Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 320/37685/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/37685/24 Суддя (судді) першої інстанції: Колеснікова І.С., Головенко О.Д., Перепелиця А.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 лютого 2026 року м. Київ Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача Кузьменка В.В., суддів: Василенка Я.М., Ганечко О.М., за участю секретаря Михайлової І.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України про визнання протиправним, незаконним та нечинним наказу від від 24.06.2024 за № 910, за апеляційною скаргою Міністерства освіти і науки України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 21 травня 2025 року, В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства освіти і науки України, в якому просила: - визнати протиправним, незаконним та нечинним наказ Міністерства світи і науки України від 24.06.2024 за №

910. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 21 травня 2025 року позов задоволено. Визнано протиправним та нечинним наказ Міністерства освіти і науки України від 24.06.2024 №910 "Про деякі особливості набуття та поновлення статусу здобувача освіти". Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Міністерством освіти і науки України подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову. Доводи апелянта мотивовані тим, що підстави для задоволення позовних вимог - відсутні та відповідачем правомірно прийнято наказ Міністерства світи і науки України від 24.06.2024 за №

910. Вказано, що враховуючи правовий режим воєнного стану, який спричинений військовою агресією російської федерації, агресивність російських військових і терористичних угруповань до національної системи освіти та науки Держава, в особі Верховної Ради України, Законом України від 08 листопада 2024 року № 3438-IX «Про внесення змін до деяких законів України у сфері освіти» (далі - Закон-3438) уповноважила Міністерство освіти і науки України забезпечити у 2022, 2023, 2024 роках прийом на навчання для здобуття вищої освіти в особливому порядку без дотримання вимог Закону України «Про вищу освіту». Представники позивачки та позивачка в судовому засіданні заперечили проти задоволення вимог апеляційної скарги та просили відмовити в її задоволенні. Представник відповідача, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з`явився. Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення питання, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов`язкова, колегія суддів, з урахуванням положень п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України, визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності вказаної сторони. Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги, згідно з положеннями ст. 309 Кодексу адміністративного судочинства України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 26.12.2017 завершила навчання у Національному університеті біоресурсів і природокористування України шляхом отримання вищої освіти за спеціальністю «Правознавство» і здобуття кваліфікації «Магістр права». Положеннями пункту 6 статті 5 Закону України «Про вищу освіту» встановлено, що особи, які раніше отримали освітній ступінь «Магістр» (або «Спеціаліст»), мають право здобувати, на основі цього ступеню, освітньо-науковий ступінь «Доктор філософії» на третьому рівні вищої освіти, шляхом навчання в аспірантурі. Таким чином, позивач має право, на основі отриманого раніше освітнього ступеня «Магістр», здобувати наступний освітньо-науковий ступінь «Доктор філософії» на третьому рівні вищої освіти, шляхом навчання в аспірантурі. Зазначене вище право також підтверджується висновком з позначкою «Право вступу до аспірантури», який міститься у розділі «Академічні права» додатку до Диплому магістра позивача. Водночас, відповідачем прийнято наказ Міністерства освіти і науки України від 24.06.2024 № 910 «Про деякі особливості набуття та поновлення статусу здобувача вищої освіти у 2024 році» (далі - Наказ № 910), такого змісту: «

1. Тимчасово на період дії правового режиму воєнного стану в Україні призупинити: прийом заяв, проведення конкурсного відбору, укладання договорів про навчання між закладом вищої освіти та вступником та зарахування на навчання для здобуття третього (освітньо-наукового, освітньо-творчого) рівня вищої освіти та в асистентуру-стажування на денну або дуальну форми здобуття освіти за кошти фізичних та юридичних осіб (крім іноземців та осіб без громадянства за умови наявності державного визнання документа про освіту, на підставі якого здійснюється вступ); переведення здобувачів фахової передвищої та вищої освіти на денну або дуальну форми здобуття освіти з інших форм здобуття освіти, крім наступних категорій осіб: особи, які на дату переведення не досягли граничного віку направлення на базову військову службу, визначеного статтею 15 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», за умови наявності інформації про попереднє навчання в Єдиній державній електронній базі з питань освіти; особи, звільнені з військової служби після 24 лютого 2022 року; іноземці та особи без громадянства (за умови наявності державного визнання документа про освіту та академічної довідки, на підставі яких здійснюється переведення); поновлення (включаючи допуск до освітнього процесу після завершення строку переривання навчання) на денну або дуальну форми здобуття освіти, крім наступних категорій осіб: особи, які на дату поновлення не досягли граничного віку направлення на базову військову службу, визначеного статтею 15 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», за умови наявності інформації про попереднє навчання в Єдиній державній електронній базі з питань освіти; здобувачі освіти, які мали перерву в навчанні у зв`язку з вагітністю та пологами або доглядом за дитиною до досягнення нею трирічного віку (шестирічного віку у передбачених законодавством випадках); особи, звільнені з військової служби після 24 лютого 2022 року; особи, які поновлюються для здобуття освіти за медичними або фармацевтичними спеціальностями, за умови наявності інформації про попереднє навчання в Єдиній державній електронній базі з питань освіти; особи, яким було надано академічну відпустку тривалістю не більше одного року за медичними показаннями (у тому числі у разі її продовження до двох років), у зв`язку з участю в програмі академічної мобільності або у зв`язку із сімейними обставинами, за умови наявності інформації про попереднє навчання в Єдиній державній електронній базі з питань освіти; особи, які поновлюються до складу курсантів вищих військових навчальних закладів, закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, закладів фахової передвищої військової освіти, закладів фахової передвищої спеціалізованої військової освіти; особи, які на дату поновлення не досягли граничного віку направлення на базову військову службу, визначеного статтею 15 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», та поновлюються зі складу курсантів вищих військових навчальних закладів, закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, закладів фахової передвищої військової освіти, закладів фахової передвищої спеціалізованої військової освіти; особи, які розпочали здобуття фахової передвищої або вищої освіти в закладах освіти за кордоном та повернулися для продовження здобуття освіти в Україну (за умови наявності державного визнання документа про освіту та академічної довідки, на підставі яких здійснюється переведення); іноземці та особи без громадянства (за умови наявності державного визнання документа про освіту та академічної довідки, на підставі яких здійснюється переведення).

2. Встановити, що поновлення за освітньо-кваліфікаційними рівнями молодший спеціаліст, спеціаліст не здійснюється.

3. Встановити, що здобувачі вищої освіти ступеня доктора філософії, які до 01 січня 2024 року були відраховані із закладу вищої освіти (наукової установи) у зв`язку із завершенням терміну навчання за відповідною освітньо-науковою програмою без захисту дисертації, можуть бути поновлені до закладу вищої освіти (наукової установи) на заочну або вечірню форму здобуття освіти в межах ліцензованого обсягу за умови наявності інформації про попереднє навчання в Єдиній державній електронній базі з питань освіти з метою захисту дисертації на строк не більше дев`яти місяців. У такому разі видатки, пов`язані з проведенням захисту дисертації, здійснюються здобувачем за рахунок коштів фізичних та/або юридичних осіб.

4. Встановити, що у разі анулювання ліцензії у закладах освіти за певним рівнем вищої освіти або освітніми програмами, що передбачають присвоєння професійної кваліфікації з професій, для яких запроваджено додаткове регулювання, здобувачі освіти можуть бути поновлені до інших закладів освіти лише на вечірню або заочну форму здобуття освіти.

5. Керівникам закладів освіти та наукових установ усіх форм власності і сфер управління забезпечити дотримання вимог цього наказу.

6. Директорату фахової передвищої, вищої освіти ( ОСОБА_2 ) та департаменту атестації кадрів вищої кваліфікації ( ОСОБА_3 ) забезпечити верифікацію даних щодо здобувачів фахової передвищої та вищої освіти та здійснити організаційно-технічні заходи у разі виявлення випадків порушення законодавства.

7. Директорату фахової передвищої, вищої освіти ( ОСОБА_2 ) забезпечити подання цього наказу в установленому законодавством порядку на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України.

8. Контроль за виконанням цього наказу покласти на заступника Міністра Винницького Михайла.

9. Цей наказ набирає чинності з дня його офіційного опублікування.». Не погоджуючись із зазначеним наказом та вважаючи, що ним обмежується право на здобуття наступного освітньо-наукового ступеню «Доктор філософії», позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом. Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив, зокрема з того, що відповідач шляхом прийняття оскаржуваного наказу допустив порушення принципу правової визначеності як складового елементу верховенства права, адже, враховуючи наведене вище, тим самим створив ситуацію непередбачуваності щодо врегулювання правовідносин щодо здобуття освіти у 2024 році. Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке. Положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з положеннями ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Положеннями статей 24, 28, 55, 57 і 58 Конституції України встановлені права і свободи людини і громадянина (зокрема, щодо рівності прав, щодо своєчасного оприлюднення нормативно-правових актів, незворотності дії у часі законів та інших нормативно-правових актів), які не можуть бути обмежені в жодному випадку. Положеннями статей 8, 9, 19, 21, 22 і 53 Конституції України встановлені права і свободи, які можуть бути обмежені, але лише відповідно до положень Конституції України. При цьому, враховуючи положення статті 64 Конституції України, Конституційним Судом України у пункті 3.2 Рішення Конституційного Суду України № 10-р/2020, було зроблено висновок про те, що «обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України». Відповідно до статті 57 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними. Вимогами частини 2 статті 44 Закону України «Про вищу освіту» встановлено, що умови прийому на навчання для здобуття вищої освіти оприлюднюються на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки не пізніше 15 жовтня року, що передує року вступу до закладу вищої освіти. Законом України «Про внесення змін до деяких законів України у сфері освіти» від 08.11.2024 за № 3438-ІХ у пункті 2 розділу XV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про вищу освіту» підпункт 23 викладено у такій редакції: «у 2022, 2023, 2024 роках прийом на навчання для здобуття вищої освіти здійснюється в особливому порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки, без дотримання вимог цього Закону». Закон України «Про внесення змін до деяких законів України у сфері освіти» від 08.11.2024 за № 3438-ІХ не встановлює жодних обмежень прав громадян і не встановлює нових строків оприлюднення нормативно-правових актів в галузі освіти, а тому, відповідно, не може бути застосований до спірних правовідносин. Таким чином, суд першої інстанції цілком обґрунтовано вказав, що враховуючи положення частини 2 статті 44 Закону України «Про вищу освіту» і положення статті 57 Конституції України, будь-які правові акти, які встановлюють умови прийому на навчання для здобуття вищої освіти у 2024 році (у тому числі, форми і рівні освіти, умови і порядок подання заяв, зарахування на навчання, а також умови укладення договорів між вступником і закладом освіти тощо) повинні бути прийняті і оприлюднені на сайті Міністерства освіти і науки України не пізніше 15 жовтня 2023 року. Починаючи з 16 жовтня 2023 року, всі громадяни, які мають намір вступити до закладу вищої освіти і почати здобувати вищу освіту у 2024 році, мають право і зобов`язані дотримуватися лише тих вимог щодо прийому на навчання до закладу освіти, які були оприлюднені до 15 жовтня 2023 року. При цьому, після 15 жовтня 2023 року будь-які зміни законодавства вже не можуть впливати на права особи щодо вступу на навчання до закладу освіти у 2024 році. Колегія суддів звертає увагу на імперативні приписи статті 58 Конституції України, за якими закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Відповідно, будь-які правові акти, які встановлюють умови прийому на завчання для здобуття вищої освіти, прийняті та опубліковані пізніше 15 жовтня 2023 року, не можуть застосовуватися для прийому на навчання для здобуття вищої освіти у 2024 році. Отже, не підлягали застосуванню у 2024 році для прийому на навчання для здобуття вищої освіти нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, Центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки та будь-яких інших органів управління і контролю у цій сфері, які прийняті та опубліковані пізніше 15 жовтня 2023 року та встановлювали умови прийому на навчання для здобуття вищої освіти у 2024 році (у тому числі, які встановлюють умови ліцензування, прийняття заяв, проведення конкурсних відборів, укладання договорів про навчання, зарахування на навчання, а також обмежують форми, рівні і види освіти за будь-якими ознаками та будь-яким іншим чином). Разом з тим, спірний наказ набрав чинності лише 25.06.2024 та, відповідно, не міг бути прийнятий з дотриманням 2 статті 44 Закону України «Про вищу освіту» в частині його застосування до процедури вступу на навчання до закладу освіти у 2024 році, що свідчить про обґрунтованість доводів позивача. Закон України «Про внесення змін до деяких законів України у сфері освіти» від 08.11.2024 за № 3438-ІХ набрав чинності після 15 жовтня 2023 року, а саме - лише 27 грудня 2023 року. В свою чергу, як вже зазначалось, дійсними і законними умовами прийому до закладів вищої освіти у 2024 році можуть бути лише умови, встановлені і доведені до населення у строк до 15 жовтня 2023 року, як це встановлено імперативними вимогами статей 57, 58 і 64 Конституції України та вимогами частини 2 статті 44 Закону України «Про вищу освіту». При цьому вимоги статті 58 Конституції України не допускають можливості зворотної дії вимог пункту 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про вищу освіту» на період до 15 жовтня 2023 року, і відповідно, такі вимоги не можуть встановлювати чи дозволяти встановлювати порядок вступу та зарахування до аспірантури у 2024 році, який повинен був бути встановлений у строк до 15 жовтня 2023 року. Норми прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про вищу освіту», на які посилається апелянт, застосовуються лише у разі, якщо потрібно врегулювати відносини, пов`язані із застосуванням такого закону у зв`язку з переходом від існуючого правового регулювання до того, яке має запроваджуватися з прийняттям нового закону. Переважне значення для правового регулювання правовідносин мають норми, закладені в тексті самого закону, що у спірних правовідносинах є ст. 44 Закону України «Про вищу освіту». Отже, оскільки, станом на момент прийняття спірного акта, положення частини 2 статті 44 Закону України «Про вищу освіту», яке передбачає обов`язок відповідача оприлюднити умови прийому на навчання для здобуття вищої освіти не пізніше 15 жовтня року, що передує року вступу, змін не зазнавало та не визнавалося неконституційним, суд вважає необґрунтованим та не приймає до уваги посилання відповідача на пункт 23 розділу XV Прикінцеві та перехідні положення зазначеного закону. Окрім того, як вірно вказано судом першої інстанції положення оскаржуваного наказу мають загальний характер (тобто, поширюється на невизначене коло осіб) і встановлюють норми права, що стосуються прав і свобод громадян (зокрема, конституційних прав громадян на освіту, визначених положеннями статті 53 Конституції України). Отже, наказ № 910 є нормативно-правовим актом. Крім того, наказ поширюється на діяльність як державних, так і приватних закладів освіти, і регулює господарські та адміністративні відносини, зокрема, набуття статусу здобувача вищої освіти (зокрема, за кошти фізичних осіб та юридичних осіб), укладання договорів щодо надання платних освітніх послуг тощо. Відтак, цей наказ регулює господарські і адміністративні відносини між регуляторними органами (у тому числі Міністерством освіти і науки України, Казначейством України) і суб`єктами господарювання (державні і приватні заклади освіти, юридичні особи). В свою чергу, положеннями статті 1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» визначено, що регуляторний акт - це: прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарській: відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами держаної влади та суб`єктами господарювання; прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначено кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом. В свою чергу, регуляторним органом Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» визначає, у тому числі, центральний орган виконавчої влади, яким є відповідач. Враховуючи зазначене, оскаржуваний наказ № 910 є й регуляторним актом, а з метою дотримання засад відкритості у відповідності до частини другої статті 68 Закону України «Про освіту», органи управління у сфері освіти забезпечують обов`язкове громадське обговорення проєктів нормативно-правових актів, що стосуються системи освіти, та участь представників громадськості у підготовці та прийнятті цих документів. До органів управління у сфері освіти належить зокрема й Міністерство освіти і науки України, що відповідає положенням статті 62 зазначеного Закону. Крім