Постанова 4803 № 185/7541/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1354/26 Справа № 185/7541/25 Суддя у 1-й інстанції - Бондаренко В.М. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 лютого 2026 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого - Городничої В.С., суддів: Красвітної Т.П., Макарова М.О., за участю секретаря судового засідання Шаповалової О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 вересня 2025 року у складі судді Бондаренко В.М. по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження здоров`я, ВСТАНОВИЛА: У липні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження здоров`я (а.с. 1-7), в обґрунтування якого посилався на те, що він тривалий час знаходився у трудових відносинах з ПрАТ ДТЕК Павлоградвугілля та за час роботи на даному підприємстві з ним стався нещасний випадок. Внаслідок трудового каліцтва позивач первинно з 30.04.2025 року до 01.05.2027 року визнаний інвалідом другої групи, з встановленням 80% втрати працездатності, що спричиняє йому моральні страждання. Позивач вважає, що з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці, він втратив своє здоров`я та йому завдана моральна шкода, яка полягає в тому, що його турбує фізичний біль, погане самопочуття, порушення душевної рівноваги. На підставі вищевикладеного, позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь моральну шкоду у зв`язку з нещасним випадком, пов`язаним з виробництвом у розмірі 240 000 грн. Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 вересня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ПрАТ«ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження здоров`я, задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ "ДТЕК Павлоградвугілля" на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я, 160 000 (сто шістдесят тисяч) грн 00 коп. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ПрАТ "ДТЕК Павлоградвугілля" на користь держави судовий збір у розмірі 1 600 (одна тисяча шістсот) грн 00 коп (а.с. 34-41). В апеляційній скарзі відповідач ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить змінити рішення суду в частині задоволених вимог зменшивши розмір моральної шкоди до 80 000,00 грн з утриманням податків та інших обов`язкових платежів (а.с. 44-50, 61-65). Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, та висновки суду не відповідають встановленим обставинам, та позивачем не доведено факту спричинення моральної шкоди. ОСОБА_1 не скористався своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, враховуючи наступне. Судом першої інстанції встановлено, що згідно записів у трудовій книжці позивач ОСОБА_1 працював у відокремленому підрозділі відповідача ВП «Шахтоуправління Першотравенське» ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на посаді гірника очисного забою та звільнений 05.05.2025 року, у зв`язку невідповідністю виконуваній роботі за станом здоров`я (п. 2 ст. 40 КЗпП України). 16.01.2025 року директором ВП «Шахтоуправління Першотравенське» ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» Білоусовим О.Ю. затверджений акт розслідування нещасного випадку, що стався 07 січня 2025 року о 22 годині 00 хвилин з ОСОБА_1 (форма Н-1/П) на сполученні 94 збірного штреку з монтажною камерою 94 лави ВП «Шахтоуправління Першотравенське» ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля». За змістом зазначеного акту, комісією з розслідування були встановлені обставини нещасного випадку, що стався з позивачем, а саме, під час виконання трудових обов`язків 07 січня 2025 року о 22 годині 00 хвилин, ОСОБА_1 , впевнившись, що металева ємність віддалилася на безпечну відстань, вирішив йти за нею в монтажну камеру. Зробивши крок уперед та в цей час відбулося самовільне від`єднання трубопроводу стислого повітря від фланця металевого перехідника. Від високого тиску стислого повітря трубопровід розпрямився та вдарив ОСОБА_1 по голові в ділянку чола. Причини нещасного випадку: основа: організаційна: невиконання посадових обов`язків: п. 4 п.п. 4.10 «Посадової інструкції помічника начальника дільниці МДР» ВП «Шахтоуправління Першотравенське» ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», затвердженої 20.01.2022, в частині: п. 4 п.п. 4.10 «Помічник начальника дільниці несе відповідальність за: забезпечення безпечного проведення робіт, виконання правил, норм, стандартів, інструкції з охорони праці, техніки безпеки, промсанітарії, протипожежної безпеки робітниками дільниці»; супутні: організаційна: невиконання вимог Інструкції з охорони праці: п. 2 п.п. 2.3 «Інструкції №6 з охорони праці, безпечному виконанню робіт та поведінки в шахті електрослюсаря підземного» ВП «Шахтоуправління Першотравенське» ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», затвердженої 22.12.2022 №9812, в частині: п. 2 п.п. 2.3 «Вимоги безпеки перед початком робіт: протягом усієї зміни робітник повинен стежити за безпечним станом робочого місця, бути уважним під час виконання роботи, постійно стежити за особистою безпекою та безпекою поряд працюючих»; п. 1 п.п. 1.11, п. 2 п.п 2.1 «Інструкції №1 з охорони праці, безпечному виконанню робіт та поведінки в шахті гірника очисного забою» ВП «Шахтоуправління Першотравенське» ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», затвердженої 22.12.2022 №9812, в частині: п. 1 п.п. 1.11 «Гірник очисного забою зобов`язаний: нести персональну відповідальність за забезпечення безпечних умов праці на своєму робочому місці, п. 2 п.