Постанова 4803 № 204/7767/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4380/25 Справа № 204/7767/24 Суддя у 1-й інстанції - Чудопалова С. В. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 грудня 2025 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого Городничої В.С., суддів Петешенкової М.Ю., Красвітної Т.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в м.Дніпрі справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» на рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 27 грудня 2024 року у складі судді Чудопалової С.В. по цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,- ВСТАНОВИЛА: У серпні 2024 року ТОВ «Діджи Фінанс»звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості(а.с. 1-5), в якому позивач посилається на те, що 29.04.2016 року між ПАТ «Банк Михайлівський» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №200519495. Банк надав позичальнику у користування кредитні кошти в розмірі 12 350 грн, з встановленим строком користування з 29.04.2016 року по 29.04.2021 року, а відповідач ОСОБА_2 зобов`язувалась повернути отримані кошти у встановлений в кредитному договорі строк та сплатити відсотки за користування кредитними коштами. 20.07.2020 року ТОВ «Діджи Фінанс» набуло право вимоги за кредитними договорами, укладеними з позичальниками ПАТ «Банк Михайлівський» на підставі договору №7_БМ від 20.07.2020 року, підписаного за результатами публічних торгів (аукціону) лоту №GL16N618071, проведеного 15.06.2020 року, що підтверджено постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2021 у справі №910/11298/16, відповідно до якої позивача визнано єдиним та належним кредитором за кредитними договорами, укладеними з позичальниками ПАТ «Банк Михайлівський», в тому числі і за кредитним договором №200519495 від 29.04.2016 року. Станом на 19.06.2024 року загальний розмір заборгованості відповідача перед позивачем за Кредитним договором становить 35 630,29 грн, з яких: 11 785,94 грн - заборгованість за кредитом; 23 844,35 грн - заборгованість за відсотками. Сума збитків з урахуванням 3% річних 3 211,21 грн, інфляційні втирати за несвоєчасне виконання кредитних зобов`язань 14 931,73 грн. Разом заборгованість становить 53 233,23 грн. На підставі викладеного позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 53 233,23 грн., та судові витрати по справі. Рішенням Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 27 грудня 2024 року в задоволені позову ТОВ «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено (а.с. 99-101). Не погодившись з таким рішенням суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою (а.с. 103-106), в якій, посилаючись на неповне з`ясування всіх обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та невірне застосування норм матеріального права, просить суд рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов. Відповідач скористалась своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін (а.с. 143-146). Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Згідно з ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Відмовляючи у задоволенні позову позивача суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги ТОВ «Діджи Фінанс» до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №200519495 від 29.04.2016 року є безпідставними та не підлягають задоволенню, оскільки відповідачем зобов`язання виконано. Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції виходячи з наступного. Згідно зі ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Статтею 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. За змістом статей 205, 207 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Згідно зі ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно з ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 612 ЦК України - боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором. За змістом ч.1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України). Згідно вимог ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням. Відповідно до ч. 1 ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (ч. 1 ст. 519 ЦК України). Таким чином, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. В справах про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з`ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора та чи існують ці права на момент переходу. Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі №752/8842/14-ц. За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (частина перша статті 1077 ЦК України). Згідно з статті 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19) зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Судом першої інстанції встановлено, що 29.04.2016 року між ПАТ «Банк Михайлівський» та відповідачем ОСОБА_2 укладено угоду №200519495 шляхом підписання заяви щодо кредитування, за умовами якої банк надав відповідачу кредитні кошти в розмірі 12 350 грн, які відповідач зобов`язалась повернути. Постановою Національного Банку України від 22.12.2015 року №917/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку» ПАТ «Банк Михайлівський» віднесено до категорії проблемних, було віднесено ПАТ «Банк Михайлівський» до категорії проблемних. 20.07.2020 року ТОВ «Діджи Фінанс» набуто право вимоги за кредитними договорами, укладеними з позичальниками ПАТ «Банк Михайлівський», на підставі договору №7_БМ від 20.07.2020, укладеному за результатами публічних торгів (аукціону) лоту №GL16N618071, проведеного 15.06.2020 року, відповідно до якої позивач є кредитором за кредитними договорами укладеними з позичальниками ПАТ «Банк Михайлівський», в тому числі і за кредитним договором, укладеним з відповідачем. Також дослідженими в справі доказами встановлено, що постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2021 року в справі №910/11298/16 апеляційну скаргу ТОВ «Діджи Фінанс» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2021 року у справі №910/11298/16 задоволено, рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2021 року у справі №910/11298/16 скасовано в частині немайнових вимог, з ухваленням нового рішення про задоволення позову ТОВ «Діджи Фінанс» у цій частині. Застосовано наслідки нікчемності договору факторингу від 19.05.2016 року №1905, а саме: зобов`язано ТОВ «ФК «Плеяда» передати ТОВ «Діджи Фінанс» документи, отримані ним від ПАТ «Банк Михайлівський» згідно з договором факторингу від 19.05.2016 року №1905 та актів прийому-передачі від 20.05.2016 №1 і №2. Визнано відсутніми у ТОВ «ФК «Плеяда» будь-яких майнових прав (прав вимоги) до боржників, перелік яких зазначено у договорі факторингу від 19.05.2016 року №1905, реєстрах прав вимог від 19.05.2016 року № 1 та від 20.05.2016 року №2 до цього договору та актах прийому-передачі від 20.05.2016 року №1 і №2 до зазначеного договору факторингу. Визнано недійсним договір факторингу від 20.05.2016 року №1, укладений між ТОВ «ФК «Плеяда» та ТОВ «ФК «Фагор». Зобов`язано ТОВ «ФК «Фагор» передати ТОВ «Діджи Фінанс» документи, отримані ним від ПАТ «Банк Михайлівський» згідно договору факторингу від 19.05.2016 року №1905 та актів прийому-передачі до нього від 20.05.2016 року №1 і №2. Визнано відсутніми у ТОВ «ФК «Фагор» будь-яких майнових прав (прав вимоги) до боржників, перелік яких зазначено у договорі факторингу від 19.05.2016 року №1905, реєстрах прав вимог до нього від 19.05.2016 року №1 та від 20.05.2016 року №2, актах прийому-передачі від 20.05.2016 року до зазначеного договору факторингу №1 і №2, та в договорі факторингу від 20.05.2016 року №1 та додатках до нього. Вирішено питання про судові витрати. Судовими рішеннями в господарській справі №910/11298/16 встановлено, що 19.05.2016 року між ПАТ «Банк Михайлівський» (клієнт) і ТОВ «ФК «Плеяда» (фактор) укладено договір факторингу №1905, за умовами якого фактор зобов`язався передати грошові кошти у розпорядження клієнта, а банк зобов`язався відступити на користь ТОВ «ФК «Плеяда» право вимоги до третіх осіб (боржників). 20.05.2016 року між ТОВ «ФК «Плеяда» і ТОВ «ФК «Фагор» укладено договір факторингу №1, за умовами якого ТОВ «ФК «Плеяда» за плату відступило на користь ТОВ «ФК «Фагор» права вимоги, отримані ним від ПАТ «Банк Михайлівський» на підставі договору факторингу №1905. 23.05.2016 року згідно з рішенням Правління Національного банку України №14/БТ ПАТ «Банк Михайлівський» віднесено до категорії неплатоспроможних, а відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №812 розпочато процедуру виведення ПАТ «Банк Михайлівський» з ринку шляхом запровадження у ньому тимчасової адміністрації. На виконання своїх обов`язків, передбачених статтею 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», уповноваженою особою, згідно з наказом від 24.05.2016 року №27/1 створено комісію з перевірки договорів (інших правочинів), укладених ПАТ «Банк Михайлівський». 