Постанова 4824 № 367/3912/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження № 22-ц/824/1153/2026 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 17 лютого 2026року місто Київ справа № 367/3912/24 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В. суддів: Ратнікової В.М., Рейнарт І.М. розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 01 травня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Одарюка М.П., у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,- В С Т А Н О В И В: У квітні 2024 року позивач ТОВ «Діджи Фінанс» звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №200058324 від 04 липня 2014 року по тілу кредиту - 17595,42 грн. та по відсоткам - 35404,49 грн.; інфляційні втрати у розмірі - 23122,38 грн.; суму 3% річних у розмірі 4773,73 грн. В обґрунтування вимог посилався на те, що 04 липня 2014 року між ПАТ «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 було укладено угоду щодо кредитування №200058324, за умовами якої відповідачу були надані кредитні кошти в сумі 20450 грн., строком користування з 04 липня 2014 року по 04липня 2019 рку, які відповідач зобов'язався повернути та сплатити відсотки за їх користування. Вказував, що 23 травня 2016 року згідно з рішенням Правління НБУ України №14/БТ ПАТ «Банк Михайлівський» віднесено до категорії неплатоспроможних. Зазначав, що 20 липня 2020 року ТОВ «Діджи Фінанс» набуто право вимоги за кредитними договорами, укладеними з позичальниками ПАТ «Банк Михайлівський», на підставі договору №7_БМ від 20 липня 2020року, укладеному за результатами публічних торгів (аукціону) лоту № GL16N618071 проведеного 15 червня 2020 року, що підтверджується постановою Північного апеляційного господарського суду від 01липня 2021 року у справі №910/11298/16, відповідно до якої позивача визнано єдиним та належним кредитором за кредитними договорами, укладеними з позичальниками ПАТ «Банк Михайлівський», в тому числі і за кредитним договором. Посилався на те, що банк, правонаступником якого є позивач, виконав свої зобов'язання за кредитним договором належним чином, однак відповідач умови кредитного договору не виконує, грошові кошти не повертає, а тому просив стягнути з відповідачазаборгованість за кредитним договором. Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 01 травня 2025 року у задоволенні позову ТОВ «Діджи Фінанс» відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач ТОВ «Діджи Фінанс» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову. На обґрунтування вимог посилався на те, що ТОВ «Діджи Фінанс» набуло право вимоги за усіма правами кредитора за основними договорами, що існували на момент переходу цих прав в порядку, передбаченому ст.514 ЦК України та п.2 договору №7_БМ від 20липня 2020 року, відповідно у ТОВ«Діджи Фінанс» виникло і право на стягнення заборгованості за відступленими кредитними договорами. Вказував, що судом першої інстанції зроблено необґрунтований висновок, про те, що витяг з реєстру боржників ПАТ «Банк Михайлівський» до договору №7_БМ не є офіційним документом та який не може розглядатися як доказ. Зазначав, що ТОВ «Діджи Фінанс» не погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що жодних належних доказів на підтвердження наявності суми боргу і його розміру позивачем не надано, оскільки разом із позовною заявою про стягнення заборгованості за кредитним договором №200058324 від 04 липня 2014 року ТОВ «Діджи Фінанс» було подано через офіційну підсистему «Електронний суд» та долучено до матеріалів справи №367/3912/24 виписки з особових рахунків відповідача. Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. У порядку частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Оскільки дана справа є малозначною, тому розгляд справи здійснюється без виклику сторін в порядку письмового провадження. З`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку. Частиною першою статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з вимогами статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Відповідно до положень ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів. У відповідності до ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України). Відповідно до положень ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною 1 ст.1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано жодного розрахунку заявленої суми заборгованості, з чого було би можливо зробити висновок про наявність заборгованості, її період, чи сплачувались взагалі кошти відповідачем та в яких сумах, за які періоди, в якому розмірі та на які суми боргу нараховувались відсотки за користування кредитом, а також період нарахування 3% річних та інфляційних втрат на зазначену суму заборгованості. Також судом першої інстанції вказано, що матеріали справи не містять доказів переуступки прав вимоги. Як вбачається з матеріалів справи, 04 липня 2014 року ОСОБА_1 підписав заяву (оферту) №200058324, згідно якої пропонував ПАТ «Банк Михайлівський» на умовах, викладених в заяві, умовах надання та обслуговування платіжних карток банку, зазначених в заяві та тарифах по картах банку укласти з ним кредитний договір та договір про надання та використання платіжної картки. У вказаній заяві (оферті) №200058324 зазначено, що бажаний кредитний ліміт - 0 грн., при цьому, зазначено, що розмір ліміту буде встановлений банком самостійно на підставі відомостей повідомлених відповідачем банку; рахунок картки: НОМЕР_1 . При цьому, у поданій заяві ОСОБА_1 просив укласти з ним договір про надання та використання платіжної картки, в рамках якого: відкрити на її ім`я поточний рахунок, операції за яким можуть здійсюватися з використання електронного платіжного засобу (валюта рахунку-гривня), що призначений для зарахування заробітної плати, соціальних та інших виплат, але не виключно та буде використовуватись в рамках договору про картку, в тому числі для розміщення коштів та відображення операцій, здійснених з використанням картки, з дебетно-кредитним порядком обслуговування рахунку; випустити на її ім`я платіжну картку, тип якої вказаний в ОП заяви; для здійснення операцій за рахунком картки, сума яких перевищує залишок грошових коштів на рахунку картки, встановити кредитний ліміт, в межах якого клієнт має право здійснювати операції з використанням картки за рахунок наданого банком кредиту під операції з карткою та здійснювати у відповідності до ЦК України кредитування рахунку картки. 