п 2.1 «Вимоги безпеки перед початком роботи: підтримання безпечних умов праці на робочому місці». Особи, які допустили порушення вимог законодавства з охорони та гігієни праці: крім інших працівників, ОСОБА_1 , гірник очисного забою дільниці монтажно-демонтажних робіт ВП «Шахтоуправління Першотравенське» ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», який порушив п. 1 п.п. 1.11, п. 2 п.п. 2.1 «Інструкції №1 з охорони праці, безпечному виконанню робіт та поведінки в шахті гірника очисного забою» ВП «Шахтоуправління Першотравенське» ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», затвердженої 22.12.2022 №9812, в частині: п. 1 п.п. 1.11 «Гірник очисного забою зобов`язаний: нести персональну відповідальність за забезпечення безпечних умов праці на своєму робочому місці, п. 2 п.п 2.1. «Вимоги безпеки перед початком роботи: підтримання безпечних умов праці на робочому місці». Діагноз, який встановлено закладом охорони здоров`я: закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку. Садна, гематома м`яких тканин чола. Згідно Висновку про важкість виробничих травм КНП «Павлоградська лікарня інтенсивного лікування» Павлоградської міської ради» від 08.01.2025 року №3. Висновок комісії: нещасний випадок, який стався з ОСОБА_1 , гірником очисного забою дільниці монтажно-демонтажних робіт ВП «Шахтоуправління Першотравенське» ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», пов`язаний з виробництвом і підлягає обліку. Згідно Витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №135/25/1395/В від 30.042025, ОСОБА_1 первинно з 30.04.2025 року до 01.05.2027 року встановлено 2 групу інвалідності, а також 80% відсотків втрати професійної працездатності за трудовим каліцтвом, відповідно до акту Н-1/П від 16.01.2025 року, за травмою 07.01.2025 року, основний діагноз: F07.2. Потребує вживання заходів соціального захисту, а саме: послуги з реабілітації соціальної, медичної. Рекомендовано постійне лікування у психіатра, невропатолога, сімейного лікаря. Право позивача на відшкодування моральної шкоди виникає з дня первинного встановлення йому висновком МСЕК стійкої втрати працездатності. Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обґрунтованості. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Колегія суддів переглядає рішення суду лише в частині задоволених позовних вимог позивача, оскільки в іншій частині рішення суду апелянтом не оскаржується. З наведеного видно, що між сторонами склалися трудові правовідносини, оскільки нещасний випадок з позивачем стався під час виконання ним трудових обов`язків, а отже наявні у зв`язку з цим підстави для відшкодування моральної шкоди, виходячи з наступного. У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року № 155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я. Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України передбачають, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого порушеного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до положень статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в правах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995 року, оскільки питання про відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з`ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати, якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодуванню моральної шкоди у цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду. Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України, забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснення, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (не майнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду чи галузевої належності. Як зазначено в п. 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року по справі № 1-9/2004 ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності. Відповідно частині 3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини факту душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вона є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. Як вбачається зі змісту акту розслідування профзахворювання, комісія встановила порушення закону, що призвели до профзахворювання, тобто вину відповідача, який не забезпечив належні умови праці. Статтею 237-1 КЗпП України передбачено проведення відповідно до законодавства власником або уповноваженим ним органом відшкодування моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. У зв`язку з тим, що відповідно до положень ст. 237-1 КЗпП України відшкодувати працівнику моральну шкоду у випадку, передбаченому даною статтею, покладено на власника або уповноважений ним орган, і, як встановлено судом, втрата працездатності позивача настала внаслідок професійного захворювання, спричиненого негативними виробничими факторами під час виконання позивачем трудових обов`язків, і моральну шкоду йому заподіяно ушкодженням здоров`я, пов`язаним із виконанням трудових обов`язків, а роботодавець не забезпечив створення безпечних умов праці, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність відшкодування позивачу моральної шкоди за рахунок відповідача. Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов`язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв`язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя. Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що трудове каліцтво позивача, яке завдає йому фізичного болю та душевних страждань, виникло з вини відповідача, яким не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці відповідно до нормативно-правових актів. Враховуючи характер та тривалість душевних страждань та нервових переживань позивача, істотності недоотриманих благ, керуючись принципом розумності, виваженості та справедливості, суд першої інстанції ухвалив рішення, що відповідає вимогам процесуального та матеріального права на підставі досліджених доказів. Доводи апеляційної скарги про те, що саме невиконання ОСОБА_1 вимог законодавства з охорони праці при здійснені своїх трудових обов`язків призвело до нещасного випадку на виробництві, а тому саме позивач є винною особою у настанні нещасного випадку на виробництві є безпідставними оскільки спростовуються змістом самого акту яким встановлено також інші причини нещасного випадку та інші винні особи. Також, колегія суддів зауважує, що наявність в тому числі вини позивача у нещасному випадку не є безумовною підставою для відмови у відшкодуванні моральної шкоди. Доводи апеляційної скарги про те, що невиконання позивачем правил безпеки свідчить про грубу необережність, а не просту недбалість є безпідставними оскільки не підтверджуються відповідними доказами та зроблені лише на припущеннях апелянта. Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не надано оцінки наявності чи відсутності у позивача інших захворювань є такими, що не беруться до уваги, оскільки це не є предметом розгляду у даній справі, так як у даній справі предметом розгляду є завдання моральної шкоди внаслідок ушкодження здоров`я позивача та втрата працездатності за професійним захворюванням. Доводи скарги про те, що на фізичні страждання позивача можуть впливати і інші хвороби, які не є професійними колегія суддів відхиляє, як безпідставні, оскільки зроблені лише на припущеннях апелянта. Доводи апеляційної скарги відповідача щодо відсутності доказів підтвердження факту заподіяння позивачу моральної шкоди є безпідставними, оскільки місцевий суд, на підставі медичних документів правильно визнав, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так як порушено та порушуються його нормальні життєві зв`язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, оскільки відчуває складності, внаслідок чого відчуває моральні страждання. Верховний Суд у постанові від 10.06.2020 року у справі №212/3859/16-ц зазначив, що сам факт стійкої втрати працездатності, з точки зору погіршення здоров`я, втрати важливих особистих здібностей, зміни життєвого укладу, необхідності лікування, веде до висновків про наявність моральної шкоди. Доводи відповідача про те, що він в повному обсязі виконував обов`язки, передбачені ст. ст. 153, 158 ЦПК України щодо забезпечення належних умов праці, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки забезпечення безпечних умов праці є обов`язком відповідача. Відсутність прямого причинного зв`язку між завданою позивачу шкодою і протиправною поведінкою відповідача не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу. Отже, закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду. Крім того, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в своїй постанові від 15 червня 2020 року у справі №212/3137/17-ц зазначив, що невиконання роботодавцем обов`язку по забезпеченню безпечних і здорових умов праці, яке мало наслідком виникнення у позивача професійного захворювання, втрати працездатності й встановлення інвалідності, є підставою для відшкодування роботодавцем (його правонаступником) заподіяної працівнику моральної шкоди. Доводи щодо завищеного розміру колегія суддів не бере до уваги, оскільки моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точного мірила майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). Доводи скарги щодо оподаткування стягнутої суми моральної шкоди є безпідставними виходячи з наступного. Правовідносини з нарахування, утримання та перерахування податків, зборів чи інших обов`язкових платежів знаходяться у площині публічних (податкових) відносин, а тому суд при вирішенні позову про стягнення грошової компенсації моральної шкоди відповідно до статті 23 ЦК України не вирішує питання про податки, збори чи інші обов`язкові платежі. З урахуванням викладеного необґрунтованим є вирішення судом у даній цивільній справі питань щодо податків, зборів чи інших обов`язкових платежів та визначення в резолютивній частині рішення порядку його виконання про стягнення цієї суми «без відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів». Зазначені висновки містяться також у постанові Верховного Суду від 21 травня 2025 року у справі №235/3143/24 (провадження №61-14246св24). Інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо наявності підстав для часткового задоволення позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції. Апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін. Судові витрати понесені у зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення. Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» залишити без задоволення. Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 вересня 2025 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Вступна та резолютивна частини постанови проголошені «10» лютого 2026 року. Повний текст постанови складено «16» лютого 2026 року. Головуючий: В.С. Городнича Судді: Т.П. Красвітна М.О. Макаров