30.05.2016 року згідно з наказом Тимчасової адміністрації ПАТ «Банк Михайлівський» №37 затверджено результати проведеної перевірки, викладені в акті про проведення перевірки правочинів (у тому числі договорів), які відповідають критеріям нікчемності від 30.05.2016 року №1, згідно з якими встановлено нікчемність договору факторингу від 19.05.2016 року №1905, та прийнято рішення застосувати наслідки його нікчемності. 09.06.2016 року ПАТ «Банк Михайлівський» направило ТОВ «ФК «Плеяда» повідомлення про нікчемність правочинів від 01.06.2016 року №05-53, в якому зазначило про нікчемність договору факторингу від 19.05.2016 року №1905 та вимагало негайно повернути усі отримані на підставі нікчемного договору документи, але ТОВ «ФК «Плеяда» у листі від 08.07.2016 року №1-08-07/16 повідомив Банк про те, що не погоджується із визнанням договорів нікчемними, вважає їх належно укладеними та виконаними відповідно до вимог чинного законодавства України, оскільки законних підстав для визнання договорів нікчемними не має. Також судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 станом на 03.04.2018 року виконала свої зобов`язання за кредитним договором №200519495 від 29.04.2016 року ТОВ «ФК «Фагор». Відповідно до довідки від 03.04.2018 року, виданої ТОВ «ФК «Фагор» - ТОВ «ФК «Фагор», що станом на 03.04.2018 року є єдиним законним кредитором за кредитом, який був наданий ПАТ «Банк Михайлівський» клієнту ОСОБА_1 , за договором №200519495 від 29.04.2016 року, повідомив клієнта, що станом на 03.04.2018 року заборгованість за договором погашена в повному обсязі та договір закрито. Суд звертає увагу на те, що донором інформації про відсутність заборгованості за кредитним договором від 29.04.2016 року є ТОВ «ФК «Фагор», якому було відступлено право вимоги ТОВ «ФК Плеяда», якому в свою чергу відступило право вимоги ПАТ «Банк Михайлівський». Відповідно до повідомлення Українського бюро кредитних історій (звіт актуальний станом на 11.12.2024 року) - заборгованість перед ТОВ «ФК «Фагор» - відсутня, а кредит закритий. Крім того, повідомленням від 20.05.2016 року директор Департаменту ризик-менеджменту ПАТ «Банк Михайлівський» Матрос Є.О. було повідомлено відповідачці про те, що ПАТ «Банк Михайлівський» на підставі договору факторингу №1905 від 19.05.2016 року було відступлено право вимоги за кредитним договором №200519495 від 29.04.2016 року ТОВ «ФК «Плеяда». Також зазначено про те, що на виконання умов кредитного договору з моменту отримання повідомлення перераховувати кошти в рахунок виконання зобов`язання за реквізитами наданими фактором. Будь-яких доказів на підтвердження того, що ПАТ «Банк Михайлівський» повідомляло відповідача про те, що Банк звернувся до суду з позовом з метою визнання нікчемним укладеного між ним з ТОВ «ФК «Плеяда» договору факторингу №1905 від 19.05.2016 року, матеріали цивільної справи не містять. Листом від 02.08.2017 року ТОВ «ФК «Фагор» повідомило відповідача про те, що йому на підставі договору факторингу №1 від 20.05.2016 року ТОВ «ФК «Плеяда» було відступлено право вимоги за кредитним договором №200519495 від 29.04.2016 року. Зазначило про те, що станом на 02.08.2017 року заборгованість за кредитним договором складає 16 740,70 грн, з яких тіло кредиту 11 066,05 грн, нараховані відсотки 4 774,65 грн, штрафи 900,00 грн. Також зазначило про те, що для виконання зобов`язань здійснювати погашення за реквізитами зазначеними у даному листі. Колегія суддів звертає увагу, оскільки на час виконання зобов`язань відповідачка ОСОБА_2 не знала та не могла знати про недійсність договору факторингу від 20.05.2016 року №1, укладений між ТОВ «ФК «Плеяда» та ТОВ «ФК «Фагор», який було визнано недійсним рішенням суду від 01.07.2021 року. На підставі договору №7_БМ від 20 липня 2020 року ПАТ «Банк Михайлівський» відступило ТОВ «Діджи Фінанс» право вимоги до ОСОБА_2 за кредитним договором №200519495 від 29.04.2016 року. Водночас на момент переходу цього права відповідач повністю сплатила борг за кредитним договором, у зв`язку з чим право вимоги за цим договором було припиненим. Нормами глави 48 ЦК України, що регламентує порядок виконання зобов`язань, не передбачено обов`язку боржника перед здійсненням виконання пересвідчуватися про належну особу кредитора, відтак, зобов`язання виконується з урахуванням особи кредитора, про яку на момент його виконання був обізнаний боржник. За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що на час укладення ПАТ «Банк Михайлівський» і ТОВ «Діджи Фінанс» договору №7_БМ від 20 липня 2020 року ОСОБА_2 виконала зобов`язання за кредитним договором, а тому відсутні підстави для повторного стягнення з неї користь ТОВ «Діджи