Постанова 4855 № 580/2489/25

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/2489/25 Головуючий у 1-й інстанції: Паламар П.Г. Суддя-доповідач: Черпак Ю.К. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 лютого 2026 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Черпака Ю.К., суддів Кобаля М.І., Штульман І.В., розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 20 травня 2025 року, ухвалене в порядку спрощеного (письмового) позовного провадження без повідомлення та виклику сторін, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И В: У березні 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач/ ОСОБА_1 ) звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі - апелянт/відповідач/ГУ ПФУ в Чернігівській області) про: - визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Черкаській області № 230750002127 від 17 січня 2025 року щодо відмови у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ; - зобов`язання ГУ ПФУ в Черкаській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 усі періоди роботи відповідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 03 серпня 1977 року, періоди роботи відповідно записів дублікату трудової книжки НОМЕР_2 від 14 грудня 1989 року: з 16 березня 1982 року по 17 березня 1992 року; періоди роботи в Російській Федерації: з 20 травня 1994 року по 24 травня 1995 року, з 24 травня 1995 року по 24 березня 2000 року, з 25 березня 2000 року по 07 жовтня 2001 року, з 20 березня 2002 року по 31 грудня 2002 року, з 14 березня 2003 року по 31 грудня 2003 року, з 21 липня 2006 року по 16 жовтня 2006 року, з 10 січня 2007 року по 19 липня 2007 року, з 12 березня 2008 року по 13 жовтня 2008 року, з 08 травня 2009 року по 28 жовтня 2009 року, з 17 травня 2010 року по 16 жовтня 2010 року, з 15 травня 2014 року по 27 жовтня 2014 року, з 01 квітня 2015 року по 30 жовтня 2015 року, з 03 березня 2016 року по 07 березня 2016 року, з 09 березня 2016 року по 29 жовтня 2016 року, з 11 березня 2017 року по 17 жовтня 2017 року, з 05 березня 2018 року по 30 вересня 2018 року, з 06 березня 2020 року по 08 червня 2020 року; період роботи в російській федерації (Сахалінська область) відповідно до довідки № 3 від 10 січня 2006 року. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що після досягнення пенсійного віку звернувся до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком, надавши наявні документи, які підтверджують його трудову діяльність, зокрема трудову книжку та її дублікат, однак йому відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Така відмова є протиправною, оскільки Пенсійний фонд безпідставно не зарахував значну частину періодів його роботи через формальні недоліки у заповненні трудової книжки, наявність виправлень у персональних даних, розбіжності у датах, а також відсутність уточнюючих довідок та апостиля на окремих документах про роботу за кордоном. Працівник не може нести негативні наслідки неналежного оформлення документів роботодавцем, а трудова книжка відповідно до законодавства є основним доказом стажу, а за відсутності або неточності окремих записів стаж має підтверджуватись іншими доказами, у тому числі показами свідків. Крім того, припинення дії міжнародної угоди у сфері пенсійного забезпечення та відсутність можливості перевірки документів на території іншої держави не може бути підставою для позбавлення його права на соціальний захист. Посилаючись на норми законодавства та практику Верховного Суду, позивач вважає, що надав достатні документи для підтвердження необхідного страхового стажу, а тому рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії та незарахування спірних періодів роботи підлягає скасуванню з покладенням обов`язку зарахувати відповідні періоди до страхового стажу та призначити йому пенсію за віком. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 20 травня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в Черкаській області № 230750002127 від 17 січня 2025 року. Зобов`язано ГУ ПФУ в Черкаській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10 січня 2025 року про призначення пенсії та прийняти рішення у встановленому порядку відповідно до норм чинного законодавства України, із урахуванням наданої судом у цьому рішенні правової оцінки. В решті позовних вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок ГУ ПФУ в Черкаській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в сумі 600, 00 грн. Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що право позивача на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист, а відмова у призначенні пенсії може ґрунтуватися лише на належно встановлених обставинах та правомірно застосованих нормах закону. Суд встановив, що позивач досяг пенсійного віку та звернувся із заявою про призначення пенсії, однак відповідач фактично відмовив, пославшись на рішення іншого органу ПФУ, прийняте за принципом екстериторіальності, не здійснивши самостійної оцінки поданих документів і не обчисливши страховий стаж у порядку, визначеному статтею 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV. Трудова книжка є основним документом, який підтверджує стаж, а формальні недоліки її заповнення (зокрема виправлення прізвища на титульній сторінці) самі по собі не є достатньою підставою для неврахування періодів роботи, якщо відсутні докази недостовірності записів та не спростовано факту трудової діяльності. Водночас суд зауважив, що за наявності сумнівів щодо документів пенсійний орган має право і обов`язок вживати заходів для їх перевірки та витребування додаткових відомостей, але відповідач таких дій не вчинив, натомість переклав негативні наслідки на позивача, чим порушив принципи належного урядування та повного й об`єктивного розгляду заяви. Припинення дії Угоди СНД у сфері пенсійного забезпечення не нівелює вже набуті пенсійні права, а стаж, набутий на території іншої держави, підлягає врахуванню з урахуванням положень міжнародних договорів та приписів про збереження пенсійних прав у разі виходу держави з Угоди. За таких обставин рішення ГУ ПФУ в Черкаській області від 17 січня 2025 року є протиправним. Разом з тим суд відмовив у задоволенні вимог про зарахування конкретних періодів до страхового стажу, оскільки визначення стажу та призначення пенсії належить до виключної компетенції органів Пенсійного фонду й пов`язане з реалізацією дискреційних повноважень, а суд не вправі підміняти пенсійний орган та здійснювати розрахунок стажу замість нього. Натомість, як належний спосіб захисту, суд зобов`язав відповідача повторно розглянути заяву позивача та прийняти рішення відповідно до законодавства з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. Апелянт зазначив, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини та помилково застосував норми матеріального права, оскільки під час розгляду заяв позивача про призначення пенсії діє механізм екстериторіальності (автоматизований розподіл звернень), і відповідальним за первинне опрацювання заяви було визначено ГУ ПФУ в Запорізькій області, яке правомірно відмовило у призначенні пенсії через відсутність необхідного страхового стажу. Стаж не може бути зарахований за записами трудової книжки та її дубліката через виявлені порушення оформлення (виправлення ПІБ на титульній сторінці, внесення записів у дублікат раніше дати його видачі, а також невідповідність окремого періоду даним основної книжки), а періоди роботи в Російській Федерації не підлягають врахуванню з огляду на припинення дії Угоди 1992 року для України з 19 червня 2023 року та вихід Російській Федерації з Угоди (з 01 січня 2023 року), у зв`язку з чим позивачу обґрунтовано відмовлено у зарахуванні цих періодів і, як наслідок, у призначенні пенсії. Повторне звернення позивача 10 січня 2025 року не супроводжувалося поданням нових документів на підтвердження стажу, тому підстав для іншого рішення не було. На підставі наведеного апелянт просить скасувати рішення суду і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Апеляційний розгляд справи відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та на основі наявних доказів. Згідно з частинами першою та другою статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. З метою повного та всебічного встановлення обставин справи, колегією суддів вирішено продовжити на розумний строк її апеляційний розгляд. Перевіривши повноту встановлення фактичних обставин справ та їх правову оцінку, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до ГУ ПФУ в Черкаській області із заявою від 13 грудня 2023 року про призначення пенсії за віком. За принципом екстериторіальності, ГУ ПФУ в Запорізькій області рішенням від 14 грудня 2023 року № 230750002127 відмовило у призначенні пенсії позивачу з підстав відсутності страхового стажу роботи. До загального страхового стажу не враховано період роботи: - всі періоди роботи відповідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 03 серпня 1977 року, оскільки на титульній сторінці трудової книжки має місце виправлення ПІБ заявника з порушенням вимог пункту 2.13 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників; - періоди роботи відповідно записів дублікату трудової книжки НОМЕР_3 від 14 грудня 1989 року, оскільки записи про роботу з 28 липня 1977 року по 27 жовтня 1977 року та з 05 лютого 1980 року по 05 червня 1980 року зроблено раніше видачі дублікату, тому періоди роботи необхідно підтвердити уточнюючими довідками підприємств (організацій); - період роботи з 16 березня 1982 року по 17 березня 1992 року, оскільки він не відповідає періоду роботи, зазначеному в трудовій книжні НОМЕР_1 (записи про роботу № 12-24); -періоди роботи в Російській Федерації з 20 травня 1994 року по 24 травня 1995 року, з 24 травня 1995 року по 24 березня 2000 року, з 25 березня 2000 року по 07 жовтня 2001 року, з 20 березня 2002 року по 31 грудня 2002 року, з 14 березня 2003 року по 31 грудня 2003 року, з 21 липня 2006 року по 16 жовтня 2006 року, з 10 січня 2007 року по 19 липня 2007 року, з 12 березня 2008 року по 13 жовтня 2008 року, з 08 травня 2009 року по 28 жовтня 2009 року, з 17 травня 2010 року по 16 жовтня 2010 року, з 15 травня 2014 року по 27 жовтня 2014 року, з 01 квітня 2015 року по 30 жовтня 2015 року, з 03 березня 2016 року по 07 березня 2016 року, з 09 березня 2016 року по 29 жовтня 2016 року, з 11 березня 2017 року по 17 жовтня 2017 року, з 05 березня 2018 року по 30 вересня 2018 року, з 06 березня 2020 року по 08 червня 2020 року, оскільки з 19 червня 2023 року для України припинено дію Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, у зв`язку з чим, стаж роботи зараховується по 31 грудня 1991 року; - період роботи в Російській Федерації (Сахалінська область) відповідно копії довідки № 3 від 10 січня 2006 року, оскільки відсутній оригінал довідки та не проставлено апостиль компетентним органом держави. Страховий стаж заявника становить 5 років 02 місяці 8 днів. 10 січня 2025 року ОСОБА_1 повторно звернувся до ГУ ПФУ в Черкаській області із заявою про призначення пенсії за віком. Рішенням ГУ ПФУ в Черкаській області від 17 січня 2025 року № 230750002127 позивачу відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, з огляду на прийняте ГУ ПФУ в Запорізькій області рішення від 14 грудня 2023 року № 230750002127. Не погоджуючись із зазначеним рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом. Колегія суддів, переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, враховує наступне. Згідно частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Вирішуючи спір, колегія суддів виходить із того, що діяльність суб`єкта владних повноважень повинна відповідати не лише спеціальному законодавству у сфері пенсійного забезпечення, а й загальним вимогам до прийняття індивідуальних адміністративних актів, визначеним Законом України «Про адміністративну процедуру». Закон України «Про адміністративну процедуру» від 17 лютого 2022 року № 2073-IX (далі - Закон № 2073-IX) регулює відносини органів виконавчої влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, інших суб`єктів, які відповідно до закону уповноважені здійснювати функції публічної адміністрації, з фізичними та юридичними особами щодо розгляду і вирішення адміністративних справ у дусі визначеної Конституцією України демократичної та правової держави та з метою забезпечення права і закону, а також зобов`язання держави забезпечувати і захищати права, свободи чи законні інтереси людини і громадянина. Відповідно до статті 71 Закону № 2073-IX письмовий адміністративний акт або усний адміністративний акт, підтверджений у письмовій формі, складається із вступної, мотивувальної, резолютивної та заключної частин. Мотивувальна частина адміністративного акта складається згідно з вимогами цього Закону. Згідно із статтею 72 Закону № 2073-IX адміністративний акт, прийнятий у письмовій формі, або усний адміністративний акт, підтверджений у письмовій формі, повинен мати мотивувальну частину (крім випадків, передбачених частиною шостою цієї статті). Мотивування (обґрунтування) адміністративного акта в письмовій формі повинно забезпечувати особі можливість правильно його зрозуміти та реалізувати своє право на оскарження адміністративного акта. У мотивувальній частині адміністративного акта зазначаються: 1) дата подання заяви або скарги та стислий зміст вимоги, що в ній міститься (у разі прийняття акта за заявою або скаргою особи); 2) фактичні обставини справи; 3) зміст документів та відомості, враховані під час розгляду справи; 4) посилання на докази або інші матеріали справи, на яких ґрунтуються висновки адміністративного органу; 5) детальна правова оцінка обставин, виявлених адміністративним органом, та чітке зазначення висновків, зроблених на підставі такої правової оцінки виявлених обставин. Адміністративний акт може не містити посилання на фактичні обставини справи і результати дослідження доказів та інших матеріалів справи, якщо такий акт прийнято на підставі акта чи іншого документа, складеного за результатами проведення інспекційних (контрольних, наглядових) заходів, якщо цей документ вже містить відповідне мотивування (обґрунтування) та доведений до особи належним чином. Для окремих видів справ законодавством можуть визначатися додаткові відомості, що зазначаються у мотивувальній частині адміністративного акта. Відсутність в адміністративному акті мотивувальної частини, складеної відповідно до вимог цього Закону, має наслідки, встановлені цим Законом. Мотивування (обґрунтування) адміністративного акта не вимагається, якщо: 1) адміністративний орган задовольнив заяву, при цьому адміністративний акт не стосується прав, свобод чи законних інтересів інших осіб; 2) адміністративний орган під час здійснення інспекційних (контрольних, наглядових) повноважень не виявив порушень законодавства. Отже, обов`язком адміністративного органу є не лише формальне повідомлення результату розгляду заяви, а виклад логічного та зрозумілого причинно-наслідкового зв`язку між встановленими обставинами, доказами та правовими нормами, що зумовили прийняття рішення. З матеріалів справи слідує, що рішення ГУ ПФУ в Черкаській області від 17 січня 2025 року № 230750002127 фактично не містить власної мотивувальної частини: у ньому не наведено аналізу поданої заяви, не визначено фактичні обставини, не зазначено оцінку поданих документів, не наведено правового обґрунтування відмови, а лише зроблено посилання на раніше прийняте рішення ГУ ПФУ в Запорізькій області від 14 грудня 2023 року, яке, вочевидь, не є документом, складеним за результатами проведення інспекційних (контрольних, наглядових) заходів. Таке формальне посилання на інший акт не може вважатися належним мотивуванням адміністративного акта, оскільки не дає змоги особі зрозуміти, з яких саме підстав адміністративний орган дійшов відповідних висновків саме під час повторного розгляду її звернення, які обставини перевірялися, які документи оцінювалися та чому вони визнані недостатніми. Саме по собі посилання на попереднє рішення не звільняє суб`єкта владних повноважень від обов`язку надати власне обґрунтування прийнятого акта, адже кожне звернення особи підлягає розгляду та вирішенню у спосіб, що відповідає принципам обґрунтованості, зрозумілості та передбачуваності адміністративного рішення. Відсутність у рішенні від 17 січня 2025 року належної мотивувальної частини позбавляє позивача можливості ефективно реалізувати право на оскарження, оскільки особа не може встановити, які саме обставини були перевірені органом, які доводи відхилені та з яких причин. Таким чином, спірне рішення не відповідає вимогам статей 71, 72 Закону № 2073-IX, прийняте без належного мотивування, а отже не може вважатися правомірним адміністративним актом суб`єкта владних повноважень. Крім того, за змістом Закону № 2073-IX обґрунтованість адміністративного акта є складовою принципу належного урядування та передбачає обов`язок адміністративного органу діяти добросовісно, розсудливо та пропорційно, надаючи особі зрозуміле пояснення причин прийнятого рішення. Вмотивованість рішення є не формальною вимогою до його оформлення, а гарантією того, що рішення прийнято після реального дослідження обставин справи, а не є механічним відтворенням попереднього висновку. Відсутність належного мотивування адміністративного акта унеможливлює перевірку судом правильності застосування матеріального права по суті спірних правовідносин, оскільки суд позбавлений можливості встановити, які фактичні обставини були покладені в основу рішення суб`єкта владних повноважень і які норми права він фактично застосував. За таких умов судовий контроль може здійснюватися виключно щодо дотримання процедури прийняття рішення. За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність спірного рішення та необхідність зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача, оскільки прийнятий адміністративний акт не відповідає вимогам до змісту та мотивування рішень суб`єкта владних повноважень і не містить належного правового обґрунтування. Разом із тим суд першої інстанції, обґрунтовуючи свої висновки, фактично надав правову оцінку підставам відмови у призначенні пенсії, викладеним у рішенні органу від 14 грудня 2023 року. Зазначене рішення не є предметом цього спору, оскільки оскаржується адміністративний акт від 17 січня 2025 року, який не містить самостійного мотивування та підлягає перевірці виключно на предмет відповідності вимогам до форми і змісту адміністративного акта. Отже, надання оцінки обставинам щодо наявності чи відсутності у позивача необхідного страхового стажу є передчасним і виходить за межі предмета доказування у цій справі, адже такі питання підлягають дослідженню адміністративним органом під час нового розгляду заяви з урахуванням вимог пенсійного законодавства. Враховуючи, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність спірного рішення та необхідність зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача, проте вийшов за межі предмета спору, надавши оцінку підставам відмови у призначенні пенсії, викладеним у рішенні, яке не є предметом цього спору, у зв`язку з чим висновки суду в цій частині не відповідають обставинам справи, колегія суддів відповідно до статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та зміну рішення суду першої інстанції в мотивувальній частині із залишенням без змін резолютивної частини. Керуючись статтями 308, 311, 315, 317, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області задовольнити частково. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 20 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області змінити в мотивувальній частині, виклавши її у редакції цієї постанови. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати ухвалення та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач: Черпак Ю.К. Судді: Кобаль М.І. Штульман І.В.