04 липня 2014 року ОСОБА_1 підписав анкету №440726, розписку про отримання платіжної картки, довідку про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість споживчого кредиту, договір добровільного страхування життя NSK200058324. Частиною 3 статті 12 ЦПК України, частиною 1 статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст. 77 ЦПК України.) Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст.79 ЦПК України). Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду. Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Таким чином, з наведених норм законодавства вбачається, що доказом надання кредитодавцем позичальнику кредитних коштів є саме первинні документи, вимоги до яких встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Аналогічні за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року по справі №755/2284/16-ц. Відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором. На підтвердження заборгованості відповідача та її розміру ТОВ «Діджи Фінанс» надало до суду виписки по особовим рахункам, сформовані Фондом гарантування вкладів фізичних осіб (том 1 а.с.54-245, том 2 а.с. 1-136). Разом з тим, з наданих виписок вбачається рух коштів по рахункам №№ НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 та відповідно нарахування по кредитному договору №200058324_KI від 04 липня 2014 року за період з 23 травня 2016 року по 27 липня 2020 року. При цьому, первинних бухгалтерських документів на підтвердження отримання відповідачем кредиту на рахунок № НОМЕР_1 , відкритий банком на виконання заяви (оферти) №200058324, який вказаний у розписці про отримання платіжної картки від 04 липня 2014 року, що дозволяло б однозначно встановити отримання ним кредитних коштів по договору №200058324 від 04 липня 2014 року та доказів витрачання відповідачем отриманих коштів, матеріали справи не містять. Виписок по рахунку за період з 04 липня 2014 року по 23 травня 2026 року позивачем не надано. Крім того, з наданих виписок вбачається, що банком безпосередньо до тіла кредиту включалися також: прострочені відсотки на кредит, прострочені нараховані доходи за кредитом. Таким чином, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що виписки по рахунку надані позивачем є беззаперечним доказом наявності заборгованості відповідача. Без надання детального розрахунку заборгованості саме по договору №200058324 від 04 липня 2014 року, починаючи з 04 липня 2014 року суд апеляційної інстанції позбавлений можливості перевірити правильність такого розрахунку, а саме розмірі заборгованості, її період, чи сплачувались взагалі кошти відповідачем та в яких сумах, за які періоди, в якому розмірі та на які суми боргу нараховувались відсотки за користування кредитом, а також період нарахування. До аналогічного висновку щодо необхідності доведення позивачем розміру заборгованості дійшов Верховний Суд у постановах від 27 березня 2019 року у справі №334/1746/15-ц, від 01 лютого 2023 року у справі №199/7014/20. Суд першої інстанції також вірно вважав, що жодних належних доказів на підтвердження наявності суми боргу і його розміру позивачем не надано. Щодо висновку суду першої інстанції про те, що матеріали справи не містять доказів переуступки прав вимоги, колегія суддів зазнчаає наступне. Положеннями статтей 512, 514 ЦК України визначено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. За загальним правилом заміна кредитора у зобов`язанні не вимагає згоди на це боржника, якщо інше не передбачено законом або договором. Згідно з частиною 2 статті 517 ЦК України боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні. Боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, чи який вважає, що йому не надано належних доказів на підтвердження відступлення прав вимоги новому кредиту, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору (а не новому) і таке виконання є належним. Інших правових наслідків факт не повідомлення боржника про заміну кредитора чи ненадання йому доказів на підтвердження відступлення прав вимоги новому кредитору законом не передбачено. Відповідно до частини 1 статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Згідно з частиною 1 статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). З матеріалів справи вбачається, що 20 липня 2020 року між ПАТ «Банк Михайловський» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладено договір про відступлення прав вимоги №7_БМ, за умовами якого ПАТ «Банк Михайловський» передало (відступило) ТОВ «Діджи Фінанс» права вимоги зазначені в реєстрі, а ТОВ «Діджи Фінанс» прийняло належні права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників, за що сплатило суму фінансування. При цьому, згідно п.1 зазначеного договору, банк відступив новому кредитору права вимоги банку до позичальників згідно реєстру у додатку №1 до цього договору. На підтвердження переходу права вимоги позивач надав витяг з реєстру боржників ПАТ «Банк Михайловський» до договору №7_БМ про відступлення прав вимоги від 20 липня 2020 року відносно боржника ОСОБА_1 по договору №200058324 від 04 липня 2014 року. Надані копії договору та витягу з реєстру боржників підтверджують факт переходу до позивача права вимоги до ОСОБА_1 за укладеним ним з ПАТ «Банк Михайловський» кредитним договором. Таким чином, зазначення судом першої інстанції про те, що право вимоги позивача до відповідача належним чином не підтвердженоспростовується вищенаведеним. Відповідно до ч.4 ст.367 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Оскільки суд першої інстанції дійшов правильного по суті висновку щодо відмови в задоволенні позову ТОВ «Діджи Фінанс», однак з помилкових мотивів, отже судове рішення підлягає зміні з викладенням його мотивувальної частини в редакції цієї постанови. Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» - задовольнити частково. Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 01 травня 2025 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий: Судді: