Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/22584/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 лютого 2026 р. Справа № 520/22584/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Семененко М.О., Суддів: Подобайло З.Г. , Чалого І.С. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2025, головуючий суддя І інстанції: Бабаєв А.І., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/22584/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) третя особа Військова частина НОМЕР_2 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ), звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) (далі відповідач), третя особа Військова частина НОМЕР_2 , в якому позивач просив суд: - визнати протиправним та скасувати рішення житлово-побутової комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_3 ), яке оформлене пунктом 1.2 протоколу №7 від 03.06.2025 про скасування рішення житлово-побутової комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , яке оформлене пунктом 2.5 протоколу №3 від 03.03.2025 про розподіл двокімнатної квартири АДРЕСА_1 штаб-сержанту запасу ОСОБА_1 , 1981 р.н. зі складом родини 3 особи; - зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_3 ), в особі житлово-побутової комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернутись до центральної житлово-побутової комісії Головного управління Національної гвардії України щодо питання розподілу двокімнатної квартири АДРЕСА_1 штаб-сержанту запасу ОСОБА_1 , 1981 р.н. зі складом родини 3 особи, у тому числі він, в постійне користування з подальшим знаттям з квартирного обліку військової частини НОМЕР_2 . В обґрунтування позову зазначив, що з матеріалів позовної заяви убачається, що житлово-побутовою комісією скасовано власне рішення, яке було прийняте нею у рішенні від 03.03.2025 №3 (п.1.2. протоколу №7 від 03.06.2025) на виконання вимог листа управління розквартирування і капітального будівництва департаменту логістики, Головного управління Національної гвардії України від 20.05.2025 №27/11/1/5-139ДСК /11 щодо порушення вимог абзацу 4 пункту 1 статті 12 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей №2011-XII від 20.12.1991 (далі Закон №2011-XII в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). По суті єдиним мотивом, який спонукав житлову-побутову комісію до прийняття спірного рішення №7 від 03.06.2025 року є та обставина, що батько дружини позивача отримав трикімнатну квартиру для постійного користування для всіх членів родини житловою площею 43.8 кв.м., загальною площею 75,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 . Указане на думку житлово-побутової комісії, з огляду на вимоги абзацу 4 пункту 1 статті 12 Закону №2011-XII, виключає можливість вирішення питання розподілу позивачу та членам його сім`ї квартири в постійне користування з подальшим зняттям з квартирного обліку. Разом з тим, рішення житлово-побутової комісії у формі протоколу №7 від 03.06.2025 про відміну рішення щодо розподілу житлового приміщення ОСОБА_1 не розглядалось та не затверджувалось у встановленому порядку центральною житлово-побутовою комісією Головного управління Національної гвардії України. Крім того, у спірному рішенні №7 від 03.06.2025 відсутнє посилання на те, що житлово-побутовій комісії не були раніше відомі обставини, які були підставою для скасування прийнятого рішення від 03.03.2025 №3. Зауважив, що право військовослужбовця на отримання житла для постійного проживання або грошової компенсації за належне йому для отримання житло є нерозривно пов`язано з його особою, оскільки по суті є винагородою для нього за роки несення ним військової служби. Це право може бути обмежено лише з підстав та в порядку прямо передбачених законом, в даному випадку положеннями абзацу 4 пункту 1 статті 12 Закону №2011-XII. Вважає, що поза увагою житлово-побутової комісії залишилось те, що позивач не є членом сім`ї батька дружини, якому виділено житло в користування за адресою: АДРЕСА_2 . У свою чергу дружина позивача після укладення шлюбу має зареєстроване місце проживання з позивачем та їх спільним сином за іншою адресою ( АДРЕСА_3 ), тобто на момент прийняття спірного рішення №7 від 03.06.2025 не була членом сім`ї свого батька в розумінні правил статті 3 СК України. За таких обставин, рішення житлово-побутової комісії №7 від 03.06.2025, на думку позивача, є протиправним та підлягає скасуванню. Відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_2 , подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що відповідач у спірних правовідносинах діяв згідно чинного законодавства, оскільки пункт 2.5 протоколу №3 від 03.03.2025 про розподіл двокімнатної квартири АДРЕСА_1 штаб-сержанту запасу ОСОБА_1 був скасований