільниць / станцій. Отже, чинним законодавством чітко визначено, що органи управління залізничним транспортом разом, зокрема, з відповідними органами місцевого самоврядування спільно вирішують питання експлуатації саме малодіяльних збиткових залізничних станцій. Натомість, AT "Укрзалізниця" одноосібно, в безальтернативному порядку запровадило послугу, встановило вартість на неї, а також визначило підстави для її застосування. Підписання додаткової угоди про надання послуги є умовою надання Товариством послуг перевезень вантажів з/на малодіяльні вантажні станції, яку неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку. За умов наявності конкуренції на ринку, суб`єкти господарювання мали б змогу відмовитися від підписання додаткової угоди до договору, яка призводить до суттєвого збільшення їх витрат, та обрати іншого надавача послуг з перевезення вантажів залізничним транспортом. Обмеження діяльності малодіяльних залізничних станцій для виконання вантажних операцій та/або їх закриття, збільшення вартості відправки вантажів призводить до зростання вартості продукції. При цьому є продукція, яка може бути доставлена лише залізничним транспортом або така, реалізація якої є економічно і технологічно вигідною виключно за умови відвантаження залізницею. З огляду на викладене, Комітет дійшов висновку, що дії АТ "Українська залізниця" щодо визнання малодіяльних вантажних станцій і запровадження послуги "Подача й забирання вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльні станції, для виконання комерційних операцій, а також роботи пов`язані з прийманням, видачею, навантаженням і вивантаженням" та встановлення її вартості, призводять до ущемлення інтересів суб`єктів господарювання, яке було б неможливим за умови існування конкуренції на ринку. Відповідач звертався до Господарського суду міста Києва з позовом до Антимонопольного комітету України про визнання недійсним рішення № 470-р від 06.08.2020. Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.01.2021 у справі № 910/15766/20, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.05.2021 та постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.10.2021, у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства "Українська залізниця" до Антимонопольного комітету України про визнання частково недійсним рішення №470-р від 06.08.2020 відмовлено повністю. Отже, в силу приписів ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, суд зазначає, що обставина протиправності поведінки відповідача, яка полягала у зловживанні монопольним (домінуючим) становищем на ринку перевезення вантажів залізничним транспортом у межах території України при визнанні малодіяльних вантажних станцій і запровадження спірної Послуги, є встановленою та повторному доведенню не підлягає. Як встановлено місцевим господарським судом, на виконання п. 4.6 договору, відповідачем протягом періоду виконання договору надавались позивачу в електронному вигляді Переліки, у яких відображено суму списаних коштів з особистого рахунку позивача, зокрема, за період з 28.02.2019 по 08.04.2020, відповідачем було списано 1 404 121,67 грн за надання послуги: "Подача й забирання вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльні вантажні станції для виконання комерційних операцій, а також роботи, пов`язані з прийманням, видачею, навантаженням та вивантаженням", що не заперечується сторонами у справі. Водночас факт сплати позивачем та отримання відповідачем коштів у розмірі 1 404 121,67 грн за отриману послугу відповідачем визнається. Більш того, під час розгляду справи № 130-26.13/102-19 Антимонопольним комітетом України було залучено ТОВ "Цунамі" в якості третьої особи, оскільки рішення у такій справі могло суттєво зачепити його права та інтереси. В межах справи встановлено факт надання на дослідження Комітету докази понесення позивачем у даній справі витрат у розмірі 1 404 121,67 грн. Отже, з огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо доведеності факту завдання позивачу шкоди та наявності усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінка заподіювана шкоди (займання монопольного становища та порушення акціонерним товариством "Українська залізниця" законодавства про захист економічної конкуренції - визначення малодіяльних вантажних станцій і запровадженні послуги "Подача й забирання вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльні станції, для виконання комерційних операцій, а також роботи пов`язані з прийманням, видачею, навантаженням і вивантаженням" та встановленні її вартості, встановлено Рішенням АМКУ від 06.08.2020 у справі №130-26.13/102-19); наявності шкоди (безпідставне справлення з позивача 1 404 121,67 грн плати за подачу й забирання вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльні станції, для виконання комерційних операцій, а також роботи пов`язані з прийманням, видачею, навантаженням і вивантаженням); причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою (визначення відповідачем малодіяльних вантажних станцій і запровадженні на них послуги "Подача й забирання вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльні станції, для виконання комерційних операцій, а також роботи пов`язані з прийманням, видачею, навантаженням і вивантаженням" та встановленні її вартості внаслідок зловживанням монопольним становищем та справляння цієї плати), встановлені у рішенні АМКУ від 06.08.2020 у справі № 130-26.13/102-19; вини заподіювана шкоди. Статтею 55 Закону України "Про захист економічної конкуренції" визначено, що особи, яким заподіяно шкоду внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції, можуть звернутися до господарського суду із заявою про її відшкодування. Шкода, заподіяна порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченими пунктами 1, 2, 5, 10, 12, 18, 19 статті 50 цього Закону, відшкодовується особою, що вчинила порушення, у подвійному розмірі завданої шкоди. Отже, в результаті вчинення відповідачем порушення, передбаченого частиною першою статті 13, пунктом 2 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", суду доведено, та матеріалами справи підтверджено, що позивачу було завдано шкоди, яка полягає у тому, що за період з 28.02.2019 по 08.04.2020 відповідачем було безпідставно справлено з позивача плату за подачу й забирання вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльні станції, для виконання комерційних операцій, а також роботи пов`язані з прийманням, видачею, навантаженням і вивантаженням у розмірі 1 404 121,67 грн. В розумінні статей 224 та 225 Господарського кодексу України понесені позивачем витрати, які полягали у безпідставному справлянні з позивача 1 404 121,67 грн плати за подачу й забирання вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльні станції, для виконання комерційних операцій, а також роботи пов`язані з прийманням, видачею, навантаженням і вивантаженням) є збитками (нанесена відповідачем шкода). Оскільки, відповідачем вчинено порушення, передбачене пунктом 2 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" і позивачем доведена та встановлена судом наявність всіх складових елементів для відшкодування шкоди з відповідача, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що позивач правомірно розраховує шкоду у подвійному розмірі завданої шкоди. Щодо клопотання відповідача про застосування наслідків пропуску строку позовної давності, суд зазначає наступне. Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Інститут позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України). Частиною 1 статті 258 Цивільного кодексу України визначено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Пунктом 6 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу ("Спеціальна позовна давність") передбачено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог у зв`язку з перевезенням вантажу, пошти (стаття 925 цього Кодексу). Нормою частини 3 статті 925 цього кодексу, яка є загальною нормою, визначено, що до вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів). Що стосується правовідносин з перевезення вантажів залізницею, то відповідно до статті 136 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 №457 (далі Статут залізниць) позови до залізниць можуть бути пред`явлені у шестимісячний термін, що обчислюється відповідно до вимог статті 134 цього Статуту, яким передбачено також і 6-місячний строк для пред`явлення претензії, з визначенням певних умов, обставин, підстав та строку його обчислення. Відповідно до статті 134 Статуту залізниць претензії до залізниць можуть бути заявлені протягом шести місяців. Відповідач вказує, що згідно із накладними послуги позивачу надавались у період з 28.02.2019 по 08.04.2020, а відтак подання даного позову 29.12.2021 відбулося з пропуском зазначеного строку позовної давності. В той же час, як вбачається із матеріалів справи, предметом даного позову, який спрямований на відновлення порушених прав позивача, є стягнення з відповідача шкоди, заподіяної порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, відтак в даному випадку має застосовуватися загальна позовна давність тривалістю у три роки. Так, станом на момент звернення до суду із даним позовом така позовна давність не пропущена, а відтак підстави для застосування наслідків пропуску зазначеного строку у суду відсутні. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наданий відповідачем висновок експертів у галузі права не є належним та допустимим доказом, оскільки виходить за межі, визначені ч. 1 ст. 108 Господарського процесуального кодексу України, не стосується питання застосування аналогії закону, аналогії права чи змісту норм іноземного права згідно з їх офіційним або загальноприйнятим тлумаченням, практикою застосування, доктриною у відповідній іноземній державі. Експерти у галузі права Берзін П.С. та Птащенко Д.С. не є спеціалістами у сфері господарського права чи процесу, а спеціалізуються у сфері кримінально - виконавчого права. При цьому, судова колегія відхиляє як безпідставні твердження скаржника про порушення судом першої інстанції під час розгляду справи норм процесуального права, що на думку позивача проявилось, зокрема, в діях суду щодо відхилення його клопотання про витребування доказів, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. За приписами ч. 4 ст. 74 ГПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів. Приписами ст. 80 ГПК України встановлено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. 18.05.2022 відповідач звернувся до Господарського суду міста Києва з клопотанням про витребування доказів, в якому він просив суд витребувати у позивача копії договорів (контрактів), додаткових угод, додатків, специфікацій до договорів, за якими здійснювалось відправлення вантажу ряду державних підприємств за накладними згідно з переліком; копії розрахунків, калькуляцій вартості товарів/робіт/послуг за договорами, на підставі яких здійснювалось перевезення вантажу за накладними згідно переліку; копії договорів (контрактів), додаткових угод, додатків, специфікацій, укладених між ТОВ "Цунамі" та платниками ТОВ "Аптек", ДП "Тростянецьке лісове господарство", інформація щодо яких була внесена у графу 13 перевізних документів. Згідно зі ст. 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. З урахуванням вищезазначеного, оскільки клопотання про витребування доказів подане відповідачем поза межами строку визначеного приписами ст. ст. 80, 81 ГПК України та оскільки відповідачем не обґрунтовано неможливість подання зазначеного клопотання у відповідний строк, місцевий господарський суд правомірно залишив вказане клопотання без задоволення. Також відповідачем не обґрунтовано обставин, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати. Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. За приписами частин 1, 3статті 13 Господарського процесуального кодексу Українисудочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу Україниналежними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Разом з тим, саме позивач повинен довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог та які підтверджують факт порушення/невизнання його права відповідачем. З огляду на встановлені обставини справи та вимоги законодавства, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Цунамі" до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення на підставі ст. 55 Закону України "Про захист економічної конкуренції" 2 808 243,34 грн збитків. Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, інші доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі. Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2022 у справі № 910/147/22 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга Акціонерного товариства "Українська залізниця" має бути залишена без задоволення. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 ГПК України, покладається на апелянта. Керуючись статтями 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2022 у справі № 910/147/22 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2022 у справі № 910/147/22 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/147/22 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України. Повний текст постанови складено 21.11.2022. Головуючий суддя А.О. Мальченко Судді М.Г. Чорногуз О.В. Агрикова