Фінанс» заборгованості за кредитним договором, а також не можуть бути стягнуті інфляційні втрати та проценти від простроченої суми. Вище викладені обставини, в тому числі і судові справи, пов`язані з розглядом позову ПАТ «Банк Михайлівський» до ТОВ «ФК «Плеяда» та ТОВ «ФК «Фагор» про застосування наслідків нікчемності договорів факторингу, результатом яких стало рішення про зобов`язання ТОВ «ФК» Плеяда» та ТОВ «ФК «Фагор» передати ТОВ «Діджи Фінанс» документи отримані від ПАТ «Банк Михайлівський» згідно договорів факторингу, не може вважатись правовою підставою для повторного покладення на відповідача обов`язку по сплаті кредитної заборгованості. Доводи апелянта в апеляційній скарзі про те, що сплата коштів за кредитним договором ТОВ «ФК «Фагор» не може свідчити про належне виконання умов договору відповідачкою, оскільки укладені договори факторингу між ПАТ «Банк Михайлівський» та ТОВ «ФК «Плеяда», та між ТОВ «ФК «Плеяда» та ТОВ «ФК «Фагор» були визнані постановою Північного апеляційного господарського суду у справі №910/11298/16 від 01.07.2021 року нікчемними, колегією суддів відхиляються як безпідставні, оскільки недійсність відповідного договору про відступлення прав вимоги обумовлює правові наслідки, що виникають між його сторонами, зокрема, у спосіб повернення безпідставно отриманого майна, та не спричиняє виникнення прав чи обов`язків у інших суб`єктів, які сторонами зазначеного правочину не являються. З наявних у справі доказів убачається, що відповідачка сплатила в повному обсязі заборгованість за кредитним договором правонаступнику Банку - ТОВ «ФК «Фагор» до ухвалення рішення суду про визнання договору факторингу недійсним. Тому таке погашення заборгованості є належним виконанням зобов`язання. Оскільки відповідач виконала свої зобов`язання за кредитним договором перед ТОВ «ФК «Фагор», який на той час був кредитором, і подальше визнання договорів недійсними не є підставою для покладення на відповідача обов`язку щодо повторної сплати заборгованості. При цьому, станом на час виконання своїх кредитних зобов`язань в 2018 році ТОВ «Діджи Фінанс», ще не набуло прав вимоги за цим договором, а подальше визнання останнього єдиним та належним кредитором за кредитними договорами, укладеними з позичальниками ПАТ «Банк Михайлівський», не може нівелювати факт виконання відповідачем свого обов`язку, як позичальника та слугувати підставою для повторного стягнення з неї кредитної заборгованості. Відтак, на думку колегії суддів, саме визнання нікчемними договорів факторингу, які були укладеними між ПАТ «Банк «Михайлівський» та зокрема, ТОВ «ФК «Фагор», ТОВ «Діджи Фінанс» вправі пред`являти майнові вимоги саме до ТОВ «ФК «Фагор», як до вигодонабувача за цими нікчемними правочинами, однак не до боржника ОСОБА_1 , яка виконала у 2018 році у повному обсязі грошову вимогу ТОВ «ФК «Фагор», яка обґрунтовувалася правомірним (в силу статті 204 ЦК України) договором факторингу №1 від 20.05.2016 року, судове рішення щодо дійсності якого набрало законної сили лише 01.07.2021 року. При цьому не можна погодитися з аргументами позивача про те, що відповідач ОСОБА_1 має право вимагати у ТОВ «ФК «Фагор» повернення виконаного зобов`язання за недійсним правочином, оскільки перекладення на позичальника-фізичну особу наслідків укладення між юридичними особами недійсного правочину, управленою стороною якого така фізична особа не являлася, не передбачено нормами законодавства та покладатиме надмірний тягар на учасника цивільних правовідносин, який належним чином виконав свої зобов`язання перед кредитором, що надав підтверджуючі документи стосовно наявності в нього відповідних прав вимоги. Отже, колегія суддів вважає, що норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин, застосовані правильно. Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено. Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо відсутності підстав для задоволення позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції. Апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої позовні вимоги та доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін. Судові витрати понесені у зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів,- УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» - залишити без задоволення. Рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 27 грудня 2024 року- залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складено 22 грудня 2025 року. Головуючий В.С.Городнича Судді: М.Ю.Петешенкова Т.П. Красвітна