Постанова 4824 № 754/8078/25

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 19 лютого 2026 року м. Київ провадження № 22-ц/824/4562/2026 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач), суддів: Левенця Б. Б., Саліхова В. В., при секретарі Мудрак Р. Р., за участі: адвоката Гречаника О. В. в інтересах позивача, відповідача ОСОБА_1 , розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду міста Києва у складі судді Гринчак О. І. від 15 жовтня 2025 року у цивільній справі № 754/8078/25 Деснянського районного суду міста Києва за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про захист честі, гідності та ділової репутації, визнання недостовірною інформації та стягнення моральної шкоди, В С Т А Н О В И В: В травні 2025 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом, в якому просив визнати недостовірною та такою, що порушує ділову репутацію ОСОБА_2 інформацію, яка містить фактичні твердження, поширену в апеляційній скарзі від 25.05.2023 у цивільній справі № 756/11952/21 - ОСОБА_1 та доведену до відома ОСОБА_3 , Київському апеляційному суду, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , Оболонській РДА м. Києва, а саме - « ОСОБА_2 , є учасником шахрайської схеми, дочекався поки квартиру (за адресою: АДРЕСА_1 ) продадуть, поділили кошти, а потім направили позовну заяву до суду»; - зобов`язати ОСОБА_1 протягом 5 днів з дня набрання судовим рішенням законної сили спростувати публічно вказану недостовірну інформацію у подібний спосіб, яким ця інформація була поширена, а саме повідомити ОСОБА_3 , Київському апеляційному суду, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , Оболонській РДА м. Києва, таку інформацію: під заголовком «СПРОСТУВАННЯ» « ОСОБА_2 , не шахрай, не є учасником шахрайської схеми, не чекав продажу квартири (за адресою: АДРЕСА_1 ), не ділив кошти з її продажу, а звернувся до суду за захистом свого права, як належний користувач за ордером на користування житловим приміщенням 1978 року, порушеного справжніми шахраями, негативна та недостовірна інформація поширена мною, ОСОБА_1 щодо ОСОБА_2 також не підтверджується висновками судових рішень»; - стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 135 000,00 грн. Обґрунтовую позовні вимоги, позивач зазначав, що ОСОБА_1 у тексті апеляційної скарги від 25.05.2023 поширив щодо нього недостовірну інформацію про участь у «шахрайській схемі» та розподілі коштів від продажу квартири. Вважає, що вказані відомості, доведені до відома суду та учасників справи, принижують його честь, гідність та ділову репутацію. Стверджує, що інформація є неправдивою, оскільки його право на користування спірним житлом підтверджено ордером від 1978 року та постійною реєстрацією з 2000 року. Наголошує на тому, що судовими рішеннями від 27.11.2023 було остаточно підтверджено його законне право на користування квартирою. Позивач вказує на свою бездоганну репутацію, що підтверджується витягом МВС про відсутність судимостей та кримінальних переслідувань станом на травень 2025 року. Звертає увагу на негативний характер поширених даних, оскільки поняття «шахрайство» сприймається суспільством як ознака злочинної діяльності. Вважає, що поширення таких тверджень руйнує його позитивний образ та створює хибне уявлення про його особу в державних органах. Посилається на статтю 277 ЦК України, згідно з якою негативна інформація вважається недостовірною, якщо поширювач не доведе протилежного. Зазначає, що статус адвоката не звільняє відповідача від цивільно-правової відповідальності за поширення недостовірних відомостей під час представництва інтересів клієнта. Вважає, що поширення інформації серед широкого кола осіб (суддів, працівників РДА, приватних нотаріусів) вимагає публічного спростування. Позивач наполягав на тому, що інформація є фактичним твердженням, а не оціночним судженням, оскільки описує конкретний склад правопорушення Обґрунтовував розмір моральної шкоди у 135 000 грн глибиною душевних страждань, завданих обвинуваченням у вчиненні тяжкого злочину. Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 15 жовтня 2025 року у позові відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі. Зазначає, що поширена відповідачем у процесуальному документі - апеляційній скарзі від 25 травня 2023 року - негативна інформацію щодо позивача про участь у шахрайській схемі та розподілі коштів від продажу квартири є фактичним твердженням про вчинення кримінального правопорушення, а не оціночним судженням чи припущенням. Звертає увагу на те, що він ніколи не притягався до кримінальної відповідальності, що підтверджується витягом з інформаційно-аналітичної системи МВС від 21.05.2025. Стверджує, що суд першої інстанції безпідставно надав перевагу лінгвістичному тлумаченню сполучника «або», повністю ігноруючи зміст обвинувачення у тяжкому злочині. Вказує на правову позицію Верховного Суду, згідно з якою адвокат несе цивільно-правову відповідальність за поширення недостовірної інформації навіть за дорученням клієнта (правовий висновок у постанові від 13.10.2021 у справі № 923/1379/20). Апелянт підкреслює, що його право на користування спірною квартирою підтверджено численними судовими рішеннями, які набрали законної сили, що спростовує будь-які закиди про його недоброчесність. Зауважує, що поширення такої інформації серед широкого кола осіб та державних органів суттєво принижує його честь, гідність та ділову репутацію. Скаржник вважає помилковим висновок суду про обов`язковість лінгвістичної експертизи, оскільки характер тверджень є очевидним для сприйняття. Також вказує, що подальші дії відповідача щодо подання заяви про злочин лише підтверджують його намір стверджувати про факт злочину, а не висловлювати суб`єктивну думку. Вважає, що судом не було надано належної юридичної оцінки доказам поширення відомостей та їхньому негативному змісту. Наполягає на тому, що недостовірність інформації презюмується відповідно до частини третьої статті 277 ЦК України, доки не доведено протилежне. Обґрунтовує розмір моральної шкоди у 135 000 гривень глибиною душевних страждань та тривалістю порушення немайнових прав. У поданому відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_1 , просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, посилаючись на безпідставність її доводів, а рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним. Зазначає, що як адвокат він лише викладав правову позицію своєї клієнтки та діяв суворо у межах наданих йому професійних повноважень. Наголошує на свідомому використанні сполучника «або», що, на його думку, свідчить про висловлення припущення, а не ствердження про доконаний факт. Звертає увагу на наявність відкритого кримінального провадження від 11 червня 2025 року, де позивач фігурує у зв`язку із заявами про шахрайство, що на думку відповідача створює фактичний базис для висловлених думок. Стверджує, що цей позов є формою недозволеного тиску на нього як на адвоката з метою перешкоджання професійній діяльності у справах довірителя. Посилається на положення статті 34 Конституції України щодо права на свободу думки і слова та практику Європейського суду з прав людини щодо захисту оціночних суджень. Вказує на відсутність у матеріалах справи висновку лінгвістичної експертизи, що на його переконання унеможливлює доведення фактичного характеру оспорюваного висловлювання. Вважає, що адвокат не повинен ідентифікуватися з клієнтом та не може нести відповідальність за викладення позиції сторони у судовій справі. У поданій відповіді на відзив на апеляційну скаргу позивач, просив не приймати вказаний відзив до увагу та задовольнити подану позивачем апеляційну скаргу на рішення суду від 15.10.2025. В судовому засіданні суду апеляційної інстанції адвокат Гречаника О. В. в інтересах позивача, підтримав апеляційну скаргу із викладених у ній підстав та доводів. Відповідача ОСОБА_1 проти задоволення скарги заперечив із підстав та доводів викладених у відзиві. Заслухавши доповідь судді Євграфової Є. П., пояснення представника позивача, а також відповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів виходить з наступного. Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 27.04.2023 у справі № 756/11952/21 позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_9 , ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_10, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_11, Оболонська районна в м. Києві державна адміністрація про визнання недійсним договорів купівлі-продажу квартири та виселення без надання іншого житлового приміщення задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири від 26.07.2017, за яким продавці ОСОБА_6 і ОСОБА_7 продали покупцю ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_2 , який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_10, та зареєстровано у реєстрі за № 3955. Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири від 14.09.2017, за яким продавець ОСОБА_5 продала покупцю ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_2 , який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_11, та зареєстровано в реєстрі за № 1952. Виселено ОСОБА_4 із квартири АДРЕСА_2 без надання іншого жилого приміщення. Виселено ОСОБА_12 із квартири АДРЕСА_2 без надання іншого жилого приміщення (а.с. 35-43). 25.05.2023 ОСОБА_1 , що у вказаній справі як адвокат здійснював представництво ОСОБА_4 (як відповідача), подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову (а.с. 17-34). В апеляційній скарзі, зокрема, зазначено, що «На момент укладання договорів ніяких обтяжень щодо спірної квартири не було, що ще раз підкреслює, що позивач не цікавився спірною квартирою або є учасником шахрайської схеми. Дочекався поки квартиру продадуть, поділили кошти, а потім направили позовну заяву до суду» (а.с. 24). Постановою Київського апеляційного суду від 27.11.2023 у справі № 756/11952/21 апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_4 адвоката ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 27.04.2023 змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В інший частині рішення залишено без змін (а.с. 44-60). У постанові Київського апеляційного суду від 27.11.2023 у справі № 756/11952/21 зазначено, наступне: «між сторонами у справі протягом тривалого часу існує спір щодо визнання ОСОБА_2 , ОСОБА_9 , ОСОБА_3 такими, що втратили право користування житлом - спірною квартирою АДРЕСА_2 ; заочним рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 30.09.2015 позов ОСОБА_13 до ОСОБА_2 , ОСОБА_9 , ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_8 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_6 , про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням задоволено. Визнано ОСОБА_2 , ОСОБА_9 , ОСОБА_3 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме: квартирою АДРЕСА_3 (справа № 756/8680/15-ц); рішенням Апеляційного суду м. Києва від 28.11.2017 апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 30.09.2015 скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_13 відмовлено (справа № 756/8680/15-ц); на час приватизації ОСОБА_6 та ОСОБА_7 квартири АДРЕСА_2 та видання їм 19.05.2017 Органом приватизації державного житлового фонду - управління житлово- комунального господарства Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації свідоцтва про право власності на спірну квартиру, було чинне рішення суду про визнання позивачів такими, що втратили право користуватись спірною квартирою. Однак, в подальшому, рішенням Апеляційного суду м. Києва від 28.11.2017 апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 30.09.2015 скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_13 відмовлено (справа № 756/8680/15-ц); договір купівлі-продажу квартири від 26.07.2017 було укладено між ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_5 на підставі документів про приватизацію спірної квартири, яким в договорі зазначено свідоцтво про право власності від 19.05.2017 Серії НОМЕР_1 ; рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 24.09.2020 (справа № 756/8140/18) визнано недійсними приватизацію та Свідоцтво про право власності від 19.05.2017 Серії НОМЕР_1 , видане на підставі розпорядження від 19.05.2017 №1992 Органом приватизації державного житлового фонду - управлінням житлово-комунального господарства Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації на квартиру АДРЕСА_2 за ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ; відповідачами ОСОБА_6 та ОСОБА_7 було незаконно приватизовано спірну квартиру, а тому вони не мали права розпорядження спірним майном, в тому числі і шляхом укладення оспорюваного договору купівлі-продажу квартири від 26.07.2017 з ОСОБА_5 , а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність, визначених ст. 203, 215 ЦК України, підстав для визнання вказаного правочину та укладеного в подальшому 14.09.2017 договору купівлі-продажу спірної квартири між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 недійсними; право ОСОБА_2 на користування квартирою було поновлено у зв`язку із тим, що квартира була повернута у власність територіальної громади, а рішення Оболонського районного суду м. Києва від 25.11.2008 про визнання ОСОБА_2 , ОСОБА_9 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування квартирою, було скасоване; наявні правові підстави для виселення відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_12 з квартири АДРЕСА_2 , оскільки договір купівлі-продажу, на підставі якого ОСОБА_4 та член її сім`ї набули право власності на житло, був визнаний недійсним; ОСОБА_4 придбала за відплатним договором квартиру АДРЕСА_2 у ОСОБА_5 , яка не мала права її відчужувати. ОСОБА_5 придбала вказану квартиру у ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які також не мали право її відчужувати також за відплатним договором купівлі-продажу. З огляду на те, що відповідач не позбавлена права звернутись до суду за захистом свого порушеного права саме до тієї особи, дії якої його порушили, колегія суддів дійшла висновку про наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між легітимною метою у цій справі та виселенням відповідачів зі спірної квартири». З матеріалів цієї справи слідує, що 27.07.2018 ОСОБА_4 зверталася до Оболонського управління поліції ГУНП в м. Києві із заявою (повідомленням) про кримінальне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1, 4 ст. 190 КК України (а.с. 91-93). У заяві зазначено, зокрема, що «є обґрунтовані підстави вважати, що в діях ОСОБА_13 , його брата ОСОБА_2 , ОСОБА_9 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 є ознаки шахрайства, направленого на заволодіння моїм майном» (а.с. 92). Судом також констатована відсутність у матеріалах справи доказів того, що за заявою від 27.07.2018 відомості були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Водночас, вже після відкриття провадження у цій справі (28.05.2025), адвокат ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_4 звернувся до Оболонського УП ГУНП у м. Києві із заявою про кримінальне правопорушення за ч. 1, 4 ст. 190 КК України (а.с. 91-97), яка зареєстрована за вх. № В-23701 від 06.06.2025 (а.с. 98). У заяві адвокат вказав, що діє на підставі договору про надання правової допомоги № 08/06цс22-ФО-3 від 08.06.2022, укладеного з ОСОБА_4 . У заяві також зазначено, що «є обґрунтовані підстави вважати, що в діях ОСОБА_13 , його брата ОСОБА_2 , ОСОБА_9 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 є ознаки шахрайства, направленого на заволодіння майном громадянки ОСОБА_4 » (а.с. 95). На заяві міститься відмітка про те, що «з заявою згодна (підпис) ОСОБА_4 » (а.с. 97). Листом Оболонського УП ГУНП у м. Києві повідомлено адвоката ОСОБА_1 про те, що 11.06.2025 заява про кримінальне правопорушення ОСОБА_4 зареєстрована в Єдиному реєстру досудових розслідувань за № 12025100050001595 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 190 КК України (а.с. 98). Відповідно до Витягу з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» ФОВА003898493 позивач - ОСОБА_2 станом на 21.05.2025 є особою, стосовно якої: - відомості про притягнення до кримінальної відповідальності: відсутні; - відомості про наявність незнятої чи непогашеної судимості: відсутні; - відомості про розшук: відсутні (а.с. 16). Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що оспорюване висловлювання за своїм змістом та формою є припущенням, а не твердженням про факт. Встановивши, що відповідач використав розділовий сполучник «або» у фразі щодо участі позивача у схемі, суд дійшов висновку про висловлення ним альтернативної думки або версії подій. Суд зазначив про відсутність у справі висновку лінгвістичної експертизи (семантико-текстуального дослідження), який би спростував характер висловлювання як оціночного судження. Посилаючись на судову практику, суд першої інстанції вказав, що термін «шахрай» може сприйматися як суб`єктивна оцінка діяльності особи, а не як звинувачення у конкретному злочині. Встановивши, що факт поширення недостовірних фактичних даних не був належним чином підтверджений, суд дійшов висновку про відсутність підстав для спростування інформації та відшкодування моральної шкоди. При цьому суд визнав адвоката належним відповідачем, проте не встановив у його діях повного складу цивільного правопорушення. Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до статті 34 Конституції України та статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань є фундаментом демократичного суспільства. Водночас, згідно зі статтею 68 Конституції України, кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Вирішуючи спір про захист честі та гідності, суд має забезпечити баланс між цими правами, керуючись принципом розмежування фактичних тверджень та оціночних суджень. Юридичним складом правопорушення, наявність якого є підставою для задоволення позову за статтею 277 ЦК України, є поширення саме недостовірної інформації, тобто відомостей про події та явища, яких не існувало взагалі або які викладені неправдиво. Натомість, відповідно до статті 30 Закону України «Про інформацію», ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (правовий висновок у постанові Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 185/871/18). Аналізуючи оспорювану фразу «позивач не цікавився спірною квартирою або є учасником шахрайської схеми. Дочекався поки квартиру продадуть, поділили кошти, а потім направили позовну заяву до суду», колегія суддів зазначає, що вона за своєю правовою природою є розумовим актом, який має оціночний характер і виражає суб`єктивне ставлення автора до обставин виникнення цивільно-правового спору. Використання розділового сполучника «або» прямо свідчить про альтернативність думки та висловлення припущення, пов`язаного з такими психологічними станами як сумнів чи віра, що виключає можливість перевірки такого судження на предмет його об`єктивної відповідності дійсності (правовий висновок у постанові Верховного Суду від 23.12.2021 у справі № 398/3086/19). Колегія суддів підкреслює, що вживання термінів «шахрай», «шахрайська схема», «аферист» тощо у контексті тривалого майнового конфлікту не можна автоматично розцінювати як звинувачення особи у вчиненні конкретного кримінального правопорушення. Такі терміни часто несуть провокативне забарвлення і використовуються учасниками процесу для характеристики недобросовісної, на їхню думку, поведінки опонента. Згідно з усталеною практикою Верховного Суду, якщо висловлювання не містить ствердження про порушення конкретних норм законодавства з посиланням на доведені факти, воно є оцінкою дій і не підлягає спростуванню (правовий висновок у постановах Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 369/11909/20 та від 14.07.2021 у справі № 203/360/20). Навіть якщо висловлювання є оціночним судженням, воно повинно мати під собою достатнє фактичне підґрунтя. У рішенні ЄСПЛ у справі «Праґер і Обершлік проти Австрії» (1995) було встановлено, що свобода вираження поглядів захищає не лише нейтральну інформацію, а й ту, що може викликати роздратування чи неспокій. Проте, на відміну від ситуації у справі «Праґер і Обершлік», де звинувачення були «надто огульними», у даній справі відповідач-адвокат спирався на реальні факти: існування багаторічних судових спорів щодо квартири № 77 та наявність офіційних заяв клієнтки до правоохоронних органів. Це свідчить про наявність «фактичного базису», який робить оціночне судження адвоката виправданим у межах професійної діяльності та захисту інтересів клієнта. Колегія суддів також враховує, що межа допустимої критики щодо осіб, які залучені до публічного судового розгляду, є ширшою, адже учасники процесу мають виявляти толерантність до різких висловлювань опонента, якщо вони стосуються предмета спору. Стиль вираження думок захищений статтею 10 Конвенції, а висловлювання в образливій чи провокативній формі, якщо вони є суб`єктивною думкою автора, не можуть бути предметом судового захисту як недостовірна інформація (правовий висновок у постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 127/30294/18). Фраза про те, що позивачі «поділили кошти», у контексті всього речення виступає не як самостійний доведений факт, а як логічне продовження висловленого припущення щодо мети дій позивача. Оскільки оцінити правдивість суб`єктивної версії подій неможливо, вона не входить до предмета судового доказування. Колегія суддів зазначає, що хоча вжиті відповідачем-адвокатом висловлювання можуть сприйматися позивачем як суб`єктивно образливі та такі, що не відповідають загальним уявленням про етику професійного спілкування, вони, тим не менш, залишаються в межах допустимої критики в контексті гострого судового конфлікту. Суд розрізняє неетичну поведінку, яка може бути предметом дисциплінарного розгляду у відповідних органах адвокатського самоврядування, та цивільно-правове правопорушення у вигляді поширення недостовірних фактів. Оскільки оспорювані фрази не містять конкретних фактичних даних, а є лише різкою формою вираження правової позиції, вони не створюють складу правопорушення, передбаченого статтею 277 ЦК України. Таким чином, встановивши, що оспорювані висловлювання відображають власну оцінку подій адвокатом під час виконання ним професійних обов`язків, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність юридичного складу цивільного правопорушення. Поширення оціночних суджень та припущень не тягне за собою обов`язку щодо їх спростування чи відшкодування моральної шкоди. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції. Отже оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду відповідають встановленим обставинам, підстави для зміни чи скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги не встановлені. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 369, 374, 375, 381, 383 ЦПК України суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 15 жовтня 2025 року залишити без задоволення. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 15 жовтня 2025 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 23 лютого 2026 року. Судді Є. П. Євграфова Б. Б. Левенець В. В. Саліхов