Постанова 4803 № 191/3940/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/7862/25 Справа № 191/3940/24 Суддя у 1-й інстанції - Окладнікова О. І. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 вересня 2025 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі: судді-доповідача: Никифоряка Л.П., суддів: Новікової Г.В., Гапонова А.В., за участі секретаря судового засідання Сахарова Д.О., Учасники справи: позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Верра Фінанс», відповідач: ОСОБА_1 , розглянув відкрито в залі судових засідань Дніпровського апеляційного суду в місті Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин, в якій подана апеляційна скарга Товариством з обмеженою відповідальністю «Верра Фінанс» на рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 червня 2025року, головуючий у суді першої інстанції Окладнікова О.І., В С Т А Н О В И В: Описова частина Короткий зміст заявлених вимог У серпні 2024року Товариство з обмеженою відповідальністю «Верра Фінанс» (далі ТОВ «Верра Фінанс», Товариство) подало в суд позов проти ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про відкриття та комплексне розрахунково-касове обслуговування банківського рахунку фізичної особи та умови кредитування № 95514687000 від 01 серпня 2019року в розмірі 107 032,48грн. Існування таких вимог позивач пов`язував із тим, що 01 серпня 2019рокуміж Акціонерним товариством «Укрсиббанк» (далі АТ «Укрсиббанк»)та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту з можливістю відкриття карткового рахунку № 95514687000. Відповідачка отримала на споживчі цілі кредит у вигляді встановленого ліміту кредитування в розмірі 49 260,00грн зі строком дії до 01 серпня 2023року. 25 січня 2023року між АТ «Укрсиббанк»та ТОВ «Верра Фінанс»було укладено договір факторингу № 237, відповідно до умов якого АТ «Укрсиббанк»передає ТОВ «Верра Фінанс»за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «Верра Фінанс»приймає належні АТ «Укрсиббанк»права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників, у тому числі до ОСОБА_1 . Однак, відповідачка порушила умови укладеного договору в частині своєчасного погашення платежів та відсотків, передбачених умовами кредитного договору, у зв`язку з чим, станом на 01 серпня 2024року за договором виникла заборгованість на загальну суму 107 032,48грн, яка складається із: заборгованості по тілу кредиту 46 486,39грн; заборгованості по відсоткам 60 546,09грн. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 червня 2025року у задоволенні позову ТОВ «Верра Фінанс»відмовлено. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами того, що до нього перейшло право вимоги до ОСОБА_1 , яке виникло на підставі договору про надання споживчого кредиту з можливістю відкриття карткового рахунку № 95514687000 від 01 серпня 2019року. Звертаючись до суду з позовом позивач посилався на те, що у нього виникло право вимоги до відповідачки на підставі договору факторингу № 237 від 25 січня 2023року, укладеного між АТ «Укрсиббанк» та ТОВ «Верра Фінанс», проте до позовної заяви долучено копію договору факторингу № 232 від 08 лютого 2022року, укладеного між АТ «Укрсиббанк» та ТОВ «Верра Фінанс». Також суд виснував, що позивачем не надано доказів на підтвердження оплати за договором факторингу № 232 від 08 лютого 2022року. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу 19 червня 2025року ТОВ «Верра Фінанс»подало безпосередньо до суду апеляційної інстанції через підсистему «Електронний суд»апеляційну скаргу на рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 червня 2025року. В апеляційній скарзі заявник не погодився з висновками суду та висловив вимогу про скасування рішення та задоволення позову повністю. Незаконність та необґрунтованість рішення суду на думку заявника полягає у тому, що позивачем надано до суду належні та допустимі докази, які є необхідними та достатніми для підтвердження факту наявності простроченої заборгованості за договором та її розміру, що не спростовано відповідачем. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційних скарг, відзиву на апеляційні скарги не подали. Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 23 червня 2025року витребувано з Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області цивільну справу, та 27 червня 2025року справа надійшла на адресу апеляційного суду. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 02 липня 2025року апеляційну скаргу ТОВ «Верра Фінанс» залишено без руху. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 09 липня 2025року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Верра Фінанс» на рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 червня 2025року. 24 липня 2025року ухвалою Дніпровського апеляційного суду справу призначено до розгляду на 15?? год 09 вересня 2025року. Про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про отримання документів в Електронному суді. Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами 01 серпня 2019року між АТ «Укрсиббанк»та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту з можливістю відкриття карткового рахунку № 95514687000, відповідно до умов якого Банквстановив позичальнику ліміт кредитування в розмірі 49 260,00грн, зі строком дії до 01 серпня 2023року. Кредит надається позичальнику для особистих потреб, а саме в розмірі 49 000,00грн на споживчі цілі шляхом перерахування в безготівковій формі на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_1 , відкритий у Банку, до якого випущено платіжну картку; в розмірі 260,00грн на оплату страхового платежу, відповідно до умов договору добровільного страхування позичальника, укладеного 01 серпня 2019року з ПрАТ «СК «Кардіф» /а.с.12-13/. Також, як вбачається із позовної заяви, 25 січня 2023року між АТ «Укрсиббанк»та ТОВ «Верра Фінанс»було укладено договір факторингу № 237, проте до позовної заяви долучено копію договору факторингу № 232 від 08 лютого 2022року, укладеного між АТ «Укрсиббанк»(клієнт) та ТОВ «Верра Фінанс»(фактор) /а.с.38-40/. Крім того, пунктом 2.1 договору факторингу № 232 від 08 лютого 2022року визначено, що клієнт відступає фактору, а фактор зобов`язується прийняти права вимоги та в їх оплату зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату та на умовах, визначених договором.