пунктом 1.2 протоколу №7 від 03.06.2025 засідання житлово-побутової комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 на виконання розпорядження Управління розквартирування та капітального будівництва департаменту логістики Головного управління Національної гвардії України від 20.05.2025 № 27/11/1/5-1397/ДСК/11. Вважає, що скасування пункту 1.2 протоколу №7 від 03.06.2025 рішення житлово-побутової комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_3 ), та повторне звернення до центральної житлово-побутової комісії Головного управління Національної гвардії України щодо розподілу ОСОБА_1 квартири не буде ефективним способом захисту прав позивача з огляду на позицію в даному спірному питанні Управління розквартирування та капітального будівництва департаменту логістики Головного управління Національної гвардії України, яке, разом з цим, не є учасником даного судового спору. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2025 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення житлово-побутової комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_3 ), яке оформлене пунктом 1.2 протоколу №7 від 03.06.2025 про скасування рішення житлово-побутової комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , яке оформлене пунктом 2.5 протоколу №3 від 03.03.2025 про розподіл двокімнатної квартири АДРЕСА_1 штаб-сержанту запасу ОСОБА_1 , 1981 р.н. зі складом родини 3 особи. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_3 ), в особі житлово-побутової комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернутись до центральної житлово-побутової комісії Головного управління Національної гвардії України щодо питання розподілу двокімнатної квартири АДРЕСА_1 штаб-сержанту запасу ОСОБА_1 , 1981 р.н. зі складом родини 3 особи, у тому числі, в постійне користування з подальшим зняттям з квартирного обліку військової частини НОМЕР_2 , позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржуване рішення в цій частині та прийняти постанову, якою позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті рішення в оскаржуваній позивачем частині, норм матеріального та процесуального права, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі. Зазначив, що суд першої інстанції не урахував, що суд має право зобов`язати суб`єкта владних повноважень зобов`язати вчинити певні дії. При цьому, задоволення вимоги про зобов`язання відповідача звернутись до центральної житлово-побутової комісії Головного управління Національної гвардії України, щодо питання розподілу квартири, не буде втручанням суду в дискреційні повноваження ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_3 ), оскільки дискреційні повноваження полягають у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі, тобто серед варіантів правомірної поведінки суб`єкта владних повноважень. Також, суд першої інстанції не взяв до уваги те, що задовольняючи першу позовну вимогу, в рішенні суду викладені мотиви прийнятого рішення і саме ці мотиви належить урахувати та викласти у клопотанні житлово-побутовій комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_3 ), при зверненні до центральної житлово-побутової комісії Головного управління Національної гвардії України, щодо питання розподілу двокімнатної квартири в користь позивача. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального та процесуального права, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі. Зазначив, що судом першої інстанції не було залучено у якості співвідповідача Головне управління Національної гвардії України та не надано правову оцінку тому факту, що відміна свого попереднього рішення житлово-побутової комісію ІНФОРМАЦІЯ_3 було здійснено на вимогу вищого органу управління - Головного управління Національної гвардії України. Також, зауважив, що квартира АДРЕСА_1 вже розподілена та рішенням Центральної житлово-побутової комісії Головного управління Національної гвардії України від 04.08.2025 №8 надана іншому військовослужбовцю до ухвалення рішення судом першої інстанції рішення 08.12.2025. Зазначене рішення Центральної житлово-побутової комісії Головного управління Національної гвардії України від 04.08.2025 також було фактично реалізовано за участю виконавчого комітету Хмельницької міської ради шляхом видачі ордеру від 04.09.2025 №000447 на квартиру за адресом АДРЕСА_4 . Вважає, що скасування судом першої інстанції пункту 1.2 протоколу №7 від 03.06.2025 рішення житлово-побутової комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 створило правову невизначеність у вигляді розподілу однієї квартири двом особам та безпосередньо зачіпає права та обов`язки інших осіб, які не були залучені до розгляду справи. Військовою частиною НОМЕР_2 подано відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, остання просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2025 у справі № 520/22584/25 з підстав, викладених у апеляційній скарзі ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ). В задоволенні апеляційних вимог позивача відмовити в повному обсязі. Інші учасники справи правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися. Відповідно ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке ухвалено судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені в апеляційних скаргах, правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів встановила таке. Судовим розглядом встановлено, що позивач перебуває на квартирному обліку у Військовій частині НОМЕР_2 Національної гвардії України. Відповідно до рішення засідання житлово-побутової комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , яке оформлено пунктом 2.5. протоколу №3 від 03.03.2025, комісією вирішено клопотати перед Центральною житлово-побутовою комісією Головного управління Національної гвардії України щодо питання розподілу двокімнатної квартири АДРЕСА_5 штаб-сержанту запасу ОСОБА_1 , 1981 р.н. зі складом родини 3 особи, у т.ч. він в постійне користування з подальшим зняттям з квартирного обліку Військової частини НОМЕР_2 . В подальшому, рішенням житлово-побутової комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , яке оформлене пунктом 1.2. протоколу №7 від 03.06.2025 було відмінено рішення житлово-побутової комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 від 03.03.2025 №3. У вказаному рішенні зазначено, що на виконання вимог листа управління розквартирування і капітального будівництва департаменту логістики Головного управління Національної гвардії України від 20.05.2025 № 27/11/1/5-1397 ДСКУ/11 щодо порушення вимог абзацу 4 пункту 1 статті 12 Закону №2011-XII при розподілі житла житлово-побутова комісія ІНФОРМАЦІЯ_3 вважає необхідним відмінити рішення від 03.03.2025 №3 про розподіл двокімнатної квартири АДРЕСА_5 штаб-сержанту запасу ОСОБА_1 , 1981 р.н. зі складом родини 3 особи. Вказано, що при розгляді документів було з`ясовано, що батько дружини отримав трикімнатну квартиру для постійного користування для всіх членів родини житловою площею 43.8 кв.м, загальною площею 75,2 кв.м за адресою: АДРЕСА_2 . Вважаючи протиправним оскаржуване рішення, позивач звернувся до суду із даним позовом. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування рішення житлово-побутової комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_3 ), яке оформлене пунктом 1.2. протоколу №7 від 03.06.2025 про скасування рішення житлово-побутової комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , яке оформлене пунктом 2.5. протоколу №3 від 03.03.2025 про розподіл двокімнатної квартири АДРЕСА_1 штаб-сержанту запасу ОСОБА_1 , 1981 р.н. зі складом родини 3 особи, виходив з того, що оскаржуване рішення у цій частині прийнято необґрунтовано, тобто без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття такого рішення. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині зобов`язання відповідача повторно звернутись до центральної житлово-побутової комісії Головного управління Національної гвардії України щодо питання розподілу двокімнатної квартири АДРЕСА_1 штаб-сержанту запасу ОСОБА_1 , 1981 р.н. зі складом родини 3 особи, у тому числі, в постійне користування з подальшим знаттям з квартирного обліку військової частини НОМЕР_2 , суд першої інстанції виходив з того, що належним відновленням порушених прав позивача є відновлення становища особи, яке існувало до такого порушення прав. Після набрання законної сили рішенням суду у цій справі, стан позивача відновиться до попереднього, як особи щодо якої вирішено клопотати перед Центральною житлово-побутовою комісією Головного управління Національної гвардії України щодо питання розподілу позивачу в постійне користування квартири у АДРЕСА_4 , з подальшим зняттям з квартирного обліку Військової частини НОМЕР_2 . За таких обставин, суд вважав, що зобов`язання відповідача вчините певні дії у визначений позивачем спосіб, є неналежним способом захисту прав позивача. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Положеннями частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Статтею 47 Конституції України встановлено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Правові засади організації та порядку діяльності Національної гвардії України, її загальну структуру, функції та повноваження визначає Закон України Про Національну гвардію України від 13.03.2014 №876-VII (далі Закон №876-VII в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Згідно статті 1 Закону №876-VII Національна гвардія України є військовим формуванням з правоохоронними функціями, що входить до системи Міністерства внутрішніх справ України і призначено для виконання завдань із захисту та охорони життя, прав, свобод і законних інтересів громадян, суспільства і держави від кримінальних та інших протиправних посягань, охорони громадської безпеки і порядку та забезпечення громадської безпеки, а також у взаємодії з правоохоронними органами - із забезпечення державної безпеки і захисту державного кордону, припинення терористичної діяльності, діяльності незаконних воєнізованих або збройних формувань (груп), терористичних організацій, організованих груп та злочинних організацій. Частина 2 статті 21 Закону №876-VII встановлює, що військовослужбовці Національної гвардії України користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, цього Закону, інших актів законодавства. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей відповідно до Конституції України визначено Законом №2011-XII, який встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі. Статтею 12 Закону №2011-XII визначено, що держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 28.07.2007 №278, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 15.08.2007 за №942/14209, затверджено Інструкцію з організації забезпечення, надання військовослужбовцям Національної гвардії України та членам їх сімей житлових приміщень (далі - Інструкція №278 в редакції, чинній час виникнення спірних правовідносин). Згідно з пунктами 1.5, 1.6 Інструкції №278 питання, пов`язані із забезпеченням житлом військовослужбовців, вирішуються за місцем перебування їх на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, або в судовому порядку. Перелік військових частин, які ведуть квартирний облік, затверджується Головним управлінням Національної гвардії України щороку. Уся житлова площа, яка надходить до Національної гвардії України для забезпечення військовослужбовців, розподіляється рішенням Головного управління Національної гвардії України між військовими частинами, виходячи з часу перебування військовослужбовців на квартирному обліку та з урахуванням існуючих у військовослужбовців пільг, а для надання службових житлових приміщень - пропорційно кількості військовослужбовців, які потребують службових житлових приміщень, рапорти яких зареєстровані у військовій частині в Книзі реєстрації рапортів військовослужбовців щодо надання службових приміщень (додаток 1). Пунктом 2.6. Інструкції №278 визначено, що службові житлові приміщення надаються військовослужбовцям за місцем проходження ними військової служби за клопотанням командира військової частини та рішенням житлово-побутової комісії частини, яке погоджується центральною житлово-побутовою комісією Головного управління Національної гвардії України. На підставі рішення про надання службового житлового приміщення виконавчий орган районної, міської ради видає спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане службове житлове приміщення. Згідно з пунктом 2.8. Інструкції №278 службове житлове приміщення надається військовослужбовцеві на всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним (у тому числі на дружину (чоловіка) і неповнолітніх дітей, які проживають окремо від військовослужбовця в цьому або іншому населеному пункті). Члени сім`ї військовослужбовця дають письмову згоду на проживання в службовому житловому приміщенні. Відповідно до пункту 3.3 Інструкції №278 з метою дотримання вимог чинного законодавства при веденні обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов, розподілу та використання житлової площі у військових частинах утворюються житлово-побутові комісії. Згідно з пунктом 3.4 Інструкції №278 на житлово-побутові комісії покладається, зокрема, розподіл житлової площі, яка надійшла від Головного управління Національної гвардії України, між військовослужбовцями, що перебувають на квартирному обліку у військовій частині. У Головному управлінні Національної гвардії України наказом командувача Національної гвардії України створюється центральна житлово-побутова комісія, яка, зокрема, здійснює контроль за обліком і розподілом житлової площі у військових частинах Національної гвардії України (пункт 3.6 Інструкції №278). Крім завдань та повноважень, передбачених пунктом 3.4 цієї Інструкції, на центральну житлово-побутову комісію покладаються, зокрема, затвердження рішення житлово-побутових комісій військових частин про надання житлових приміщень (підпункт 3.7.2 пункту 3 Інструкції №278). Відповідно до пункту 4.4 Інструкції №278 уся житлова площа, яка надходить до Національної гвардії України для забезпечення військовослужбовців, розподіляється рішенням Головного управління Національної гвардії України між військовими частинами, виходячи з часу перебування військовослужбовців на квартирному обліку. Розподіл житлової площі проводиться житлово-побутовою комісією зазначеної частини серед військовослужбовців, які перебувають на квартирному обліку. Черговість розподілу житлової площі визначається пропорційно до кількості осіб, які перебувають на квартирному обліку, у відсотковому відношенні до видів черги, у межах календарного року поставлення на квартирний облік, з урахуванням попереднього забезпечення. Рішення житлово-побутової комісії військової частини розглядається і затверджується центральною житлово-побутовою комісією Головного управління Національної гвардії України. Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що первинним суб`єктом квартирного обліку є військова частина. Рішення про надання житлового приміщення приймається житлово-побутовою комісією військової частини серед військовослужбовців, які перебувають на квартирному обліку. Це рішення затверджується центральною житлово-побутовою комісією Головного управління Національної гвардії України. З цього часу рішення про надання житлового приміщення набуває ознак завершеного юридичного складу і може бути підставою для звернення за отриманням ордеру. Судовим розглядом встановлено, що рішенням засідання житлово-побутової комісії Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України, яке оформлено підпунктом 3.1.1. пункту 3.1. протоколу №2 від 14.02.2025 було ухвалено клопотати перед житлово-побутовою комісією ІНФОРМАЦІЯ_4 , враховуючи пункти 1.3., 1.4. Інструкції №278, щодо розподілу двокімнатної квартири АДРЕСА_5 штаб-сержанту запасу ОСОБА_1 , 1981 р.н. на склад родини 3 особи в т.ч. він, дружина - ОСОБА_2 , 1977 р.н., син - ОСОБА_3 , 2003 р.н. зі зняттям з квартирного обліку військової частини НОМЕР_2 . Рішенням засідання житлово-побутової комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , яке оформлено пунктом 2.5. протоколу №3 від 03.03.2025 ухвалено клопотати перед Центральною житлово-побутовою комісією Головного управління Національної гвардії України, відповідно до вимог підпункту 6 пункту 13 та пункту 53 "Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм житлових приміщень в Українській РСР", затверджених постановою Ради Міністрів Української РСР від 11.12.1984 № 470, та пунктів 1.3., 1.4. Інструкції №278 та пункту 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" щодо питання розподілу двокімнатної квартири АДРЕСА_5 штаб-сержанту запасу ОСОБА_1 , 1981 р.н. на склад родини 3 особи в т.ч. він, в постійне користування з подальшим зняттям з квартирного обліку військової части НОМЕР_2 . В подальшому, рішенням житлово-побутової комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , яке оформлене пунктом 1.2. протоколу №7 від 03.06.2025 було ухвалено відмінити рішення житлово-побутової комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 від 03.03.2025 №3. У вказаному рішенні зазначено, що на виконання вимог листа управління розквартирування і капітального будівництва департаменту логістики Головного управління Національної гвардії України від 20.05.2025 № 27/11/1/5-1397 ДСКУ/11 щодо порушення вимог абзацу 4 пункту 1 статті 12 Закону №2011-XII при розподілі житла житлово-побутова комісія ІНФОРМАЦІЯ_3 вважає необхідним відмінити рішення від 03.03.2025 №3 про розподіл двокімнатної квартири АДРЕСА_5 штаб-сержанту запасу ОСОБА_1 , 1981 р.н. зі складом родини 3 особи. Вказано, що при розгляді документів було з`ясовано, що батько дружини отримав трикімнатну квартиру для постійного користування для всіх членів родини житловою площею 43,8 кв.м, загальною площею 75,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 . Надаючи оцінку рішенню житлово-побутової комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , яке оформлене пунктом 1.2. протоколу №7 від 03.06.2025, колегія суддів зазначає про наступне. Згідно пункту 4.10 Інструкції №278 житлово-побутова комісія може переглянути своє рішення про надання житлових приміщень до видачі ордерів, якщо з`ясуються обставини, які не були раніше відомі і могли вплинути на зазначене рішення. Отже, ІНФОРМАЦІЯ_2 у разі з`ясування обставин, які не були раніше відомі і могли вплинути на рішення, мало можливість до видачі ордерів переглянути своє рішення. Так, переглядаючи своє рішення, яке оформлене пунктом 2.5. протоколу №3 від 03.03.2025, на виконання вимог листа Управління розквартирування і капітального будівництва департаменту логістики Головного управління Національної гвардії України від 20.05.2025 № 27/11/1/5-1397 ДСКУ/11 щодо порушення вимог абзацу 4 пункту 1 статті 12 Закону №2011-XII при розподілі житла, житлово-побутовою комісією ІНФОРМАЦІЯ_1 було з`ясовано, що батько дружини отримав трикімнатну квартиру для постійного користування для всіх членів родини житловою площею 43,8 кв.м, загальною площею 75,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 . Вказані обставини, на думку відповідача, з огляду на вимоги абзацу 4 пункту 1 статті 12 Закону №2011-XII, виключають можливість вирішення питання розподілу позивачу та членам його сім`ї квартири в постійне користування з подальшим зняттям з квартирного обліку. Колегія суддів звертає увагу, що у спірному рішенні, оформленому пунктом 1.2. протоколу №7 від 03.06.2025, відповідачем в якості членів родини ОСОБА_1 зазначено дружину ОСОБА_2 та сина ОСОБА_3 . Батька дружини не зазначено. При цьому, зазначаючи в оскаржуваному рішенні, що батько дружини отримав трикімнатну квартиру для постійного користування для всіх членів родини, відповідач не вказав членів родини батька дружини та не вказав про використання ними права на безоплатну приватизацію житла. Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 13.02.2026 для належного розгляду справи та з`ясування всіх обставин у справі, було витребувано у ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) докази на підтвердження обставин, які були покладені в основу рішення житлово-побутової комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , яке оформлене пунктом 1.2 протоколу №7 від 03.06.2025 та яким відмінено рішення житлово-побутової комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене пунктом 2.5 протоколу №3 від 03.03.2025 про розподіл двокімнатної квартири АДРЕСА_1 штаб-сержанту запасу ОСОБА_1 , 1981 р.н. зі складом родини 3 особи, у т.ч. в постійне користування з подальшим зняттям з квартирного обліку військової частини НОМЕР_2 . На виконання вимог ухвали суду відповідачем було надано докази (документи), які були покладені в основу рішення: копію паспорта ОСОБА_2 серія НОМЕР_4 ; копію листа Управління розквартирування і капітального будівництва департаменту логістики Головного управління Національної гвардії України від 20.05.2025 №27/11/1/5-1397 ДСКУ/11; копію ордера на житлове приміщення №2130 від 27.09.2000; копію свідоцтва про народження ОСОБА_4 серія НОМЕР_5 , копію свідоцтва про одруження ОСОБА_1 та ОСОБА_4 серія НОМЕР_6 , копію свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 28.08.2007. Надаючи оцінку наданим доказам, колегія суддів зазначає наступне. Зміст вказаних документів свідчить про те, що ОСОБА_4 (після шлюбу ОСОБА_2 ) є донькою ОСОБА_5 . ОСОБА_5 було надано ордер №2130 від 27.09.2000 на житлове приміщення - трикімнатну ізольовану квартиру житловою площею 43,8 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 на склад сім`ї з 4 осіб: ОСОБА_5 - основний, ОСОБА_6 - дружина; ОСОБА_4 - донька, ОСОБА_7 - син. Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 28.08.2007, виданого Відділом приватизації КП "Харківське районне бюро технічної інвентаризації" трикімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_2 зареєстрована на праві спільної сумісної власності за ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Колегія суддів зазначає, що ордер на житлове приміщення є документом, який підтверджує право особи на вселення та користування відповідним житловим приміщенням, однак не посвідчує виникнення права власності на таке майно. При цьому реалізація права на безоплатне отримання житла пов`язується законодавством із набуттям особою права власності на відповідне житлове приміщення. Таке право відповідно до вимог закону виникає з моменту його державної реєстрації. З наданих відповідачем доказів судом встановлено, що ордер №2130 від 27.09.2000 на житлове приміщення - трикімнатну ізольовану квартиру житловою площею 43,8 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 був виданий на сім`ю ОСОБА_5 у складі з 4 осіб, до якого входила, зокрема, донька ОСОБА_5 - ОСОБА_4 (після шлюбу ОСОБА_2 ). Водночас, право власності на відповідне житлове приміщення у встановленому законом порядку було зареєстровано виключно за батьками - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Колегія суддів зазначає, що відповідно до принципу змагальності сторін та обов`язку доказування правомірності прийнятого рішення, саме на відповідача покладається обов`язок доведення обставин, якими обґрунтовуються заперечення проти позову. Водночас, відповідачем не надано належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_2 набула та у встановленому законом порядку зареєструвала за собою право власності на вказану квартиру, а отже - реалізувала своє право на безоплатне отримання житла. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що право військовослужбовця на отримання житла для постійного проживання або грошової компенсації за належне йому для отримання житло нерозривно пов`язано з його особою, оскільки по суті є винагородою для нього за роки несення ним військової служби. Це право може бути обмежено лише з підстав та в порядку прямо передбачених законом, в даному випадку положеннями абзацу 4 пункту 1 статті 12 Закону №2011-XII. Відповідно до абзацу 4 пункту 1 статті 12 Закону №2011-XII житло або грошова компенсація за належне для отримання житло надається зазначеним військовослужбовцям один раз протягом усього часу проходження військової служби в межах норм та в порядку, визначених Кабінетом Міністрів України. Отже, право військовослужбовця на безоплатне отримання житла є особистим гарантованим правом, яке реалізується відповідно до вимог законодавства та з урахуванням установленої черговості і підстав забезпечення житлом. Сам по собі факт отримання житла членом сім`ї військовослужбовця не свідчить про реалізацію самим військовослужбовцем права на безоплатне отримання житла та не може автоматично ототожнюватися з набуттям ним права власності на відповідне житлове приміщення. Відтак, отримання житла членом сім`ї військовослужбовця не є належною та самостійною правовою підставою для відмови такому військовослужбовцю у реалізації його гарантованого законом права на безоплатне забезпечення житлом. Інше тлумачення призвело б до безпідставного обмеження прав військовослужбовця та покладення на нього негативних наслідків з незалежних від нього обставин. Колегія суддів зауважує, що в оскаржуваному рішенні відповідачем не наведено доказів того, що позивач вже реалізував своє особисте право на отримання житла або компенсації за належне для отримання житло. Поза увагою житлово-побутової комісії залишилось і те, що те, що позивач не є членом сім`ї батька дружини, якому виділено житло в користування за адресою: АДРЕСА_2 . У свою чергу, дружина позивача після укладення шлюбу має зареєстроване місце проживання з позивачем та їх спільним сином за іншою адресою ( АДРЕСА_3 , тобто на момент прийняття спірного рішення №7 від 03.06.2025 не була членом сім`ї свого батька в розумінні правил статті 3 СК України. Також, у спірному рішенні відсутнє посилання на те, що житлово-побутовій комісії не були раніше відомі обставини, які були підставою для скасування прийнятого рішення від 03.03.2025 №3. Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до вимог законодавства та принципів адміністративного судочинства рішення суб`єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим, тобто прийнятим на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені законом, із належним урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття. Обґрунтованість рішення передбачає, наведення чітких мотивів його прийняття, посилання на встановлені фактичні обставини та належні докази, а також правову оцінку таких обставин. За відсутності належного мотивування та підтвердження висновків відповідними доказами таке рішення не може вважатися обґрунтованим, а відтак - правомірним у розумінні вимог адміністративного судочинства. Дослідивши зміст оскаржуваного рішення та підстави його прийняття, колегія суддів дійшла висновку, що наведені у ньому висновки не узгоджуються з фактичними обставинами, встановленими під час розгляду справи, а також не відповідають мотивам, покладеним в основу його прийняття, що є порушенням вимоги щодо обґрунтованості індивідуального акту. Крім того, в оскаржуваному рішенні міститься посилання на нібито встановлене порушення вимог абзацу 4 пункту 1 статті 12 Закону № 2011-XII, однак матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б підтверджували наявність такого порушення. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що рішення житлово-побутової комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_3 ), яке оформлене пунктом 1.2 протоколу №7 від 03.06.2025 про скасування рішення житлово-побутової комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , яке оформлене пунктом 2.5 протоколу №3 від 03.03.2025 є протиправним та підлягає скасуванню. При цьому, колегія суддів критично оцінює аргументи апелянта, ІНФОРМАЦІЯ_1 , що скасування оскаржуваного рішення створило правову невизначеність у вигляді розподілу однієї квартири двом особам та безпосередньо зачіпає права та обов`язки інших осіб, які не були залучені до розгляду справи, оскільки права позивача не можуть вважатися такими, що припинилися або були нівельовані лише з підстави виділення квартири іншій особі, якщо таке виділення стало наслідком протиправних дій чи бездіяльності відповідача. Наслідки, які настали в результаті прийняття відповідачем протиправного рішення не можуть покладатися на позивача та обмежувати його право на справедливий суд. Отже, доводи апелянта в цій частині є безпідставними та не впливають на законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції. Щодо позовних вимог про зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_3 ), в особі житлово-побутової комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернутись до центральної житлово-побутової комісії Головного управління Національної гвардії України щодо питання розподілу двокімнатної квартири АДРЕСА_1 штаб-сержанту запасу ОСОБА_1 , 1981 р.н. зі складом родини 3 особи, у тому числі він, в постійне користування з подальшим знаттям з квартирного обліку Військової частини НОМЕР_2 , колегія суддів зазначає наступне. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.06.2018 у справі №338/180/17 зробила висновок про те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Тобто, належність у спрощеному розумінні означає відповідність законодавству. Обрання позивачем при зверненні до суду неналежного способу захисту є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. При цьому, обрання позивачем неефективного способу захисту порушеного права також має призводити до відмови в задоволенні позову (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13.03.2023 у справі №398/1796/20). Верховний Суд у постанові від 27.03.2023 по справі №990/171/22 наголошував, що відсутність порушеного права (свободи, охоронюваного законом інтересу) чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в задоволенні позову. Як слушно зазначив суд першої інстанції, належним відновленням порушених прав позивача є відновлення становища особи, яке існувало до такого порушення. У даному рішенні суд дійшов висновку про необхідність визнати протиправним та скасувати рішення житлово-побутової комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_3 ), яке оформлене пунктом 1.2 протоколу №7 від 03.06.2025 про скасування рішення житлово-побутової комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , яке оформлене пунктом 2.5 протоколу №3 від 03.03.2025. Скасування зазначеного рішення зумовлює відновлення правового становища позивача яке існувало до його прийняття, а саме статусу особи, щодо якої житлово-побутовою комісією вирішено клопотати перед Центральною житлово-побутовою комісією Головного управління Національної гвардії України щодо питання розподілу позивачу в постійне користування квартири у АДРЕСА_4 , з подальшим зняттям з квартирного обліку Військової частини НОМЕР_2 . Водночас, зобов`язання відповідача повторно звернутись до центральної житлово-побутової комісії Головного управління Національної гвардії України щодо питання розподілу двокімнатної квартири АДРЕСА_1 штаб-сержанту запасу ОСОБА_1 , 1981 р.н. зі складом родини 3 особи, у тому числі він, в постійне користування з подальшим зняттям з квартирного обліку Військової частини НОМЕР_2 , є неналежним способом захисту прав позивача, оскільки такий спосіб захисту передбачав би втручання суду у дискреційні повноваження відповідного органу та виходив би за межі адміністративного судочинства, яке полягає у перевірці правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, а не у підміні його управлінських функцій. Крім того, колегія суддів зазначає, що вимога про зобов`язання відповідача звернутись до центральної житлово-побутової комісії з відповідним клопотанням має характер вимоги на майбутнє, оскільки таке звернення є наступним етапом процедури після відновлення попереднього правового стану позивача. На час розгляду справи у суду відсутні підстави вважати, що відповідач після набрання законної сили рішенням суду буде ухилятися від виконання покладених на нього обов`язків або не здійснить необхідних дій у межах своїх компетенції. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог зобов`язального характеру. Щодо інших аргументів учасників справи, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню. Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційних скарг жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, тому не є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції. Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Відповідно до статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з частиною 1 статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для його скасування колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін. З урахуванням того, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, колегія суддів вважає, що відсутні в розумінні ст. 139 КАС України правові підстави для розподілу судових витрат по даній справі. Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2025 по справі № 520/22584/25 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя М.О. Семененко Судді З.Г. Подобайло І.С. Чалий