того, положеннями пункту 12 Порядку проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики, затвердженого постаново Кабінету Міністрів України від 03.11.2010 за № 996, також встановлено, що в обов`язковому порядку проводяться консультації з громадськістю у формі публічного громадського обговорення та/або електронних консультацій з громадськістю щодо проектів нормативно-правових актів, які, зокрема, стосуються конституційних прав, свобод та обов`язків громадян. Проекти регуляторних актів виносяться на громадське обговорення з рахуванням вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». Оскільки право на освіту в Україні гарантоване Конституцією України, а оскаржуваний наказ стосується реалізації такого конституційного права, суд вірно відхилив твердження відповідача про відсутність правових підстав для проведення громадського обговорення проєкту спірного акта. Враховуючи зазначене, проєкт оскаржуваного Наказу № 910 підлягав обов`язковому громадському обговоренню, як нормативно-правовий і як регуляторний акт. Відповідно, відсутність громадського обговорення проекту Наказу №910 та відсутність факту його оприлюднення у строк до 15 жовтня 2023 року (який встановлений законом), що не заперечується відповідачем, свідчить про те, що такий наказ прийнятий з порушенням наведених вимог законодавства України. У рішенні Конституційного Суду України від 29 червня 2010 року №17-рп/2010 вказано, що одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, в якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто, обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки. За наведених обставин колегія суддів погоджується з тим, що у межах спірних правовідносин відповідач шляхом прийняття оскаржуваного наказу допустив порушення принципу правової визначеності як складового елементу верховенства права, адже, враховуючи наведене вище, тим самим створив ситуацію непередбачуваності щодо врегулювання правовідносин щодо здобуття освіти у 2024 році. Стосовно аргументів апеляційної скарги в частині того, що здобуття освіти не повинно бути засобом ухилення від конституційного обов`язку, судова колегія вказує, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень в контексті вимог частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України не довів правомірності прийнятого ним спірного наказу, а такі доводи жодним чином не свідчить про правомірність згаданого наказу. В частині доводів апеляційної скарги щодо відсутності порушених прав та інтересів ОСОБА_1 в межах спірних правовідносин, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини 2 другої статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Поряд з цим, приписами ст. 53 Конституції України, зокрема передбачено, що держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Крім того, право на освіту регламентовано Законом України «Про вищу освіту», а відтак відповідно до норм чинного законодавства позивачка має право здобувати освіту (у тому числі на третьому освітньо-науковому рівні вищої освіти для здобуття ступеня «Доктора філософії») на платній основі за денною формою навчання у будь-якому закладі освіти, незалежно від форми власності. Вищевказане, на переконання колегії суддів, однозначно свідчить про наявність у ОСОБА_1 права на оскарження наказу Міністерства світи і науки України від 24.06.2024 за №

910. В контексті викладеного, колегія суддів погоджується з тим, що прийнятий наказ Міністерства світи і науки України від 24.06.2024 за № 910 є протиправним та правомірно визнаний нечинним судом першої інстанції. Колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції було у повній мірі встановлено обставини справи, яким надано належну правову оцінку із дотриманням діючих норм матеріального та процесуального права. Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують висновки суду першої інстанції. Належних обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права апеляційна скарга відповідача не містить. Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі. Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши ст. 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог. Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Міністерства освіти і науки України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 21 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України про визнання протиправним, незаконним та нечинним наказу від 24.06.2024 за № 910 - залишити без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 21 травня 2025 року - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Суддя-доповідач В. В. Кузьменко Судді: Я.М. Василенко О.М. Ганечко Повний текст постанови складено 23.02.2026.