Постанова 4824 № 753/1159/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 червня 2023 року місто Київ Справа 753/1159/21 Апеляційне провадження № 22-ц/824/9608/2023 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого судді: Желепи О.В., суддів: Мазурик О.Ф., Немировської О.В. за участю секретаря судового засідання Вєтчінової О.О. розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 14 листопада 2022 року (ухвалене у складі судді Каліушко Ф. А., інформація щодо дати складання повного судового рішення відсутня) у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Київської міської державної адміністрації, про встановлення факту окремого проживання, визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_4 , про визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна подружжя,- в с т а н о в и в : У січні 2021 року ОСОБА_2 (далі по тексту - ОСОБА_2 , позивач за первісним позовом) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 (далі по тексту - ОСОБА_3 , відповідач за первісним позовом), в якому просив суд: 1)встановити факт окремого проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , починаючи з 01.10.2020 року, у зв`язку з фактичним припиненням між ними шлюбних стосунків; 2)визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 , право власності на яку 21.11.2000 зареєстровано за ОСОБА_3 ; 3)визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , право власності на яку 21.11.2000 зареєстровано за ОСОБА_3 ; 4)визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_3 готівкові кошти у розмірі 40 000 дол. США, що еквівалентно 1 122 436,00 грн. за офіційним курсом НБУ станом на момент подання позовної заяви; 5)в порядку поділу майна, що є спільною власністю подружжя, стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію у розмірі 20 000 дол. США, що еквівалентно 561 218 грн. за офіційним курсом НБУ станом на момент подання позовної заяви, що дорівнює належній йому 1/2 частини грошових коштів у розмірі 40 000 дол. США, що еквівалентно 1 122 436,00 грн. за офіційним курсом НБУ станом на момент подання позовної заяви; 6)визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_3 транспортний засіб автомобіль марки «SCODA SUPERB», чорного кольору 2009 року випуску, вартість якого складає 274 070,80 грн. станом на момент подання позовної заяви, який був зареєстрований на праві власності за ОСОБА_3 у період з 17.01.2012 по 16.10.2020; 7)в порядку поділу майна, що є спільною власністю подружжя, стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію у розмірі 137 035,40 грн., що дорівнює вартості належної йому 1/2 частини транспортного засобу «SCODA SUPERB», чорного кольору 2009 року випуску, вартість якого складає 274 070,80 грн. станом на момент подання позовної заяви. Позовні вимоги мотивовані тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 09.09.1995, під час якого відповідачем за згодою позивача, як законного чоловіка, було придбано у спільну сумісну власність: -квартиру загальною площею 66,91 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; -транспортний засіб марки «SCODA SUPERB», чорного кольору 2009 року випуску. Крім того, позивачем та відповідачем було заощаджено 40 000,00 дол. США., що підтверджується щорічною декларацією відповідача, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2019 рік, поданою та оприлюдненою останньою відповідно до Закону України «Про запобігання корупції». Станом на дату подання позовної заяви сторони не можуть дійти згоди щодо розподілу вищевказаного майна, а тому позивач звернувся з даним позовом до суду. Одночасно, до позовної заяви долучено копію ухвали Дарницького районного суду м. Києва від 20.11.2020 про відкриття провадження у справі №753/18684/20 про розірвання шлюбу, проте, звертаючись до суду з даним позовом позивач просить встановити факт окремого проживання ОСОБА_5 та ОСОБА_3 починаючи з 01.10.2020, у зв`язку з фактичним припиненням між ними шлюбних відносин. Разом з позовною заявою представником позивача подано заяву про забезпечення позову. Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 22.01.2021 відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено її розгляд в підготовче судове засідання. Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 12.02.2021 у задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову відмовлено. 26.05.2021 нею подано зустрічну позовну заяву про поділ майна подружжя, у якій остання просить: - визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_2 легковий автомобіль марки «VOLKSWAGEN SHARAN», 2013 року випуску, вартість якого складає 17 381 дол. США, що еквівалентно 480 584,65 грн.; - в порядку поділу легкового автомобіля марки «VOLKSWAGEN SHARAN», 2013 року випуску, який є спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , збільшити частку ОСОБА_3 в квартирі АДРЕСА_1 на 8 690,50 дол. США, що на дату складання цієї заяви є еквівалентною 240 292,00 грн., або стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 суму грошової компенсації вартості 1/2 частини легкового автомобіля марки «VOLKSWAGEN SHARAN», 2013 року випуску, що на дату подання даного позову еквівалентно 240 292,00 грн.; - визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_2 готівкові кошти у розмірі 300 000,00 грн.; - в порядку поділу готівкових коштів у розмірі 300 000,00 грн., які є спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 150 000,00 грн. Зустрічна позовна заява мотивована тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, під час якого вони придбали майно, яке є їх спільною сумісною власністю як подружжя. Так, у жовтні-листопаді ОСОБА_2 з-за кордону було придбано за спільні кошти подружжя автомобіль марки «VOLKSWAGEN SHARAN», 2013 року випуску, однак під час державної реєстрації вищевказаного автомобіля на території України власником його зазначено ОСОБА_4 . Також, ОСОБА_3 вказує, що ОСОБА_2 заощаджено 300 000,00 грн., що підтверджується його щорічною декларацією особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2020 рік, поданою та оприлюдненою ним відповідно до Закону України «Про запобігання корупції», а оскільки дані кошти були заощаджені останнім під час перебування у шлюбі, то вони підлягають розподілу між подружжям по 1/2 частині кожному. Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 14 листопада 2022 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про встановлення факту окремого проживання, визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна - задоволено частково. Встановлено факт окремого проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 починаючи з 14 жовтня 2020 року у зв`язку з фактичним припиненням між ними шлюбних відносин. В порядку поділу майна, що є об`єктом спільної сумісної власності: - визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_3 ; - визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_3 . У задоволенні решти позовних вимог за первісним позовом - відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна подружжя - задоволено частково. В порядку поділу майна, що є об`єктом спільної сумісної власності, зокрема грошових коштів у розмірі 300 000 грн., стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 1/2 їх частину, а саме 150 000 грн. У задоволенні решти позовних вимог за зустрічним позовом - відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 5 920,73 грн. Додатковим рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 14 листопада 2022 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 750 грн. Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 01 травня 2023 року, згідно поштової відмітки, направила на адресу Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Дарницького районного суду міста Києва від 14 листопада 2022 року в частині відмови у задоволені позовних ОСОБА_2 і ухвалити в цій частині нове рішення, яким в порядку поділу спільного майна подружжя стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 20 000 доларів США та 137 035,40 грн. Вказує, що суд першої інстанції обґрунтовуючи своє рішення, до правовідносин, які виникли у 2008 році застосував норми Закону України «Про дипломатичну службу», який прийнятий лише 07 червня 2018 року. Крім того, суд послався на положення постанови КМУ від 21 грудня 2020 року №1288 «Про затвердження Порядку формування і здійснення компенсаційних виплат в іноземній валюті та оплати інших витрат працівникам дипломатичної служби, направленим у довготермінове відрядження», які також не діяли . Тобто, суд застосував норми матеріального права, які не підлягали застосуванню до спірних правовідносин. З урахуванням того, що ОСОБА_3 у спірний період разом проживала і вела спільне господарство зі своїм чоловіком, перебувала на державній службі і всі виплати отримувала як державний службовець за рахунок коштів державного бюджету України, отримані нею кошти є спільним майном подружжя на підставі ч.2 ст.61 СК України. Враховуючи висновки викладені у постанові Об`єднаної палати КЦС Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі №127/7029/15-ц, постанові КЦС Верховного Суду від 03 лютого 2020 року у справі № 235/5146/16-ц вважає, що 1/2 частка вартості легкового автомобіля «SKODA SUPERB», 2009 року випуску становить 137 035,40 грн., підлягає стягненню з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 . Вказує, що та обставина, що згідно податкового законодавства України суми компенсаційних виплат в іноземній валюті, що виплачуються працівникам дипломатичної служби, не підлягають оподаткуванню, не вказує на те, що ці кошти не є спільним майном подружжя і не є доходом сім`ї. Ця обставина також не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права особистої власності і не спростовує презумпцію спільної сумісної власності на ці кошти У відзиві на позов ОСОБА_3 особисто вказала, що вона кожного місяця протягом 5 років приїздила в Україну, щоб відвідати позивача, доньку, батьків. Вона заощаджувала на тому, що винаймала житло більш низької якості і це була її добра воля ставити інтереси сім`ї на перше місце. Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу акти сімейного законодавства мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є нормами прямої дії. З урахуванням вимог справедливості та розумності будь-який суб`єкт приватного права безумовно спрямовує на споживання сім`ї всі ті доходи, які становлять безумовний приріст його майна (заробітна плата, гонорари, плата за надання послуг, доходи від процентів по депозитам, орендна плата тощо). Оскільки відповідно до СК України компенсаційні виплати, які отримують дипломатичні працівники за кордоном не віднесені до особистого майна, яке не підлягає поділу, суд першої інстанції безпідставно відмовив в задоволенні позовних вимог про поділ автомобіля придбаного у шлюбі та про поділ накопиченої під час шлюбу задекларованої готівки . Ухвалою Київського апеляційного суду від 25 травня 2023 року відкрито апеляційне провадження, копію апеляційної скарги з додатками надіслано учасникам справи і встановлено строк для подачі ними відзиву на апеляційну скаргу в 5-ти денний строк з моменту отримання даної ухвали. Від відповідача по справі надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення залишити без змін. Вказує, що скаржник заявляє, що суд першої інстанції, оскаржуване рішення обґрунтовує нормами права, які не підлягають застосуванню до даних правовідносин, зокрема, Законом України «Про дипломатичну службу», який прийнятий лише 07 червня 2018 року та Порядком формування і здійснення компенсаційних виплат в іноземній валюті та оплати інших витрат працівникам дипломатичної служби, направленим у довготермінове відрядження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2020 року за №1288, який також не діяв у період з 2008 по 2011 рік. Однак, скаржник не аргументує, як посилання суду першої інстанції на норми Закону України «Про дипломатичну службу» та Порядку №1288, які розкривають поняття «компенсаційні виплати» вплинули на неправомірність оскаржуваного рішення. Не наводить позивач і норм, які спростовують що компенсаційні витрати мають інше значення ніж зазначено у п.6 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про дипломатичну службу», на які посилався суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні. Суд першої інстанції правомірно відмовив позивачу у визнанні зазначених в декларації за 2019 рік 40 000 дол. США спільною сумісною власністю, оскільки вони не є доходом, а є компенсаційними виплатами, які згідно пункту 6 частини 1 статті 2 Закону України «Про дипломатичну службу», є грошовими коштами в іноземній валюті, що виплачуються працівникам дипломатичної служби за рахунок коштів державного бюджету з метою компенсування витрат, пов`язаних з перебуванням у довготерміновому відрядженні Компенсаційні виплати регулюються окремою, від оплати праці посадових осіб дипломатичної служби статтею, статтею 33 Закону України «Про дипломатичну службу», а тому не являються оплатою праці. Крім того вказує, що при вирішенні спорів між подружжям про майно встановлюється обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства та з`ясовується джерело і час його придбання (пункт 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»). Однак, на час припинення спільного ведення господарства з позивачем, відповідач не володіла готівковими коштами у розмір 40 000 дол. США, що підтверджується даними декларації за 2020 рік, яка є частиною матеріалів цієї справи. Зазначені кошти витратила за призначенням на довготермінове відрядження до Посольства України в Республіці Молдова, яке тривало до 14 жовтня 2020 року згідно з наказом Міністерства закордонних справ України №1822-ос від 02 жовтня 2020 року «Про відкликання ОСОБА_3 ». І вважає, що не зобов`язана звітувати перед позивачем, яким чином витратила кошти, виплачені їй на довготермінове відрядження. Суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку про те, що: - автомобіль марки «SKODA SUPERB» 2009 року придбаний не за спільні кошти подружжя, а тому він не є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя і не підлягає поділу; - 40 000 дол. США задекларовані мною у 2019 році не є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки є компенсацією моїх витрат, як працівника дипломатичної служби, пов`язаних із виконанням мною посадових обов`язків у довготерміновому відрядженні до Посольства України в Республіці Молдова і не є оплатою моєї праці. В судовому засіданні апеляційного суду позивач за основним позовом ОСОБА_2 , та його представник ОСОБА_6 доводи апеляційної скарги підтримали. Відповідач ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_7 заперечували проти задоволення скарги. Заслухавши доповідь судді Желепи О.