Мотивувальна частина Позиція апеляційного суду Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з`ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції надважливого значення надав тій обставині, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами того, що до нього перейшло право вимоги до відповідачки, яке виникло на підставі договору про надання споживчого кредиту з можливістю відкриття карткового рахунку № 95514687000 від 01 серпня 2019року. Вислухав пояснення учасників справи котрі з`явились до суду, за відсутності інших учасників справи, які повідомлені про дату, час і місце судового засідання у спосіб встановлений законом суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення так як судом першої інстанції повно з`ясовані обставин, що мають значення для справи та судом першої інстанції при ухваленні рішення додержані норми матеріального і процесуального права. Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. В силу статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів. Згідно з частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Із положень частини першої статті 638 ЦК України слідує, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Частиною першою статті 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. (частина перша статті 1048 цього Кодексу). Відповідно до вимог частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Частиною першою статті 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. За змістом частини першої статті 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до статті 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно зі статями 526, 530, 610 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно із статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до положень статей 1077, 1078 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Статтею 1081 ЦК України визначено, що клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020року у справі № 129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19) зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори факторингу, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, акти прийому-передачі реєстру боржників, а також докази на підтвердження оплати за договором. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України). Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Як вбачається із позовної заяви, 25 січня 2023року між АТ «Укрсиббанк»та ТОВ «Верра Фінанс»було укладено договір факторингу № 237, проте до позовної заяви долучено копію договору факторингу № 232 від 08 лютого 2022року, укладеного між АТ «Укрсиббанк»(клієнт) та ТОВ «Верра Фінанс»(фактор). Таким чином, суд першої інстанції вірно виснував про те, що позивачем ТОВ «Верра Фінанс» не надано належного доказу на підтвердження переходу права грошової вимоги до відповідачки від первісного кредитора АТ «Укрсиббанк» до ТОВ «Верра Фінанс». Доводи позивача в апеляційній скарзі щодо незгоди із висновками суду першої інстанції, які, на його думку, не відповідають дійсним обставинам справи, апеляційний суд відхиляє, оскільки такі жодним чином не спростовують правильних висновків суду. Верховний Суд у постанові від 02 листопада 2021року у справі № 905/306/17 зазначив, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором. Тож, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком про те, що позивач не надав доказів переходу права вимоги від первісного до нового кредитора за кредитним договором № 95514687000 від 01 серпня 2019року, укладеним між первісними кредиторами та ОСОБА_1 , а тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні. Відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Верховного Суду від 29 червня 2021року у справі № 916/2040/20). Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить колегія суддів, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про обґрунтованість та законність рішення суду. Решта доводів, приведених в апеляційній скарзі, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006року). Апеляційний суд враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32). Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності, що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. Водночас, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб позивач надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про обґрунтованість та законність рішення суду, що дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 375 ЦПК України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Верра Фінанс» залишити без задоволення. Рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 червня 2025року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 09 вересня 2025року. Судді: