Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/14011/25

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 23 лютого 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/14011/25 Головуючий в 1 інстанції: Бойко О.Я. Дата і місце ухвалення: 19.12.2025р., м. Одеса Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого Ступакової І.Г. суддів Бітова А.І. Лук`янчук О.В. розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційними скаргами Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області та ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2025 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, відшкодування моральної шкоди, - В С Т А Н О В И Л А : В травні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому просила суд: - визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Одеській області щодо застосування з 01.01.2025р. до виплаченої пенсії ОСОБА_1 коефіцієнтів, визначених постановою Кабінету Міністрів України №1 від 03 січня 2025 року «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», та зниження суми пенсії з 27297,65 грн. до 25321,16 грн.; - зобов`язати ГУ ПФУ в Одеській області здійснити з 01.01.2025р. перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії без обмеження граничного розміру та застосування коефіцієнтів, визначених постановою Кабінету Міністрів України №1 від 03 січня 2025 року «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», в розмірі 27297,65 грн. із збереженням показника розміру пенсії 90% з урахуванням раніше виплачених сум; - стягнути з ГУ ПФУ в Одеській області на користь ОСОБА_1 50 000 грн. у відшкодування моральної шкоди; - встановити судовий контроль за виконанням рішення суду. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначала, що вона перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Одеській області та отримує пенсію за вислугу років на підставі ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру». На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22.02.2021р. по справі №420/12563/20 територіальним органом ПФУ здійснено перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 13.12.2019р., виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 90% від заробітної плати (30330,72 грн.) без обмежень граничного розміру, згідно довідки прокуратури Одеської області від 05.03.2020р. №526. Місячний розмір пенсії внаслідок перерахунку становить 27297,65 грн. Однак, починаючи з 01.01.2025р. відповідач знову здійснив протиправне втручання в пенсійні права позивача шляхом застосування до її пенсії коефіцієнтів зменшення пенсії, установлених пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025р. №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», що призвело до не передбаченого Законом України «Про прокуратуру» зменшення пенсії до 25321,16 грн. Позивач зазначала, що до визначення розміру її пенсії не підлягають застосуванню положення ст.46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та Постанови КМУ № 1 від 03.01.2025р., оскільки виходячи з викладеного у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема, працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства або прийняттям нових законодавчих актів. До того ж, рішенням Конституційного Суду України №7-р(ІІ)/2019 було визнано неконституційним положення частини двадцятої статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII зі змінами, яким передбачено, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України, та встановлено, що частина двадцята статті 86 Закону №1697-VII підлягає застосуванню в первинній редакції. Аналіз вищенаведеного дає підстави стверджувати, що питання пенсійного забезпечення прокурорів, у тому числі умови та порядок перерахунку призначених їм пенсій, має визначати Верховна Рада України законом, а не Кабінет Міністрів України підзаконним актом. В даному випадку, право позивача на перерахунок пенсії та її виплату без обмеження її граничного розміру десятьма прожитковими мінімумами, встановленими для осіб, які втратили працездатність (тобто, у розмірі 27297,65 грн. на момент виникнення спірних правовідносин) було встановлено рішенням Одеського окружного адміністративного суду у справі за №420/12563/20. В обґрунтування наявності підстав для стягнення з ГУ ПФУ в Одеській області моральної шкоди в розмірі 50 000, 00 грн. позивач зазначала, що наразі залишаються несплаченими суми заборгованості з компенсації за двома рішеннями судів №520/7693/16-а та №420/12563/20. Такий дискримінуючий та порушуючий права позивача підхід відповідача став підставою постійного стресу, перебування у нервовому напруженні, порушенням душевного благополуччя. Позивач була змушена вживати заходів щодо захисту своїх порушених прав, витрачати на це кошти та ресурси, що безперечно призвело до додаткових хвилювань, внаслідок чого було завдано шкоду здоров`ю позивача, що виразилось у перебуванні на тривалому лікарняному, проведенню операцій. Крім того, моральна шкода полягає в душевних стражданнях через порушення звичного способу життя позивача, адже їй довелося неодноразово звертатися до відповідача з метою реалізації свого права на отримання належних їй на підставі закону грошових коштів. Вказане підтверджено випискою з ОНКО диспансера, багаточисленними вартісними медичними обстеженнями та напряму підтверджує причинно-наслідковий зв`язок між порушенням прав ОСОБА_1 та її станом здоров`я. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії ГУ ПФУ в Одеській області щодо застосування з 01.01.2025р. до виплаченої пенсії ОСОБА_1 коефіцієнтів, визначених постановою Кабінету Міністрів України №1 від 03 січня 2025 року «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану». Зобов`язано ГУ ПФУ в Одеській області здійснити з 01.01.2025р. перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії без обмеження граничного розміру та застосування коефіцієнтів, визначених постановою Кабінету Міністрів України №1 від 03 січня 2025 року «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», з урахуванням раніше виплачених сум. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням в частині задоволення позову ГУ ПФУ в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на не правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати рішення від 19.12.2025р. у відповідній частині з ухваленням по справі нового судового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 . В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що при вирішенні спору судом першої інстанції не враховано, що виплати, призначені на виконання судового рішення, продовжуються до внесення змін до норм законодавства, якими керувався суд при винесенні рішення, або до зміни умов пенсійного забезпечення. Статтею 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено, що у 2025 році у період дії військового стану пенсії, призначені (перераховані), зокрема, відповідно до Закону України «Про прокуратуру» (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розміру і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України. Саме на виконання вимог статті 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №1 від 03 січня 2025 року «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», якою встановлено понижуючі коефіцієнти, застосовані Головним управлінням до пенсії ОСОБА_1 . Стаття 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та Постанова КМУ №1 є чинними, не конституційними у встановленому порядку не визнавалися, а тому є обов`язковими для застосування Головним управлінням. Також, апелянт посилається на те, що у рішенні від 25.01.2012р. №3-рп/2012 Конституційний Суд України зазначив, що надання Верховною Радою України права Кабінету Міністрів України встановлювати у випадках, передбачених законом, порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, пов`язується з його функціями, визначеними в пунктах 2, 3 статті 116 Конституції України. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, якими регулюються бюджетні відносини, зокрема питання соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України, є складовою бюджетного законодавства відповідно до пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України. Апелянт просить суд апеляційної інстанції врахувати, що використання коефіцієнтів до пенсій, призначених (перерахованих) відповідно до спеціальних законів (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), вжито для забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави шляхом справедливого та неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами із забезпеченням збалансованості бюджету. ОСОБА_1 подала письмовий відзив на апеляційну скаргу ГУ ПФУ в Одеській області, в якому просить скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції від 19.12.2025р. в частині задоволення позову без змін. Позивач зазначає, що орган ПФУ порушив рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22.02.2021р. у справі №420/12563/20, яким його зобов`язано виплачувати ОСОБА_1 пенсію без обмеження її граничним розміром. Стаття 46 Закону №4059-IX та Постанова КМУ №1 від 03.01.2025р. створюють неконституційне «додаткове регулювання», яке не може бути застосоване до прокурорських пенсій. Відповідач вводить суд в оману шляхом приписування Верховному Суду висновків, які той не робив, що є неприпустимим у судовому процесі. В свою чергу, у постанові Верховного Суду від 25.09.2025р. у справі №520/1317/25, яка є релевантною та аналогічною до даної справи, суд зазначив, що застосування при обчисленні розміру пенсій прокурорів коефіцієнтів до суми, що перевищує 10 прожиткових мінімумів, є протиправним та таким, що обмежує право на належний соціальний захист (ст. 46 Конституції України). В свою чергу, ОСОБА_1 також подала апеляційну скаргу на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.12.2025р. в частині відмови в задоволенні вимог щодо стягнення з ГУ ПФУ в Одеській області на її користь 50 000,00 грн. у відшкодування моральної шкоди та встановлення судового контролю за виконанням рішення суду. З посиланням на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи та не правильне застосування норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції у відповідній частині з ухваленням в цій частині по справі нового судового рішення про задоволення позову. В обґрунтування вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що наданими нею до суду першої інстанції доказами доведено наявність причинно-наслідкового зв`язку між систематичними незаконними діями відповідача та станом здоров`я позивача. Відповідачем порушено право позивача на отримання пенсії у розмірі, встановленому рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22.02.2021р. по справі №420/12563/20. Системне ігнорування відповідачем закону завдає позивачу особливих психологічних страждань через усвідомлення глибини порушення принципу правової визначеності, так як важче переносити правовий нігілізм, усвідомлення глибини порушення принципу верховенства права, неможливість працювати під час лікування, втрата професійного доходу, порушення звичного способу життя. Судом не враховано, що у позивача є ряд захворювань, які потребують щомісячного вартісного лікування, у зв`язку з чим їй встановлена 2 група інвалідності. Суд не надав належної оцінки наданій позивачем виписці з ОНКОдиспансера, багаточисленним вартісним медичним обстеженням, які проходила ОСОБА_1 . Зважаючи на вказане, висновок суду щодо ненадання доказів позивачем настання втрат майнового чи немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ у зв`язку з протиправними діями відповідача щодо правовідносин, які виникли в рамках даної справи, не відповідає дійсності. Також, апелянт посилається на те, що при вирішенні питання щодо наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди судом першої інстанції не враховано правову позицію Великої Палати Верховного Суду, наведену у постанові від 05.12.2022р. у справі №214/7462/20, де зазначено, що у разі встановлення протиправності дій суб`єкта владних повноважень, тягар доказування відсутності вини у завданні шкоди покладається на відповідача. У спірних правовідносинах суд помилково переклав весь тягар доказування лише на ОСОБА_1 , ігноруючи презумпцію моральної шкоди при порушенні фундаментальних прав на соціальний захист. Щодо заявленого у позові прохання встановити судовий контроль за виконанням рішення суду, апелянт зазначає, що виконання попередніх рішень судів, ухвалених на користь ОСОБА_1 , Головним управлінням відбувається лише за примусу надання звітів до суду та під тиском штрафів виконавчої служби та існуючого кримінального провадження. Враховуючи надані до суду докази щодо систематичного невиконання рішень судів та керуючись бажанням економії часу суду подане позивачем прохання про встановлення судового контролю одночасно з винесенням рішення по суті справи підлягає задоволенню. Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України. Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційних скарг, колегія суддів доходить наступних висновків. Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Одеській області та отримує пенсію за вислугу років відповідно до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» у розмірі 90% від суми місячного заробітку. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22.02.2021р. по справі №420/12563/20 визнано протиправними дії ГУ ПФУ в Одеській області щодо зменшення при перерахунку з 13.12.2019р. пенсії за вислугу років ОСОБА_1 з 90% на 60% від заробітної плати та обмеження її граничного розміру; зобов`язано ГУ ПФУ в Одеській області здійснити перерахунок та виплату пенсії за вислугу років ОСОБА_1 з 13.12.2019р. року виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 90% сум від заробітної плати без обмежень граничного розміру з довідкою від 05.03.2020р. №526, виданою прокуратурою Одеської області. На виконання зазначеного судового рішення, ГУ ПФУ в Одеській області провело перерахунок пенсії позивача із розрахунку 90% від заробітної плати 30330,72 грн. без обмежень граничного розміру за довідкою від 05.03.2020р. №526, внаслідок чого розмір пенсійної виплати позивача становив 27 297,65 грн. (30330,72 грн.*90%). Разом з тим, починаючи з 01.01.2025р. відповідач зменшив пенсію позивача до 25 321,16 грн., застосувавши коефіцієнти зменшення пенсії, установлені пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025р. №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», про що повідомив ОСОБА_1 листом від 04.03.2025р. за №5531-4618/Є-02/8-1500/2. Вважаючи протиправними дії ГУ ПФУ в Одеській області щодо зниження розміру пенсії та виплати з 01.01.2025р. основного розміру пенсії із застосуванням коефіцієнтів, визначених п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025р. №1, ОСОБА_1 оскаржила їх в судовому порядку. Суд першої інстанції, задовольняючи частково позов, визнав обґрунтованими твердження позивача, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» і Постановою №1 установлено додаткові підстави для обмеження розміру пенсій шляхом застосування коефіцієнтів зменшення розміру пенсій, призначених на підставі Закону України «Про прокуратуру». За висновками суду, застосування при перерахунку пенсії, призначеної відповідно до Закону №1697-VII, постанови Кабінету Міністрів України, якою змінюються умови та / чи норми пенсійного забезпечення, зокрема Постанови №1, є протиправним. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції у відповідній частині виходячи з наступного. Так, відповідно до статті 3 Указу Президента України від 24.02.2022р. №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022р. №2102-ІХ (далі - Указ №64/2022), у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану». Тобто, у період дії в Україні воєнного стану, введеного Указом №64/2022, не обмежені конституційні права і свободи людини і громадянина, які встановлені статтею 46 Конституції України. Статтею 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19.11.2024р. №4059-IX установлено, що у 2025 році у період дії воєнного стану пенсії, призначені (перераховані) відповідно до, зокрема, але не виключно, Закону України «Про прокуратуру», розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України. Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025р. №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» установлено, що у період воєнного стану у 2025 році пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані) відповідно до Митного кодексу України, Законів України «Про державну службу», «;Про прокуратуру», «;Про статус народного депутата України», «;Про Національний банк України», «;Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «;Про службу в органах місцевого самоврядування», «;Про судову експертизу», «;Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «;Про наукову і науково-технічну діяльність», «;Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 р. № 379/95-ВР «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України» (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення: до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, 0,5; до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, 0,4; до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, 0,3; до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, 0,2; до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, 0,1. Для осіб, пенсії яким призначено (перераховано) відповідно до актів законодавства, зазначених в абзаці першому цього пункту, та які мають право на пенсію відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», і в яких розмір пенсії, обчисленої відповідно до частини першої статті 27, абзацу другого частини першої статті 28 і статті 29 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, коефіцієнти застосовуються до відповідних сум перевищення пенсії, призначеної (перерахованої) відповідно до актів законодавства, зазначених в абзаці першому цього пункту, понад суму пенсії, обчислену відповідно до частини першої статті 27, абзацу другого частини першої статті 28 і статті 29 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Водночас, пунктом 2 цієї постанови Кабінету Міністрів України установлено, що у період воєнного стану у 2025 році коефіцієнти, визначені пунктом 1 цієї постанови, не застосовуються до пенсій (пенсійних виплат) осіб, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, брали безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, а також до пенсій в разі втрати годувальника, призначених членам сім`ї загиблих (померлих, зниклих безвісти) таких осіб. Отже, Законом №4059 та Постановою №1 установлено додаткові підстави для обмеження у спосіб застосування коефіцієнтів розміру пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про прокуратуру». Питання пенсійного забезпечення працівників прокуратури врегульовано Законом України «Про прокуратуру». Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014р. №76-VIII були внесені зміни до ч.20 ст.86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014р., зокрема ч.20 було викладено у такій редакції: «Умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України». Рішенням Конституційного Суду України №7-р(ІІ)/2019 від 13.12.2019р. визнано неконституційним положення ч.20 ст.86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2011р. №1697-V11 зі змінами, яким передбачено, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України та встановлено, що ч.20 ст.86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014р. №1697-VII підлягає застосуванню в первинній редакції. Таким чином, з 13.12.2019р. ч.20 ст.86 Закону України «Про прокуратуру», відповідно до якої Кабінет Міністрів України мав встановити певний порядок перерахунку пенсії, не діє. В цьому рішенні Конституційний Суд України зазначив, що в Основному Законі України встановлено, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову; органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України (ст. 6). Згідно з приписами Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України; до повноважень Верховної Ради України належить, зокрема, прийняття законів (ст.75, п.3 ч.1 ст.85). Відповідно до ч.1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; судоустрій, судочинство, статус суддів; організація і діяльність прокуратури. Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади; до його повноважень належить, зокрема, вжиття заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина; забезпечення проведення фінансової політики та політики у сфері соціального захисту; розроблення і здійснення загальнодержавних програм економічного, соціального розвитку України (ч.1 ст.113, п. 2, 3, 4 ст. 116 Конституцій України). Конституційний Суд України зазначав, що метою функціонального поділу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову є, зокрема, розмежування повноважень між різними органами державної влади, що означає самостійне виконання кожним із них своїх функцій та здійснення повноважень відповідно до Конституції та законів України (Рішення Конституційного Суду України від 8.07.2016р. №5-рп/2016). Працівник прокуратури, який досяг передбаченого законом віку для припинення повноважень після здійснення професійної діяльності протягом визначеного строку, набуває право на отримання пенсії. Пенсійне забезпечення таких працівників здійснюється відповідно до ст. 86 Закону. В первинній редакції ч.20 ст.86 Закону передбачала низку підстав для перерахунку призначених пенсій. Проте, згідно з чинною редакцією оспорюваного положення Закону умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури вже не врегульовуються Законом, а повноваження щодо їх визначення делеговано Кабінету Міністрів України. З огляду на це Конституційний Суд України, перевіряючи на відповідність Конституції України положення ч. 20 ст. 86 Закону, виходить із такого. У Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо ролі прокуратури в системі кримінального правосуддя, ухваленій на її 724-му засіданні 6.10.2000 року, №Rec(2000)19 зазначено, що «у країнах, у яких прокуратура є незалежною від уряду, держава має вжити ефективних заходів для того, щоб гарантувати закріплення в законі суті й обсягу незалежності прокуратури» (п. 14). Конституційний Суд України у Рішенні від 3.10.2001р. №12-рп/2001 зазначив, що стале забезпечення фінансування судів з метою створення належних умов для їх функціонування та діяльності суддів, а також, зокрема, органів прокуратури, робота яких тісно пов`язана з діяльністю судів, є однією з конституційних гарантій реалізації прав і свобод громадян, їх судового захисту. Відповідно до ч.2 ст.92 Закону України «Про Конституційний Суд України» Конституційний Суд України вважає за доцільне конкретизувати свою юридичну позицію, викладену в Рішенні від 03.10.2001р. №12-рп/2001, вказавши, що стале забезпечення фінансування судів з метою створення належних умов для їх функціонування потребує також сталого фінансування органів прокуратури, зокрема, належного соціального захисту їх працівників та осіб, які вийшли на пенсію. Потреба у належному соціальному захисті працівників органів прокуратури випливає з характеру покладених на них службових обов`язків у зв`язку з виконанням ними функцій держави, є гарантією незалежності їх діяльності у ефективному судовому захисті прав громадян. Враховуючи міжнародні стандарти діяльності органів прокуратури та юридичні позиції Конституційного Суду України, метою нормативного регулювання, зокрема питань соціального захисту працівників прокуратури, є уникнення втручання інших органів влади в діяльність прокуратури з метою додержання принципу поділу влади та закріплення виключно на рівні закону питань пенсійного забезпечення працівників прокуратури. До повноважень Кабінету Міністрів України законодавець відніс право визначати умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури без закріплення на законодавчому рівні відповідних критеріїв, чим поставив у залежність фінансування пенсійного забезпечення прокурорів від виконавчої влади. Таке нормативне регулювання призводить до втручання виконавчої влади в діяльність органів прокуратури, а також до недотримання конституційної вимоги щодо здійснення органами державної влади своїх повноважень у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України. Конституційний Суд України констатує, що питання пенсійного забезпечення прокурорів, у тому числі умови та порядок перерахунку призначених їм пенсій, має визначати Верховна Рада України законом, а не Кабінет Міністрів України підзаконним актом. Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що права делегування законодавчої функції парламентом іншому органу влади (у даному випадку Кабінету Міністрів України) Основним Законом України не передбачено. Таке делегування порушує вимоги Конституції України, згідно з якими органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч.2 ст.6, ч.2 ст.19 Основного Закону України). До аналогічних висновків Конституційний Суд України дійшов у рішеннях від 09.10.2008р. №22-рп/2008, від 23.06.2009р. №15-рп/2009. (рішення від 20.05.2010р. №14-рп/2010). Отже, Конституційний Суд України дійшов висновку, що оспорюване положення Закону порушує конституційні засади поділу державної влади в Україні на законодавчу, виконавчу і судову, призводить до порушення регулювання основ соціального захисту прокурорів, оскільки за його змістом регулювання порядку перерахунку призначеної пенсії працівникам прокуратури має здійснюватися актом Кабінету Міністрів України, а не законом України. Отже, положення ч.20 ст.86 Закону суперечить ст.6, п.14 ч.1 ст.92 Конституції України. Крім того, Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини рішення від 28.08.2020р. №10-р/2020 зазначав, що предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абз.8 п.4 мотивувальної частини Рішення від 09.07.2007р. №6-рп/2007). Крім того, виходячи з того, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України, так само, як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями п. 1 ч. 2 ст. 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27.02.2020р. №3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абз.8 п.п. 2.2 п.2 мотивувальної частини). Ураховуючи викладене, Конституційний Суд України вкотре наголошує на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить ст.6, ч.2 ст.19, ст.130 Конституції України. Аналіз наведеного дає підстави стверджувати, що зміна правового регулювання відносин у сфері пенсійного забезпечення осіб, які перебували на службі в органах прокуратури, можлива лише у випадку внесення відповідних змін до Закону України «Про прокуратуру», а інші нормативно-правові акти підлягають застосуванню лише у випадку їх прийняття відповідно до цього Закону. Таким чином, застосування до призначених (перерахованих) пенсій (пенсійних виплат) певної категорії осіб, коефіцієнтів зменшення пенсії згідно ст.46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 січня 2025 року №1 призводить до обмеження конституційного права такої категорії осіб на належний соціальний захист, що передбачений спеціальним законом. Відповідно до ст. 8 Конституції України норми Конституції України є нормами прямої дії. Відтак, у разі суперечності між правовими нормами Закону України «Про Державний бюджет України» та правовими нормами спеціальних законів України, якими врегульовано ті ж самі правовідносини, застосуванню підлягають правові норми спеціальних законів України. Оскільки Законом України «Про прокуратуру» не передбачено обмеження розміру пенсій шляхом застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів, тому до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення ст.46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та Постанови №1. У постанові від 09.06.2022р. у справі №520/2098/19 Велика Палата Верховного Суду вказала, що відповідно до ст.7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Таким чином, застосування при перерахунку пенсії, призначеної відповідно до Закону України «Про прокуратуру», постанови Кабінету Міністрів України, якою змінюються умови та/чи норми пенсійного забезпечення, зокрема Постанови № 1, є протиправним. Висновки колегії суддів узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 25 вересня 2025 року по справі №520/1317/25. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про протиправність дій Головного управління щодо застосування з 01.01.2025р. до пенсії позивача понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025р. №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану». Доводи апеляційної скарги ГУ ПФУ в Одеській області не спростовують висновків суду першої інстанції в частині задоволення позову ОСОБА_1 , а тому підстав для задоволення скарги відповідача та скасування рішення суду першої інстанції у відповідній частині колегія суддів не вбачає. Відмовляючи в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ГУ ПФУ в Одеській області на її користь 50 000 грн. у відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не надала доказів настання втрат майнового чи немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ у зв`язку з діями відповідача щодо правовідносин, які виникли в рамках даної справи, та які у розумінні ст.23 ЦК України є підставою для відшкодування моральної шкоди. Колегія суддів не може погодитися з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову в цій частині виходячи з наступного. В силу статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Згідно з положеннями статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до частини першої статті 1167 Цивільного кодексу моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. У відповідності до пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. За приписами пункту 5 вищезазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Заподіяння моральної шкоди неправомірними діями ГУ ПФУ в Одеській області щодо обмеження розміру пенсії ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що відмова відповідача у виплаті на її користь пенсії у належному розмірі носить систематичний характер та має місце протягом тривалого часу. Позивач вже неодноразово зверталася до суду за захистом своїх прав, однак ГУ ПФУ в Одеській області продовжує виплачувати ОСОБА_1 пенсію в заниженому розмірі. Наслідком таких дій територіального органу ПФУ є порушення нормальних життєвих зв`язків позивача, оскільки остання відчувала моральні страждання, негативні переживання, стан постійної емоційної напруги, приниження честі та гідності, знижений і нестійкий настрій, погіршення стану здоров`я на цьому фоні, переживання стосовно реалізації права, яке встановлено на рівні Конституції України. З огляду на викладене, позивач визначила розмір моральної шкоди 50 000,00 грн. В контексті зазначеного колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на приписи статті 6 КАС України, за якими суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Неналежне виконання органами державної влади чи місцевого самоврядування своїх повноважень, що призвело до порушення прав людини, свідчить про невиконання державою в особі відповідного органу її головного обов`язку перед людиною утверджувати та забезпечувати її права. Вимога ефективності судового захисту переплітається з міжнародними зобов`язаннями України. У практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (див. наприклад, Рисовський проти України, № 29979, п. 86, 89; від 20.10.2011, Антоненков та інші проти України, № 14183/02, п. 71, 22.11.2005). Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, можуть свідчити про заподіяння їй моральної шкоди. При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (статті 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. Разом з тим, в силу ст.1173 ЦК України, шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача - органу державної влади чи місцевого самоврядування, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України). При вирішенні спору у відповідній частині колегія суддів враховує, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю 2 групи. У позивача є ряд захворювань, які потребують щомісячного вартісного лікування (в т.ч. ті, які потребують звернення за лікарською допомогою аж до ОНКОдиспансеру), у зв`язку з чим одержання пенсії в належному розмірі є надважливим для неї. Матеріалами справи підтверджено проведення позивачем багатьох вартісних лікарських досліджень, з одночасним залишенням нею адвокатської практики у зв`язку з тривалими лікарняними та реабілітацією. А відтак, цілком обґрунтованими є твердження позивача про те, що при порушенні права на належний розмір пенсії, при наявності різного роду захворювань, ОСОБА_1 зазнала душевних страждань, стану постійного стресу, емоційних затрат, що негативно й надалі впливає на її стан здоров`я. Водночас, зважаючи на те, що в межах розгляду цієї справи встановлено протиправні дії відповідача, колегія суддів дійшла висновку про те, що негативні емоції позивача перебувають у причинно-наслідковому зв`язку із такими діями органу ПФУ, а відтак завдали їй моральної шкоди Що стосується розміру моральної шкоди, то відповідно до ч.3 ст.23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 25.06.2020р. у справі №823/868/18. Суд, з урахуванням обставин, викладених у цьому рішенні, дійшов висновку щодо наявності підстав для відшкодування моральної шкоди та задоволення позовних вимог у цій частині, так як факт заподіяння позивачу моральної шкоди у зв`язку з неправомірними діями відповідача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправними діями заподіювача є підтвердженим. Однак, з урахуванням критерію розумності та справедливості, заявлений позивачем розмір відшкодування моральної шкоди 50 000,00 грн. підлягає зменшенню до 10 000,00 грн. Що ж до вимог ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, то колегія суддів зазначає наступне. Питання встановлення судового контролю під час ухвалення рішення суду регламентовані ч.5 ст.382 КАС України, відповідно до якої за письмовою заявою заявника суд під час ухвалення рішення суду може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене таке рішення, подати звіт про його виконання. Отже встановлення судового контролю під час ухвалення рішення суду є правом суду. Колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за відсутністю відомостей, які би свідчили про наявність у відповідача наміру уникнення виконання рішення суду. Та обставина, що ГУ ПФУ в Одеській області належним чином не виконує інші судові рішення, ухвалені на корись позивача, не є безумовною підставою для висновку про те, що відповідач ухилятиметься від виконання судового рішення по справі №420/14011/25. Більше того, дослідивши зміст позовної заяви ОСОБА_1 , колегія суддів встановила, що позивач жодним чином не обґрунтувала необхідність встановлення судового контролю за виконанням рішення суду за правилами статті 382 КАС України. Колегія суддів звертає увагу, що згідно ст.370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Даною нормою встановлено, що законна сила рішення суду є його правовою дією, яка проявляється в тому, що встановлені рішенням суду права підлягають беззаперечному відновленню на вимогу уповноважених осіб без застосування певних заходів контролю. При цьому, колегія суддів вважає за необхідне роз`яснити ОСОБА_1 , що вона не позбавлена права звернутися до суду з відповідною заявою про встановлення ГУ ПФУ в Одеській області строку для подання звіту про виконання рішення суду у разі, якщо відповідач не виконуватиме таке рішення після набрання ним законної сили. Згідно п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Відповідно до ст.317 КАС України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, не повне з`ясування судом першої інстанції обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, недоведеність обставин, які суд першої інстанції вважав встановленими. З огляду на зазначене колегія суддів доходить висновку, що постановлене Одеським окружним адміністративним судом рішення від 19.12.2025р. підлягає скасуванню, в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди. В цій частині колегія суддів вважає за необхідне прийняти нове рішення - про часткове задоволення позову. В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.12.2025р. колегія суддів залишає без змін. Розподіл судового збору у справі за правилами статті 139 КАС України колегія суддів не здійснює, оскільки ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору на підставі пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» (як особа з інвалідністю ІІ групи, згідно з довідкою до акту огляду МСЕК серії 12 ААБ № 725470). Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Керуючись ст.ст. 308, 311, п.2 ч.1 ст.315, ст.ст. 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2025 року скасувати в частині відмови у задоволенні вимоги позову про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 50 000 грн. у відшкодування моральної шкоди. Ухвалити в цій частині по справі нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити частково. Стягнути Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 10 000 (десять тисяч) грн. у відшкодування моральної шкоди. В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2025 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України. Повний текст судового рішення виготовлений 23 лютого 2026 року. Головуючий: І.Г. Ступакова Судді: А.І. Бітов О.В. Лук`янчук