В., пояснення сторін та їх представників, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги з таких підстав. Рішення суду оскаржується в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 , тому враховуючи положення ч.1 ст.367 ЦПК України в іншій частині рішення апеляційним судом не переглядається. Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Задовольняючи частково позовні вимоги первісної позовної заяви в частині встановлення окремого факту проживання суд вважав за доцільне встановити факт окремого проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 починаючи з 14 жовтня 2020 року у зв`язку з фактичним припиненням між ними шлюбних стосунків. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення компенсації за транспортний засіб «SCODA SUPERB», чорного кольору 2009 року випуску, суд виходив з того, що автомобіль ОСОБА_3 придбала за власні кошти, отримані нею у відповідності до п.6 ч.1 ст.2 Закону України «Про дипломатичну службу», які не є доходом та не є спільною сумісною власністю подружжя. Також, суд першої інстанції вважав, що компенсаційні виплати в іноземній валюті, які сплачуються працівникам дипломатичної служби є компенсацією витрат останніх, пов`язаних із виконанням ними своїх посадових обов`язків, і не являються доходами, а відтак не відносяться до спільного майна, а тому готівкові кошти у розмірі 40 000 дол., які були накопичені саме з таких виплат є особистою приватною власністю відповідача та не підлягають поділу. Колегія суддів з такими висновками погодитись не може, так як ті обставини справи, які суд вважав встановленими є не доведеними, а висновки суду не відповідають встановленим обставинам та вимогам закону. За правилом статті 60 Сімейного кодексу України (далі по тексту - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Частиною 1 ст. 61 СК України передбачено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Відповідно до частин першої, п`ятої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що «зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує». Ухвалюючи рішення по суті позовних вимог, суд вважав встановленими такі обставини, сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 09 вересня 1995 року, який рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 11 травня 2021 було розірвано (а.с.20, том 1). Щодо позовних вимог про стягнення грошової компенсації вартості автомобіля марки «SKODA SUPERB», 2009 року випуску . Згідно Договору купівлі-продажу транспортного засобу від 17 серпня 2011 року, який укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у місті Вільнюсі, відповідно до якого продавець ОСОБА_8 продає, а покупець ОСОБА_3 купує транспортний засіб за 40 000 литів (а.с.140, том 1). Заперечуючи проти позовних вимог ОСОБА_3 вказувала, що даний транспортний засіб був придбаний нею під час шлюбу, однак за власні кошти, які вона отримала за час перебування в довготерміновому відрядженні за кордоном у Посольстві України в Литовській Республіці з 29 липня 2008 року по 22 вересня 2011 року, як рахунок компенсаційних витрат в іноземній валюті, на підтвердження чого долучила до відзиву копії відповідних Наказів, а саме: - копію Наказу №1241-ос від 22 липня 2008 року, в п. 4 якого зазначено: ОСОБА_3 відрядити 29.07.2008 до Посольства України в Литовській Республіці, а в п. 3 цього ж Наказу: ОСОБА_3 встановити норму відшкодування витрат в іноземній валюті у розмірі 2 210 дол. США на місяць (а.с. 144, том 1); - копію Наказу №1771-ос від 31 серпня 2011 року про відкликання ОСОБА_3 з 23 вересня 2011 року з Посольства України в Литовській Республіці у зв`язку із закінченням довготермінового відрядження (а.с. 146, том1).Згідно п.1 наказу МЗС України №1241-ос від 22.07.2008 року «Про переведення ОСОБА_3 » ОСОБА_3 переведена з 29.07.2008 з посади спеціаліста першої категорії відділу обробки вхідної документації Департаменту генерального секретаріату МЗС України на посаду спеціаліста першої категорії(діловодство) Посольства України в Литовській Республіці на час довготермінового відрядження. Згідно п.2 наказу №1241-ос від 22 липня 2008 року зазначено, що ОСОБА_3 встановлений посадовий оклад у національній валюті та відповідні надбавки за 9 ранг державного службовця та вислугу років на державній службі 12 років 7 місяців. Пунктом 3 наказу №1241-ос від 22 липня 2008 року ОСОБА_3 встановлено норму відшкодування витрат в іноземній валюті в розмірі 2210 доларів США на місяць та надбавку 5%за неповнолітню дитину. У п.4 наказу №1241-ос від 22 липня 2008 року зазначено, що