Постанова Київський апеляційний суд № 752/7807/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 03680 м. Київ , вул. Солом`янська, 2-а Номер апеляційного провадження: 22/-ц/824/5050/2025 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 листопада 2025 року м. Київ Справа № 752/7807/23 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді-доповідача Ящук Т.І., суддів Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М., за участю секретаря судового засідання Слив`юк С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційні скарги ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 , яка подана представником ОСОБА_4 , на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 22 жовтня 2024 року, ухвалене у складі судді Машкевич К.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, встановив: У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , в якій з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог просила у порядку поділу майна подружжя виділити їй у власність: - однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 51, 35 кв.м, житловою площею 21,2 кв.м; - садовий (дачний ) будинок АДРЕСА_2 , загальною площею 107,7 кв. м на земельній ділянці з кадастровим номером № 3222786100:02:01260063, площею 0,062 га; - земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд загальною площею 0,1160га за адресою: АДРЕСА_3 , та припинити право власності відповідача на вказане майно. Виділити відповідачу у власність автомобіль марки Toyota, модель Land Cruiser, 1995 року випуску, шасі НОМЕР_1 , д.н. НОМЕР_2 . Стягнути з відповідача компенсацію різниці вартості поділеного майна у розмірі 3 616 200 грн. Позов мотивувала тим, що з 24 жовтня 1987 року перебувала з відповідачем у шлюбі. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 16 травня 2022 року шлюб розірваний. За час перебування у шлюбі сторони придбали майно, яке є їх спільною сумісною власністю, а саме: - однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 51, 35 кв.м, житловою площею 21,2 кв.м; - садовий (дачний ) будинок АДРЕСА_2 , загальною площею 107,7 кв.м на земельній ділянці з кадастровим номером № 3222786100:02:01260063, площею 0, 062 га; - земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд загальною площею 0,1160 га за адресою: АДРЕСА_3 ; - автомобіль марки Toyota, модель Land Cruiser, 1995 року випуску, шасі НОМЕР_1 д.н. НОМЕР_2 ; - нежитлове приміщення (літ. Б) , загальною площею 403,7 кв.м, за адресою: АДРЕСА_4 . Нежитлове приміщення придбане в 2011 році, на момент придбання його площа складала 197,80 кв.м. У 2021 році в ході реконструкції на підставі заяви відповідача площа нежитлового приміщення була збільшена до 403,7 кв.м. Враховуючи, що нежитлове приміщення було придбане та реконструйоване під час перебування в шлюбі, воно є їх спільною сумісною власністю, як подружжя. 19 листопада 2021 року нежитлове приміщення було відповідачем продане ТОВ «ЗОННЕНЕНЕРГІ» за 15 906 000 грн, якими відповідач заволодів одноособово. Загальна вартість майна, яке набуте в шлюбі, з урахуванням вартості відчуженого нежитлового приміщення, становить 25 751 600 грн, тобто її частка становить 12 875 800 грн. З урахуванням зазначеного, просила задовольнити позов та стягнути з відповідача компенсацію різниці вартості поділеного майна в розмірі 3 616 200 грн. Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 22 жовтня 2024 року позовні вимоги задоволено частково. В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя припинено режим спільної сумісної власності та виділено у власність ОСОБА_1 : - однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 51, 35 кв.м, житловою площею 21,2 кв.м; - земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд загальною площею 0,1160 га за адресою: АДРЕСА_3 . Виділено у власність ОСОБА_3 : - садовий (дачний) будинок АДРЕСА_2 , загальною площею 107,7 кв.м разом із земельною ділянкою з кадастровим номером 3222786100:02:01260063, площею 0,062 га; - автомобіль марки Toyota, модель Land Cruiser, 1995 року випуску, шасі НОМЕР_1 , д.н. НОМЕР_2 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію вартості майна у розмірі 117 600 грн. У решті позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1 082,18 грн судового збору. Не погоджуючись з рішенням суду представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , подав апеляційну скаргу, в якій просить суд рішення скасувати та ухвалити нове, яким: - виділити у власність ОСОБА_1 садовий (дачний) будинок АДРЕСА_2 , загальною площею 107, 7 кв.м. разом із земельною ділянкою з кадастровим номером 3222786100:02:01260063, площею 0,062 га; - стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 компенсацію різниці розділеного майна у розмірі 3 616 200 грн. В іншій частині залишити рішення суду без змін. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 всі судові витрати. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд безпідставно виключив грошові кошти від продажу нежитлових приміщень у розмірі 15 906 000 грн з переліку спільного майна подружжя, що як наслідок призвело до нерівного розподілу майна між сторонами. Грошові кошти від продажу приміщення були зараховані на банківський рахунок відповідача під час шлюбу, а тому вони є спільною сумісною власністю подружжя. Вказані кошти не були використані в інтересах сім`ї, а залишились у розпорядженні відповідача. Однак стороною відповідача не надано жодних доказів на підтвердження витрати коштів від продажу нежитлового приміщення на потреби сім`ї. Витрата даних коштів на поточні потреби сім`ї спростовується співставленням розміру грошових коштів, отриманих від продажу - 15 906 000 грн. та часом перебування сторін у шлюбі з дня продажу майна, а саме - з 19 листопада 2021 року до розірвання шлюбу 16 травня 2022 року , що становить 6,5 місяців. Не погоджуючись з рішенням суду, представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив рішення суду скасувати та прийняти нове судове рішення, яким виділити у власність ОСОБА_1 ,: - 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 51,35 кв.м, житловою площею 21,2 кв.м; - 1/2 частину земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд загальною площею 0,1160 га за адресою: АДРЕСА_3 . - 1/2 частину садового (дачний) будинку АДРЕСА_2 , загальною площею 107,7 кв. м разом із земельною ділянкою з кадастровим номером 3222786100:02:01260063, площею 0,062 га; Виділити у власність ОСОБА_3 : - 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 51,35 кв.м, житловою площею 21,2 кв.м; - 1/2 частину земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд загальною площею 0,1160 га за адресою: АДРЕСА_3 . - 1/2 частину садового (дачного) будинку АДРЕСА_2 , загальною площею 107,7 кв.м разом із земельною ділянкою з кадастровим номером 3222786100:02:01260063, площею 0,062 га; - автомобіль марки Toyota, модель Land Cruiser, 1995 року випуску, шасі НОМЕР_1 , д.н. НОМЕР_2 , вартість якого становить 586 000 грн; Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості автомобіля марки Toyota, модель Land Cruiser, 1995 року випуску, шасі НОМЕР_1 , Д.Н. НОМЕР_2 у розмірі 293 000 грн. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати зі сплати судового збору. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що відповідно до висновків Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 та положень Сімейного кодексу України, відповідач має законне право саме на частини нерухомого та рухомого майна, придбаного за час перебування у шлюбі, оскільки не досягнуто домовленості щодо розміру часток у спільному майні подружжя. У відзиві на апеляційну скаргу позивача представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги. Погоджується з висновками суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог позивача про стягнення з відповідача компенсації різниці розділеного майна у розмірі 3 616 200 грн, оскільки продаж нежитлового приміщення був здійснений під час перебування сторін у шлюбі, за письмової нотаріальної посвідченої заяви позивача, а тому підстави для задоволення вимоги позивача в цій частині та врахування вказаного майна при його розподілі відсутні. Крім того, позивачем не враховано те, що при здійсненні продажу вказаного нерухомого майна, відповідачем було сплачено в державний бюджет податки та збори, що в сумі складали 1 189 800 грн, а також за послуги агентства нерухомості у розмірі 18 000 доларів США. В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підтримав вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 у повному обсязі та просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_3 . Представник відповідача ОСОБА_4 підтримав вимоги апеляційної скарги ОСОБА_3 у повному обсязі та просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 . Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла такого висновку. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції керувався тим, що продаж нежитлового приміщення був вчинений за письмової згоди позивача, а отже вартість проданого майна не підлягає включенню до загальної маси майна, яке підлягає поділу між подружжям. З метою дотримання гарантованої законом рівності часток майна подружжя при його розподілі, належності земельної ділянки в СТ «Верховинна» на праві власності відповідачу, суд дійшов до висновку про виділення позивачу в порядку поділу майна подружжя: - однокімнатної квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 51, 35 кв.м., житловою площею 21,2 кв.м., вартістю 3 538 600 грн.; - земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд загальною площею 0, 1160 га за адресою: АДРЕСА_3 , вартістю 1 443 000 грн., а всього на 4 981 600 грн. Відповідачу судом виділено у власність: - садовий (дачний ) будинок АДРЕСА_2 , загальною площею 107, 7 кв.м. разом з земельною ділянкою з кадастровим номером 3222786100:02:01260063, площею 0, 062га, вартістю 4 278 000 грн.; - автомобіль марки Toyota, модель Land Cruiser, 1995 року випуску, шасі НОМЕР_1 , д.н. НОМЕР_2 , вартістю 586 000 грн., а всього на 4 864 000 грн. Загальна вартість майна, яке підлягало поділу між подружжям, склала 9 845 600 грн. За умови застосування запропонованого сторонами розподілу майна між ними загальна вартість майна позивача та відповідача становила 4 981 600 грн та 4 868 000 відповідно. Вирішуючи питання про стягнення на користь однієї зі сторін спору компенсації частини вартості майна, суд першої інстанції вважав, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача сума грошових коштів у розмірі 117 600 грн, тобто різниця між вартістю майна, розподіленого між подружжям. Однак повністю з таким висновком погодитися не можна. Суд першої інстанції встановив, сторони з 24 жовтня 1987 року перебували в шлюбі. Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 16 травня 2022 року шлюб сторін був розірваний. За час перебування у шлюбі сторонами придбано таке майно: - однокімнатна квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 51, 35 кв.м., житловою площею 21,2 кв.м за договором міни квартир від 18 жовтня 2000 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковирзіною С.П.; - садовий (дачний ) будинок АДРЕСА_2 , загальною площею 107,7 кв.м право власності на який зареєстровано за ОСОБА_3 21 квітня 2021 року. Вказаний будинок розташований на земельній ділянці з кадастровим номером № 3222786100:02:01260063, площею 0, 062 га, що належить на праві власності ОСОБА_3 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку від 17.08.2004 року, що отримана відповідачем у порядку безоплатної приватизації відповідно до розпорядження Макарівської РДА №235 від 21 липня 2004 року. - земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд загальною площею 0,1160 га за адресою: АДРЕСА_3 ; - автомобіль марки Toyota, модель Land Cruiser, 1995 року випуску шасі НОМЕР_1 , д.н. НОМЕР_2 ; - нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_4 , загальною площею 403,7 кв.м., що було зареєстроване на праві власності за ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності від 18.10.2011 року, а в подальшому після реконструкції нежитлових приміщень право власності було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 10.07.2021 року. За результатами проведеної оцінки вартість майна становить: - однокімнатної квартири АДРЕСА_1 загальною площею 51, 35 кв.м., житловою площею 21,2 кв.м. - 3 538 600 грн.; - садового (дачного ) будинку АДРЕСА_2 , загальною площею 107, 7 кв.м. разом із земельною ділянкою з кадастровим номером № 3222786100:02:01260063, площею 0,062 га - 4 278 000 грн.; - земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд загальною площею 0, 1160га за адресою: АДРЕСА_3 - 1 443 000 грн; - автомобіля марки Toyota, модель Land Cruiser, 1995 року випуску, шасі НОМЕР_1 , д.н. НОМЕР_2 - 586 000 грн.; - нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_5 - 27 220 200 грн. З договору купівлі-продажу від 19 листопада 2021 року вбачається, що нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_4 було продане ТОВ «ЗОННЕНЕНЕРГІ». Відповідно до п. 3 договору продаж був вчинений за 15 906 000 грн. Як свідчить п.18 договору він був укладений за згоди позивача - дружини продавця, що підтверджується її заявою, справжність підпису в якій засвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ісаєнко О.В. 25 жовтня 2021 року. У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 57 СК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка, є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. За змістом статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України). Поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (стаття 70 СК України); по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (стаття 71 СК України). Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частина друга статті 71 СК України). У разі поділу спільної сумісної власності необхідно настільки, наскільки це можливо, встановити, для кого зі сторін спору майно, яке є предметом поділу, має більше значення, враховуючи різні обставини його набуття та використання сім`єю ( пункт 66.1 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20. До складу майна, що підлягає поділу включається спільне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, у тому числі яке знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї ( постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року у справі № 712/8602/19 ). Судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них надалі вчиняти узгоджені дії для вичерпання конфлікту. Крім того, спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (пункт 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц ). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2023 року по справі № 648/3137/15-ц (провадження № 61-17560св21) зазначено, що «застосований спосіб поділу спірного майна, за яким одному і другому з подружжя виділяється окремий житловий будинок, є найбільш прийнятним у цьому випадку, оскільки вирішує спір по суті і забезпечує кожному з подружжя можливість володіння і користування окремим, а не спільним, нерухомим майном. Запропонований позивачем спосіб поділу не вирішує спір, оскільки залишає закінчений будівництвом будинок і незавершений будівництвом будинок у спільній власності». Відповідно до висновків Верховного Суду у постановах від 15 квітня 2020 року у справі № 565/495/18 , від 09 червня 2021 року у справі № 537/5528/16, у випадку множинності об`єктів нерухомого майна, що перебуває у спільній власності сторін, суду належить розглянути можливість здійснити поділ майна таким чином, щоб не зобов`язувати сторону сплачувати компенсацію. Тобто, вирішуючи спір про поділ майна подружжя, суд повинен розглянути можливість здійснити поділ спільного сумісного майна подружжя у спосіб без визначення грошової компенсації, або з визначенням такої у мінімальному розмірі. У даній справі суд першої інстанції встановив, а сторони не спростовують факт набуття в період перебування у шлюбі : однокімнатної квартири АДРЕСА_1 , садового (дачного) будинку АДРЕСА_2 , земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд загальною площею 0,1160 га за адресою: АДРЕСА_3 , автомобіля марки Toyota, модель Land Cruiser, 1995 року випуску шасі НОМЕР_1 , д.н. НОМЕР_2 , а отже в частині встановлення судом першої інстанції обставин набуття цих об`єктів рухомого та нерухомого майна у спільну власність колегія суддів рішення суду першої інстанції не перевіряє. Натомість позивач наполягає на зарахуванні суми грошових коштів у розмірі 15 906 000 грн., отриманих від продажу нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_4 , до загальної вартості майна, що підлягає розподілу, стверджуючи, що кошти були отримані відповідачем та після розірвання шлюбу залишились у розпорядженні відповідача. Так, суд першої інстанції встановив, що на спірне нежитлове приміщення розповсюджувався режим спільної сумісної власності подружжя, сторони зазначений факт не заперечували. На підставі договору купівлі-продажу від 19 листопада 2021 року, укладеного між ОСОБА_3 та ТОВ «Зоннененергі», нежитлове приміщення відчужене в період перебування сторін у шлюбі. Відповідно до пункту 18 договору нежитлове приміщення відчужене за згодою дружини продавця - ОСОБА_1 , що підтверджується її заявою, справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ісаєнко О.В. 25.10.2021 року за реєстровим № 5305 ( а.с. 120-121, т. 1). Доказів того, що отримані за договором кошти не були витрачені в інтересах сім`ї, матеріали справи не містять. Доказів визнання недійсною нотаріально посвідченої згоди ОСОБА_1 на відчуження вказаного майна, матеріали справи не містять, а отже відповідно до вимог статті 204 ЦК України дійсність згоди ОСОБА_1 презюмується. Крім того, такий висновок узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 03 червня 2024 року у справі № 712/3590/22, у якій зазначено: «Вчинення згоди іншим з подружжя на розпорядження спільним майном є одностороннім правочином, розрахованим на його сприйняття іншими особами, а саме - подружжям, який є стороною договору, та третьою особою (інша сторона договору). Волевиявлення іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження спільним майном, яке виражено у згоді, адресоване та сприймається як подружжям, який виступає стороною договору, так і контрагентом за таким договором. У разі, якщо інший з подружжя надав згоду на розпорядження майном (коштами) для набуття майна в спільну сумісну власність і така згода зафіксована безпосередньо у договорі купівлі-продажу майна, який вчинено іншим з подружжя, то суд не може своїм рішенням підміняти домовленість подружжя про набуття майна в спільну сумісну власність». З огляду на зазначене суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що кошти від продажу нежитлового приміщення не підлягають поділу між подружжям. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 зводяться до необхідності врахування при поділі майна подружжя суми грошових коштів, отриманих ОСОБА_3 від продажу нежитлового приміщення, оскільки вказані кошти не були використані в інтересах сім`ї, а залишились у розпорядженні відповідача, яким не надано жодних доказів на підтвердження витрати коштів від продажу нежитлового приміщення на потреби сім`ї. Проте вказані доводи колегія суддів відхиляє, оскільки висновків суду вони не спростовують. Колегія суддів зауважує, що продаж нерухомого майна відбувся у період шлюбу та за нотаріально посвідченої згоди ОСОБА_1 , однак позивач не довела наявність коштів на рахунках відповідача станом на час розірвання шлюбу або їх використання не в інтересах сім`ї. Отже, такі доводи позивача зводяться до суб`єктивної оцінки доказів у справі, натомість суд першої інстанції, взявши до уваги надання згоди ОСОБА_1 на відчуження цього майна в період шлюбу, врахував, що позивач не надала належних та допустимих доказів того, що отримані від продажу майна кошти не були витрачені в інтересах сім`ї. Крім того, надаючи оцінку доводам позивача про виділ їй половини суми коштів, отриманих від продажу нежитлового приміщення, які на час розірвання шлюбу знаходилися у володінні відповідача, колегія суддів бере до уваги те, що у постановах від 19 червня 2019 року у справі № 761/32404/14-ц, від 25 березня 2020 року у справі № 161/79/18, від 23 лютого 2022 року у справі № 440/139/19, Верховний Суд узагальнив правовий висновок про те, що у разі використання одним із подружжя спільних коштів усупереч статті 65 СК України інший із подружжя має право на компенсацію вартості його частки. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. Відповідно до п. 3 договору купівлі-продажу від 19.11.2021 року, за домовленістю сторін продаж нерухомого майна здійснено за 15 906 000 грн., які покупець зобов`язується сплатити у повному обсязі на поточний рахунок продавця у день підписання цього договору. Сторони свідчать, що розрахунок між ними відбудеться з дотриманням ст. 1087 ЦК України та постанови Правління НБУ № 148 від 29.12.2017 року. З огляду на відсутність у матеріалах справи доказів знаходження спірної суми коштів на банківських рахунках відповідача на час розірвання шлюбу колегія суддів визнає обґрунтованими висновки суду першої інстанції щодо недоведеності використання цих грошових коштів не в інтересах сім`ї, що унеможливлює включення цих коштів до загальної маси майна, яке підлягає поділу між подружжям. Враховуючи зазначене, суд першої інстанції, врахувавши пояснення сторін у справі, заяву ОСОБА_1 про зменшення розміру позовних вимог, дійшов обґрунтованого висновку про розподіл майна подружжя шляхом визнання права власності за ОСОБА_1 на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_3 , а за ОСОБА_3 - на дачний будинок АДРЕСА_2 разом з земельною ділянкою з кадастровим номером 3222786100:02:012:0063, та автомобіль марки Toyota, модель Land Cruiser, 1995 року випуску шасі НОМЕР_1 , д.н. НОМЕР_2 . Загальна вартість майна, виділеного у власність ОСОБА_1 , становить 4 981 600 грн. Загальна вартість виділеного ОСОБА_3 майна - 4 864 000 грн. З урахуванням конкретних обставин даного спору, визначений судом спосіб поділу майна відповідає презумпції рівності часток кожного з подружжя, оскільки у результаті його поділу кожен із подружжя одержав у натурі таку кількість об`єктів рухомого й нерухомого майна, вартість яких є максимально наближеною до розміру ідеальної частки у спільному майні. Враховуючи зазначене, суд першої інстанції правильно вказав, що у зв`язку зі встановленою законом рівністю часток у майні подружжя, з того подружжя, якому у власність виділено майна на більшу вартість, підлягає стягненню компенсація вартості його частки. Разом з тим, суд першої інстанції необґрунтовано розрахував таку компенсацію як різницю між вартістю майна, виділеного у власність позивача, та вартістю майна, виділеного у власність відповідача, оскільки таку компенсацію слід обраховувати як різницю між вартістю майна, виділеного у власність кожному з подружжя, та вартістю 1/2 частки спільного майна, що підлягає поділу. Загальна вартість майна, що підлягає поділу, становить: 9 845 600 грн. ( 3538600 грн. (вартість квартири) + 4 278 000 грн. ( вартість садового будинку із земельною ділянкою в СТ «Верховинна») + 1 443 000 ( вартість земельної ділянки в с. Петрушки) + 586 000 грн. (вартість автомобіля)) Оскільки при поділі майна частки подружжя є рівними, то вартість кожної частки становить: 9 845 600 грн./2 = 4 922 800 грн. Отже, підлягає стягненню сума компенсації на користь того з подружжя, якому виділяється майно меншої вартості, ніж загальної вартості майна, тобто на користь відповідача : 4 922 800 грн. - 4 864 000 грн. = 58 800 грн. Саме на цю суму вартість майна, виділеного у власність позивачу, перевищує її частку : 4 981 600 грн. - 4 922 800 грн.= 58 800 грн. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що для дотримання балансу рівності часток подружжя у спільному сумісному майні, яке підлягає поділу, підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 компенсація у розмірі 58 800 грн, а отже рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині розміру компенсації. Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 стосовно поділу всього майна подружжя шляхом визнання за кожним з них права власності на 1/2 кожного з видів майна, оскільки такий поділ, на думку відповідача, є єдино справедливим. Відповідно до вимог частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. ОСОБА_1 , звертаючись до суду з цим позовом, не висувала вимог про поділ майна подружжя шляхом визнання права власності на частку у власності на кожен об`єкт рухомого та нерухомого майна подружжя. Натомість, просила розподілити об`єкти спільної сумісної власності подружжя між подружжям зі стягненням компенсації різниці у вартості часток у майні подружжя. Відповідач ОСОБА_3 зустрічних позовних вимог про поділ майна подружжя шляхом визнання права власності на 1/2 частку у майні за кожним з подружжя не заявляв, і такі вимоги не були предметом розгляду в суді першої інстанції. За таких обставин, в силу принципу диспозитивності цивільного судочинства, суд першої інстанції, розглянувши справу в межах заявлених ОСОБА_1 вимог, не був уповноважений здійснювати поділ майна у запропонований ОСОБА_3 спосіб. Відповідно до вимог пунктів 1, 3 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно надав оцінку доказам та обставинам справи, взяв до уваги пояснення учасників справи, внаслідок чого дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для розподілу майна між подружжям з огляду на принцип рівності часток подружжя та стягнення компенсації на користь одного з них, однак помилково визначив суму компенсації у подвійному розмірі, стягнувши різницю між вартістю обсягів розподіленого майна кожного з подружжя. Тому колегія суддів визнає апеляційну скаргу ОСОБА_1 в частині визначення суми компенсації вартості майна частково обґрунтованою, а апеляційну скаргу ОСОБА_3 - необґрунтованою, у зв`язку з чим рішення суду підлягає частковій зміні шляхом зменшення суми компенсації. В іншій частині рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, як законне та обґрунтоване, ухвалене з дотримання норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374 - 376, 381 - 383 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , - задовольнити частково. Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , яка подана представником ОСОБА_4 , - залишити без задоволення. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 22 жовтня 2024 року - змінити в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 грошової компенсації вартості майна, зменшивши суму компенсації вартості майна із суми 117 600 грн. до суми 58 800 грн. В іншій частині рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 22 жовтня 2024 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст постанови складено 24 лютого 2026 року. Суддя - доповідач: Ящук Т.І. Судді: Кирилюк Г.М. Рейнарт І.М.