Постанова Херсонський апеляційний суд № 766/9465/25

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Постанова Іменем України 17 лютого 2026 року м. Херсон Єдиний унікальний номер справи: 766/9465/25 Номер провадження: 22-ц/819/339/26 Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів з розгляду цивільних справ: головуючого Радченка С.В., суддів: Базіль Л.В., Бездрабко В.О. розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 17 грудня 2026 року, ухваленого під головуванням судді Ус О.В., у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, ВСТАНОВИВ: Короткий зміст вимог і рішення суду першої інстанції В червні 2025 року року ТОВ «ФК ЄАПБ» звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на ту обставину, що 03.01.2024 року між ТОВ "Аванс Кредит" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №03243-01/2024, який укладений у вигляді електронного документа шляхом обміну електронними повідомленнями, з використанням інформаційно - телекомунікаційної системи, із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором. 19.11.2024 року між ТОВ " Аванс Кредит " та ТОВ "ФК "Європейська агенція з повернення боргів" укладено договір факторингу №191124/2, за яким ТОВ "ФК "Європейська агенція з повернення боргів" набуло право грошової вимоги до відповідача в сумі 29882,50 грн, які позивач просить стягнути. Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 17 грудня 2026 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" заборгованість за кредитним договором №03243-01/2024 від 03.01.2024 року у розмірі 29882,50 грн., а також 3028,00 грн. судових витрат по оплаті судового збору. Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з їх обгрунтованості та обов`язку боржника виконати свої зобов`язання за умовами укладеного кредитного договору. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій просить рішення суду скасувати, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин справи, які суд вважав доведеними, порушення норм матеріального і процесуального права. Зокрема, посилається на те, що він не був повідомлений про заміну кредитора; умови кредитного договору є явно несправедливими; він є діючим військовослужбовцем та учасником бойових дій; коли укладався кредитний договір він був у скрутному фінансовому становищі; сума заборгованості є завищеною, тощо. Доводи осіб, які подали відзив (заперечення) на апеляційну скаргу У письмовому відзиві, який надійшов на адресу суду апеляційної інстанції, ТОВ «ФК ЄАПБ» просить відхилити доводи апеляційної скарги та залишити без змін рішення суду першої інстанції. Фактичні обставини справи 03 січня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Аванс кредит» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту №03243-01/2024, який укладений у вигляді електронного документа шляхом обміну електронними повідомленнями, з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи, із застосуванням електронного підпису W2248. За умовами вказаного вище договору, ОСОБА_1 отримав кредит в розмірі 10500,00 грн строком на 120 днів, строком погашення 01.05.2024 року, зі сплатою 2,50% в день. Згідно п. 1.6 договору кредит надається клієнту в безготівковій формі у національній валюті на рахунок клієнта включаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 протягом одного робочого дня з дня прийняття рішення про видачу кредиту. Відповідно до листа ТОВ «УПР» від 23.04.2025 р. за вих. №3466_250423101148 від 23.04.2025 р., 03.01.2024 року відбулось успішне перерахування коштів о 20:00 год. в сумі 10500,00 грн, маска картки НОМЕР_1 . 31.01.2024 року, 28.02.2024 р., між сторонами укладено додаткові угоди до Договору про надання фінансового кредиту №03243-01/2024, у яких сторони домовлялись про перенесення дати сплати процентів в поточному періоді. 19.11.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Аванс Кредит» та Товариством з обмеженою відповідальністю "Європейська агенція з повернення боргів" укладено договір факторингу №191124/2, за яким ТОВ "ФК "Європейська агенція з повернення боргів" набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 в сумі 29882,50 грн, яка складається з: суми заборгованості за основною сумою боргу 10500,00 грн, суми заборгованості за відсотками 19382,50 грн, що підтверджено договором факторингу №191124/2 від 19.11.2024 р., актом прийому-передачі Реєстру Боржників за договором факторингу від 19.11.2024 р., витягом з реєстру боржників до договору факторингу №191124/2 від 19.11.2024 р. Позиція апеляційного суду Згідно частини першої ст.368 ЦПК України, в апеляційному суді справа розглядається за правилами розгляду справ у суді першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням ст. 369 цього Кодексу. Відповідно до ч.1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За частиною третьою ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи, що ціна позову в даній справі є меншою тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, її розгляд здійснюється у письмовому провадженні, без виклику сторін. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на таке. Згідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначити умови такого договору. За положеннями статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 статті 638 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною 1 статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Згідно з п. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі. Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію». Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»). Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку, електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. З урахуванням зазначених норм, у даній справі слід дійти висновку про укладеність між ТОВ «Аванс кредит» та ОСОБА_1 кредитного договору та погодження сторонами всіх його істотних умов. Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно з ст. 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги). Згідно з ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів. Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. Сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (ст. 1079 ЦК України). Статтею 1078 ЦК України визначено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Оскільки факторинг визначено п. 3 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кредитною операцією, вимоги до такого договору визначені у ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Умовами договору факторингу, який укладено між фінансовими установами за обставинами даної справи визначено, що перехід від клієнта до позивача/фактора прав вимог за портфелем заборгованості відбувається в момент підписання актів прийому-передачі Реєстру заборгованостей, після чого позивач/фактор стає кредитором по відношенню до Боржників стосовно Портфеля Заборгованості та набуває відповідних Прав Вимог. Тобто даний договір є результатом домовленості сторін і відповідає загальним засадам цивільного законодавства, встановленим ст.3 ЦК України. Позичальник був ознайомлений з умовами кредитування, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності і волевиявлення учасників договору було вільним. Факт переходу права вимоги позивача саме до відповідача за вказаним договором підтверджується реєстром боржників, який містить відомості та обсяг необхідних відомостей, таких як анкетні дані відповідача, номер договору, суму заборгованості, які дають можливість належним чином підтвердити набуття позивачем права вимоги до ОСОБА_1 . З огляду на наведене позивачем належними та допустимими доказами доведено наявність права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором. Зважаючи на викладене, доводи апеляційної скарги про недоведеність факту відступлення права грошової вимоги за укладеним 03 січня 2024 року кредитним договором до ТОВ «ФК ЄАПБ» є не обґрунтованими. Посилання апелянта на неотримання повідомлення про відступлення права вимоги колегією суддів не приймаються, оскільки вказане не звільняє його від обов`язку належного виконання зобов`язань за кредитним договором (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі №910/12525/20). Також колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо обґрунтованості заявлених вимог в частині суми боргу. Суд першої інстанції правильно зазначив, що виписка за рахунком може бути належним доказом заборгованості позичальника за сумою кредиту, яка повинна досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами. Подібні висновки Верховний Суд виклав у постановах від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18, від 20 жовтня 2020 року у справі №456/3643/17 та інших. Позивачем до позову додано розгорнутий розрахунок заборгованості за кредитним договором, який містить всі необхідні реквізити, а саме нарахування процентів, внесення відповідачем оплат за договором, тощо, а відтак, розрахунок є належним доказом, який підтверджує наявність заборгованості відповідача. Посилання апелянта на ту обставину, що він є діючим військовослужбовцем та учасником бойових дій не звільняє його від обов`язку виконати зобов`язання щодо укладених ним умов кредитного договору, а копія посвідчення учасника бойових дій та відповідні підтверджуючі довідки є документами, що підтверджують наявність у нього статусу учасника бойових дій та права на пільги відповідно до положень Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Щодо доводів апеляційної скарги про несправедливість умов договору, апеляційний суд зазначає, що договір містить відомості щодо строків та порядку повернення кредиту та сплати процентів за його користування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, що відповідає вимогам Закону України «Про споживче кредитування». Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду і не впливають на правильність цих висновків. Докази та обставини, на які посилається апелянт, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми процесуального права. Із урахуванням того, що інші доводи апеляційної скарги є ідентичними доводам заявника, яким судом першої інстанції надана належна оцінка, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування або зміни відсутні. Керуючись статтями 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 17 грудня 2026 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий С.В. Радченко Судді Л.В. Базіль В.О. Бездрабко