разом з ОСОБА_3 у відрядження виїжджають чоловік ОСОБА_2 і дочка ОСОБА_9 . Згідно з наказом № 1771-ос від 31 листопада 2011 року «Про відкликання ОСОБА_3 » разом з нею виїжджають чоловік ОСОБА_2 і дочка ОСОБА_9 . Отже, вказані накази свідчать про те, що весь період довготривалого відрядження сім`я ОСОБА_10 разом проживала на території Литовської Республіки, вела спільне господарство, придбавала майно, зокрема, спірний автомобіль. Тому, автомобіль марки «SKODA SUPERB», 2009 року випуску, вартістю на час розгляду справи 274 070,80 грн., придбаний ОСОБА_3 17 серпня 2011 року у м. Вільнюсі в період шлюбу і є спільним майном подружжя. Та обставина, що продавцем був ОСОБА_2 не свідчить про те, що він продав цей транспортний засіб у особисту власність своєї дружини. Аналізуючи зміст договору укладеного між між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у місті Вільнюсі від 17 серпня 2011 року колегія суддів вважає, що він не містить будь яких посилань на те, що ОСОБА_3 придбано транспортний засіб, як особисту приватну власність, навпаки містить посилання на те, що вказаний транспортний засіб належав особисто ОСОБА_2 , про що міститься відповідний пункт договору, за яким продавець стверджує, що транспортний засіб, що продається належить йому на праві власності, треті особи не мають на нього ніяких прав та претензій. Згідно договору купівлі-продажу №8045/2020/2252318 від 16 жовтня 2020 року після припинення спільного проживання ОСОБА_3 без згоди ОСОБА_2 продала спірний транспортний засіб своїй дочці ОСОБА_11 за 90 000 грн. Відповідно до висновків, викладених у постанові Об`єднаної палати КЦС Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц, постанові КЦС Верховного Суду від 03 лютого 2020 року у справі № 235/5146/16-ц, вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди ,- виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно. В матеріалах справи містяться докази про оцінку транспортного засобу на час вирішення спору, і вартість 274 070 грн. 80 коп. не спростована відповідачем. З урахуванням наведеного, частка вартості легкового автомобіля «SKODA SUPERB», 2009 року випуску становить 137 035,40 грн., яка підлягає стягненню з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 . Доводи відповідача та висновки суду про те, що автомобіль був придбаний за компенсаційні виплати на відрядження за кордоном, а тому є особистою власністю відповідача колегія суддів не приймає з огляду на наступне. Відповідно до ч.ч.1-5 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України. Особистою приватною власністю дружини та чоловіка є речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги. Суд може визнати за другим з подружжя право на частку цієї премії, нагороди, якщо буде встановлено, що він своїми діями (ведення домашнього господарства, виховання дітей тощо) сприяв її одержанню. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка їй, йому належала, а також як відшкодування завданої їй, йому моральної шкоди. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є страхові суми, одержані нею, ним за обов`язковим особистим страхуванням, а також за добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою приватною власністю кожного з них. Таким чином компенсаційні виплати за перебування у відрядженні за кордоном відповідно до СК України не відносяться до особистої приватної власності. З огляду на те, що відповідач продала транспортний засіб придбаний під час шлюбу під час окремого проживання , без згоди другого з подружжя, відповідно зобов`язана виплатити позивачу грошову компенсацію ринкової вартості транспортного засобу на час вирішення спору про поділ майна. Щодо поділу готівки 40 000 доларів США. Звертаючись із даним позовом до суду ОСОБА_2 зазначав, що під час перебування у шлюбі з ОСОБА_3 , ними було заощаджено 40 000 дол. США, на підтвердження чого до позовної заяви долучено копію поданої декларації останньої, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2019 рік, поданої відповідно до Закону України «Про запобігання корупції». Станом на момент подання позовної заяви 40 000 дол. США еквівалентно 1 122 436,00 грн. за офіційним курсом НБУ України. Однак, ОСОБА_3 у своєму відзиві повністю заперечує щодо того, що дані кошти є спільною власністю подружжя, обґрунтовуючи це тим, що у 2019 році їй здійснено відшкодування компенсаційних витрат в іноземній валюті на довготермінове відрядження до Посольства України в Республіці Молдова, за період з 20 січня 2016 року по 14 жовтня 2020 року, а тому вищевказані кошти не є доходом та не є спільною сумісною власністю подружжя. На підтвердження своїх заперечень ОСОБА_3 надала такі документи: - копія Наказу №2275-ос від 10 грудня 2015 року, в п. 4 якого зазначено: 20 січня 2016 року відрядити ОСОБА_3 до Посольства України в Республіці Молдова, а в п. 3: встановити ОСОБА_3 норму відшкодування витрат в іноземній валюті у розмірі 2 346 дол. США на місяць; - копія Наказу №1822-ос від 02 жовтня 2022 року про відкликання ОСОБА_3 з Посольства України в Республіці Молдова, в Україну 14 жовтня 2020 року у зв`язку із закінченням довготермінового відрядження. Згідно Декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2019 рік у розділі 12.Грошові кошти ОСОБА_3 зазначила 40000 доларів США. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині визнання спільною сумісною власністю подружжя та стягнення грошової компенсації 1/2 частини накопичених готівкових коштів 40 000 Доларів США суд першої інстанції вважав, що такі кошти ОСОБА_3 отримала у 2019 році як компенсаційну виплату відповідно до Закону «Про дипломатичну службу» та на копію Наказу №2275-ос від 10 грудня 2015 року. При цьому суд також зазначив, що компенсаційні виплати пов`язані саме з виконанням працівниками дипломатичної служби своїх посадових обов`язків і не є оподатковуваним доходом, а відтак вони не є спільною сумісною власністю подружжя. Колегія суддів вважає, такі висновки суду необґрунтованими з таких підстав. ОСОБА_3 не перебувала на дипломатичній посаді, а займала адміністративну посаду в органі дипломатичної служби. Згідно зі ст. 2 Закону України «Про дипломатичну службу» від 07.06.2018 року Адміністративний службовець - громадянин України, який займає посаду державної служби в органі дипломатичної служби, одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та виконує встановлені для цієї посади функції з адміністративно-технічного забезпечення діяльності органів дипломатичної служби, а також дотримується принципів державної служби. Згідно ст.3 Закону України «Про дипломатичну службу» від 07.06.2018 року відносини, що виникають у зв`язку із вступом на дипломатичну службу посадових осіб дипломатичної служби, її проходженням, припиненням, а також оплатою праці, соціально-побутовим забезпеченням, заохоченнями і соціальними гарантіями, робочим часом і часом відпочинку, відпустками, відповідальністю посадових осіб дипломатичної служби, регулюються цим Законом, Законом України "Про державну службу" та іншими актами законодавства України. У ст. 33 Закону України «Про дипломатичну службу» зазначено, що працівники дипломатичної служби, направлені у довготермінове відрядження, крім заробітної плати, один раз на місяць отримують компенсаційні виплати. Складові, розмір компенсаційних виплат, а також порядок їх розрахунку визначаються Кабінетом Міністрів України. Компенсаційні виплати - грошові кошти в іноземній валюті, що виплачуються працівникам дипломатичної служби за рахунок коштів державного бюджету з метою компенсування витрат, пов`язаних із перебуванням у довготерміновому відрядженні. Згідно ст.61 Сімейного кодексу України, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Згідно ч.ч.1-5 ст.57 Сімейного Кодексу України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України. Особистою приватною власністю дружини та чоловіка є речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги. Суд може визнати за другим з подружжя право на частку цієї премії, нагороди, якщо буде встановлено, що він своїми діями (ведення домашнього господарства, виховання дітей тощо) сприяв її одержанню. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка їй, йому належала, а також як відшкодування завданої їй, йому моральної шкоди. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є страхові суми, одержані нею, ним за обов`язковим особистим страхуванням, а також за добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою приватною власністю кожного з них. Відповідно до ст.61 Сімейного Кодексу України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Враховуючи діючі норми СК України, колегія суддів вважає, що висновок суду про те, що компенсаційні виплати на перебування у відрядженні за кордоном є особистою приватною власністю відрядженої особи не узгоджуються з вимогами ст.ст. 57, 60 СК України. Та обставина, що згідно податкового законодавства України суми компенсаційних виплат в іноземній валюті, що виплачуються працівникам дипломатичної служби, не підлягають оподаткуванню, не вказує на те, що ці кошти не є спільним майном подружжя і не є доходом сім`ї. Ця обставина також не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права особистої власності і не спростовує презумпцію спільної сумісної власності на ці кошти. Згідно ст. 5 Податкового кодексу України Поняття, правила та положення, установлені цим Кодексом та законами з питань митної справи, застосовуються виключно для регулювання відносин, передбачених статтею 1 цього Кодексу. А статтею 1 ПКУ передбачено, що Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. До того ж ОСОБА_3 не надала доказів що готівкові кошти в сумі 40 000 Доларів США, були накопичені саме за рахунок компенсаційних виплат лише за 2019 рік , а не раніше з часу перебування у шлюбі. Готівкові кошти відповідно до СК України є спільним майном. Оскільки відповідачка визнала, що вона витратила вказані кошти, проте не надала доказів, що вони були витрачені в інтересах сім`ї, вона зобов`язана відшкодувати позивачу половину накопичених під час шлюбу готівкових коштів. Доводи відповідача про те, що вона витратила ці кошти до припинення шлюбних стосунків на наймання житла та інші свої потреби, а тому їх не було і відповідно немає чого ділити є не доведеними. Колегія суддів погоджується з доводами позивача, що суду були надані докази про наявність вказаних коштів станом на 31 грудня 2019 року, що підтверджується поданою відповідачкою декларацією. Судом встановлено режим окремого проживання з жовтня 2020 року. Таким чином відповідачка повинна була довести, що вона за 9 місяців витратила 40 тисяч доларів в інтересах сім`ї. Разом з тим жодного доказу про найм житла за кордоном та вартість таких витрат позивача суду надано не було. Та обставина , що в декларації, яку позивач заповнювала в 2021 році, коли вже існував спір щодо розлучення та поділу майна вона не зазначила вказану готівку, не може бути беззаперечним доказом , що така готівка вже не існувала та була витрачена на момент припинення шлюбних стосунків між подружжям в інтересах сім`ї. За таких обставин, висновок суду про відмову в задоволенні вимог про стягнення грошової компенсації 1/2 частини готівки в сумі 40 000 доларів не відповідає ні вимогам Закону ні встановленим обставинам. На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про поділ готівки є доведеними підлягають задоволенню. З ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 необхідно стягнути грошову компенсацію у розмірі 20 000 дол. США, що еквівалентно 561 218 грн. за офіційним курсом НБУ станом на день подання позовної заяви. Положеннями п. 2 ч. 2 ст. 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Керуючись вказаними нормами процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Дарницького районного суду міста Києва від 14 листопада 2022 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно ч.ч.1-3 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Як вбачається з матеріалів справи за подання апеляційної скарги позивачем сплачено 18450 грн (а.с.75, том 3). Тому, враховуючи положення ст.141 з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 18450 грн. Щодо вимог позивача про стягнення витрат на правничу допомогу колегія суддів вважає зазначити таке. Так, 28 квітня 2023року між АО «ВАЛЕНТИНА ЖУРАВЕЛЬ»та ОСОБА_2 укладено Договір про надання правової допомоги(а.с.77-80 том 1). 15 січня 2021 року між АО «ЛІТІГЕЙШН ГРУП» та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду № 1 до договору про надання правової допомоги від 27 жовтня 2020 року, за яким сторони обумовили конкретну вартість правової допомоги, яка надається адвокатським об`єднанням у розмірі 26250 грн (а.с. 19 том 3). Відповідно до п.3.1 договору за надання правничої (правової) допомоги клієнт сплачує на розрахунковий рахунок адвокатського бюро гонорар адвоката, що визначається і погоджується сторонами. Сторони погодили, що гонорар складається з погодинної та фіксованої оплати послуг за надану адвокатом АБ правничої (правової) допомоги. Погодинна вартість послуг адвоката АБ встановлюється та оплачується клієнтом згідно розцінками АБ «Валентина Журавель», а саме з розрахунку 3300 грн за 1 годину роботи адвоката з ПДВ. Фіксована оплата послуг адвоката АБ встановлюється для послуг зі складанням процесуальних документів, листів, заяв та інших письмових документів. 02 травня 2023 року між адвокатом та клієнтом складено Акт наданих послуг № 52/23 відповідно до якого загальна вартість робіт (послуг) становить 20 250 грн. З наданої платіжної інструкції від 02 травня 2023 року вбачається, що ОСОБА_2 оплачено за надані послуги АБ 20250 грн. 27 червня 2023 року від сторони відповідача до Київського апеляційного суду надійшло клопотання про зменшення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, в якому простять зменшити розмір витрат ОСОБА_2 на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами до розміру 10000 грн. Вважає, що розмір витрат на професійну правову допомогу у зв`язку із розглядом апеляційної скарги позивача в Київському апеляційному суді є неспівмірним із складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, за витраченим часом на надання таких послуг, не відповідає критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру. При обґрунтуванні заявленої до відшкодування суми витрат позивача на професійну правову допомогу представник позивача безпідставно включила судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 18 450 грн. Вказує, що дана справа про поділ майна подружжя не є складною за своєю суттю. Адвокатом складено лише один процесуальний документ - апеляційну скаргу на рішення першої інстанції, яка обґрунтовується фактично лише презумпцією спільності права власності подружжя на майно, набуте ними за час шлюбу. Апеляційний суд вважає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Як вбачається із наданого детального опису робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом АБ «Валентина Журавель», адвокатом виконано наступні роботи: - підготовки та направлення до суду клопотання про ознайомлення з матеріалами справи адвокатом витрачено 1 годину на суму 300 грн; - ознайомлення з матеріалами справи, витрачено 30 хв на дорогу до суду та в зворотній бік, 1 година ознайомлення на суму 4 950 грн; - підготовка і направлення апеляційної скарги на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 14 листопада 2022 року витрачено 4 години 30 хвилин часу на суму 15000 грн; - участь адвоката у судовому засіданні 27 червня 2023 року орієнтована тривалість зазначено 2 години на суму 6600 грн. При цьому адвокатом зазначено, що загальний розмірі судових витрат ОСОБА_2 на правничу допомогу становить 26850 грн. Водночас проаналізувавши наведений у заяві про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу детальний опис наданих адвокатом послуг, та подані документи, апеляційний суд вважає, що відображена у цих доказах інформація щодо характеру та обсягу виконаної адвокатом Журавель В.І. роботи (наданих послуг) не відповідає критерію розумності та часу, витраченому адвокатом на виконання відповідних робіт. А саме, в частині щодо підготовки та направлення до суду клопотання про ознайомлення з матеріалами справи адвокатом витрачено 1 годину, що не відповідає критерію розумності та часу, витраченому адвокатом на виконання відповідних робіт. Щодо участі адвоката у судовому засідання колегія суддів звертає увагу на те, що судове засідання, яке відбувалось 27 червня 2023 року тривало 1 год, тому зазначення стороною позивача про участь адвоката у судовому засідання 2 години є необґрунтованими. Враховуючи наявність заперечень сторони позивача щодо неспівмірності заявлених розмірів витрат на оплату правничої допомоги адвокатів, колегія суддів вважає, що розмір заявлених адвокатом Журавель В.І. витрат на оплату правової допомоги є завищеним та не співмірним з обсягом наданих послуг. Отже, вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, колегія суддів вважає, що витрати ОСОБА_2 на оплату послуг адвоката Журавель В.І. в сумі 26850 грн. є завищеними та неспівмірними з реальним обсягом такої допомоги, предметом спору та складністю справи, не відповідають критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Тому колегія суддів дійшла висновку, враховуючи клопотання відповідача щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу, про наявність підстав для стягнення з позивача на користь відповідача ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу на загальну суму 14000 грн. Заява відповідача ОСОБА_3 про відшкодування на її користь витрат на професійну правничу допомогу в апеляційному суді задоволенню не підлягає оскільки судом задоволено апеляційну скаргу позивача, та всі його позовні вимоги, а тому він відповідно до ст. 141 ЦПК України не зобов`язаний за таких обставин компенсувати відповідачу, понесені нею витрати. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 - задовольнити. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 14 листопада 2022 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення. Визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_3 готівкові кошти у розмірі 40 000 дол. США, що еквівалентно 1 122 436,00 грн. за офіційним курсом НБУ станом на момент подання позовної заяви. В порядку поділу майна, що є спільною власністю подружжя, стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію у розмірі 20 000 дол. США, що еквівалентно 561 218 грн. за офіційним курсом НБУ станом на день подання позовної заяви. Визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_3 транспортний засіб автомобіля марки «SCODA SUPERB», чорного кольору 2009 року випуску, вартість якого складає 274 070,80 грн. станом на момент подання позовної заяви, який був зареєстрований на праві власності за ОСОБА_3 у період з 17.01.2012 по 16.10.2020; В порядку поділу майна, що є спільною власністю подружжя, стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію у розмірі 137 035,40 грн.. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 18450 грн судового збору Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 14000 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 04 липня 2022 року. Головуючий О.В. Желепа Судді: О.Ф. Мазурик О.В. Немировська